Провадження №2/760/1572/24

Справа №760/17390/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

за участю секретаря Омелько Г.Т.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, поновлення контракту суд, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, поновлення контракту та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та просить суд:

- визнати протиправними та скасувати наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04 квітня 2022 року№9-ДП;

- визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язків директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022 «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» з 04 квітня 2022 року;

- поновити з 04 квітня 2022 року дію контракту з керівником державного підприємства «Черкаське військове лісництво», укладеного 04 липня 2016 року Міністерством оборони України з ОСОБА_1 ( з урахуванням додаткових угод до нього від 26 червня 2018 та від 03 липня 2019).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з 2013 працював на керівних посадах в Державному підприємстві «Черкаське військове лісництво», а саме з 16.03.2013 по 03.07.2015 директором підприємства за контрактом. Останній контракт між Міністерством оборони України та позивачем укладено 21 червня 2016 року, термін дії контракту (з урахуванням додаткових угод до нього від 26 червня 2018 року та від 03 липня 2019року ) - до 03 липня 2024 року.

ДП «Черкаське військове лісництво» входить до структури управління Міністерства оборони України.

Так, наказом Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04 квітня 2022 року прийнято рішення про звільнення з роботи директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та розірвано контракт, укладений з ним 04 липня 2016 року, відповідно до пункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту.

Позивач зазначає, що на час прийняття вказаного наказу перебував на лікарняному. Копія наказу ним отримана 06 квітня 2022 року під час прибуття на підприємство за вказівкою керівництва Міністерства оборони України.

ДП «Черкаське військове лісництво» видав наказ № 41/к/тр від 02.05.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », в якому вказано про звільнення з роботи директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 , 02.05.2022 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Підстава звільнення Наказ Міністра оборони України №9-ДП від 04.04.2022.

Також зазначає, що жодної перевірки стану діяльності підприємства та щодо дій позивача безпосередньо перед прийняттям Міністерством оборони України оскаржуваного рішення, не проводилось.

Вважає, що наказ Міністра оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04 квітня 2022 №9-ДП та наказ ТВО директора ДП «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022 є протиправними та підлягають скасуванню з посиланням на ст ст. 43, 64 Конституції України

Наказ, що оскаржується прийнятий із грубим порушенням норм трудового законодавства, а саме - при його прийняті порушено вимоги ч.3 ст.40 КЗпП України, відповідно до якої не допускається звільнення працівниа з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті). Пункт 5 вказаної статті передбачає можливість звільнення працівника за нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. Такого факту не було, натомість позивач з 04.04.2022 по 15.04.2022, а потім з 18.04.2022 перебував на стаціонарному лікуванні.

Вказав що, наказ про звільнення його, всупереч, зазначеним вимогам закону прийнятий Міністром оборони України в період тимчасової непрацездатності.

Як правову підставу звільнення позивача з роботи в наказі, що оскаржується, зазначено пункт 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та підпункт «б» пункту 25 розділу 5 Контракту.

Пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України передбачає як підставу припинення трудового договору - підстави, передбачені контрактом.

Одночасно, підпункт «б» пункту 25 розділу 5 Контракту передбачає можливість звільнення керівника з посади та розірвання Контракту у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства, чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для Підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, вплачено штрафи і т.п.).

Таким чином, у даному випадку звільнити керівника та розірвати із ним контракт можливо при одночасному настанні двох обставин:

- вчинення одноразового грубого порушення Керівником законодавства, чи обов`язків, передбачених контрактом;

- настання внаслідок вчинення одноразового грубого порушення Керівником законодавства, чи обов`язків, передбачених контрактом значних негативних наслідків (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п. ) для підприємства.

Натомість, в наказі, що оскаржується, не зазначена конкретна підстава звільнення позивача та розірвання із ним контракту, яке саме порушення ним допущене та які наслідки настали внаслідок цього порушення.

Зазначена невизначеність підстав для звільнення його із займаної посади та розірвання контракту призводить до фактичного порушення його прав, оскільки він не був належним чином повідомлений про дійсні підстави для звільнення.

Зазначає, що фактів порушення законодавства чи умов контракту з його сторони ні представниками Міністерства оборони України, ні контролюючими органами не фіксувалось, відповідно і спричинення значних негативних наслідків для підприємства не було. Так, за останній період роботи підприємством не понесено збитки, штрафи не накладались.

За таких обставин позивач вважає, що він не допустив вчинення одноразового грубого порушення законодавства, чи обов`язків, передбачених контрактом, а відтак відсутня правова підстава для дострокового розірвання контракту та звільнення керівника, визначена пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та підпунктом «б» пункту 25 розділу 5 Контракту.

Інші правові підстави в наказі, що оскаржується не зазначались.

Просить позов задовольнити.

Крім того, відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обов`язок нарахування та сплати заробітної плати контрактом покладено на ДП «Черкаське військове лісництво».

Просить зобов`язання відповідача 2 виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу до часу прийняття судом рішення у даній справі.

У відповідності до довідки №127 від 27.04.2022 середньоденний заробіток позивача за період з 01.04.2021 по 01.03.2022 становить 11687,07 грн. та повинен бути врахованим при виплаті позивачеві заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Щодо поновлення пропущеного строку, позивач зазначає наступне:

Так, 29.04.2022 позивач за захистом своїх прав, тобто у встановлений законом строк, звертався до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України та Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022, справа №580/2037/22 закрито провадження у вищевказаній адміністративній справі, оскільки даний спір не входить до юрисдикції адміністративних судів.

Вказана ухвала була предметом розгляду Шостого апеляційного адміністративного суду, який 27.09.2022 (справа №580/2037/22) своєю постановою ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 - залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

08.11.2022 Касаційний адміністративний суд касаційну скаргу позивача повернув позивачу.

Ухвалу позивач отримав 14.11.2022.

Зазначає, що звертався за захистом своїх прав до адміністративного суду, у встановлений законом строк, у зв`язку з чим пропустив строк звернення до загальних судів. Вказана причина на думку позивача є поважною, а пропущений строк звернення до суду може бути поновлений судом.

З огляду на вищевикладене прозивач просить позов задовольнити.

23.11.2022 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану цивільну справу розподілено та передано до провадження головуючій судді Солом`янського районного суду міста Києва Усатовій І.А.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 28.11.2022 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі та копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

12.12.2022 від представника Міністерства оборони України А. Калюжного надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування відзиву посилається, зокрема, на те, що наказом Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04.04.2022 №9-ДП, яким було звільнено з роботи директора ДП «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 на підставі п. 8 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України та розірвано з ним контракт.

Зазначає, що позивач, як керівник ДП «Черкаське військове лісництво», не повідомляв 04.04.2022 за підпорядкованістю про свою тимчасову непрацездатність.

Також позивач не видав наказ по ДП «Черкаське військове лісництво» про покладення на час своєї тимчасової непрацездатності обов`язків директора підприємства на іншу особу. Будь -які докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Також зазначив, що матеріали справи місять виписку №4759 із медичної карти стаціонарного хворого кардіоревматологічного відділення в підпункті «б» пункту 5 якої зазначено: «у стаціонарі: надходження кардіоревматологічне відділення 04.04.2022 18.50». Отже, лише о 18.50 ОСОБА_1 був госпіталізований до медичного закладу, тобто тимчасова непрацездатність позивача відбулася після закінчення робочого дня позивача, так і після підписання наказу Міністерством оборони України.

Разом з цим, наказом керівника ДП «Черкаське військове лісництво» від 02.05.2022 №41/к/тр ОСОБА_1 звільнено з роботи у ДП «Черкаське військове лісництво», тобто після закінчення періоду тимчасової непрацездатності останнього та його не прибуття до організації. Фактично по день звільнення, а саме 02.05.2022 позивач отримав остаточний розрахунок, а саме заробітну плату та компенсацію за відпустку.

Звертає увагу суду, що фактичне припинення трудових відносин між Міністерством оборони України та позивачем по справі відбулося після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача на підставі наказу керівника ДП «Черкаське військове лісництво» від 02.05.2022 №41/к/тр, виданого у виконання наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04.04.2022 №9-ДП.

Щодо підстав припинення трудового договору - контракту представник відповідача зазначив, що підставою для прийняття рішення Міністерством оборони України від 04.04.2022 №9-ДП про звільнення ОСОБА_1 з посади є подання до розірвання контракту та звільнення з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» від 01.04.2022.

У поданні, як на підставу для звільнення з посади було зазначено про порушення, а саме: « ОСОБА_1 працевлаштував на підприємство менеджером зі збуту свою дружину, яка фактично не працювала, на робочому місці не з`являлась, але отримувала заробітну плату. Незаконні витрати коштів на виплату заробітної плати дружині директора підприємства перевищили 100 тис. грн.., що призвело до нанесення збитків підприємству».

Зазначає, що дружина позивача була прийнята ним на роботу 20.11.2020 (наказ №115к від 20.11.2020) та звільнена з роботи 01.04.2022 (наказ №27/к/тр від 01.04.2022). При цьому на підприємстві відсутні будь - які підтвердження щодо виконання обов`язків за посадою ОСОБА_3 .

За фактом зловживання та використання службового становища ОСОБА_1 з метою одержання неправомірної вигоди для себе та своєї дружини відкрито кримінальне провадження №4202252020000047 за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України. У ході досудового розслідування, було попередньо встановлено суму збитків заподіяних державі більш ніж 300 000 грн.

Також, у поданні, як підставу звільнення, було зазначено, що 01.04.2022 о 16.20 та повторно о 16.34 у режимі гучномовного зв`язку в приміщенні кабінету №209/1 першого заступника начальника Головного управління майна та ресурсів Олександра Лієва, директор ДП «Черкаське військове лісництво» Сергій Вовкодавець в умовах коли в Україні введено режим воєнного стану, відмовився виконувати замовлення Державної спеціальної служби транспорту щодо забезпечення лісвою деревиною для оперативного відновлення руху залізничних та автомобільних шляхів, в тому числі по напрямку гуманітарного кордону до м. Києва, зокрема для ремонту переходів, естакад, пошкоджених під час бойових дій.

Зазначає, що протягом березня поточного року, в умовах воєнного стану та безпосередньої агресії рф, на неодноразові законні вимоги керівництва Головного управління майна та ресурсів щодо забезпечення потреб держави матеріальними засобами (виробами з деревини, деревиною тощо), ОСОБА_1 не реагував, чим поставив під загрозу виконання службами забезпечення Збройних Сил України завдань оборони, зокрема, будівництва фортифікаційних споруд, відновлення мостових переходів, обігріву особового складу, готування їжі та інше .

Також, до матеріалів на звільнення було додано Акт про перебування працівника на робочому місці в нетверезому стані від 01.04.2022, відповідно до якого з`ясовано, що ОСОБА_1 перебував на робочому місці в нетверезому стані, про що свідчить, нечітка мова, нецензурна лайка, словесна агресія, через що останній не спроможний виконати раніше поставлені завдання.

Зауважує, що позивач мав порушення, за які, відповідно до пункту «б» пункту 25 розділу 5 Конратку, зі змінами, був звільнений з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво»

Звертає увагу суду, що контракт є особливим видом трудового договору, в якому, крім іншого, сторони погоджують і додаткові умови його розірвання, зокрема дострокового. Такі умови є самостійними підставами для припинення трудових відносин, і попри те, що ініціатива їх застосування або незастосування в кожному конкретному випадку належить роботодавцеві, сама процедура не підпадає під вимоги законодавства щодо порядку звільнення працівника з ініціативи роботодавця. Особливість контрактів, перш за все, характеризується автономією їх сторін, а положення трудового контракту в окремих випадках факти чно заміняють відповідні норми КЗпП України.

19.12.2022 від представника відповідача ДП «Черкаське військове лісництво» - Д. Москаленко надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник вказує на те, що з 16 березня 2013 ОСОБА_1 працював тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП «Черкаське військове лісництво», з 03 липня 2015 за контрактом між Міністерством оборони України працював на посаді директора підприємства. Згідно додаткових угод контракт було продовжено терміном до 03.07.2024.

04 квітня 2022 наказом Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП було звільнено з роботи директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 на підставі п.8 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України та розірвано контракт, укладений з ним 04 липня 2016, відповідно до пункту «б» пункту 215 розділу 5 Контракту.

Зазначає, що ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 04.04.2022 18:50 год. по 15.04.2022 11:20 год. (згідно виписки №4759 із медичної картки стаціонарного хворого кардіоревматологічного відділення) та з 18.04.2022 по 26.04.2022, 27.04.2022 по 29.04.2022 (згідно копії е-лікарняного), що підтверджує настання страхового випадку після завершення робочого часу, а тому вважається, що настав з 04.04.2022 та тривав до 29.04.2022.

Зауважує, що позивач, як керівник ДП «Черкаське військове лісництво» не повідомляв 04.04.2022 за підпорядкованістю про свою тимчасову непрацездатність. Також не видав наказ по ДП «Черкаське військове лісництво» про покладення на час своєї тимчасової непрацездатності обов`язків директора підприємства на іншу особу. Будь - які докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Також зазначив, щоб не порушувати права позивача, останього було звільнено в перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.

Тобто, згідно наказу №41/к/тр від 02.05.2022 позивача звільнено з роботи директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 , 02.05.2022 на підставі пункту 8 ч.1 ст.36 КЗпП України. Підставою є наказ Міністерства оборони України №9-ДП від 04.04.2022.

У даному випадку фактичне припинення трудових відносин між Мііністерством оборони України та позивачем по справі відбулося після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача.

Тому твердження позивача, що його звільнили під час тимчасової непрацездатності є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо підстав звільнення та розірвання контракту представник відповідача-2 зазначив, що роботодавець звільнив позивача із займаної посади через невиконання останнім умов контракту. Дострокове припинення трудових відносин відбулося з підстав, передбачених контрактом і не передбачених нормами трудового законодавства. Тому приписи останього, які встановлюють порядок звільнення працівників, не застосовуються до спірних правовідносин.

Зазначив, що 20.11.2020 відповідач 2 наказом №115к прийняв рішення про прийняття на посаду менеджера із збуту, з 23.11.2020 ОСОБА_4 з випробувальним терміном 1 місяць, з оплатою праці згідно штатного розпису, за підписом директора ОСОБА_1 .

Представник відповідача зауважив, що на підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.

Тобто, погодження прийняття на роботу ОСОБА_4 на посаду менеджера зі збуту згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» погоджена не була.

Також під час проведення опитування співробітників підприємства було встановлено, що дана особа на підприємстві фактично не перебувала та своїх посадових обов`язків не виконувала, що можна трактувати, як незаконне присвоєння коштів.

Дану відсутність особи засвідчено пояснювальними записками робітників підприємства, які підтвердили факт такого порушення, яке було здійснене під керівництвом позивача ОСОБА_1 .

Тому твердження позивача щодо неправомірності та безпідставності його звільнення спростовані.

Зауважив, що поновлення судом строків, пропущених з поважних причин не можуть застосовуватись до позивача, так як Черкаським окружним адміністративним судом та Шостим апеляційним адміністративним судом наголошувалось, що справа не підсудна до розгляду в адміністративному судочинстві, що добросовісно нехтував, та все ж намагався вирішити розгляд позовної заяви в адміністративному суді, через що позивач пропустив строки передбачені законодавством з інших прчин, які не відносяться до поважних.

З урахуванням вищевикладеного представник відповідача ДП «Черкаське військове лісництво» не вбачає можливим поновлення строків щодо пропущеного строку без поважних причин. Тому просить суд закрити провадження у справі без задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 23.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача Міністерства оборони України про виклик та допит свідків.

Ухвалою суду від 23.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Міністерства оборони України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження

У зв`язку із тим, що розгляд справи відбувається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, сторони у судове засідання не викликалися.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу .

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

Згідно частин 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Згідно з п. п. 2, 4 Положення "Про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 N 203 (далі - Положення), наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади.

Відповідно до п. 16 Положення "Про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу", контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.

При розгляді справи судом встановлено, що позивач працював на керівних посадах в Державному підприємстві «Черкаське військове лісництво», а саме:

наказом заступника Міністра оборони України- керівника апарату № 3-дп від 27.06.2016 укладено контракт з директором державного підприємства «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 на строк визначений у контракті згідно додатку до наказу;

наказом державного секретаря Міністерства оборони України № 25-дп від 26.06.2018 продовжено термін дії контракту з директором державного підприємства «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 за угодою сторін з 04.07.2018 по 03.07.2019;

наказом державного секретаря Міністерства оборони України № 35-дп від 03.07.2019 продовжено термін дії контракту з директором державного підприємства «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 за угодою сторін з 04.07.2019 по 03.07.2024.

Згідно п.1.1 статуту ДП «Черкаське військове лісництво» засноване на державній власності як державне, комерційне, спеціалізоване лісогосподарське підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України. Відповідно до п. 7.5 директор підприємства призначається на посаду та звільняється з посади уповноваженим органом управління.

Наказом Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04 квітня 2022 звільнено з роботи директора державного підприємства Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 , на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та розірвано контракт, укладений з ним 04 липня 2016 року, відповідно до пункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту. Підстава - подання начальника Головного управління майна та ресурсів до вх.№ 3955/дкп від 03.04.2022.

Згідно вказаного подання, обгрунтованими причинами неможливості перебування на займаній посаді позивача зазначено, що ОСОБА_1 працевлаштував на підприємство менеджером зі збуту свою дружину, яка фактично не працювала, на робочому місці не з`являлась, але отримувала заробітну плату. Незаконні витрати коштів на виплату заробітної плати дружині директора підприємства перевищили 100 тис. грн, що призвело до нанесення збитків підприємству. Також, було зазначено, що 01.04.2022 о 16.20 та повторно о 16.34 у режимі гучномовного зв`язку в приміщенні кабінету №209/1 першого заступника начальника Головного управління майна та ресурсів Олександра Лієва, директор ДП «Черкаське військове лісництво» Сергій Вовкодавець в умовах коли в Україні введено режим воєнного стану, відмовився виконувати замовлення Державної спеціальної служби транспорту щодо забезпечення лісовою деревиною для оперативного відновлення руху залізничних та автомобільних шляхів, в тому числі по напрямку гуманітарного кордону до м. Києва, зокрема для ремонту переходів, естакад, пошкоджених під час бойових дій.

Так, наказом МО України № 225 від 25.06.2020 визначено, що виконання завдань з функціонального управління державними підприємствами, організаціями, установами та їх обєднаннями, що належать до сфери управління МО України, покладено на Головне управління майна та ресурсів - згідно з додатком 1 до наказу, в тому числі ДП «Черкаське військове лісництво».

Позивач зазначає, що на час прийняття вказаного наказу перебував на лікарняному. Копія наказу ним отримана 06 квітня 2022 під час прибуття на підприємство за вказівкою керівництва Міністерства оборони України.

Контрактом з керівником ДП «Черкаське військове лісництво» від 2016 року, що є додатком до наказу заступника МО України - керівника апарату ( по особовому складу керівників державних підприємств) від 21.06.2016 № 3-ДП визначені права та обов`язки сторін .

Підпунктом «в» пункту 24 Контракту з керівником ДП «Черкаське військове лісництво» визначено, що контракт припиняється до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 25 і 26 цього контракту.

Відповідно до п. 25 Контракту, керівник може бути звільнений з посади, а Контракт розірвано з ініціативи органу управління майном у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії, зокрема:

підпункт «б» пункту 25 контракту - у разі одноразового грубогопорушення керівником зконодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки( понесено збитки, виплачено штрафи і т.п)

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 22.02.2017 року у справі 6-86цс17).

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року роз`яснив, що вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п.8 ст.36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Згідно з пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту на підставах, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

Верховний Суд у постанові від 30.08.2018 у справі №463/3091/15 дійшов висновку, що суди зробили вірний висновок, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлена вина керівника, лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу.

Звільнення на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту.

Відповідачі у відзивах зазначили, що дружина позивача ОСОБА_4 була прийнята ним на роботу 20.11.2020 (наказ №115к від 20.11.2020) та звільнена з роботи 01.04.2022 (наказ №27/к/тр від 01.04.2022), однак не виконувала обов`язки за посадою, за фактом зловживання та використання службового становища ОСОБА_1 з метою одержання неправомірної вигоди для себе та своєї дружини відкрито кримінальне провадження №4202252020000047 за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України та згідно довідки № 260 від 24.06.2022 заробітна плата ОСОБА_4 становила 320911,11 грн.

При цьому відповідачами не надано будь - яких підтверджень щодо невиконання обов`язків за посадою ОСОБА_3 , клопотань про витребування доказів не заявлено.

Надання копії витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань та довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_4 , жодним чином не свідчить про невиконання нею посадових обов`язків і як наслідок нанесення позивачем шкоди підприємству, нарахуванням їй заробітної плати.

Будь - яких інших доказів на підтвердження того, що для підприємства настали негативні наслідки, внаслідок дій позивача, суду не надано.

Що стосується ще однієї підстави для розірвання контракту, зазначеної у поданні, а саме -відмови 01.04.2022 виконати замовлення Державної спеціальної служби транспорту щодо забезпечення лісовою деревиною для оперативного відновлення руху залізничних та автомобільних шляхів, суд зазначає, що матеріали справи не містять ні самого замовлення, а ні будь - яких інших доказів його існування та власне і відмови позивача у його виконанні, вираженої як в усній так і у письмовій формі.

Виходячи з самого тексту подання, можна зробити висновок про те, що у режимі гучномовного зв`язку, в приміщенні кабінету № 209/1 першого заступника начальника Головного управління майна та ресурсів Олександра Лієва відбулася розмова між невстановленими особами, де відповідач відмовився виконувати замовлення Державної спеціальної служби транспорту щодо забезпечення лісовою деревиною для оперативного відновлення руху залізничних та автомобільних шляхів, в тому числі по напрямку гуманітарного кордону до м. Києва, зокрема для ремонту переходів, естакад, пошкоджених під час бойових дій, що аж ніяк не свідчить про суть замовлення, його об`єми та задачі.

Документи додані до відзиву як - то: акт про перебування працівника на робочому місці в нетверезому стані від 01.04.2022, лист № 518 /10-227 від 24.03.2022, не стосуються предмету позову, доказової бази не несуть, судом до уваги не приймаються.

З врахуванням даних обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не було вчинено одноразового грубого порушення законодавства чи обов`язків та у зв`язку з цим порушення умов контракту.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що при звільненні позивача із займаної посади роботодавцем було порушено вимоги КЗпП України, звільнення позивача відбулося у порушення вимог чинного законодавства.

Що стосується посилань позивача на порушення відповідачем ч. 3 ст. 40 КЗпП України суд зазначає наступне.

У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання. У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за п. 8 ст. 36 КЗпП України з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом (пункти 17 і 21 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170).

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника і додаткові підстави розірвання трудового договору (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц).

При цьому, укладаючи контракт, сторони погоджуються з його умовами, у тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Таку позицію підтримав і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення ч.3 ст. 21 КЗпП України зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Водночас, слід зауважити, що на контрактну форму трудового договору не поширюються положення ст. 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Підстави припинення трудового договору визначені нормами ст. 36 КЗпП України, зокрема, на підставах, передбачених контрактом (п. 8 ст. 36 КЗпП України).

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених ст. 41 КЗпП України (ч. 3 цієї норми).

Виходячи з нормативного тлумачення пунктів 4, 8 частини першої статті 36, статей 40, 41 КЗпП України на припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - пункт 8 частина перша статті 36 КЗпП України, а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, положення статті 40 КЗпП України не поширюються.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 26.12.2012 (справа №6-156цс12).

Поряд з цим, Конституційний Суд України (Рішення від 04.09.2019 у справі № 3-425/2018(6960/18)), розглянувши на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку, що положення ч. 3 ст. 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

При цьому, Конституційний Суд України вказав на те, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Положеннями ч. 3 ст. 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Отже, за висновком Конституційного Суду України нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

За приписами ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про Конституційний Суд України, Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків.

У відповідності до ч. 1 ст. 92 вказаного Закону, юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Наведена у Рішенні від 04.09.2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) юридична позиція Конституційного Суду України, з огляду на обов`язковість рішень цього суду, та віднесенням такої позиції до питання застосування права, приймається до уваги судом.

Так позивач вказує, що його звільнено з посади директора ДП «Черкаське військове лісництво» 04.04.2022, тобто в період його тимчасової непрацездатності.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Так, матеріали справи містять листок непрацездатності, виданий позивачу згідно якого позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 04.04.2022 18:50 год (згідно виписки N4759 із медичної карти стаціонарного хворого кардіоревматологічного відділення), що підтверджує настання страхового випадку після завершення робочого часу.

Як встановлено, позивач перебував на лікарняному з 04.04.2022 18:50 год. по 15.04.2022 11:20 год. (згідно виписки №4759 із медичної картки стаціонарного хворого кардіоревматологічного відділення) та з 18.04.2022 по 26.04.2022, 27.04.2022 по 29.04.2022 (згідно копії е-лікарняного).

Як вбачається з метою не порушення прав позивача його було звільнено в перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.

Згідно Наказу N 41/к/тр від 02.05.2022 звільнено з роботи директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» ОСОБА_1 , 02.05.2022 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КпП України. Підставою чого є наказ Міністерства оборони України N 9-ДП від 04.04.2022. Тобто днем звільнення позивача ОСОБА_1 є 02.05.2022.

У даному випадку фактичне припинення трудових відносин відбулося після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача. Тому твердження, що позивача звільнили під час тимчасової непрацездатності є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, у поданих відзивах відповідачі заявили про застосування наслідків спливу строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України , а позивачем було подано клопотання про поновлення цього строку і визнання причин його пропуску поважними, викладене у позовній заяві.

Позивач зазначає, що за захистом своїх прав звернувся до адміністративного суду у встановлений законом строк у зв`язку з чим пропустив строк звернення до загальних судів , вказана причина на думку позивача є поважною, а пропущений строк звернення до суду може бути поновлений судом.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Так, судом установлено, що позивач звернувся за захистом своїх прав 29.04.2022 до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України та Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 (справа N580/2037/22) закрито провадження у вищевказаній адміністративній справі.

Вказана ухвала була предметом розгляду Шостого апеляційного адміністративного суду, який 27.09.2022 (справа N580/2037/22) своєю постановою ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 - залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

08 листопада 2022 року Верховний Суд касаційну скаргу позивача повернув особі, яка її подала.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.

З огляду на викладене, строки, перебачені ст. 233 КЗпП України на момент звернення ОСОБА_1 23.11.2022 до Солом`янського районного суду міста Києва з цим позовом збігли.

Водночас, як вже встановлено судом, стороною позивача було подано до суду клопотання про поновлення строку на звернення до суду та визнання причин його пропуску поважними.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення позивачем передбачених законом дій, свідчить про бажання на відновлення своїх прав та про небайдужість позивача до даного спору. За таких обставин є неправильним та несправедливим позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Відповідно до висновків, викладених в постановах Верхованого Суду від 02 квітня 2019 року у справі №902/326/16, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Враховуючи викладене, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на факт відкриття провадження у справі адміністративним судом, звернення позивача до Солом`янського районного суду міста Києва з даною позовною заявою після того, як позивач дізнався, що даний спір відноситься до цивільної юрисдикції, суд дійшов висновку, що строк позивачем пропущено з поважних причин, тому його порушене право підлягає захисту.

Крім того, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в справах №908/976/19 від 21.09.2022, №970/3009/18 від 22.09.2020 та № 209/3085/20 від 08.02.2022 зазначила, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду в п.44 постанови справі №426/5368/16 від 22.09.2022 дала визначення поняттю процесуальної економії, згідно з якого принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Суд вважає обґрунтованим позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04 квітня 2022 року№9-ДП та наказу державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022 «Про звільнення ОСОБА_2 » з посади директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво».

Що стосується позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» з 04.04.2022 та поновлення з 04.04.2022 дію контракту з керівником державного підприємства «Черкаське військове лісництво» укладеного 04.07.2016 Міністерством оборони України, суд зазначає наступне.

Між сторонами укладений строковий трудовий договір в особливій формі - контракту, в якому ними погоджено усі істотні умови, зокрема строк його дії - з 04 липня 2019 року по 03 липня 2024 року.

Таким чином, підписуючи строковий трудовий договір, позивач надав згоду на роботу на певній посаді на визначений строк і погодився на припинення такого договору після закінчення строку, на який його укладено.

Закінчення строку дії контракту є підставою для припинення трудових відносин (стаття 36 КЗпП України).

Вирішуючи питання про поновлення працівника, який працював за строковим трудовим договором, необхідно враховувати відсутність підстав для поновлення на роботі такого працівника у разі, якщо на момент ухвалення судом рішення у справі строк трудового договору закінчився. У такому разі суд може змінити дату звільнення на пізнішу - ту, що відповідає даті закінчення трудового договору, а також формулювання підстави звільнення - на пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України(закінчення строку трудового договору).

Такого висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду у своїй постанові від 11 березня 2020 року у справі № 761/4523/16-ц та у постанові від 13 січня 2021 року по справі № 326/1012/16-ц.

Положення контракту не передбачають автоматичного продовження його дії.

Оскільки на час прийняття рішення строк дії контракту закінчився, з урахуванням того, що для продовження дії трудового договору, укладеного на певний строк, вимагається волевиявлення на продовження трудових відносин як роботодавця, так і працівника, суд дійшов висновку про те, що правові підстави для поновлення позивача на роботі за встановлених обставин відсутні.

За умови викладеної правової позиції Верховного Суду, суд вважає правомірним змінити дату звільнення позивача з 02 травня 2022 року на дату закінчення контракту, а саме 3липня 2024 року, змінивши підставу звільнення на п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачів, викладених у відзивах, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За змістом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тобто позивач, з урахуванням визначених нормами процесуального законодавства принципів змагальності та диспозитивності, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

З урахуванням цього та наданих сторонами доказів, суд вважає, що звільнення позиача відбулося з порушенням вимог закону.

Заперечуючи проти позову представник відповідача МО України подав клопотання про допит в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які мали підтвердити обставини зазначені в поданні, яке стало підставою для звільнення позивача з роботи. Враховуючи викладені вище висновки суду щодо незаконності звільнення позивача з роботи та їх обгрунтування, поясненнями вказаних свідків не можуть бути спростовані приведені судом обставини в обгрунтування звільнення позивача з роботи, а тому суд не вбачає за необхідне допитувати вказаних осіб як свідків.

Беручи до уваги викладене, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених вимог та їх часткове задоволення.

Крім того, суд звертає увагу на наступне. Так, у тексті позовної заяви позивач описує обставини, що стосуються нарахування та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак вимогу про стягнення середнього заробітку не заявляє.

Суд роз`яснює, що позивач не позбавлений права звернутися з позовом про стягнення середнього заробітку.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, його позов задоволено частково, суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 984,80 грн. стягнути з Державного підприємства « Черкаське військове лісництво».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 21, 23, 24, 36, 232, 233 КЗпП України, пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», ст.ст. 12, 81, 82, 89, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, поновлення контракту задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04 квітня 2022 року №9-ДП.

Визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язків директора державного підприємства «Черкаське військове лісництво» №41/к/тр від 02.05.2022 «Про звільнення ОСОБА_2 » .

Змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства « Черкаське військове лісництво» на - з 3 липня 2024 року у зв`язку з закінченням дії трудового контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

В решті позову відмовити.

Стягнути зі Державного підприємства «Черкаське військове лісництво» на користь держави 1 984,80 грн. судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Міністерство оборони України, ЄДРПОУ НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_2.

Відповідач: Державне підприємство "Черкаське військове лісництво", ЄДРПОУ 07676212, адреса: Черкаська обл., м. Сміла, п/с 51.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.А.Усатова