Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/14706/22
Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Бенедисюка І. М., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
прокуратури - Ющенко М. А.
позивачів - Гром А. М. , Байда О. Г., Максимчук М. П.,
відповідача - Хоруженко В. О., Букорос С. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 (суддя Л. Шкурдова)
у справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України; 2) Командування сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 )
до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти"
про стягнення 51 309 130,82 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У грудні 2022 року заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України; 2) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (далі - ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти") про стягнення неустойки за користування повітряними суднами у сумі 51 309 130,82 грн.
1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 610-612, 614, 759, частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що 18.06.2003 року між військовою частиною НОМЕР_1 та ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" було укладено договір оренди повітряних суден армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України № 01/2003-06 (далі - спірний договір; договір від 18.06.2003 № 01/2003-06), умовами якого передбачено, зокрема, що прийом при поверненні повітряних суден повинен бути оформлений письмово у виді відповідного акта прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками орендаря та орендодавця, а також командирами військових частин, де базуються повітряні судна. Зобов`язання орендаря після повернення і передачі орендованого майна вважається виконаним з моменту підписання акта прийому-передачі.
Орендодавець зобов`язаний прийняти повітряні судна після закінчення терміну оренди в порядку, передбаченому пунктом 6.3 договору.
Між сторонами укладалися додаткові угоди до договору, у тому числі в частині зміни розміру орендної плати, і згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 08.10.2013 № 9 сторони погодили розмір орендної плати за користування об`єктом оренди (16 повітряних суден) у розмірі 3 392 000,00 грн, із розрахунку 212 000,00 грн за кожне повітряне судно.
За змістом пункту 2 зазначеної додаткової угоди від 08.10.2013 № 9 сторони дійшли згоди продовжити строк оренди повітряних суден до 31.12.2021.
Проте після закінчення строку договору повітряні судна не були повернуті орендодавцеві, а прийом-передача повітряних суден відбулася у березні-квітні 2022 року.
Вказані обставини стали підставою для нарахування ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
1.3. У відзиві на позовну заяву ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" просила відмовити в її задоволенні, вказуючи на вжиття ним дій щодо повернення майна, а також посилаючись на безпідставність нарахування неустойки з 24.02.2022, а саме початку агресії російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, що, у свою чергу, є форс-мажорною обставиною.
Крім того відповідач вважав неправильним посилання прокурора на положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, вважаючи, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, чинного на час укладення договору та положення цього договору.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) 25 338 419, 23 грн неустойки за користування транспортними суднами. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Суд першої інстанції, встановивши обставини щодо закінчення договору оренди повітряних суден 31.12.2021 та їх повернення у березні-квітні 2022 року, тобто з пропуском строку, дійшов висновку про наявність підстав для нарахування неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зважаючи на своє право щодо зменшення пені, беручи до уваги предмет оренди, правовідносини, що склались між сторонами договору, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи поведінку відповідача, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення нарахованої неустойки на 50 %.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку відсутні правові підстави для стягнення з відповідача неустойки, нарахованої за період з 01.01.2022 по березень-квітень у відповідності до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за несвоєчасне повернення наданих в орендне користування за договором повітряних суден.
Суд виходив також з того, що у спірному випадку існує проблематика повернення з оренди повітряних суден як специфічного предмету оренди, що залежить не тільки від волі відповідача, у той же час поведінка орендодавця у спірних правовідносинах не може бути визнана справедливою та добросовісною. Натомість вини орендаря щодо невчасного повернення предмета оренди немає.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, прокурор у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 повністю, а рішення Господарського суду м. Києва від 13.06.2023 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.1.1. Прокурор вважає, що під час ухвалення оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції та Господарським судом м. Києва рішення в частині відмови в задоволенні позову у справі порушено норми процесуального права, а саме статті 2, 7, 11, 73, 76 -79, 86, 236, 237, 277 Господарського процесуального кодексу, неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносинах - статті 551, 763, частина 6 статті 762, частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України, статті 233, 291 Господарського кодексу України, не застосовано частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування цих же норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 08.11.2023 у справі № 911/1714/22, від 01.02.2022 у справі № 908/1627/19 від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19 щодо визначення строку дії договору оренди, припинення договору оренди, наслідків припинення договору оренди та підстав для застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України;
- від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20, від 07.06.2022 у справі № 922/1010/21, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 13.08.2019 у справі № 914/70/18 щодо встановлення підстав та обставин для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України;
- від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 щодо принципу добросовісної поведінки;
від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 11.05.2018 у справі № 915/1030/16, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, від 07.04.2020 у справі № 924/599/19 щодо неможливості застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України);
- від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 26.09.2023 у справі № 904/3440/22, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц щодо застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та звільнення від доказування у зв`язку з наявністю преюдиційних обставин, встановлених рішенням суду в іншій справі.
3.1.2. Прокурор зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив, що ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" прострочило виконання свого обов`язку з повернення повітряних суден з оренди, оскільки їх повернення відбулося в березні-квітні 2022 року, тоді як договір оренди від 18.06.2003 припинив свою дію з 31.12.2021 і строк повернення орендованого майна умовами договору, у тому числі планом-графіком повернення, визначено до 31.12.2021, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень про цивільно-правову відповідальність, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що за умовами пункту 17.1 договору в редакції додаткової угоди від 18.06.2007 № 4, договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, в тому числі і у випадку виконання таких зобов`язань з порушенням встановленого договором строку, а тому договір не закінчив свою дію, що виключає можливість стягнення з відповідача передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки, а з урахуванням частини 6 статті 762 вказаного Кодексу та специфіки спірних орендних правовідносин, наявні підстави для звільнення відповідача від сплати орендної плати за весь час прострочення повернення повітряних суден.
Проте суд апеляційної інстанції в порушення положень законодавства, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі, не взяв до уваги, що в цьому випадку передбачений у пункті 17.1 (у редакції додаткової угоди від 18.06.2007 № 4) термін дії договору до повного виконання сторонами його зобов`язань не має наслідком продовження користування майном після закінчення обумовленого договором строку оренди. Внесення змін до договору щодо продовження строку оренди не відбулося, сторонами договору ця обставина не заперечується.
Таким чином, договір оренди припинився у зв`язку із закінченням обумовленого у договорі строку оренди майна (31.12.2021) і в силу частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України орендар (відповідач) повинен був повернути орендоване майно негайно після припинення договору у зв`язку зі спливом визначеного у ньому строку оренди.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що факт припинення 31.12.2021 договору оренди від 18.06.2003 № 01/2003-06 встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2022 у справі № 910/18699/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 та постановою Верховного Суду від 27.02.2023.
3.1.3. Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин приписи частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, дійшовши висновку про те, що відповідач мав би сплатити оренду плату за користування орендованими повітряними суднами з 01.01.2022 по дату фактичного повернення кожного, однак, зважаючи на складність та специфічність спірних орендних правовідносин ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" не використовувала орендне майно після 31.12.2021, а повернення майна залежало не лише від волі орендаря, а й від поведінки та дій орендодавця, який, на думку суду, діяв несправедливо та недобросовісно.
Як вбачається з висновків суду апеляційної інстанції, на підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном, судом підтримано позицію відповідача про втрату льотної придатності повітряних суден та неможливість здійснити переліт на аеродроми базування військових частин.
Однак, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у наведених у касаційній скарзі постановах, прокурор зазначає, що таке обґрунтування апеляційним господарським судом своєї позиції щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України само по собі не свідчить про принципову неможливість використання ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" орендованого майна у розумінні вказаної норми. Такі висновки суду апеляційної інстанції є хибними, зробленими за власного тлумачення положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та без належної, повної та об`єктивної оцінки поведінки та дій відповідача як за кілька місяців до закінчення строку оренди, так і під час виникнення питання щодо необхідності повернення орендованого майна у зв`язку із закінченням такого строку.
3.1.4. Прокурор також вказує на те, що висновки суду першої інстанції стосовно наявності підстав та права на зменшення розміру неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, не відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи, а також такі висновки не відповідають правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, від 11.05.2018 у справі № 915/1030/16, що, як наслідок, призвело до застосування норм матеріального права - статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, які не підлягають застосуванню у цьому спорі.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України просить її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва в частині відмови у задоволенні позовних вимог та повністю скасувати постанову суду апеляційної інстанції, вказуючи на помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав на зменшення розміру неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та незаконність і суперечність вимогам норм матеріального права постанови суду апеляційної інстанції.
3.3. ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з підстав, зазначених у відзиві, наголошуючи на правильності та обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог прокурора та стягнення з товариства неустойки.
4. Розгляд справи Верховним Судом та підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати
4.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/14706/22 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 05.03.2024, яке не відбулося у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному, з визначенням дати судового засідання на 19.03.2024, в якому оголошено перерву до 16.04.2024.
4.2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2024 справу № 910/14706/22 разом із касаційною скаргою заступника Генерального прокурора передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, колегія судів в ухвалі зазначила, що оскільки заступник Генерального прокурора в касаційній скарзі вказує, зокрема, на невідповідності висновку суду першої інстанції про наявність підстав та права на зменшення розміру неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України та неврахування висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, що призвело до застосування норм матеріального права - статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, а також з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про можливість у суду за наявності певних умов зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, враховуючи необхідність формування однакового підходу щодо можливості комплексного застосування норм права (частини 3 статті 551 та частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 230, 233 Господарського кодексу України), наявні підстави для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в зв`язку з необхідністю відступлення від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 зі спору, що виник з подібних правовідносин.
4.3. Відповідно до ухвали Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 10.05.2024 прийнято касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/14706/22 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та призначено до розгляд у судовому засіданні 21.06.2024.
4.4. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2024 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Бенедисюк І. М., Кібенко О. Р., Малашенкова Т. М., Пєсков В. Г., Рогач Л. І., Чумак Ю. Я.
4.5. Прокурор подав до Верховного Суду пояснення у справі та зазначив, що з метою вирішення питання щодо наявності підстав/умов для зменшення розміру неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, важливим є визначення правової природи неустойки, передбаченої вказаною статтею та статтею 230 Господарського кодексу України, статтею 549 Цивільного кодексу України.
Прокурор вказує на те, що правову позицію щодо правової природи неустойки за невиконання (несвоєчасне виконання) наймачем обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) у разі припинення договору найму (оренди) та її відмінностей від "класичної неустойки" висловлено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Так, у вказаній постанові Верховного Суду вказано, що неустойка за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у виді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України), Верховний Суд, встановив відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Прокурор зазначає, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Прокурор наголошує на тому, що у законодавстві відсутній правовий механізм зменшення неустойки у виді подвійного розміру плати за користування річчю, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. Зазначена санкція (неустойка) як така, що визначена спеціальною нормою права, має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеними статтею 230 Господарського кодексу України та статтею 549 Цивільного кодексу України.
4.6. У поясненнях міністерство оборони України просить відмовити у відступі від висновку, викладеного у раніше ухвалених постановах, зазначаючи, що неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та неустойка, що передбачена статтею 549 Цивільного кодексу України і штраф, передбачений статтею 230 Господарського кодексу України, є різними правовими інститутами.
5. Обставини справи, встановлені судами
5.1. Суди попередніх інстанцій установили, що 18.06.2003 військова частина НОМЕР_1 (орендодавець) та Закрите акціонерне товариство "Українські вертольоти", найменування якого змінено на ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (орендар), уклали договір оренди повітряних суден армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України № 01/2003-06, за змістом пункту 1.1 якого сторони погодили, що предметом договору є оренда транспортних повітряних суден для проведення авіаційних робіт, авіаперевезень вантажів, пасажирів, пошти, вантажу, тощо на території України та за її межами. Тип повітряних суден, заводські номери, індивідуально визначена вартість кожного, комплектність вказується у додатках №№ 1-5 до договору.
Відповідно до пункту 1.2 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування повітряні судна відповідно до додатку № 6. Вартість повітряних суден, які передаються в оренду, визначено відповідно до акта оцінки вартості окремого індивідуально-визначеного майна і наведено у додатку № 3.
Сторонами підписано додатки до договору, а саме: відомості про орендну плату за перший місяць оренди (додаток № 1); зразок акта технічного стану вертольотів (додаток № 2); відомості визначення залишкової вартості вертольотів (додаток № 3); вимоги щодо технічного стану та залишку ресурсу вертольотів після закінчення терміну оренди при поверненні від орендаря орендодавцю вертольоту МІ-8МТ, МТВ (додаток № 4); зразок акта прийому-передачі вертольотів (додаток № 5); План-графік приведення вертольотів до справного стану (додаток № 6).
Також між сторонами було укладено додаткові угоди до договору, а саме: від 18.06.2003 № 1, від 11.09.2003 № 2, від 26.03.2004 № 3, від 18.06.2007 № 4, від 25.12.2008 № 5, від 23.11.2010 № 6, від 28.12.2010 № 7, від 12.05.2011 № 8, від 08.10.2013 № 9, від 17.12.2013 № 10, від 09.06.2015 № 11, вiд 16.02.2016 № 12, вiд 05.04.2018 № 13, вiд 03.09.2019 № 14, від 15.01.2020 № 15, від 27.01.2020 № 16, від 14.07.2021 № 17, від 22.06.2021 № 18.
Суди установили, що як вбачається з додатків до договору, з урахуванням внесених змін згідно з додатковими угодами, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) передало в оренду відповідачу 16 вертольотів Мі-8МТ (МТВ) із заводськими номерами 95224, 95225, 95226, 95227, 94911, 94912, 94913, 94995, 94996, 94997, 94998, 95002, 94841, 94843, 94851, 95209.
За змістом пункту 8.9 договору встановлено обов`язок орендаря у встановлений договором термін згідно з пунктом 6.2 повернути орендодавцеві технічно справні повітряні судна, а згідно з пунктом 14.3 - технічно справні повітряні судна з міжремонтним ресурсом згідно з додатком 4 до цього договору.
У разі припинення або розірвання договору оренди повернути орендодавцеві орендовані повітряні судна у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого ПС з вини орендаря.
Пунктом 6.2 договору встановлено, що повернення повітряних суден здійснюється на аеродром базування орендодавця або інший аеродром у межах України, визначений орендодавцем, про що має бути письмово повідомлено орендаря не пізніше ніж за 10 діб до повернення.
При закінченні терміну оренди кожного повітряного судна (дії цього договору), судна повертаються не пізніше останнього дня терміну оренди узгодженого сторонами для кожного повітряного судна. Передача майна від орендаря орендодавцю проводиться підписанням актів прийому-передачі протягом не пізніше 10 діб з дати закінчення терміну оренди повітряного судна.
Пунктом 6.3 передбачено, що повітряні судна повертаються орендодавцеві після закінчення терміну оренди у технічному стані, вказаному у додатку 4 до договору. Технічний стан повітряних суден визначається представниками орендодавця та орендаря на підставі контрольного огляду, перевірки пономерної документації та працездатності його систем. Результати контрольного огляду та перевірок, залишки ресурсних показників вказуються в технічному акті, який є невід`ємною частиною акта прийому-передачі повітряних суден.
Згідно з пунктом 6.4 договору прийом при поверненні повітряних суден повинен бути оформлений письмово у виді відповідного акта прийому-передачі, який підписується уповноваженими, на підставі довіреності чи наказу Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України, представниками орендаря та орендодавця, а також командирами військових частин, де базуються повітряні судна.
Пункт 1 додатку 4 до договору передбачає, що повітряні судна повинні бути укомплектовані згідно з актом прийому-передачі (під час передачі в оренду від орендодавця орендарю) та згідно з формулярними даними повітряного судна.
Додаток 5 до договору (акт прийому-передачі (зразок)) містить обов`язковий реквізит - персональні дані складу комісії з представників орендодавця та реквізити доручення, на підставі якого такі представники уповноважені на здійснення прийому з оренди відповідних повітряних суден та підписання актів прийому-передачі їх з оренди.
У пункті 2 додаткової угоди від 08.10.2013 № 9 сторони дійшли згоди продовжити строк оренди вертольотів за договором до 31.12.2021.
5.2. Суди також установили, що згідно з підпунктом 2.1 додаткової угоди від 08.10.2013 № 9 додаток 6 "План-графік повернення орендованих вертольотів" викладено в новій редакції та визначено термін повернення кожного орендованого повітряного судна до 31.12.2021.
5.3. Суди дійшли висновку, що з урахуванням умов договору та додаткових угод до нього повітряні судна згідно з додатком 6 орендар мав повернути орендодавцеві до 31.12.2021.
Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, за наявними у матеріалах справи доказами, орендовані повітряні судна було повернуто із оренди у березні-квітні 2022 року згідно з приймально-здавальними актами від 07.03.2022, від 15.03.2022, від 22.03.2022, від 03.04.2022 та від 07.04.2022.
Отже, суди установили, що орендовані повітряні судна відповідач повернув з порушенням строку, встановленого "Планом-графіком повернення орендованих вертольотів" (в редакції додаткової угоди від 08.10.2013 № 9).
5.4. Предметом позову у справі, яка розглядається є вимога прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення з ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" неустойки за користування транспортними повітряними суднами у сумі 51 309 130,82 грн на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.
5.5. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення нарахованої неустойки на 50 %.
5.6. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову повністю, зазначив, що у спірних правовідносинах, враховуючи особливості повернення із оренди повітряних суден як специфічного предмету оренди, які до передачі в оренду фактично були військовими, для оренди були демілітаризовані, під час оренди були цивільними, а при передачі з оренди мали бути передані у стані, який існував при передачі їх в оренду, свідчить про те, що відповідні дії щодо своєчасного та належного виконання відповідачем обов`язку з повернення повітряних суден мав вживати не лише орендар, а й орендодавець (визначення уповноважених осіб для проведення переговорів та проведення переговорів для вирішення питань, які виникли у обох сторін при підготовці до повернення майна з оренди). Проте не вчинивши такі дії та фактично обмежившись завчасним визначенням місць повернення повітряних суден, а також доведенням до відповідача після закінчення терміну оренди списку уповноважених посадових осіб для приймання авіаційної техніки з оренди та підписання актів прийому-передачі, орендодавець фактично не сприяв орендарю у своєчасному виконанні ним обов`язку щодо повернення майна з оренди. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поведінка орендодавця у спірних правовідносинах не може бути визнана справедливою та добросовісною.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що застосування до орендаря неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, можливе лише у випадку, якщо таке неповернення відбувається після припинення дії відповідного договору оренди.
Натомість, посилаючись на положення статті 631 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів настання обставин, визначених як статтею 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і пунктом 16.3 договору, в той час, як за змістом пункту 17.1 договору такий договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, у період з 01.01.2022 по березень-квітень 2022 року такий договір не закінчив свою дію, що виключає можливість стягнення з відповідача передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки.
6. Позиція Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати
6.1. Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 9.10 постанови від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відповідного до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
6.2. Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов`язання.
6.3. Як вже зазначалося, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу).
Отже, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.
6.4. Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову установив, що поведінка орендодавця у спірних правовідносинах не може бути визнана справедливою та добросовісною, натомість вини орендаря щодо невчасного повернення предмета оренди немає, виходив з того, що стягнення неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України можливе лише у випадку, якщо таке неповернення відбувається після припинення дії відповідного договору оренди, але пунктом 17.1 договору передбачено, що він діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі і у випадку виконання таких зобов`язань з порушенням встановленого договором строку.
Верховний Суд вважає такий висновок помилковим, оскільки посилаючись на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, суд апеляційної інстанції неправильно застосував висновки, викладені у вказаній постанові, обґрунтовуючи вибір регулятивних чи охоронних норм не критерієм правомірності чи неправомірності поведінки боржника, а критерієм закінчення чи незакінчення строку договору. Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив поняття "строк договору" та "строк виконання зобов`язань", які не є тотожними.
Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Водночас умови договору можуть передбачати виникнення з договору різних зобов`язань з різними строками їх виконання, які не співпадають зі строком договору.
За договором оренди орендар може набувати право користування майном протягом певного строку та зобов`язаний періодично вносити орендні платежі в певні строки, а наприкінці строку, на який майно надане в користування, повернути майно.
До спливу строку, на який майно надано в користування, орендар правомірно користується майном, а відносини сторін регулюються регулятивними нормами (статтею 762 Цивільного кодексу України "Плата за користування майном") щодо такого користування. Водночас якщо протягом правомірного користування майном орендар не сплатив чергового орендного платежу, то поведінка орендаря щодо такої несплати є неправомірною, а відносини сторін в цьому випадку регулюються охоронними нормами (зокрема, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України).
У випадку якщо орендар прострочив виконання обов`язку щодо повернення орендованого майна, то така поведінка боржника є неправомірною, а до відносин сторін застосовується охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Ураховуючи наведене, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що до повітряних суден (крім повітряного судна Мі-8МТ (МТВ) із заводським номером 94998), виходячи з умов договору, орендна плата мала бути сплачена за період з 01.01.2022 по дату фактичного повернення повітряних суден орендодавцю.
6.5. Натомість суд першої інстанції установивши, що орендовані повітряні судна відповідач повернув з порушенням строку, встановленого Планом-графіком повернення орендованих вертольотів (у редакції додаткової угоди № 9 від 08.10.2013) і факт неналежного виконання ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" обов`язку щодо повернення майна у березні-квітні 2022 року після закінчення терміну дії договору (31.12.2021) підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, застосувавши частину 3 статті 551 вказаного позову та можливість зменшення заявленої до стягнення неустойки.
6.6. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано таке:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві".
Згідно з частинами 2, 3 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Частинами 1 та 2 статті 217 вказаного Кодексу передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
6.7. Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке:
7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо)".
У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
6.8. Суди попередніх інстанцій установили, що 09.11.2021 листом № 116/6/19881 Командування Сухопутних військ Збройних Сил України з метою виконання пункту 6.2 договору просило ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" надати план-графік повернення вертольотів із зазначенням дати перельотів до аеродромів базування військових частин балансоутримувачів та повідомлено про визначені місця повернення вертольотів із посиланням на військові частини.
Також, 10.12.2021 листом № 116/6/22224 Командування Сухопутних військ Збройних Сил України просило ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" виконати свої зобов`язання у суворій відповідності до вимог договору та повернути вертольоти згідно зі статтею 6 договору, надати план-графік повернення вертольотів на аеродроми, визначені у листі від 09.11.2021 № 116/6/19881, відрядити представників для участі в робочій нараді з питань повернення вертольотів з оренди.
Однак, план-графік повернення вертольотів на аеродроми відповідач не надав Командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України.
15.12.2021 було проведено робочу нараду посадових осіб військової частини НОМЕР_1 та представників ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" з питань повернення повітряних суден з оренди, за результатами якої, зокрема, погоджено здійснити передачу повітряних суден від орендаря орендодавцю з підписанням актів прийому-передачі протягом не пізніше 10 робочих діб (за винятком святкових, неробочих та вихідних) з дати закінчення терміну оренди суден.
Повітряні судна, як було встановлено судами, повернуто орендарем орендодавцю у березні-квітні 2022 року.
Здійснивши перевірку здійсненого прокурором розрахунку суми неустойки, установивши неправомірне включення до загального розміру суми, нарахованої за день повернення повітряних суден, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування неустойки у сумі 50 676 838,46 грн.
6.9. Водночас суд першої інстанції установив, що орендарем було вжито заходів щодо приведення орендованих вертольотів до стану, який відповідає умовам договору, в результаті чого вертольоти втратили льотну придатність для використання за нормами, що діють у цивільній авіації.
Орендар завчасно повідомив про технічну неможливість виконання обов`язку у визначеному орендодавцем місці та запропонував прийняти вертольоти в місці їх знаходження.
Про вказані обставини відповідач повідомив орендодавця 15.12.2021 під час робочої наради посадових осіб військової частини НОМЕР_1 та представників ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" з питань повернення вертольотів із оренди.
Також листом від 10.01.2022 № 34/22 ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" повідомило військову частину про існування обставин при яких після припинення договору оренди експлуатація повітряних суден Авіакомпанією заборонена.
Орендодавець відомості щодо складу комісій з прийняття повітряних суден своєчасно не надав, від пропозиції прийняти повітряні судна на аеродромі перебування вертольотів відмовився, питання випробування для оцінки технічного стану вертольотів не вирішив.
Суд першої інстанції також зазначив, що після 31.12.2021 втратили чинність реєстраційні посвідчення повітряних суден у зв`язку із закінченням строку оренди повітряних суден, що підтверджується листом Державної Авіаційної служби України від 17.01.2022 № 1.15-305-22, наданим на запит ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" від 10.01.2022 № 33/22.
Крім того, вертольоти із заводськими номерами 94841, 94843, 94851, 94911, 94912, 94913, 94995, 94996, 94997, 95209, 95224 та 95226 виключені з Державного реєстру цивільних повітряних суден та зняті з тимчасового обліку 18.03.2022, а повітряні судна 94998, 95225 та 95227 зняті з тимчасового обліку 30.03.2022, що підтверджується листом Державної авіаційної служби України наданим на запит Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 02.03.2023 за № 116/12/2097.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені обставини свідчать про проблематику повернення із оренди повітряних суден, яка носить триваючий характер, оскільки вирішення проблемних питань щодо передання орендодавцеві із оренди такого специфічного предмету оренди, як повітряні судна, залежить не тільки від волі орендаря (ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти").
Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги, що поверненню повітряних суден із оренди завадила військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в України" в Україні введено воєнний стан та закрито повітряних простір над країною для перельотів, а також враховано, що з початку вторгнення Російської Федерації в Україну ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" до військових підрозділів та формувань передавалася благодійна допомога у значних розмірах (близько 95,93 млн. грн), що підтверджується доданими до матеріалів справи актами прийому-передачі благодійної пожертви.
6.10. У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке: "7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
6.11. Отже, суд першої інстанції зважаючи на право щодо зменшення пені, беручи до уваги предмет оренди, правовідносини, що склались між сторонами договору в частині повернення повітряних суден, процес повернення яких є специфічним, оскільки виконанню відповідачем обов`язку повернення повітряних суден передує довготривала підготовка повітряних суден до передачі орендодавцеві, у тому числі із залученням відповідачем значних ресурсів, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи поведінку сторін у спірних правовідносинах, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов висновку, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого майна підлягає зменшенню на 50%.
7. Щодо відступу від правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
7.1. Колегія суддів в ухвалі про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала про необхідність формування однакового підходу щодо можливості комплексного застосування норм права (частини 3 статті 551 та частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 230, 233 Господарського кодексу України) та необхідністю відступлення від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 зі спору, що виник з подібних правовідносин.
7.2. Як вже зазначалося, санкція, передбачена частиною 2 статті 7885 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу).
Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.
Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
За таких обставин Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 стосовно того, що неустойка, заявлена на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України, до якої застосовуються приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а тому до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо можливості зменшення її розміру, не застосовуються.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.2. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
У статті 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
8.3. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних і правових підстав позову та заперечень на них, об`єднана палата зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, дійшовши при цьому помилкового висновку про те, що штраф, передбачений статтею 230 Господарського кодексу України та статтею 549 Цивільного кодексу України, та неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різними правовими інститутами, водночас правильно застосував частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та наявності підстав для зменшення неустойки.
8.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, об`єднана палата вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 у справі № 910/14706/22 слід скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 залишити в силі з мотивів, вказаних у цій постанові.
9. Розподіл судових витрат
9.1. З огляду на висновок об`єднаної палати про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції у сумі 769636,50 грн підлягають стягненню з ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" на користь Офісу Генерального прокурора.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 у справі № 910/14706/22 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 залишити в силі.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір у розмірі 769 636,50 грн, сплачений за подання касаційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді І. М. Бенедисюк
О. Р. Кібенко
Т . М. Малашенкова
В. Г. Пєсков
Л. І. Рогач
Ю. Я. Чумак
З окремою думкою суддів І. М. Бенедисюка, Т. М. Малашенкової.
