ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

справа № 758/4817/23

провадження № 61-4195св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня «Психіатрія»,

третя особа - комунальна організація «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва у складі судді Ковбасюк О. О. від 06 листопада 2023 року, постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. від 07 лютого 2024 року, та ухвалу цього ж суду від 26 лютого 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» (далі - КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», лікарня), третя особа - комунальна організація «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків» (далі - КО «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків», інтернат), про визнання примусової госпіталізації незаконною.

Позовну заяву мотивовано тим, що його син ОСОБА_2 є недієздатним та

з 05 грудня 2017 року знаходиться в інтернаті. Над ОСОБА_2 встановлено опіку та судом призначено опікунів: його, як батька, та матір - ОСОБА_3 .

Позивач стверджував, що 25 січня 2023 року ОСОБА_2 було незаконно госпіталізовано до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», де він перебував

до 30 січня 2023 року на підставі направлення, яке було оформлено із грубими порушеннями наказу Міністерства охорони здоров`я України від 24 липня

2001 року «Про затвердження окремих форм документів з питань психіатричної допомоги».Зокрема, у направленні відсутнє місце примусової госпіталізації

ОСОБА_2 , у графі «Психічний стан при надходженні» зазначено недостовірну інформацію.

Позивач посилався на те, що відсутнє рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів) про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 , усупереч вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу» про госпіталізацію не повідомлено його опікунів

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також останній перебував у спокійному стані на момент госпіталізації.

З огляду на викладене, позивач просив визнати примусову госпіталізацію його сина незаконною.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого

2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року заяву

ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року залишено без задоволення.

Судові рішення мотивовані тим, що госпіталізація ОСОБА_2 до лікарні була пов`язана зі психічним станом здоров`я останнього, що мала невідкладний характер. Суди відхилили доводи позивача щодо незаконності госпіталізації його сина внаслідок неправильного оформлення медичного направлення, оскільки сама наявність такого направлення не може поза розумним сумнівом свідчити про незаконність госпіталізації. Зокрема з урахуванням того, що госпіталізація для надання психіатричної допомоги відбулася за усвідомленої письмової згоди ОСОБА_2 .

Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції з огляду на приписи статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», де вказано, що особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно - на її прохання або за її усвідомленою згодою; згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

Обґрунтовуючи свою позицію апеляційний суд також зазначив, що відсутні підстави вважати поміщення ОСОБА_2 до КНП КЛ «Психіатрія» примусовим, оскільки ці доводи спростовуються наявною у матеріалах справи заявою останнього про усвідомлену згоду на надання стаціонарної медичної допомоги, наявність спірного направлення не спростовує такого висновку суду.

Відхиляючи заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, колегія суддів керувалася тим, що заявлене виправлення щодо незазначення у вступній частині постанови третьої особи - КО «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків» не є опискою відповідно до приписів статті 296 ЦПК України, а отже не впливає на правильність вирішення справи по суті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 11, 13, 14, 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не звернули уваги на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року (справа

№ 761/30131/17) ОСОБА_2 було визнано недієздатним, а тому він не міг надати усвідомлену згоду на госпіталізацію. Також суди не врахували наявність рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 1-1/2016 про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» у взаємозв`язку з положенням частини другої цієї статті стосовно госпіталізації особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю.

Оскільки недієздатна особа не могла надати усвідомлену згоду, вважає госпіталізацію примусовою та незаконною за відсутності згоди опікуна та без судового контролю.

Відзиви на касаційну скаргу

22 квітня 2024 року надійшов відзив від Ново-Білицького психоневрологічного інтернату для чоловіків. Того ж дня надійшов відзив від КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія».

У відзивах, які є подібними за змістом, відповідач та третя особа вказують на те, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, а позиція заявника базується на припущеннях, які не можуть підміняти собою висновок фахівця стосовно дійсного психічного стану ОСОБА_2 .

Вказують на відсутність факту примусової госпіталізації, оскільки син заявника надав усвідомлену згоду на госпіталізацію до психіатричного закладу, проведення психіатричного огляду, лікування у психіатричному закладі.

Аргументуючи свою позицію посилаються, зокрема, на статтю 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» та рішення Конституційного Суду України

від 01 червня 2016 року № 2 -рп/2016 (справа № 1-1/2016) та зазначають, що судовий контроль над госпіталізацією недієздатної особи має місце тоді, коли така недієздатна особа за станом свого здоров`я не здатна висловити усвідомлену згоду, якщо така особа здатна висловити свою усвідомлену згоду, то здійснення судового контролю не передбачається.

Зазначають, що ОСОБА_2 було визнано недієздатним у 2017 році і станом на зараз його психічний стан міг змінитись. Зокрема вказують, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 18 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року (справа № 761/30131/17) ОСОБА_2 визнано недієздатним, встановлено над ним опіку та його опікуном призначено його мати ОСОБА_3 .

На підставі путівки Департаменту соціальної політки з 06 грудня 2017 року

ОСОБА_2 перебуває на державному утриманні в КО «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року (справа № 761/8978/22) опікуном ОСОБА_2 призначено його батька

ОСОБА_1

24 січня 2023 року до історії хвороби ОСОБА_2 було внесено запис про те, що поведінка останнього є неадекватна. На адресу лікаря та медперсоналу висловлює образливі слова, стукає кулаками в двері. Мислення паралогічне, примітивне. 25 січня 2023 року внесено запис про те, що хворий збуджений, агресивний до підопічних та медперсоналу, погрожує побиттям, розмахує руками та бігає. У зв`язку із психомоторним збудженням, агресивними діями викликана екстрена швидка медична допомога. Хворий був оглянутий лікарем та направлений на госпіталізацію до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія».

Відповідно до виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого

ОСОБА_2 причиною надходження 25 січня 2023 року останнього до

КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» є неадекватна поведінка, погіршення психічного стану: погіршився сон, став тривожним, дратівливим, став збудженим, конфліктним, погрожував медперсоналу та підопічним будинку-інтернату, побив медсестру.

Психічний стан при надходженні: у поведінці дурашливий, безглуздо сміється, мислення паралогічне, висловлює маячні ідеї відношення, емоційно-неадекватний ситуації (а. с. 153, т. 1).

25 січня 2023 року ОСОБА_2 підписав «Усвідомлена згоду особи на госпіталізацію до психіатричного закладу», форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15 вересня 2016 року. Згідно з цим документом ОСОБА_2 одержав інформацію щодо необхідності надання йому стаціонарної психіатричної допомоги. Йому роз`яснено право повідомити будь-яку особу за його вибором про надання психіатричної допомоги, повідомлено про прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризики для життя і здоров`я, він мав можливість ставити будь-які питання з цього приводу. Йому повідомлено про право отримати достовірну та своєчасну інформацію про стан здоров`я, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь, а також на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосується його психічного здоров`я, може бути обмежено через особливості психічного стану. Повідомлено про його право та право законного представника на оскарження неправомірних рішень і дій працівників психіатричного закладу та на відшкодування заподіяної шкоди здоров`ю. Підписуючи цей документ ОСОБА_2 надав усвідомлену згоду на госпіталізацію до психіатричного закладу (а. с. 50, 51, т. 1).

30 січня 2023 року ОСОБА_2 був виписаний з лікувального закладу.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Статтею 28 Конституції України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим або іншим дослідам.

У статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я є складовою частиною права на охорону здоров`я (пункт «ї» статті 6 Закону України від 19 листопада 1992 року «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

За змістом частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка досягла 14 років, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно - на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою. Особа віком до 14 років (малолітня особа) госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги на прохання або за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника. У разі незгоди одного з батьків або за відсутності батьків госпіталізація особи віком до 14 років (малолітньої особи) до закладу з надання психіатричної допомоги проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення іншого законного представника зазначеної особи до цього органу і може бути оскаржено відповідно до закону, у тому числі до суду. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно - на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою. Законний представник особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, сповіщає орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного про згоду його підопічного на госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги не пізніше дня, наступного за днем надання такої згоди. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, яка за станом свого здоров`я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше

24 годин з моменту звернення до цього органу законного представника зазначеної особи і може бути оскаржено відповідно до закону, у тому числі до суду. Згода на госпіталізацію фіксується в медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

Речення четверте частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» можна визнати самостійною нормою права - цим реченням окреслюються засади і порядок поміщення особи до закладу з надання психіатричної допомоги. Так, для поміщення у заклад встановлена засада добровільності та два варіанти отримання вільного волевиявлення недієздатної особи для госпіталізації: особисте прохання; усвідомлена письмова згода особи, яка має бути госпіталізована.

Встановлення наявності останнього аспекту є суттєвим для встановлення дійсних спірних відносин, що виникли у справі.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 є недієздатною особою.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта Київського міського центру судових експертиз від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_2 страждає на шизофренію гебефренну, безперервний перебіг, дефектний стан. За своїм психічним станом не здатний розуміти своїх дій та керувати ними (встановлено в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року у справі

№ 761/30131/17 про визнання особи недієздатною).

У зв`язку із психічним станом перебуває у психоневрологічному інтернаті.

Згідно з ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це; над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун; відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (частина перша статті 39, частина перша статті 40, стаття 41).

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.

У судовому рішенні про визнання ОСОБА_2 недієздатним (справа

№ 761/30131/17) встановлено у нього одночасну наявність обох критеріїв для визнання його недієздатним: не усвідомлює та не керує своїми діями.

Усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування.

Свобода волі як єдність внутрішньої волі та зовнішнього волевиявлення розглядається як можливість приймати рішення на основі власної волі на основі нормативних приписів.

Внутрішня свобода волі корелюється з недоторканністю права на свободу мислення та не підлягає обмеженням, проте зовнішній прояв свободи волі через волевиявлення обмежується правовими приписами. Імперативні норми майже не залишають місця для свободи волі, а диспозитивні, характерні для приватного права, створюють механізми для правомірного волевиявлення. Свобода волі фізичної особи виникає з моменту її народження, а її обсяг змінюється протягом життя. Він може збільшуватися через інтелектуальний розвиток, зміну дієздатності та правового статусу, та зменшуватись при обмеженні дієздатності, зміні правового статусу або в разі визнання особи недієздатною свобода волі неможлива.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦК України за заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Будь-яких медичних даних про те, що станом на 25 січня 2023 року (день госпіталізації до психіатричного закладу) стан психічного здоров`я ОСОБА_2 покращився до такого ступеня, що він міг надати усвідомлену згоду на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу матеріали справи не містять.

Навпаки, станом на 25 січня 2023 року як лікарі екстреної швидкої медичної допомоги, так і лікарі-психіатри констатували погіршення психічного стану ОСОБА_2 : неадекватна поведінка, погіршення сну, тривожність, дратівливість, збудження, став конфліктним, погрожував медперсоналу та підопічним будинку-інтернату, побив медсестру. Ці обставини стали підставою для виклику швидкої медичної допомоги та направлення ОСОБА_2 на госпіталізацію до психіатричного закладу.

Зазначене виключає добровільність процедури поміщення ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги, оскільки неможливість людини (фізичної особи) повністю усвідомлювати свої дії та керувати ними суттєво обмежує усвідомленість надання нею згоди на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі

№ 1-1/2016 про визнання таким, що не відповідає Конституції України

(є неконституційним), положення третього речення частини першої статті

13 Закону України «Про психіатричну допомогу» у взаємозв`язку з положенням частини другої цієї статті стосовно госпіталізації особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю.

Також у рішенні від 20 грудня 2018 року (справа № 1-170/2018) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статті 13 Закону щодо недобровільної госпіталізації недієздатної особи до психіатричного закладуне відповідають частинам першій, другій статті 29, частині першій статті 55 Основного Закону України, оскільки передбачають госпіталізацію недієздатної особи до закладу з надання психіатричної допомоги без рішення суду.

Європейський суд з прав людини визначив вимоги, яких необхідно дотримуватися під час законного затримання психічнохворих осіб відповідно до підпункту (е) пункту 1 статті 5 Конвенції, а саме: «за винятком випадків крайньої необхідності, людина не має позбавлятися свободи до тих пір, поки не буде переконливо доведено, що вона дійсно є «психічнохворою». Сама сутність того, в чому слід переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, - вимагає об`єктивної медичної експертизи; психічний розлад має бути такого характеру або ступеня, які виправдовували б обов`язкове позбавлення свободи; обґрунтованість позбавлення свободи залежить від стійкості такого розладу» (пункт 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року).

Цей суд також вказав, що «хоча не завжди необхідно, щоб процедура за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо психічнохворих осіб мала ті ж гарантії, що вимагаються за пунктом 1 статті 6 Конвенції для кримінального чи цивільного процесу, вона повинна мати судовий характер та надавати гарантії, що відповідають суті позбавлення свободи» (пункт 40 рішення у справі «Горшков проти України» від 8 листопада 2005 року).

Системний аналіз чинного законодавства, рішень Конституційного Суду України від 2 червня 2016 року, від 20 грудня 2018 року, а також практики ЄСПЛ дає підстави вважати, що у разі якщо, недієздатна особа нездатна за станом психічного здоров`я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і, відповідно, потребує відповідного рішення суду. В іншому разі примусова госпіталізація недієздатної особи до психіатричного закладу, яка не є добровільною, є обмеженням права такої особи на свободу та особисту недоторканість, закріпленого у статті 29 Конституції України. Така госпіталізація за своєю природою та наслідками є непропорційним обмеженням конституційного права недієздатної особи на свободу та особисту недоторканність, тому вона має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, з урахуванням зазначених міжнародно-правових стандартів, правових позицій Конституційного Суду України та виключно за рішенням суду відповідно до вимог статті 55 Основного Закону України.

Отже, матеріалами справи не містять будь-яких доказів про те, що ОСОБА_2 , який згідно з висновком судово-психіатричного експерта Київського міського центру судових експертиз від 24 жовтня 2017 року не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, станом на день госпіталізації (25 січня

2023 року) міг надати усвідомлену згоду на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу у розумінні частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», зокрема через покращення стану психічного здоров`я до рівня усвідомлення значення своїх дій та керування ними.

Враховуючи, що матеріали справи не містять рішення про його примусову госпіталізацію, то слід погодитися з доводами позивача про те, що госпіталізація його сина без судового рішення та згоди опікуна за своєю природою та наслідками є непропорційним обмеженням конституційного права недієздатної особи на свободу та особисту недоторканність, отже дії відповідача щодо примусової госпіталізації ОСОБА_2 є незаконними.

Суд не бере до уваги згоду опікуна ОСОБА_3 на примусову госпіталізацію, оскільки така була надана 30 січня 2023 року, тобто після завершення надання ОСОБА_2 психіатричної допомоги, яка тривала з 25 до 30 січня 2023 року

(а. с. 51 зворот, т. 1).

У пункті 1 статті 5 Конвенції закріплено підстави для правомірного позбавлення особи свободи відповідно до процедури, встановленої законом, до яких належить і законне затримання психічнохворої особи, а в пункті 4 цієї статті передбачено перевірку законності такого затримання у судовому порядку.

Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що «стаття 5 Конвенції, разом із статтями 2, 3 та 4, посідає провідне місце серед основоположних прав, що гарантують фізичну безпеку особи, і тому її важливість є надзвичайною. Її основною метою є запобігання свавільного чи невиправданого позбавлення свободи» (пункт 30 рішення у справі «МакКей проти Сполученого Королівства» від 03 жовтня 2006 року).

У рішенні «М. проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, «що госпіталізація заявниці до лікарні та її подальше утримання там не були захищені відповідними гарантіями від свавільного позбавлення свободи. Більше того, не було надійно доведено, що утримання заявниці в лікарні було обґрунтованим через психічне захворювання протягом усього періоду її другої та третьої госпіталізацій. Відповідно, у цьому випадку було порушено статтю 5 § 1 Конвенції (п. 67 рішення);, а також наголосив, «що поняття позбавлення свободи охоплює як об`єктивний елемент, а саме утримання особи у обмеженому просторі на значний проміжок часу, так і суб`єктивний елемент, а саме відсутність дійсної згоди особи на утримання (див. Storck проти Німеччини, № 61603/00, § 74, ECHR 2005 V, 16 червня 2005 року). Проте, право на свободу є надто важливим у демократичному суспільстві, щоб особа втратила захист Конвенції лише через те, що вона добровільно здалася на затримання. Затримання може порушувати статтю 5, навіть якщо особа, що стосується, погодилася на це (див. Osypenko проти України, № 4634/04, § 48, 9 листопада 2010 року) (п. 69 рішення ЄСПЛ «М. проти України» аpplication 2452/04).

Таку позицію надалі ЄСПЛ підтвердив надалі і в справі «Станєв проти Болгарії»: «…стосовно поміщення психічнохворих осіб до установ Суд постановив, що поняття позбавлення волі містить не лише об`єктивний елемент утримання особи в певному обмеженому просторі протягом проміжку часу, що не є незначним. Особа може вважатися такою, що була позбавлена волі, лише тоді, коли, в якості додаткового суб`єктивного елемента, вона не надала згоди на таке утримання (див. згадане вище рішення у справі «Storck», § 74) (п. 117 рішення «Станєв проти Болгарії»). … Що стосується суб`єктивного аспекту заходу, то слід зазначити, що всупереч вимогам національного законодавства (див. вище, пункт 42), заявникові не було запропоновано висловити свою точку зору щодо свого поміщення до будинку, і він ніколи прямо не погоджувався на нього. Замість цього, його було доставлено в Пастру каретою швидкої допомоги і поміщено до будинку без повідомлення про причини або тривалість цього заходу, прийнятого його офіційно призначеним піклувальником. Суд зазначає в цьому зв`язку, що бувають ситуації, коли бажання особи з порушеннями розумових здібностей можуть бути законно замінені бажаннями іншої особи, яка діє в рамках захисної міри, і що іноді важко визначити істинні бажання або переваги відповідної особи. Суд також зазначив, що право на свободу є настільки важливим у демократичному суспільстві, що особа не може втратити право захисту Конвенцією лише з тієї підстави, що вона погодилась на своє затримання (див. рішення у справі «De Wilde, Ooms та Versyp проти Бельгії» від 18 червня 1971 року, §§ 64-65, Series А no. 12), особливо коли не заперечується те, що ця особа юридично не здатна надавати згоду або не погоджуватися із запропонованим заходом (див. згадану вище справу «H.L. протиСполученого Королівства», § 90).

Колегія суддів вважає, що у даному випадку мало місце порушення статті 5 Конвенції (позбавлення свободи) відносно ОСОБА_2 , оскільки хоч матеріали справи і містять підписаний ним документ «Усвідомлена згода особи на госпіталізацію до психіатричного закладу», однак за встановлених судом обставин щодо відсутності медичних даних про можливість останнього усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, така госпіталізація повинна була проводитися за наявності судового контролю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнати незаконною госпіталізацію ОСОБА_2 з комунальної організації «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків» до відділення № 23 комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович