Справа № 462/409/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2024 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Кирилюка А. І.,

за участю секретаря судового засідання Кмошик С. І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

свідка ОСОБА_5

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонернетовариство «Страховакомпанія «ТАС»про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

Короткий виклад обставин справи.

Уповноважений представник позивача ОСОБА_1 адвокат Голубець Н. Й., 22.01.2024 року (вх.№ 1405) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова із позовом до ОСОБА_3 , у якому просить суд стягнути з відповідача 183362 грн. 11 коп. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.09.2022 року о 00 год. 12 хв. на трасі Н-13 Львів-Самбір +14 км. Відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки «ВАЗ 21093», державний номерний знак НОМЕР_2 . Автомобіль марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 будучи попереду, з`їжджав з головної дороги на другорядну, натомість водій автомобіля марки «ВАЗ 21093», державний номерний знак НОМЕР_2 не дотримався необхідної дистанції між транспортними засобами та в`їхав у задню ліву частину транспортного засобу марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 рухаючись у тому ж напрямку у тій же смузі. Відповідно до п. 33.2 Закону України «Про обов?язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водив цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов?язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. Відповідно до складеного на місці дорожньо-транспортної пригоди євро протоколу автомобіль марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 отримав значні ушкодження. Згідно власних зауважень у цьому ж євро протоколі водій автомобіля марки «ВАЗ 21093», державний номерний знак НОМЕР_2 визнав свою вину. Цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 була застрахована АТ «СГ «ТАС» згідно Полісу обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AT 2549384 терміном дії з 19.05.2022 року до 18.05.2023 року. Взаєморозрахунки між винуватцем дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 та Позивачем ОСОБА_1 не здійснювалися. 04.07.2023 року за № 117 представником позивача було скеровано до АТ «СГ «ТАС» запит в порядку ст. 20 3У «Про адвокату і адвокатську діяльність». Листом від 12.07.2023 року № 988 АТ «СГ «ТАС» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування в повному обсязі, оскільки відповідно до повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 22.09.2022 року дорожньо-транспортна пригода сталася о 00 год 12 хв., а термін дії полісу транспортного засобу марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 від 22.09.2022 року по 21.09.2023 року. Враховуючи зазначене, із винуватця згідно розрахунку на оплату № 181 від 09.11.2022 року необхідно стягнути 163362 грн 11 коп. та 20 00 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу тобто сума загального відшкодування збитків складає 183362 грн 11 коп.

Рух справи в суді.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Кирилюка А. І. (а.с. 28).

Судом упорядку ч.6ст.187Цивільного процесуальногокодексу України(далі-ЦПК України)22.01.2024року направлявсязапит щодонадання інформаціїпро зареєстрованемісце проживання(перебування)фізичної особи відповідачау справі (а.с. 29-30).

Відповідь навказаний запитнадійшла досуду 16.02.2024року (а.с. 31-32).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 19.02.2024 року позовну заяву було залишено без руху, у зв`язку з її істотними недоліками (а.с. 33-34).

23.02.2024 року (вх.№ 4652) від уповноваженого представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голубець Н. Й. надійшла письмова заява про усунення недоліків позовної заяви (а.с. 36-38).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті у приміщенні Залізничного районного суду м. Львова (а.с. 40-41).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08.04.2024 року постановлено залучити ПАТ «Страхова компанія «ТАС» в якості третьої особи до участі у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 66-68).

Позиція учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 та його уповноважений представник адвокат Голубець Н. Р., вимоги позовної заяви підтримали, просили суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та його уповноважений представник адвокат Пигель Л. І. у судових засіданнях заперечували щодо задоволення позовної заяви та просили у задоволенні позову відмовити з мотивів, раніше викладених у відзиві на позовну заяву.

Однак 15.07.2024 року у судове засідання не з`явились, від уповноваженого представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Пигель Л. І. надійшло письмове клопотання у якому остання просила суд розгляд цивільної справи відкласти на іншу дату у зв`язку із незадовільним станом здоров`я.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання, оскільки належних доказів на підтвердження такого, остання не подала, а наведена поведінка учасника процесу є такою, що направлена на затягування розгляду справи.

Разом з тим як позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 визнають винуватцем дорожньо-транспортної пригоди відповідача, але викладаючи обставини зазначають, що зіткнення транспортних засобів відбулось 21.09.2023 року приблизно о 22 год. 25 хв., а дату 22.09.2024 року о 00 год 12 хв. зазначила особа, що складала европротокол - ОСОБА_6 , коли прибула на місце ДТП. Свідок ОСОБА_5 всвоїх показахсуду такожпідтверджував такіобставини.

Третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС» у судове засідання не забезпечили явку уповноваженого представника.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов`язки сторін, їх взаємовідносини для ухвалення судом законного та об`єктивного рішення.

Дослідивши матеріали справи за позовом, заслухавши покази свідка ОСОБА_5 , дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд зазначає, що згідно ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 15, 16Цивільного кодексуУкраїни (далі-ЦК України), ст.4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Так,згідно копіїсвідоцтва прореєстрацію транспортногозасобу НОМЕР_3 ,встановлено,що ОСОБА_7 є власникомтранспортного засобумарки «AudiА6»,державний номернийзнак НОМЕР_1 (а.с. 14).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.09.2022 року о 22 год. 25 хв. на трасі Н-13 Львів-Самбір +14 км. Відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки «ВАЗ 21093», державний номерний знак НОМЕР_2 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень.

Так, учасники дорожньо-транспортної пригоди спільно склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду «Європротокол», відповідно до якого винуватцем дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_3 , водій транспортного засобу марки «ВАЗ 21093», державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 6).

Із копії адвокатського запиту від 04.07.2022 року стверджується, що адвокат Голубець Н. Й. звертався до ПАТ СГ «ТАС» із проханням надання інформації щодо прийнятого рішення за результатами розгляду страхової справи (а.с. 8).

Також, згідно інформації наданої ПАТ СГ «ТАС» № 988 від 12.07.2023 року відмовлено у виплаті страхового відшкодування в повному обсязі, оскільки відповідно до повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 22.09.2022 року дорожньо-транспортна пригода сталася о 00 год 12 хв., що не відповідає повідомленню про дорожньо-транспортну пригоду страхової компаніїї надану ОСОБА_3 , про те що ДТП сталось 21.09.23 о 22.25. Термін дії полісу транспортного засобу марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 від 22.09.2022 року по 21.09.2023 року.

Твердження сторони відповідача про наявність застрахованої його цивільно-правова відповідальність водія на момент вчинення ним ДТП, не була доведена жодним доказом.

Таким чином судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «ВАЗ 21093», державний номерний знак НОМЕР_2 та водія автомобіля марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди не були застрахованими.

Окрім цього матеріали справи містять копію рахунку на оплату № 181 від 09.11.2022 року про вартість ремонту транспортного засобу марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 у сумі 163362 грн 11 коп.

Застосоване судом законодавство.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.81ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року).

Процесуальним законодавством встановлено стандарти мотивування судових рішень, вищі та суворіші за ті базові та мінімальні, які гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції та відповідною практикою ЄСПЛ щодо порушення цієї норми. А саме, п. 3 ч. 4 ст.265ЦПК України імперативно зобов`язує суд цивільної юрисдикції надати в мотивувальній частині судового рішення мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «РуїзТоріха протиІспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, § 29) та «Проніна протиУкраїни» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23, 25), у яких ЄСПЛ зауважив, що в рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати свій обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.

Мотиви прийняття рішення та висновки суду.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.

Таким чином, відповідач, як особа, яка своїми протиправними діями завдала шкоди позивачу, зобов`язаний відшкодувати завдану ним шкоду в повному розмірі, якщо не доведе, що шкоду завдано не з його вини.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року за № 4 «Про деякіпитання застосуваннясудами законодавствапри вирішенніспорів провідшкодування шкоди,завданої джереломпідвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між такими діями і шкодою є безпосередній причинний зв`язок. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду лише у випадку, якщо він доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Натомість обов`язок доказувати відсутність підстав для покладення відповідальності по відшкодуванню шкоди закон покладає на її завдавача.

Таким чином, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК та ч. 1 ст. 1166 ЦК України сукупність яких має застосовуватись до спірних правовідносин, що виникли з заподіяння шкоди між двома джерелами підвищеної небезпеки, у позивача виникло право вимагати від відповідача відшкодування розміру завданої йому шкоди.

Розмір шкоди визначається за дійсною вартістю відновлювального ремонту, і якщо для його проведення необхідна заміна певних деталей, які відновити у інший спосіб неможливо чи недоцільно чи які не можуть бути відремонтовані, то потерпілий має право і на відшкодування таких витрат, що в цілому відповідає принципу повного відшкодування і захисту прав власника пошкодженої речі.

Відповідач не довів, що вартість ремонту завищена або що до ремонту включено пошкодження, не пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою, або що до ремонту включено зайві роботи, матеріали та деталі, чи що їх вартість та обсяг завищує дійсне.

Судом встановлено, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 становить 163362 грн 11 коп., що підтверджується рахунком на оплату № 181 від 09.11.2022 року, який міститься в матеріалах справи.

Таким чином, за встановлених обставин суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягнення матеріальної шкоди в розмірі 163362 грн 11 коп.

Так, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжної інструкції № 0.0.3401210594.1 від 09.01.2024 року (а.с.25) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1833 грн 62 коп.

З огляду на те, що заявлені позовні вимоги задоволено повністю, то на підставі ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений таким судовий збір у розмірі 1833 грн 62 коп.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року загалом, та зокрема щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат, який покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27.06.2018 року, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14.11.2018 року, № 753/15683/15 від 26.09.2018 року, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18.06.2019 року.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позову міститься вимога про стягнення з відповідача 20000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 4).

Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:

- копію Ордеру про надання правової допомоги серії ВС № 1253958 від 15.01.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Голубець Н. Й. (а.с. 24);

- копію платіжної інструкції № 42PL072771 від 04.04.2024 року (а.с.22).

Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).

Суд приймає до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.

Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у повному розмірі.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди,завданої внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди у сумі 163362(стошістдесят тритисячі тристашістдесят дві)грн 11коп.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 1833 (однатисяча вісімсоттридцять три)грн 62коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 );

Третя особа: Приватне акціонернетовариство «Страхова компанія«ТАС»(03062, м. Київ, пр. Перемоги, 65).

Текст судового рішення складено 23.07.2024 року.

Суддя (підпис). З оригіналом згідно.

Суддя: