Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа №810/4260/18
касаційне провадження № К/9901/13019/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2019 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними дій,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду із позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), у якому просило визнати протиправними дії контролюючого органу, які полягають у порушенні процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку у банку за березень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від`ємного значення з податку на додану вартість у період з 18.05.2018 по 08.06.2018.
На обґрунтування зазначених позовних вимог позивач послався на відсутність правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника та ненадання перевіряючими службових посвідчень, непред`явлення яких зумовлює відсутність підстав для проведення перевірки.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 13.12.2018 позов задовольнив повністю: визнав протиправними дії Управління, які полягали у порушенні процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку у банку за березень 2018 року, яка виникла за рахунок поточного від`ємного значення з податку на додану вартість, результати якої оформлено актом від 15.06.2018 №337/10-36-54-01/30367782, а саме: ненаданні під час проведення перевірки службових посвідчень посадовими особами Управління.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посадовими особами Управління було порушено процедуру проведення документальної позапланової виїзної перевірки та пред`явлено не всі документи, пред`явлення яких є обов`язковим для її проведення, зокрема, не надано службових посвідчень головних державних ревізорів-інспекторів відділу податків і зборів з юридичних осіб Києво-Святошинського відділення ГУ ДФС у Київській області Турчиної Людмили Ігорівни та Іванови Світлани Володимирівни , що свідчить про неправомірність дій щодо проведення перевірки.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 08.04.2019 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) чітко визначено перелік документів, які має пред`явити працівник фіскального органу перед початком проведення перевірки: направлення на проведення перевірки, копію наказу на проведення перевірки та службові посвідчення. Надання інших документів - довідок, законом не передбачено. Платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 ПК України, шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ на проведення перевірки реалізований як акт індивідуальної дії, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи, в разі прийняття ними відповідних рішень.
Позивач оскаржив рішення суду апеляційної інстанції до суду касаційної інстанції. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстав його правомірності та обґрунтованості.
В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували порушення відповідачем вимог ПК України щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Скаржник доводить, що перевіряючими контролюючого органу в порушення вимог закону під час виходу на перевірку не було пред`явлено посвідчень, що позбавляє контролюючий орган права на проведення такої перевірки.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив залишити його без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.05.2019 відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.07.2024 визнав за можливе розгляд справи у попередньому судовому засіданні та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 31.07.2024.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Спірним питанням у даній справі є правомірність проведення контролюючим органом документальної позапланової виїзної перевірки з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
Підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлює, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Абзацами першим, п`ятим підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Стаття 78 ПК України визначає обставини, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка.
Так, у відповідності до вимог пункту 78.1.8 статті 78 ПК України, однією з підстав для проведення позапланової перевірки є те, що платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Відповідно до вимог пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Пунктом 78.5 статті 78 ПК України визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Як вбачається з матеріалів справи, в обгрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що на момент прибуття перевіряючих контролюючого органу на підприємство позивача з метою проведення позапланової виїзної перевірки головні державні ревізори-інспектори відділу податків і зборів з юридичних осіб Києво-Святошинського відділення ГУ ДФС у Київській області Турчина Людмила Ігорівна та Іванова Світлана Володимирівна надали не службові посвідчення, а довідки від 20.02.2018 №32/І/10-360400, №33/Т/10-360400 про те, що такі особи працюють в Управлінні.
При цьому, матеріали справи містять копії направлень на перевірку від 18.08.2018 № 1505 та № 1506, в яких головний бухгалтер Товариства - ОСОБА_3 розписався про те, що йому пред`явлено службові посвідчення та направлення від 18.05.2018 та вручено копію наказу від 17.05.2018 № 1053.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що якщо платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його в суді або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 ПК України, шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж допуск до виїзної податкової перевірки відбувся і наказ на проведення перевірки реалізований як акт індивідуальної дії, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи, в разі прийняття ними відповідних рішень.
Водночас, як установлено судами, позивач допустив перевіряючих до проведення перевірки, за результатами якої складено акт перевірки.
Відповідно до пункту 58.1 статті 58, пункту 86.8 статті 86 ПК України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.
Податковий орган оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов`язання платникові податків.
Вказане в сукупності свідчить про те, що висновки податкового органу за наслідками проведення перевірки, викладені у відповідному акті, не породжують для суб`єкта господарювання певних юридичних наслідків та не змінюють фінансово-економічне становище платника, а отже, не порушують його права та законні інтереси.
Належним способом захисту порушених прав у даному випадку буде оскарження позивачем винесеного податкового повідомлення рішення за наслідками вказаної перевірки.
Беручи до уваги, що відповідачем фактично реалізовано його компетенцію на проведення позапланової виїзної документальної перевірки та оформлення її результатів, колегія суддів дійшла висновку, що дії Управління щодо проведення цієї перевірки не порушують права позивача, адже позивач добровільно допустив перевіряючих до здійснення контрольного заходу, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Незгода позивача з перевіркою фактично обумовлена її результатами, тому платник податків має право оскаржити безпосередньо рішення контролюючого органу, прийняте за результатами такої перевірки.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи скаржника не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду апеляційної інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Підсумовуючи вищевикладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податковий орган діяв на підставі, в порядку і у спосіб, передбачений законодавством.
Таким чином, доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова
