ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/35741/23

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати пенсії згідно положень статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та зобов`язання здійснити нарахування та виплату такої з 13.09.2023.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має статус особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та є інвалідом ІІІ групу. З огляду на рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року та №7-р(ІІ)/2023 від 13 вересня 2023 року уважає, що згідно положень статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідач у проведенні нарахування і виплати пенсії у такому розмірі, на переконання позивача, протиправно відмовив, що і зумовило звернення до суду.

Ухвалою суду позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов. До суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 з 01 липня 2021 року позивачу проведено перерахунок та здійснюється виплата пенсії згідно положень частини 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому підстави для задоволення позову відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області, має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської АЕС та отримує пенсію на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплату пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком згідно положень частини 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідач у проведені перерахунку та виплати пенсії у такому розмірі відмовив. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до положень статті 46 Основного Закону громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Такі положення щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі Закон України №796-ХІІ).

Відповідно до статті 49 цього Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно статті 54 Закону України № 796-XII у редакції до 01 січня 2015 року, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання пов`язаного з аварією на Чорнобильській АЕС можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі Закон України №76-VIII), яким текст статті 54 Закону України № 796-XII викладено у новій редакції. Зокрема, частину 3 та 4 замінено положеннями такого змісту: «Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань». Дані зміни набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Разом з тим, 07 квітня 2021 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи №3-333/2018 (4498/18) ухвалив рішення №1-р(ІІ)/2021, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону України №796-ХІІ у редакції Закону України №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, у рішенні суду зазначено, що наведена правова норма втрачає чинність через три місяці з дня його ухвалення, а Верховна Рада України протягом цього часу має привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим рішенням. У разі не приведення нормативного регулювання у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня його ухвалення застосуванню підлягатиме частина 4 статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР: «В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам 3 мінімальних пенсій за віком».

На виконання рішення Конституційного Суду України 29 червня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» №1584-ІХ (далі Закон України №1584-ІХ).

Пунктом 2 розділу І цього Закону частину 3 статті 54 Закону України №796-ХІІ викладено у новій редакції наступного змісту: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності 6000 гривень; для II групи інвалідності 4800 гривень; для III групи інвалідності 3700 гривень; для дітей з інвалідністю 3700 гривень».

Також зазначену правову норму доповнено частинами 4 та 5, а саме: «Розміри пенсії, передбачені частиною 3 цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців 2 і 3 частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.».

Згідно пункту 1 розділу ІІ Закону України №1584-ІХ він набирає чинності з 01 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу І цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 01 липня 2021 року.

На виконання наведених положень відповідач провів перерахунок пенсії позивача, що підтверджується копією матеріалів пенсійної справи, наданою відповідачем.

Надаючи правову оцінку правомірності застосування відповідачем частини 3 статті 54 Закону України № 796-XII у редакції Закону України №1584-ІХ, суд зауважує на таке.

Як зазначено вище, рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону України №796-ХІІ, у редакції Закону України № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 2136-VIII), відповідно до частини 1 якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону України №2136-VIII, Конституційний Суд України рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою Закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.

Умовою виникнення у позивача права на перерахунок пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком було не приведення Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення нормативного регулювання спірного питання у відповідність із Конституцією України.

Однак, 29 червня 2021 року Верховною Радою України, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021, прийнято Закон України №1584-IX, який набрав чинності 01 липня 2021 року, згідно якого статтю 54 Закону України №796-ХІІ викладено у новій редакції.

Правову оцінку названим положенням Закону України №1585-ІХ надано у рішенні Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року №4-р(І)/2024.

У зазначеному рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями.

За результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, рішення від 7 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 Суд констатував, що Верховна Рада України Законом України №1584-ІХ повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині 3 статті 54 Закону України № 796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом України № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року №230/96-ВР.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що частиною 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України.

Тим часом, у названому рішенні Конституційний Суд України зауважив, що згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України та статтею 91 Закону України № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі приписи, що визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Встановивши, що частина 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ суперечить Конституції України, та зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію, спричинену умовами воєнного стану, посяганням на територіальну цілісність та державний суверенітет України, ураховуючи першочергову потребу забезпечення національної безпеки України для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства й уникнення надмірного навантаження на державний бюджет України, Конституційний Суд України визнав за потрібне відтермінувати втрату чинності частиною 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ, а саме через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 зі змінами.

Аналіз наведених положень статті 152 Конституції України та статтею 91 Закону України № 2136-VIII дає підстави для висновку, що визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність лише з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України). Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість Верховної Ради України конкретні норми закону (законодавче регулювання), гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні та неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи.

Положення будь-якого закону однаковою мірою стосується всіх осіб, що є учасниками відмовних правовідносин в один і той самий період часу, якщо законом не передбачено інше, що повною мірою відповідає конституційному принципу рівності.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Однак, Конституційний Суд України при ухваленні рішення від 24 грудня 1997 року № 8-зп зазначив, що «закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю» (абзац 3пункту 4 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19 зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України № 2136-VIII дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Відступу від такої правової позиції Велика Палата Верховного Суду не здійснювала. Отже, як суб`єкт владних повноважень, приймаючи рішення, так і суд під час розгляду справи, мають застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення спірних правовідносин та, відповідно, станом на дату прийняття рішення суб`єктом владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд не враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 квітня 2024 року у справі №460/20412/23 та від 15 травня 2024 року у справі №400/12171/21, оскільки такі суперечать наведеній вище позиції Великої Палати Верховного Суду, відступу від якої у названих постановах не здійснено.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що у цій справі ГУ ПФУ в Житомирській області, відмовляючи у здійсненні перерахунку пенсії позивачу, діяло правомірно.

Окрім цього, суд не приймає до уваги посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2023 від 13 вересня 2023 року, оскільки вказаним рішенням серед іншого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, за якою норми і положення статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, визнано неконституційними положення статті 54 Закону України № 796-XII тільки щодо її застосування у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №240/33190/23, від 12 червня 2024 року у справі 240/34017/23.

За таких обставин, твердження позивача про наявність правових підстави для проведення нарахування та виплати пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, виходячи саме з положень наведеної норми, є помилковими.

Враховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає такі вимоги недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович