ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/3754/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач-2) про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до стажу роботи період з 26.06.1993 по 01.03.1995 догляду за дитиною до 12-ти річного віку та період роботи в Камінь-Каширському держлісгоспі з 01.07.200 по 31.12.2000 та з 01.03.2003 по 26.08.2003, а також зарахувати період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу виникнення права на призначення пенсії, з 30.01.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Позивач вказує, що 08.02.2024 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області та рішенням №032950009888 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що позивач постійно не проживала в зоні гарантованого добровільного відселення в період передбачений статтею 55 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підставою для такого рішення послужило те, що документами наданими позивачем не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки тривалість проживання заявниці на території гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 04 місяці 06 днів, загальна тривалість проживання 31 рік 05 місяців 22 дні. Крім того, до загального страхового стажу, згідно трудової книжки від 30.03.1990 серії НОМЕР_1 не зараховано період роботи з 01.07.2000 31.12.2000 рр., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу, також не враховано період догляду за дитиною 26.06.1990 року народження, потерпілою від аварії на ЧАЕС, оскільки відсутні документи про те, що до досягнення дитиною 12-ріного віку батько дитини не працював та не скористався даною пільгою, та не зараховано період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 15.11.1993 р.

Позивач вважає таке рішення відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку протиправним, оскільки вона подала усі необхідні документи для призначення пенсії.

Позивач також зазначає, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 роки не менше 3 років. При встановленні їй такого статусу та видачі відповідного посвідчення перевірено та підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, що, на думку позивача, є підставою для зменшення їй пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді від 10.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с.46).

У відзиві на позовну заяву №1600-0803-8/30605 від 24.04.2024 (а.с.51-92) представник відповідача-2 не погоджується з вимогами позивача та вважає їх необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів електронної пенсійної справи позивача довідкою підтверджено період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 терміном 01 рік 04 місяці 06 днів, загальна тривалість проживання 31 рік 05 місяців 22 дні, що не достатньо для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.

Обчислення ОСОБА_1 стажу за період роботи на території росії здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась трудова діяльність позивача, відтак даний період роботи на зарахований до страхового стажу позивача, оскільки не підтверджений у встановленому законом порядку.

Щодо зарахування часу догляду за дитиною до 12-річного віку, то відповідно до пп.11 пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 від 12.08.1993 (далі Порядок №637) документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку. Даний період не зарахований до загального страхового стажу, оскільки відсутні документи про те, що до досягнення дитиною 12-ріного віку батько дитини не працював та не скористався даною пільгою.

З урахуванням викладеного відповідач-2 вважає прийняте рішення №032950009888 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» правомірним, а позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У відзиві на позовну заяву №0300-0902-7/30388 від 17.05.2024 (а.с.93-120) представник ГУ ПФУ у Волинській області заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказує, що період проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено довідкою №557 від 09.02.2024, виданою Камінь-Каширською міською радою, згідно якої позивачка була зареєстрована та постійно проживає в м. Камінь-Каширський Волинської області з 24.01.1974 по 08.10.1987 та з 17.12.1993 по теперішній час, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, м. Камінь-Каширський Волинської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім того, з поданих документів встановлено, що з 01.09.1987 по 20.02.1990 ОСОБА_1 навчалася у Веліколукскському лісотехнічному технікумі Мінілісгоспу РСФСР (архівна довідка про період навчання від 21.02.12290 №б/н, записи трудової книжки та диплом від 20.02.1990 серії НОМЕР_2 ), який знаходиться на території, що не належить до зони гарантованого добровільного відселення. Даний навчальний заклад знаходиться в м. Великі Луки Псковської області російської федерації та не належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім того, згідно трудової книжки з 26.03.1990 по 15.11.1993 ОСОБА_1 працювала на Новгородському заводі, який знаходиться в Новгородській області російської федерації. Вказане підприємство знаходилось в с. Новгород, яке не належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Згідно поданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком №637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка), страховий стаж на дату звернення складає 31 рік 04 місяці 06 днів. Позивач станом на 01.01.1993 прожила в зоні гарантованого добровільного відселення 1 рік 04 місяці 06 днів.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду догляду за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку, то аналіз правових норм вказує на те, що для зарахування позивачу до страхового стажу такого періоду догляду за дитиною серед іншого необхідно надати заяву про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону №796-ХІІ, а також доказів, що до досягнення дитиною 12-річного віку один із батьків не працював, що підтверджується, зокрема відомостями з трудової книжки.

Крім того, відповідач-1 зазначив про заперечення позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити пенсію зі зменшенням пенсійного віку, оскільки предметом даного спору є рішення іншого відповідача.

Таким чином, ГУ ПФУ у Волинській області не визнає адміністративний позов у зв`язку із відсутністю підстав для його задоволення, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією у 1995 році (а.с.15,79).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, період проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено довідкою №557 від 09.02.2024, виданою Камінь-Каширською міською радою, згідно якої позивачка була зареєстрована та постійно проживає в м. Камінь-Каширський Волинської області з 24.01.1974 по 08.10.1987 та з 17.12.1993 по теперішній час, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, м. Камінь-Каширський Волинської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.16, 78.109).

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00043449882 від 06.02.2024 вказано, що прізвище позивача з « ОСОБА_2 » було змінено на « ОСОБА_3 » (а.с.37).

Згідно доданого до позовної заяви диплому серії НОМЕР_2 виданим про те, що ОСОБА_4 в 1987 році вступила у Веліколукскський лісотехнічний технікум Мінілісгоспу РСФСР та 1990 року закінчила даний навчальний заклад (а.с.18). Даний факт навчання підтверджується також архівною довідкою від 21.02.1990 виданою директором Веліколукскського лісотехнічного технікуму (а.с.19) та копією трудової книжки позивача (а.с.20-27).

Згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 30.03.1990 у період з 26.03.1990 по 15.11.1993 позивач працювала на Новгородському заводі імені ХХІV партз`їзду (а.с.21-27).

Як вбачається з довідки виданої Філією «Камінь-Каширське лісове господарство» Держлісагенства Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі ДП «Ліси України») №9/26.6-2024 від 08.02.2024 та копії трудової книжки позивача, з 01.03.1995 ОСОБА_1 відповідно до наказу №8-ос від 28.02.1995 та по 19.02.2008 відповідно до наказу №18-ос від 19.02.2008 працювала на посаді продавця у ДП «Ліси України» (а.с.28).

З 01.12.2003 по 27.08.2006 включно відповідно до наказу №157-к від 01.12.2003 знаходилась у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , по досягнення нею трьохрічного віку; з 27.08.2006 по 27.08.2007 відповідно до наказу №95-к від 23.08.2006 знаходилась у неоплачуваній відпустці по догляду за дитиною до 4-х років та з 27.08.207 по 27.08.2008 відповідно до наказу №94-к від 28.07.2007 знаходилась у неоплачуваній відпустці по догляду за дитиною до 5-ти років.

Як зазначено в позовній заяві та не заперечується відповідачами, позивач 08.02.2024 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.65-66, 106-108).

До заяви позивачем було подано наступні документи: паспорт, ідентифікаційний код, трудову книжку, посвідчення, диплом довідку про роботу, свідоцтво про шлюб, довідку від 02.02.2024 №557 видану Камінь-Каширською міською радою Волинської області про те, що заявниця з 14.01.1970 по 08.0.1987 та з 17.12.1993 по теперішній час зареєстрована та проживає в м. Камінь-Каширський Волинської області, що відносить до зони гарантованого добровільного відселення.

За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області.

Рішенням №032950009888 від 16.02.2024 (а.с.40-42,63-64,102-104) позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що позивач постійно не проживала в зоні гарантованого добровільного відселення в період передбачений статтею 55 Закону №796-ХІІ. Підставою для такого рішення послужило те, що документами наданими позивачем не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки тривалість проживання заявниці на території гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 04 місяці 06 днів, загальна тривалість проживання 31 рік 05 місяців 22 дні.

Крім того, до загального страхового стажу, згідно трудової книжки від 30.03.1990 серії НОМЕР_1 не зараховано період роботи з 01.07.2000 31.12.2000 рр., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами, або результатами перевірки, проведеної за заявою власника трудової книжки.

Також не враховано період догляду за дитиною 26.06.1990 року народження, потерпілою від аварії на ЧАЕС, оскільки відсутні документи про те, що до досягнення дитиною 12-ріного віку батько дитини не працював та не скористався даною пільгою, та не зараховано період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 15.11.1993 р. згідно записів трудової книжки від 30.03.1990 серії НОМЕР_1 . Аналіз наданих документів показує, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 10 місяців 28 днів.

З огляду на вказане, ГУ ПФУ в Полтавській області відмовило позивачу в призначені пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутністю страхового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку.

Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-ІV від 09 березня 2003 року (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 11 Закону №796-ХІІдо потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першоїстатті 14 Закону №796-ХІІвстановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною першоюстатті 15 Закону №796-ХІІобумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

У свою чергу частиною третьоюстатті 65 Закону №796-XIIобумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Отже, із системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01.01.1993.

При цьому, єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленимиЗаконом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 08.06.2022 у справі №805/3752/18-а, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачу було встановлено статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи із видачею відповідного посвідчення серії НОМЕР_3 (категорія 3) (а.с.15).

З урахуванням приписів частини другоїстатті 14 Закону №796-XIIтакий документ вже є підтвердженням того, що позивач постійно проживала чи працювала на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше строку, необхідного для набуття нею такого статусу. Факт проживання (роботи) позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 перевірявся відповідною комісією при видачі їй посвідчення. В протилежному випадку у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримала б вказаного посвідчення. Докази про вилучення посвідчення у зв`язку із безпідставністю його видачі у матеріалах справи відсутні.

Суд також звертає увагу на те, що згідно паспортних даних ОСОБА_1 народилася в місті Камінь-Каширський, Камінь-Каширського району Волинської області (а.с.9).

Довідкою №557 від 02.02.2024, виданою Камінь-Каширською міською радою, позивач дійсно постійно проживає і зареєстрована по АДРЕСА_1 з 24.01.1974 по 08.10.1987 та з 17.12.1993 по теперішній час. Довідку видано на підставі будинкової книги та витягу з реєстру територіальної громади (а.с.16).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі- Постанова №106) місто Камінь-Каширський Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнало радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

У відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ у Волинській області зазначено, що відповідно до періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, то згідно поданих ОСОБА_1 документів вона з 01.09.1987 по 20.02.1990 навчалася у Веліколукському лісотехнічному технікумі Мінлісгоспу РСФСР, який знаходиться на території, що не належить до зони гарантованого добровільного відселення. Вказаний заклад знаходиться в місті Великі Луки Псковської області російської федерації.

Крім того, відповідач-1 вказав, що згідно поданої трудової книжки позивач з 26.03.1990 по 15.11.1993 працювала на Новгородському заводі, який знаходиться в Новгородській області російської федерації.

Відповідно до додатку 1 Постанови №106 місто Камінь-Каширський Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Виходячи зі змісту відзиву на позов, ГУ ПФУ у Волинській області заперечує можливість проживання позивача у місті Камінь-Каширський Волинської області під час навчання та роботи на території російської федерації, тобто у населених пунктах, які відповідно до Постанови №106 не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1987 по 20.02.1990 у Веліколукському лісотехнічному технікумі Мінлісгоспу РСФСР, який знаходиться в місті Великі Луки Псковської області російської федерації та період роботи з 26.03.1990 по 15.11.1993 на Новгородському заводі, який знаходиться в Новгородській області російської федерації підтверджено відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , виключає можливість фізичного постійного проживання у місті Камінь-Каширський Волинської області.

Суд з цього приводу зауважує, що відомості трудової книжки самі по собі не можуть спростовувати факт проживання позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, який був перевірений при встановленні їй статусу потерпілої особи від наслідків Чорнобильської катастрофи комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, утвореної уповноваженим органом. Крім того, загальновідомим є те, що навчання Веліколукському лісотехнічному технікумі Мінлісгоспу РСФСР переривалося на період канікул, виробничої практики та відповідачем не може заперечуватися можливість позивача приїжджати від місця навчання до місця проживання в місто Камінь-Каширський Волинської області.

Воднораз суд звертає увагу, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії № НОМЕР_4 (а.с.15), тоді як згідно із абзацом восьмим пункту 3 частини першоїстатті 14 Закону №796-ХІІпосвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17 серед іншого зазначалось: "Таким чином, право на пенсію відповідно доЗакону №796-XIIмають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому у постанові від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17 Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.

У розглядуваній справі відповідачем не заперечується наявність у ОСОБА_1 посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Підставою для відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку слугувало неможливість підтвердження факту постійного проживання у зоні посиленого гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року. Поряд з тим наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи вказує на дотримання умови щодо проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року протягом трьох років.

Крім того довідкою №557 від 02.02.2024, виданою Камінь-Каширською міською радою підтверджено, факт постійного проживання позивача в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986, оскільки згідно даних довідки вона проживала там з 24.01.1974 по 08.10.1987, що включає зазначений період і є підставою для початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки, а факт постійного проживання не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року дає їй право на зниження пенсійного віку на 6 років (максимальний).

Крім того, у спірному рішенні відповідач-2 зазначає, що до страхового стажу не враховано наступні періоди, а саме: з 01.07.2000 по 31.12.2000, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу; період догляду за дитиною 26.06.1990 р.н., потерпілою від аварії на ЧАЕС, оскільки відсутні документи про те, що по досягненню дитиною 12-річного віку батько дитини не працював та не скористався пільгою; період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 15.11.1993.

З приводу зарахування даних періодів до страхового стажу позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року у справі № 242/2536/16-а.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_5 вбачається, що з 01.03.1995 ОСОБА_1 прийнята на роботу у Камінь-Каширський держлісгосп відповідно до наказу від 28.02.19985 (запис №6). В подальшому його переіменовано в ДП «Камінь-Каширський лісгосп» (наказ №145 від 15.07.2005, запис №7). 19.02.2008 позивача звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п.1 статті 36 КЗпП України (наказ від 19.02.2008, запис №8).

Згідно довідки від 08.02.2024, виданою Держлісагентством Державним спеціалізованим господарським підприємство «Ліси України» слідує, що ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді продавця з 01.03.1995 відповідно до наказу №8-ос від 28.02.1995 по 19.02.2008, відповідно до наказу№18-ос від 19.0.2008 звільнена за згодою сторін (а.с.28).

Суд звертає увагу, що автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.

Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств з посиланням на відповідні накази та не містить неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Крім того вказані відомості підтверджені довідкою.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 15.11.1993, суд зазначає наступне.

Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_5 що стосується спірного періоду, позивач 26.03.1990 прийнята контролером деталей та приборів до Новгородського заводу (запис №2); 08.04.1991 переведена контролером радіоелектронної апаратури та приборів (запис №3); 28.06.1993 переведена обробником виробів з пластмаси (запис №4); 15.11.1993 звільнена по статті 31 КЗОТ РФ за особистим бажанням (запис №5).

Суд звертає увагу, що автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.

Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірний період. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств з посиланням на відповідні накази та не містить неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Згідно зіст.9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 4 Закону №1058-IVпередбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цьогоЗакону,законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Статтею 7 названої Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

З матеріалів справи слідує, що органами Пенсійного фонду України, відмовляючи позивачу у зарахуванні періоду роботи з 01.01.1992 по 15.11.1993 до страхового стажу, у відзиві на позовну заяву покликалися виключно на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Однак, суд вважає такі доводи неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні прави громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як іпостанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Позиція органу Пенсійного фонду суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Щодо доводів відповідача про не підтвердження факту сплати страхових внесків за спірні періоди роботи до Пенсійного фонду російської федерації, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи, набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці. Будь-яких доказів, які б підтверджували не відрахування страхових внесків до пенсійних органів РФ, у суду немає.

Таким чином, увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території російської федерації підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду догляду за дитиною, яка потерпіла на ЧАЕС до досягнення нею 12-річного віку, суд вказує таке.

Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (далі Закон № 796-XII).

Пунктом 13 статті 30 цього Закону передбачено, що потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.

Слід зазначити, що згідно із пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення; заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; документів про те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював.

У свою чергу, документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 (а.с.29). ОСОБА_7 має посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (серія Д) № НОМЕР_7 (а.с.35).

Зі спірного рішення слідує, що ОСОБА_1 догляд за дитиною потерпілою від аварії на ЧАЕС враховано не було, оскільки відсутні документи про те, що батько дитини не працював та не скористався даною пільгою до досягнення дитиною 12-річного віку.

Позивач зазначає, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 її чоловік, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Великий Новгород російської федерації (а.с.38).

Окрім того, як вже було зазначено, відповідно дост. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення»органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відповідно до абз. 5 п. 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Батько дитини, ОСОБА_6 , не досяг пенсійного віку та не отримував пенсію, крім того був громадянином росії та проживав на її території, а отже і не міг скористатися передбаченою пільгою. Вищезазначене могло бути встановлено та перевірено ПФУ самостійно у тому числі із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

З наведених підстав суд відхиляє доводи відповідачів стосовно неможливості проживання позивача у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення та відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії.

Таким чином, рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 16.02.2024 №032950009888 позивачу безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи досягнення позивачем віку 54 роки 29.01.2024 та її звернення із заявою про призначення пенсії 08.02.2024, право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону №796-ХІІ та приписів статті 45 Закону №1058-IV у неї виникло з 30.01.2024 (тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).

При вирішенні спору в частині позовних вимог ОСОБА_1 зобов`язального характеру, заявлених до ГУ ПФУ у Волинській області, суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 45 Закону №1058-IVпенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач просить зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області призначити пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 30.01.2024.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Тобто, питання призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії або переведення з одного виду пенсії на інший вид вирішує за принципом екстериторіальності відповідний територіальний орган ПФУ, який після вирішення зазначених питань передає електронну пенсійну справу до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.

Таким чином, оскільки позивачу було відмовлено у призначенні пенсії рішенням за №032950009888 від 16.02.2024, яке було прийняте ГУ ПФУ в Полтавській області відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 за принципом екстериторіальності, тому і належним відповідачем за позовною вимогою зобов`язального характеру.

З урахуванням вище наведеного, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно достатті 55 Закону №796-ХІІз 30.01.2024, тобто з дня наступного за днем досягнення пенсійного віку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як визначено частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідач-2 не довів правомірність відмови у призначенні позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки дії відповідача-2 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку викладені в формі прийнятого рішення №032950009888 від 16.02.2024, тому таке рішення є протиправним.

Відтак, виходячи з наданих статтею 245 КАС повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області №032950009888 від 16.02.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ та зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 вказаного Закону з 31.01.2024. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області необхідно стягнути судовий збір у сумі 1211,20 грн, сплата якого підтверджується квитанцією від 02.04.2024 (а.с.8).

Керуючись статтями 77, 139, 243, 245, 246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №032950009888 від 16.02.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 30.01.2024.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ).

Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, код ЄДРПОУ 13358826).

Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Соборності, 66, код ЄДРПОУ 13967927).

Суддя А.Я. Ксензюк