ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23 липня 2024 року

справа № 320/21139/23

адміністративне провадження № К/990/25205/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Паритет»

на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року (суддя - Головенко О. Д.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року (колегія у складі суддів: Беспалов О. О., Грибан І. О., Парінов А. Б.)

у справі №320/21139/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Паритет»

до Головного управління ДПС у місті Києві, Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

05 червня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Паритет» (далі - Товариство, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії регіонального рівня Головного управління ДПС у м. Києві від 06 жовтня 2022 року № 7437451/42375126, яким Товариству відмовлено у реєстрації податкової накладної від 19 серпня 2022 року № 4 на загальну суму з урахуванням податку на додану вартість 360 000,00 гривень;

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 19 серпня 2022 року № 4 на загальну суму з урахуванням податку на додану вартість 360 000,00 гривень датою її подання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року позов залишено без руху та запропоновано Товариству подати до суду обґрунтоване клопотання про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом з посиланням на письмові докази щодо пропуску строку звернення до суду.

На виконання зазначеної ухвали позивач надіслав на адресу суду заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду з позовом, в якій зазначено, що у зв`язку із вторгненням в Україну військ російської федерації Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, який затверджено Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і триває до сьогодні.

Позивач наголосив на тому, що загальновідомим є факт загального негативного впливу, якого зазнають суб`єкти правовідносин внаслідок широкомасштабної агресії та воєнного стану, зокрема на можливість реалізації ними прав та своєчасного виконання обов`язків.

Товариство вказало на те, що з самого початку воєнного стану діяльність Товариства фактично зупинилася. Більшість працівників, у тому числі бухгалтери і юристи, вимушені були залишити місто Київ, а дехто - Україну. Не всі первинні документи були у цифровій (сканованій) формі, а доступ до приміщень, де зберігалися первинні документи і можливість їх скопіювати були ускладнені. Відцифровані (скановані) первинні документи зберігалися на носіях (жорстких дисках комп`ютерів, серверах), доступ до яких також було на тривалий час втрачено. Крім того, восени і взимку 2022-2023 років Україна в цілому і місто Київ, зокрема, зазнали найбільш масштабних ракетних атак, внаслідок яких критичного ушкодження зазначала енергетична система всієї держави. Довготривалі систематичні відімкнення електроенергії у поєднанні із частими повітряними тривогами прямо і негативно вплинули на швидкість роботи спеціалістів позивача щодо опрацювання та підготовки документів.

Все означене, на думку позивача, об`єктивно вплинуло на можливість своєчасно, в межах встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку, скласти позовну заяву та виготовити всі належні додатки до позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року позовну заяву Товариства повернуто позивачу.

Повертаючи адміністративний позов суд першої інстанції звернув увагу на те, що рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не є похідним для числового виразу податкового зобов`язання з податку на додану вартість та не є рішенням контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, у зв`язку з чим може бути оскаржене до суду у строк, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо твердження позивача, стосовно введення воєнного стану, як причини пропуску строку звернення до суду, суд звернув увагу на те, що зі змісту заявленого клопотання вбачається, що позивач лише обмежився загальним посиланням на введення в країні воєнного стану, однак при цьому не надав жодних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення його до суду з мотивів введення в країні воєнного стану та наявності вищезазначених обставин.

Суд наголосив на тому, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.

Натомість позивач таких конкретних причин не навів, як і не надав доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий, причинний зв`язок.

Крім того, суд вказав на те, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що наведені у клопотанні підстави для поновлення строку звернення дійсно пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження Товариство визначає пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 та від 03 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.005981. Крім того, позивач наголошує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

При цьому, Товариство наголошує на тому, що законодавче встановлення строку оскарження рішень контролюючого органу в суді у межах 1095 днів позивач вважає правильним і справедливим, оскільки законодавець таким правовим регулюванням забезпечив дотримання принципу паритету прав усіх учасників публічних правовідносин - якщо контролюючий орган має право вчиняти певні дії (рішення) у межах 1095-денного строку, у т.ч. і звертатися до адміністративного суду із позовами, то і платнику податків встановлюється аналогічний строк для можливості судового оскарження рішень контролюючого органу.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо застосування правових норм, що регулюють строк звернення до адміністративного суду, а саме неправильно і безпідставно застосував частину 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме це призвело до постановлення оскаржуваної ухвали, яка унеможливила подальший розгляд справи.

Також Товариство звернуло увагу на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що у заяві про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом окрім іншого було зазначено, які обставини (причини), нерозривно і об`єктивно пов`язані із введенням воєнного стану, зазначені обставини позивач вважав такими, що об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню із позовом до суду, та загальновідомими, тобто такими, що не потребують збирання та надання суду конкретних доказів.

Верховний Суд ухвалою від 03 липня 2024 року відкрив провадження у справі №320/21139/23 та витребував справу із Київського окружного адміністративного суду та з Шостого апеляційного адміністративного суду.

10 липня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому наголошується на правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Податковий орган просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

15 липня 2024 року справа №320/21139/23 надійшла на адресу Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України.

Строк звернення до адміністративного суду врегульований статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частини першої цієї статті позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наведені норми встановлюють загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах, водночас, передбачаючи можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальними нормами, якими встановлені окремий порядок захисту порушених прав платників податків, в тому числі і в судовому порядку, є норми Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Абзацами першим - третім пункту 56.18 визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Згідно з пунктом 58.19 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України в системному зв`язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов`язань.

Зміст правовідносин щодо реєстрації податкової накладної, у яких ризики порушення норм податкового законодавства несе не лише особа, яка зобов`язана забезпечити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не дозволяє поширити на них порядок і строки оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, визначені пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, а саме - оскарження у будь-який момент після отримання такого рішення в межах 1095 днів, що дає підстави вважати, що встановлена у пункті 56.18 статті 56 Податкового кодексу України можливість оскаржити «інше рішення контролюючого органу» у будь-який момент після отримання такого рішення не стосується рішень Комісії контролюючих органів щодо реєстрації податкових накладних / розрахунків коригувань до податкових накладних або відмови у їх реєстрації.

Отже, Податковий кодекс України не встановлює спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, а відтак, до позовів платників податків про визнання протиправними рішень контролюючого органу про відмову в реєстрації податкових накладних застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені нормами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не Податковим кодексом України.

Відтак, строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Саме такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного із визначенням грошових зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18.

Повертаючи позовну заяву, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне рішення податкового органу прийняте 06 жовтня 2022 року, з позовом Товариство звернулося 05 червня 2023 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для звернення до суду.

Вказане свідчить про те, що суди дійшли до правильного висновку, що Товариством пропущено строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, яким Товариству відмовлено у реєстрації податкової накладної та зобов`язання Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну датою її подання.

Стосовно доводів Товариства про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 та від 03 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.005981, Суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд в своїх рішеннях зауважував на тому, що відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

У справі "Коссі проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

У справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини.

Доводи ж скаржника фактично зводяться до необхідності іншого тлумачення норм Кодексу адміністративного судочинства України та Податкового кодексу України, які регулюють питання строку звернення до суду з адміністративним позовом щодо оскарження рішення контролюючого органу, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань платника податків. В касаційній скарзі позивач не навів жодних аргументованих виняткових випадків для відступу від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 та від 03 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.005981.

Більше того, відступ від попередніх правових позицій Верхового Суду за відсутності обґрунтованих виняткових підстав для цього фактично порушуватиме принцип правової визначеності.

Щодо посилання податкового органу на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що у заяві про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом окрім іншого було зазначено, які обставини (причини), нерозривно і об`єктивно пов`язані із введенням воєнного стану, зазначені обставини позивач вважав такими, що об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню із позовом до суду, та загальновідомими, тобто такими, що не потребують збирання та надання суду конкретних доказів, Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Станом на дату звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі дія воєнного стану в Україні продовжувалася і триває досі.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому комндуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі №990/102/22.

Суд наголошує на тому, що залишаючи адміністративний позов без руху, суд першої інстанції вказав Товариству на необхідності надати до суду письмові докази, які підтверджують поважність пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.

В той же час, Товариство не надало до суду жодного доказу, який би підтверджував той факт, що через введення воєнного стану Товариство було позбавлене можливості звернутися до суду з цим позовом.

Суд наголошує, що посилання позивача на те, що вся сукупність складних умов, які виникли і тривають у зв`язку із збройною агресією проти нашої країни, вплинули на можливість нормального ведення суб`єктами, зокрема платниками податків, своїх справ і дотримуватися визначених процесуальним законодавством вимог, жодним чином не обґрунтовують та не підтверджують поважність підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Більш того, поновлення строку Товариству за наявності такого обґрунтування його пропуску поставить у нерівне становище інші товариства, які за таких же умов звертаються до суду в межах строків встановлених процесуальним законодавством.

Згідно із статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Касаційна скарга не містить відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Паритет» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №320/21139/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк