ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 359/5501/22

провадження № 51-1639км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисниці засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ворзель Київської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 128 КК та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 - 37 496, 12 грн матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, 35 000 грн за понесені витрати на оплату правової допомоги, та 250 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_9 - відмовлено.

Згідно з вирокомОСОБА_6 визнано винуватим у необережному заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , за таких обставин.

Так, станом на 12 червня 2021 року ОСОБА_6 на території свого домоволодіння ( АДРЕСА_2 ) утримував розплідник «ІНФОРМАЦІЯ_5» з трьома собаками сторожової породи тибетський мастиф: віком 9 років на прізвисько « ІНФОРМАЦІЯ_2 », 7 років на прізвисько « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та 5 років на прізвисько « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

12 червня 2021 року у вечірній час ОСОБА_6 залишив утримуваних ним собак на самовигулі на території свого домоволодіння, знаючи про належність собак до сторожової породи, а також про можливість збоїв у роботі електричних воріт огорожі, внаслідок яких ворота відчиняються без допомоги сторонніх осіб, не забезпечив надійного їх закриття або не помістив собак у вольєр, що унеможливило би вихід собак за територію домоволодіння та виключило б можливість їх нападу на перехожих, чим проявив необережність у формі кримінальної протиправної недбалості.

У невстановлений час в ніч з 12 на 13 червня 2021 року електричні ворота огорожі домоволодіння відчинились внаслідок технічних збоїв і кримінальної протиправної недбалості ОСОБА_6 , який їх надійно не зафіксував, і собаки самовільно вийшли на вулицю.

Отже, ОСОБА_6 не передбачив можливість відкриття воріт та виходу вказаних собак за територію домоволодіння, та настання суспільно-небезпечних наслідків у виді нападу собак на перехожих та спричинення їм тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг це передбачити, оскільки знав про ненадійність закриття електричних воріт, а також про фізичні дані собак і їх потенційну небезпеку для людей.

13 червня 2021 року близько 06:00 по АДРЕСА_2 проходила по своїх справах ОСОБА_9 .

Побачивши ОСОБА_9 (напроти будинку 9), належні ОСОБА_6 собаки на прізвиська « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та «ІНФОРМАЦІЯ_4», які на той час перебували на вулиці, внаслідок кримінальної протиправної недбалості ОСОБА_6 , напали на неї, нанесли їй не менше 51 укусу, спричинивши тілесні ушкодження у виді численних рвано-укушених ран в ділянках верхніх та нижніх кінцівок, тулуба та правої вушної раковини, які є середньої тяжкості тілесними ушкодженнями.

Київський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2024 року залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій касаційній скарзі захисниця засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів захисниці зводяться до незгоди з кваліфікацією дій її підзахисного за ст. 128 КК, яке вона вбачає в тому, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини кримінального провадження і неповно дослідили докази у справі.

Так, на думку касатора, оскільки собаки перебували за межами домоволодіння, тобто на вулиці, поза контролем чи безпосереднім наглядом власників, то вони вважаються безпритульними. Як уважає захисниця, у цьому провадженні мав місце випадок, який не містить складу злочину, адже більш, ніж за 10 років роботи розплідника жодних претензій, скарг чи зауважень щодо собак не було, тому, як зазначає сторона захисту, потерпіла повинна була, побачивши собак на вулиці за межами домоволодіння, вибрати інший шлях, однак цього не зробила і діяла на власний страх і ризик, що призвело до таких наслідків.

Наполягає, що комісійна судово-медична експертиза, проведена на підставі клопотання адвоката ОСОБА_14 , до якого додані завірені адвокатом копії карти амбулаторної хворої ОСОБА_9 на 5 арк, консультаційного висновку спеціаліста лікаря-хірурга на 1 арк, є недопустимим доказом, адже, на її думку, адвокат був неуповноваженою особою та не мав правових підстав для подачі клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи.

Додає, що медичні документи, які були надані для проведення комісійної судово-медичної експертизи також долучені та завірені неуповноваженою особою, оригінали медичної документації амбулаторної хворої ОСОБА_9 під час досудового розслідування не надавалися, не витребовувалися та не були вилучені, що також є підставою вважати їх недопустимими.

Наголошує, що досудове розслідування проводилось неуповноваженою особою, оскільки в матеріалах провадження відсутні відомості про повноваження слідчої ОСОБА_15 , яка провела ряд слідчих дій і, крім іншого, задовольнила клопотання про проведення судово-психологічної експертизи, висновок якої також відсутній в матеріалах провадження.

Зауважує, що моральна шкода в розмірі 250 000 грн є явно несправедливою і завищеною, адже таку суму стягують в інших кримінальних провадженнях, де вчинено злочин, що спричинило смерть особи.

Акцентує, що розмір шкоди, стягнутий на користь потерпілої (37 496, 12 грн матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та 35 000 грн за понесені витрати на оплату правової допомоги) не відповідають дійсності та не підтверджені матеріалами провадження, адже при розрахунку матеріальної шкоди потерпілою не було враховано надані їй кошти у сумі 1000 доларів США.

Підсумовуючи, стверджує, що на всі порушення зверталась увага апеляційного суду, однак вони залишились проігноровані, що призвело до постановлення рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисниця - адвокат ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілої ОСОБА_8 заперечили проти її задоволення.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання стороною захисту в касаційній скарзі установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисниця, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі адвоката ОСОБА_7 . Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинуваченого, потерпілої, свідків та експерта, письмовим доказам у справі, висновкам експертів, детально відображеним у вироку, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ст. 128 КК.

Водночас у касаційній скарзі захисниці не порушується питання про недопустимість письмових доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого йому злочину.

Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною, зважаючи на таке.

Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими місцевим судом, ОСОБА_6 , випустивши собак з вольєру для вигулу по території свого домоволодіння, не забезпечив надійного закриття воріт або не помістив собак у вольєр, що унеможливило б вихід собак за територію домоволодіння та виключило б можливість їх нападу на перехожих, оскільки обвинувачений знав про ненадійність закриття електричних воріт, а також не врахував фізичні дані собак і їх потенціальну небезпеку для людей, чим проявив необережність у формі кримінальної протиправної недбалості, що призвело до нападу собак на потерпілу ОСОБА_9 , які нанесли їй не менше 51 укусу, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодження у виді численних рвано-укушених ран в ділянках верхніх та нижніх кінцівок, тулуба та правої вушної раковини.

За версією сторони захисту, ОСОБА_6 не відомо яким чином відкрились ворота подвір`я і собаки покинули територію домоволодіння, а оскільки вони перебували за межами домоволодіння, то вони були безпритульними. Стверджували, що потерпіла, побачивши собак за межами домоволодіння, тобто на вулиці ОСОБА_16 , повинна була змінити траєкторію свого руху, однак вважаючи, що собака її не зачіпатиме, продовжила свій рух, що призвело до таких наслідків. Зазначали, що дресувальники собак з приводу агресивних їх дій повідомили, що могла бути якась провокація, щось, що собаки сприйняли це як загрозу та напали.

Таким чином, ОСОБА_6 і його захисниця запевняли про відсутність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК.

Проте, спростовуючи таку позицію сторони захисту, районний суд вказав, що критично оцінює показання обвинуваченого в частині того, що він не вчиняв будь-яких протиправних дій, що призвели до таких наслідків, та акцентував, що ОСОБА_6 повинен нести відповідальність за заподіяну шкоду собаками, дві з яких належать йому на праві власності, і які були у його віданні, як власника відповідного центру розплідника, де всі три собаки були зареєстровані.

Між тим місцевий суд зазначив, що на час події собаки дійсно перебували за межами домоволодіння, де вони утримувались, однак ці собаки не мали статусу безпритульних, з огляду на те, що вони мали господарів та місце утримання, яке було залишено ними не з волі таких господарів.

Також суд першої інстанції констатував, що хоча і не встановлено яка саме собака ( ОСОБА_6 чи ОСОБА_17 , яка також є власницею однієї з собак, що вчинила напад на потерпілу) спричинила ушкодження (укуси потерпілій) та в якій кількості, однак цей факт не впливає на кваліфікацію правопорушення, скоєного ОСОБА_6 з необережності, враховуючи, що саме він є власником заводу/розплідника «ІНФОРМАЦІЯ_5» (де собаки були зареєстровані і утримувались), тому і повинен нести відповідальність за завдані тілесні ушкодження як власник джерела підвищеної небезпеки, якими є собаки породи «Тибетський Мастіф». Зважаючи на ці обставини, на власника покладаються додаткові обов`язки, пов`язані з вчиненням дій для забезпечення безпеки оточуючих осіб (які контактують з такими собаками), та враховувати можливі ситуації несанкціонованого доступу, так і самостійного виходу такого джерела (собак) за межі вольєру чи домоволодіння. Досвід ОСОБА_6 з розплідництва цієї породи собак свідчить про освіченість останнього з ризиками, пов`язаними з утриманням таких собак та їхніми можливими діями внаслідок агресії, як з боку них самих, так і з боку оточуючих. Саме у цьому зв`язку, на думку суду, ОСОБА_6 була допущена груба недбалість у виді не створення належних умов для утримання трьох собак, що стало підставою їх вільного виходу за межі території домоволодіння та в подальшому нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 .

Крім того, суд не встановив, що потерпілою ОСОБА_9 здійснювались якісь агресивні дії, які б свідчили про її попередній напад на собак. На підтвердження цієї версії, стороною захисту доказів не надано.

Отже, на підставі зазначеного вище, Верховний Суд погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_6 за ст. 128 КК, тобто за нанесення необережних середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 .

Доводи сторони захисту про те, що комісійна судово-медична експертиза є недопустимим доказом через те, що її проведено за клопотанням адвоката ОСОБА_14 , який, на думку захисниці, не мав повноважень на для подачі такого клопотання, колегія суддів оцінює критично, з огляду на те, що в матеріалах провадження наявні договори про надання правової допомоги, укладені між потерпілою ОСОБА_9 та адвокатом ОСОБА_14 , зокрема і від 02 серпня 2021 року, про відсутність якого стверджувала адвокат.

Що стосується тверджень касатора про те, що слідча ОСОБА_15 не мала повноважень у цьому кримінальному провадженні на проведення процесуальних дій, зокрема не була уповноважена на витребування медичної документації щодо потерпілої ОСОБА_9 , а тому і докази на підставі медичної документації повинні бути визнані недопустимими, Суд уважає їх неспроможними, з огляду на те, що прокурор, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, подала до касаційного суду копії постанов про визначення слідчої групи та старшого слідчого від 24 червня та 08 грудня 2021 року, де капітан поліції ОСОБА_15 визначена слідчою СВ Бориспільського районного управління поліції ГУНП у Київській області у кримінальному провадженні, внесеному до ЄДРДР за №12021111100000571 від 24 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК.

Водночас Верховний Суд звертає увагу сторони захисту, що про наявність повноважень слідчої ОСОБА_15 у цьому провадженні свідчить також і ухвала слідчого судді від 27 вересня 2021 року про надання дозволу слідчим ОСОБА_15 та ОСОБА_18 на тимчасовий доступ до медичної документації хворого ОСОБА_9 , а також протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування та ознайомлення від 18 серпня 2022 року, в якому наявні підписи ОСОБА_6 та його захисниці ОСОБА_7 , про те, що вони в повному обсязі ознайомлені з матеріалами досудового розслідування, в тому числі і з постановами про призначення групи слідчих, і питань щодо повноважень слідчої ОСОБА_15 в них не виникало як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, тому підстав уважати ці твердження істотним порушенням КПК в колегії суддів немає.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що вся медична документація на потерпілу ОСОБА_9 вилучалась на підставі ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2021 року про надання дозволу слідчим на тимчасовий доступ до медичної документації хворого ОСОБА_9 , тому підстав сумніватися в походженні цієї документації, її вилученні, надходженні до матеріалів провадження та визнання їх допустимими доказами в Суду немає.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, що були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.

Верховний Суд, перевіривши доводи в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження, погоджується з наведеними місцевим та апеляційним судами висновками на спростування наведених вище доводів, вважає їх обґрунтованими та мотивованими.

Вид і розмір призначеного покарання ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.

На думку Верховного Суду, розмір моральної шкоди у сумі 250 000 грн, задоволений на користь потерпілої, є обґрунтованим та відповідає комплексу моральних страждань, які були спричинені потерпілій внаслідок дій ОСОБА_6 , зокрема те, що ОСОБА_9 тривалий час лікувалася, мала проблеми зі станом свого здоров`я та погане самопочуття, була позбавлена можливості нормального спілкування з рідними та близькими, почала боятися собак та соромитись свого власного тіла, зазнала душевних переживань у зв`язку з неможливістю забезпечити нормального способу свого життя протягом тривалого часу та додаткових страждань з цього приводу. Колегія суддів уважає, що, крім цих факторів, районний суд правильно врахував, що злочинна недбалість ОСОБА_6 була неумисною та він не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був це передбачити і вжити додаткових заходів для забезпечення безпеки оточуючих осіб від можливого впливу його вихованців - собак, та правомірно визначив розмір стягнутої моральної шкоди, з яким погоджується і колегія суддів, а тому доводи касаційної скарги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим, касаційний суд вважає обгрунтованими доводи скарги адвоката ОСОБА_7 , як представника цивільного відповідача, про те, що районний суд стягнув на користь потерпілої 37 496, 12 грн матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та 35 000 грн за понесені витрати на оплату правової допомоги, без належної перевірки пред`явлених сум, з огляду на таке.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Під часвирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Цих вимог закону під часвирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 (в частині стягнення матеріальної шкоди та витрат на оплату правової допомоги) щодо ОСОБА_6 місцевим та апеляційним судами не дотримано.

З матеріалів провадження слідує, що районний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, стягнув із ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 - 37 496, 12 грн (матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням), 35 000 грн (за понесені витрати на оплату правової допомоги), та 250 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в іншій частині позовних вимог ОСОБА_9 - відмовлено.

Не погодившись з вироком районного суду, захисниця ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 оскаржила його, крім іншого і в частині цивільного позову, що стосується задоволеного розміру матеріальної шкоди та витрат на оплату правової допомоги. Свою позицію сторона захисту обґрунтувала тим, що потерпіла не врахувала 1000 дол. США, яку обвинувачений надав їй на лікування, у вироку суду відсутній розрахунок заподіяної матеріальної шкоди, а у матеріалах кримінального провадження - документально підтверджені витрати на оплату правової допомоги потерпійлій.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи її апеляційну скаргу без задоволення, відповідей на наведені доводи у апеляційній скарзі захисниці ОСОБА_7 щодо задоволених сум матеріальної шкоди та витрат на оплату правової допомоги не надав, чим порушив приписи ст. 419 КПК.

Вказані порушення є істотними, а тому судові рішення щодо ОСОБА_6 в цій частині не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягають скасуванню.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди та витрат на оплату правової допомоги - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисниці засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди та витрат на оплату правової допомоги скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3