ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4858/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Ущук П. З. (адвокат),

відповідача - Дикань О. М. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

на рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз Збут"

до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумигаз Збут" (далі - ТОВ "Сумигаз Збут", позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, відповідач), в якій просить суд визнати недійсним рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №70/82-р/к у справі №1/02-46-21 (далі - Рішення АМК).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 (суддя Добреля Н.С.), яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 (колегія суддів: Білоусова Я.О., Пуль О.А., Тарасова І.В.) позов задоволено повністю.

2.2. Визнано недійсним рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №70/82-р/к у справі №1/02-46-21. Стягнуто з відділення АМК на користь ТОВ "Сумигаз Збут" витрати зі слати судового збору в розмірі 2 684,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі відділення АМК, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах:

- частини першої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а саме, щодо визначення суб`єкта господарювання - постачальника природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу і на якого покладені спеціальні обов`язки, такими, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- пункту 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо визначення сукупності підстав, які надають органам Антимонопольного комітету України право кваліфікувати дії суб`єкта господарювання, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку постачання природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу і які полягали в донарахуванні таким споживачам додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, що призвело до утворення штучної заборгованості за надані послуги та створення перешкод для подальшого переходу споживачів до інших постачальників природного газу, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

- статті 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у частині визначення фактичних даних, а саме доказів, які можуть бути використані органами Антимонопольного комітету України під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме щодо визначення порушенням дій суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище ринку постачання природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів газу і які полягали в донарахуванні таким споживачам додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 до 08.08.2018, що призвело до утворення штучної заборгованості за надані послуги та, відповідно, створення перешкод для подальшого переходу споживачів до інших постачальників природного газу.

4.1.3. Скаржник також зазначає, що судами попередніх інстанцій:

- неправильно розтлумачено та застосовано пункти 5.1 - 5.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика) щодо визначення товарних меж ринку у справі № 1/02-46-21 та перебрано на себе повноваження відділення АМК відповідно до положень пункту 7 частини другої статті 14 та пункту 10 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" щодо визначення суб`єкта господарювання монополістом на ринку послуг;

- неправильно розтлумачено та застосовано пункт 2.1.9 Методики щодо визначення потенційних конкурентів, які можуть постачати той самий або/та аналогічний товар на ринку Послуг в часових межах, визначених у справі № 1/02-46-21, у тому числі і в частині визначення бар`єрів для вступу потенційних конкурентів на ринок послуг в часових межах, визначених у справі № 1/02-46-21;

- неправильно розтлумачено та застосовано пункт 6.1 Методики щодо визначення територіальних меж ринку Послуг, -

таким чином, наведені обставини не відповідають установленим підходам, визначеним у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 26.05.2022 у справі № 910/20099/20 щодо не втручання судів в дискреційні повноваження Антимонопольного комітету України та заборону перебирання на себе функцій непритаманних судовим органам у сфері здійснення правосуддя.

4.1.4. Судами порушено норми процесуального права, а саме:

- статті 86 ГПК України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 910/19251/20, від 22.12.2022 у справі №910/2730/21, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18; від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі №915/1889/19, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 16.06.2022 у справі №910/366/21, від 06.09.2022 у справі № 910/2352/21, якими встановлено обов`язок здійснення доказів у їх сукупності та взаємозв`язку під час оцінки доказів на предмет доведення порушення;

- статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості прийнятих судових рішень, оскільки, відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 910/ 8343/18, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 21.09.2021 у справі № 904/5842/20, від 02.06.2022 у справі № 910/267/20, від 06.06.2023 № 904/4227/20) сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства.

4.1.4. Також відповідач вважає, що судами:

- неправильно розтлумачено та застосовано Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджені постановами КМУ від 01.10.2015 № 758, від 22.03.2017 №187 та від 19.10.2018 №867;

- неправильно розтлумачено та застосовано положення статті 11 Закону України "Про ринок природного газу";

- неправильно розтлумачено та застосовано Правила постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827, із змінами;

- не враховано положень постанови КМУ № 143 та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Судами встановлено, що рішенням АМК постановлено:

1) визнати, що ТОВ "Сумигаз Збут" відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Акціонерного товариства "Оператор Газорозподільної системи "Сумигаз", є суб`єктом господарювання, що займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

2) визнати дії ТОВ "Сумигаз Збут", які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, що призводить до утворення штучної заборгованості за надані послуги та створення перешкод для подальшого переходу до інших постачальників природного газу, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, що призвели до ущемлення інтересів споживачів та інших суб`єктів господарювання, які надають послуги постачання природного газу, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

3) відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накласти на ТОВ "Сумигаз Збут" штраф у розмірі 68 000,00 грн.

4) зобов`язано ТОВ "Сумигаз Збут" у двомісячний термін усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що повідомити Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України з наданням копій підтверджуючих документів.

5.2. В мотивувальній частині рішення АМК зазначені такі фактичні обставини та висновки, зокрема, Рішенням встановлено наступне:

- відповідачем в антимонопольній справі №1/02-46-21 є суб`єкт господарювання ТОВ "Сумигаз Збут";

- ТОВ "Сумигаз Збут" відповідно до постанови НКРЕКП від 04.06.2015 № 1681 отримало ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території міста Суми та Сумської області з терміном дії з 01.07.2015 по 30.06.2020;

- Постановою НКРЕКП від 01.09.2015 №2247 ліцензію ТОВ "Сумигаз Збут" на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом переоформлено на безстрокову;

- Постановою НКРЕКП від 11.05.2017 № 631 вищезазначену ліцензію було анульовано, а постановою від 11.05.2017 № 633 ТОВ "Сумигаз Збут" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.

5.3. При прийнятті оскаржуваного рішення відділення АМК дійшло таких висновків:

- послуги з постачання природного газу побутовим споживачам (далі - послуги) є товаром, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище ТОВ "Сумигаз Збут";

- споживачами послуг визначено побутових споживачів, а саме фізичних осіб, які придбавали природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень;

- внаслідок технологічних особливостей здійснення діяльності з надання послуг не має товарів-замінників. За показниками взаємозамінності, подібності призначення, споживчих властивостей товарними межами досліджуваного ринку є послуги з постачання природного газу побутовим споживачам;

- територіальними (географічними) межами ринку визначено територію: у період з 01.07.2015 до 26.06.2017 міста Суми та Сумської області та з 27.06.2017 до 20.08.2020 міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" (далі - АТ "Сумигаз");

- часовими межами ринку Послуг визначено період з 01.07.2015 до 20.08.2020;

- зазначений ринок характеризується наявністю організаційних та адміністративних бар`єрів, зокрема, вхід на ринок нових суб`єктів господарювання можливий лише за умови визначення Кабінетом Міністрів України на відповідній території іншого суб`єкта господарювання, на якого було б покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам.

5.4. З огляду на наведене відділення АМК дійшло висновку, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ТОВ "Сумигаз Збут" у період з 01.07.2015 до 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 до 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ "Сумигаз", займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг постачання природного газу побутовим споживачам, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

5.5. Визнаючи зловживання ТОВ "Сумигаз Збут" монопольним (домінуючим) становищем на ринку, відділення АМК в своєму рішенні зазначило, що: згідно з інформацією, викладеною у поданні Управління Служби безпеки України в Сумській області від 05.04.2019 №208, у листопаді 2018 року споживачі послуг АТ "Сумигаз" та ТОВ "Сумигаз Збут", приміщення яких не обладнані лічильниками газу, отримали рахунки за нібито спожитий природний газ у період з 01.07.2015 по жовтень 2018 року у об`ємах, розрахованих за завищеними нормами.

5.6. ТОВ "ГП "ПРОМСЕРВІС" у своїй заяві від 01.03.2019 № 50 викладає аналогічні обставини стосовно здійснення ТОВ "Сумигаз Збут" нарахування додаткових коштів за надані послуги споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу, пов`язаного із здійсненням перерахунку обсягів спожитого природного газу у період дії скасованих норм споживання - за період з липня 2015 по жовтень 2018 року. При цьому ТОВ "ГП "ПРОМСЕРВІС" звертає увагу на те, що для отримання довідки про відсутність заборгованості ТОВ "Сумигаз Збут" змушує споживачів, у яких відсутня прострочена поточна заборгованість за спожиті послуги, здійснити оплату донарахованих унаслідок здійснення перерахунку обсягів спожитого природного газу у період дії скасованих норм споживання - за період з 01.07.2015 по жовтень 2018 року.

5.7. Наявність такої необґрунтованої заборгованості унеможливлює перехід побутового споживача до нового постачальника. За таких обставин ТОВ "Сумигаз Збут", у визначений відділенням АМК період, створені такі умови на ринку, за яких споживачі послуг, які виявили бажання вибрати іншого постачальника природного газу, позбавлені права вільно його обирати, а ТОВ "ГП "ПРОМСЕРВІС" не може постачати природний газ побутовим споживачам, які вирішили змінити постачальника природного газу в межах території Сумської області, на якій розташовані розподільчі мережі АТ "Сумигаз".

5.8. В ході розгляду Справи відділенням АМК встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 826/2507/18 визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", а також визнано протиправним та нечинним пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 204 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України". При цьому було зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднені постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та від 23.03.2016 № 204 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", після набрання рішенням законної сили.

5.9. Рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018 у справі № 826/2507/18 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 залишено без змін. Вказані судові рішення Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 27.11.2018 у справі № 826/2507/18 залишив без змін.

5.10. Отже, норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", та пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 204, втрачають чинність з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі (09.08.2018), а не з моменту їх прийняття.

5.11. За таких умов, за відсутності іншого нормативно-правового акту, яким врегульовувалися б норми споживання природного газу для споживачів, які не мають лічильників, саме з 09.08.2018 повинні застосовуватися норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 у останній діючій редакції із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409.

5.12. Отже, проведення ТОВ "Сумигаз Збут" у листопаді 2018 року донарахувань обсягів наданих Послуг у період, починаючи з 01.07.2015 по 08.08.2018 споживачам, які не мають/мали лічильників, не були визначені/передбачені жодним нормативним документом.

5.13. Не дивлячись на дату втрати чинності вищезазначеної постанови КМУ від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", ТОВ "Сумигаз Збут" у рахунках на оплату за надані у жовтні 2018 року Послуги повідомило споживачам, помешкання яких не були обладнані приладами обліку, про наявність заборгованості, що виникла унаслідок здійснення ТОВ "Сумигаз Збут" перерахунку наданих Послуг за період з липня 2015 по жовтень 2018 (з моменту вступу ТОВ "Сумигаз Збут" на ринок постачання природного газу побутовим споживачам) за завищеними нормами, що спричинило додаткові нарахування.

5.14. За таких умов, нарахування та стягнення ТОВ "Сумигаз Збут" додаткової плати, унаслідок здійснення перерахунку обсягів спожитого природного газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018 (у період дії скасованих норм споживання) споживачам, які не мають/мали лічильників, є неправомірними, що, відповідно призводить до встановлення необґрунтованої суми заборгованості у споживача.

5.15. Таким чином, внаслідок таких дій ТОВ "Сумигаз Збут" склалася ситуація, за якої для побутових споживачів створено штучні перешкоди для переходу до інших постачальників природного газу, що, в свою чергу, у значній мірі може обмежувати конкуренцію на ринку послуг постачання природного газу.

5.16. За висновками відділення АМК ТОВ "Сумигаз Збут", яке у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ "Сумигаз", займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, що призводить до утворення штучної заборгованості за надані Послуги та створення перешкод для подальшого переходу до інших постачальників природного газу, кваліфікуються як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

5.17. Натомість, на думку позивача, відповідачем при прийнятті рішення неправильно застосовані положення Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 №49-р, що призвело до невірного визначення монопольного (домінуючого) становища ТОВ "Сумигаз Збут" на ринку, а також територіальних та часових меж останнього. Так, відповідач не досліджував питання наявності взаємозамінних товарів, зокрема, функціонування програми "Теплі кредити", що є неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи. Також, відповідачем невірно визначено монопольне становище ТОВ "Сумигаз Збут" на ринку постачання природного газу та не враховано наявність конкуренції, зокрема, таких конкурентів як ТОВ "ГП "ПРОМСЕРВІС" (який був заявником у справі №1/02-46-21) та ТОВ "ГК "Нафтогаз України". Також, відповідачем не досліджувалося питання щодо права НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" відмовити постачальнику в оптовому забезпеченні ресурсом природного газу для потреб побутових споживачів як умови бар`єру вступу на ринок.

5.18. Відповідач у свою чергу заперечує проти позову та зазначає, що рішення АМК є законним, обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм як матеріального, так і процесуального права. При визначенні монопольного становища ТОВ "Сумигаз Збут" відповідачем дотримано всі норми та привила, які передбачені Методикою, що знайшло відображення у розділі 4 оскаржуваного рішення АМК. Крім цього, в позовній заяві відсутні доводи, що позивач у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області зазнавав значної конкуренції на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам. Вхід на ринок послуг можливий лише за умови визначення суб`єкта господарювання надавачем таких Послуг у встановленому законодавством порядку, а оскільки надавачем Послуг згідно з постановою КМУ визначено лише ТОВ "Сумигаз Збут", то конкуренція на вказаному ринку відсутня, оскільки на інші суб`єкти господарювання не було покладено такі спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам. Окрім цього, проведення ТОВ "Сумигаз Збут" у листопаді 2018 року донарахувань обсягів наданих Послуг у період, починаючи з 01.07.2015 по 08.08.2018 споживачам, які не мають/мали лічильників, не було передбачено жодним нормативним документом. Нарахування та стягнення ТОВ "Сумигаз Збут" додаткової плати внаслідок здійснення перерахунку обсягів спожитого природного газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018 (у період дії скасованих норм споживання) споживачам, які не мають/мали лічильників, є неправомірними, призводить до встановлення необґрунтованої суми заборгованості у споживача. Внаслідок таких дій ТОВ "Сумигаз Збут" склалася ситуація, за якої для побутових споживачів створено штучні перешкоди для переходу до інших постачальників природного газу, що, в свою чергу, у значній мірі може обмежувати конкуренцію на ринку послуг постачання природного газу.

5.19. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що при прийнятті рішення відділення АМК неповно з`ясувало обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, тобто такі обставини є недоведеними і не підтвердженими належними та допустимими доказами; висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.

6. Касаційне провадження

6.1. У зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2024, який наявний в матеріалах справи.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. У вирішенні цього спору Верховний Суд зазначає, що причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК, яким дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 1 частини другої статті 13, пункту 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210), у зв`язку з чим накладено штраф.

8.3. Відповідно до приписів Закону № 2210:

- суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин (частина перша статті 12);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);

- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);

- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону;

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

8.4. Відповідач у доводах касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 13, статті 41 та пункту 2 статті 50 Закону № 2210 у спірних правовідносинах, зокрема:

- у контексті визначення суб`єкта господарювання - постачальника природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу і на якого покладені спеціальні обов`язки, такими, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- у контексті визначення визначення сукупності підстав, які надають органам АМК право кваліфікувати дії суб`єкта господарювання, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку постачання природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу і які полягали в донарахуванні таким споживачам додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, що призвело до утворення штучної заборгованості за надані послуги та створення перешкод для подальшого переходу споживачів до інших постачальників природного газу, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

- у контексті визначення фактичних даних, а саме доказів, які можуть бути використані органами АМК під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме щодо визначення порушенням дій суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище ринку постачання природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів газу і які полягали в донарахуванні таким споживачам додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 до 08.08.2018, що призвело до утворення штучної заборгованості за надані послуги та, відповідно, створення перешкод для подальшого переходу споживачів до інших постачальників природного газу.

8.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.6. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.7. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.8. Як вже було зазначено вище, із з`ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК вбачається, що згідно з останнім визнано дії ТОВ "Сумигаз Збут", які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за періоди: з 01.07.2015 до 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 до 20.08.2020 у межах території міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, що призводить до утворення штучної заборгованості за надані послуги та створення перешкод для подальшого переходу до інших постачальників природного газу, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, що призвели до ущемлення інтересів споживачів та інших суб`єктів господарювання, які надають послуги постачання природного газу, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

8.9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, яким погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що відділення АМК допустило порушення при застосуванні Методики та не надало оцінку обставинам, які мають значення для кваліфікації дій позивача за частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

8.10. Зокрема, суди зазначили про те, що за відсутності належно проведеного дослідження при визначенні позивача як такого, що займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, у період з 01.07.2015 до 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Акціонерного товариства "Оператор Газорозподільної системи "Сумигаз", висновки відділення АМК у Рішенні щодо визнання позивача як такого, що зловживає саме монопольним (домінуючим) становищем на такому ринку, не можна вважати належним чином встановленими.

8.11. Також суди зазначили, що територіальне відділення АМК при визначенні товарних меж ринку зробив висновок про відсутність взаємозамінних товарів, однак взагалі не досліджував існування таких товарів, що також призвело до неправильного застосування Методики.

8.12. Відділенням АМК неповно було досліджено та встановлено наявність бар`єрів доступу (виходу) на ринок постачання природного газу. В цій частині суд зазначив про неправильне тлумачення відділенням АМК постанов КМУ від 01.10.2015 № 758, від 22.03.2017 №187 та від 19.10.2018 №867, що призвело до неправильних висновків в частині того, що вона визначає єдиного постачальника, який має право здійснювати постачання природного газу на територіях ліцензованої діяльності ТОВ "Сумигаз Збут". Водночас саме встановлення АМК переліку продавців (постачальників, потенційних конкурентів) має значення для оцінки відділенням АМК конкурентного середовища та дій суб`єктів ринку постачання природного газу побутовим споживачам (бар`єрів вступу на ринок). Суди також зазначили про неврахування та не дослідження відповідачем наявності такого конкурента як ТОВ "ГК "Нафтогаз України" в групі суб`єктів ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

8.13. Судами також встановлено, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.04.2017 № 613 "Про видачу ліцензій з постачання природного газу ряду суб`єктів господарювання" було видано ліцензії з постачання природного газу, у тому числі ТОВ "ГП "Промсервіс", на території України, що спростовує доводи Відділення АМК про наявність адміністративних та організаційних бар`єрів при вході на ринок у визначених відповідачем територіальних межах.

8.14. Отже, зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій з`ясували питання наявності/відсутності підстав для скасування чи визнання недійсними Рішення АМК (неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права) та на підставі встановлених обставин справи та досліджених доказів дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

8.15. У контексті доводів скаржника, фактичних встановлених судами обставин справи та наведених вище висновків судів першої та апеляційної інстанції колегія суддів зазначає про необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині порушення відповідачем положень статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та порушення відповідачем норм Методики щодо визначення товарних меж ринку.

8.16. Поряд з тим, колегія суддів у вирішенні питання щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зазначає таке.

8.17. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (в редакції чинній на момент правовідносин та на даний час) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

8.18. Згідно з приписами статті 3 названого Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

8.19. Як унормовано у пункті 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

8.20. В силу положень статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції чинній на момент правовідносин та на даний час) обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

8.21. Колегія суддів виходить з того, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

8.22. Таким чином, питання наявності чи відсутності в діях субєкта господарювання ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем та повноту з`ясування АМК обставин, які мають значення для справи, в силу положень статті 59 Закону № 2210, необхідно досліджувати в системному аналізі з діями суб`єкта господарювання, встановленими АМК та вимогами статей 12, 13 Закону та відповідними положеннями Методики.

8.23. Так, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов`язок з доведення у суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов`язок доведення наявності у діях суб`єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

8.24. Під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.

8.25. При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення.

8.26. Верховний Суд також зазначає, що підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень. Близька за змістом позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі №910/23375/17 та від 01.10.2020 у справі № 908/540/19.

8.27. Поряд з тим, недоведення АМК або його територіальним відділенням, яке є стороною у справі, факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, навіть у разі доведення зайняття цим суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища є підставою для визнання недійсним рішення АМК у частині визнання дій такого суб`єкта господарювання зловживанням монопольним (домінуючим) становищем та накладення штрафу.

8.28. Суд наголошує, що Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

8.29. Відповідно до пункту 1.3 Методики монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання - це становище суб`єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб`єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб`єкт господарювання: не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин; є одним із двох чи більше суб`єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті), не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Зокрема, якщо суб`єкт господарювання є одним із таких суб`єктів господарювання, і при цьому зазначеним суб`єктам господарювання у складі не більше трьох належать найбільші частки на ринку, які у сукупності перевищують 50 відсотків; п`яти - 70 відсотків.

8.30. Відповідно до пункту 3.1 Методики об`єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб`єкт господарювання; група суб`єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання.

8.31. Як вже було зазначено вище АМК самостійно в межах своїх дискреційних повноважень встановлює товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків.

8.32. Суди встановили, що згідно з рішенням АМК, відповідач визначив монопольне (домінуюче) становище ТОВ "Сумигаз Збут" саме на ринку послуги з постачання природного газу побутовим споживачам. За висновками Відділення АМК, позивач мав змогу самостійно визначати умови надання послуг постачання природного газу побутовим споживачам.

8.33. Водночас, суди встановили, що згідно з Рішенням АМК відповідач кваліфікував, як порушення позивачем, визначене у частині першій статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", саме дії позивача, які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018.

8.34. Таким чином Верховний Суд у вирішенні цього спору першочергово враховує та наголошує, що як з`ясували суди першої та апеляційної інстанції, відповідно до змісту оспорюваного Рішення відділення АМК об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища позивача, зокрема, були саме послуги з постачання природного газу побутовим споживачам саме в територіальних межах діяльності позивача, яку він здійснює на підставі обов`язків, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 58, від 22.03.2017 № 187 та від 19.10.2018 № 867.

8.35. У цьому аспекті Суд зазначає, що органи АМК у прийнятті рішення мають обов`язок саме з дотриманням приписів Методики встановлювати протиправність дій суб`єкта господарювання (монополіста) на визначеному АМК ринку товарів/послуг, шляхом встановлення істотних обставин щодо того які наслідки мали відповідні дії / їх вплив на стан конкуренції на цьому ринку та до яких наслідків призвели такі дії (ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів).

8.36. Водночас, Суд зауважує, що як встановили суди Рішення АМК містить невідповідність встановлених Відділенням фактів стосовно наявності на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам конкурентів, які мають ліцензії на право провадження такої діяльності на цьому ринку послуг. Також взагалі не містить належного обґрунтування (проведення АМК дослідження) та доведення АМК наявності фактів щодо очевидних бар`єрів вступу для конкурентів на визначений АМК ринок послуг саме в територіальних межах діяльності постачальників природного газу, зі спеціальними обов`язками), як і не містить обґрунтування, що саме у взаємозв`язку із діями позивача, які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, побутові споживачі були позбавлені можливості перейти до іншого постачальника природного газу на визначеному відповідачем ринку послуг.

8.37. При цьому, в Рішенні АМК взагалі не встановлювались істотні обставини щодо таких порушень позивачем.

8.38. Тобто, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги зазначив, що висновок АМК про зайняття позивачем монопольного становища на означеному Відділенням АМК ринку у визначений відділенням період не ґрунтується на нормах та підходах Методики визначення монопольного становища. Відповідачем порушені вимоги Методики та не повною мірою з`ясовано обставини зловживання позивачем монопольним становищем на ринку надання послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу у спірний період, адже дослідження поведінки позивача на визначеному АМК ринку не проводилось, так само як і висновки про можливі негативні наслідки для споживачів є лише припущеннями.

8.39. Наведені судами висновки концептуально дають підстави Суду вважати про невідповідність такого рішення АМК вимогам статті 59 Закону № 2110.

8.40. Суд у вирішенні питання щодо правильності застосування судами положень частини першої статті 13, статті 41 та пункту 2 статті 50 Закону № 2210 у спірних правовідносинах зазначає, що з огляду на визначений АМК об`єкт аналізу що визначення монопольного (домінуючого) становища, з урахуванням визначених товарних меж ринку (послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018), відповідач мав прямий обов`язок з дотриманням приписів Методики провести дослідження ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу у період з 01.07.2015 по 08.08.2018, та відповідно до вимог Закону № 2210 встановити і довести факт обмеження конкуренції саме на цьому ринку послуг, спричинений саме внаслідок таких ТОВ "Сумигаз Збут". Тобто довести, що саме ці дії ТОВ "Сумигаз Збут", як монополіста у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Акціонерного товариства "Оператор Газорозподільної системи "Сумигаз". У тому числі і за визначених відділенням АМК неправомірних дій (донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, що призводить до утворення штучної заборгованості за надані Послуги та створення перешкод для подальшого переходу до інших постачальників природного газу) встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями фактичні обставини, які безумовно свідчать про ущемлення інтересів споживачів та/або інших суб`єктів господарювання.

8.41. При цьому, саме з огляду на встановлені фактичні відповідачем обставини щодо вчиненого позивачем порушення, Суд зазначає про невідповідність таких висновків вимогам частини першої статті 13 Закону № 2210, оскільки, на переконання Суду, у випадку доведення та встановлення таких обставин, вчинення таких дій може свідчити лише про їх невідповідність загальним вимогам цивільного та господарського законодавства щодо ведення господарської діяльності у правовідносинах із побутовими споживачами, які не мають/мали приладів обліку газу.

8.42. У цьому аспекті Суд виходить із того, що суди першої та апеляційної інстанції не встановили обставин встановлення АМК у Рішенні обставин і фактів, які дають підстави дійти висновку про правильність встановлення істотних обставин. Зокрема, висновків та встановлених АМК фактів, що саме завдяки діям ТОВ "Сумигаз Збут" (монополіста на цьому ринку), які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, розрахованих виходячи з обсягів норм споживання, які не були визначені/передбачені жодним нормативним документом, вплинули на стан конкуренції на такому ринку та обмежили споживачів перейти до іншого постачальника природного газу зі спеціальними обов`язками на визначеному відповідачем ринку послуг.

8.43. Виходячи із того, що обов`язок доказування обставин, що мають значення для встановлення наявності чи відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції покладений саме на відповідача, наведе вище дає Суду підстави погодитись з висновками судів про недоведеність АМК обставин, що покладені в основу оскаржуваного Рішення. Зокрема, висновків про зловживання товариством монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з постачання природного газу побутовим споживачам, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

8.44. За приписом частини першої статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

8.45. Суд касаційної інстанції у цьому аспекті зауважує, що наведені вище обставини щодо належного дослідження АМК визначених ним меж товарного ринку у тому числі враховуючи визначені АМК періоди зайняття позивачем монопольного домінуючого становища (з 01.07.2015 до 20.08.2020) та фактичні період, який досліджувався Відділенням АМК у Рішенні (з 01.07.2015 до 08.08.2018), хоч і не визначені судами, як підстави на обґрунтування висновків щодо порушення відділенням АМК положень Методики. Водночас з огляду на мотиви, які Суд наводив вище, неповнота такого дослідження дає підстави Суду погодитись з висновками судів щодо неповного з`ясування відділенням АМК обставин, які підлягали встановленню. Вказане, у свою чергу, свідчить про обґрунтованість висновків суду в частині невідповідності оскаржуваного Рішення АМК приписам статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

8.46. У цьому аспекті Суд зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги в частині того, що суди у вирішенні спору перебирали на себе функції, які здійснюються виключно органами АМК. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанції дослідивши матеріали, перевіривши правильність застосування Відділенням АМК положень Методики та встановивши порушення її приписів дійшли висновку про порушення відповідачем вимог Методики, оскільки АМК повною мірою з`ясовано обставини зловживання позивачем монопольним становищем на ринку надання послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, які не мають/мали приладів обліку газу у спірний період.

8.47. Водночас доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про порушення Відділенням АМК приписів Методики № 49-р та недоліків Рішення АМК у частині визначення меж ринку, а тому й не можуть вплинути на обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій стосовно неповного з`ясування АМК обставин справи та, відповідно, не можуть бути і підставою для їх скасування.

8.48. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів зазначає про те, що за фактичних обставин спору, встановлених судами попередніх інстанцій, суди дійшли заснованого на вимогах Закону № 2210 рішення про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог та скасування оскаржуваного Рішення АМК, однак з інших підстав ніж наведені у цій постанові.

8.49. Таким чином, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанції по суті правильно вирішили спір та задовольнили позов, проте частково помилився у підставах прийняття такого рішення.

8.50. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.51. У вирішенні питання щодо обґрунтованості доводів касаційної скарги з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі цього пункту скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

8.52. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.53. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.54. В силу приписів частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

8.55. Суд зазначає, що питання застосування положень статті 13 Закону № 2210 неодноразово було предметом касаційного перегляду Верховним Судом у вирішенні спорів про визнання недійсним Рішення АМК.

8.56. Верховний Суд неодноразово зазначав, що у застосуванні статті 13 Закону №2210-ІІІ необхідно мати на увазі, що частина перша її містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним. Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб`єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої даної статті.

8.57. Здійснення системної оцінки та кваліфікації дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання, як і уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання в межах відповідних (тобто тих, що співвідносяться як загальні та спеціальні) приписів, що містяться в різних частинах статті 13 вказаного вище Закону, відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів АМК.

8.58. Водночас Суд неодноразово наголошував на тому, що під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону № 2210, та накладення штрафу за відповідне порушення, судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.

8.59. При цьому, згідно з усталеною та послідовною практикою Верховного Суду недоведення АМК або його територіальним відділенням, яке є стороною у справі, факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є підставою для визнання частково недійсним рішення АМК у частині визнання дій такого суб`єкта господарювання зловживанням монопольним (домінуючим) становищем та накладення штрафу.

8.60. У аспекті порушених скаржником питань Верховний Суд зазначає, що у вирішенні спору про визнання недійсним рішення АМК та перевірки рішення вимогам статей 12, 13, 41, 50, 59 Закону № 2210 суди досліджують та оцінюють доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та доказування, які входять у такій категорії справ.

8.61. Таким чином, з огляду на висновки, які викладені у пунктах 8.16. - 8.42. цієї постанови, колегія суддів зазначає про те, що саме лише посилання скаржника у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених норм у спірних правовідносинах та відповідно, необхідності їх застосування саме у аспекті визначених скаржником питань (через призму такого тлумачення саме скаржником питання правильності їх застосування, у розумінні положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України не може бути підставою для формування таких висновків.

8.62. З огляду на наведе Суд зазначає про непідтвердження такої підстави касаційного оскарження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

8.63. Касаційне провадження у справі також відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.64. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.65. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.66. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.67. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.68. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.69. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

8.70. Так, скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у розділі 4 цієї постанови, зазначаючи, зокрема, про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки стосовно застосування статей 86, 236 ГПК України та Методики.

8.71. Верховний Суд у вирішенні доводів касаційної скарги з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України з мотивів наведених скаржником та викладених у пункті 4.1.4. цієї постанови, а також висновків Суду які викладені у пунктах 8.16. - 8.42. цієї постанови зазначає таке.

8.65. Предметом розгляду у цій справі є визнання недійсним рішення АМК, відповідно до якого, зокрема, визнано, що:

- ТОВ "Сумигаз Збут" відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2210 у період з 01.07.2015 по 26.06.2017 у межах території міста Суми та Сумської області та у період з 27.06.2017 по 20.08.2020 - міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ "Сумигаз", є суб`єктом господарювання, що займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

- визнано дії ТОВ "Сумигаз Збут", які полягали у донарахуванні та стягненні із побутових споживачів, які не мають/мали приладів обліку газу, вартості додаткових обсягів газу за період з 01.07.2015 по 08.08.2018, що призводить до утворення штучної заборгованості за надані послуги та створення перешкод для подальшого переходу до інших постачальників природного газу, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання природного газу побутовим споживачам, що призвели до ущемлення інтересів споживачів та інших суб`єктів господарювання, які надають послуги постачання природного газу, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

8.72. У справі № 910/18036/17 предметом спору було зобов`язання вчинити дії (зняти арешт з банківських рахунків та закрити їх) та визнання договору банківського рахунку припиненим.

8.73. У справі № 917/1307/18 предметом спору було зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки.

8.74. У справі № 902/761/18 предметом спору було стягнення збитків (упущеної вигоди, орендної плати, зобов`язання зі сплати земельного податку).

8.75. У справі № 917/2101/17 предметом спору було визнання недійсним правочину щодо переходу права власності.

8.76. Проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник і які зазначені вище, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається.

8.77. Предметом розгляду у справі № 910/19251/20 було визнання частково недійсним рішення АМК про визнання дій компанії щодо укладення угод про дистрибуцію, умови яких призвели до необґрунтованого завищення вартості реалізації лікарських засобів, порушенням, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на лікарські засоби та накладення штрафу.

8.78. Предметом розгляду справи № 910/2730/21 було визнання недійсним та скасування рішення АМК щодо визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення на упаковках (етикетках) виробленого ним продукту та в документації щодо цього продукту інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей щодо його назви та характеристик, які можуть вплинути на наміри невизначеного кола осіб щодо придбання цього продукту.

8.79. У справі № 915/1889/19 предметом спору було визнання недійсним та скасування рішення АМК про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу, відповідно до якого визнано дії позивача порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", яке полягало, зокрема, у поширенні інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення суб`єктом господарювання безпосередньо невизначеному колу осіб неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) товару цього суб`єкта господарювання.

8.80. У справі № 916/2586/20 предметом спору було визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2210.

8.81. У справі № 910/366/21 предметом спору було скасування рішення АМК про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу, відповідно до якого визнано дії позивача порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

8.82. У справі № 910/2352/21 предметом спору було визнання недійсним рішення АМК про порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210.

8.83. У справі № 910/8343/18 розглядався спір про визнання частково недійсним та скасування рішення АМК, яким зокрема, визнано, що позивач та третя особа вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону № 2210 у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у конкурсній процедурі закупівлі.

8.84. Предметом розгляду справи № 904/5842/20 є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.

8.85. Предметом розгляду справи № 910/267/20 є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.

8.86. У справі № 904/4227/20 розглядався спір про визнання недійсним рішення відділення АМК, яким визнано вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 Закону № 2210, визначеним пунктом 1 частини другої статті 13 цього Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з надання права обмеженого користування лініями електропередачі шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

8.87. Предметом розгляду справи № 910/20099/20 є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.

8.88. Зазначені вище справи на які посилається скаржник відрізняються за обставинами, за складом правопорушень, які були предметом розгляду АМК, за вчинення яких АМК кваліфікував і притягнув до відповідальності, та які регулюються різними нормами.

8.89. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.90. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.91. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

8.92. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 та міркування викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення хоча і містять посилання на означені скаржником норми права, втім не свідчить, що суд в наведених скаржником постановах в інший спосіб, або не так їх витлумачив, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.

8.93. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.94. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, то зміст касаційної скарги не містить обґрунтувань з посиланням на статтю 310 ГПК України, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

8.95. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

8.96. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.97. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.98. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.99. Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. Відповідно до частини четвертої статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

9.4. З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для скасування Рішення АМК з підстав неправильного застосування відповідачем положень статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та порушення відповідачем норм Методики щодо визначення товарних меж ринку, Верховний Суд дійшов висновку про те, що мотивувальна частина оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі в частині зазначених висновків підлягають зміні з викладенням цієї частини мотивування рішення та постанови апеляційної інстанції в редакції цієї постанови. Враховуючи те, що зазначене неправильне застосування судами норм матеріального права не призвело до ухвалення судами неправильних по суті спору рішень, а в частині інших висновків мотивувальні частини рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 922/4858/23 є правильними, та такими, що прийняті з правильним застосуванням та дотримання норм матеріального і процесуального права, то в решті оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

10. Судові витрати

10.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд за результатом розгляду касаційної скарги відповідача лише змінює мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень та залишає їх резолютивні частини без змін, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 922/4858/23 змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, в інший частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова