Справа № 569/3137/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Харечко С.П.,

секретар судового засідання Литвиненко В.М.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цуняка В.Й.,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мазур Р.В.,

представника відповідача АТ «Державний ощадний банк України» Лизуненка С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації та зміну правовідношення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про поділ спільного майна подружжя в якому просить в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартиру загальною площею 53,3 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1467773256101, а іншу 1/2 (одну другу) частину квартири залишити у власності ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 27.02.2024 року прийнято до розгляду та відкрити загальне позовне провадження у справі.

29 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації та зміну правовідношення.

В обґрунтування позову вказує, що з ОСОБА_2 вона перебуває в шлюбі з 08.06.2012р., який станом на сьогоднішній день, у Рівненському міському суді у процесі розірвання (справа №569/2573/24). За період спільного проживання, а саме 08.12.2022р., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні та кредитні кошти було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 53.3 кв.м., житловою 28,8 кв.м., вартістю 1 735 000,00 гривень, з яких 347 000,00 грн. подружжям було сплачено до підписання цього договору, а решту суми, в розмірі 1 388 000,00 грн. за рахунок кредитних коштів AT «Державний ощадний банк України», згідно Договору про споживчий кредит №073-536 (на придбання нерухомості) від 28.12.2022р. строком на 240 місяць (20 років). Станом на сьогоднішній день, подружжям в рахунок погашення вищевказаного кредитного договору сплачено 86 749,95 грн. Крім того, при придбанні вищевказаної квартири, подружжям додатково було сплачено продавцю ОСОБА_3 за вмонтовані меблі на кухні і побутову техніку (витяжку, газову плиту, духову піч, шафи-купе (2 шт.), електросвітильники, карнизи, штори, тюль) - 9 312 дол. США, що по курсу станом на той час - 34,70, еквівалент 323 126,40 грн. Враховуючи положення ст.372 ЦК України та ст.70 СК України (принцип рівності часток подружжя), ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 1/2 вказаних сум ((347 000,00+86 749,95+323 126,40)/2) тобто 378 438,175 грн. Також зазначає, що враховуючи те, що ОСОБА_1 відмовляється від своєї частки у квартирі з отриманням грошової компенсації за її частку, переведення прав та обов`язків по кредитному договору та іпотечному договорі на ОСОБА_2 є ефективним способом захисту та повністю буде відповідати принципу справедливості.

Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації та зміну правовідношення прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою суду від 03 червня 2024 року прийнято відмову позивача від позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про поділ спільного майна подружжя, провадження у справі закрито.

Ухвалою суду від 03 червня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації та зміну правовідношення, до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Цуняк В.Й., в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мазур Р.В. в судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Державний ощадний банк України» Лизуненко С.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні, оскільки спірне майно є предметом іпотеки та його поділ впливає на права і обов`язки банку.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 08 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_5 ) було зареєстровано шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, про що було зроблено відповідний запис №494.

В період шлюбу та спільного життя, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за спільні та кредитні кошти було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ., загальною площею 53.3 кв.м., житловою 28,8 кв.м., вартістю 1 735 000,00 гривень, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.12.2022 року, з яких 347 000,00 грн. подружжям було сплачено до підписання цього договору, а решту суми, в розмірі 1 388 000,00 грн. за рахунок кредитних коштів AT «Державний ощадний банк України», згідно Договору про споживчий кредит №073-536 (на придбання нерухомості) від 28.12.2022р. строком на 240 місяць (20 років).

Так, згідно Договору про споживчий кредит №073-536 (на придбання нерухомості) від 28.12.2022р. AT «Державний ощадний банк України», з однієї сторони та фізична особа ОСОБА_1 з другої сторони, уклали договір відповідно до якого Банк зобов`язується надати позичальнику на умовах цього Договору , а позичальник має право отримати та зобов`язується належним чином використати і повернути в передбачені цим Договором строки Кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку та на умовах визначених цим Договором.

Згідно п. 2.2. Договору, Кредит надається в загальному розмір 1388000 грн. на строк 240 місяці з терміном остаточного повернення не пізніше 27 грудня 2042 року, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно умовами цього Договору.

Згідно п. 2.3. Договору, Кредит надається для придбання об`єкта нерухомості за договором купівлі-продажу.

Згідно п. 2.4. Договору, за користування Кредитом позичальник зобов`язаний забезпечити своєчасну та в належному розмірі сплату процентів за процентною ставкою, розмір якої становить 7% річних. Тип процентної ставки за цим Договором - фіксована.

Станом на 26.03.2024р., подружжям в рахунок погашення вищевказаного кредитного договору сплачено 86 749,95 грн., що підтверджується долученою довідкою банку вих. №115.40/073-14/35 від 26.03.2024р.

З метою належного виконання зобов`язань позичальника 28.12.2022 р. між AT «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний Договір, відповідно до якого предметом іпотеки за цим Договором є двокімнатна квартира загальною площею 53,30 кв.м., що знаходиться у буд. АДРЕСА_3 , а також додатковим забезпеченням між AT «Державний ощадний банк України», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено з договір поруки №073-537 від 28.12.2022р., відповідно до якого Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі що і Боржник в порядку та строки визначені Кредитним Договором.

Крім того, при придбанні вищевказаної квартири, подружжям додатково було сплачено продавцю ОСОБА_3 за вмонтовані меблі на кухні і побутову техніку (витяжку, газову плиту, духову піч, шафи-купе (2 шт.), електросвітильники, карнизи, штори, тюль) - 9 312 дол. США, що по курсу станом на той час - 34,70, еквівалент 323 126,40 грн., що підтверджуються власноруч написаною розпискою ОСОБА_3 від 28.12.2022р. та п.15 попереднього Договору між продавцем та покупцем зазначеної квартири від 09.11.2022р.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.

Позивач зазначає, що оскільки домовитись із відповідачем ОСОБА_2 про добровільний поділ зазначеної квартири не вдалося, а подальше спільне проживання, враховуючи неминучість розірвання шлюбу неможливе, враховуючи обставини набуття цієї квартири, вважає, що єдиним можливим варіантом вирішення даного спору є відмова позивача ОСОБА_1 від частки у праві власності на зазначену квартиру і отримання від відповідача ОСОБА_2 грошової компенсацію за цю частку.

У постанові від 08.02.2022р. у справі №209/3085/20, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)).

Коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (Висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі №299/2587/15-ц).

Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає. Така платоспроможність не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини.

Не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоби врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії судців Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19)».

Враховуючи положення ст.372 ЦК України та ст.70 СК України (принцип рівності часток подружжя), ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 1/2 вказаних сум ((347 000,00+86 749,95+323 126,40)/2) тобто 378 438,175 грн.

У постанові від 04.11.2020р. по справі 662/1069/17, Верховний Суд зазначив, що у процесі поділу майна, суди можуть одночасно застосувати не один спосіб, а їх поєднання.

Саме поєднання позивачем способів захисту по даній справі застосовується з метою досягнення бажаного результату у спосіб, який є ефективний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022р. у справі №125/2157/19 зазначено, що «у кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

В постанові від 03 серпня 2022р. у справі №910/9627/20, Велика Палата Верховного Суду, вказала, що «Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).»

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14 (провадження № 61-12957св19) зазначено, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям за час шлюбу, відтак, право на це майно у рівних частках набули позивач і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв`язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя .

При таких обставинах, враховуючи те, що позивач відмовляється від своєї частки у квартирі з отриманням грошової компенсації за її частку, на думку суду переведення прав та обов`язків по кредитному договору та іпотечному договорі на ОСОБА_2 є ефективним способом захисту та повністю буде відповідати принципу справедливості, який зокрема відноситься до загальних засад цивільного законодавства та відповідно є нормою прямої дії.

Саме такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, в якій суд зазначив, що «Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни).

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Отже, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.

Такий висновок узгоджується із положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).

Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.

Положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 752/8858/18 (провадження № 61-14281св21), від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19), від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18).

За таких обставин доводи представника АТ «Державний ощадний банк України» про те, що спірне майно є предметом іпотеки та його поділ впливає на права і обов`язки банку, є необґрунтованими і спростовуються змістом положень ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому самому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже, перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки.

До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 359/441/20 (провадження № 61-6735св22).

Доводи представника третьої особи про те, що поділом спірного майна - переданої в іпотеку квартири можуть бути порушені права АТ «Державний ощадний банк України» суд вважає безпідставними, оскільки після виділення ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 іпотека не припиняється, відповідач набуває статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття позивачем права власності на предмет іпотеки.

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 (провадження №61-8100св21) суд касаційної інстанції вказав, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження № 61-27532св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження № 61-843св19), від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження № 61-803св21).

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову з наведених представником АТ «Державний ощадний банк України» підстав - перебування спірної квартири в іпотеці банку.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації та зміну правовідношення - задовольнити.

Поділити спільне майно подружжя шляхом виділення ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1467773256101, загальною площею 53,3 кв.м., житловою площею 28,8 кв.м., вартістю 1735 000,00 грн. (один мільйон сімсот тридцять п`ять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію належної частки в сумі 378 438,17 грн. (триста сімдесят вісім тисяч чотириста триста вісім гривень 17 копійки).

Змінити правовідносини сторін у справі, шляхом переведення прав та обов`язків позичальника за Договором про споживчий кредит №073-536 (на придбання нерухомості) від 28 грудня 2022р. та Іпотекодавця за іпотечним договором від 28.12.2022р., зареєстрованого приватним нотаріусу Рівненського міського нотаріального округу Камінською Я.М. в реєстрі за №2971 з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 4 995,58 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», адреса м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код ЄДРПОУ 00032129.

Повний текст рішення виготовлено 25.07.2024 року.

Суддя Харечко С.П.