ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 759/4304/23

провадження № 61-4461св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа -Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Єросова І. Ю., та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.

Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що 28 листопада 2014 року Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Святошинська РДА в м. Києві) видала розпорядження № 723 «Про затвердження наказу щодо надання службового жилого приміщення та видачу ордера», яким ОСОБА_1 на період роботи озеленювачем на сім`ю з двох осіб - її та ОСОБА_2 - надано службове жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .

31 грудня 2014 року Святошинська РДА в м. Києві на підставі вказаного розпорядження видала ОСОБА_1 , яка працює озеленювачем у Комунальному підприємстві по утриманню зелених насаджень Святошинського району, сім`я якої складається з двох осіб, ордер на право зайняття службового жилого приміщення № 437, згідно з яким на час роботи на цій посаді ОСОБА_1 надається службове приміщення з однієї кімнати, жилою площею 18,8 кв. м, у квартирі (ізольована) АДРЕСА_1 .

15 січня 2015 року на підставі вказаного ордера Святошинським районним відділом ГУ ДМС України в м. Києві зареєстровано їхнє місце проживання у вказаній квартирі.

Вказували, що вселитися до спірної квартири вони не могли, оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , зайнявши самовільно вказане жиле приміщення, заперечували щодо виселення їх з цього приміщення і своїми діями чинили їм перешкоди у здійсненні права користування службовим приміщенням.

Зазначали, що відповідачі самовільно зайняли їхню квартиру, чинять перешкоди у користуванні квартирою, у зв`язку з чим вони у 2015 році звернулися до суду з позовом про виселення відповідачів з квартири.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року у справі № 759/11501/15-ц їхні позовні вимоги про виселення без надання іншого житлового приміщення задоволено та виселено відповідачів з квартири без надання їм іншого житлового приміщення.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви відповідачів про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року касаційну скаргу одного з відповідачів задоволено частково, заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року їхні позовні вимоги задоволено та виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні їхнього позову про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення відмовлено.

За таких обставин, починаючи з 2015 року вони не можуть вселитися до спірної квартири, оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , зайнявши самовільно вказане приміщення, своїми діями чинять їм перешкоди у праві користуванні службовим житловим приміщенням.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд зобов`язати відповідачів не чинити їм перешкод у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 та вселити їх до вказаної квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року залишити без змін.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач працює озеленювачем з 1995 року, перебуває на квартирному обліку в загальній черзі з 1999 року, отримала необхідні документи для зайняття службового житлового приміщення, а тому має право на користування спірною квартирою.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що постановою від 27 липня 2022 року у справі № 759/11501/15-ц Верховний Суд констатував легітимність проживання відповідачів у спірній квартирі, апеляційний суд зазначив, що цією постановою не встановлено за відповідачами права на вселення в житлове приміщення, визнання за ними права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2024 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що він та його брат ОСОБА_5 є особами з інвалідністюз дитинства другої групизагального захворювання (дитячий церебральний параліч (далі - ДЦП)), до 2014 року він та його сім`я проживали у м. Донецьку, а 27 травня 2014 року його сім`я переїхала у м. Київ у зв`язку з бойовими діями на Донбасі. Оскільки він та його брат потребували навчання з особливими умовами, а схожа спеціальна школа-інтернат для дітей, хворих на ДЦП, розташовується у Святошинському районі, його сім`я звернулася за допомогою у пошуку житла саме у Святошинський район міста Києва.

Враховуючи особливі потреби його та брата, співробітник, який діяв відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації, запропонував їм пожити у вільному житлі, яке перебуває на балансі Святошинського району, за адресою: АДРЕСА_2 . Документів на надання тимчасового жилого приміщення їм не надали, оскільки на той момент не було встановлено порядку їх видачі. На час зайняття спірної квартири це приміщення не було включене до службових.

Однак 27 жовтня 2014 року Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Святошинського району м. Києва видано наказ № 175 «Про надання службового жилого приміщення» щодо надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатної службової квартири, 28 листопада 2014 року Святошинською РДА в м. Києві видано розпорядження № 723 «Про затвердження наказу щодо надання службового жилого приміщення та видачу ордера», а 31 грудня 2014 року позивачі отримали ордер № 437 на право зайняття спірного жилого приміщення, хоча на той момент спірне житло вже було зайняте родиною переселенців із зони АТО із двома дітьми - особами з інвалідністю.

Протягом 2015-2022 років у судах розглядалась справа № 759/11501/15-ц про виселення його родини зі спірної квартири та 27 липня 2022 року постановою Верховного Суду відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення.

У вказаній постанові Верховний Суд констатував легітимність проживання у квартирі родини переселенців з двома дітьми, які є особами з інвалідністю з дитинства.

Вказує на те, що, починаючи із 2015 року, його родина неодноразово зверталася до місцевої адміністрації та органів місцевого самоврядування з метою належного оформлення проживання у квартирі, однак жодні звернення до численних органів державної влади результату не дали.

ОСОБА_4 зазначає, що жодного іншого житлового приміщення у його родини немає, фінансовий стан скрутний. Спірна квартира має 18,8 кв. м житлової площі, у ній проживають чотири особи (три чоловіки і одна жінка) із яких двоє - особи з інвалідністю з дитинства, один із яких із особливими житлово-санітарними потребами. Вселення ще двох повнолітніх осіб (чоловіка та жінки) критично порушить житлові права і фактично унеможливить нормальне проживання його родини.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги про вселення позивачів, допустили порушення норми матеріального права, а саме статей 47, 50 ЖК України; статті 29 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'», статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 756/9713/16-ц (провадження № 61-18591св18), від 06 березня 2019 року у справі № 2011/1134/12 (провадження № 61-9012св18), від 31 березня 2020 року у справі № 630/588/17 (провадження № 61-40350св18), від 27 липня 2022 року у справі № 759/11501/15-ц (провадження № 61-11755св21); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 29 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», статті 16 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Святошинської РДА в м. Києві від 28 листопада 2014 року № 723 затверджено наказ Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Святошинського району м. Києва від 27 жовтня 2014 року № 175 «Про надання службового житлового приміщення» щодо надання ОСОБА_1 на період роботи озеленювачем на родину з двох осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - службової квартири АДРЕСА_1 .

31 грудня 2014 року Святошинською РДА в м. Києві видано ОСОБА_1 ордер № 437 на право зайняття службового жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_1 на родину з двох осіб.

Згідно з довідкою Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Святошинського району м. Києва від 05 січня 2017 року ОСОБА_1 з 17 квітня 1995 року працює у Комунальному підприємстві по утриманню зелених насаджень Святошинського району м. Києва озеленювачем дільниці № 1 (наказ про прийняття на роботу від 17 квітня 1995 року № 22-к).

Відповідно до відповіді КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» від 02 березня 2015 року № К-35/1 за зверненням ОСОБА_1 , 12 лютого 2015 року Комісії у складі представників КП «Ремонтно-експлуатаційна організація - № 9», Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві надано доступ до квартири, осіб, що незаконно мешкають у ній, встановлено та надано термін до 29 березня 2015 року на добровільне виселення.

Згідно з листом директора Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації від 08 червня 2015 року ОСОБА_1 не змогла вселитися у службову квартиру АДРЕСА_1 , оскільки в ній безпідставно проживає родина ОСОБА_3 з чотирьох осіб, у тому числі діти, що мають другу групу інвалідності - переселенці із зони проведення антитерористичної операції.

Також судами встановлено, що у липні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року у справі № 759/11501/15-ц, залишеним без змінухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 759/11501/15-ц заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 рокуу справі № 759/11501/15-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 759/11501/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення.

Відмовлено у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого жилого приміщення (провадження № 61-11755св21).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до статті 122 ЖК України єдиною підставою для вселення до службового житла є спеціальний ордер, що видається особі на підставі рішення про надання службового жилого приміщення.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 465/3255/14-ц (провадження № 61-192св17), не можуть вважатися такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, особи, які вселилися до нього на підставі ордера.

У той же час у постанові від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18 Верховний Суд зазначив, що не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення, також особа, яка вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу.

Надалі вказаний висновок підтримано постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 202/5881/19 (провадження № 61-11901св22).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23) зазначено, що у «…позивача виникло майнове право не на підставі ордера, виданого на підставі житлового законодавства, а згідно із укладеним між сторонами договором…».

У справі, яка переглядається, установлено, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зверталися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Святошинська РДА в м. Києві, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення.

Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 759/11501/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення.

Відмовлено у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого жилого приміщення (провадження № 61-11755св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З огляду на суб`єктний склад учасників справи № 759/11501/15-ц та вимог, які вирішувались у ній судами, обставини, встановлені судовими рішеннями у цій справі мають преюдиційне значення у розглядуваній справі.

Повторна оцінка в межах розглядуваної справи обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 759/11501/15-ц суперечить принципу остаточності та обов`язковості судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Верховний Суд виходив із того, що право позивачів на спірну квартиру не може бути захищено шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, які внаслідок цього залишаться фактично без житла, що стане для них надмірним тягарем та порушуватиме їхнє право на повагу до житла, яке використовується ними як місце постійного проживання з 2014 року, оскільки власне житло, яке належало їм на праві приватної власності, вони втратили через збройну агресію рф проти України, яка розпочалась з 20 лютого 2014 року та триває досі, а отже, не є справедливим з урахуванням усіх обставин справи. Вселення відповідачів у 2014 році відбулось у вільне житлове приміщення, адреса спірної квартири слугувала підставою для взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб, також ця адреса зазначається як адреса їхнього проживання скрізь та в тому числі в усіх заявах до компетентних органів. Обмеження права відповідачів на житло є більшим ніж необхідним для досягнення мети позивачів на вселення.

При цьому Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 759/11501/15-ц зазначив, що «судами не встановлено та матеріалами справи не підтверджено вселення позивачів у спірне житлове приміщення після відмови відповідного органу у його наданні, чи усвідомлюючи про відсутність правових підстав на це. Навпаки, матеріали справи не містять доказів вселення позивачів у спірне житло у зв`язку з порушенням відповідачами вимог частини третьої статті 116 ЖК України. Жодного заперечення органу місцевого самоврядування щодо незаконного проживання відповідачів у спірній квартирі чи спроб колегіального органу звернутися до суду або до відповідачів з вимогами звільнити спірну квартиру також в матеріалах справи немає. З таким позовом звернулася лише особа, якій згодом було видано ордер на спірну квартиру, власником якої залишається орган місцевого самоврядування. Самі ж відповідачі погодились на виселення у зв`язку з отриманням ордера на це житло іншими особами, лише за умови надання їм іншого житлового приміщення.Також поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилось те, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», прийнятий 20 жовтня 2014 року, набрав чинності 21 листопада 2014 року, так само як і Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, набрав чинності 08 жовтня 2014 року, тобто на час вселення відповідачів до спірної квартири вказані нормативні акти не існували, а сам механізм обліку внутрішньо переміщених осіб та їхня реєстрація були не врегульовані. Тому доводи про вселення відповідачів з порушенням вищезазначених норм не є обґрунтованими».

У справі, яка переглядається, встановлено, що в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , житловою площею 18,8 кв. м, з 2014 року проживають внутрішньо переміщені особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , двоє із яких - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , є особами з інвалідністю з дитинства(друга група загального захворювання), право на проживання яких у вказаній квартири встановлено у судовому порядку.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вселяючи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у яких наявний ордер на заняття квартири АДРЕСА_1 , в якій проживають чотири особи (три чоловіки і одна жінка), із яких двоє - особи з інвалідністю з дитинства, не врахував положення частини третьої статті 50 ЖК України, згідно з якою не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім`ї, двома і більше сім`ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 54 цього Кодексу, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Верховний Суд звертає увагу, що позивачі не позбавлені права звернутися до суду за захистом своїх прав у інший встановлений законом спосіб.

Верховний Суд враховує, що заявлені позивачами вимоги до усіх відповідачів нерозривно пов`язані між собою, оскільки відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є сім`єю і їм гарантується право на житло. Отже, незважаючи на звернення лише відповідача ОСОБА_4 з касаційною скаргою до Верховного Суду, перегляду підлягають оскаржені судові рішення в цілому і до інших відповідачів, адже ці вимоги не можуть бути вирішенні окремо. Встановлені судами обставини справи свідчать про те, що всі дії, пов`язані із вселенням відповідачів до спірної квартири та проживання у ній, були здійснені ними як сім`єю, бо відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 діяли весь час у своїх інтересах та інтересах своїх дітей, які є особами з інвалідністю та належать до соціально вразливої категорії громадян.

Окремі обставини, якими заявник у касаційній скарзі обґрунтовує стверджуване порушення своїх прав, стосуються також і інших відповідачів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 , скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та відмову у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору, то судовий збір у розмірі 11 272,80 грн (4 831,20 грн - за подання апеляційної скарги, 6 441,60 грн - за подання касаційної скарги) підлягає стягненню з позивачів на користь держави у рівних частках, тобто по 5 636,40 грн з кожного.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 5 636,40 грн (п`ять тисяч шістсот тридцять шість гривень 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 5 636,40 грн (п`ять тисяч шістсот тридцять шість гривень 40 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець