Постанова

Іменем України

10 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 573/1020/22

Провадження № 14-40цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича, Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року у складі судді Замченко А. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Собини О. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

Позивача звільнили з посади директора комунального підприємства на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позов про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу він мотивував тим, що посада директора комунального підприємства не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосуватися додаткова підстава звільнення, яка визначена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідач позову не визнав, стверджував, що КЗпП України є загальним законом у сфері трудових відносин, якщо іншими спеціальними законами не врегульовані спірні правовідносини.

Послався на те, що оскільки стосовно посади директора (керівника) комунального підприємства відсутня інша спеціальна норма права, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Місцевий суд позов задовольнив, а суд апеляційної інстанції з таким висновком погодився.

Міський голова оскаржив ці судові рішення у касаційному порядку.

Послався на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленого у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а, від 14 вересня 2021 року у справі № 490/4465/18.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду має відповісти, зокрема, на питання про те, чипоширюється додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме припинення повноважень посадових осіб, лише на членів виконавчого органу господарських товариств, а також про те, чи поширюється ця норма на посадових осіб створених територіальною громадою юридичних осіб публічного права - комунальних підприємств, спільних комунальних підприємств, навчальних закладів, тощо (частина друга статті 169 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Зміст позовної заяви

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білопільського міського голови Зарка Ю. В., Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» (далі - КП «КТКП», Підприємство) про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позов мотивував тим, що у грудні 2020 року він та Куянівська сільська рада в особі голови комісії з реорганізації - Білопільського міського голови Зарка Ю. В. уклали контракт, за яким його призначили на посаду директора КП «КТКП».

Розпорядженням від 09 серпня 2022 року Білопільський міський голова Зарко Ю. В. звільнив позивача з посади директора за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вважає звільнення незаконним з огляду на те, що для звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, необхідна сукупність таких обставин: працівник є посадовою особою товариства; наявність рішення вищого органу управління товариства про припинення повноважень, що у свою чергу і є підставою для розірвання з ним трудових відносин.

Зазначив, що КП «КТКП» є унітарним комунальним підприємством, а не господарським товариством, не має виконавчого органу, а його діяльність не регламентується нормами корпоративного права.

Послався на те, що посада директора комунального підприємства не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосуватися додаткова підстава звільнення, визначена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Виходив з того, що в розпорядженні не зазначена частина статті 41 КЗпП України, за якою його звільнили, та не наведено мотивів звільнення.

3. Просив:

визнати незаконним і скасувати розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю. В. від 09 серпня 2022 року № 39-К «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство»;

поновити його на посаді директора цього Підприємства;

стягнути з КП «КТКП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 серпня 2022 року до поновлення на роботі.

Зміст рішення місцевого суду

4. Рішенням від 05 жовтня 2022 року Білопільський районний суд Сумської області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав незаконним і скасував розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю. В. від 09 серпня 2022 року № 39-К «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство».

Поновив ОСОБА_1 на посаді директора КП «КТКП» з 10 серпня 2022 року.

Стягнув з Підприємства на користь ОСОБА_1 28 692,63 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 серпня до 05 жовтня 2022 року без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення 15 231,89 грн середнього заробітку за один місяць допустив до негайного виконання.

5. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що Підприємство не є господарським товариством та у своїй діяльності не керується законодавством про господарські товариства, отже, трудовий договір з позивачем не може бути припиненим з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Зміст постанови апеляційного суду

6. Постановою від 29 грудня 2022 року Сумський апеляційний суд апеляційну скаргу Білопільського міського голови Зарка Ю. В. залишив без задоволення, рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року - без змін.

7. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора КП «КТКП» (яке не відноситься до господарських товариств у розумінні статті 80 Господарського кодексу України; далі - ГК України), отже, не підлягав звільненню за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

8. Погодився з тим, що розпорядження міського голови про звільнення позивача видане з порушенням норм чинного законодавства, отже підлягає скасуванню.

Зміст вимог касаційної скарги

9. У січні 2023 року Білопільський міський голова Зарко Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Розгляд у Верховному Суді

10. Ухвалою від 24 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її з місцевого суду.

11. 17 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

12. Ухвалою від 02 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.

13. Ухвалою від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для відступу від висновків, висловлених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19), та викладення висновку про те, що додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб, поширюється лише на членів виконавчого органу господарських товариств, а на посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не поширюється.

14. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що Верховний Суд уже сформував правову позицію щодо застосування в подібних правовідносинах пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

15. Так, у постанові об`єднаної палати Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19 (провадження № 61-3796сво21) зазначив, що підставою для розірвання договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому / звільнення працівників.

16. Виходив з того, що системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобігання негативного впливу на управлінську діяльність товариства.

17. Послався на те, що необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління [постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19].

18. Зауважив, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Проте зазначене стосується посадових осіб - членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких під час призначення на посаду покладаються функції з управління за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.

19. Щодо інших посадових осіб об`єднана палата зазначила, що розірвання з ними трудового договору має відбуватись на інших підставах, установлених трудовим законодавством, що також передбачає дотримання відповідних установлених цим законодавством гарантій. При цьому віднесення статутом товариства певної посади до категорії «посадових осіб» не є підставою для визнання її такою, до якої застосовується положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

20. Дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути звільнено працівника філії державного підприємства, який не є членом виконавчого органу.

21. У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 760/9269/15-ц (провадження № 61-151св17) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що частина перша статті 41 КЗпП України доповнена пунктом 5 на підставі Закону України від 13 травня 2014 року № 1255-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» (далі - Закон № 1255-VІІ).

22. Цей Закон визначив, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

23. Закон набрав чинності 01 червня 2014 року. Метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства.

24. Отже, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України поширюється на посадових осіб господарських товариств, які є спеціальними суб`єктами, щодо яких може бути застосована вказана норма.

25. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що позивачка працювала на посаді головного бухгалтера РС СКП «Київський крематорій» і зазначила, що правильним є висновок судів попередніх інстанцій про незаконність її звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки ця норма права стосується посадових осіб господарських товариств, яким РС СКП «Київський крематорій» не перебуває, а позивачка не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована зазначена правова норма.

26. У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 802/2081/18-а (провадження № К/9901/12487/19) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що позивача як заступника голови Оратівської РДА звільнили із займаної посади через закінчення строку повноважень голови адміністрації.

27. Колегія суддів виходила з того, що норму стосовно підстави для розірвання трудового договору - припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України) запровадив Закон № 1255-VII з 01 червня 2014 року на покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності.

28. На переконання суду касаційної інстанції, у розумінні цієї норми звільнення відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України застосовується до посадових осіб господарських товариств, яким Оратівська РДА не є.

29. Послалася на те, що позивач, за змістом цієї норми права, не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована така норма і врахована при прийнятті рішення щодо виплати вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України.

30. З огляду на наведене колегія суддів у справі № 802/2081/18-а (провадження № К/9901/12487/19) вважала правильним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що написання позивачем заяви про припинення повноважень як посадової особи зумовлено настанням юридичного факту - звільнення з посади голови державної адміністрації та призначення на посаду нового голови, наслідком чого є, зокрема, звільнення заступника голови із займаної посади. Отже, у цьому випадку не відбувається припинення трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Відтак поширення на спірні правовідносини приписів статті КЗпП України є безпідставним.

31. У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 600/643/21-а (адміністративне провадження № К/990/24706/22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що пункт 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормував, що сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

32. Колегія суддів виходила з того, що частина третя статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлює, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

33. Послалася на те, що за частиною першою статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

34. Дійшла висновку, що загальні підстави для припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені КЗпП України, тоді як положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначають спеціальні підстави.

35. Звернула увагу на те, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України визначає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

36. Зазначила, що правову норму стосовно підстави для розірвання трудового договору - припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України) запровадив Закон № 1255-VII з 01 червня 2014 року з метою покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності.

37. Виходила з того, що ключовою новелою цього Закону є внесення змін до КЗпП України, а саме доповнення частини першої його статті 41 пунктом 5, у якому зазначена нова підстава звільнення - припинення повноважень посадових осіб. Як указано авторами в пояснювальній записці до відповідного урядового законопроєкту, його розробили на виконання Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 року.

38. Послалася на те, що пункт 3 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» одночасно частину третю статті 99 ЦК України викладає в такій редакції: «3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень». У такий спосіб інвесторам господарських товариств надане право на свій розсуд (без пошуку причин) звільняти посадових осіб товариства, встановлюючи таким чином повний контроль над ним.

39. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги те, що Закон № 1255-VII прийнятий на захист прав інвесторів, виснувала, що дія норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України пощирюється на посадових осіб юридичної особи - виконавчого органу товариства, членів наглядової ради акціонерного товариства та загалом посадових осіб будь-якого господарського товариства, а також інших осіб, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративними функціями.

40. Зазначила, що, діючи послідовно, законодавець для такого випадку передбачив додаткову підставу для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб.

41. Дійшла висновку, що на забезпечення балансу інтересів сторін трудового договору для посадових осіб, яких звільняють з наведених підстав, запроваджені додаткові соціальні гарантії - зміни до статті 44 КЗпП України, що передбачають виплату вихідної допомоги в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

42. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що позивач працював на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, а тому висновки судів попередніх інстанцій про законність його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є помилковими, оскільки ця норма права стосується посадових осіб господарських товариств, яким Чернівецька міська рада не є.

43. Виходила з того, що позивач не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована така норма.

44. Проте у постанові від 30 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), де предметом адміністративного спору стало розпорядження голови районної державної адміністрації Тітарчука М. І. про припинення повноважень позивача від 29 червня 2016 року № 99/к-2016, який перебував на посаді першого заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що виходячи з аналізу норм КЗпП України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації» повноваження перших заступників та заступників голів місцевих державних адміністрацій також можуть бути припинені головою відповідної місцевої державної адміністрації за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

45. Виходила з того, що ця норма забезпечує можливість розірвання трудового договору без наведення підстав припинення повноважень посадових осіб.

46. Також у постанові від 06 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19), у якій переглядалася правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України (у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток) з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень посадових осіб), зазначив, що до правовідносин, пов`язаних з проходженням служби в органах місцевого самоврядування, можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам, та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано.

47. Виходив з того, що стаття 41 КЗпП України визначає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

48. Послався на те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

49. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що повноваження позивача припинили на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а припинення повноважень посадової особи місцевого самоврядування є підставою для виплати такій особі вихідної допомоги відповідно до статті 44 цього Кодексу.

50. Вважав, що за відсутності у відповідача жодних правових підстав щодо невиплати позивачу вихідної допомоги бездіяльність відповідача щодо її невиплати є протиправною.

51. Дійшов висновку про неприйнятність доводів заявника, викладених у касаційній скарзі, щодо неможливості звільнення позивача з посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України і, як наслідок, неможливості застосування наслідків, передбачених статтею 44 цього Кодексу, оскільки питання правомірності звільнення позивача з посади у зв`язку з припиненням його повноважень за розпорядженням голови Першотравенської міської ради від 05 квітня 2019 року № 74-ВК не оспорено у справі. На час вирішення спору це розпорядження міського голови у встановленому порядку не скасовано, протиправним не визнано.

52. Зазначив, що вказана стаття 41 КЗпП України не містить жодних застережень стосовно можливості поширення вимог на посадових осіб місцевого самоврядування.

53. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що судова практика Касаційного цивільного суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є різною при вирішенні питання про можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, щодо припинення повноважень посадових осіб.

54. На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ухвалення рішення у справі, що переглядається, є неможливим без відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

55. Суди встановили, що 31 грудня 2020 року Куянівська сільська рада в особі Голови комісії з реорганізації - Білопільського міського голови Зарка Ю. В. і ОСОБА_1 уклали контракт, за яким останнього призначили на посаду директора КП БМР «КТКП» строком до 31 грудня 2023 року (а. с. 9, 10).

56. Розпорядженням від 09 серпня 2022 року № 39-К Білопільський міський голова Зарко Ю. В. звільнив 09 серпня 2022 року ОСОБА_1 з посади директора Підприємства на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України. Розірвав контракт, укладений з позивачем 31 грудня 2020 року. Підставою зазначив відсутність довіри та взаємного порозуміння в умовах воєнного стану (а. с. 18).

57. За довідкою КП «КТКП» від 01 липня 2022 року середньомісячна заробітна плата позивача становить 15 231,89 грн, а за 1 день - 708,46 грн (а. с. 19).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

58. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник послався на пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

59. Зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій у частині визначення кола осіб, які можуть бути звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, не ґрунтуються на законі та правових висновках Верховного Суду.

60. Вважає, що у трудовому спорі, в якому колишній директор комунального підприємства оспорив правомірність свого звільнення, належним відповідачем є власник цього підприємства - Білопільська міська рада, а не міський голова.

61. Послався на те, що суди попередніх інстанцій застосували нерелевантні висновки Верховного Суду при розгляді справи.

Позиція інших учасників процесу

62. У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду - без змін.

63. Зауважив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства.

64. Послався на те, що посада директора комунального підприємства не відноситься до посад публічної служби, а тому висновки, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається Білопільський міський голова Зарко Ю. В. у касаційній скарзі, не можуть бути враховані при розгляді справи № 573/1020/22.

65. У квітні 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій Білопільський міський голова Зарко Ю. В. просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у позові.

66. Мотивує відповідь на відзив тим, що відсутній науковий чи правовий висновок Верховного Суду щодо не поширення на керівника або інших посадових осіб комунальних підприємств пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Ці доводи позивач не спростував.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

67. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Білопільського міського голови Зарка Ю. В. на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

68. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

69. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій

70. Індивідуальні трудові спори розглядають комісії по трудових спорах (КТС) і районні (міські) суди. Розгляд трудових спорів регламентується гл. XV КЗпП України та ЦПК України.

71. Стаття 221 КЗпП України передбачає, що трудові спори розглядаються саме місцевими загальними судами.

72. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 1255-VII, члени виконавчого органу могли бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків.

73. Офіційне тлумачення цієї норми права міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010.

74. Конституційний Суд України у цьому Рішенні у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 1255-VII) зазначив, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

75. Закон № 1255-VII дещо змінив редакцію частини третьої статті 99 ЦК України.

76. Одночасно, як механізм практичної реалізації цієї норми права, Закон № 1255-VII частину першу статті 41 доповнив пунктом 5 такого змісту: «5) припинення повноважень посадових осіб».

77. Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що за змістом цього Закону № 1255-VII ця норма запроваджена з 01 червня 2014 року з метою покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності та надає товариству право розірвання трудового договору унаслідок припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

78. Отже, ці правові норми тісно взаємопов`язані, доповнюють одна іншу, їх треба розуміти та застосовувати системно.

Щодо сфери застосування частини третьої статті 99 ЦК України і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України

79. Ключовою новелою Закону № 1255-VII є внесення змін до КЗпП України, а саме: доповнення частини першої пунктом 5 статті 41 КЗпП України новою підставою звільнення - припинення повноважень посадових осіб.

80. Як указали автори в пояснювальній записці до відповідного урядового законопроєкту, його розробили на виконання Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 року «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» та Плану заходів щодо підвищення показників України у рейтингу Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації «Ведення бізнесу».

81. Послалися на те, що економічна ситуація в Європі і загалом у світі складається таким чином, що без залучення інвестицій будь-якій країні буде важко виходити із кризи та досягти нового, якісного рівня економічного розвитку. Залучення інвестицій у реальний сектор економіки, як це прийнято у розвинених країнах, здійснюється у тому числі через залучення коштів дрібних інвесторів (міноритарних акціонерів). Але жоден інвестор не вкладатиме свої кошти, якщо не буде впевнений у їх захищеності та ефективному використанні, що у свою чергу пов`язано з наданням йому можливостей контролювати та впливати на менеджмент підприємства, де він є акціонером (учасником).

82. Пункт 3 частини першої Закону № 1255-VII одночасно частину третю статті 99 ЦК України виклав у такій редакції: «3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень». У такий спосіб держава надала інвесторам господарських товариств право на свій розсуд (без пошуку причин) звільняти посадових осіб товариства, встановлюючи таким чином повний контроль над ним.

83. Оскільки Закон № 1255-VII був прийнятий з метою захисту прав інвесторів, можна підсумувати, що дія норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України поширюється лише на посадових осіб юридичної особи - виконавчого органу товариства, членів наглядової ради акціонерного товариства та загалом посадових осіб будь-якого господарського товариства, а також інших осіб товариства, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративно-функціями.

84. Діючи послідовно, законодавець для такого випадку передбачив додаткову підставу для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб.

85. Отже, додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, - припинення повноважень посадових осіб поширюється лише на членів виконавчого органу господарських товариств.

86. Склалася усталена практика Верховного Суду застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Це питання неодноразово було предметом вирішення Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 14 вересня 2021 року у справі № 490/4465/18 (провадження № 14-30цс21) та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19 (провадження № 61-3796сво 21), від 07 червня 2023 року у справі № 569/24685/18 (провадження № 61-3336св23).

Щодо визначення критерію застосування частини третьої статті 99 ЦК України і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України

87. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що як КЗпП України, так і ЦК України визначають чіткий критерій можливості застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, який полягає у порядку створення юридичної особи.

88. По перше, відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

89. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

90. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

91. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

92. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.

93. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб`єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин.

94. Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

95. Під час здійснення своєї діяльності юридичні особи приватного права керуються главою 8 підрозділу 2 розділу ІІ ЦК України та іншими спеціальними законами.

96. Діяльність юридичних осіб публічного права визначена Конституцією України та спеціальними законами, зокрема Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації».

97. По друге, статті 96-1-100 ЦК України (зі статтею 99 включно) регулюють діяльність учасників корпоративних відносин у вигляді товариства.

98. Текстуальний системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що критеріями застосування частини третьої статті 99 ЦК України і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України є:

- порядок створення юридичної особи (юридична особа приватного права)

- форма організації (товариство).

99. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, які викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19), зазначивши, що повноваження посадових осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, припиненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не підлягають.

100. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень підкреслила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

101. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

102. На забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

103. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 08 червня 2021 року у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та у справі № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45).

104. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо можливості застосування пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України у подібних відносинах. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах.

105. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц).

Щодо суті спору

106. У справі, що переглядається, позивач обіймав посаду директора комунального унітарного комерційного підприємства, засновником якого є Білопільська міська рада (пункти 1.1, 1.2 Статуту, а. с. 11, т. 1).

107. Підприємство здійснює господарську діяльність, зокрема, але не виключно, в галузі комунальних послуг, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів з метою одержання прибутку. Основною метою створення підприємства є надання комунальних послуг (пункти 1.4, 3.1 Статуту, а. с. 11 т. 1).

108. За змістом частини другої статті 169 ЦК України територіальні громади створюють юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

109. У справі, яка розглядається, між сторонами виник індивідуальний трудовий спір, а норми права щодо діяльності господарських товариств на спірні правовідносини не поширюються (зокрема частина третя статті 99 ЦК України і пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

110. Позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

111. Тобто звільнення позивача у справі, що розглядається, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є помилковим, оскільки ця норма права стосується лише члена виконавчого органу господарських товариств (правління, дирекція тощо), яким КП «КТКП» не є.

112. Позивач ОСОБА_1 не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосовано пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

113. Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність задоволення позову є обґрунтованим і законним.

114. Не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про те, що будь-які спори із Зарком Ю. В. як Білопільським міським головою носять виключно публічний характер і підсудність таких судових спорів визначається КАС України, а не ЦПК України.

115. Велика Палата Верховного Суду виснує, що посада директора комунального підприємства не відноситься до посад публічної служби та не має характеру публічної служби, а тому постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 490/4465/18, про яку зазначає відповідач, не є релевантною до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

116. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

117. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

118. З огляду на надану оцінку аргументам позивача, відповідача та висновкам судів першої та апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

119. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

120. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

121. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

122. Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, а судові рішення залишаються без змін, судові витрати покладаються на заявника.

Висновок щодо застосування норм права

123. Додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень члена виконавчого органу товариства (правління, дирекції, тощо у розумінні частини 4 статті 99 ЦК України), поширюється лише на членів виконавчого органу юридичних осіб - господарських товариств.

124. Повноваження посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування (та інших, створених відповідно до частин других статей 167, 168,169 ЦК України), на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припиненню не підлягають.

Керуючись частинами першою та другою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича залишити без задоволення.

2. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

С. І. Кравченко