Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №461/1987/24
Провадження №2/46/1345/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 серпня 2024 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Кротової О.Б.,
за участі секретаря судового засідання Басараб Д.Е.,
представників позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідача
Львівської обласної прокуратури Бойтало Ю.В.,
представника відповідача
Головного управління Національної поліції
у Львівській області Гій А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої органами досудового розслідування та прокуратури,-
в с т а н о в и в:
позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діють представники адвокати Шнир Я.Б. та ОСОБА_2 , 11.03.2024 звернулись в Галицький районний суд м. Львова із позовом, в якому просили стягнути з відповідача за рахунок Державного бюджету, шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, в користь позивача ОСОБА_3 відшкодуванняматеріальної шкоди в розмірі 4 439 929,95 грн та моральної шкоди в розмірі 1098,9 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом, що станом на 08.03.2024, становить 7802190 грн; в користь позивача ОСОБА_4 стягнути відшкодуванняматеріальної шкоди в розмірі 15 000 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 1238,6 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом, що станом на 08.03.2024, становить 8794060 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що слідчим управлінням ГУ МВС України у Львівській області у квітні 2012 році було закінчено розслідування у кримінальній справі №126-1232 про обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.222, ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України. За результатом розслідування, 12 квітня 2012 року старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого управління ГУ МВС України у Львівській області В.Покидько щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_3 складено обвинувальний висновок, який затверджено заступником прокурора Львівської області І.І.Ліушем та скеровано до суду разом із більш як 50-а томами справи. За версією досудового слідства, ОСОБА_4 , працюючи на посаді директора АП ТзОВ «Рабмер-Україна», зловживаючи своїм службовим становищем і діючи за попередньою змовою в групі з виконавчим директором цього підприємства ОСОБА_3 , діючи з корисливих мотивів, умисно вчинив: привласнення чужого майна, вчинене шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах у період з серпня 2008 року по листопад 2009 року на загальну суму 9307737,61грн (злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України); надання п`ять разів до ПАТ «ПУМБ» завідомо неправдивої інформації, з метою одержання кредитів у період з січня 2006 року по червень 2008 року, в м. Львові (злочин, передбачений ч. 2 ст. 222 КК України); службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки, у період з січня 2006 року по листопад 2009 року на загальну суму 9307737,61 грн (злочин, передбачений ч.2 ст.366 КК України); виготовлення підробленого штампу, вчинене за попередньою змовою групою осіб у січні 2006 року, з метою заволодіння коштами та майном АП ТзОВ «Рабмер-Україна», приховування своєї злочинної діяльності, а також виготовлення підроблених документів, для їх подальшого надання до банківських установ, з метою отримання кредитів (злочин, передбачений ч.3 ст.358 КК України). За результатами розгляду Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області зазначеної кримінальної справи, 07.06.2018 винесено виправдувальний вирок, яким вирішено: ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України за епізодом підроблення акту про виконання підрядних робіт від 27.06.2008 року на суму 16 720 грн виправдати у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні даного злочину; ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України, за всіма іншими епізодами - виправдати за відсутністю в його діяннях складу даних злочинів; ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, за епізодом підроблення акту про виконання підрядних робіт від 27.06.2008 року на суму 16 720 грн виправдати у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні даного злочину; ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України, - виправдати за відсутністю в його діяннях складу даних злочинів. Окремою постановою від 07 червня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області встановив наявність порушень процедури та вчинення дій щодо зібрання досудовим слідством доказів у незаконний спосіб з порушенням встановленого порядку, а також про порушення вимог, передбаченихМіжнародною Конвенцією від 13 лютого 1946 рокуПро привілеї і імунітети Об`єднаних націй та Угодою між Урядом України та Організацією Об`єднаних Націй від 06.10.1992 під час затримання ОСОБА_3 , доведено такі факти до відома прокурора для відповідного реагування та вирішення питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.09.2022 зазначений виправдувальний вирок та окрема постанова Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.06.2018 залишені без змін, а апеляційні скарги прокурора без задоволення. Таким чином, перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під слідством і судом мало місце з моменту винесення 05.01.2012 слідчим постанови про порушення кримінальної справи і до залишення без змін виправдувального вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.06.2018 ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.09.2022, тобто 10 років та 8 місяців. За весь період перебування під слідством і судом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було вчинено такі дії: 05.01.2012 порушена кримінальна справа стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України; 06.01.2012 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 затримано в порядку ст. 115 КПК України за вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України; 06.01.2012 пред`явлено обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України; 06.01.2012 обрано запобіжний захід взяття під варту ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; 01.03.2012 продовжено строк досудового слідства у кримінальній справі № 126-1232 до 4 місяців; 05.03.2012 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до 4 місяців; 27.03.2012 порушена кримінальна справа стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України; 27.03.2012 пред`явлено остаточне обвинувачення ОСОБА_3 , за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України; 28.03.2012 пред`явлено остаточне обвинувачення ОСОБА_4 , за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України; накладено арешт на майно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно до постанови про накладення арешту на майно від 10.01.2012; заявлено цивільний позов АП ТзОВ «Рабмер-Україна» на суму 9 215 119, 61 грн у кримінальній справі, а також вчинено ряд інших дій. Наведені обставини у даній справі просять враховувати, як індивідуальні по відношенню до виправданих, з урахуванням усіх подій в період їх перебування під слідством і судом, вчинених процесуальних дій протягом всього періоду, утримання у металевому ґратчастому, а не скляному загородженні в залі судового засідання, допитів усіх членів сім`ї, вилученні особистого майна, коштів, цінностей, втрати частини майна тощо. Відповідно до Висновку №2-12/2023 експертного дослідження за заявою ОСОБА_3 від 22.12.2023, проведеного для подання до суду: у ОСОБА_3 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню як особистості і виникли внаслідок розслідування кримінальної справи №1318/1252/2012 за обвинуваченням його у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.222, ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України; ситуація, що досліджується, є психотравмувальною для нього і такою, внаслідок якої ОСОБА_3 завдані психологічні страждання як основа правового поняття моральної шкоди; орієнтовно-рекомендований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_3 психологічні страждання (моральну шкоду) становить 1098,9 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом. Відповідно до Висновку №2-12/2023 експертного дослідження за заявою ОСОБА_4 від 12.12.2023, проведеного для подання до суду: у ОСОБА_4 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню як особистості і виникли внаслідок розслідування кримінальної справи №1318/1252/2012 за обвинуваченням його у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.222, ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України; ситуація, що досліджується, є психотравмувальною для ОСОБА_4 і такою, внаслідок якої йому завдані психологічні страждання як основа правового поняття моральної шкоди; орієнтовно-рекомендований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_4 психологічні страждання (моральну шкоду) становить 1238,6 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом. У обох висновках проаналізовано понад 20 000 документів з матеріалів кримінальної справи, письмові пояснення, характеризуючі документи (їх копії додаються до позовної заяви). Таким чином, вказують, що під час проведення досудового слідства були порушені основоположні права людини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зокрема, але не виключно: право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканість житла; право на мирне володіння майном. Із покликанням на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.23 ЦК України та ст.1176 ЦК України, зазначають, що розмір матеріальної шкоди, заподіяної ОСОБА_3 складається з таких частин:
- матеріальна шкода у розмірі неотриманої оплати за роботу в ООН в період з моменту затримання 06 січня 2012 року і до часу завершення продовженого строку дії перепустки ООН вересень 2012 року (9 місяців) в розмірі 2745300,30 грн (базовий оклад 8010.33 доларів США за міс х 9 місяців (час дії повноважень) = 72092,97 доларів США , що по курсу НБУ на 08.02.2024 (38,083 грн) становить 2745 300,30 грн;
- матеріальна шкода у розмірі арештованих коштів по трьох рахунках ОСОБА_3 у АТ «Банк ТАВРИКА», на які за поданням слідчого судом накладено арешт, з врахуванням відсотків та інфляційних втрат за весь час з 13 лютого 2012 року (моменту арешту): сума арештованих коштів: 20,29 + 4025,86 + 265915,62 = 269961,77 грн; сума відсотків за користування у розмірі облікової ставки НБУ - 468 152,45 грн; інфляційні втрати - 818 464,07 грн та 3% річних - 97 739,44 грн, а всього 1 654 649,65 грн;
- матеріальна шкода у вигляді вилученого особистого майна, частина якого не була повернута всупереч виправдувальному вироку, а саме Навігатор Asus-2600 сірого кольору, комісійна вартість якого на сьогодні становить 580 грн за даними комісійних інтернет магазинів;
- сума, сплачена у зв`язку з наданням юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи 39400 грн.
Розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_4 складається із суми, сплаченої ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи 15000 грн.
Ухвалою від 12.03.2024 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.
Від представника відповідача Львівської обласної прокуратури М.Вовк 28.03.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав. Щодо обставин справи зазначає, що 22.01.2010 старшим слідчим в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. порушено кримінальну справу № 126-1232 за фактом розтрати майна АП ТзОВ «Рабмер-Україна», шляхом зловживання службовим становищем, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. 05.01.2012 кримінальну справу порушено стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. 06.01.2012 старшим слідчим в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. затримано ОСОБА_4 і ОСОБА_3 в порядку ст. 115 КПК України (в редакції 1960 року) за підозрою у вчиненні злочинів та цього ж дня пред`явлено обвинувачення за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. Постановами Галицького районного суду м. Львова від 06.01.2012 обрано ОСОБА_4 і ОСОБА_3 запобіжні заходи у виді взяття під варту, які ухвалами апеляційного суду Львівської області від 13.01.2012 залишено без змін, а апеляції захисників обвинувачених - без задоволення. 01.03.2012 першим заступником прокурора Львівської області Гуралем В.Д. продовжено строк досудового слідства у кримінальній справі до 4 місяців. Постановами Галицького районного суду м. Львова від 05.03.2012 продовжено обвинуваченим строк тримання під вартою до 4 місяців, які ухвалами апеляційного суду Львівської області від 15.03.2012 залишено без змін, а апеляції їх захисників - без задоволення. 27.03.2012 старшим слідчим в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України і цього ж дня пред`явлено ОСОБА_3 , а 28.03.2012 - ОСОБА_4 остаточне обвинувачення у вчиненні даних злочинів. 12.04.2012 старшим слідчим в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. складено обвинувальний висновок, який 13.04.2012 затверджено заступником прокурора Львівської області Ліушем I.І., a кримінальну справу скеровано для розгляду по суті до Самбірського міськрайонного суду Львівської області. Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.12.2013 ОСОБА_4 і ОСОБА_3 визнано невинуватими та виправдано за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 358 КК України через недоведеність їхньої участі у вчиненні злочинів, а за ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 366 КК України - за відсутністю у їх діях складів злочинів. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03.06.2014 вказаний вирок залишено без змін. Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12.2015 скасовано вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.12.2013 та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03.06.2014 стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України, а кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. З огляду на задоволення клопотань прокурора про відвід усіх суддів Самбірського міськрайонного суду Львівської області, апеляційним судом Львівської області визначено підсудність у кримінальній справі за Сколівським районним судом Львівської області, яким задоволено клопотання обвинувачених про колегіальний розгляд у вказаній кримінальній справі. Оскільки колегію суддів у даному суді утворити було неможливо, апеляційним судом Львівської області визначено підсудність у кримінальній справі за Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області. Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.06.2018 ОСОБА_4 і ОСОБА_3 визнано невинуватими та виправдано у зв?язку з недоведеністю їхньої участі у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України за епізодом підроблення акту про виконання підрядних робіт від 27.06.2008 на суму 16 720 грн. За ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України за всіма іншими епізодами визнано невинуватими та виправдано за відсутністю в їхніх діях складів даних злочинів. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.09.2022 вказаний вирок залишено без змін, а апеляцію прокурора без задоволення. Щодо обґрунтування позивачами завданої моральної шкоди представник відповідача зазначила таке. Позивачі у позовній заяві посилаються на Висновок №2-12/2023 експертного дослідження за заявою ОСОБА_5 від 22.12.2023 та Висновок №2-12/2023 експертного дослідження за заявою ОСОБА_6 від 12.12.2023, де зазначено наявні зміни позивачів в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню як особистості і виникли внаслідок розслідування кримінальної справи №1318/1252/2012 за обвинуваченням їх у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.222, ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України. Незрозумілою є позиція в експертних дослідженнях, де зазначено експертом розмір грошової компенсації за психологічні страждання ОСОБА_3 - 1098,9 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом, та ОСОБА_4 - 1238,6 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом, оскільки не вказано які саме наявні психічні прояви, в чому проявляється нібито неактивне соціальне функціонування, не наведено ознак приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, отже вказані суми у висновках експерта зазначені у формі припущення. Водночас, позивачами не долучено жодного доказу на підтвердження факту заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань, окрім як висновків експерта, які базувалась на аналізі понад 20 000 документів, як стверджують позивачі, з матеріалів кримінальної справи, характеризуючих документів, немає жодного обрахунку розміру шкоди з огляду на вищевказані аргументи. Докази, на які посилаються позивачі, не відповідають приписам ст. 74, ч. 2 ст. 76, ст. 78 ЦПК України, оскільки експерт не був призначений судом на надання консультацій, не попереджений про кримінальну відповідальність, отже вказані висновки експерта отриманні з порушенням порядку, встановленого законом. Окрім цього, вказує, що зазначені висновки експерта не є висновком експерта в розумінні норм ЦПК України, а також ними визначено лише можливий розмір грошової компенсації позивачам. Отже, такий висновок не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним доказом у цій справі. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 по справі № 712/11527/17, у справі щодо належності висновку психолога, як доказу. З огляду на вищезазначене, визначена позивачами сума моральної шкоди в розмірі 7 802 190 грн та 8 794 060 грн належними чином не підтверджена та суперечить нормам закону та правовій позиції Верховного Суду. Окрім цього, вказує, що твердження представників позивачів щодо перебування позивачів під слідством і судом з 05.01.2012 до 22.09.2022 тобто 10 років та 8 місяців (в загальному 128 місяців), не заслуговують на увагу з таких підстав. Враховуючи наведені вище обставини справи, норми п.14 ст.3, ст.43, ст.532 КПК України, а також відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15, період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під кримінальним переслідуванням слід рахувати з 06.01.2012 (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 03.06.2014 (постановлення ухвали апеляційного суду Львівської області), що складає 2 роки 5 місяців (29 місяців). Після чого, 17.12.2015 (кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції) до 22.09.2022 (постановлення ухвали Львівського апеляційного суду) що складає 81 місяць. В загальному 110 місяців, а не як помилково зазначають позивачі - з 05.01.2012 (порушення кримінальної справи) по 22.09.2022 (винесення ухвали Львівського апеляційного суду). Даний період слід обраховувати саме так, оскільки після набрання законної сили реабілітуючого рішення, позивачі не перебували під слідством та судом, у зв`язку з чим їх права жодним чином не обмежувались органами дізнання, досудового слідства, прокуратурою та судом, тому відсутні підстави стверджувати про наявність причинно - наслідкового зв`язку між діями цих органів та завданою шкодою. Також вказує, що відповідно до п. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом провадиться не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, а тому вимога про стягнення моральної шкоди в сумі 7 802 190 грн та 8 794 060 грн є значно завищеною, необґрунтованою, та може призводити до збагачення позивачів за рахунок Держави. Щодо позовних вимог про відшкодування 2745300, 30 грн неотриманої заробітної плати за роботу в ООН, представник відповідача вказує на таке. Відповідно до статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджене Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Згідно з пунктами 11, 12 Положення, для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції. Матеріали справи не містять відомостей про виконання щодо позивачів передбаченого ст.11 Закону про відшкодування шкоди обов`язку роз`яснення порядку поновлення його порушених прав та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. З аналізу положень ст. 12 Закону про відшкодування шкоди вбачається, що саме суд, який виніс виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц. Встановлено, що ОСОБА_4 працював директором АП ТзОВ «Рамбер-України», а ОСОБА_3 виконавчим директором даного підприємства. Відповідно до норм трудового законодавства відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі (ст.46 КЗпПУ): появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення від роботи працівника здійснюється роботодавцем з підстав передбачених законодавством з власної ініціативи та/або на вимогу третіх сторін (суду, органів державного нагляду та контролю, та інших уповноважених органів) та оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, з викладенням підстав та строків відсторонення. Відсторонення може бути як з збереженням заробітної плати, так і без такого. Про відсторонення від роботи видається відповідний наказ, до якого прикладаються документи щодо підтвердження обставин відсторонення. Запис про відсторонення від виконання службових (посадових) обов`язків до трудової книжки не заноситься. Позивачами не надано жодних доказів понесених витрат перебуваючи під слідством та судом, перебуваючи під вартою, не надано копії трудових книжок, звільнення чи відсторонення від посад, наказів про відсторонення, не надано довідок із місць праці, які б підтверджували нарахування заробітних плат, з врахуванням постанови КМУ №100 від 08.02.1995, які втрачені позивачами. Перепустка ООН не є доказом сплати коштів та понесення витрат, а тому вказані вимоги не підлягають задоволенню, як недоведені належними та допустимими доказами. Окрім цього, представником відповідача заявлено про неспівмірність заявлених позивачами витрат на юридичну допомогу складності справи, та у зв`язку з цим вимог про стягнення 39400 грн та 15000 грн, оскільки такі витрати не підтверджені належними доказами у справі.
Представником відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області Стегнієм А.В. 04.04.2024 подано клопотання, в якому просив визнати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області неналежним відповідачем та залучити до участі у справі в якості третьої особиДержавну казначейську службу України.
Від представника відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області Гій А.А. 04.04.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. З огляду на наведене, важливою умовою для осіб, які звертаються до суду для відшкодування моральної шкоди, є наявність доказів. Це факти, що підтверджують страждання фізичної особи, про які йдеться у статті 23 ЦК України. Відтак доказами заподіяння позивачу моральної шкоди мають слугувати висновки психолого - психіатричної експертизи. Слід зазначити, що з огляду на інформацію, викладену у позовній заяві було проведено експертне дослідження. Вказує, що розрахунки грошової компенсації за ймовірно спричинену позивачу моральну шкоду є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру і ступеня моральних страждань. Долучені до позовної заяви експертні дослідження не являються експертизою у розумінні положень ЦПК України, оскільки судом така експертиза не призначалася і експерти не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. Надані експертні дослідження лише формально відображають зміст і перелік документів, які були надані для ознайомлення, жодним чином не наводять конкретних обставин і змін, які вважались б завданою моральною шкодою. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Відсутність принаймні одного з вказаних вище елементів виключає можливість покладення відповідальності на конкретного суб`єкта - ГУНП у Львівській області. Позивачами не доведено наявності вини зазначеної установи, безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними, на думку позивачів, діями установи та заподіяною моральною шкодою. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь- якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивачі мають довести яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) вони зазнали та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачами зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову. ГУНП у Львівській області вважає, що лише факт перебування під досудовим розслідуванням виключає наявність підстав для стягнення моральної шкоди. Також, як вбачається з позовної заяви, позивачі обраховують термін перебування під слідством з моменту винесення слідчим постанови про порушення кримінальної справи, проте судова практика неодноразово вказувала, що такий обрахунок розпочинається з моменту вручення особі про підозру, таким чином відбулось штучне прибавлення кількості місяців перебування під слідством. Що стосується матеріальної шкоди у розмірі неотриманої оплати за роботу в ООН зазначає таке. Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. Позовна заява не містить жодної інформації щодо обрання заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади ОСОБА_3 , відтак немає правових підстав щодо виплати неотриманої плати з моменту затримання і до часу завершення продовженого строку дії перепустки. Також зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, що б вказувало про розмір неотриманої заробітної плати за роботу в ООН і що вона справді була не отримана. Долучена до позовної заяви калькуляція заробітної плати, котра дозволяє здійснити оцінку системи заробітної плати не є належним доказом, який би підтверджував факт завдання матеріальної шкоди. Звертає увагу на те, що у самій калькуляції вказано, що «подана інформація не є правдивою та актуальною, ми не робимо жодних заяв чи гарантій, явних чи неявних, щодо повноти, точності чи надійності веб-сайту чи інформації, що є в ньому». Щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі арештованих коштів: арештовані кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку не є борговим (грошовим) зобов`язання у розумінні, а тому на такі кошти не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами; індекс інфляції та 3 % річних за несвоєчасне повернення майна, на яке було накладено арешт, а тому відсутні підстави для застосування відповідних штрафних санкцій та стягнення коштів з Державного бюджету України. Крім того, посилання позивача на незаконні рішення, дії (бездіяльність) органу дізнання і досудового слідства, прокуратури не підтверджено належним чином. Матеріали справи не містять доказів оскарження дій, рішень або бездіяльності правоохоронних органів. Суд при винесенні виправдувального вироку повинен був вирішити питання про скасування арешту на грошові кошти. Законом передбачений обов`язок повернути вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність майно, на яке накладено арешт, а ч. 4 статті 174 КПК України зобов`язує суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішити питання про скасування арешту майна. Відповідно до вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 червня 2018 року вказано, що згідно постанов старшого слідчого ОВС СУ ГУМВС України у Львівській області накладений арешт на майно скасовано. Також звертає увагу на те, що порядок отримання коштів у разі ліквідації банку регулюється спеціальним законодавством і передбачає конкретну процедуру повернення вкладів. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Частиною першою статті 3 зазначеного Закону (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Зокрема, відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої цієї статті, виконавча дирекція Фонду у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Відповідно до статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Позивачем не долучено жодного документу, який би підтверджував вжиття будь-яких заходів задля отримання вкладів, розміщених у банку, який ліквідується відповідно до вищезгаданого Закону. Відтак, відсутні підстави задля відшкодування матеріальної шкоди у розмірі арештованих рахунків, суми відсотків за користування, інфляційних витрат та 3% річних за кошт Державного бюджету. Окрім цього, представник відповідача зазначає про відсутність підстав для стягнення судових витрат у зв`язку з наданням позивачам правової допомоги, оскільки позивачами не надано доказів понесення таких витрат.
Ухвалою судового засідання від 04.04.2024, яка відображена в протоколі судового засідання, у задоволенні клопотання представника Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області Стегнія А.В. про виключення Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області з числа відповідачів відмовлено.
Від представникапозивачів адвоката ШнираЯ.Б.22.04.2024надійшла заявапро збільшенняпозовних вимог,у якійпозовні вимогивикладені таким чином: стягнути з відповідача за рахунок Державного бюджету, шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, в користь позивача ОСОБА_3 відшкодуванняматеріальної шкоди в розмірі 27824005,65 грн та моральної шкоди в розмірі 1098,9 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом, що станом на 22.03.2024, становить 8791200 грн; стягнути з відповідача за рахунок Державного бюджету, шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, в користь позивача ОСОБА_4 відшкодуванняматеріальної шкоди в розмірі 15 000 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 1238,6 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом, що станом на 22.03.2024, становить 9908800 грн. Окрім цього, у заяві про збільшення позовних вимог залучено в якості співвідповідача Державну казначейську службу України.
В обґрунтування збільшених позовних вимог позивачі покликаються на таке. На момент подання позовної заяви розмір моральної шкоди позивачі визначали на підставі висновку експерта з прив`язкою до розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01.04.2024 розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становитиме 8 000 грн, відповідно розмір моральної шкоди підлягає перерахунку. Також однією із вимог позивача ОСОБА_3 є відшкодування матеріальної шкоди, до складу якої включено розмірі неотриманої оплати за роботу в ООН з моменту затримання 06 січня 2012 року. Робота в ООН ОСОБА_3 була пов`язана із проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами (ID проекту GEF 2544), інформація про який є загальновідома та у відкритому для усіх доступі, зокрема за посиланням https://www.thegef.org/projects-operations/projects/2544. Завершення впровадження проекту планувалось у вересні 2011 року, проте остаточно такий був завершений 12 листопада 2015 року. Повноваження ОСОБА_3 в ООН неодноразово продовжувались в період роботи над проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами (ID проекту GEF 2544), який був закритий 12 листопада 2015. Тобто, до цієї дати ОСОБА_3 , у випадку відсутності кримінальної справи і не перебування під судом, продовжував би свою роботу та отримував би базовий оклад 8010,33 доларів США за місяць, з моменту закриття в СІЗО 06 січня 2012 року і фактично до часу завершення вказаного проекту (ID проекту GEF 2544) - 12 листопада 2015 року (82 місяці), що з розрахунку умов працівника з найвищим статусом в ООН (саме такий був у ОСОБА_3 ) і його базового окладу 8010,33 доларів за місяць х 82 місяці становило б = 656 847,06 доларів США, що по курсу НБУ на 22.04.2024 (39,78) становить 26129 376 грн. Усі інші позовні вимоги, а саме розмір матеріальної шкоди від арештованих не повернутих коштів; сума відсотків за користування у розмірі облікової ставки; інфляційні втрати; 3% річних; вартість вилученого та неповернутого майна, а також суми, сплачені у зв`язку з наданням правової допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи у цій заяві не перераховуються і відповідно не збільшуються.
Ухвалою, яка відображена в протоколі судового засідання від 23.04.2024, прийнято заяву представника позивачів адвоката Шнира Я.Б. про збільшення розміру позовних вимог.
26.04.2024 представником відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області Стегнієм А.В. подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав. Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, яке залучено до участі у даній справі, не в змозі в повній мірі використати права учасника справи, а саме відповідача, оскільки згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних правовідносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Із покликанням на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, вказує, що Казначейство може бути залучено до участі в справі виключно в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, зважаючи на те, що на Казначейство покладено функції з виконання судових рішень у даній категорії справ. Таким чином, зазначає, що належним відповідачами у даній справі є Держава в особі органів якими позивачам заподіяна шкода, а не Головне управління Казначейства чи Державна казначейська служба України, яка наділена лише повноваження щодо стягнення коштів на виконання судових рішень про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Також представник зазначає, що позивачами безпідставно визначено спосіб відновлення порушеного, на їх думку, права, стягненням з держави Україна на їх користь відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку на їхню користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, оскільки такий є необґрунтованим і не відповідає встановленому законом способу захисту, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 в справі №910/23967/16. Щодо підстав та розміру відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а також витрат на юридичну допомогу, представник відповідача зазначив, що позивачами не доведено розмір такої шкоди у розмірі, наведеному у позовній заяві, відтак вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Від представника відповідача Львівської обласної прокуратури М.Вовк 17.05.2024 надійшов відзив на заяву позивачів про збільшення позовних вимог, у якому остання просила відмовити у задоволенні таких вимог з наступних підстав. Позовні вимоги позивачів по моральній шкоді збільшено саме з підстав збільшення мінімальної заробітної плати з 01.04.2024 згідно ч.1 ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», які визначались на підставі висновку експерта з прив`язкою до розміру мінімальної заробітної плати. Разом з тим, представник відповідача вважає такі вимоги позивачів належним чином необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому Законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності. Право на відшкодування це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Сума присудженого відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення. Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В аналізі ж досліджуваної ситуації, висновки експертних досліджень щодо завдання позивачам моральної шкоди, мають імовірнісний характер та є науковою рекомендацією по визначенню можливого розміру компенсації моральної шкоди, розмір компенсації моральної шкоди є орієнтовано рекомендований, а також такі висновки не є висновками експерта в розумінні норм ЦПК України, відтак не містять інформації щодо предмета доказування, а тому не можуть бути належними доказами у цій справі. Таким чином, вказує, що визначена позивачами сума моральної шкоди в розмірі 8 791 200 грн та 9908800 грн належними чином не підтверджена та суперечить нормам закону, є значно завищеною, необґрунтованою, та може призводити до збагачення позивачів за рахунок держави. Окрім цього, зазначає про помилковість доводів позивачів щодо визначення у ст.8 Закону України «Про Державний бюджетного України на 2024 рік» 1 розміру заробітної плати в розмірі 8 000 грн, яка підлягає відшкодуванню згідно рішення суду, оскільки згідно ст.8 Закону України «Про Державний бюджетного України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн. Таким чином, розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, є законодавчо визначено на рівні 1600 гривень. Також представник позивачів у заяві про збільшення позовних вимог вказує, що матеріальна шкода, завдана ОСОБА_3 за роботу в ООН була збільшена та складає на думку позивача 27824005,65 грн, оскільки ОСОБА_3 мав би здійснювати роботи із проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами, який був закритий 12.11.2015. Проте, позивач надав лист ООН про призначення ОСОБА_7 , з перекладом на українську мову, де вказано, що йому запропоновано строковий договір в Управлінні ООН з обслуговування проектів. Призначення запропоновано терміном на 1 рік із дати набрання сили призначення (15 вересня 2009), термін його дії закінчується без попереднього повідомлення 14.09.2010 року (тобто до порушення кримінальної справи). А також наявна перепустка ООН видана ОСОБА_3 дата видачі: 08.12.2009, продовжена до 14.09.2012. Та в подальшому відсутні документи, які б вказували на продовження цієї перепустки. У заяві про збільшення розміру позовних вимог вказано, що повноваження ОСОБА_3 в ООН неодноразово продовжувались в період роботи над проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами (ID проекту GEF 2544), який був закритий 12 листопада 2015. Тобто, до цієї дати ОСОБА_3 у випадку відсутності кримінальної справи і не перебування під судом, продовжував би свою роботу та отримував би базовий оклад. Проте, позивачем не надано документів продовження дії перепустки. Більше того, перепустка ООН не є доказом сплати коштів та понесення витрат, а тому вказані вимоги не підлягають задоволенню, як недоведені належними та допустимими доказами. Немає жодних доказів про те, що ОСОБА_3 в подальшому працював би над проектом, в даному випадку це лише припущення. Окрім цього, зазначає, що після ухвалення вироку Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.12.2013, яким виправдано ОСОБА_3 у інкримінованих йому діяннях, останній мав можливість працювати над цим проектом.
20.05.2024 представником Головного управління Національної поліції у Львівській області Гій А.А. подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на таке. Позивачем ОСОБА_3 не надано жодного доказу, що б вказувало на розмір неотриманої заробітної плати за роботу в ООН і що вона справді була не отримана. Долучена до позовної заяви калькуляція заробітної плати, котра дозволяє здійснити оцінку системи заробітної плати не є належним доказом, який би підтверджував факт завдання матеріальної шкоди. У самій калькуляції вказано, що подана інформація не є правдивою та актуальною, а також немає жодних заяв чи гарантій, явних чи неявних, щодо повноти, точності чи надійності веб-сайту чи інформації, що є в ньому. У заяві про збільшення розміру позовних вимог вказано, що внаслідок незаконного затримання і перебування під слідством, ОСОБА_8 був позбавлений можливості працювати над проектом, працюючи в ООН. Відтак, сума, яка на думка позивача, була неотримана становить 26 129 376 грн. Обов`язком елементом у даних категоріях справ є обов`язкова наявність доказів, а зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які матеріали, які будь-яким чином підтверджували б факт відсторонення позивача від посади і виконання обов`язків, така позовна вимога, як стягнення матеріальної шкоди не підлягає задоволенню. Відповідний розрахунок втраченого заробітку не поданий.
Ухвалою суду від 21.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Згідно з ухвалою суду від 27.05.2024, виправлено описку, допущену в ухвалі Галицького районного суду м.Львова від 21.05.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення до судового розгляду, оскільки судом помилково не було зазначено серед числа відповідачів Державну казначейську службу України, а тому внесено відповідні виправлення у вказану ухвалу, зазначивши серед числа відповідачів Державну казначейську службу України.
10.06.2024 від представника Державної казначейської служби України Стегнія А.В. надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, скерування Державній казначейській службі України ухвали про залучення в якості співвідповідача та копії позовної заяви та поновлення строку для надання відзиву.
Ухвалою судувід 19.06.2024клопотання представникаДержавної казначейськоїслужби УкраїниСтегнія А.В.задоволено частково,відмовлено уповерненні достадії підготовчогопровадження уданій справі,поновлено відповідачуДержавній казначейськійслужбі Українистрок дляподачі відзивуна позовнузаяву,направлено відповідачуДержавній казначейськійслужбі Українизазначену ухвалута копіюзаяви прозбільшення позовнихвимог та визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Від представника відповідача Державної казначейської служби України Стегнія А.В. 01.07.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити в задоволенні позову з таких підстав. Казначейство, яке залучено до участі у даній справі, не було учасником спірних правовідносин, прав та законних інтересів позивачів не порушувало та не володіє будь-якими відомостями щодо підстав та предмета позову, відтак не може надати суду будь-які докази, що стосуються справи. Із покликанням на Бюджетний кодекс України та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, вказує, що Казначейство є неналежним відповідачем, а може бути залучено до участі в справі виключно в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, зважаючи на те, що на Казначейство покладено функції з виконання судових рішень у даній категорії справ, однак незалучення його не може бути підставою для відмови в позові. Також зазначає, що позивачами у даній справі безпідставно визначено такий спосіб відновлення порушеного, на їх думку, права, як стягнення моральної та матеріальної шкоди з держави Україна, за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку на їх користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, оскільки такий є необґрунтований і не відповідає встановленому законом способу захисту, що узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16. Щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заявлених позивачами, представник відповідача зазначив, що такі вимоги є безпідставні та недоведені.
Представники позивачів адвокати Шнир Я.Б. та ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили такі задоволити. Надали пояснення, які відповідають змісту позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог. Додатково пояснили, що не зверталися до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з заявами про вирішення питання зняття арешту з коштів ОСОБА_3 , які знаходяться у ПАТ «Банк Таврика», який накладений постановою судді Галицького районного суду м. Львова від 13.02.2012.
Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Бойтало Ю.В. просив відмовити у задоволенні позовних вимог, надав пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву та відзиву на заяву про збільшення позовних вимог.
В судовому засіданні представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області Гій А.А. просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у її відзивах на позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог.
Представник відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області та Державної казначейської служби України Стегній А.В. в судове засідання не з`явився, 13.08.2024 подав письмове клопотання в якому просив судове засідання проводити без його участі, відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених ним у відзивах на позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, суд дійшов до такого висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із п.3 ч.2 ст.11 ЦК України завдання майнової шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другоїстатті 16 ЦК України).
Аналіз положень статей 11 та 1166ЦК Українидозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди, за загальним правилом виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Аналізуючи норми статей11та23 ЦК України, за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї самої, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Стаття 56 Конституції Українипроголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставіЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (п.1 ч.1 ст.1 Закону).
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч. 2 ст.1 Закону).
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Обставини справи.
22.01.2010 старшим слідчим в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. порушено кримінальну справу № 126-1232 за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, по факту вчинення службовими особами Австрійського підприємства у формі ТзОВ «Рабмер-Україна» розтрати майна даного підприємства.
Постановами старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. про порушення кримінальної справи, прийняття кримінальної справи до свого провадження та об`єднання кримінальних справ від 05.01.2012, кримінальну справу порушено відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, зокрема за привласнення майна АП ТзОВ «Рабмер-Україна» та службове підроблення.
Постановами старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. про притягнення як обвинуваченого від 06.01.2012, притягнуто ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як обвинувачених і пред`явлено їм обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191 і ч.2 ст.366 КК України, про що їм оголошено. 06.01.2012 слідчим затримано ОСОБА_4 і ОСОБА_3 в порядку ст.115 КПК України (в редакції 1960 року) за підозрою у вчиненні зазначених злочинів.
Постановами судді Галицького районного суду м.Львова від 06.01.2012 обрано ОСОБА_4 і ОСОБА_3 запобіжні заходи у виді взяття під варту, які ухвалами апеляційного суду Львівської області від 13.01.2012 залишено без змін, а апеляції захисників обвинувачених - без задоволення.
01.03.2012 першим заступником прокурора Львівської області Гуралем В.Д. продовжено строк досудового слідства у зазначеній кримінальній справі до 4 (чотирьох) місяців.
Постановами судді Галицького районного суду м. Львова від 05.03.2012 продовжено обвинуваченим ОСОБА_4 і ОСОБА_3 строк тримання під вартою до 4 (чотирьох) місяців, які згідно із ухвалами апеляційного суду Львівської області від 15.03.2012 залишено без змін, а апеляції їх захисників - без задоволення.
27.03.2012 старшим слідчим в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України і цього ж дня пред`явлено ОСОБА_3 , а 28.03.2012 - ОСОБА_4 остаточне обвинувачення у вчиненні даних злочинів.
В ході досудового розслідування зазначеної кримінальної справи було вчинено ряд слідчих дій, зокрема: проведення обшуків та виїмок, допити обвинувачених та свідків, проведення експертиз, визнання предметів речовими доказами, накладення арештів на кошти, рухоме та нерухоме майно ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , тощо, що підтверджується матеріалами кримінальної справи.
12.04.2012 старшим слідчим в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. складено обвинувальний висновок, який 13.04.2012 затверджено заступником прокурора Львівської області Ліушем І.І. по кримінальній справі №126-1232 по обвинуваченню ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.222, ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України.
Кримінальну справу супровідним листом від 13.04.2012 №04/2/2-693 вих-12 заступника прокурора Львівської області І.Ліуша скеровано для розгляду до Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
Постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04.05.2012 про попередній судовий розгляд та про призначення справи до судового розгляду, серед іншого, запобіжний захід підсудним ОСОБА_4 та ОСОБА_3 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши їх з-під варти із залу суду.
Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.12.2013 ОСОБА_4 і ОСОБА_3 визнано невинуватими та виправдано за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 358 КК України у зв`язку з недоведеність у вчиненні злочинів, а за ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 366 КК України - за відсутністю у їх діях складів злочинів. Також зазначеним вироком запобіжний захід відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підписку про невиїзд скасовано.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03.06.2014 вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.12.2013 залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12.2015 скасовано вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.12.2013 та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03.06.2014 відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Надалі, з огляду на задоволення клопотань прокурора про відвід усіх суддів Самбірського міськрайонного суду Львівської області, апеляційним судом Львівської області визначено підсудність даної кримінальної справи за Сколівським районним судом Львівської області, яким задоволено клопотання обвинувачених про колегіальний розгляд вказаної кримінальної справи відповідно до постанови попереднього судового засідання від 17.03.2017. Разом з тим, оскільки колегію суддів для розгляду кримінальної справи у Сколівському районному суді Львівської області утворити було неможливо, апеляційним судом Львівської області визначено підсудність кримінальної справи за Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.06.2018 ОСОБА_4 і ОСОБА_3 визнано невинуватими та виправдано у зв`язку з недоведеністю їх у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, за епізодом підроблення акту про виконання підрядних робіт від 27.06.2008 на суму 16 720 грн, а за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України за всіма іншими епізодами визнано невинуватими та виправдано за відсутністю в їхніх діях складів даних злочинів.
Окрім цього, окремою постановою від 07 червня 2018 року Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області встановлено наявність порушень, зокрема невиконання цивільним позивачем вимог постанови про витребування доказів, а також невиконання службовими особами Головного територіального управління юстиції у Львівській області процесуальних рішень суду про виконання доручення про міжнародну правову допомогу, що свідчить про явну неповагу до суду, підриває авторитет суду, а в його особі держави. Також вказано про порушення законодавства під час затримання у 2012 році ОСОБА_3 , який працював в ООН та був посадовою особою ООН, володів дипломатичним паспортом та усім спектром дипломатичного імунітету від кримінального переслідування, передбаченого Міжнародною Конвенцією від 13 лютого 1946 року«Про привілеї і імунітети Об`єднаних націй» та Угодою між Урядом України та Організацією Об`єднаних Націй від 06.10.1992. Зазначеною постановою доведено до відома про ці факти прокурора для відповідного реагування та вирішення питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.09.2022 зазначений виправдувальний вирок та окрема постанова Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.06.2018 залишені без змін, а апеляційні скарги прокурора без задоволення.
Щодо періоду перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під слідством та судом.
Згідно з п. 14 ч. 1ст. 3 КПК Українипритягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1ст. 43 КПК Українивиправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Згідно з ч.4. 1-4ст. 532 КПК Українивирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом з часу затримання та повідомлення про підозру та до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 750/5383/22 (провадження № 61-5388св23) зазначено таке: «суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, виходив із того, що 26 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12015270170000522, тому з цього часу має обраховуватись строк перебування позивача під слідством та судом, тому такий становить 47 місяців (з 26 грудня 2015 року по 14 листопада 2019 року). Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду з огляду на таке. За приписами пункту 14 частини першоїстатті 3 КПК Українипритягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другоїстатті 42 КПК Українипідозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченомустаттями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченомустаттею 291 цього Кодексу. У частині першійстатті 278 КПК Українивизначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
На підставі системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов висновку, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначають про період перебування їх під слідством та судом з 05.01.2012 по 22.09.2022, тобто 10 років та 8 місяців.
Разом з тим, враховуючи наведені вище норми, обставини справи та релевантну практику Верховного Суду у зазначених правовідносинах, суд приходить до висновку, що період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під слідством та судом слід рахувати таким чином: з 06.01.2012 (повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень) по 03.06.2014 (постановлення ухвали Львівського апеляційного суду), що складає 29 місяців; з 17.12.2015 (кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції) до 22.09.2022 (постановлення ухвали Львівського апеляційного суду), що складає 81 місяць, а разом період їх перебування під кримінальним переслідуванням складає 110 місяців, а не 128 місяців, як зазначають позивачі.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди.
Частинами 5 та 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч.3 ст.13 Закону).
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 (провадження № 61-11787св22) зазначено, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц (провадження№ 61-97св18)).
Згідно із постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Також при розгляді зазначеної справи суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17, у якій зазначено, що при розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди, що зазначено у постанові
Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Встановлено, що здійснення зазначеного вище кримінального провадження відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме притягнення їх до кримінальної відповідальності та в подальшому виправдання у зв`язку з недоведеністю їх винуватості, свідчить про незаконні дії посадових осіб органів державної влади, зокрема органів досудового слідства та прокуратури, які ініціювали вказану кримінальну справу.
Загалом кримінальна справа відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувала на слідстві та на розгляді судів різних інстанцій з 2012 року та протягом цього часу проводились слідчі дії, судовий розгляд кримінальної справи, а також до обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вказані обставин негативно вплинули на їх життя та були порушені їхні нормальні життєві зв`язки, останній змушені були доводити свою невинуватість, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв`язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи.
Оцінюючи доводи кожної із сторін щодо розміру компенсації моральної шкоди, яка може бути стягнута на користь кожного з позивачів, суд приходить до такого висновку.
Як зазначено вище, гарантована законом сума відшкодування моральної шкоди становить один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом, відповідно достатті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»,з 01 квітня 2024 року становить 8 000 грн.
Не заслуговують на увагу покликання представника відповідача Львівської обласної прокуратури у відзиві на те, що при обчисленні компенсації моральної шкоди необхідно виходити із положень частини другоїстатті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про оплату праці»розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі, зокрема з 1 січня 7 100 гривень, з 1 квітня 8000 гривень. Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 гривень.
Разом з тим, Бюджетним кодексом України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулюванняБюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другоїстатті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті6, частині другій статті19, статті130 Конституції України.
Таким чином, ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.
Враховуючи наведене, застосовуючи один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом в розмірі 8000 грн, граничний гарантований законом розмір відшкодування моральної шкоди становить: 880000 грн(із розрахунку: 110 х 8000 = 880000 грн).
Згідно з висновком №2-12/2023 експертного дослідження Бюро психологічних досліджень за заявою ОСОБА_3 від 22.12.2023, у ОСОБА_3 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню як особистості і виникли внаслідок розслідування кримінальної справи №1318/1252/2012, за обвинуваченням його у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.222, ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України. Ситуація, що досліджується, є психотравмувальною для ОСОБА_3 і такою, внаслідок якої йому завдані психологічні страждання як основа правового поняття моральної шкоди. Орієнтовно-рекомендований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_3 психологічні страждання (моральну шкоду) становить 1098,9 МЗП (мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом).
Згідно з висновком №1-12/2023 експертного дослідження Бюро психологічних досліджень за заявою ОСОБА_4 від 22.12.2023, у ОСОБА_4 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню як особистості і виникли внаслідок розслідування кримінальної справи №1318/1252/2012, за обвинуваченням його у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.222, ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України. Ситуація, що досліджується, є психотравмувальною для ОСОБА_3 і такою, внаслідок якої йому завдані психологічні страждання як основа правового поняття моральної шкоди. Орієнтовно-рекомендований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_3 психологічні страждання (моральну шкоду) становить 1238,6 МЗП (мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі№372/1652/18 (провадження № 14-115цс21) дійшла висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку;такий висновок може лише слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань; проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі №П/811/4240/14, при дослідженні висновку експерта для визначення розміру моральної шкоди, суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності. Разом з цим суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи.
Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений експертом, має рекомендаційний характер та не звільняє позивача від обов`язку довести належними, законним і достатніми доказами у справі її розміру, а суд - надати належну оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності та визначити її обґрунтований, розумний і справедливий розмір.
Також позивачем ОСОБА_4 для обґрунтування своїх позовних вимог, надано медичну документацію на підтвердження стану здоров`я: витяг з медичної картки, висновок магнітно-резонансної томографії від 05.07.2012, протоколи ультразвукових обстежень від 28.08.2006 та від 05.07.2012, висновок ілеоколоноскопії Центру діагностичної та інтервенційної ендоскопії Клінічної лікарні «Феофанія» від 26.12.2014, протокол СКГ №37601 ДКЛ №7 Печерського району м.Києва від 03.12.2014, виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 17208 від 08.12.2014. Однак, вказані докази не є достатніми для підтвердження розміру моральної шкоди у заявленому до стягнення розмірі, оскільки не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між виявленим у ОСОБА_4 захворюваннями та його перебуванням під слідством та судом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихЦПК України.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу(групи доказів)(ст. ст.12,81,89 ЦПК України).
Отже, враховуючи фактичні обставини справи та надані позивачами докази, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивачів, ступінь тяжкості пред`явленого їм обвинувачення, тривалість перебування під судом і слідством (110 місяців), глибину їх душевних страждань, вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, суд приходить до висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід визначити в сумі по 900000 грн кожному, оскільки такий розмір не менший від мінімального (880000 грн), і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивачів як осіб, що мають право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призведе до їх збагачення за рахунок держави. Позивачами не доведено належними і допустимим доказами у справі такої глиби моральних страждань, погіршання здоров`я, зміни нормального способу життєдіяльності, які знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідачів, які б давали можливість призначити суму відшкодування у більшому розмірі.
При визначенні саме такого розміру відшкодування моральної шкоди, суд, у відповідності до ч. 4ст. 263 ЦПК Українивраховує наведені вище висновки Верховного Суду, наведені норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також те, що 24.02.2022 року відбулось повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України і з цього часу в УкраїніУказом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022введено воєнний стан. Україна зазнає значних фінансових збитків у зв`язку з воєнними діями, відтак фінансування сектору безпеки і оборони на даний час має визначальне значення для держави Україна. Тому, з огляду на наведене, обов`язок держави відшкодувати громадянину моральну шкоду у невиправдано великому розмірі не може стояти вище від обов`язку держави у захисті незалежності та суверенітету, і ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від належного фінансування.
При цьому, суд також частково погоджується з доводами представників відповідачів у тій частині, що визначений позивачами у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог розмір моральної шкоди є вочевидь завищеним та таким, що не узгоджується з вимогами розумності, виваженості і справедливості, а також з тим, що дійсно позивачами не надано доказів щодо додаткових негативних наслідків під час притягнення до кримінальної відповідальності на підтвердження того, що розмір завданої їм моральної шкоди значно перебільшує розмір мінімально гарантованої компенсації.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, понесеної у зв`язку з наданням їм юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи.
Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
Положеннями Кримінального процесуального кодексу України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження№ 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).
При цьому, передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження вказаних витрат на юридичну допомогу позивачами надано такі докази: витяг з договору №б/н про надання правової допомоги від 04.09.2012, укладеного між ОСОБА_3 та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «А.З.Партнери», витяг з договору №2/12-16 про надання правової допомоги від 27.01.2016, укладеного між ОСОБА_3 та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «А.З.Партнери», витяг з договору про надання правової допомоги від 23.03.2016, укладений між ОСОБА_4 та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «А.З.Партнери», а також ордери: ордер серії ЛВ №006963 від 27.03.2014, ордер серії ЛВ №006989 від 28.01.2016, ордер серії ЛВ №003881 від 23.03.2016, ордер серії ЛВ №004190 від 13.06.2016, ордер серії ЛВ №073482 від 12.04.2017, ордер серії ЛВ №114275 від 27.09.2018, ордер серії ЛВ №134565 від 27.09.2018, видані на підставі договорів про надання правової допомоги.
Також як вбачається з копій матеріалів кримінальної справи 1318/1252/12, адвокати Адвокатського об`єднання «Адвокатська компанія «А.З.Партнери» здійснювали захист інтересів позивачів (обвинувачених) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час розгляду кримінальної справи, а саме брали участь у судових засіданнях першої та апеляційної інстанції, ознайомлювались з матеріалами справи, подавали клопотання та заяви, складали заперечення на апеляційні скарги, тощо.
Згідно із наданими квитанціями, які свідчать про оплату позивачами коштів на рахунок Адвокатського об`єднання «Адвокатська компанія «А.З.Партнери» за надання правничої допомоги у кримінальній справі, позивачем ОСОБА_4 сплачено: 19.04.2017 - 4500 грн, 22.05.2017 2500 грн, 02.10.2017 1000 грн, 07.06.2017 2000 грн та 14.11.2018 5000 грн, а всього 15000 грн. Позивачем ОСОБА_3 сплачено: 15.03.2017 4500 грн, 29.12.2017 1800 грн, 13.02.2017 4600 грн, 10.05.2017 4500 грн, 27.09.2017 1800 грн, 20.07.2017 1800 грн, 18.10.2017 2500 грн, 05.12.2017 1800 грн, 20.12.2017 2500 грн, 14.09.2017 2500 грн, 16.11.2017 2500 грн, 02.11.2017 1800 грн, 10.08.2017 2500 грн, 06.06.2017 1800 грн та 15.01.2018 2500 грн, а всього 39400 грн.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про відшкодування позивачам сум, сплачених ними у зв`язку з наданням їм юридичної допомоги, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи доказів свідчить про надання адвокатами Адвокатського об`єднання «Адвокатська компанія «А.З.Партнери» професійної правничої допомоги під час розгляду кримінальної справи, відтак у цій частині позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої оплати за роботу в ООН розмірі 26129 376 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині, позивач ОСОБА_3 зазначив, що ним з моменту затримання 06.01.2012 було неотримано оплату за роботу в ООН, пов`язану із проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами (ID проекту GEF 2544), інформація про який є загальновідома та є у відкритому для усіх доступі, зокрема за посиланням https://www.thegef.org/projects-operations/projects/2544. Вказав, що у випадку відсутності даної кримінальної справи і не перебування під судом, продовжував би свою роботу та отримував би базовий оклад 8010,33 доларів США за місяць, починаючи з моменту його взяття під варту 06.01.2012 і фактично до часу завершення вказаного проекту (ID проекту GEF 2544) - 12 листопада 2015 року (82 місяці), що з розрахунку умов працівника з найвищим статусом в ООН, мало би становити 8010, 33 доларів США х 82 місяці = 656 847,06 доларів США , що по курсу НБУ на 22.04.2024 року (39,78) становить 26129 376 грн.
В підтвердження зазначеної вимоги, позивач ОСОБА_3 надав такі докази: окрему постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 червня 2018 року у справі 1318/1252/2012, лист ООН про призначення ОСОБА_9 (з перекладом на українську), калькуляцію заробітної плати ОСОБА_9 в ООН (з перекладом на українську), лист МЗС від 16.01.2012 щодо звернення ООН (про статус ОСОБА_5 ), скаргу ОСОБА_5 від 19.01.2012 р. прокурору Львівської області, Клопотання адвоката в інтересах ОСОБА_5 слідчому (щодо статусу ОСОБА_5 ), протокол огляду документів від 13 січня 2012 року, перепустку/паспорт ООН з відміткою про продовження до 14.09.2012, лист представництва ООН від 09.02.2012, розписку помічника радника з питань безпеки Представництва ООН в Україні про отримання документів перепустки/паспорта ООН ОСОБА_10 .
Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»у наведених встатті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Розмір сум, які передбачені пунктом 1статті 3 цього Законуі підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»).
Аналогічні положення містяться у пункті 7 Положення про застосуванняЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженогонаказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Пунктом 8 Положення встановлено, що згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Відповідно достатті 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв`язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності має бути поновлений на колишній роботі (посаді).
Згідно зістаттею 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.
Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.
Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_3 працював виконавчим директором АП ТзОВ «Рамбер-Україна». Разом з тим, матеріали справи не містять жодної інформації щодо обрання заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади ОСОБА_3 .
Щодо поданих стороною позивача ОСОБА_3 доказів обґрунтування зазначеної вимоги, суд зазначає таке.
У окремій постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.06.2018 зазначено про грубе порушення законодавства під час затримання у 2012 році ОСОБА_3 , який працював в ООН та був посадовою особою ООН, володів дипломатичним паспортом та усім спектром дипломатичного імунітету від кримінального переслідування, передбаченого Міжнародною Конвенцією від 13 лютого 1946 року«Про привілеї і імунітети Об`єднаних націй»та Угодою між Урядом України та Організацією Об`єднаних Націй від 06.10.1992.
У Розділі 18, статті V Конвенції, в Статті VII Угоди зазначено, щопосадові особи Організації Об`єднаних Націй не підлягають судовій відповідальності за сказане чи написане ними чи за всі дії, які вони вчинили під час виконання своїх офіційних обов`язків. Відповідно до розділу 20 Конвенції право відмови від імунітету щодо будь-якої посадової особи Організації Об`єднаних націй належить Генеральному секретареві.
Також у постанові судом звернуто увагу на те, що в матеріалах справи містяться звернення ООН та листи-звернення МЗС України з приводу затримання та арешту ОСОБА_3 , однак на такі не надано жодної відповіді чи тлумачення з приводу затримання, арешту, обшуку, виїмки та інших процесуальних дій. Повідомлення про зняття імунітету з ОСОБА_3 від Генерального секретаря ООН не надходило.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 19.12.2014 зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 6 КК Українипитання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, у разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом. Порядок вирішення зазначених питань встановлено, зокрема, Конвенцією про привілеї та імунітети Об`єднаних Націй 1946 року, Конвенцією про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 року, Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 року, Генеральною угодою про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 року, Конвенцією про привілеї та імунітети Дунайської Комісії 1963 року, тощо.
Таким чином, наведеною вище постановою встановлено наявність порушень зазначеної вище процедури та вчинення дій щодо зібрання досудовим слідством доказів у незаконний спосіб з порушенням встановленого порядку, про що доведено до відома прокурора Львівської області для відповідного реагування.
Разом з тим, у такій постанові жодним чином не надано оцінку щодо неотриманої оплати позивачем ОСОБА_3 за роботу в ООН, пов`язану із проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами (ID проекту GEF 2544) чи порушенням його трудових прав у відповідності до наведеного вище міжнародного законодавства та обставин справи.
Щодо долученого позивачем листа про призначення ОСОБА_3 , який перекладено з англійської мови на українську, у такому зазначено про те, що ОСОБА_3 запропоновано строковий договір у Управлінні Об`єднаних Націй з обслуговування проєктів відповідно до положень та умов, зазначених нижче, зокрема: посада: головний технічний радник, категорія: професійна та вища, офіційне місце роботи: Україна-Київ, відділ/офіс: ЮНОПС, рівень: NOD/1. Нарахована заробітна плата: 575746 гривень брутто на рік, що після оцінки персоналу ООН дає приблизну чисту заробітну плату 424115 гривень на рік, яка може підвищуватися, якщо це застосовується, та за умови задовільної роботи, відповідно до графіка підвищення для цієї категорії та встановленого рівня і Положеннях про персонал і Правилах про персонал. Дата набрання чинності: 15 вересня 2009 року. У п.3 зазначеного листа «Термін перебування на посаді» зазначено, що це призначення запропоновано терміном на 1 рік із дати набрання сили призначення. Термін його дії закінчується без попереднього повідомлення 14 вересня 2010 року. Також описано порядок припинення призначення до закінчення терміну такого.
Разом з тим, позивачем не долучено строкового договору, щодо укладення якого зазначено у наведеному вище листі, а також не доведено, що такий строковий договір був чинним на час перебування ОСОБА_3 під слідством і судом, оскільки з наведеного листа вбачається, що договір було запропоновано укласти позивачу ОСОБА_3 з 15.09.2009 до 14.09.2010, тобто ще до порушення слідчим кримінальної справи, а щодо продовження строку дії такого не надано інформації.
Також не може слугувати підставою для задоволення зазначених вимог ОСОБА_3 долучена ним перепустка ООН №164952, дата видачі: 08.12.2009, продовжена до 14.09.2012, оскільки така не підтверджує неотримання ним заробітної плати під час роботи в ООН у період з 06.01.2012 по 03.06.2014. Окрім цього, позивачем не долучено доказів щодо продовження терміну дії такої перепустки.
Зазначаючи у заяві про збільшення розміру позовних вимог про те, що повноваження ОСОБА_3 в ООН неодноразово продовжувались в період роботи над проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами (ID проекту GEF 2544), який був закритий 12 листопада 2015 року, позивачем не доведено цих обставин.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи, у період з 04.06.2014 по 17.12.2015, тобто включно до дати, на яку вказує позивач щодо закриття проєкту 12.11.2015, він не перебував під слідством і судом, а відтак мав можливість працювати над проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами (ID проекту GEF 2544).
Щодо поданої позивачем калькуляції заробітної плати в ООН (з перекладом на українську), то така також не підтверджує обґрунтованість позовних вимоги щодо стягнення неотриманої заробітної плати в ООН, оскільки це інформація, роздрукована з вебсайту та дозволяє здійснити оцінку системи заробітної плати для зручності персоналу UNOPS і партнерів. Більше того, у цьому документі зазначено про те, «що подана інформація не є правдивою та актуальною, ми не робимо жодних заяв чи гарантій, явних чи неявних, щодо повноти, точності чи надійності вебсайту чи інформації, що є в ньому».
Окрім цього, такі документи, як лист МЗС від 16.01.2012 щодо звернення ООН (про статус ОСОБА_3 ), скарга ОСОБА_3 від 19.01.2012 прокурору Львівської області, клопотання адвоката в інтересах ОСОБА_3 слідчому (щодо статусу ОСОБА_3 ), протокол огляду документів від 13 січня 2012 року, лист представництва ООН від 09.02.2012 та розписка помічника радника з питань безпеки Представництва ООН в Україні про отримання документів перепустки/паспорта ООН ОСОБА_3 не доводять позовні вимоги в цій частині.
У наведених документах йдеться виключно про затримання ОСОБА_3 у 2012 році, що на думку останнього та його захисника, є порушенням Статуту ООН та Конвенції, а також щодо відвідування співробітником ПРООН О.Кузіковим помічником Радника з питань безпеки Департаменту безпеки ООН Дмитра Рущака у Слідчому ізоляторі м.Львова та отримання у останнього перепустки на зберігання у Представництві ООН в Україні до вирішення питання.
Як зазначено вище, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)
Статті1173,1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставістатті 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) органу досудового розслідування та прокуратури, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді неотриманої заробітної плати, особа повинна довести, що вона могла і повинна була отримати такі доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості отримання прибутку.
Враховуючи наведене вище, позивачем ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями органів досудового розслідування чи прокуратури та неотриманням ним заробітної плати в розмірі 26129376 грн за роботу в ООН, пов`язану із проектом Стратегічної програми дій басейну Дніпра щодо зменшення забруднення стійкими токсичними речовинами (ID проекту GEF 2544), відтак така позовна вимога не підлягає задоволенню.
Окрім цього, розглядаючи дану позовну вимогу, суд звертає увагу на таке.
Статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно достатті 2 цього Законуорган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
За змістом положень частини першої статті 12 Закону, розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1статті 3 цього Закону(тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Згідно із п.6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і СБУ - відповідно до цих органів.
У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону про відшкодування шкоди ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц.
Матеріали справи не містять відомостей про виконання щодо позивача передбаченого ст.11 Закону обов`язку роз`яснення порядку поновлення його порушених прав та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Окрім цього, згідно із ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» саме суд, який виніс виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди у вигляді вилученого та неповернутого навігатора Asus-2600, а також стягнення матеріальної шкоди у розмірі арештованих коштів по трьох рахунках, з врахуванням відсотків та інфляційних втрат.
У відповідності до вимогп. 2 ст.3, ч. 2 ст.4Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»- у наведених встатті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.
Майно, зазначене впункті 2статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.
У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. від 10.01.2012 накладено арешт на майно ОСОБА_3 , де б воно не знаходилось.
Згідно із протоколом накладення арешту на майно від 07.03.2012 старшого слідчого групи СУ ГУМВС України у Львівській області Нос І.М. на підставі постанови про накладення арешту на майно від 10.01.2012, в присутності понятих, накладено арешт на майно ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , зокрема у п.27 зазначено щодо накладення арешту на навігатор «Asus» - R-600 сірого кольору.
При ухваленні Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області вироку від 07.06.2018, у такому вирішене питання щодо скасування арешту, накладеного постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М. від 10.01.2012. Окрім цього, вирішене питання щодо речових доказів та зазначено, серед іншого, що навігатор «Asus» - R-600 сірого кольору слід повернути ОСОБА_3 .
Адвокат ОСОБА_3 ОСОБА_1 23.03.2023 звернувся із листом до ГУ НП у Львівській області щодо повернення арештованого майна та такого, що визнане речовими доказами, що підтверджується відповідним листом.
Разом з тим, як вбачається із розписки ОСОБА_3 від 22.05.2023, йому було повернуто вилучене майно усе, крім навігатор «Asus» - R-600 сірого кольору.
Таким чином, в ході розгляду справи встановлено та не спростовано представниками відповідачів, що зазначене майно не повернуте позивачу та не відшкодовано його вартість.
Згідно із наданими позивачем відомостями із сайту магазину «Моя техніка» (комісійний товар), ринкова вартість навігатора «Asus» - R-600 становить 580 грн, відтак зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_3 у якості відшкодування арештованого та неповернутого майна.
Окрім цього, позивачем ОСОБА_3 заявлено вимогу про стягнення матеріальної шкоди у розмірі арештованих коштів по його трьох рахунках у АТ «Банк Таврика», на які за поданням слідчого судом накладено арешт, з врахуванням відсотків та інфляційних втрат за весь час з 13 лютого 2012 року (моменту арешту): сума арештованих коштів: 20,29 + 4025,86 + 265915,62 = 269961,77 грн; сума відсотків за користування у розмірі облікової ставки НБУ - 468 152,45 грн; інфляційні втрати - 818 464,07 грн та 3% річних - 97 739,44 грн, а всього 1 654 649,65 грн.
Згідно із постановою судді Галицького районного суду м.Львова від 13.02.2012, задоволено подання старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України у Львівській області Покидько В.М., накладено арешт на кошти та інші цінності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які знаходяться у ПАТ «Банк Таврика» (МФО 300788).
Відповідно до листа заступника Голови Правління АТ «Банк Таврика» від 14.03.2012, залишок коштів на рахунках ОСОБА_3 , на які накладено арешт, становить: №26250000009723 (грн) 20,29 грн; №26250000015990 (грн) 4025,86 грн; №26250000017002 (грн) 265915,62 грн.
Також, обґрунтовуючи зазначену вимогу, позивачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким АТ «Банк Таврика» припинило державну реєстрацію юридичної особи з 28.11.2018.
Разом з тим, Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у вироку від 07.06.2018, не вирішено питання про скасування арешту на грошові кошти, накладеного постановою судді Галицького районного суду м.Львова від 13.02.2012, незважаючи на те, що ч.4 ст.174 КПК України зобов`язує суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішити питання про скасування арешту майна.
В ухвалі Львівського апеляційного суду від 22.09.2022 також не вирішувалось питання щодо скасування арешту коштів ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням), зокрема, засудженого та його захисника (ч. 1 ст. 539 КПК України), а з урахуванням вимог п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК України таке клопотання подається саме до суду, який ухвалив вирок.
Згідно із ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Про можливість подання клопотань про скасування арешту майна після ухвалення вироку роз`яснено в постанові № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», де зазначено, що власник майна має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються його прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Разом з тим, встановлено, що ОСОБА_3 чи його захисники не звертались до суду, який ухвалив виправдувальний вирок, із питанням щодо скасування арешту коштів, які розміщені на рахунках АТ «Банк Таврика».
Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Таким чином, з огляду на наведені обставини, арештовані кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку не є борговим (грошовим) зобов`язання, а тому на такі кошти не можуть нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами та інфляційні втрати за несвоєчасне повернення майна, на яке було накладено арешт.
Окрім цього, при вирішенні зазначеної позовної вимоги, суд звертає увагу на те, що порядок отримання коштів у разі ліквідації банку регулюється спеціальним законодавством і передбачає спеціальну процедуру повернення вкладів.
Зокрема, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Зокрема, відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої цієї статті, виконавча дирекція Фонду у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Позивачем ОСОБА_3 не надано доказів вжиття ним будь-яких заходів щодо отримання вкладів, розміщених ним у банку, який ліквідується відповідно до вищезгаданого Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, щодо зазначених позовних вимог судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури і неотриманням ОСОБА_3 грошових коштів, на які накладено арешт, та які є неповернуті у зв`язку з ліквідацією банківської установи, відтак така позовна вимога є передчасною та не підлягає задоволенню.
Стосовно способу відшкодування шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоУказом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №346/5428/17 (провадження №61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі №415/1009/21 (провадження №61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі №461/9982/19 (провадження №61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, відтак кошти на відшкодування позивачам завданої шкоди слід стягнути безпосередньо з Державного бюджету України, без вказівки про стягнення цих коштів, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають до часткового задоволення, а саме слід стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкодив розмірі 900000 грн, відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги, в розмірі 39400 грн та 580 грн вартості арештованого та неповернутого майна, а всього 939980 грн. Також слід стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкодив розмірі 900000 грн та відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги, в розмірі 15000 грн, а всього 915000 грн.
Щодо судового збору, суд приходить до такого висновку.
Згідно частин 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Враховуючи наведене, оскільки позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнені від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, в силу вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст.2,10, 12, 258, 259,263-265 ЦПК України,
у х в а л и в:
Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої органами досудового розслідування та прокуратури - задоволити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкодив розмірі 900000 грн, відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги, в розмірі 39400 грн, 580 грн вартості арештованого та неповернутого майна, а всього 939980 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкодив розмірі 900000 грн, відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги, в розмірі 15000 грн, а всього 915000 (дев`ятсот п`ятнадцять тисяч) грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, код ЄДРПОУ 40108833, м.Львів, пл.Ген.Григоренка,3.
Відповідач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, м.Львів, пр.Шевченка, 17-19.
Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, код ЄДРПОУ 38008294, м.Львів, вул.К.Левицького, 18.
Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул.Бастіонна, 6.
Повний текст рішення складено 19.08.2024
Суддя О.Б. Кротова
