ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/12521/23 пров. № А/857/8750/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівГлушка І.В. та Довгої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Трофімова Руслана Валерійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрат доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 07.11.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 07.11.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

05.06.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Трофімов Р.А., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 25.04.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2019-2020 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за кожен повний календарний рік служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р.;

зобов`язати відповідача Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020р. по 25.04.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2019-2020 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати відповідача Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 25.04.2020р., виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з 30.01.2020р. по день її фактичної виплати відповідно до Закону України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб /ПДФО/ відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 05.01.2004р. (а.с.1-9).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.24-25).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2023р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 25.04.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2019-2020 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за кожен повний календарний рік служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020р. по 25.04.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2019-2020 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 05.01.2004р.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.27-32).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Військова частина НОМЕР_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.64-76).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що постановою КМ України № 704 від 30.08.2017р. визначено розрахунковою величиною для визначення посадового окладу в спосіб множення на відповідний тарифний коефіцієнт не мінімальну заробітну плату, а прожитковий мінімум для працездатних осіб. Примітками цієї постанови гарантовано, що мінімальна величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб для встановлення посадового окладу та окладу за військове звання не може бути меншою 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018р.

При визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, в якості розрахункової величини застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був визначений законом на 01.01.2018р., тобто в розмірі 1762 грн., а не в бажаному позивачем розмірі. Зокрема, відповідно до змін, які були внесені постановою КМ України № 481 від 12.05.2023р. до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», п.4 зазначеної постанови передбачає проведення розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців виходячи з розміру 1762 грн.

Таким чином, позовна вимога позивача про зобов`язання та здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим звання з підстав порушення норм чинного законодавства стороною відповідача, є безпідставною, неправомірною та такою, яка явно суперечить вимогам нормативно-правових актів.

Окрім цього, апелянт стверджує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відтак, Закон України № 2050-111 від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

У спірному випадку позивачу відповідні суми компенсації нараховані не були, відсутній факт порушення строків виплати нарахованої індексації як складової частини грошового забезпечення.

Враховуючи, що нарахування та виплата відповідних сум грошового забезпечення позивачу не здійснені, тому відсутня виплата в розумінні Закону України № 2050-111 від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 93 від 27.04.2020р. лейтенанта ОСОБА_1 , помічника начальника командного пункту Військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) № 24 від 15.05.2020р. у запас відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за пп.«а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 27.04.2020р. виключено із списків особового частини, всіх видів забезпечення, і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.50).

Цим наказом визначено виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період 2019-2020 років, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога на оздоровлення виплачена.

Листом вих. № 350/486/200487 від 18.05.2023р. відповідач у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомив, що нарахування та виплата грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по день звільнення позивача здійснювалась шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. Підстав для здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020р. немає (а.с.20-21).

Із картки особового рахунку № НОМЕР_3 ОСОБА_1 за 2013-2020 роки вбачається, що за час проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_1 у період 2020 року посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, в тому числі допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, одноразова грошова допомога при звільненні нараховані та виплачені ОСОБА_1 , виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018р. (а.с.15-19), що не заперечується відповідачем.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні у повному обсязі, а саме розмір грошового забезпечення обчислений з використанням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018р., представник позивача звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Окрім цього, останній просив зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 05.01.2004р.

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020р. відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первісній редакції, яка запроваджувала алгоритм розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відтак, п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановлено алгоритм розрахунку «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» під час розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, не застосовується, а здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тому з 29.01.2020р. розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас, Закон України № 2017-III від 05.10.2000р. «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законодавець делегував КМ України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Таким чином, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача повинні обраховуватися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, за спірний період відповідач неправильно обраховував посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача, що потягнуло неправильне обчислення розміру допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні, розмір яких визначався з посадового окладу та/або окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.

При цьому, належні до виплати позивачу вказані суми грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні відносяться до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, тому в спірному випадку підлягає застосуванню Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 05.01.2004р.

Водночас, враховуючи, що грошове забезпечення за період з 30.01.2020р. по 30.04.2020р. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення у належному розмірі позивачу ще не нараховано та не виплачено, тому суд дійшов висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за наявності якої можлива виплата суми компенсації. Таким чином, у цій частині позовні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Предметом спору в цій справі є оскарження позивачем правильності обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовця за спірний період із використанням такого показника як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.

Отже, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правомірності незастосування відповідачем п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» і додатків 1, 12, 13, 14 до згаданої постанови при обчислені розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р.

При цьому, позивач не висував вимог стосовно врахування показників мінімальної заробітної плати.

Також предметом спору в цій справі є виплата позивачу: компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі грошового забезпечення; щомісячної грошової компенсації сум ПДФО.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

30.08.2017р. КМ України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018р. та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Станом на час прийняття постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» пункт 4 цієї постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу, додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 цієї постанови містили примітки, у яких відображено тарифні коефіцієнти та у якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Вказані додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Тобто, вказані додатки до п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. дублювали положення п.4 цієї постанови в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Починаючи з 24.02.2018р., набула чинності постанова КМ України № 103 від 21.02.2018р. «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018р. змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.

Однак, зміст приміток до додатків 1 та 14 до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї постанови.

Проте, неприведення КМ України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Зміст приміток до додатків 1 та 14 до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018р. у справі № 826/3858/18 не змінювався.

Водночас, рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018р. «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким вносились зміни до постанов КМ України, що додаються, зокрема, пункту 4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р.

Відповідно до редакції п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., яка діяла до внесення змін, та вимог п.1 приміток додатку 1 та пункту примітки Додатку 14 до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020р. мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, пунктом 4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50 % мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Тобто, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 % розміру мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, 50 % розміру мінімальної заробітної плати стають розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів та окладу за військовими (спеціальними) званнями.

Разом з тим, постановою КМ України № 1038 від 28.10.2020р., яка застосовується з 01.10.2020р., внесені зміни до постанов КМ України, зокрема № 704 від 30.08.2017р., а саме примітки до додатка 1 викладено в такій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. У разі, коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу встановлюються за 1 - 12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів.

Примітки до додатка 14 викладено в такій редакції: 1. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями генерал-полковник, які присвоєні до 01.10.2020р., зберігається за ними у розмірах, встановлених законодавством. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями старший прапорщик, старший мічман, прапорщик, мічман, старшина, головний корабельний старшина, які присвоєні до 01.10.2020р., зберігається за ними до завершення проведення переатестації у розмірах, встановлених законодавством.

Примітки за своїм змістом та призначенням є такими, що лише роз`яснюють механізм (формулу) обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.

Так, постановою КМ України № 870 від 06.09.2005р. затверджені Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів КМ України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.

За змістом п.20 вказаних Правил у структурі проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою, в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.

Положеннями п.2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затв. наказом Міністерства юстиції України № 34/5 від 12.04.2005р., також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.

Тобто, примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.

Крім того, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017р., встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Норми пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону були чинними як на дату прийняття постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., так і станом на 29.01.2020р. неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова КМ України № 704 від 30.08.2017р., місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при розв`язанні колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п.4 КМ України № 704 від 30.08.2017р., у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 від 21.02.2018р. «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», перевагу слід надати положенням закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у ст.8 Конституції України.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. у справі № 240/4946/18 щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Оскільки норма п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016р. не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 від 21.02.2018р., а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі № 240/11952/19, від 11.02.2021р. у справі № 200/3774/20-а.

Таким чином, з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, пункт 6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018р. втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, положення п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. щодо обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України № 2629-VIII від 23.11.2018р. «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України № 294-IX від 14.11.2019р. «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018р. на 2020 рік не містить.

Тобто, положення п.4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. до 01.01.2020р. - набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Водночас, з урахуванням положень п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016р. та п.4 постанови № 704 від 30.08.2017р., починаючи з 29.01.2020р., а саме з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. в справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт (однак без урахування показників мінімальної заробітної плати).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів висновується наступним чином:

з 01.01.2020р. положення п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою КМ України № 704 від 30.08.2017р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою КМ України № 704 від 30.08.2017р., жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Враховуючи зазначені положення законодавства та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача - посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р.

Колегія суддів підкреслює, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законодавець делегував КМ України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Таким чином, з 30.01.2020р. посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача повинні обраховуватися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У зв`язку з тим, що у період з 30.01.2020р. по 25.04.2020р. відповідач неправильно обраховував грошове забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., тому такі дії вплинули на розмір нарахованих та виплачених позивачу похідних видів грошового забезпечення.

Згідно ч.1 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.1 роз.ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р. /Порядок №260/, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно п.1 роз.ХХІV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.п.3, 6 розд.XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Частиною 2 ст.15 Закону України № 2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Отже, виплата грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

У зв`язку з тим, що у спірний період з 30.01.2020р. по 25.04.2020р. відповідач неправильно обраховував грошове забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., тому такі дії вплинули на розмір нарахованих та виплачених позивачу грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем протиправно обчислено та виплачено позивачу грошове забезпечення за період з 30.01.2020р. по 25.04.2020р., грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.

При цьому апеляційний суд враховує, що відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005р., заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Також колегія суддів звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Окрім цього, апеляційний суд враховує, що за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Водночас, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 25.04.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2019-2020 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», через що заявлений позов в цій частині є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Водночас, колегія суддів вказує на застереження про врахування відповідачем вже виплачених сум грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні, що унеможливить повторне нарахування та виплати таких позивачу.

Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., апеляційний суд зазначає наступне.

Пунктом 168.5 ст.168 Податкового кодексу /ПК/ України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно п.4 вказаного Порядку виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до п.5 зазначеного Порядку грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Звідси, належні до виплати позивачу суми грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні відносяться до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, тому в розглядуваному випадку підлягає застосуванню вищенаведений Порядок.

За таких умов обставин заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Враховуючи результат апеляційного розгляду, та в силу приписів ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .

Водночас, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024р. в частині зупинення дії рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2023р. в адміністративній справі № 380/12521/23 належить визнати такою, що втратила чинність (а.с.89-91).

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2023р. в адміністративній справі № 380/12521/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .

Визнати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024р. в частині зупинення дії рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2023р. в адміністративній справі № 380/12521/23 такою, що втратила чинність.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко О. І. Довга Дата складання повного тексту судового рішення: 05.09.2024р.