ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

і м е н е м У к р а ї н и

"26" листопада 2007 р. 12:10 м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Алсуф’єва В.В.,

при секретарях: Южаніновій Т.В., Тинчерові Б.Ф., Кувшиновій О.Ю.,

за участю:

представника Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя – Істягіної Н.М.,

представника товариства з обмеженою відповідальністю „Сантехпласт” –Павлухіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя до приватного підприємства „Сандора”, товариства з обмеженою відповідальністю „Сантехпласт” про визнання правочину недійсним,

встановив:

07.06.2006 Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя (далі –Позивач) звернулась до суду з позовною заявою до Приватного підприємства „Сандора” (далі –Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю “Сантехпласт” (далі –Відповідач 2) про визнання недійсною на підставі статті 49 Цивільного кодексу Української РСР (Закон №1540-VI від 18.07.1963) угоди між Відповідачами на загальну суму 23 000,00 грн. та застосування наслідків недійсності угоди, передбачених статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР (Закон №1540-VI від 18.07.1963), а саме, повернення Відповідачем 1 Відповідачу 2 всього отриманого за угодою та стягнення з Відповідача 2 отриманого за цією угодою в дохід держави /письмові пояснення а.с.87 т.2/.

В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначив, що рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 02.06.2005 по справі №2-1083/2005 р. за позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя до Приватного підприємства „Сандора”, гр. Рядинської Оксани Анатоліївни установчі документи Відповідача 1 та його свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи визнані недійними /а.с.2 т.2/, ухвалою Ленінського районного суду міста Севастополя від 07.02.2006 визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість Відповідача 1 /а.с.3 т.2/, вироком Балаклавського районного суду міста Севастополя від 03.05.2007 власник Відповідача 1 гр. Рядинська Оксана Анатоліївна визнана винною в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України /а.с.63-68 т.2/. Оскільки відповідно до зазначених судових актів Відповідач 1 зареєстрований на підставну особу без наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність Позивач дійшов висновку, що Відповідач 1 уклав оспорювану угоду з метою „ухилення від сплати податків” /абз. 12 а.с. 4 т.1/ та з умислом „на приховування доходів від оподаткування” /абз. 5 а.с. 5 т.1/. Позивач стверджує, що гр. Рядинська О.А. не здійснювала будь-яких дій з ведення підприємницької діяльності від імені Відповідача 1, керівником та власником якого залишалась, починаючи з моменту створення юридичної особи, будь-яких осіб не це не уповноважувала, крім того, діями від імені Відповідача 1 державі заподіяна шкода у розмірі 1 093 268 грн. в результаті умисного та незаконного внесення в складі податкового кредиту по податку на додану вартість сум, які не підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідач 1 письмових заперечень на адміністративний позов не надав, явку представника у судове засідання без поважних причин не забезпечив, про причини його неявки суд не повідомив.

Відповідач 2 в порядку статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України заявив клопотання про застосування строку звернення до адміністративного суду, проти задоволення позову заперечує.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд встановив наступне.

Співробітниками Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у місті Севастополі в ході проведення оперативно-розшукових заходів встановлений факт укладення 12.12.2003 Відповідачем 1 (Продавець) та Відповідачем 2 (Покупець) усної угоди на постачання товару на суму 23 000,00 грн., в тому числі ПДВ –3833,33 грн. (далі –Оспорювана угода).

Договір виконаний сторонами в повному обсязі, що підтверджується рахунком №94 від 12.12.2003 /а.с.63 т.1/, накладною №94 від 12.12.2003 /а.с.62 т.1/, податковою накладною №94 від 12.12.2003 /а.с.62 т.1/, випискою банку за особовим рахунком 260001495 за 12.12.2003 /а.с.64 т.1/, записом №126 у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) /а.с.65-67 т.1/.

Рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 02.06.2005 по справі №2-1083/2005 р. за позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя до Приватного підприємства „Сандора”, гр. Рядинської Оксани Анатоліївни визнані недійсними установчі документи Відповідача 1 та його свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. Це рішення набрало законної сили 03.07.2005, про що зроблена відмітка на копії, наданої Ленінським районним судом міста Севастополя /а.с.2 т.2/.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Севастополя від 07.02.2006 (набрала законної сили 14.02.2006) визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість Відповідача 1 /а.с.3 т.2/.

Вироком Балаклавського районного суду міста Севастополя від 03.05.2007 (набрав законну силу 30.05.2007) власник Відповідача 1 гр. Рядинська Оксана Анатоліївна визнана винною в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, а саме, фіктивного підприємництва, тобто, створення суб’єкта господарської діяльності з метою приховування незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі /а.с.63-68 т.2/.

Відповідно до листа від 20.11.2007 за вих.№6161/29-1.1 /а.с.83 т.2/, наданого державним реєстратором Ленінської районної державної адміністрації, державна реєстрація припинення Відповідача 1 не проведена. Згідно з частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003) до внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення Відповідач 1 не втрачає статусу юридичної особи і отже може бути учасником судового процесу на загальних підставах.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Обставини, які покладені Позивачем в обґрунтування позовних вимог, ним не доведені та не знайшли підтвердження при дослідженні судом доказів.

Позивач в якості правової підстави позову визначив статтю 49 Цивільного кодексу Української РСР (Закон №1540-VI від 18.07.1963, далі за текстом –ЦК УРСР).

На час укладення Договору, спірні правовідносини були врегульовані нормами ЦК УРСР, який втратив чинність з 01.01.2004 відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України), що набрав чинність з зазначеної вище дати, тобто, з 01.01.2004. Оскільки Договір укладено до набрання чинності ЦК України, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм, але щодо прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності застосовуються положення зазначеного Кодексу.

За змістом статті 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, а можливість застосування відповідних правових наслідків пов’язується з наявністю умислу –у обох сторін чи однієї, та залежить від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 №3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” із подальшими змінами „при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на ... приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування ... .

Задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети”.

Крім того, згідно з пунктом 11 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 №02-5/111 „необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до статті 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

До угод, що підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на ... приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів ... .

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою”.

Відповідно до пояснень Позивача та інших доказів, зокрема, вироку Балаклавського районного суду міста Севастополя від 03.05.2007 /а.с.63-68 т.2/, Оспорювана угода від імені Відповідача 1 укладена гр. Чудиним А.В., а відповідно до копій рахунку №94 від 12.12.2003 /а.с.63 т.1/, накладної №94 від 12.12.2003 /а.с.62 т.1/, податкової накладної №94 від 12.12.2003 /а.с.62 т.1/ –гр. Семеновим П.І. Останні не мали повноважень на укладення Оспорюваної угоди, оскільки гр. Рядинська О.А. як керівник та власник Відповідача 1 з моменту створення юридичної особи будь-яких осіб на ведення підприємницької діяльності Відповідача 1, зокрема, укладення будь-яких угод, не уповноважувала. Таким чином, відсутні підстави вважати доведеним умисел Відповідача 1 на приховування доходів від оподаткування.

Вирок Балаклавського районного суду міста Севастополя від 03.05.2007 /а.с.63-68 т.2/, яким власник Відповідача 1 гр. Рядинська Оксана Анатоліївна визнана винною в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво –створення суб’єкта господарської діяльності з метою приховування незаконної діяльності), не може бути визнаний належним та допустимим доказом наявності в діях Відповідача 1 мети –„ухилення від сплати податків” та умислу „на приховування доходів від оподаткування”, на чому наполягає Позивач /абз.12 а.с.4 т.1, абз.5 а.с.5 т.1/, оскільки ухилення від сплати податків за своїми ознаками є правопорушенням з ознаками злочину з самостійним складом.

До відносин з приводу визнання недійсним правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, не можуть бути застосовані за аналогією правила статті 614 ЦК України, яке покладає на порушника зобов’язання обов’язок доводити відсутність своєї вини. Навпаки, Позивач повинен надати докази того, що обидва чи один учасник правочину завідомо (умисно) діяли всупереч інтересам держави і суспільства, довести наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та умислу у Відповідачів під час укладення договору, кому вони належали і в чому полягали. Натомість Позивач обґрунтування вищенаведених положень не навів, належних та допустимих доказів на підтвердження цього не надав.

Стосовно доводів Позивача щодо визнання недійсними установчих документів Відповідача 1 слід зазначити, що єдиним правовим наслідком визнання установчих документів недійсними є скасування державної реєстрації юридичної особи, інших наслідків, зокрема визнання недійсними угод, укладених цією юридичною особою, закон не визнає.

На момент ухвалення рішення у справі відсутні правові підстави для застосування санкцій статті 49 ЦК УРСР.

1 січня 2004 року, згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ЦК УРСР втратив чинність.

ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Згідно зі статтею 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України, цей кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент виконання угоди, але не передбачені ЦК України на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, неможливо.

Водночас у цьому випадку, не можуть бути застосовані і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003, далі –ГК України).

Згідно з частиною 1 статті 207 ГК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 ГК України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215, частиною другою статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні від 4 грудня 1990 року №509-ХІІ, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Відповідачі виконали свої обов’язки за договором 12 грудня 2003 року, а позов Позивач пред’явив 07.06.2006, отже пропустив строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, з огляду на надані суду та досліджені в судовому засіданні докази, положення зазначеного вище законодавства, постанови Пленуму Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 №3 та Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 №02-5/111, а також з урахуванням правової позиції Верховного Суду України по зазначеній категорії справ, викладеної, зокрема, в постанові від 26.06.2007 у справі №21-414/4во07 за позовом Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції до Селянсько-фермерського господарства „Агро-Союз” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Опт-трейдинг” про визнання угоди недійсною, оспорювана угода не підлягає визнанню недійсною на підставі статті 49 ЦК УРСР, а наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним застосуванню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України (Закон України №2747-ІV від 06.07.2005), суд

п о с т а н о в и в:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини п’ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.В. Алсуф`єв

Постанова складена

та підписана 30.11.2007