СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2024 року Справа № 480/869/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/869/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, і просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450028573 від 07.11.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450028573 від 07.11.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати періоди з 01.09.1983 по 25.06.1991, з 05.08.1980 по 05.11.1982, періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.01.1983 та період з 12.01.1998 по 31.12.2003 в повному обсязі до страхового стажу ОСОБА_1 .

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450028573 від 07.11.2023 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком. Зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу спірні періоди, оскільки працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Крім того, зауважує, що зарахування періоду військової служби до страхового стажу прямо передбачено нормами закону та не пов`язується з необхідністю сплати страхових внесків, а період навчання з 01.09.1983 по 25.06.1991 має бути зарахований, так як, на думку позивача, підтверджується належними і допустимими доказами. Також вважає, що не зарахування періоду ведення підприємницької діяльності, оскільки в електронній пенсійній справі відсутні документи щодо системи оподаткування та сплати страхових внесків, є безпідставним.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. На виконання зазначеної ухвали позивачем усунуто недоліки, та приведено позовну заяву у відповідність до вимог ст.ст. 160,161 КАС України.

Ухвалою суду від 13.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №480/869/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з доводами адміністративного позову позивача і, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 07.11.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними. Зокрема зауважує, що для призначення позивачеві пенсії за віком відсутні правові підстави, оскільки законодавчо визначені для того передумови позивачем не дотримані і документально не підтверджені, зокрема, відсутній необхідний страховий стаж.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 31.10.2023 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за №339/35961, внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, якими передбачено можливість застосування екстериторіального принципу призначення та перерахунку пенсій.

Відтак, з 1 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій. Цей принцип передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсій територіальними органами Пенсійного фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

З огляду на зазначене, заяву позивача від 31.10.2023 було опрацьовано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, рішенням якого від 07.11.2023 № 183450028573 відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком (а.с.18).

Так, згідно рішення №183450028573 про відмову у призначенні пенсії від 07.11.2023, відповідач до страхового стажу позивача на зарахував:

- період навчання з 01.09.1983 року по 25.06.1991 року згідно дипломом УВ №728275 від 03.07.1991 року, оскільки період навчання перевищує загальноприйнятий та перетинається з роботою;

- період проходження військової служби з 05.08.1980 по 05.11.1982 згідно з військовим квитком, оскільки запис про початок військової служби не завірено печаткою;

- період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.01.1983, оскільки виправлення прізвища на титульній сторінці проведено з порушенням п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (не зазначено документ, на підставі якого внесено зміни).

При цьому в рішенні Головного управління роз`яснено, що для зарахування до страхового стажу періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи з зазначенням форми навчання, довідку про реорганізацію, яку всупереч вимогам п. 8 Порядку № 637 позивачем не надано. Про період проходження військової служби необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи, яку всупереч вимогам п. 6 Порядку № 637 позивачем не надано. А для зарахування до страхового стажу періодів роботи відповідно до трудової книжки необхідно на титульній сторінці внести зміни відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників або надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні, довідки про реорганізацію.

Крім того, до страхового стажу позивача відповідачем не зараховано ведення підприємницької діяльності з 12.01.1998 по 31.12.2003, оскільки в електронній пенсійній справі відсутні документи щодо системи оподаткування та сплати страхових внесків.

Позивач не погоджується із прийнятим рішенням та незарахуванням до страхового стажу позивача спірного періоду здійснення підприємницької діяльності, часу навчання, а також часу перебування на військовій службі, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачений Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Судом встановлено, що на момент звернення позивач досягнув 60-річного віку, що також не заперечується відповідачем. Однак у оскаржуваному рішенні відповідача вказано, що страховий стаж позивача становить 6 років 2 місяці 27 днів. Страховий стаж для визначення права з урахуванням п. 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить 9 років 2 місяці 26 днів.

Не зараховуючи періоди роботи позивача згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.01.1983, відповідач указав на те, що виправлення прізвища на титульній сторінці проведено з порушенням п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (не зазначено документ, на підставі якого внесено зміни).

Крім того, відповідач у рішенні вказав на те, що для зарахування згідно з трудовою книжкою певних періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію.

За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМ України від 12.08.1993 №637; далі за текстом Порядок №637).

Пунктом п. 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм дає суду підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 31.03. 2020 у справі № 678/65/17 та від 09.07.2020 по справі № 235/7688/16-а.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача з приводу того, що в трудовій книжці позивача є в наявності певні недоліки в оформлені трудової книжки, оскільки, на думку суду, наявність таких недоліків, неточностей не є підставою вважати, що вказаний спірний період роботи не підтверджує факту перебування особи на відповідній посаді, до того ж, обов`язок щодо оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, а не на працівника.

Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірним запису у трудовій книжці щодо періодів роботи відповідачами до суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги при зарахуванні періодів роботи позивача до страхового стажу.

Крім того, зі змісту трудової книжки позивача вбачається, що на першому аркуші були внесені не зміни у прізвищі, а виправлення у прізвищі (шляхом закреслення невеликої галочки під буквою О), про що зроблено відповідний запис, який завірено печаткою.

Суд також зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Наявність сумнівів щодо запису в трудовій книжці може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до страхового стажу.

Проте, всупереч зазначеному, відповідач не звертався до відповідного підприємства для отримання інформації щодо заповнення трудової книжки позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області протиправно не враховано до страхового стажу періоди роботи позивача згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.01.1983.

Щодо не зарахування відповідачем періоду проходження військової служби з 05.08.1980 по 05.11.1982 згідно з військовим квитком, оскільки запис про початок військової служби не завірено печаткою, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Тобто, зарахування періоду військової служби до страхового стажу прямо передбачено нормами закону.

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.30-37) позивач приходив військову службу у період часу з 05.08.1980 по 05.11.1982.

У трудовій книжці позивача також існує запис про період проходження військової служби з 05.08.1980 по 05.11.1982, який складає 2 роки 3 місяці 0 днів (а.с.20).

Крім того, проходження військової служби позивачем у вказаний період підтверджується і довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 №761 від 23.11.2023, яка міститься в матеріалах справи (а.с.38).

Відповідно до пункту 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки, довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, довідки архівних І військово-лікувальних установ.

Відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби, оскільки запис про початок військової служби не завірено печаткою.

Однак зазначена підстава не може бути належним обгрунтуванням для відмови у зарахуванні періоду військової служби до страхового стажу, оскільки на першій сторінці військового квитка серії НОМЕР_2 міститься відповідна печатка, яка скріплена підписом відповідної особи.

Таким чином, незавірення печаткою про початок проходження військової служби не може бути належною підставою для втручання в право позивача на пенсійне забезпечення, оскільки фактично військовий квиток належним чином завірений на першій сторінці.

Так, у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 № 346/1454/17 зроблено правовий висновок про те, що право позивача на зарахування до страхового стажу періоду перебування на військовій службі прямо передбачено нормами частини другої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і не потребує додаткового підтвердження.

Враховуючи викладене, період проходження позивачем військової служби з 05.08.1980 по 05.11.1982 підлягає зарахуванню до страхового стажу останнього.

З приводу зарахування до страхового стажу періоду навчання позивача з 01.09.1983 по 25.06.1991 згідно дипломом НОМЕР_3 від 03.07.1991, суд зазначає таке.

У рішенні відповідача про відмову у призначенні пенсії вказано, що до страхового (загального) стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 25.06.1991 згідно дипломом НОМЕР_3 від 03.07.1991, так як період навчання перетинається з періодами роботи згідно записів трудової книжки та перевищує загально встановлений термін.

Також відповідачем зазначено, що для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи з зазначенням форми навчання, довідку про реорганізацію.

У позовній заяві позивач зазначає, що згідно диплому серії НОМЕР_3 від 03.07.1991 вбачається, що позивач 01.09.1983 вступив до Сумського філіалу Харківського політехнічного інституту ім. В.І.Леніна, а 25.06.1991 закінчив повний курс Сумського фізико-технічного інституту за спеціальністю «Промислова електроніка» з присвоєнням кваліфікації інженер електронної техніки.

Вказані вище обставини підтверджуються також архівною довідкою Сумського Державного Університету від 27.11.2023 за №1019 (а.с.39).

Згідно з п. "д" ч.3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 Закону України від 23 травня 1991 року "Про освіту" підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Підпунктом 6.3 п. 6 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173), передбачено, що вечірня і заочна (дистанційна) форми навчання є формами здобуття певного рівня освіти або кваліфікації без відриву від виробництва.

Отже, час навчання на денній формі у вищому навчальному закладі, що мав місце до 1 січня 2004 року, має зараховуватись до загального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії, на відміну від періоду навчання на заочній (вечірній) формі, коли особа разом із навчанням здійснює трудову діяльність на виробництві (установі, організації1), яка і підлягає зарахуванню до загального трудового стажу (за наявності підтверджуючих документів) даної особи.

Так, у архівній довідці Сумського Державного Університету від 27.11.2023 за №1019 зазначається про те, що позивач дійсно навчався в Сумському філіалі Харківського політехнічного інституту ім. В.І.Леніна на вечірньому відділенні факультету автоматизації виробництва з 01.09.1983 по 28.06.1991 за спеціальністю «Промислова електроніка».

Відповідно до наказу від 03.09.1987 №219-ІІІ ОСОБА_1 відраховано за академічну неуспішність з другого курсу Харківського інституту радіоелектроніки, поновлено на третій курс вечірнього відділення Сумського філіалу Харківського політехнічного інституту ім. В.І.Леніна.

Тому період навчання на вечірньому відділенні вищого навчального закладу - Сумського філіалу Харківського політехнічного інституту ім. В.І.Леніна не зарахований до трудового стажу позивача правомірно.

Що стосується періоду навчання позивача, після відрахування його згідно з наказом від 11.09.1985 №170-ІІІ з інституту у зв`язку з переводом в Харківський орден Трудового Червоного Прапора інституту радіоелектроніки, і до відрахування за академічну неуспішність з другого курсу Харківського інституту радіоелектроніки згідно наказу від 03.09.1987, то з наданих позивачем документів неможливо встановити форму навчання (денна, вечірня або заочна), в позові також відсутні такі відомості, тому доводи позивача про неправомірність дій відповідача, який не зарахував період вищевказаний період навчання до загального стажу, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Також суд приймає до уваги, що в період навчання, позивач, згідно архівної довідки від 30.11.2023 №1026, у період з 04.11.1986 по 10.08.1988 працював на різних посадах в Сумському філіалі Харківського політехнічного інституту ім. В.І.Леніна, тобто одночасно навчався та працював (а.с.40).

Виходячи з викладеного, та наданих суду доказів, період навчання позивача з 01.09.1983 по 25.06.1991 не підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, до страхового стажу відповідачем також не зараховано ведення підприємницької діяльності з 12.01.1998 по 31.12.2003, оскільки в електронній пенсійній справі відсутні документи щодо системи оподаткування та сплати страхових внесків.

Так, за визначеннями, наведеними в статті 1 Закону № 1058-IV, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

При цьому, п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пп. 1 п. 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Так, постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації); заява про призначення пенсії працюючим особам подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.

За змістом пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (пп.1);

документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (абз.1 пп.2).

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності (абз.3 пп.2).

Згідно з п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:

до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків,

з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків,

з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Отже, умови зарахування відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу пов`язуються з документальним підтвердженням здійснення підприємницької діяльності, яке є відмінним та залежить від форми оподаткування фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV передбачено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.

Абзацом п`ятим частини першої статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 було затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно з пунктом 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до пункту 5 Положення №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Пунктами 6-7 Положення №794 передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України Про інформацію має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови. Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.

Аналіз наведених вище норм свідчить на користь того, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.

Також суд зауважує, що відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція №5-5, чинної у спірний період) усі підприємства, у тому числі з іноземними інвестиціями, а також громадяни які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати зобов`язані зареєструватись як платники внесків в органах Пенсійного фонду в районах (містах) у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, про що отримують повідомлення Фонду (додаток №1).

Згідно з пунктом 18 Інструкції №5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов`язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій. Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1 (чинної у спірний період), платниками обов`язкових внесків на державне соціальне страхування є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності.

Відповідно до пункту 2.9 Інструкції від 06.09.1996 № 11-1 платники, перелічені в пп. 2.2, 2.4 зобов`язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за юридичною адресою, а платники, зазначені у п. 2.7 - за постійним місцем проживання.

Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави для висновку, що у період з 1993 року по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов`язковій реєстрації як платники внесків в органах Пенсійного фонду.

Відтак, належними доказами, якими особа може підтвердити періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме: до 01.07.2000 - довідка органу Пенсійного фонду про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, які є обов`язковими для врахування судом в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Позивачем до матеріалів адміністративного позову надано копію свідоцтва Серія НОМЕР_4 про державну реєстрацію позивача як підприємця з 12.01.1998 (а.с.42-43).

Також позивачем надано витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за всі період, що наявні у такому Реєстрі (а.с.45-48). При цьому згідно Реєстру зарахованих осіб інформація, яка відображена у такому Реєстрі містить виключно дані, наявні починаючи з 01.01.2004. Жодних даних про періоди роботи позивача до 01.01.2004 в реєстрі відсутні.

Відповідно до довідки головного управління ДПС у Сумській області від 03.11.2023 позивач перебував на обліку в Сумській державній податковій інспекції Головного управління ДПС у Сумській області, як фізична особа-підприємець з 12.01.1998 по 21.04.2017. Інформацію про систему оподаткування та види діяльність з 1998 року по 2004 роки Головне управління ДПС у Сумській області надати не має можливості (а.с.41).

Разом із тим, надані до матеріалів справи документи не підтверджують та не містять інформації на якій системі оподаткування перебував позивач у період з 12.01.1998 до 31.12.2003, чи сплату позивачем у вказаний період страхових внесків.

У відзиві на позовну заяву відповідач також звертає увагу суду на те, що матеріали електронної пенсійної справи не містять інформації про сплату страхових внесків, а також щодо здійснення позивачем у період з 12.01.1998 по 31.12.2003 підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

При цьому, позивачем не надано визначених законодавством торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків, а також доказів перебування у спірний період на спрощеній системі оподаткування.

Відтак, суд зауважує, що позивачем ні до пенсійного органу, ні до суду не надано належних доказів про сплату страхових внесків за період з 12.01.1998 до 31.12.2003, не підтверджено жодними доказами на якій системі оподаткування перебував позивач у зазначений період.

Судом враховується, що для підтвердження ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 12.01.1998 до 31.12.2003 надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності. При цьому, підтвердженням застосування в зазначений період спрощеної системи оподаткування є свідоцтво про сплату єдиного податку або патент про сплату фіксованого розміру прибуткового податку.

Будь-які документи, що підтверджують провадження позивачем підприємницької діяльності у спірний період за спрощеною системою оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, а також сплату позивачем страхових внесків до Головному управлінню не надано, що дозволяє дійти висновку, що сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем, без підтвердження сплати ним відповідних внесків, не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до його страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 12.01.1998 по 31.12.2003.

Враховуючи зазначене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії за віком період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 12.01.1998 до 31.12.2003.

Будь-які докази на підтвердження застосування спрощеної системи оподаткування до територіального органу пенсійного фонду надано не було, отже, надання позивачем виключно копії свідоцтва про державну реєстрацію як фізичної особи - підприємцем також не дають підстав для зарахування йому до страхового стажу періоду з 12.01.1998 по 31.12.2003.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450028573 від 07.11.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 05.08.1980 по 05.11.1982 та періоди роботи згідно його трудової книжки НОМЕР_1 від 19.01.1983.

Водночас, позовна вимога про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450028573 від 07.11.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком задоволенню не підлягає, оскільки визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450028573 від 07.11.2023 є достатнім способом захисту порушеного права позивача.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо відшкодування судових витрат у розмірі 8000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 23.11.2023 (далі по тексту - Договір), укладений між позивачем та адвокатом Грищуком Дмитром Всеволодовичем, акт надання послуг від 06.02.2024 про виконання Договору про надання провової допомоги від 23.11.2023 та квитанцію №7 від 06.02.2024 щодо сплати гонорару в сумі 8000 грн (а.с. 49, 52, 53).

З акту надання послуг від 06.02.2024 про виконання Договору про надання провової допомоги від 23.11.2023 судом встановлено, що представником позивача було надано наступні послуги: зустріч з клієнтом, консультація з питань його порушених прав та інтересів (1000 грн); пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах (1500 грн); отримання архівних довідок із Сумського державного університету(1000 грн); складання позовної заяви разом з додатками та направлення її суду (4500 грн).

Також з матеріалів справи суд вбачає, що позовна заява підписана адвокатом Грищуком Дмитром Всеволодовичем, як представником позивача. Крім того, представником позивача були завірені всі документи, що додані до позову.

Суд також враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви, яка фактично містить лише посилання на нормативні документи щодо виплати грошового забезпечення та додаткової грошової допомоги військовослужбовцям.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Викладене узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 16.05.2023 по справі № 640/2756/19.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі №873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи досліджені судом докази щодо витрат на професійну правничу допомогу, критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, значення справи для позивача, а також часткове задоволення позовних вимог, суд, з врахуванням ст. 139 КАС України, вважає за необхідне відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам, у сумі 3000,00 грн.

Крім того, відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №183450028573 від 07.11.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) період проходження військової служби з 05.08.1980 по 05.11.1982 та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.01.1983.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) суму судового збору у розмірі 605,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька