КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/768/24

Провадження № 2-а/488/30/24 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

25.07.2024 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Селіщевої Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в обґрунтування якого вказав, що постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 за № 82/2024 від 14.02.2024 р. він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, якою на нього був накладений штраф у розмірі 3 400 грн. Дана постанова мотивована тим, що позивач порушив вимоги п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вказану постанову позивач вважає безпідставною і такою, що була винесена з порушенням діючого законодавства, та зазначає, що він зареєстрований у Корабельному районі м. Миколаєва за адресою: АДРЕСА_1 . Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, позивач періодично виїжджав до м. Одеси і тому як законослухняний громадянин, встав на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

04.07.2023 р. ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач був визнаний непридатним до військової служби за ст. 64-Б, гр. ІІ, наказу МОУ № 408/2008, протокол ВЛК № 16/2/46 від 04.07.2023 р.

14.02.2024 р. під час перебування у м. Миколаєві, позивач був зупинений представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у їх супроводі прибув до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення особистих даних, після чого відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення № 82/2024 за ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, за наслідками якого було винесено оспорювану постанову.

Позивач зазначає, що він не змінював своє зареєстроване місце проживання, а відвідування ним інших міст не є порушенням ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До того ж, посадовою особою відповідача у спірній постанові невірно зазначено положення закону, який начебто порушив позивач, зокрема, вказано п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в той час як такої норми закону не існує взагалі.

Посилаючись на викладене, позивач просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення № 82/2024 від 14.02.2024 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.

Ухвалою судді від 04.03.2024 р. було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача подав відзив, у якому заперечував проти позову через його необґрунтованість та безпідставність, просив відмовити у його задоволенні та посилався на те, що позивач був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності при обставинах, що викладені в оскаржуваній ним постанові. Позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що він змінив своє місце проживання без дозволу посадової особи РТЦК та СП, в якому перебуває на військовому обліку, що є порушенням ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». При наданні пояснень позивач у протоколі про адміністративне правопорушення вказав, що він не отримав дозволу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки вивозив сім`ю, і після приїзду до м. Одеси він став на військовий облік в іншому ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак відповідних повідомлень не надходило і у базі АІТС «Оберіг» щодо постановки позивача на облік у іншому ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомостей немає.

Ознайомившись із доводами сторін та дослідивши надані ними письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом тощо.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

У статті 1 Конституції України, Україна проголошується правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних і справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплено як основоположні принципи вКонституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 № 82/2024 від 14.02.2024 р. позивач по даній справі ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП. Вказана постанова мотивована тим, що о 19 год. 00 хв. 14.02.2024 року в приміщенні мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 під час звірки військово-облікових даних було виявлено адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 під час дії особливого періоду, а саме ОСОБА_1 порушив вимоги п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП (у редакції, яка діяла на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності), порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ч. 2 ст. 210-1КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зі змісту вказаного вбачається, що для кваліфікації дій за ч. 2 ст. 210-1КУпАП необхідним є встановлення однієї або двох кваліфікуючих ознак правопорушення: повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, або вчинення такого порушення в особливий період.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює, зокрема, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 р.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення і скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-УІІІ.

У розумінні ст. 1 Закону № 389-УІІІ, воєнним станом вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України.

У разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.

Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, підлягає негайному оголошенню через медіа або оприлюдненню в інший спосіб (ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону № 389-УІІІ).

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 р. "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24.02.2022 р., оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували станом на дату винесення оскаржуваної позивачем постанови, та продовжують існувати на час розгляду даної справи).

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 р. за № 65/2022, постановлено проведення загальної мобілізації. Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з ТЦК та СП, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, а також інших військових формувань України.

Відповідно до ч. 3 ст.1 Закону № 2232-XII від 25.03.1992 р. військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

В силу ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 р., громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

-прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

-проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;

-проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

-виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Стаття 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього, зокрема, частини 1 та 2 регламентують правила взяття на облік, частини 3 і 5 - зняття з обліку при зміні місця проживання.

Частиною 4 вказаної норми встановлено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).

Стаття 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачає заходи правового режиму воєнного стану, і зокрема, п. 16 ч. 1 ст. 8 цього Закону передбачає заборону громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України.

Ця норма узгоджується з приписами ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якої громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.

При цьому Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» не містить визначення «місця проживання», визначення цього поняття міститься у спеціальному законі, яким є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Так, відповідно до ст. 3 цього Закону, місце проживання це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Місцем перебування є житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.

При цьому законодавством встановлено заборону на зміну місця проживання без дозволу керівника уповноваженого ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не заборону на пересування територією України.

Із наявної у матеріалах справи відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру за № 479015 від 05.03.2024 р., вбачається, що місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації 19.11.2021 р.

Доказів зміни позивачем місця проживання матеріали справи не містять і відповідач таких суду також не надав. При цьому у спірній постанові міститься лише узагальнене формулювання адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем «порушив вимоги п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Разом із цим, ст. 283 КУпАП містить вимоги до постанови про адміністративне правопорушення, серед яких, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи та зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності. До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об`єкт; об`єктивна сторона; суб`єкт; та суб`єктивна сторона.

Так, зокрема, об`єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення.

Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення. Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку.

В оскаржуваній позивачем постанові відсутній опис обставин, установлених під час розгляду справи та міститься посилання на порушення ним вимог п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У той же час, ст. 22 цього Закону не містить пункту 6, а містить частину 6, згідно якої (у редакції, яка діяла на час винесення спірної постанови) громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної участині третійцієї статті. На думку суду, само по собі зазначення пункту, а не статті закону, може бути технічною опискою, та не впливати на правомірність винесеної постанови, проте відсутність у ній опису обставин правопорушення, його об`єктивної сторони, свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, судом не здобуто, і відповідачем в порушення ст. 77 КАС України не виконано обов`язок доведення правомірності свого рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС Україниза наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

- залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

- скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

- скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

- змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Підсумовуючи вищевикладене, суд знаходить даний адміністративний позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 5-6; 8-9, 11, 241 - 245, 250, 293, 295 КАС України, -

В и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Постанову № 82/2024 від 14.02.2024 р., винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП - скасувати, справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Суддя Л.І.Селіщева