Єдиний державний реєстр судових рішень
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2024 року Справа№200/4190/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Варбана Олександра Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
24 червня 2024 року адвокат Варбан Олександр Валентинович в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (з урахуванням уточнень):
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14 червня 2024 року №056550006158 щодо відмови в призначенні пільгової пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком №2 визнати неправомірним та скасувати;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 03 серпня 1992 року по 01 червня 2024 року в Костянтинівській міській інфекційній лікарні (з 19 вересня 2019 року перейменована в Комунальне некомерційне підприємство «Інфекційна лікарня м. Костянтинівка») в подвійному розмірі;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), з 06 травня 2023 року, згідно поданої заяви від 07 червня 2024 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
01 липня 2024 року представник позивача, з метою виконання вимог ухвали суду від 26 червня 2024 року, надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив, зокрема, виправлену позовну заяву та докази по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вирішено ряд процесуальних питань.
18 липня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву та докази по справі, які судом долучено до матеріалів справи.
Інших клопотань від сторін до суду не надходило.
За правилами пункту 2 частини першоїстатті 263 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьоїстатті 263 КАС Україниу справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку 07 червня 2024 року позивачем була подана заява до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі №1-5/2018 (746/15) (Список №2). 14 червня 2024 року відповідачем винесено рішення №056550006158 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком №2, яке мотивоване тим, що позивач не досягла пенсійного віку. Відповідач визначив, що позивач має страховий стаж 38 років 03 місяців 19 днів, а пільговий стаж за Списком №2 - 29 років 09 місяців 14 днів. Також, відповідачем не зараховано період роботи з 03 серпня 1992 року по 01 червня 2024 року в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у подвійному розмірі, як передбачено статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач зазначає, що відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з визначенням віку виходу на пенсію позивача не у відповідності із вимогами Закону.
Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушує її конституційні права. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (07 червня 2024 року) позивач досягла 51 року, страховий стаж позивача становить 38 років 03 місяці 19 днів, пільговий стаж позивача за Списком № 2 становить 29 років 09 місяців 14 днів. Враховуючи вимоги пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам після досягнення 55 років, тому станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (07 червня 2024 року) право на пенсію за віком на пільгових умовах у позивача відсутнє. Відповідно до поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач матиме 06 травня 2028 року, після досягнення необхідного віку.
Відповідач наголосив, що рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як норми пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на час розгляду заяви позивача є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані), тому посилання позивача на зазначене рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року і положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» є безпідставними.
Відповідач зауважив, що відповідно до нової редакції статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка набрала чинності з 15 серпня 2003 року, стаж не переглядається тим особам, котрі вийшли на пенсію до набуття нею чинності, тобто до зазначеної дати. Натомість особам, які виходять на пенсію після цієї дати стаж за роботу в зазначених закладах, у тому числі і до 15 серпня 2003 року, обчислюється у подвійному розмірі, але тільки для визначення права на пенсію, а визначення розміру пенсії здійснюється за нормою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто, в одинарному розмірі за той період, за який щомісяця сплачено не менше мінімального страхового внеску. Оскільки з 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в якому у пункті 3 статті 24 цього Закону зазначено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом, тому з 01 січня 2004 року всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі. В результаті аналізу пенсійної справи позивача стаж в подвійному розмірі зарахований по 31 грудня 2003 року, правових підстав для зарахування періоду роботи позивача з 01 січня 2004 року до 01 червня 2024 року до стажу в подвійному розмірі немає.
Крім того, відповідач зазначив, що позивач звернулась через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка від 07 червня 2024 року, тому згідно з абзацом 1 пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підстави для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з 06 травня 2023 року відсутні.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
07 червня 2024 року через вебпортал Пенсійного фонду України позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
До зазначеної зави додано, зокрема, копії наступних документів: паспорта; рнокпп; диплома; трудової книжки; довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
14 червня 2024 року відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняв рішення №056550006158 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , в якому зазначено, зокрема, наступне.
«Вік заявника 51 рік 01 місяць 02 дні.
Страховий стаж особи становить 38 років 03 місяці 19 днів.
Пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 29 років 09 місяців 14 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.
Згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особа матиме 06 травня 2028 року (після досягнення необхідного віку)».
Позивач, не погодившись із зазначеним рішенням органу пенсійного фонду, звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до записів №1-10 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05 травня 1978 року, на ім`я ОСОБА_1 , позивач:
- з 03 серпня 1992 року по 30 червня 1998 року працювала палатною медсестрою дитячого клінічного відділення міської інфекційної лікарні;
- з 01 липня 1998 року по 31 серпня 1998 року працювала на 0,5 ставки медсестри КІЗа (кабінету інфекційних захворювань) та на 0,5 ставки медсестри індивідуального догляду ДІВ (дитячого інфекційного відділення);
- з 01 вересня 1998 року по 30 листопада 1998 року працювала на 0,25 ставки палатної медсестри ДІВ (дитячого інфекційного відділення) та на 0,5 ставки медсестри КІЗа (кабінету інфекційних захворювань)
- з 01 грудня 1998 року по 31 травня 2001 року працювала на 0,25 ставки медсестри денного стаціонару ДІВ (дитячого інфекційного відділення) та на 0,5 ставки медсестри КІЗа (кабінету інфекційних захворювань);
- з 01 червня 2001 року по 31 липня 2001 року працювала на 0,75 ставки медсестри палатної ДІВ (дитячого інфекційного відділення);
- з 01 серпня 2001 року по 30 квітня 2001 року працювала на 0,75 ставки медсестри індивідуального догляду ДІВ (дитячого інфекційного відділення);
- з 01 травня 2002 року по 31 грудня 2006 року працювала на посадах медичної сестри індивідуального догляду дитячого інфекційного відділення;
- з 01 січня 2007 року працює на посаді палатної медсестри (сестри медичної палатної) дитячого інфекційного відділення;
- 19 вересня 2019 року Костянтинівська міська інфекційна лікарня перейменована в Комунальне некомерційне підприємство «Інфекційна лікарня м. Костянтинівка».
Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Інфекційна лікарня м. Костянтинівка» від 03 червня 2024 року №18 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній з 03 серпня 1992 року по теперішній час позивач працює на посаді сестри медичної стаціонару дитячого інфекційного відділення. Вказаною довідкою підтверджено, що у період з 20 вересня 1995 року по 30 червня 1998 року позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Загальний страховий стаж роботи позивача складає 38 років 03 місяці 19 днів, страховий стаж за Списком №2 складає 29 років 09 місяців 14 днів, крім того, періоди роботи з 03 серпня 1992 року 19 вересня 1995 року та 01 травня 2002 року по 31 грудня 2003 року зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2 та у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» «Мед. заклад із ст.60», період з 20 вересня 1995 року по 30 квітня 2002 року зараховано виключно до загального страхового стажу позивача, страховий та пільговий стаж позивача враховано включно по 31 березня 2024 року, що підтверджено розрахунком страхового стажу, форма РС-право, сформованим станом на 14 червня 2024 року.
Спірним у цій справі є питання щодо правомірності прийняття відповідачем рішення №056550006158 від 14 червня 2024 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (зі змінами) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Статтею 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Як встановлено судом вище, відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії у зв`язку з недосягненням нею необхідного пенсійного віку.
Суд вважає таке рішення протиправним з огляду на наступне.
Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Таким чином, з 01 січня 2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», такого, що прийнятий пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно з пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01 квітня 2015 року пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким до досягнення віку, встановленого абзацом першим зазначеного пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають лише жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними відповідного віку.
За приписами пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Таким чином, навіть, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (11 жовтня 2017 року), яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, статті 114, згідно з частиною першою якої, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Слід зазначити, що Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Отже, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII. Втім, правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаного рішення Конституційного Суду України 23 січня 2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
В даному випадку є чинними одночасно два закони, котрі відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ з урахуванням Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
Так, матеріалами справи підтверджено, що органом пенсійного фонду визнається, що пільговий стаж роботи позивача становить 29 років 09 місяців 14 днів відноситься до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла 51 року, мала страховий стаж роботи 38 років 03 місяці 19 днів, в тому числі пільговий стаж роботи 29 років 09 місяців 14 днів, тому відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа№1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року.
При вирішенні даного спору, суд враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені в рішенні від 21 квітня 2021 року за результатами розгляду зразкової справи у справі №360/3611/20, яке набрало законної сили 03 листопада 2021 року.
Положеннями частини третьої статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо вимог зобов`язати відповідача зарахувати період роботи з 03 серпня 1992 року по 01 червня 2024 року в Костянтинівській міській інфекційній лікарні (з 19 вересня 2019 року перейменована в Комунальне некомерційне підприємство «Інфекційна лікарня м. Костянтинівка») в подвійному розмірі, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Як передбачено частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Отже, під час розгляду справи встановлено та не заперечується сторонами, що протягом спірного періоду позивач працювала у закладі охорони здоров`я.
З огляду на наведене, робота на посадах медсестри кабінету інфекційних захворювань та палатної медсестри, медсестри індивідуального догляду, медсестри денного стаціонару, сестри медицинської палатної дитячого інфекційного відділення Комунального некомерційного підприємства «Інфекційна лікарня м. Костянтинівка» дає право на зарахування стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення».
Суд констатує, що в спірному рішенні відповідача не визначено, які саме періоди роботи позивача зараховано чи не зараховано до пільгового та страхового стажу, зокрема, з урахуванням статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Проте, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що період з 20 вересня 1995 року по 30 червня 1998 року не зараховано до стажу в подвійному розмірі, оскільки згідно довідки від 03 червня 2024 року №18 позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років; період з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року не зараховано до стажу в подвійному розмірі, оскільки в довідці від 03 червня 2024 ороку №18 не зазначено про те, що в даний період позивач виконувала безпосереднє обслуговування інфекційних хворих у дитячому відділенні повний робочий день; правових підстав для зарахування періоду роботи позивача з 01 січня 2004 року до 01 червня 2024 року до стажу в подвійному розмірі немає.
Як встановлено судом вище та підтверджується відповідачем, періоди роботи позивача з 03 серпня 1992 року по 19 вересня 1995 року та з 01 травня 2002 року по 31 грудня 2003 року вже зараховано відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» «Мед. заклад із ст.60», тому зазначені періоди повторному зарахуванню не підлягають.
Щодо періоду роботи з 20 вересня 1995 року по 30 червня 1998 року.
Так, матеріалами справи підтверджено, а сторонами визнається, що такий період зараховано виключно до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
Суд вважає безпідставною вимогу позивача про зарахування означеного періоду з 20 вересня 1995 року по 30 червня 1998 року до її пільгового стажу за Списком №2 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказаного висновку суд дійшов з урахуванням наступного.
Так, у цей період позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до положень статті 181 Кодексу Законів про працю України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Отже, Кодекс Законів про працю України передбачає зарахування відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до загального, безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Разом з тим, жодних посилань на можливість зарахування такого періоду у подвійному розмірі до стажу не встановлено.
Суд зазначає, що встановлена статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пільга стосовно обчислення у подвійному розмірі стажу роботи пов`язана саме з тим, що робота особи пов`язана з особливо важкими та шкідливими умовами праці.
Матеріалами справи підтверджено, що у період з 20 вересня 1995 року по 30 червня 1998 року позивач не виконувала посадові обов`язки та не працювала, а відповідно підстави для зарахування такого періоду у подвійному розмірі відсутні.
Щодо періоду з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року, слід зазначити таке.
Довідка Комунального некомерційного підприємства «Інфекційна лікарня м. Костянтинівка» від 03 червня 2024 року №18 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній не містить даних щодо періоду роботи позивача з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року.
Водночас, як вже встановлено судом вище, записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05 травня 1978 року підтверджено, що позивач працювала з 01 липня 1998 року по 31 серпня 1998 року на 0,5 ставки медсестри КІЗа (кабінету інфекційних захворювань) та на 0,5 ставки медсестри індивідуального догляду ДІВ (дитячого інфекційного відділення); з 01 вересня 1998 року по 30 листопада 1998 року на 0,25 ставки палатної медсестри ДІВ (дитячого інфекційного відділення) та на 0,5 ставки медсестри КІЗа (кабінету інфекційних захворювань); з 01 грудня 1998 року по 31 травня 2001 року на 0,75 ставки медсестри палатної ДІВ (дитячого інфекційного відділення); з 01 серпня 2001 року по 30 квітня 2002 року на 0,75 ставки медсестри індивідуального догляду ДІВ (дитячого інфекційного відділення).
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18 листопада 2005 року, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинний на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих, місць за умови праці після 21 серпня 1992 року.
Тобто, в період роботи позивача необхідно застосовувати Список №2, який був чинний у цей період.
Відповідно до позиції 2260000а підрозділу 22600000-1754б розділу XXIV «Установи охорони здоров`я і соціального забезпечення» Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», до Списку №2 відносяться робітники, які безпосередньо обслуговують хворих у туберкульозних та інфекційних установах, відділеннях, кабінетах: середній медичний персонал.
Згідно до Номенклатури спеціальностей середніх медичних працівників, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України №146 від 23 жовтня 1991 року, до середніх медичних працівників відноситься посада медичної сестри.
Разом із цим, відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників «Охорона здоров`я», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року №117, сестра медична відноситься до фахівців.
Отже, посада медсестри інфекційного відділення передбачена Списком №2.
З урахуванням зазначеного, враховуючи, що позивач має право на пільгове обчисленні її стажу, при призначенні та обрахунку пенсії, із зарахуванням періоду трудової діяльності до стажу роботи у подвійному розмірі, з огляду на те, що період та пільговий характер роботи позивача у період з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року підтверджено записами у її трудовій книжці, яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий та пільговий стаж, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 період роботи з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року та не обчислив його у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо періоду з 01 січня 2004 року по 31 травня 2024 року, слід зазначити наступне.
Суд відхиляє посилання відповідача на неможливість зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі період роботи позивача після 01 січня 2004 року, адже стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною по теперішній час.
Вказаного висновку суд дійшов, враховуючи, що стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не зупиняє її дію.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2021 року у справі №688/2916/17, від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17, від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 та від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17, які були враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.
Суд також зазначає, що у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення», вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закону України «Про пенсійне забезпечення» був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
Крім викладеного вище, за результатом розгляду справи судом встановлено, що загальний страховий та пільговий стаж за Списком №2 позивача враховано відповідачем включно по 31 березня 2024 року.
Разом із цим, суд зауважує, що пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, визначено, зокрема, що страховий стаж обчислюється по місяць, що передує місяцю подання особою відповідної заяви (досягнення особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, - у разі автоматичного призначення пенсії за віком (без звернення особи)).
Слід зробити висновок в розглядаємій частині, що не зарахування органом пенсійного фонду до загального страхового стажу та пільгового стажу позивача періоду роботи з 01 квітня 2024 року по 31 травня 2024 року за Списком №2 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправним, адже страховий стаж обчислюється по місяць, що передує місяцю подання особою відповідної заяви.
Підсумовуючи, період роботи ОСОБА_1 з 01 січня 2004 року по 31 травня 2024 року підлягає зарахуванню як до загального страхового стажу, так і до пільгового стажу за Списком №2 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
З урахуванням вищевикладеного, окружний суд висновує, що рішення відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, №056550006158 від 14 червня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 прийнято без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже є протиправними та підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права та вирішуючи вимогу про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), з 06 травня 2023 року, згідно поданої заяви від 07 червня 2024 року, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.
Вирішуючи позовну вимогу про призначення пенсії за віком, судом враховано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, досягла 50-ти річного віку, має загальний страховий стаж 38 років 03 місяці 19 днів (який зараховано органом пенсійного фонду на день звернення за призначенням пенсії) та пільговий стаж роботи за Списком №2 - 29 років 09 місяців 14 днів (який зараховано органом пенсійного фонду на день звернення за призначенням пенсії), тому позивач відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.
Щодо дати призначення пенсії за віком, судом враховано наступне.
Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 05 травня 2023 року позивач досягла 50-ти річного віку, а із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах звернулась 07 червня 2024 року, тобто, поза межами трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах поза межами трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то органом пенсійного фонду має бути призначена така пенсія заявнику з дня звернення з відповідною заявою, а саме, у випадку, що розглядається - з 07 червня 2024 року.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог.
Оскільки суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача, в той час як спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, суд вважає за доцільне:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №056550006158 від 14 червня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до загального страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 період роботи з 01 квітня 2024 року по 31 травня 2024 року, до пільгового страхового стажу за Списком №2 період роботи з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати періоди роботи з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року, з 01 січня 2004 року по 31 травня 2024 року до стажу роботи ОСОБА_1 в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 07 червня 2024 року.
За викладених умов, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції ID №9871-6521-4305-3188 від 22 червня 2024 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов адвоката Варбана Олександра Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, Львів, Львівська область, 79000; код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №056550006158 від 14 червня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до загального страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 період роботи з 01 квітня 2024 року по 31 травня 2024 року, до пільгового страхового стажу за Списком №2 період роботи з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати періоди роботи з 01 липня 1998 року по 30 квітня 2002 року, з 01 січня 2004 року по 31 травня 2024 року до стажу роботи ОСОБА_1 в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 07 червня 2024 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь інтересах ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 29 липня 2024 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьоїстатті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна
