ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 рокуСправа № 380/17020/22 пров. № А/857/9319/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

при секретарі судового засідання Гладкій С.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 березня 2024 року (суддя Желік О.М., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

Ще у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі ЗМУ) та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі ЗМУ-1) в якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ ЗМУ від 03.11.2022 №2900/к «Про скасування наказів» (далі Наказ №2900/к);

поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові ЗМУ (далі Посада) з 04.11.2022 з урахуванням пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» (далі Постанова №912);

зобов`язати ЗМУ-1 продовжити дію трудового договору укладеного 21.02.2022 з ОСОБА_1 на Посаді, з урахуванням пункту 1 Постанови №912;

стягнути із ЗМУ-1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.11.2022 по дату постановлення рішення судом у даній справі;

визнати протиправними дії ЗМУ від 25.10.2022р. №16105/0/1-22/10.1-11 у залишенні без розгляду заяви Посада про надання щорічної основної відпустки за поточний 2022 робочий рік, відповідно до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон №2136-IX);

зобов`язати ЗМУ-1 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання щорічної основної відпустки за поточний 2022 робочий рік, відповідно до статті 12 Закону 2136-IX з урахуванням висновків суду у даній справі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 5 березня 2024 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення задоволення позову.

В доводах апеляційної скарги з посиланням на окремі обставини справи вказує, що судом першої інстанції належним чином не надано оцінку питанню правомірності прийняття Міністерством юстиції України (далі МЮУ) прийнятих ним стосовно позивачки рішень, не враховано, що судове рішення про поновлення її на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області фактично було не виконано.

Відповідачі у відзиві на апеляційну скаргу заперечують вимоги такої, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач у відповіді на відзив заперечує доводи, що викладені у ньому та підтримує вимоги апеляційної скарги.

МЮУ в додаткових поясненнях просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників учасників справи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зі скасуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 380/876/21 (далі Постанова суду) правові підстави для прийняття наказів, якими позивачку було поновлено на посаді, відпали, а накази, прийняті на її підставі, підлягають скасуванню.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що наказом МЮУ від 28.10.2020 №3276/к «Про поновлення» відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року та постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14 ОСОБА_1 поновлено з 28.10.2014 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області (далі Посада-1, Самбірське МУЮ відповідно).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 99 «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» (далі Постанова №99) ліквідовано, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Міністерства юстиції, у тому числі Самбірське МУЮ без визначення правонаступника. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 22.11.2019 внесено запис за № 14161110017000044 про припинення юридичної особи Самбірського МЮУ.

Наказом МЮУ від 16.12.2020 №3767/К «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з Посади-1 23.12.2020 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII) у зв`язку із ліквідацією державного органу з припиненням державної служби.

Не погодившись із вищезазначеним наказом, позивачка звернулась до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 1 липня 2021 року у справі №380/876/21 ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позовних вимог повністю (далі Рішення суду).

Постановою суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ МЮУ № 3767/к від 16.12.2020 «Про звільнення». Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 101/к від 17.12.2020 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 16.12.2020 № 3767/к «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на Посаді-1 з 24.12.2020.

На виконання Постанови суду МЮУ видало наказ від 22.12.2021 № 3186/к «Про поновлення» (далі Наказ №3186/к), відповідно до якого скасовано наказ від 16.12.2020 № 3767/к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 з 24.12.2020 на Посаді-1.

Надалі МЮУ прийняло наказ від 21.02.2022 №217/к «Про звільнення» (далі Наказ №217/к), яким ОСОБА_1 звільнено з Посади-1 за переведенням для подальшої роботи на Посаді відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП). Підставою видання цього наказу була особиста заява ОСОБА_1 .

Наказом ЗМУ від 21.02.2022 №390/К «Про призначення ОСОБА_1 » (із врахуванням наказу від 22.02.2022 №402/К) ОСОБА_1 призначено 22.02.2022 на Посаду в порядку переведення з Посади-1.

Постановою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року скасовано Постанову суду. Рішення суду залишено без змін.

У зв`язку з цим, на виконання постанови Верховного Суду у справі №380/876/21 МЮУ видано 02.11.2022 наказ №4874/5 «Про скасування наказу», яким скасовано Наказ №3186/к щодо поновлення ОСОБА_1 з 24.12.2020 на Посаді-1.

Наказом МЮУ від 02.11.2022 №4893/5 скасовано Наказ №217/к.

У зв`язку із скасуванням наказу, який був підставою для видання наказу ЗМУ від 21.02.2022 №390/К «Про призначення» та від 22.02.2022 №402/к «Про внесення змін до наказу від 21.02.2022 №390/К «Про призначення ОСОБА_1 », відповідач видав Наказ №2900/к.

Наказом №2900/к скасовано накази ЗМУ від 21.02.2022 № 389/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21.02.2022 № 217/к «Про звільнення» та від 22.02.2022 №401/К «Про внесення змін до наказу від 21.02.2022 № 389/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 21.02.2022 № 217/к «Про звільнення». Також цим наказом скасовано накази ЗМУ від 21.02.2022 № 390/К «Про призначення ОСОБА_1 » та від 22.02.2022 № 402/К «Про внесення змін до наказу від 21.02.2022 № 390/К «Про призначення ОСОБА_1 »

Листом від 04.11.2022 №10-08/22/2409 скеровано на адресу позивачки копію акту про відмову від підпису, копію Наказу №2900/к та повідомлення про необхідність з`явитись для отримання трудової книжки.

Окрім цього позивачка зверталась із заявою від 18.10.2022 до відповідача, у якій просила надати їй щорічну основну відпустку за поточний робочий рік, тривалістю 24 календарні дні з 10.11.2022.

Листом ЗМУ від 25.10.2022 №16105/0/1-22/10.1-11 позивачку повідомлено, що відповідно до частини першої статті 12 Закону 2136-IX, у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Також листом повідомлено, що в 2022 році позивачці надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів (наказ №805/В від 24.05.2022). Таким чином, в поточному робочому році позивачка може використати 09 календарних днів даної відпустки. Відповідно до вищезазначеного, заяву позивачки від 18.10.2022 щодо надання відпустки залишено без розгляду.

Відповідно до абзацу 1 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За змістом статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга зазначеної статті).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Водночас стаття 49-2 КЗпП передбачає наступний порядок вивільнення працівників, які є державними службовцями: вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Таким чином, у разі вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VІІІ на підставі пунктів 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП переважне право на залишення на роботі для таких працівників не враховується, а суб`єкт призначення або керівник державної служби може, але не зобов`язаний пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Відповідно до статті 9-1 Закону № 889-VІІІ доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/ перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними. Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів. Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Відповідно до частини другої статті 31 Закону № 889-VII, рішення про призначення приймається: на посаду державної служби категорії «А» - суб`єктом призначення, визначеним Конституцією та законами України, у порядку, передбаченому Конституцією України, цим та іншими законами України; на посади державної служби категорії «Б», які здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах, - суб`єктом призначення, визначеним законом; на інші посади державної служби категорій «Б» і «В» - керівником державної служби, якщо інше не передбачено законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 затверджено «Положення про Міністерство юстиції України» (далі Положення), відповідно до підпункту 10 пункту 12-2 якого, державний секретар Мін`юсту відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних органів Мін`юсту та їх заступників, заступників керівників територіальних органів державної виконавчої служби, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міста Києва або Севастополя, присвоює їм ранги державних службовців, застосовує заходи заохочення та притягує до дисциплінарної відповідальності.

Як встановлено судами при попередніх розглядах справ, а також у даній справі, 11.02.2016 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 99, якою ліквідовано як юридичну особу Самбірське МУЮ та постановлено погодитись з пропозиціями Міністерства юстиції щодо включення відділів державної виконавчої служби та відділів державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції до структури відповідних головних територіальних управлінь юстиції та утворення бюро правової допомоги в структурі місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги; покладення виконання функцій з державної реєстрації громадських об`єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи, місцевих та первинних професійних спілок, їх організацій та об`єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих організацій роботодавців та їх об`єднань, з підтвердження всеукраїнського статусу громадського об`єднання на відповідні головні територіальні управління юстиції.

Таким чином, в структуру Головного територіального управління юстиції у Львівській області було включено Самбірський міськрайонний відділ державної виконавчої служби, чисельність працівників становить 10 одиниць, та Самбірський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану, чисельність працівників становить 3 одиниці, а саме Самбірське МЮУ ліквідовано.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі Постанова №870) вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (пункту 1 Постанови); утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2 Постанови).

До Переліку територіальних органів Мін`юсту, що ліквідуються, який є додатком №1 до цієї Постанови, зокрема, включено Головне територіальне управління юстиції у Львівській області.

До Переліку міжрегіональних територіальних органів Мін`юсту, що утворюються, який є додатком №2 до цієї Постанови, включено ЗМУ.

Пунктом 3 Постанови №870 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, ЗМУ - Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

Вказаним пунктом також визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.

На виконання Постанови №870 наказом МЮУ від 16.10.2019 №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» (далі - Наказ №3173/5) ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), зокрема Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), зокрема ЗМУ.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (далі ЦК) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п`ята).

Відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

На підставі цих нормативних актів відбулося масове вивільнення працівників вищезазначених органів, причому законодавець не зобов`язував роботодавців гарантувати їм переважне право на залишення на державній службі. Водночас позивачка оскаржила своє звільнення в суді.

Рішенням суду в задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційну скаргу позивачки задоволено: скасовано Рішення суду та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ МЮУ від 16.12.2020 № 3767/к «Про звільнення»; визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 17.12.2020 № 101/к «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 16.12.2020 № 3767/к «Про звільнення»; поновлено позивачку на Посаді-1 з 23.12.2020.

Саме вказана Постанова суду апеляційної інстанції стала підставою для поновлення позивачки на Посаді-1 та подальшого її переведення на Посаду на підставі її особистої заяви.

Проте, 9 серпня 2022 року Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 380/876/21 скасував Постанову суду, а Рішення суду залишив у силі.

Беручи до уваги наведене та хронологію обставин цієї справи, оскільки постановою касаційного суду, скасовано Постанову суду апеляційної інстанції про поновлення позивача на посаді, а рішення суду першої інстанції, який визнав правомірним його звільнення - залишено в силі, то рішення про поновлення на роботі втрачає свою силу, а працівник уважається звільненим з дати, зазначеної в наказі про звільнення.

Висновки аналогічну змісту викладені Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2021 року у справі № 2а-8044/09/1370, від 31 жовтня 2023 року у справі №460/10065/21 за схожих спірних правовідносин.

Відтак апеляційний суд вважає, що зі скасуванням Постанови суду правові підстави для прийняття наказів, якими позивачку було поновлено на посаді, відпали, а накази, прийняті на її підставі, підлягають скасуванню.

Відповідне свідчить про правомірність винесення відповідачем Наказу №2900/к, що, у свою чергу, свідчить про необґрунтованість цієї позовної вимоги та необхідність відмови у її задоволенні.

Із даним наказом позивачку ознайомлено 03.11.2022 у приміщенні Франківського відділу ДВС у місті Львові. Відмітку про ознайомлення з даним наказом позивач відмовилась поставити, про що складено акт. Листом від 04.11.2022 №10-08/22/2409 скеровано на адресу ОСОБА_1 копію акту, копію наказу від 03.11.2022 №2900/К та повідомлення про необхідність з`явитись для отримання трудової книжки.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині поновлення позивача на роботі, зобов`язання відповідача продовжити строк дії трудового договору та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню як похідні від першої позовної вимоги.

Щодо вимог в частині визнання протиправними дії ЗМУ від 25.10.2022р. №16105/0/1-22/10.1-11 у залишенні без розгляду її заяви про надання щорічної основної відпустки за поточний 2022 робочий рік, то необхідно відзначити, що 15.03.2022 був прийнятий Закон № 2136-IX.

Цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з частиною першою статті 3 цього Закону у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Стаття 12 цього Закону регулює надання відпусток на час воєнного стану.

Так, відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п`ятої статті 80 КЗпП та частини п`ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України «Про відпустки» у період дії воєнного стану не застосовуються.

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Відтак, на підставі норм, викладених у статті 12 Закону № 2136-IX, законодавець наділив роботодавця саме правом, а не обов`язком, надавати відпустку.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 зверталась до відповідача із заявою про надання відпустки від 18.10.2022 до відповідача, у якій просила надати їй щорічну основну відпустку за поточний робочий рік, тривалістю 24 календарні дні з 10.11.2022.

Листом ЗМУ від 25.10.2022 №16105/0/1-22/10.1-11 позивачку повідомлено, зокрема, про те, що в 2022 році їй надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів (наказ №805/В від 24.05.2022). Таким чином, в поточному робочому році позивачка може використати 09 календарних днів даної відпустки.

Оскільки позивач-апелянт на підставі наказу №805/В від 24.05.2022 вже використала у 2022 році 15 календарних днів щорічної основної відпустки, то відповідачем було правомірно відмолено їй у наданні нових, 24 календарних днів щорічної основної відпустки.

Варто зазначити, що в світлі встановленого апеляційним судом, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачами, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 березня 2024 року без змін.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 22 серпня 2024 року.