ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4968/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 10 квітня 2024 року №03001/15550 про відмову у нарахуванні та виплаті страхової виплати відповідно до частини п`ятої статті 36 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV) у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, та у вигляді одноразової страхової виплати кожній особі, яка мала права на одержання утримання від потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату; зобов`язання провести нарахування та виплату страхової виплати відповідно до частини п`ятої статті 36 Закону №1105-XIV у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, та у вигляді одноразової страхової виплати кожній особі, яка мала права на одержання утримання від потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є матір`ю сина ОСОБА_2 , який працював у Приватному акціонерному товаристві «СКФ Україна» (далі - ПрАТ «СКФ Україна») та загинув 15 серпня 2023 року у зв`язку із нещасним випадком із смертельним наслідком, про що за результатами спеціального розслідування складено акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом (форма Н-1/П). Позивач у зв`язку із смертю ОСОБА_2 01 березня 2024 року звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги на сім`ю та одноразової виплати кожній особі, яка має право одержання утримання від потерпілого. Проте постановою від 10 квітня 2024 року ГУ ПФУ у Волинській області відмовило у страхових виплатах, оскільки не підтверджено статус ОСОБА_1 як члена сім`ї та особи, яка перебувала на утриманні у померлого ОСОБА_2 .

Позивач вважає вказану постанову протиправною з тих підстав, що за приписами статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) їх сімейні відносини із сином будуються на кровному спорідненні. ОСОБА_1 також стверджує, що перебувала на утриманні у сина ОСОБА_2 як непрацездатна особа (син допомагав фінансово та в побуті) та про перебування її на утриманні сина вказано в акті про нещасний випадок на виробництві (форми Н-1/П). Крім того, відповідач вже призначив їй щомісячні страхові виплати у разі втрати годувальника ОСОБА_2 , а Луцькою міською радою виділено матеріальну допомогу як члену сім`ї загиблого.

На переконання позивача, вона має право на отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого (в сумі, що дорівнює сорокам розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату) та виплати кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого (в сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату), в отриманні яких їй безпідставно відмовив відповідач.

З урахуванням наведеного просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у задоволенні позову просив відмовити (а.с.48-50). В обґрунтування цієї позиції вказав, що частиною п`ятою статті 36 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві передбачено виплату сім`ї одноразової допомоги у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, а також одноразової страхової виплати кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого. За змістом статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Однак під час розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення страхових виплат було встановлено, що позивач - матір потерпілого ОСОБА_2 - спільно із сином не проживала та позивачкою не надано будь-яких доказів, які б підтверджували факт спільного проживання та ведення спільного господарства разом з останнім. Документи про шлюб, свідоцтво про народження та акт про нещасний випадок на виробництві не є належними доказами спільного проживання та перебування на утриманні у потерпілого сина.

У відповіді на відзив позивач підтримала доводи позову (а.с.38-40), зауваживши, що факт сімейних правовідносин між нею та її сином, як і перебування на утриманні у сина ОСОБА_2 відповідач не спростував. До того ж нормами СК України передбачено обов`язок повнолітнього сина утримувати батьків, виконання якого не залежить від їх спільного проживання, а Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року №11 (далі - Порядок №11), є підзаконним нормативно-правовим актом, норми якого мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили. До того ж з набранням чинності Порядком призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року №4-1, обов`язковість однакового зареєстрованого місця проживання усієї родини не передбачено. Позивач вважає, що як непрацездатна особа, яка була на утриманні потерпілого та відповідно є членом його сім`ї, має право на одноразову допомога сім`ї та одноразову страхову виплату.

Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження останнього серії НОМЕР_1 (а.с.8 зворот).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 16 серпня 2023 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Згідно з висновком акта від 31 жовтня 2023 року спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 15 серпня 2023 року о 05:10 в ПрАТ «СКФ Україна» (форми Н-1/П), затвердженого 03 листопада 2023 року заступником начальника Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, нещасний випадок з токарем-напівавтоматником цеху токарної роботи ОСОБА_2 із смертельним наслідком визнано таким, що пов`язаний з виробництвом (а.с.13-21).

01 березня 2024 року позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення одноразової допомоги сім`ї загиблого та одноразової страхової виплати кожній особі, яка має право на виплату (в разі втрати годувальника) (а.с.35а) як матері померлого ОСОБА_2 . Разом із заявою було, зокрема, надано: акт форми Н-1/П (акт спеціального розслідування нещасного випадку); інформацію з Реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; свідоцтво про переміну прізвища, імені, по батькові; свідоцтво про народження; свідоцтво про смерть; трудову книжку; довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01 липня 2004 року (а.с.6).

Постановою ГУ ПФУ у Волинській області від 10 квітня 2024 року №03001/15550 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні страхових виплат - одноразової допомоги сім`ї та одноразової страхової виплати кожній особі, яка має право на одержання утримання від потерпілого, у зв`язку з невиконанням частини п`ятої статті 36 Закону №1105-XIV (а.с.7).

Зазначена постанова і є предметом оскарження.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом №1105-XIV.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

За приписами частини першої статті 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Відповідно до частини другої статті 35 Закону №1105-XIV непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є:

1) діти, які не досягли 18 років;

2) повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови що такий період не перевищує чотири місяці), - до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;

3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють;

4) особи з інвалідністю - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку (частина третя статті 35 Закону №1105-XIV).

Частиною п`ятою статті 36 Закону №1105-XIV установлено також, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачуються:

1) одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;

2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Наведене свідчить, що у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на щомісячні страхові виплати, та осіб, які мають право на отримання одноразових страхових виплат сім`ї - допомоги сім`ї потерпілого (виплачується сукупно на сім`ю потерпілого) та страхової виплати (виплачується особам, які мали право на одержання утримання від потерпілого, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону №1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.

Частиною другою статті 37 Закону №1105-XIV визначено, що територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:

1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;

2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;

3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;

4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;

5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;

6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;

7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;

8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;

9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;

10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Як установлено частиною третьою статті 37 Закону №1105-XIV, потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.

Стаття 38 Закону №1105-XIV встановлює порядок розгляду справи про страхові виплати, згідно з якою територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Пунктом 4 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 вересня 2022 року №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року №11 з метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання затверджено Порядок №11 (тут в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Розділом V Порядку №11 врегульовано питання призначення, зокрема, одноразової допомоги особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого, де також, шляхом встановлення різних умов призначення, визначено наявність двох окремих видів одноразових страхових виплат - на сім`ю померлого та на кожну особу окремо.

Відповідно до пункту 5.1 розділу V Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:

заяви (колективна чи індивідуальні) для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;

копії паспорта;

копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;

копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого й потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);

довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).

Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна збігатися з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Згідно з підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 розділу V Порядку №11 непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (батьки померлого, незалежно від того, разом вони проживали чи окремо), - мають право тільки для призначення щомісячних страхових виплат, одноразова виплата їм, як утриманцям, не призначається.

Спірною постановою від 10 квітня 2024 року №03001/15550 ГУ ПФУ у Волинській області відмовило ОСОБА_1 - матері потерпілого ОСОБА_2 - у виплаті одноразової допомоги на сім`ю та одноразової страхової виплати як особі, яка має право на одержання утримання від потерпілого, покликаючись на невиконання приписів частини п`ятої статті 36 Закону №1105-XIV, а саме непідтвердження статусу позивачки як члена сім`ї потерпілого ОСОБА_2 та ненадання доказів щодо перебування на його утриманні (а.с.7), про що також зазначено у відзиві на позов.

Оцінюючи доводи відповідача щодо підстав відмови у призначенні страхових виплат «одноразова допомога сім`ї», суд зазначає, що ані Закон №1105-XIV, ані Порядок №11 поняття родини/сім`ї не визначають.

Для такого правового регулювання з урахуванням предмета спору СК України є спеціальним законом, який має вичерпатися при визначенні поняття сім`ї та її членів при вирішенні питань про наявність права на отримання допомоги, передбаченої Законом №1105-XIV.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За приписами абзацу третього частини другої статті 3 СК України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно з частиною першою статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

З наведеного випливає, що досягнувши повноліття, особа втрачає статус дитини, а отже вона перестає бути належною до сім`ї своїх батьків.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року №5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Отже, критеріями віднесення близьких родичів та інших осіб до членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки таких осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

При цьому Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №420/17371/22 сформулював висновок, відповідно до якого враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення Цивільного кодексу України та Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації; зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті. Тому встановлена Порядком №11 обов`язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві. Верховний Суд також зауважував, що Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому. Враховуючи встановлену під час розгляду справи невідповідність положень пункту 5.1 розділу V Порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім`єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, Верховний Суд дійшов висновку, що правильним є застосування правового акта, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за змістом висновків Верховного Суду, сформульованих у наведеній справі, неоднакове зареєстроване місце проживання членів сім`ї не впливає на отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого. Тому визначальним є факт проживання однією сім`єю.

У розглядуваній справі беззаперечним є факт родинних зв`язків між ОСОБА_3 (мати) та потерпілим ОСОБА_2 (син), про що наявне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с.8 зворот). Із свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові від 30 вересня 2003 року серії НОМЕР_3 слідує, що ОСОБА_3 змінила прізвище на Беззуб (а.с.11).

Тобто, позивач та її син є прямими кровними родичами, однак у зв`язку із повноліттям син не належить до членів сім`ї своїх батьків (абзац третій частини другої статті 3, частина перша статті 6 СК України). Тож помилковими є твердження позивачки про те, що з моменту народження та до дня смерті ОСОБА_2 був членом її сім`ї.

Відповідно до інформації з Реєстру територіальної громади від 31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.34); потерпілий ОСОБА_2 (04 грудня 1971 року) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.35).

Суд погоджується із доводами позивача про те, що наявність неоднакової реєстрації місця проживання сама по собі не може обмежувати право особи на утримання страхових виплат у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі №420/17371/22, про те, що саме факт сумісного проживання позивачки та потерпілого є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім`ю. У вказаній справі Верховний Суд погодився, що належними та достатніми доказами, які підтверджують місце фактичного проживання позивачки та її померлого чоловіка однією сім`єю є надані позивачкою акт обстеження за фактом проживання особи, підписаний сусідами; рішення суду, яким встановлений факт спільного проживання позивачки разом із померлим чоловіком.

Натомість у розглядуваній справі акт від 31 жовтня 2023 року про нещасний випадок не є документом, який підтверджує факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки його складання зумовлене встановленням спеціальним розслідуванням обставин, за яких стався нещасний випадок, причинного зв`язку нещасного випадку з виробництвом. Так само виплата матеріальної допомоги ОСОБА_1 Луцькою міською радою не підтверджує обставин спільного проживання однією сім`єю позивачки та загиблого сина, а умови виплати страхових виплат визначені Законом №1105-XIV, які не пов`язані з умовами та порядком виплати матеріальної допомоги міською радою з місцевого бюджету, адже органи місцевого самоврядування самостійно визначають можливість надання матеріальної допомоги мешканцям, які опинилися в складних життєвих обставинах.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що на момент розгляду заяви ОСОБА_1 від 01 січня 2024 року в частині виплати одноразової допомоги сім`ї відповідач правильно дійшов висновку про невиконання приписів частини п`ятої статті 36 Закону №1105-XIV для призначення такої допомоги, оскільки відсутні докази, які б підтверджували, що в розумінні СК України позивач вважається членом сім`ї потерпілого.

Наведене не означає, що за умови подання таких доказів позивач може не претендувати на отримання вказаного виду допомоги. Проте наразі відсутні підстави вважати, що відповідач дійшов безпідставного висновку про невиконання умови, з якою законодавець пов`язує виплату одноразової допомоги на сім`ю потерпілого у зв`язку із смертю останнього.

Аналізуючи доводи відповідача щодо непідтвердження перебування ОСОБА_1 на утриманні у потерпілого ОСОБА_2 як умову для призначення і виплати одноразової страхової виплати кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, суд виходить з такого.

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Обов`язок повнолітніх дітей утримувати батьків чинним законодавством не пов`язується з працездатністю дітей і їх можливістю надавати батькам матеріальну допомогу та виникає на підставі сукупності таких умов: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або особами з інвалідністю); потреба матері, батька в матеріальній допомозі (тобто батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв`язку з відсутністю пенсії чи її низького розміру). При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц).

Як уже зазначалося судом, позивач ОСОБА_1 є матір`ю потерпілого ОСОБА_2 . Позивач (1949 року народження) досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до довідки ГУ ПФУ у Волинській області від 11 березня 2024 року №1800 з 10 червня 1999 року отримує пенсію за віком (а.с.12).

Зі змісту листа ГУ ПФУ у Волинській області від 01 березня 2024 року №0300-0311-8/12652 слідує, що ОСОБА_1 призначена щомісячна страхова виплата в разі втрати годувальника у розмірі 10012,48 грн (а.с.22).

Щомісячна страхова виплата відповідно до приписів статті 35 Закону №1105-XIV надається непрацездатним особам, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання (зокрема, особам, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють).

Отже, відповідач, призначаючи щомісячну страхову виплату «в разі втрати годувальника», встановив, що ОСОБА_1 (мати) як непрацездатна особа (є пенсіонером за віком) мала право на одержання від сина ОСОБА_2 утримання в силу норм СК України (незалежно від того, чи перебувала мати на утриманні померлого чи лише мала на день його смерті право на одержання від нього утримання).

На думку суду, як частина перша статті 35, так і пункт 2 частини п`ятої статті 36 Закону №1105-XIV для призначення страхової виплати (щомісячної страхової виплати непрацездатній особі та одноразової страхової виплати) вказують на осіб, які «мали право на одержання утримання від потерпілого». Тому висновки відповідача про непідтвердження ОСОБА_1 статусу особи, яка перебувала на утриманні померлого ОСОБА_2 , ґрунтується на помилковому застосуванні приписів пункту 2 частини п`ятої статті 36 Закону №1105-XIV.

Вжите законодавцем словосполучення «особи, які перебували на утриманні потерпілого» містила попередня редакція Закону №1105-XIV до 01 січня 2023 року (частина перша стаття 41 визначала право на одержання у разі смерті потерпілого щомісячних страхових виплат непрацездатними особами, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а частина шоста статті 42 - право на одноразову допомогу кожною особою, яка перебувала на утриманні померлого).

01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 21 вересня 2022 року №2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №2620-IX), яким Закон №1105-XIV викладено в новій редакції.

Отже, як на час настання страхового випадку, так і на момент звернення позивача із заявою до ГУ ПФУ у Волинській області, стаття 36 Закону №1105-XIV (пункт 2 частини п`ятої) не містить умови одержання одноразової виплати особою факт перебування на утриманні потерпілого, а законодавець установив, щоб такі особи «мали право на одержання утримання від потерпілого».

До спірних правовідносин не може бути застосованим підпункт 5.2.5 пункту 5.2 розділу V Порядку №11 (втратив чинність 21 березня 2024 року) щодо права непрацездатних осіб, які не перебували на утриманні потерпілого (батьків), але мають на це право, виключно на призначення щомісячних страхових виплат, а одноразова виплата їм, як утриманцям, не призначається.

Зазначений Порядок №11 не був приведений у відповідність до нової редакції Закону №1105-XIV, чинної з 01 січня 2023 року, оскільки останні зміни до нього вносилися постановою правління Фонду соціального страхування України від 25 лютого 2021 року №7.

Необхідно також зазначити, що Порядок №11 є підзаконним нормативно-правовим актом, що прийнятий Фондом соціального страхування на виконання вимог пункту 8 частин першої статті 7 Закону №1105-XIV.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 24 серпня 2023 року №3354-IX «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022), усі підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України, законам, чинним міжнародним договорам України, підзаконним нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгоджуватися між собою.

Частиною третьою статті 7 КАС України установлено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили, тобто, у Законі №1105-XIV.

Між тим 21 березня 2024 року набрав чинності Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року №4-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2024 року за №353/41698; далі Порядок №4-1); одночасно втратив чинність Порядок №11.

Порядок №4-1, який прийнятий на виконання підпункту 4 пункту 12 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2620-IX, таких умов, які були встановлені у підпункті 5.2.5 пункту 5.2 розділу V Порядку №11, для виплати одноразової виплати утриманцям померлого не містить.

Поряд з тим з огляду на побудову частини п`ятої статті 36 Закону №1105-XIV «У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачуються: …» суд дійшов переконання, що одноразова допомога сім`ї та одноразова страхова виплата особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, стосується членів сім`ї потерпілого, а як уже було зазначено вище, позивач не надала доказів спільного проживання на день смерті потерпілого сина ОСОБА_2 .

Зважаючи на те, що подані позивачем до ГУ ПФУ у Волинській області документи були недостатніми для прийняття позитивного рішення про призначення їй страхових виплат, передбачених частиною п`ятою статті 36 Закону №1105-XIV (не підтверджено статус члена сім`ї потерпілого), тому ГУ ПФУ у Волинській області від 10 квітня 2024 року №03001/15550 не було підстав для призначення страхових виплат за заявою ОСОБА_1 від 01 березня 2024 року.

Водночас суд зауважує, що позивач не позбавлена можливості повторно звернутись з відповідною заявою до ГУ ПФУ у Волинській області щодо призначення їй страхових виплат, передбачених частиною п`ятою статті 36 Закону №1105-XIV, надавши документи, що підтверджують статус ОСОБА_1 як члена сім`ї ОСОБА_2 .

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною постанови та похідної позовної вимоги про зобов`язання вчинити дії з підстав, викладених у позовній заяві, належить відмовити.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати позивача не підлягають розподілу та відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк