Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа № 380/5667/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2024 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Мричко Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Кулик С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у перетині державного кордону України від 04.03.2024.
Ухвалою від 19.03.2024 суддя залишила позовну заяву без руху
Ухвалою від 08.04.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Ухвалою від 05.07.2024 суд перейшов зі спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач непридатний до військової служби та виключений з військового обліку, а тому має право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно з пунктом 2-6 Порядку перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Окрім цього, оскаржене рішення не містить посилання на документи, які повинні бути подані позивачем для виїзду закордон. З цих підстав, оскаржене рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що прийняття рішення про пропуск через державний кордон можливе лише при документальному підтвердженні того, що громадянин не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Надані позивачем документи не дали змоги уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, у зв`язку з чим прийнято оскаржене рішення.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що позивачем подано всі необхідні документи для перетину державного кордону.
У судове засідання сторони не з`явились, належним чином повідомлені про дачу, час та місце розгляду справи.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи у судовому засідання без участі представника позивача.
За приписами частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
04.03.2024 позивач для виїзду за межі території України прибув до державного кордону в міжнародному автомобільному пункті пропуску Шегині.
Для перетину державного кордону України позивач подав такі документи:
- паспорт громадянина України для перетину кордону НОМЕР_1 від 07.02.2017;
- тимчасове посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_2 від 05.07.2023;
- довідку Військово-лікарської комісії від 05.07.2023 № 2740.
04.03.2024 відповідач прийняв рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, відповідно до якого позивачу відмовлено у виїзді з України, у зв`язку з ненаданням на паспортний контроль необхідних документів, що дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Стаття 33 Конституції України проголошує, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України Про прикордонний контроль від 05.11.2009 № 1710-VI (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України №1710-VI).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль включає перевірку документів (пункт 1 частини четвертої статті 2 Закону України №1710-VI).
У статті 4 Закону України №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль організується та здійснюється на засадах:
1) законності;
2) відкритості;
3) забезпечення поваги до людської гідності та рівності осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;
4) здійснення його виключно спеціально підготовленими з цією метою військовослужбовцями та працівниками Державної прикордонної служби України;
5) вибірковості контрольних заходів на підставі оцінки ризиків.
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина перша статті 7 Закону України №1710-VI).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 вказаного Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Закон України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 № 3857-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в`їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
- дипломатичний паспорт України;
- службовий паспорт України;
- посвідчення особи моряка;
- посвідчення члена екіпажу;
- посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідно до пункту 2 вказаних Правил перетинання державного кордону громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну:
1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
2) дипломатичний паспорт;
3) службовий паспорт;
4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий);
5) посвідчення особи моряка;
6) посвідчення члена екіпажу.
У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в`їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 17.05.2022 №341/2022, від 26.07.2023 №451/2023, від 06.11.2023 №734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, продовжувався строк дії воєнного стану.
Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин в Україні існував правовий режим воєнного стану.
Стаття 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 № 389-VIII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 389-VIII) визначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Зважаючи на викладені положення, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Понятійний апарат Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію) визначає, що мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин другої, третьої статті 4 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Часткова мобілізація може проводитися в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення (частина п`ята статті 4 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Указом Президента України від 12.08.2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2501-IX, 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-IX, Указом 06.02.2023 № 59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2916-IX, Указом від 01.05.2023 № 255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3058- IX, Указом від 26.07.2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3276-IX, Указом 06.11.2023 № 735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 року № 3430-IX та Указом від 05.02.2024 № 50/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3565-IX, продовжено строк проведення загальної мобілізації.
Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні тривала загальна мобілізація, яка, в частині призову, полягала у призові військовозобов`язаних, резервістів.
Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 2232-XII) у частині третій статті 1 визначає, що військовий обов`язок включає:
- підготовку громадян до військової служби;
- приписку до призовних дільниць;
- прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;
- проходження військової служби;
- виконання військового обов`язку в запасі;
- проходження служби у військовому резерві;
- дотримання правил військового обліку.
Суд звертає увагу на положення частини дев`ятої статті 1 вказаного Закону, згідно з яким щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:
1) допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
2) призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
3) військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
4) військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
5) резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Суд висновує, що належність громадянина України до тієї чи іншої категорії полягає у наявності у нього певної групи прав та обов`язків, тобто перебування у відповідному правовому статусі допризовника, призовника, військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста.
Як встановив суд, для перетинання державного кордону України позивач подав уповноваженій особі відповідача, серед іншого, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_2 . У пункті 7 такого посвідчення придатність до проходження військової служби за станом здоров`я ІНФОРМАЦІЯ_3 зроблено відмітку про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.
Окрім того, для перетинання державного кордону України позивач подав уповноваженій особі відповідача, довідку Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05.07.2023 № 2740 відповідно до якої позивач визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
За приписами частини шостої статті 37 Закону України № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових закладах освіти і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
Отже, встановлені обставини підтверджують те, що позивач виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України Про загальний військовий обов`язок і військову службу.
Таким чином, позивач не може вважатися військовозобов`язаним громадянином України у розумінні Закону України № 2232-XII, тобто не має статусу військовозобов`язаного.
У зв`язку з наведеним, оцінюючи посилання позивача на положення пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
Беручи до уваги зміст наведеного положення, враховуючи те, що станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач не був військовозобов`язаним, то суд відхиляє посилання позивача на наявність підстав для застосування положення пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України.
Суд зазначає, що системне тлумачення положень Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні та пункту 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII свідчить, що військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управління оперативних командувань, командири військових з`єднань, частини Збройних Сил України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національна гвардія України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) уповноважене запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян.
У зв`язку з цим, суд акцентує увагу на тому, що відповідач не надав доказів існування станом на момент виникнення спірних правовідносин встановлених згідно з пунктом 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII військовим командуванням (зокрема Державною прикордонною службою України) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обмежень у виїзді закордон громадян України, які не є військовозобов`язаними (також не є резервістами чи військовослужбовцями).
Підсумовуючи наведене, суд наголошує, що відповідач не надав суду жодного рішення, яким би у відповідності до наведених законодавчих положень військове командування встановило особливості виїзду за межі території України громадян України, які не є військовозобов`язаними (також не є резервістами/військовослужбовцями), яким являється позивач.
Також суд вважає за доцільне звернути увагу на принцип юридичної визначеності. Так, Конституційний Суд України у рішенні рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019 виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 № 3-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).
Беручи до уваги наведене, оцінюючи правомірність оскарженого рішення, суд підкреслює, що відповідач не вказав, з посиланням на норми чинного законодавства, які документи, окрім поданих, повинен був подати позивач при перетині державного кордону України у статусі громадянина України, який не є військовозобов`язаним.
Суд також вказує, що наявність законних очікувань є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.
Відтак у позивача при спробі перетнути державний кордон України були законні очікування встановлене чинним законодавством право перетину державного кордону України.
Суд зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про обов`язок уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України приймати обґрунтоване рішення про відмову у перетинанні державного кордону також вказано і в частині першій статті 14 Закону України №1710-VI.
Критерій обґрунтованості вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Суд вказує на те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.
У спірному випадку відсутність в оскарженому рішенні посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України.
Резюмуючи викладені висновки, суд вважає, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у перетині державного кордону України від 04.03.2024, не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у перетині державного кордону України від 04.03.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 31.07.2024.
Суддя Мричко Н.І.
