ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/730/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2022 та Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024

у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 101 903,70 грн та звільнення орендованого майна,

за участю представників:

від позивача - Гудкова Т. А.

від відповідача - Паркулаб А. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) про стягнення 101 903,70 грн заборгованості за договором оренди № 498/05-Н та звільнення орендованого майна - частини нежитлового приміщення в холі вокзалу за адресою: вул. Площа Слави, 1, м. Полтава, площею 2,26 кв. м.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач як орендар після закінчення строку дії договору оренди не повернув майно позивачу як орендодавцю, і при цьому з травня 2020 року орендар припинив сплачувати неустойку. Заборгованість орендаря перед орендодавцем зі сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати станом на 30 червня 2022 року складає 101 903, 70 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 28 листопада 2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач, Орендар) був укладений договір оренди № 498/05-Н (далі - договір оренди), згідно з пунктом 1.1 якого Орендарю в строкове платне користування було передано державне майно - нежитлове приміщення в холі вокзалу площею 2,26 кв. м, розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Площа Слави, 1 (далі - майно), яке знаходиться на балансі вокзалу Полтава-Південна Південної залізниці.

4. Факт передачі відповідачу в строкове платне користування орендованого майна підтверджується актом приймання-передачі майна, що належить до державної власності, який було складено та підписано сторонами договору оренди.

5. Строк договору оренди встановлено: з 28.11.2005 по 27.10.2006.

6. В подальшому між позивачем та відповідачем неодноразово було укладено додаткові угоди, які є невід`ємними частинами договору оренди, а саме: додаткову угоду № 2 від 06.08.2010, додаткову угоду № 3 від 23.05.2011, додаткову угоду № 4 від 12.05.2014, додаткову угоду № 5 від 02.02.2015, якими, зокрема, вносились зміни в частині розміру орендної плати та порядку розрахунків, строку дії договору оренди тощо.

7. У зв`язку з утворенням Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") відповідно до Закону України від 23.02.2012 № 4442-VI "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" орендодавцем з 01 грудня 2015 року за договором оренди стало ПАТ "Укрзалізниця".

8. Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 31.01-01.02.2017 (протокол № Ц-57/8 Ком.т.) відбулось перепідпорядкування структурного підрозділу "Вокзал станції Полтава-Південна" регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" шляхом приєднання його до філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" як виробничого підрозділу вокзал станції Полтава-Південна філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця".

9. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 "Деякі питання акціонерного товариства "Українська залізниця" Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" перейменоване в Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця").

10. Відповідно до рішення наглядової ради АТ "Укрзалізниця" від 11.10.2019 (протокол № А-10/16-19 Ком.т.) 14.05.2020 створена філія "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" та вокзал станції Полтава-Південна увійшов до структури філії "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" як виробничий підрозділ філії "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця".

11. Судом першої інстанції також було встановлено, що об`єкт оренди обліковується на балансі позивача, а саме виробничого підрозділу вокзал станції Полтава-Південна філії "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця", що підтверджується наданою до позову копією інвентарної картки обліку основних засобів.

12. У матеріалах справи міститься додатковий договір від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 до договору оренди, за змістом якого було змінено орендодавця, розмір орендної плати та строк дії договору.

13. Відповідно до пункту 1 додаткового договору від 30.01.2018 встановлено, що орендодавцем майна, визначеного у договорі оренди, є ПАТ "Укрзалізниця".

14. Згідно з пунктом 3.1 договору оренди (в редакції Додаткового договору від 30.01.2018) орендна плата з 01.01.2018 становить 1883,34 грн без ПДВ на місяць.

15. Строк дії договору оренди: з 28.01.2018 по 31.03.2018 включно (пункт 8.1 договору оренди в редакції додаткового договору від 30.01.2018).

16. Крім того, в матеріалах справи міститься додатковий договір від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, в якому визначений новий строк дії договору, а саме до 30.06.2018 включно.

17. Відповідно до пункту 8.5 договору оренди (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір оренди вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін в законодавстві. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору оренди.

18. Відповідно до пункту 2.2 та підпункту 9.1.1 договору оренди (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) Орендар повинен передати Орендодавцю орендоване майно за актом приймання-передачі. Обов`язок зі складання акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно.

19. В матеріалах справи наявний лист-повідомлення філії Пасажирська компанія Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 31.05.2018 № 259 про закінчення та непродовження строку дії договору оренди. Лист-повідомлення був надісланий поштою та наданий особисто Орендарю 27.07.2018.

20. В матеріалах справи також наявний лист філії Пасажирська компанія Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17.07.2018 № 342 про закінчення строку дії договору оренди та нарахування неустойки за не повернення майна після закінчення строку дії договору оренди. Лист Орендарем був отриманий 27.04.2018 особисто.

21. Додаткова угода про продовження строку дії договору оренди сторонами не укладалась, а тому, на переконання позивача, у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди у відповідача виник обов`язок щодо повернення орендованого майна.

22. Відповідач орендоване майно не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

23. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції спростував доводи відповідача про те, що додатковий договір від 30.01.2018 не підписаний відповідачем, а сам додатковий договір є сфальсифікованим з огляду на його повне виконання відповідачем (а саме здійснення оплати орендної плати та відсутності заборгованості відповідача з орендної плати станом на 30 червня 2018 року), а також з урахуванням наступного підписання між сторонами додаткового договору від 23.05.2018 та факту користування відповідачем об`єктом оренди, сплати орендної плати, ведення листування з позивачем.

24. Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції судовою колегію за клопотанням відповідача у справі було призначено почеркознавчу експертизу, згідно з висновками якої, підписи, зокрема, на додатковому договорі від 30 січня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 з ПАТ "Укрзалізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" до договору оренди, укладеного між ФОП ОСОБА_2. та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області, виконано не відповідачем у справі.

25. Судова колегія не взяла зазначений висновок до уваги, оскільки експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 не було відібрано саме судом у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на території України. Зазначені зразки було надано представником відповідача до Східного апеляційного господарського суду разом з іншими документами, в яких, на думку представника відповідача, містяться вільні зразки підпису ОСОБА_1 . Ця обставина взагалі не знайшла відображення в експертному висновку.

26. Апеляційний суд не прийняв як належний доказ зміни розміру орендної плати та встановлення нового строку дії договору оренди надані до матеріалів справи додатковий договір від 30.10.2018 та додатковий договір від 23.05.2018, внаслідок чого дійшов висновку, що договір оренди припинив свою дію 27.01.2018 у зв`язку з недосягненням між сторонами згоди щодо істотних умов цього договору, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок повернути орендоване майно позивачу.

27. При цьому апеляційний суд спростував твердження позивача про фактичне виконання відповідачем умов додаткового договору від 30.10.2018, зокрема про те, що відповідач своїми діями, а саме сплатою неустойки, підтвердив існування (підписання) між позивачем та відповідачем вище зазначених додаткових договорів від 30.01.2018 та 23.05.2018, оскільки судова колегія, дослідивши матеріали справи, встановила, що доказів про сплату відповідачем орендної плати саме у розмірі 1883,34 грн, який встановлений додатковим договором від 30.10.2018, матеріали справи не містять.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

28. 08.12.2022 Господарський суд Полтавської області (суддя Киричук О. А.) ухвалив рішення про задоволення позову, виходячи з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

29. 01.04.2024 Східний апеляційний господарський суд (колегія суддів: Склярук О. І., Гетьман Р. А., Россолов В. В.) прийняв постанову про скасування цього рішення в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 101 903,70 грн та ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 27 981,20 грн; в решті рішення залишив без змін.

30. Суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин припинення дії договору оренди з 27.01.2018 дійшов висновку про виникнення у відповідача обов`язку повернути орендоване майно позивачу саме з цієї дати. Апеляційний суд не взяв до уваги доводи відповідача про автоматичне продовження строку дії договору оренди, зазначивши про те, що строк дії цього договору припинився саме 27.01.2018 у зв`язку з недосягненням сторонами згоди щодо зміни істотних умов договору. Водночас апеляційний суд самостійно обрахував та стягнув неустойку, розмір якої визначив на підставі додаткової угоди від 12.05.2014 № 4, згідно з якою орендна плата складає 538,10 грн на місяць з огляду на відсутність згоди між позивачем та відповідачем щодо встановлення згідно з додатковим договором від 30.01.2018 нового розміру орендної плати у сумі 1 883,34 грн на місяць.

Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи

31. У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 73 922,50 грн неустойки та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

32. Підставою касаційного оскарження АТ "Українська залізниця" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні оскаржуваного судового рішення без урахування апеляційним судом:

- висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.12.2021 у справі № 11-164сап21 щодо зрозумілості, послідовності та аргументованості рішення;

- висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 18.03.2020 у справі №456/2946/17 щодо неможливості визнання неукладеними повністю або частково виконаних договорів;

- неврахування правового висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) щодо заборони суперечливої поведінки.

33. Узагальнено доводи касаційної скарги АТ "Українська залізниця" зводяться до того, що апеляційним судом не розглянуто клопотання позивача про визнання недопустимим доказом висновку експерта за результатами почеркознавчої експертизи, разом з цим апеляційний суд не взяв його до уваги з посиланням на відсутність експериментальних зразків почерку та підписів відповідача, одночасно апеляційний суд самостійно дослідив підписи на додаткових договорах та визнав ці додаткові договори неукладеними. Така позиція апеляційного суду, на думку скаржника, є непослідовною та незрозумілою.

34. Позивач також вказує, що відповідач виконував умови договору оренди в редакції додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018 і здійснював оплату орендної плати у новому розмірі та у новому порядку на розрахунковий рахунок позивача, а також вів листування з позивачем як з новим орендодавцем, що з урахуванням принципу заборони суперечливої поведінки та правової позиції Верховного Суду щодо неможливості вважати договір неукладеним після його повного або часткового виконання сторонами, свідчить про те, що додаткові договори від 30.01.2018 та від 23.05.2018 є фактично укладеними.

35. ФОП ОСОБА_2. також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у вказаній частині нове - про відмову у позові.

36. Підставою касаційного оскарження ФОП ОСОБА_2. визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про ухвалення судових рішень без урахування правових позицій суду касаційної інстанції, викладених у постановах від 07.04.2020 у справі 916/2791/13, від 19.05.2020 у справі 910/719/19, від 07.04.2021 у справі № 904/7825/17, від 25.05.2021 у справі 910/9949/20, від 14.07.2021 у справі 161/2823/19, від 26.11.2020 у справі 910/2318/16, від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17.

37. Узагальнено доводи ФОП ОСОБА_2. зводяться до того, що:

- позивачем не доведено факт перебування орендованого відповідачем майна у власності АТ "Українська залізниця" та набуття позивачем прав і обов`язків орендодавця щодо цього майна станом на 27.01.2018 з урахуванням того, що спірне майно зареєстроване за позивачем лише 10.04.2019, в той час як апеляційний суд захистив право власності позивача на таке майно з 27.01.2018, тобто до його державної реєстрації;

- судами проігноровано пряму вказівку закону і договору щодо автоматичної пролонгації договору у випадку відсутності заперечень позивача щодо строку дії договору та не застосовано норми спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна";

- суд апеляційної інстанції порушив принцип диспозитивності і вийшов за межі підстав позовних вимог, заявлених позивачем, а саме самостійно обрахував і стягнув неустойку, виходячи з тексту додаткової угоди № 4 від 12.05.2014, не зважаючи на те, що позивач не заявляв в якості підстави позову обставину укладання додаткової угоди № 4 від 12.05.2014;

- суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв доказ - висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи. Така позиція суду є непослідовною, не відповідає вимогам закону та обов`язку суду мотивувати судове рішення.

38. Крім того, скаржник посилається на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, а саме на те, що апеляційний суд не дослідили зібрані у справі докази, якими підтверджуються обставини укладеності додаткових договорів.

Короткий зміст відзиву на касаційні скарги

39. АТ "Українська залізниця" у відзиві на касаційну скаргу просить задовольнити касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 в частині скасування постанови апеляційного суду, але з підстав, що викладені у касаційній скарзі позивача, а в частині скасування рішення суду першої інстанції - у задоволенні касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 відмовити.

40. ФОП ОСОБА_2. у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

41. У наданих ФОП ОСОБА_2. додаткових поясненнях у справі відповідач також звертає увагу на те, що до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з огляду на правовий статус майна АТ "Українська залізниця". Відповідач з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19.04.2024), вказує, що власником майна, переданого державою до статутного фонду (капіталу) АТ "Українська залізниця", є держава.

Позиція Верховного Суду

42. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

43. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

44. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

45. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

46. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

47. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

48. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

49. Проаналізувавши наведені скаржниками підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, судова колегія виходить з такого.

Щодо перебування орендованого відповідачем майна у власності АТ "Українська залізниця" та реєстрації права власності на нього за позивачем

50. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами у справі на час укладення договору оренди № 498/05-Н від 28.11.2005 орендоване майно, розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Площа Слави, 1, перебувало у державній власності.

51. Водночас, як зазначає ФОП ОСОБА_2. у касаційній скарзі, апеляційний суд , вказавши, що договір оренди № 498/05-Н від 28.11.2005 припинив свою дію 27.01.2018, не встановив обставин перебування об`єкта оренди у власності позивача станом на цю дату (27.01.2018). Відповідач доводить, що на час укладення додаткових договорів (2018 рік) позивач не був власником спірного майна, оскільки право власності на нього зареєстроване у Державному реєстрі речових прав лише 10.04.2019. Тому скаржник вважає, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків про перехід всіх прав та обов`язків орендодавця за договором оренди до Акціонерного товариства "Українська залізниця" і про обов`язок відповідача повернути майно саме позивачу. При цьому відповідач посилається на пункт 6.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі 916/2791/13.

52. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23, пункти 108, 126, 139 та інші), вирішуючи питання про правовий режим майна Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України", дійшла висновку, що виходячи з положень Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статуту зазначеного товариства, спірне майно у приватну власність ПАТ "НАК "Надра України" не передавалось, право державної власності не змінювалось; єдиним власником спірного майна є держава в особі КМУ; акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

53. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14- 67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-1 Згс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201 цс21, пункт 51)).

54. У справі, що переглядається, підлягає застосуванню спеціальне законодавство, яке визначає правовий режим майна АТ "Українська залізниця".

55. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування.

56. Згідно з пунктом 2 вказаної Постанови статутний капітал Товариства формується шляхом внесення до нього, серед іншого, майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку № 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

57. Відповідно до відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.10.2015 відбулась державна реєстрація позивача - АТ "Укрзалізниця".

58. Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" встановлено, що:

- майно залізничного транспорту загального користування - майно, у тому числі об`єкти інфраструктури, що належать Державній адміністрації залізничного транспорту України, підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту загального користування, зокрема будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, об`єкти соціальної сфери, транспортні засоби, обладнання, устаткування, інвентар, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, цінні папери, корпоративні права держави, право постійного користування земельними ділянками, а також інші майнові права, включаючи права на об`єкти інтелектуальної власності, кошти, у тому числі в іноземній валюті. До об`єктів соціальної сфери належать структурні підрозділи підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування з питань охорони здоров`я, відпочинку, торгівлі, громадського харчування, фізичної культури та спорту, професійної підготовки (пункт 1 частини першої статті 1 Закону);

- акції господарських товариств, внесені до статутного капіталу Товариства, є його власністю (частина третя статті 5 Закону);

- магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації* централізації, блокування та управління рухом поїздів, об`єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт, є державною власністю та закріплюються за Товариством на праві господарського відання (частина перша статті 10 Закону);

- товариство не може відчужувати, передавати в користування, оренду, лізинг, концесію, управління, заставу, безоплатне користування, вносити до статутного (складеного) капіталу суб`єктів господарювання майно, зазначене в частині першій цієї статті, та вчиняти щодо нього інші правочини, наслідком яких може бути відчуження такого майна. Таке майно не підлягає приватизації, продажу під час провадження у справі про банкрутство, на нього не може бути звернене стягнення за рішенням суду, накладено арешт (частина друга статті 10 Закону).

59. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 2 зазначеного Закону статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 21 статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 у первісній редакції, товариство має у власності акції господарських товариств, внесені до його статутного капіталу, та інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Відповідно до пункту 21 статуту у чинній редакції Товариству на праві приватної власності належать акції господарських товариств, майно, що внесені до його статутного капіталу, та інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством, крім майна, закріпленого за товариством на праві господарського відання.

60. Слід також мати на увазі особливості режиму майна, розташованого на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції".

61. Отже, у справі, що переглядається, не є застосовними висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23).

62. Натомість підлягають застосуванню висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19), зокрема щодо правового режиму майна AT "Українська залізниця" та його правонаступництва.

63. Так, відповідно до висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19, пункт 45), Укрзалізниця володіє майном на двох правових режимах:

- на праві власності (майно передане до статутного капіталу);

- на праві повного господарського відання (майно, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях та в зоні АТО, тобто майно, яке вибуло із фактичного володіння держави; майно, що залишається у державній власності і щодо якого встановлені певні обмеження щодо розпорядження для AT "Укрзалізниця").

64. Отже, ПАТ "Укрзалізниця" майно належить як на праві власності, так і на праві господарського відання. При цьому за загальним правилом майно належить Укрзалізниці на праві власності. На праві господарського відання ПАТ "Укрзалізниця" належить лише майно, визначене спеціальними нормами (зокрема, вказане в частині першій статті 10 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування").

65. Крім того, відповідно до висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19, пункт 57), враховуючи, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 Цивільного кодексу України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до AT "Укрзалізниця", датою виникнення універсального правонаступництва AT "Укрзалізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року.

66. Так, статтею 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" передбачено особливості утворення Товариства, зокрема, воно утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту); його статут затверджується Урядом; його засновником є держава в особі Уряду; воно є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

67. Відповідно до частини другої статті 5 вказаного Закону переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені до статутного капіталу Товариства, здійснюється протягом двох років з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесене до статутного капіталу Товариства, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до його статутного капіталу. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства.

68. З аналізу вимог статті 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" випливає наявність у Товариства обов`язку переоформити правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна, внесені до його статутного капіталу, протягом двох років з дня його державної реєстрації.

69. Водночас Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не обумовлює факт переходу від підприємств залізничного транспорту до Товариства як правонаступника усіх прав та обов`язків на відповідне нерухоме майно фактом вчинення ним дій з переоформлення правовстановлюючих документів на таке майно, а також не пов`язує момент переходу зазначених прав до Товариства з моментом реєстрації за ним таких прав.

70. Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не передбачає залишення певних прав щодо зазначеного майна (управління, розпорядження) у підприємств залізничного транспорту до їх переоформлення Товариством, а також не встановлює правових наслідків невиконання Товариством зазначеного обов`язку протягом установленого строку, зокрема у вигляді припинення його прав щодо відповідного нерухомого майна чи повернення учасників правовідносин правонаступництва у попередній стан з обов`язком повернення відповідного майна підприємствам залізничного транспорту тощо.

71. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 5 вказаного Закону документами, які підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства, є передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту.

72. При цьому Акціонерне товариство "Українська залізниця" набуло право власності на майно залізничного транспорту з підстав правонаступництва внаслідок реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту відповідно до закону, що є окремою підставою виникнення прав та обов`язків згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України.

73. Відтак, приймаючи рішення про утворення Акціонерного товариства "Українська залізниця" шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до Товариства права власності на відповідне майно, передане державою до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна.

74. Така позиція висловлена неодноразово Верховним Судом, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 918/792/18 у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 904/5881/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі N 910/5953/17.

75. Виходячи з викладеного, невчинення позивачем дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені при його створенні до статутного капіталу, не може бути підставою для висновку про відсутність переходу до нього відповідних речових прав від підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок такої реорганізації.

76. Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди.

77. Частиною першою статті 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Відповідно до частини першої статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

78. Пунктами 10.5, 10.6 договору оренди передбачено, що реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього Договору і він зберігав свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника). Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутство орендаря, ліквідації орендаря-юридичної особи.

79. Таким чином, з огляду на входження орендованого майна до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця" - товариства, яке створене внаслідок проведеної корпоратизації підприємств залізничного транспорту та ДАЗТ "Укрзалізниця", в силу статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який діяв станом на час утворення Залізниці, Фонд державного майна України та його територіальні відділення втратили право виступати орендодавцями щодо майна новоутвореного товариства.

80. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що ПАТ "Укрзалізниця" стало новим орендодавцем за договором оренди № 498/05-Н від 28.11.2005 з 01 грудня 2015 року.

81. Натомість ПАТ "Укрзалізниця" набуло право власності на спірне майно, а відтак, і стало орендодавцем за Договором оренди з 21 жовтня 2015 року та до нього перейшли відповідні права та обов`язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавської області.

82. Колегія суддів також відхиляє як нерелевантне посилання відповідача на пункт 6.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі 916/2791/13. У зазначеному пункті Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

83. Водночас предметом розгляду у вказаній справі було питання щодо наявності/відсутності підстав вважати самочинним будівництвом самовільно побудований об`єкт нерухомого майна у разі набуття після закінчення його будівництва особою права власності на такий об`єкт. Зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у контексті державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо), і зазначила, що право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації (пункт 6.28 цієї ж постанови).

84. Разом з цим жодних висновків щодо неможливості укладення зобов`язальних договорів щодо існуючого нерухомого майна або укладення додаткових договорів до раніше укладеного договору щодо такого майна до реєстрації права власності на нього Велика Палата Верховного Суду у цій постанові не робила.

85. Колегія суддів також звертає увагу, що в разі універсального правонаступництва правонаступник набуває право власності на нерухоме майно, яке належало правопопереднику, незалежно від того, чи було раніше зареєстроване право власності за правопопередником, чи ні, та незалежно від того, чи зареєстроване право власності за правонаступником. Протилежний підхід призвів би до вочевидь нерозумного результату.

86. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Доки власник не зареєструє за собою право власності на нерухоме майно, він не може наділити іншу особу похідним від права власності речовим правом.

87. Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 зазначеного Закону до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, належить, зокрема, право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки. Тому право оренди будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною) на строк менш як три роки не є речовим правом і не підлягає державній реєстрації. Право, яке набувається за договором про користування будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), укладеним на строк не менш як три роки, є зобов`язальним правом, яке виникає безпосередньо на підставі такого договору. Тому відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для укладення відповідного договору і виникнення права оренди. Тим більше відсутність такої реєстрації не є перешкодою власнику нерухомого майна для укладення додаткових договорів до раніше укладеного договору оренди.

88. Отже, позивач був вправі укладати додаткові договори від 30.01.2018 та від 23.05.2018. В свою чергу, відповідач у разі закінчення строку дії договору оренди зобов`язаний повернути майно саме позивачу.

Щодо визнання додаткових договорів неукладеними

89. Відповідач стверджує, що він не підписував додаткові договори від 30.01.2018 та від 23.05.2018 до договору оренди нерухомого майна № 498 /05-Н від 28.11.2005.

90. Позивач вважає, що незалежно від того, підписував чи ні відповідач додаткові договори, волевиявлення відповідача було направлено на виконання договору оренди в редакції Додаткового договору від 30.01.2018, тобто він їх схвалив, що підтверджується тим, що відповідач здійснював сплату орендної плати відповідно до їх умов. Суд апеляційної інстанцій відхилив ці доводи, зазначивши, що з наданих до справи документів убачається, що відповідач на підставі виставлених позивачем рахунків сплачував передоплату орендної плати. При цьому розмір внесених (перерахованих коштів) не співпадає ні з розміром орендної плати, визначеною додатковим договором, ні з розміром неустойки за неповернення орендованого, яку просив сплатити позивач та яка було розрахована ним саме з орендної плати у розмірі 1 883,34 грн.

91. Крім того, апеляційним судом було призначено почеркознавчу експертизу, згідно з висновками якої підписи, зокрема, на додатковому договорі від 30.01.2018 виконано не відповідачем у справі. Водночас апеляційний суд не взяв цей висновок до уваги, пославшись на те, що експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 не було відібрано саме судом у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на території України. Зазначені зразки було надано представником відповідача до Східного апеляційного господарського суду разом з іншими документами, в яких, на думку представника відповідача, містяться вільні зразки підпису ОСОБА_1 . Ця обставина взагалі не знайшла відображення у експертному висновку.

92. В свою чергу, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції при призначенні експертизи самостійно визначив, що її необхідно проводити за переданими представником відповідача експериментальними зразками, а не поставив питання перед відповідачем про його особисту участь у проведенні експертизі виключно через безпосередню явку до приміщення суду з метою відібрання судом зразків підпису ОСОБА_1 .

93. Колегія суддів враховує, що апеляційний суд в ухвалі від 11.09.2023 вказав, що зважаючи на повідомлення представника відповідача щодо неможливості прибуття відповідача по цій справі у судове засідання задля відбору експериментальних зразків підпису та почерку, у зв`язку з його перебуванням з 22.02.2022 в Арабській Республіці Єгипет з безпекових та сімейних обставин, судова колегія апеляційного суду не вбачає за можливе задовольнити клопотання експерта в частині відбору експериментальних зразків підпису з урахуванням всіх варіантів від ОСОБА_1 та його почерку у вигляді рукописного запису " ОСОБА_2 , виконані на лінованих аркушах паперу, наданих в оригіналах та оформлених відповідно до пункту 1.4 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями).

94. Відповідно до частини четвертої статті 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

95. Тобто апеляційний суд з урахуванням положень частини четвертої статті 13 ГПК України мав надати відповідачу можливість діяти альтернативно: або з`явитися до суду з метою відбору експериментальних зразків підпису, або нести ризик процесуальних наслідків невчинення процесуальних дій (неявки до суду), передбачених частиною четвертою статті 102 ГПК України. Натомість суд апеляційної інстанції в ухвалі від 11.09.2023 залишив відповідне клопотання експерта щодо відбору експериментальних зразків підпису від ОСОБА_1 без задоволення та ухвалив здійснювати судову експертизу за переданими представником відповідача експериментальними зразками.

96. Водночас положеннями статті 107 ГПК України передбачено, що якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

97. Колегія суддів зазначає, що додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

98. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

99. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

100. Колегія суддів зауважує, що, фактично визнавши висновок експертизи неповним та сумнівним (з урахуванням того, що в ньому не було відображено обставини надання експерту для дослідження експериментальних зразків підпису ОСОБА_1 , які не були відібрані саме судом), суд апеляційної інстанції не вніс на обговорення сторін ані питання про допит експерта з метою усунення такої неповноти, ані питання про призначення у справі повторної або додаткової експертизи, що надало б можливість усунути неповноту розгляду справи.

101. Вказане свідчить про те, що апеляційним судом при апеляційному перегляді справи не встановлені фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

102. При цьому апеляційний суд фактично дійшов висновку, що додаткові договори не укладались, зазначивши таке: "В даному випадку, до матеріалів справи відповідачем додано заяву свідка ОСОБА_3 , в яких викладаються обставини отримання вище зазначених додаткових договорів та відсутність на них підпису відповідача". Таким чином, суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив заяву свідка, не відобразив її зміст у постанові, не пояснив, які обставини заява підтверджує, та чому суд дійшов висновку про достатню вірогідність цієї заяви як доказу.

103. Крім того, позивач зазначає, що про наявність заяви свідка АТ "Українська залізниця" стало відомо тільки з постанови апеляційного суду, оскільки ця заява не була в порушення вимог частини дев`ятої статті 88 ГПК України надіслана відповідачем позивачу, не була досліджена судом під час розгляду справи та суд не ставив на обговорення можливість приєднання до матеріалів справи цієї заяви, чим позбавив позивача відповідно до частини першої статті 89 ГПК України права заявити клопотання про виклик та допит цього свідка та викласти свої заперечення щодо показань свідка.

104. Відповідно до частини першої статті 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

105. Частиною другою статті 89 ГПК України встановлено, що суд має право зобов`язати учасника справи, який подав заяву свідка, забезпечити явку свідка до суду або його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Якщо свідок без поважних причин не з`явився в судове засідання або не взяв участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд не бере до уваги його показання.

106. На порушення наведеного суд апеляційної інстанції, розглянувши заяву свідка без його виклику для допиту у судове засідання, не надав позивачу можливість додатково надати власні докази, які спростовують заяву свідка, та відповідні заперечення, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

107. Водночас колегія суддів звертає увагу, що встановлення факту виконання підпису на додаткових договорах не відповідачем не є безумовним доказом того, що договори не були укладені. Якщо буде встановлено, що, як стверджує позивач, відповідач сам надав позивачу підписані зі свого боку додаткові договори, то це може свідчити про бажання відповідача заздалегідь недобросовісно створити підстави для заперечення проти укладеності договорів.

108. Оскільки при новому розгляді справи мають бути встановлені обставини щодо укладеності додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018 до договору оренди нерухомого майна від 28.11.2005, колегія суддів не надає оцінки іншим доводам касаційних скарг, зокрема стосовно автоматичної пролонгації договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

109. Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

110. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

111. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 - 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

112. З огляду на зазначене постанова суду апеляційної інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню, справа - передачі на новий розгляд до апеляційного господарського суду, а касаційні скарги - частковому задоволенню.

Судові витрати

113. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі № 917/730/22 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач