Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
_____________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
01.08.2024 Справа №905/674/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор» (01021, м.Київ, вул.Михайла Грушевського, 9б, офіс д9-5, код ЄДРПОУ 42192352)
до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, 14, будівля 1)
про стягнення 375140902,88 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Білогубова В.В.
У засіданні брали участь:
від позивача: не з`явився
від відповідача: не з`явився
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор», м.Київ звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення в якості відшкодування збитків грошових коштів в сумі 375140902,88 грн, що станом на дату завдання шкоди (10.05.2022) становило 10258552,50 доларів США.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України було знищено майно позивача, у зв`язку з чим останній зазнав збитків.
Ухвалою суду від 06.05.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/674/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Відповідач у жодне судове засідання не з`явився, відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив. Разом з тим, суд зазначає, що предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди (збитків), завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди (збитків) є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 по справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Вказані висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Окрім того, аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Разом з цим, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
У зв`язку з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Поряд з цим, господарським судом здійснювалось повідомлення відповідача шляхом направлення ухвал Господарського суду Донецької області на поштові адреси посольств Російської Федерації у Румунії та Польщі.
Водночас, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Повідомлення для учасників судового процесу» публікувались оголошення про розгляд справи №905/674/24.
У цьому випадку судом також враховано, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Станом на дату ухвалення рішення відповідач відзиву не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив.
Ухвалою суду від 03.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.08.2024.
Представники сторін у судове засідання 01.08.2024 не з`явились, судом не викликались. Поряд з цим, у заяві б/н від 01.07.2024 представник позивача просив суд розглядати справу за власної відсутності.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Поряд з цим, норми ст.43 вказаного кодексу зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Як визначено у ч.1 ст.202 зазначеного нормативно-правового акту, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 42192352, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі 06.06.2018, номер запису 15881360000017209.
Види діяльності: складське господарство, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, післяурожайна діяльність, виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, виробництво макаронних виробів і подібних борошняних виробів, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.
Станом на дату ухвалення рішення Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор» зареєстровано за наступною адресою: 01021, м.Київ, вул.Михайла Грушевського, 9б, офіс д9-5. Проте, виробничі потужності позивача, зокрема, об`єкти нерухомості, транспортні засоби, обладнання та устаткування знаходились за адресою: Донецька область, м.Сіверськ, Бахмутський р-н, вул.Залізнична, 9.
Місто Сіверськ розташовано в північній частині Донецької області за 137 км на північ від м.Донецьк в степовій зоні. Територія підпорядкована Сіверській міській раді. Площа 12,5 км.
Як вказує позивач, 07.05.2022 та 10.05.2022 війська Російської Федерації завдали масованих ударів авіацією та артилерією, в тому числі, по м.Сіверськ, внаслідок чого відбулись влучання за адресою місцезнаходження промислових потужностей Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор». Зокрема, зруйновані нежитлові будівлі, складські та допоміжні приміщення елеватора, його верхня і нижня галереї, що було зафіксовано на фото працівниками позивача, які перебували у м.Сіверськ. Також, внаслідок постійних ракетно-бомбових атак як у вказаний вище проміжок часу, так і після цього на території елеватору зайнялась пожежа, в якій згоріло 5,3 тис. тон соняшнику врожаю 2021 року, що знаходився на зберіганні.
07.05.2022 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор» видано наказ №2/од «Про зупинення експлуатації об`єкта Сіверський елеватор», яким, серед іншого, було наказано з 07.05.2022 зупинити експлуатацію об`єкта Сіверський елеватор, що розташований за адресою: Донецька обл., Бахмутський район, м.Сіверськ, вул.Залізнична, 9, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор» на праві власності, у зв`язку з його значним пошкодженням у період воєнного стану внаслідок бойових дій (ракетного обстрілу з боку авіації Російської Федерації у зв`язку з її збройною агресією проти України.
08.08.2022 позивач звернувся до Служби безпеки України із заявою №3 про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни».
22.09.2022 слідчий Служби безпеки України листом №78/2/13-8468нт повідомив позивача, що відомості, викладені у вказаній вище заяві, внесені до Єдиного реєстру судових розслідувань за №22022050000004994 від 22.09.2022 за ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України.
У листі №01-12/636 від 14.03.2024 Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, який був наданий на запит представників позивача, зазначалось про підтвердження факту влучання по об`єктах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор», їх руйнування та знищення в результаті пожежі.
Як вказує позивач, внаслідок вищенаведеного, Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор» були завдані значні збитки на загальну суму 375140902,88 грн, які є прямим наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України.
За вимогами ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні положення містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.
За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.
Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень ст.22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.
Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміють майнову шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).
Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За ст.73 вказаного кодексу доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст.86 вказаного нормативно-правового акту суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.13, 74, 73, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки відповідача; наявність заподіяних діями відповідача збитків; причинний зв`язок між ними. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався.
14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу.
22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».
Так, згідно зі ст.2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію Росії проти України, вимагала від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засудила всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагала безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Наказом №309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідно до вказаного переліку, Бахмутський район, до якого відноситься м.Сіверськ, віднесений до територій, на яких з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії.
Відповідно до ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом і не потребує доведення у судовому порядку.
Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Належне позивачу майно було втрачено/знищено саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.
Разом з тим, постановою №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з п.2 вказаної постанови Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
За змістом пп.18 п.2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п.5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України, далі Загальні засади) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Проведення судової експертизи, що пов`язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов`язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов`язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності (п.5 Загальних засад).
Спільним наказом №3904/1223 від 18.10.2022 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі Методика).
З урахуванням змісту вищенаведених нормативно-правових актів, а також враховуючи, що відповідно до ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор» на підтвердження наявності збитків у заявленому розмірі надало до матеріалів справи висновок експертів №27-12/2/23 від 27.12.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна експертно-правова група» за результатами проведення комплексної судової економічної та товарознавчої експертизи із залученням фахівця у галузі оцінки.
Згідно із висновком, величина реальних збитків станом на 10.05.2022, нанесених власнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор», в результаті знищення товарів, запасів, сільськогосподарської продукції, основних засобів на території зерносховища за адресою: Донецька обл., Бахмутський район, м.Сіверськ, вул.Залізнична, 9, де ведуться активні бойові дії, становить: 375140902,88 грн без ПДВ, а саме:
-транспортні засоби 503208 грн,
-рухоме майно 1527529,98 грн,
-нерухоме майно 25406829,48 грн,
-запаси 178867,29 грн,
-товари 74165257,83 грн
-сільськогосподарська продукція 273359210,30 грн.
Дослідивши наданий до матеріалів справи висновок експертів, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.
Заперечення відповідача проти результатів оцінки збитків позивача в матеріалах справи відсутні.
З огляду на таке, суд приймає поданий позивачем висновок експертів як належний доказ.
Наразі, як вбачається зі змісту висновку №27-12/2/23 від 27.12.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна експертно-правова група», експерти та фахівець в галузі оцінки підтвердили обізнаність про кримінальну відповідальність відповідно до ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдивий висновок, висновок експерта підготовлено для подання до суду.
Як визначено у ст.524 Цивільного кодексу України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст.533 вказаного кодексу грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
Разом з тим, відповідно до п.9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Отже, надаючи оцінку розміру доведених матеріалами справи збитків, суд дійшов висновку про їх доведення в сумі 375140902,88 грн, що є еквівалентом 10038987,56 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна 27.12.2023 (37,3684 грн за 1 долар).
Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення суд зазначає, що законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що на національному рівні гарантуються ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
З урахуванням наведеного ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування. Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та проведення активних бойових дій у м.Сіверську Бахмутськовго району Донецької області позивач фактично втратив можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми збитків у розмірі 375140902,88 грн, що є еквівалентом 10038987,56 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна 27.12.2023 (37,3684 грн за 1 долар).
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
При цьому, суд враховує, що при зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028 грн.
Відтак, беручи до уваги, висновок суду про задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача до Державного бюджету України підлягає судовий збір у сумі 847840 грн, враховуючи граничний розмір судового збору, а також з урахуванням коефіцієнту пониження 0,8 за подання позову в електронній формі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверський елеватор» (01021, м.Київ, вул.Михайла Грушевського, 9б, офіс д9-5, код ЄДРПОУ 42192352) грошові кошти в сумі 375140902,88 грн, що є еквівалентом 10038987,56 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки майна.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 847840 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 01.08.2024.
Повний текст рішення складено 12.08.2024.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ю.О.Паляниця
