open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2024 р. Справа№ 910/5959/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 25.06.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 (повний текст рішення складено та підписано 16.02.2024)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 (повний текст рішення складено та підписано 16.02.2024)

у справі №910/5959/23 (суддя А.М. Селівон)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс»

про розірвання договору та усунення перешкод в користуванні майном,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі, позивач або ФОП ОСОБА_2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою (із урахуванням заяви б/н від 14.07.2023 про зміну предмета позову) до Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (далі, відповідач або Підприємство) про:

- визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого повідомленням ДП «НТК «Імпульс» від 22.09.2022, адресованим ФОП ОСОБА_2 про припинення дії з 22.10.2022 Договору оренди №20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 20 листопада 2020 року між ФОП ОСОБА_2 та ДП «НТК «Імпульс»;

- розірвання Договору оренди №20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 20.11.2020 між ФОП ОСОБА_2 та ДП «НТК «Імпульс»;

- зобов`язання відповідача - ДП «НТК «Імпульс» усунути будь-які перешкоди позивачеві - ФОП ОСОБА_2 у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та надати доступ до власного майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горлівська, 226/228.

- стягнути з ДП «НТК «Імпульс» (ЄДРПОУ 14307765, 02121 м. Київ, вул. Горлівська, 226/228) на користь ФОП ОСОБА_2. судовий збір в сумі 8 052,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оформлене відповідачем повідомлення від 22.09.2022 про припинення Договору оренди №20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.11.2020 в односторонньому порядку здійснене за відсутності на те правових підстав, визначених договором оренди, є порушенням норм статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статті 525, частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, а тому цей правочин підлягає визнанню недійсним в судовому порядку на підставі норм частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України з метою відновлення порушених прав позивача.

Позовна вимога про розірвання Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 мотивована істотним порушення відповідачем як орендодавцем його умов, яке мало прояв у позбавленні позивача як орендаря доступу до орендованого приміщення та належного йому майна, що там перебуває, що є підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди згідно частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України та поновлення порушеного права власності позивача шляхом усунення перешкод в користуванні та розпорядженні належним йому майном, що знаходиться в орендованих приміщеннях.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/5959/23 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений повідомленням Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» від 22.09.2022, адресованим Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 про припинення з 22.10.2022 дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №20/11-20, укладеного 20.11.2020 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс».

Розірвано Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №20/11-20, укладений 20.11.2020 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс».

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 5 368,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивоване тим, що припинення Договору оренди в односторонньому порядку, яке оформлене повідомленням про припинення від 22.09.2022, за відсутності визначених договором підстав для одностороннього розірвання договору (зважаючи на встановлення судом обставин відсутності заборгованості позивача з орендної плати та комунальних платежів та відсутності підстав для непродовження дії договору оренди), є порушенням норм статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статті 525 Цивільного кодексу України, частини першої статті 651 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим цей правочин підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Водночас, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх обов`язків за Договором оренди в частині забезпечення позивачу постійного та безперешкодного доступу до орендованого ним приміщення, що є істотним порушенням умов Договору оренди, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання укладеного між сторонами Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно вимоги про зобов`язання ДП «НТК «Імпульс» усунути будь-які перешкоди ФОП ОСОБА_2 у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та надання безперешкодного доступу до власного майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, то рішення суду про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог мотивоване тим, що з матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів неможливо підтвердити наявність права власності позивача на перелік рухомого майна - речей, визначених родовими ознаками у кількості (асортименті), зазначених у інвентаризаційному акті №3/1 від 25.02.2022 та інвентаризаційному акті №3/2 від 25.02.2022, визначити, що саме ці речі (рухоме майно), та саме в такій кількості знаходились у орендованому позивачем приміщенні станом на момент застосування орендодавцем оперативно-господарських санкцій, а саме - 11.07.2022, оскільки зазначені інвентаризаційні акти датовані 25.02.2022.

19.10.2023 до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства «НТК «Імпульс» надійшла заява б/н від 16.10.2023 про ухвалення додаткового рішення у справі №910/5959/23 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 816,67 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23 заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти заяви відповідача відмовлено.

Приймаючи додаткове рішення, суд зазначив, що до складу витрат відповідача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з позивача, включені витрати на представництво інтересів клієнта в судових засіданнях 08.06.2023, 13.07.2023, 03.08.2023, 16.08.2023, 28.09.2023 та 11.10.2023 у Господарському суді міста Києва - загальною вартістю 15 750,00 грн (13 год. 30 хвил.), в той час як відповідно до протоколів судових засідань від 08.06.2023, 13.07.2023, 03.08.2023, 16.08.2023, 28.09.2023 та 11.10.2023 тривалість засідань за участю адвоката Пустового М.В. становила 9 хвил., 10 хвил., 29 хвил., 27 хвил., 1 год. 05 хвил. та 1 год. 13 хвил., що не відповідає даним, врахованим відповідачем при визначенні вартості відповідних послуг. Також суд вказав на безпідставність включення відповідачем до складу витрат на правову допомогу адвоката послуги з підготовки та оформлення адвокатського запиту до Дарницького УП ГУНП у м. Києві вартістю 1 200,00 грн, підготовки та оформлення адвокатського запиту до ДПІ та Державної служби зайнятості вартістю 2 400,00 грн, оскільки в матеріалах справи такі адвокатські запити, а також посилання на них у заявах відповідача по суті справи відсутні, у зв`язку з чим суд не може дійти висновку про необхідність вчинення адвокатом таких дій для надання правничої допомоги у даній справі.

Щодо решти поданих представником відповідача під розгляду справи заяв та клопотань, зокрема, клопотання про призначення експертизи, заяви про виклик свідків, суд зазначає, що в задоволенні вказаних останніх було відмовлено через відсутність процесуальної необхідності вчинення таких дій, у зв`язку з чим відсутні підстави для включення вартості послуг з їх вчинення до складу витрат, що мають буті відшкодовані позивачем. Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу враховано кількість, обсяг та зміст підготованих адвокатом документів, а саме: відзив на позовну заяву (викладеного на 10 стор.), заперечення на клопотання про витребування доказів (викладеного на 2 стор.), заперечення на заяву про зміну предмета позову (викладеного на 4 сторінках), заперечення на відповідь на відзив (викладеного на 4 стор.), додаткові пояснення (викладених на 1,5 стор.), заява про ухвалення додаткового рішення (викладеної на 5 стор.), загальна вартість яких визначена відповідачем у сумі 13 400,00 грн, що, на думку суду, не відповідає критеріям співрозмірності та розумності.

Суд, дослідивши надані представником відповідача докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом ДП «НТК «Імпульс» документів, а також їх значення для спору, дійшов висновку, що зменшення розміру витрат відповідача до 9 000,00 грн від попередньо зазначеної відповідачем суми 41 450,00 грн, яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності.

За таких обставин, з урахуванням висновків суду про зменшення витрат, заява відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 3 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, 08.03.2024 (про що свідчить поштовий ідентифікатор Укрпошти на конверті) засобами поштового зв`язку Державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Імпульс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у частині задоволення заявлених позовних вимог та у цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, в частині відмови у задоволення позовних вимог рішення суду залишити без змін; змінити додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023, змінивши його мотивувальну та резолютивну частини, та стягнути з відповідача на користь позивача 13 816,67 грн компенсації понесених витрат на правову допомогу.

11.03.2024 (про що свідчить поштовий ідентифікатор Укрпошти на конверті) засобами поштового зв`язку Державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Імпульс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з заявою про зміну апеляційної скарги, відповідно до якої просить викласти прохальну частину апеляційної скарги у наступній редакції: «Поновити представнику Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» строк на подання апеляційної скарги у справі №910/5959/23 та відкрити апеляційне провадження; зупинити дію рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/5959/23; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/5959/23 у частині задоволення заявлених позивачем Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 позовних вимог та у цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, в частині відмови у задоволені позовних вимог - рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/5959/23 залишити без змін; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23, вирішивши: «Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» 41 450,00 грн компенсації понесених судових витрат на правову допомогу»; судові витрати, пов`язані із апеляційним переглядом справи покласти на позивача».

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача (із урахуванням заяви про зміну апеляційної скарги), зводяться до наступного:

- суд безпідставно послався на положення постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 №634 в частині висновків про відсутність у позивача обов`язку сплачувати оренду плату з 24.02.2022 до 30.09.2022, оскільки, по-перше, дана постанова була прийнята та опублікована вже після того, як у орендодавця сформувався істотний борг за користування орендованим майном та йому було направлено повідомлення від 03.05.2022 про необхідність його погашення, по-друге, даний підзаконний нормативно-правовий акт прийнятий Урядом для доповнення та деталізації положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», однак дана постанова не в повній мірі відповідає положенням даного Закону. Так, зі змісту пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що пільгова орендна плата може застосовуватись лише до орендарів, які беруть участь в аукціоні з оренди державного майна з метою переміщення виробництв, активів і потужностей для здійснення господарської діяльності, розміщених на території, визначеній Кабінетом Міністрів України. Таким чином, відповідачем не допущено порушень чинного законодавства щодо прав та законних інтересів позивача під час виконання сторонами умов Договору оренди;

- позивач не сплачував відшкодування комунальних послуг за договором оренди, починаючи з лютого 2022 року по листопад 2022 року взагалі, сплативши відповідні рахунки лише 30.11.2022, вже після направлення на його адресу рішення від 22.09.2022 про дострокове припинення договору оренди, яке оскаржується ним у даній справі;

- позивачем було порушено умови пункту 5.7. Договору щодо обов`язку застрахувати орендоване майно;

- відповідачем правомірно застосовані до позивача оперативно-господарські санкції згідно з пунктом 9.2. Договору оренди;

- Договір оренди є припиненим, а тому відсутнє порушене право позивача, яке б підлягало захисту судом;

- судом першої інстанції порушені норми процесуального права при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 41 450,00 грн обґрунтований здебільшого тривалістю її розгляду судом, проведенням у справі семи засідань, як починались із затримками від однієї до трьох годин, значенням справи для відповідача, складанням 13-ти процесуальних документів.

В апеляційній скарзі відповідач навів попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат під час розгляду справи судом апеляційної інстанції - 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 8 052,00 грн судовий збір.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

15.04.2024 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач просив суд відмовити у її задоволенні, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу наголосив на тому, що правовідносини сторін за Договором оренди, зважаючи на дату укладення цього Договору, місцезнаходження орендованого приміщення у місті Києві, після 01.06.2022 мають здійснюватися з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 №634, а тому орендна плата за період з 24.02.2022 по 30.09.2022 не повинна нараховуватись.

Норма пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює правила передачі в оренду майна, тобто правовідносини при укладенні нових договорів.

Договір оренди не передбачає зобов`язання орендаря щодо оплати комунальних платежів, а тому нездійснення їх оплати не є підставою для одностороннього розірвання договору орендодавцем.

Відповідач в оскаржуваному повідомленні про розірвання Договору не посилався на порушення положень пункту 5.7. Договору.

Положення пункту 9.2. Договору не містять погодженого сторонами порядку та умов застосування певного виду оперативно-господарських санкцій.

Відповідач безпідставно посилається на положення пункту 5 постанови №634 з урахуванням норми статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки цими нормами передбачено порядок відмови орендодавця від продовження договору оренди.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача в частині оскарження додаткового рішення суду, позивач зазначає, що відповідачем порушено порядок подачі та пропущено строки, встановлені частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України для подачі відповідних доказів; платіжні інструкції про оплату послуг професійної правничої допомоги, надані відповідачем, не відповідають вимогам статті 76 Господарського процесуального кодексу України щодо належності доказів, оскільки з них неможливо встановити, який договір є підставою для перерахунку коштів; детальний опис робіт, наведений у заяві від 16.10.2023 про ухвалення додаткового рішення, не погоджений відповідачем; в акті прийняття наданої правової допомоги виконавцем вказано «Бюро», яке не є стороною Договору; суд першої інстанції правильно обмежив розмір заявлених позивачем витрат до 9000,00 грн, компенсувавши відповідачу 3 000,00 грн пропорційно позовним вимогам, у задоволенні яких було відмовлено.

10.06.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення у справі, в яких відповідач наголосив, що призначення платежів у наданих ним платіжних інструкціях зумовлено змістом пункту 1.2. Договору про надання правової допомоги. Крім того, факт оплати за відповідними платіжними інструкціями саме по Договору про надання правової допомоги від 01.06.2022 підтверджується довідкою підприємства від 10.06.2024 №137 (копія додана до пояснень).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5959/23; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

16.03.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, відповідно до якого позивач просить звернути увагу суду, що ним не було отримано жодного процесуального документа, в тому числі й апеляційної скарги від Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс», тому, враховуючи викладене, просить вжити заходи для запобігання зловживанню процесуальними правами та зобов`язати відповідача - Державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Імпульс» направити позивачу - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на адресу ( АДРЕСА_1 ) копію апеляційної скарги.

25.03.2024 матеріали справи №910/5959/23 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 поновлено Державному підприємству «Науково-технічний комплекс «Імпульс» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23 на час апеляційного оскарження, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 30.04.2024. Стосовно клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зобов`язання відповідача направити позивачу копію апеляційної скарги суд в ухвалі зазначив, що скаржником до апеляційної скарги та заяви про зміну апеляційної скарги додані докази на підтвердження направлення їх копій та доданих до них документів листом з описом вкладення позивачу - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 а саме - накладна та опис вкладення у цінний лист №0212114809249, накладна та опис вкладення у цінний лист №0212114824132 на ім`я Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), а також фіскальні чеки. Отже, скаржником виконані вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення копій апеляційної скарги (та заяви про її зміну) іншій стороні у справі.

У судове засідання, призначене на 30.04.2024, з`явився позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, його представник та представник Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс».

Суд у судовому засіданні 30.04.2024 вирішив перейти до розгляду справи по суті, однак, у зв`язку з нестабільним інтернет-з`єднанням фіксування судового процесу технічними засобами належним чином не могло бути здійснене, в зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у розгляді апеляційної скарги оголошено перерву до 04.06.2024.

У судове засідання, призначене на 04.06.2024, з`явилися позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, його представник та представник Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс».

Суд у судовому засіданні 04.06.2024 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у розгляді апеляційної скарги Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23 оголошено перерву до 11.06.2024.

У судове засідання, призначене на 11.06.2024, з`явилися позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, його представник та представник Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс».

Суд у судовому засіданні 11.06.2024 перейшов до стадії дослідження доказів, заслухавши посилання сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у розгляді апеляційної скарги Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23 оголошено перерву до 25.06.2024.

За результатами проведеного у справі 25.06.2024 судового засідання суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 25.06.2024, з`явилися позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, його представник та представник Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс».

Позивач та його представник у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, просили її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині задоволення заявлених Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 позовних вимог та у цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, у частині відмови у задоволені позовних вимог - рішення залишити без змін; скасувати додаткове рішення суду в даній справі, стягнувши з позивача 41 450,00 грн компенсації понесених судових витрат на правову допомогу.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

За результатами проведеного у відповідності до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» електронного аукціону №UA-PS2020-10-28-000067-3 від 16.11.2020, між Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (орендодавець за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар за договором) укладено Договір оренди №20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди) від 20.11.2020, за умовами пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - Майно) площею 167,9 кв.м, що розміщене на першому поверсі корпусу експериментально-виробничих майстерень Літ Б., та знаходиться за адресою: 02121, м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, перебуває на балансі Державного підприємства «Науково - технічний комплекс «Імпульс», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31 липня 2020 року і становить 3 151 000,00 грн. без врахування ПДВ.

Майно передається в оренду з метою використання під магазин-склад сантехніки та опалювальних систем (пункт 1.2. Договору оренди).

Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання - передавання (пункт 1.3 Договору оренди).

Згідно з пунктом 2.2 Договору оренди передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку дії Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в пункті 10.1 даного Договору.

Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання майна в оренду покладається на орендодавця (пункт 2.5 Договору оренди).

Згідно з пунктом 3.1. Договору оренди орендна плата перераховується орендарем щомісячно у строк не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 30 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету, а 70 відсотків від суми орендної плати на рахунок орендодавця. Надання послуг щомісяця оформлюється відповідними двосторонніми актами по одному примірнику для кожної сторони, один з яких обов`язково завіряється та повертається орендодавцю не пізніше 3 календарних днів з моменту отримання таких актів. До 20 числа орендар зобов`язаний надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу орендодавця орендар зобов`язаний проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Відповідно до пункту 3.2. Договору оренди орендна плата визначається на підставі Протоколу електронного аукціону №11А-Р8-2020-10-28-000067-3 від 16.11.2020 та становить 40 000,00 грн. з ПДВ за місяць оренди.

У пункті 3.5 Договору оренди сторони погодили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції за наступний місяць.

За умовами пункту 10.1. Договору оренди цей договір укладено на строк 2 роки 11 місяців, що діє з 20 листопада 2020 року по 20 жовтня 2023 року.

Відповідно до пункту 10.4. Договору оренди у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього Договору або зміну його умов протягом одного місяця після закінченням строку його чинності Договір продовжується за згодою сторін на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід`ємною частиною Договору, при обов`язковій наявності дозволу суб`єкта, уповноваженого управляти майном.

Вказаний Договір оренди підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар - ФОП ОСОБА_2 прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно площею 167,9 кв. м, що розміщене на першому поверсі корпусу експериментально-виробничих майстерень Літ Б, та знаходиться за адресою: 02121 м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, перебуває на балансі Державного підприємства «Науково - технічний комплекс «Імпульс», на підтвердження чого 20.11.2020 між орендодавцем та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передавання орендованого майна (Додаток до Договору оренди).

Факт отримання вказаного нерухомого майна в оренду, його характеристики та факт подальшого користування ФОП ОСОБА_2 орендованим майном, зокрема, до початку введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, сторонами не заперечувався.

Згідно з пунктом 5.9. Договору орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого Майна, протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з орендодавцем договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до тарифів, встановлених для такої групи споживачів.

Судом встановлено, що між Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (балансоутримувач за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар за договором) укладено Договір №20/11-20 ККП про відшкодування комунальних послуг (далі - Договір ККП), відповідно до умов пункту 1.2. якого на підставі Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 орендар відшкодовує Балансоутримувачу витрати за спожиту електроенергію та воду згідно показників лічильника та діючих тарифів, а також за комунальні послуги та відшкодування плати за землю, а балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію орендованого приміщення (надалі - приміщення), що знаходиться в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Горлівська 226/228 (далі - будівля), загальною площею 167,9 кв. м, а також утримання прибудинкової території.

За умовами пунктів 2.1., 2.2. Договору ККП орендар відшкодовує балансоутримувачу компенсацію за користування комунальними послугами до 10 числа місяця, наступного за звітним. Надання вищевказаних послуг щомісяця оформлюється відповідними двосторонніми актами по одному примірнику для кожної сторони, один з яких обов`язково завіряється та повертається балансоутримувачу не пізніше 5 робочих днів з моменту отримання таких актів орендарем.

Пунктом 3.4.5. Договору ККП погоджено, що балансоутримувач зобов`язаний виставляти рахунки орендарю за комунальні послуги за діючими розцінками і тарифами.

У свою чергу, пунктом 3.2.3. Договору ККП встановлений обов`язок орендаря не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі, за комунальні послуги згідно виставлених балансоутримувачем рахунків.

Згідно з пунктом 5.1. Договору ККП сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами Договору. Договір діє до закінчення дії Договору оренди № 20/11-20 від 20.11.2020, якщо сторони не домовляться про інше.

Вказаний Договір ККП підписаний орендарем та балансоутримувачем та скріплений печатками сторін.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач вказує, що у відповідності до Договору оренди у період з листопада 2020 року до початку воєнного стану сторонами складались та підписувались акти надання послуг оренди, які своєчасно сплачувались позивачем.

Також, як зазначено в позовній заяві, на виконання Договору про відшкодування комунальних послуг позивачем відповідно до виставлених балансоутримувачем рахунків своєчасно та у повному обсязі сплачувалась вартість спожитих комунальних послуг включно по 31.07.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень про відшкодування за комунальні послуги за 2022 рік.

Водночас, як наголошує позивач, оскільки з початком воєнного стану, введеного на території України відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_2 фактично не велась, а орендоване майно не використовувалось за призначенням, між сторонами була досягнута усна домовленість про тимчасове призупинення орендних відносин та платежів без підписання відповідних документів.

Однак, 30.05.2022 на адресу ФОП ОСОБА_2. від відповідача надійшло повідомлення від 03.05.2022 про необхідність погашення заборгованості за договором оренди нерухомого майна та договором про відшкодування комунальних послуг на загальну суму 91 537,06 грн.

Позивач зазначає, що після отримання вказаного листа-повідомлення ФОП ОСОБА_2 звернувся до бухгалтерії орендодавця з вимогою надання розрахунків заборгованості за Договором оренди та Договором про відшкодування комунальних послуг з урахуванням дії на території України воєнного стану та не використання позивачем орендованого майна та усних домовленостей про призупинення платежів на час воєнного стану. Проте, жодних розрахунків заборгованості з орендної плати та комунальних платежів позивачу надано не було.

Поряд із цим, як наголошує позивач, з 01 червня 2022 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 року №634, яка визначає категорії орендарів державного і комунального майна, які звільняються від орендної плати, відповідно до підпункту 2 пункту 1 якої: на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене: на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях). Звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця (підпункт 5 пункту 1 Постанова №634).

Проте, як зазначає позивач, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634, незважаючи на усну домовленість сторін про ненарахування орендної плати за Договором оренди, 01.07.2022 уповноважені представники орендодавця, що забезпечували охорону об`єкта, в непередбачений Договором оренди порядок та спосіб не допустили співробітників орендаря - ФОП ОСОБА_2 до орендованого майна - магазину-складу за адресою: АДРЕСА_2 , вимагаючи передати їм всі ключі від орендованих приміщень.

Того ж дня, 01.07.2022 директором ДП «НТК «Імпульс» ОСОБА_3. було заявлено, що магазин опечатується, ніхто зі співробітників ФОП ОСОБА_2. до магазину не буде допущений, Договір оренди буде розірваний з 01.07.2022.

На підтвердження обставин недопущення орендаря до орендованого майна та власного майна ФОП ОСОБА_2 позивачем надано суду копію заяви свідка ОСОБА_1 , яка з 03.02.2021 працює адміністратором у ФОП ОСОБА_2 та підпис якої нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач Г.М. за №2089 від 26.12.2022.

Згідно вказаної заяви свідка, гр-кою ОСОБА_1 повідомлено про те, що 01.07.2022 остання разом з керівником ОСОБА_2 для приведення магазину в належний стан прибула до прохідної Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс», за адресою: АДРЕСА_2 , проте охорона орендодавця відмовилась їх пропустити до магазину, вимагаючи передати всі ключі від орендованих приміщень охороні. На питання ОСОБА_2 про підстави такого недопуску до його власного майна співробітники охорони посилалися на наказ директора ОСОБА_3 . Згодом директор Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» ОСОБА_3 вийшов до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і повідомив про те, що допуск до магазинку буде обмежено, а магазин - опечатано у зв`язку з наявною заборгованістю ОСОБА_2

11.07.2022 відповідачем було надіслано позивачу повідомлення б/н від 11.07.2022 про застосування оперативно-господарських санкцій за Договором оренди згідно з пунктом 9.2. Договору оренди у вигляді припинення з 11.07.2022 доступу ФОП ОСОБА_2, будь-яким працівникам та уповноваженим особам ФОП ОСОБА_2 до орендованого приміщення площею 167,9 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 ; взяття приміщення площею 167,9 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , під охорону та його опечатування 11.07.2022, а також заміну замків у цьому приміщенні. Як вказано в листі відповідача, зазначені оперативно-господарські санкції застосовані ДП «НТК «Імпульс» у зв`язку з наявністю заборгованості ФОП ОСОБА_2. за Договором оренди державного нерухомого майна в розмірі 97 196,15 грн та за Договором про відшкодування комунальних послуг №20/11-20 ККП від 20.11.2020 - 21 708,45 грн про відшкодування витрат, та діятимуть до моменту повного погашення заборгованості.

Факт надсилання вказаного повідомлення на адресу позивача підтверджується наявною у матеріалах справи копією опису вкладення від 11.07.2022.

Водночас, вважаючи дії орендодавця щодо недопущення позивача до орендованого приміщення та майна, що там знаходиться, неправомірними, 04.08.2022 орендар - ФОП ОСОБА_2 звернувся до Національної поліції з заявою про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України службовими особами орендодавця, а саме директором ДП «НТК «Імпульс» ОСОБА_3.. За заявою ОСОБА_2 до Дарницького управління ГУ Національної поліції України в м. Києві про самоправні дії ОСОБА_3., було зареєстроване кримінальне провадження за ст. 356 КК України №1202210520001668 від 04.08.2022 (копія витягу з ЄДРДР, копія довідки НП України про результати розслідування наявні в матеріалах справи).

Позивач також зазначає, що 22.07.2022 ОСОБА_2 надійшла усна пропозиція представника орендодавця - директора ДП «НТК «Імпульс» ОСОБА_3. про підготовку документів щодо припинення Договору оренди за згодою сторін, у відповідь на яку 27.07.2022 позивачем на адресу відповідача була направлена для підписання Додаткова угода від 01.07.2022 про припинення Договору оренди за згодою сторін відповідно до пункту 10.7. Договору оренди.

Факт надсилання вказаної додаткової угоди на адресу відповідача та її отримання останнім 11.08.2022 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №0308301461474 від 27.07.2022, опису вкладення від 27.07.2022 та копією скріншоту повідомлення про вручення відправлення №0308301461474 адресату.

Проте, відповідачем вказана додаткова угода залишена без підпису та узгодження.

У свою чергу, відповідач звернувся до позивача з повідомленням б/н від 22.09.2022 про припинення договору оренди нерухомого майна та договору про відшкодування комунальних послуг, відповідно до якого орендодавець повідомив ФОП ОСОБА_2 про припинення дії Договору оренди з 22.10.2022 на підставі пункту 10.7. Договору оренди (внаслідок одностороннього дострокового розірвання договору управненою стороною), а також про право орендодавця на притримання майна орендаря, яке знаходиться у орендованих приміщеннях, до виконання орендарем вимог орендодавця щодо погашення заборгованості з орендної плати та комунальних платежів.

Згідно вказаного повідомлення б/н від 22.09.2022 підставами для дострокового припинення Договору оренди в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, останнім зазначено: наявна заборгованість з орендної плати та комунальних платежів, яка станом на 01.09.2022 становить 181 117,78 грн, необхідність використання орендованого позивачем майна для здійснення власної виробничої діяльності ДП «НТК «Імпульс», а саме для розширення обсягів такої діяльності із виконання державного оборонного замовлення під час воєнного стану, наявність інших порушень умов Договору оренди зі сторони ФОП ОСОБА_2

У вказаному повідомленні від 22.09.2022 відповідач також зазначив про відсутність підстав для підписання надісланої позивачем Додаткової угоди від 01.07.2022 про припинення договору оренди за взаємною згодою, оскільки згідно даних Укрпошти вона направлена на адресу ДП «НТК «Імпульс» лише 27.07.2022, тобто більш пізньою датою, та не відображає реальних правовідносин сторін.

Факт надсилання повідомлення від 22.09.2022 на адресу позивача підтверджується описом вкладення №0212114151650 від 23.09.2022.

Однак, як вказує позивач, ФОП ОСОБА_2 не отримував зазначеного повідомлення від 22.09.2022, у зв`язку з чим позивач 18.10.2022 повторно звернувся до відповідача листом від 18.10.2022 із пропозицією про дострокове припинення (розірвання) Договору оренди на підставі частини 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за згодою сторін та підписання Додаткової Угоди про припинення Договору оренди за згодою сторін.

Факт надсилання вказаної пропозиції про розірвання договору з доданим до неї проектом Угоди про припинення шляхом розірвання Договору оренди на адресу відповідача та її отримання відповідачем 20.10.2022 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №0308301579009 від 18.10.2022, описом вкладення від 18.10.2022 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0308301579009.

Проте, як зазначається відповідачем в заявах по суті спору, вказана пропозиція про розірвання договору за згодою сторін залишена орендодавцем без задоволення з огляду на те, що відповідач вважає Договір оренди припиненим з 22.10.2022 на підставі повідомлення від 22.09.2022.

Позивач вказував, що наразі в орендованому приміщенні магазину-складу за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться майно сантехнічного та опалювального призначення, особисті речі для приватного користування, які належать ФОП ОСОБА_2 Відповідно до Акту інвентаризації №3/1 від 25.02.2022, який був складений до заборони доступу до магазину, в приміщенні знаходиться сантехнічне та опалювальне майно та обладнання, належного ФОП ОСОБА_2, на загальну суму 3 293 135, 89 грн. Окрім того позивач вказував, що в орендованому приміщенні знаходяться особисті речі приватного користування ОСОБА_2. на суму 734 000,00 грн згідно переліку, наведеного в інвентаризаційному акті №3/2 від 25.02.2022 року.

Згідно пояснень позивача, ФОП ОСОБА_2 позбавлений доступу до орендованого приміщення та до власного майна, яке там знаходиться. Кілька спроб ОСОБА_2 пройти до приміщення, в якому знаходилось майно ФОП ОСОБА_2, з метою доступу до власного майна, користування та розпорядження ним, були заборонені охороною ДП «НТК «Імпульс» з посиланням на розпорядження директора ДП «НТК «Імпульс».

У подальшому 24.10.2022 позивач звернувся до відповідача з листом щодо застереження про недопустимість вирішення господарського спору шляхом скоєння кримінального правопорушення, факт надсилання якого на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №0308301631183 від 24.10.2022 та опису вкладення від 24.10.2022.

Згідно наданого позивачами витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення №0308301631183, застереження вручене відповідачеві 25.10.2022.

Також, 10.01.2023 позивачем на адресу ДП «НТК «Імпульс» було направлено листа з вимогою про зняття обмежень та надання доступу позивачу до власного майна ФОП ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , факт надсилання якого на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №0308301575658 від 10.01.2023 та опису вкладення від 09.01.2023.

Однак, відповідач залишив вказані листи щодо надання доступу позивачу до власного майна та до орендованого приміщення без відповіді та задоволення.

Як зазначає позивач, унаслідок таких дій відповідача він позбавлений права розпоряджатися і мати вільний доступ до власного майна та вільно здійснювати господарську діяльність, що призводить до її збитковості, а отже наведене свідчить про істотне порушення відповідачем умов Договору оренди, що, на переконання позивача, є підставою для розірвання спірного Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 у судовому порядку на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, поновлення порушеного права власності позивача шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження власним майном та надання доступу до останнього, яке знаходиться в орендованому приміщенні, а також визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого повідомленням ДП «НТК «Імпульс» б/н від 22.09.2022 про припинення дії Договору оренди з 22.10.2022, з посиланням на відсутність визначених договором підстав для такого розірвання та порушення відповідачем статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання Договору оренди на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки даний Договір оренди №20/11-20 від 20.11.2020, про розірвання якого просить позивач, було припинено з 22.10.2022 шляхом його розірвання в односторонньому порядку ДП «НТК «Імпульс» на підставі повідомлення від 22.09.2022 та з підстав, зазначених у ньому. У відзиві на позовну заяву відповідач також посилався на недоведеність позивачем належними доказами наявності у нього права власності на майно, яке знаходиться в орендованому приміщенні, та в усуненні перешкод у доступі до якого позивачем заявлено позовну вимогу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання Договору оренди та розірвання такого Договору за рішенням суду, а тому, враховуючи положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ДП «НТК «Імпульс» усунути будь-які перешкоди позивачеві - ФОП ОСОБА_2 у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та надання доступу до власного майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , судом апеляційної інстанції не переглядається.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та пояснень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення в оскаржуваній частині, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Укладений Договір оренди №20/11-20 від 20.11.2020 за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019, який є спеціальним законом з питань оренди державного та комунального майна та регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

У відповідності до частини 1 статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності.

Відповідно до частини 2, 3 статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, що уклав договір оренди майна за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду. Договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню, якщо строк, на який укладається цей договір, перевищує п`ять років.

Так, при укладенні Договору оренди за наслідками електронного аукціону №UA-PS2020-10-28-000067-3 від 16.11.2020 сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди, але не раніше підписання акта приймання-передачі відповідного майна. Підписання актів приймання-передачі здійснюється відповідно до Порядку передачі майна в оренду.

Враховуючи наведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а також Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з умовами договору, орендодавець згідно Акту приймання-передавання орендованого майна від 20.11.2020 передав, а орендар прийняв в оренду майно - приміщення площею 167,9 кв.м, що розміщене на першому поверсі корпусу експериментально-виробничих майстерень Літ Б., та знаходиться за адресою: 02121, м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, перебуває на балансі Державного підприємства «Науково - технічний комплекс «Імпульс».

Виходячи зі змісту умов Договору оренди, його укладення було спрямоване на отримання позивачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок позивача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем витрати на утримання майна (комунальні та експлуатаційні витрати).

У відповідності до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Положеннями частин 1, 2, 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Так, відповідно до пунктів 3.2., 3.5. Договору оренди орендна плата визначається на підставі Протоколу електронного аукціону №11А-Р8-2020-10-28-000067-3 від 16.11.2020 та становить 40 000,00 грн з ПДВ за місяць оренди. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, згідно з пунктом 3.1. Договору оренди орендна плата перераховується орендарем щомісячно у строк не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 30 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету, а 70 відсотків від суми орендної плати на рахунок орендодавця. Надання послуг щомісяця оформлюється відповідними двосторонніми актами по одному примірнику для кожної сторони, один з яких обов`язково завіряється та повертається орендодавцю не пізніше 3 календарних днів з моменту отримання таких актів. До 20 числа орендар зобов`язаний надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу орендодавця орендар зобов`язаний проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Також, як уже встановлено судом, на виконання умов пункту 5.9. Договору оренди, між відповідачем (балансоутримувач за договором) та позивачем (орендар за договором) було укладено Договір №20/11-20 ККП про відшкодування комунальних послуг, відповідно до умов якого орендар зобов`язується у погодженому цим договором порядку (до 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставлених балансоутримувачем рахунків) відшкодовувати балансоутримувачу витрати за спожиту електроенергію та воду згідно показників лічильника та діючих тарифів, а також за комунальні послуги та відшкодування плати за землю.

Отже, у відповідача у зв`язку з укладенням Договору оренди та Договору ККП, прийняттям у користування об`єкту оренди, виникло зобов`язання зі сплати орендної плати та платежів, визначених Договором ККП за весь час користування об`єктом оренди в розмірі, встановленому у названих договорах.

Також відповідно до пункту 5.7. Договору оренди орендар зобов`язаний протягом місяця після укладення цього Договору застрахувати орендоване майно не менше, ніж на його вартість за звітом про незалежну оцінку (висновком про вартість) на користь Орендодавця, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об`єкта оренди, у порядку, визначеному законодавством, і надати орендодавцю копії страхового полісу і платіжного доручення. Забезпечувати укладання договорів страхування таким чином, щоб протягом всього строку оренди майно було застрахованим.

Як вбачається з матеріалів справи, під час існування між сторонами договірних відносин на підставі Договору оренди, відповідач звернувся до позивача з повідомленням б/н від 22.09.2022 про припинення договору оренди нерухомого майна та договору про відшкодування комунальних послуг, відповідно до якого орендодавець повідомив ФОП ОСОБА_2. про припинення дії Договору оренди з 22.10.2022 на підставі пункту 10.7. Договору оренди (внаслідок одностороннього дострокового розірвання договору управненою стороною), а також про право орендодавця на притримання майна орендаря, яке знаходиться у орендованих приміщеннях, до виконання орендарем вимог орендодавця щодо погашення заборгованості з орендної плати та комунальних платежів.

Згідно вказаного повідомлення б/н від 22.09.2022 підставами для дострокового припинення Договору оренди в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, останнім зазначено:

- наявна заборгованість з орендної плати та комунальних платежів, яка станом на 01.09.2022 становить 181 117,78 грн;

- необхідність використання орендованого позивачем майна для здійснення власної виробничої діяльності ДП «НТК «Імпульс», а саме для розширення обсягів такої діяльності із виконання державного оборонного замовлення під час воєнного стану, наявність інших порушень умов Договору оренди зі сторони ФОП ОСОБА_2

Предметом заявленого у даній справі позову (із урахуванням заяви про зміну предмета позову) є, зокрема, матеріально-правова вимога позивача до відповідача про визнання недійсним вказаного одностороннього правочину, оформленого повідомленням ДП «НТК «Імпульс» від 22.09.2022, адресованим ФОП ОСОБА_2 про припинення з 22.10.2022 дії Договору оренди №20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 20 листопада 2020 року між ФОП ОСОБА_2 та ДП «НТК «Імпульс».

Отже, спір у даній справі стосується законності одностороннього розірвання Договору оренди за ініціативою відповідача як орендодавця.

Так, частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 1, 3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Частиною 5 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Так, за своїм змістом та наслідками письмове повідомлення ДП «НТК «Імпульс» від 22.09.2022 є одностороннім правочином про розірвання Договору оренди, а тому при його вчиненні мають бути дотримані встановлені законодавством вимоги, необхідні для чинності такого правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недодержання особою при вчиненні правочину (в т.ч. одностороннього) наведених вимог в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

У даному випадку оскаржуваний правочин, оформлений повідомленням ДП «НТК «Імпульс» від 22.09.2022, стосується одностороннього розірвання Договору оренди з підстав порушення його умов контрагентом, а отже має відповідати насамперед приписам пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість одностороннього розірвання договору, якщо це встановлено договором або законом, у разі порушення іншою особою взятих на себе зобов`язання за таким договором.

У разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18.

Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати, чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом).

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №910/18029/21, від 15.06.2023 у справі №910/17401/21, прийнятих у спорах з аналогічних правовідносин.

Тобто, досліджуючи питання законності вчинення одностороннього правочину про розірвання договору насамперед слід встановити, чи передбачено у конкретному випадку право односторонньої відмови від договору в позасудовому порядку та чи має місце порушення контрагентом договірного зобов`язання, яке тягне за собою правові наслідки у такому вигляді.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Так, умовами пункту 10.7. Договору передбачено, що чинність цього Договору припиняється, зокрема, достроково за взаємною згодою сторін, за рішенням суду або у передбачених Договором випадках одностороннього розірвання договору управненою стороною.

У пункті 10.3. Договору сторони погодили, що договір може бути розірвано орендодавцем в односторонньому порядку у разі невиконання орендарем своїх зобов`язань.

Тобто, умовами Договору передбачена можливість одностороннього розірвання Договору за ініціативою відповідача у разі невиконання орендарем своїх зобов`язань.

Так, припиняючи дію Договору оренди шляхом направлення повідомлення від 22.09.2022 відповідач посилався серед інших підстав на заборгованість позивача з орендної плати та комунальних платежів, яка разом станом на 01.09.2022 складає 181 117,78 грн та відповідно до змісту повідомлення від 03.05.2022 виникла у березні 2022 року.

Однак, як вірно наголосив суд першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 №634 (далі, Постанова №634) було передбачено підстави для автоматичного звільнення від орендної плати за договорами, погодженими або укладеними до 24 лютого 2022 року, для чотирьох категорій державного майна.

Зокрема, згідно з підпунктом 2 пункту 1 Постанови №634 передбачено, що на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене: на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях); у закладах культури і освіти, якщо об`єкт оренди було передано в оренду на погодинній основі.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 Постанови №634 звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця.

Таким чином, зазначене у підпункті 2 пункту 1 Постанови №634 правило автоматичного звільнення від орендної плати стосується всіх категорій орендарів, проте виключно відносно договорів, що були чинними станом на 24.02.2022 або укладені після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше.

Оскільки Постанова №634 набула чинності 01.06.2022, а право на звільнення від орендної плати у зазначених осіб виникло з першого дня введення воєнного стану, підпункт 5 пункту 1 Постанови №634 зобов`язує орендодавця у разі, коли майно розташоване на відповідній території, автоматично перерахувати орендну плату. Окреме рішення уповноваженого органу або відповідача як орендодавця відповідного письмового рішення про звільнення позивача як орендаря від сплати орендної плати для цього положеннями вказаної Постанови №634 не вимагається. У разі наявності на дату набрання чинності Постановою №634 переплати, кошти зараховуються в рахунок орендної плати за майбутній період.

З урахуванням наведеного, оскільки правовідносини сторін спірного Договору оренди після 01.06.2022 мають здійснюватися з урахуванням положень підпункту 2 пункту 1 Постанови №634, а також зважаючи на дату укладання спірного Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020, тобто до 24.02.2022, та місцезнаходження орендованого приміщення у м. Києві, правильним є висновок суду першої інстанції, що у відповідача з урахуванням положень Постанови №634 були відсутні підстави для нарахування та стягнення з ФОП ОСОБА_2 орендної плати за період після 24.02.2022 та до 30.09.2022, у зв`язку з чим, відповідно, у позивача не виникли зобов`язання зі сплати орендної плати за Договором оренди станом на 22.09.2022 за вказаний спірний період.

Із наведених підстав судом також не прийнято до уваги наданий відповідачем акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний відповідачем в односторонньому порядку, згідно з яким заборгованість позивача з орендної плати станом на 30.09.2023 за період листопад 2020 - вересень 2023 року складає 268 969,32 грн.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що місцевий господарський суд безпідставно керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 №634 в частині висновків про відсутність у позивача обов`язку сплачувати оренду плату з 24.02.2022 до 30.09.2022, оскільки дана постанова була прийнята та опублікована вже після того, як у орендодавця сформувався істотний борг за користування орендованим майном та йому було направлено повідомлення від 03.05.2022 про необхідність його погашення не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки дана Постанова чітко регламентує, що позивач звільняється від орендної плати на весь період воєнного стану, який введений з 24.02.2022, та не довше, ніж до 30 вересня 2022 року.

Помилковими та такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні правових норм є також доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Постанова №634 у вказаній частині як підзаконний нормативно-правовий акт, прийнятий Урядом, суперечить положенням Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Так, відповідач у даному контексті посилається на пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким передбачено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо можливості застосування пільгової орендної плати на строк, що не перевищує шість місяців, для орендарів, які беруть участь в аукціоні з оренди державного майна з метою переміщення виробництв, активів і потужностей для здійснення господарської діяльності, розміщених на території, визначеній Кабінетом Міністрів України, а також механізму підтвердження права на застосування пільгової орендної плати;

Однак, як вірно зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», виходячи з його логічного змісту, регулює можливість встановлення КМУ пільгової орендної плати саме при передачі в оренду державного майна для орендарів, які беруть участь в аукціоні з оренди державного майна, тобто фактично для нових правовідносин з оренди, а не тих, що вже існували станом на дату введення в Україні воєнного стану та її прийняття.

Стосовно посилань відповідача як на підставу для одностороннього розірвання Договору оренди на наявність у позивача заборгованості по оплаті комунальних послуг згідно Договору КПП колегія суддів зазначає, що наявність заборгованості з оплати комунальних послуг, що виникли у зв`язку з користуванням предметом оренди, не може бути визнана підставою для припинення самого Договору оренди, оскільки заборгованість по оплаті комунальних платежів не входить до складу орендної плати, передбаченої спірним Договором оренди, та регулюється іншим правочином, укладеним між сторонами.

При цьому, згідно викладених у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №911/27/21 висновків для встановлення обов`язку орендаря нерухомого майна сплачувати вартість спожитих комунальних послуг визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №904/983/18 суд касаційної інстанції зазначав, що підставою для розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов`язань, передбачених статтями 782, 783 Цивільного кодексу України, або договором оренди.

Як стверджує позивач та не спростовано скаржником, відповідач не надав позивачу жодних доказів на підтвердження розміру та обсягу спожитих ФОП ОСОБА_2 комунальних послуг у спірний період.

Позивачем, у свою чергу, до матеріалів справи долучені платіжні доручення, згідно яких позивачем було сплачено виставлені відповідачем рахунки за комунальні послуги включно по 31.07.2022. Дана обставина підтверджується також даними з акту звіряння взаємних розрахунків, згідно з яким залишок заборгованості по відшкодуванню комунальних послуг станом на 30.09.2022 становить 1 237,58 грн.

Отже, позивачем було оплачено виставлені відповідачем рахунки за період до моменту перешкоджання позивачу у доступі до орендованого майна (липень 2022 року).

Таким чином, зважаючи на відсутність станом на 22.09.2022 у ФОП ОСОБА_2. заборгованості з орендної плати перед відповідачем, а також неможливості врахування заборгованості з оплати комунальних послуг згідно Договору № 20/11-20 КПП про відшкодування комунальних послуг від 20.11.2020 в обґрунтування підстав для розірвання Договору оренди, підстави для припинення відповідачем в односторонньому порядку Договору оренди у зв`язку з наявністю заборгованості позивача з орендної плати та комунальних послуг відсутні, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.

Також відповідач у своєму повідомленні про одностороннє розірвання Договору оренди посилався як на підставу його розірвання на необхідність використання орендованого позивачем майна для здійснення власної виробничої діяльності ДП «НТК «Імпульс», а саме для розширення обсягів такої діяльності із виконання державного оборонного замовлення під час воєнного стану.

У даному контексті суд зазначає, що відповідно до пункту 5 Постанови №634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, зокрема у випадку, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

Таким чином, положеннями пункту 5 Постанови №634 з урахуванням норми статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено право орендодавця відмовитись саме від продовження дії договору оренди державного та комунального майна, строк яких завершується у період дії воєнного стану, з підстав, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача.

Таке повідомлення про непродовження договору оренди балансоутримувач надсилає орендарю та орендодавцю за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди.

Відповідач у даному випадку помилково посилається на вищенаведені норми законодавства, оскільки така норма не надає відповідачу права на одностороннє розірвання Договору, який згідно з пунктом 10.1 Договору оренди діє до 20.10.2023, а регулює порядок відмови орендодавця (балансоутримувача) саме від продовження договору оренди на новий строк.

Більш того, суд критично оцінює спірне повідомлення від 22.09.2022 про припинення Договору оренди в якості повідомлення про непродовження договору оренди в порядку пункту 5 Постанови №634, позаяк таке повідомлення надсилається за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, а не майже ніж за рік до закінчення Договору оренди.

Отже, безпідставними є посилання відповідача у правочині про одностороннє розірвання Договору оренди на положення пункту 5 Постанови №634 та статтю 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

З огляду на висновки суду про відсутність у позивача з урахуванням Постанови №634 заборгованості з орендної плати перед відповідачем, суд зауважує, що як наслідок також відсутнє право орендодавця на застосування оперативно-господарських санкцій, підставою застосування яких визначене приписами статті 218 Господарського кодексу України вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Щодо посилань скаржника на порушення позивачем вимог пункту 5.7. Договору як підставу для одностороннього розірвання, суд зазначає таке.

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 5.7. Договору оренди орендар зобов`язаний протягом місяця після укладення цього Договору застрахувати орендоване майно не менше, ніж на його вартість за звітом про незалежну оцінку (висновком про вартість) на користь орендодавця, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об`єкта оренди, у порядку, визначеному законодавством, і надати орендодавцю копії страхового полісу і платіжного доручення. Забезпечувати укладання договорів страхування таким чином, щоб протягом всього строку оренди майно було застрахованим.

Однак, як вбачається зі змісту повідомлення відповідача від 22.09.2022, такої підстави для одностороннього розірвання договору як порушення орендарем умов пункту 5.7. Договору оренди Підприємством не зазначено, відповідно, таке порушення, якщо воно існувало, не було покладене в обґрунтування права відповідача на одностороннє розірвання Договору оренди й не може свідчити про законність такого розірвання.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що орендоване майно було застраховане позивачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Договору №111-1.21.003 страхування відповідальності перед третіми особами від 14.01.2021, об`єктом страхування за яким є територія, де ведеться господарська діяльність страхувальника - 02121, м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, приміщення на першому поверсі корпусу експериментально-виробничих майстерень літ. Б., загальною площею 167,90 кв.м.; загальна страхова сума - 3 151 000,00 грн. Термін дії договору - з 15.01.2021 по 14.01.2022.

З урахуванням встановлених судом обставин, припинення Договору оренди в односторонньому порядку, яке оформлене повідомленням про припинення від 22.09.2022, за відсутності визначених договором підстав для одностороннього розірвання договору (зважаючи на встановлення судом обставин відсутності заборгованості позивача з орендної плати та відсутності підстав для одностороннього розірвання Договору на підставі пункту 5 Постанови №634, яка регулює порядок висловлення заперечень саме щодо продовження дії договору оренди), є порушенням норм статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статті 525 Цивільного кодексу України, частини першої статті 651 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим цей правочин підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги

ФОП ОСОБА_2. про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого повідомленням ДП «НТК «Імпульс» від 22.09.2022.

Щодо позовної вимоги ФОП ОСОБА_2. про розірвання Договору оренди в судовому порядку колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як зазначалось судом, позивач звертався до відповідача з листом від 18.10.2022 із пропозицією про дострокове припинення (розірвання) Договору оренди на підставі частини 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за згодою сторін та підписання Додаткової Угоди від 18.10.2022 про припинення Договору оренди за згодою сторін, факт надсилання якого відповідачу підтверджується матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у передбачений статтею 188 Господарського кодексу України строк не надав відповідь на вказаний лист позивача та не повернув підписаний примірник Додаткової Угоди від 18.10.2022, ФОП ОСОБА_2 заявлено позовну вимогу про розірвання спірного Договору оренди на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України у зв`язку з істотним порушенням його умов з боку орендодавця - ДП «НТК «Імпульс» шляхом відмови орендодавця від надання орендарю доступу для користування об`єктом нерухомого майна державної власності - приміщенням загальною площею 167,9 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 .

Приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи статті 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов`язань, передбачених законом або договором.

При цьому суд зазначає, що заявляючи вимоги про розірвання договору, позивач повинен довести обставини, які передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін.

Зокрема, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом, та визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №912/354/20, від 17.03.2021 у справі №910/5816/20, надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто, суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Отже, за висновками суду чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов`язань однієї зі сторін, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Укладений між сторонами правочин є Договором оренди, правова природа якого як двостороннього та оплатного договору зумовлює наявність взаємних обов`язків у кожної із сторін договору.

В якості підстави для розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням його умов позивач у позовній заяві посилається на недопуск орендаря - ФОП ОСОБА_2. до орендованого приміщення та до власного майна відповідачем - ДП «НТК «Імпульс» під виглядом застосування до позивача оперативно-господарських санкцій.

Разом із цим, правові підстави для застосування оперативно-господарських санкцій визначено статтею 235 Господарського кодексу України, відповідно до якої за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором (частина 2 статті 235 Господарського кодексу України).

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання (частина 3 статті 235 Господарського кодексу України).

Види оперативно-господарських санкцій закріплено статтею 236 Господарського кодексу України, згідно із частиною першою якої у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною; відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт унаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов`язання. При цьому цей перелік оперативно-господарських санкцій, не є вичерпним; сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції (частина друга статті 236 Господарського кодексу України).

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання (стаття 237 Господарського кодексу України).

З викладеного вбачається, що оперативно-господарські санкції можуть полягати в односторонній відмові від господарського зобов`язання (повністю або частково) або в односторонній зміні його умов. Оперативно-господарські санкції застосовуються відповідною особою - стороною зобов`язання в односторонньому порядку, а їх перелік та порядок вжиття визначаються виключно положеннями договору, укладеного між сторонами. Мета застосування зазначених санкцій - припинення або запобігання повторенню порушень зобов`язання шляхом оперативного впливу на правопорушника. Оперативно-господарські санкції застосовуються виключно за рішенням управненої сторони й спрямовані на корегування подальшої поведінки порушника господарського зобов`язання в майбутньому.

Виходячи з аналізу положень статті 237 Господарського кодексу України особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб`єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов`язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором (подібна за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 905/2464/17, від 20.10.2020 у справі №905/267/19, від 15.10.2019 у справі №905/2319/17).

При цьому загальні посилання в договорі на врегулювання питань діючим законодавством не свідчать про те, що сторони передбачили та погодили застосування відповідних оперативно-господарських санкцій (постанова Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 910/15271/21).

Відповідно до пункту 9.2. Договору оренди за цим Договором орендодавець вправі застосувати щодо орендаря всі види оперативно-господарських санкцій, передбачені у статті 236 Господарського кодексу України.

Тобто, положення пункту 9.2. Договору оренди не містять погодженого сторонами порядку та умов застосування певного виду оперативно-господарських санкцій, зокрема, зазначеним пунктом Договору оренди не визначено підстав для застосування до орендаря відповідальності у вигляді односторонньої відмови від виконання свого зобов`язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це (шляхом обмеження орендарю доступу до орендованого приміщення), позаяк загальне посилання в зазначеному пункті Договору на норми статті 236 Господарського кодексу України не свідчать про те, що сторони передбачили та узгодили застосування відповідних оперативно-господарських санкцій.

При цьому, за вже встановленого судом факту відсутності порушень зобов`язань за Договором оренди з боку позивача (зокрема, щодо сплати орендної плати з огляду на положення Постанови №634), така обставина унеможливлює застосування до орендаря такої оперативно-господарської санкції як припинення доступу до орендованого приміщення, взяття приміщення під охорону та його опечатування, а також заміну замків у вказаному приміщенні, які було застосовано відповідачем згідно з повідомленням від 11.07.2022 у зв`язку з наявною заборгованістю позивача з орендної плати.

За таких обставин, прийняття ДП «НТК «Імпульс» в односторонньому порядку рішення про відмову від виконання свого зобов`язання шляхом припинення доступу позивачу до орендованого приміщення, є необґрунтованим та безпідставним порушенням відповідачем умов Договору оренди, зокрема передбаченого пунктом 7.2. Договору оренди обов`язку орендодавця не вчиняти незаконних дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього Договору.

Станом на момент подання позову в даній справі (серпень 2023 року) наявні обставини протиправного обмеження відповідачем доступу позивача до орендованого приміщення, а тому за умови визнання недійсним повідомлення відповідача б/н від 22.09.2022 про припинення Договору оренди з 22.10.2022, позивачем правомірно заявлені позовні вимоги саме про розірвання укладеного між сторонами Договору оренди № 20/11-20 від 20.11.2020.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх обов`язків за Договором оренди в частині забезпечення позивачу постійного та безперешкодного доступу до орендованого ним приміщення, що є істотним порушенням умов Договору оренди, враховуючи мету укладення такого Договору, наявні правові підстави для розірвання укладеного між сторонами Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог в цій частині. Рішення суду першої інстанції в цій частині є правильним та обґрунтованим.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання Договору оренди та його розірвання в судовому порядку, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, які стосуються оскарження додаткового рішення суду, колегія суддів встановила наступне.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина 5 статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Так, після прийняття рішення в даній справі 19.10.2023 до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства «НТК «Імпульс» надійшла заява б/н від 16.10.2023 про ухвалення додаткового рішення у справі №910/5959/23 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 816,67 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23 заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти заяви відповідача відмовлено.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення його заяви про розподіл витрат на правничу допомогу та просить суд стягнути їх з відповідача у розмірі 13 816,67 грн. Водночас у заяві про зміну апеляційної скарги відповідач просить суд стягнути з позивача 41 450,00 грн витрат на правничу допомогу, оскільки скаржником оскаржується рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у частині задоволення позовних вимог й у разі задоволення його апеляційної скарги та скасування рішення суду в цій частині відповідач матиме право на новий розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Оцінивши доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі щодо оскарження додаткового рішення суду, колегія суддів вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню, а відповідне додаткове рішення суду підлягає зміні з огляду на таке.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Судом встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що планує понести витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких буде визначений додатково і залежить від тривалості розгляду даної справи, кількості проведених судових засідань та підготовлених процесуальних документів, їх обсягу та складності. Докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У відповідності до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України відповідачем після прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/5959/23 було подано до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій останнім зазначено про понесення у зв`язку з розглядом даної справи витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 41 450,00 грн, у зв`язку з чим відповідач, із урахуванням часткового задоволення позовних вимог рішенням суду від 11.10.2023 у даній справі, просив суд покласти на позивача витрати відповідача на правову допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 13 816,67 грн..

Вказана заява, зважаючи на дату ухвалення основного рішення у даній справі №910/5959/23 - 11.10.2023, звернення відповідача до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, до якої долучено докази понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, 16.10.2023 (згідно відмітки Укрпошти про прийняття поштового відправлення №0212114629992 до пересилання на адресу господарського суду), подана у встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України п`ятиденний строк.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру представником відповідача разом із заявою від 16.10.2023 подано до суду такі документи (том 1, а.с. 83-103):

- копію Договору про надання правової допомоги від 01.06.2022 та додаткової угоди №1 до даного договору;

- акти прийняття/надання правової допомоги за договорами за травень 2023 року - вересень 2023 року;

- платіжні інструкції щодо оплати правової допомоги період з травня 2023 року по вересень 2023 року, рахунки за вказаний період (травень-жовтень 2023 року).

Також у матеріалах справи міститься копія виданого адвокатським бюро «Максима Пустового» ордера №1078705 від 06.06.2023 на надання правової допомоги у Господарському суді міста Києва адвокатом Пустовим Максимом Володимировичем, а також копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №682 від 29.03.2010 на ім`я адвоката Пустового Максима Володимировича.

Так, за умовами укладеного 01.06.2022 між Державним підприємством «НТК «Імпульс» (клієнт за договором, відповідач у справі) та адвокатом Пустовим Максимом Володимировичем (адвокат за договором) Договору про надання правової допомоги (далі - Договір) сторони домовились, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Адвокат зобов`язуються надавати Клієнту консультаційні та юридичні послуги, правову допомогу та здійснювати представництво і захист інтересів Клієнта, в обсязі та на умовах, які передбачені цим Договором, а також Додатковими угодами до даного Договору (пункт 1.1 Договору).

Згідно з пунктом 9.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін із прикладенням печаток і діє до моменту належного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором та Додатковими угодами до нього, стосовно надання/прийняття юридичних послуг та правової допомоги, яка була фактично оплачена Клієнтом і, відповідно, надана Адвокатом.

Відповідно до пункту 4.1. Договору за послуги, вказані у пункті 2.1. цього Договору, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (Гонорар) у розмірі, який розраховується згідно із Додатковою угодою №1 до даного Договору, яка є його невід`ємною частиною, або у відповідності до інших укладених сторонами Додаткових угод. Порядок і розмір оплати окремих доручень Клієнта, які не входять до переліку встановленого Додатковою угодою №1, визначається за окремою домовленістю сторін.

01.06.2022 між Підприємством та Адвокатом було підписано Додаткову угоду №1 до Договору, за змістом якої сторони погодили опис та вартість послуг, що надаються адвокатом.

За умовами пункту 5.1. Договору зобов`язання Адвоката за даним Договором вважаються виконаними належним чином з моменту фактичного надання Клієнту юридичних послуг чи правової допомоги, які оплачені Клієнтом у погодженому сторонами обсязі. В підтвердження виконання зобов`язань Адвоката перед Клієнтом протягом п`яти календарних днів з моменту здійснення дій, передбачених пунктом 2.1. даного Договору, а також Додатковими угодами і рахунками до Договору, складається акт прийняття/надання правової допомоги. В разі відмови Клієнта від підписання акту Адвокат залишає за собою право складання одностороннього акту.

Як встановлено судом, між відповідачем та адвокатом на виконання умов Договору було погоджено та підписано акти прийняття/надання правової допомоги за Договором від 31.05.2023 на суму 39 751,55 грн, від 30.06.2023 на суму 37 267,08 грн, від 31.07.2023 на суму 39 751,55 грн, від 29.09.2023 на суму 43 478,26 грн, від 31.08.2023 на суму 39 751,55 грн.

Також адвокатом було виставлено відповідачу рахунок №11 від 09.05.2023 на суму 39 751,55 грн, рахунок №12 від 09.06.2023 на суму 37 267,08 грн, рахунок №13 від 10.07.2023 на суму 39 751,55 грн, рахунок №14 від 04.08.2023 на суму 39 751,55 грн, рахунок №15 від 05.09.2023 на суму 43 478,26 грн, рахунок №16 від 04.10.2023 на суму 43 478,26 грн.

Відповідно до вказаних актів та рахунків адвокатом було надано відповідачу правову допомогу при розгляді справи №910/5959/23, а саме:

- підготовка клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, виїзд до суду для ознайомлення - 1 год. 30 хв. - вартість послуги 500,00 грн;

- виїзд до Господарського суду міста Києва для ознайомлення зі справою - 1 год. 30 хв. - вартість послуги 1500,00 грн;

- підготовка, оформлення, направлення відзиву на позовну заяву, робота з матеріалами справи - 4 год. 30 хв. - вартість послуги 4000,00 грн;

- представництво у судовому засіданні 08.06.2023 року, виїзд до Господарського суду міста Києва (перерва у засіданні) - 2 год. 30 хв. - вартість послуги 2250,00 грн;

- підготовка процесуальних документів - заперечень на клопотання про витребування доказів та на заяву про зміну предмету позову - 2 год. 30 хв. вартість послуги 3200,00 грн;

- представництво у судовому засіданні 13.07.2023 року, виїзд до Господарського суду міста Києва (перерва у засіданні) - 2 год. 30 хв. - вартість послуги 2250,00 грн;

- підготовка, оформлення, направлення заперечень на відповідь на відзив у справі, оформлення двох письмових пояснень від працівників ДП «НТК «Імпульс» Житнікова, Ящука - 4 год. - варіть послуги 4500,00 грн;

- підготовка заяви про залучення доказів (заяв свідків) - 1 год - вартість послуги 1200,00 грн.

- представництво у судовому засіданні 03.08.2023 року, виїзд до Господарського суду міста Києва (перерва у засіданні) - 2 год. - вартість послуги - 2250,00 грн;

- підготовка клопотання про призначення експертизи у справі - 1 год. 30 хв. - вартість послуги 2000,00 грн;

- представництво у судовому засіданні 16.08.2023 року, виїзд до Господарського суду міста Києва (закрито підготовче засідання у справі) - 2 год. - вартість послуги 3000,00 грн;

- підготовка, оформлення та направлення двох адвокатських запитів до ДПІ та Державної служби зайнятості по справі - 2 год. - вартість послуги 2000,00 грн;

- підготовка та направлення до суду процесуальних документів: заяви про виклик свідків; заяви про визнання доказів недостовірними - 2 год. - вартість послуги 2000,00 грн.

- підготовка та оформлення адвокатського запиту до Дарницького УП ГУНП у м. Києві - 1 год. - вартість послуги 1200,00 грн;

- представництво у судовому засіданні 28.09.2023 року, виїзд до Господарського суду міста Києва (розгляд по суті) - 2 год. - вартість послуги 3000,00 грн;

- підготовка, оформлення додаткових письмових пояснень у справі - 1 год. - вартість послуги 1200,00 грн;

- представництво у судовому засіданні 11.10.2023 року, виїзд до Господарського суду міста Києва (розгляд по суті) - 2 год. 30 хв. - вартість послуги 3000,00 грн;

- підготовка, оформлення, направлення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі - 2 год. - вартість послуги 2 000,00 грн.

Загальна вартість наданих адвокатом послуг в межах розгляду даної справи №910/5959/23 становить 41 450,00 грн.

На підтвердження факту оплати правової допомоги за Договором суду надано копії платіжних інструкцій №601 від 08.09.2023 на суму 35 000,00 грн, №499 від 07.08.2023 на суму 32 000,00 грн, №453 від 11.07.2023 на суму 32 000,00 грн, №404 від 12.06.2023 на суму 30 000,00 грн, №352 від 10.05.2023 на суму 32 000,00 грн.

У поданій відповідачем заяві наведено детальний опис робіт, витрачений час та розрахункова вартість наданої правової допомоги, що пов`язана з розглядом даної справи, відповідно до якої судом встановлено, що вартість витрат на професійну правничу допомогу відповідачем визначалась з урахуванням часу, витраченого адвокатом на надання певних послуг, при цьому вартість однієї години визначена виходячи з тарифів, погоджених у Додатковій угоді №1 до Договору про надання правової допомоги від 01.06.2022.

Отже, вищепереліченими документами підтверджується факт понесення відповідачем витрат на правничу допомогу на суму 41 450,00 грн.

Водночас, колегія суддів, враховуючи правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, зазначає, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Як уже наголошувалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Так, позивачем 16.11.2023 подані до суду письмові заперечення щодо заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі щодо їх змісту, обсягу та вартості, в яких він наголосив на тому, що розмір витрат відповідача на правничу допомогу є явно завищеним, необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, складності справи. Позивач просив суд зменшити суму відшкодування до 3 000,00 грн.

Місцевий господарський суд, приймаючи додаткове рішення, врахувавши заперечення позивача щодо заявленої до стягнення з нього суми, зазначив, що до складу витрат відповідача на професійну правничу допомогу включені витрати на представництво інтересів клієнта в судових засіданнях 08.06.2023, 13.07.2023, 03.08.2023, 16.08.2023, 28.09.2023 та 11.10.2023 у Господарському суді міста Києва - загальною вартістю 15 750,00 грн (13 год. 30 хвил.), в той час як відповідно до протоколів судових засідань від 08.06.2023, 13.07.2023, 03.08.2023, 16.08.2023, 28.09.2023 та 11.10.2023 тривалість засідань за участю адвоката Пустового М.В. становила 9 хвил., 10 хвил., 29 хвил., 27 хвил., 1 год. 05 хвил. та 1 год. 13 хвил., що не відповідає даним, врахованим відповідачем при визначенні вартості відповідних послуг.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками місцевого господарського суду з огляду на те, що як вказує відповідач та вбачається із матеріалів справи, а саме протоколів судових засідань, майже всі судові засідання у даній справі починалися з затримкою від 15-ти хвилин до двох годин, які представник відповідача очікував у приміщення Господарського суду міста Києва, а тому в детальному описі робіт (наданих послуг), наведеному відповідачем, і вказаний весь час, витрачений на представництво інтересів відповідача адвокатом Пустовим М.В. у судових засіданнях Господарського суду міста Києва.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21, від 01.12.2021 у справі №641/7612/16-ц, від 10.08.2022 у справі №369/3817/19, від 27.04.2023 у справі №280/4115/20 неодноразово виснував про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі в судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (такий же висновок викладено в додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21).

У пунктах 3.45-3.47 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 викладено такий правовий висновок:

«Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад, написання процесуального документа чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок зі вчинення комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.».

Таким чином, відповідач при визначенні вартості послуг з участі у судових засіданнях правомірно зазначав увесь час, витрачений його представником на таку послугу, а не лише виходячи з тривалості самих судових засідань.

Мотиви, якими керувався суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, не узгоджуються в цій частині з нормативними приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України та вищенаведеними висновками Верховного Суду щодо їх застосування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем у межах даного спору було подано до суду такі процесуальні документи: відзив на позовну заяву (4 год. 30 хв. - 4000,00 грн), заперечення на клопотання про витребування доказів та на заяву про зміну предмета позову (2 год. 30 хв. - 2000,00 грн), заперечення на відповідь на відзив (3 год. - 3000,00 грн), два письмових пояснення від працівників Підприємства Житнікова, Ящука (1 год. - 1500,00 грн), заяву про залучення доказів (заяв свідків) (1 год. - 1200,00 грн), клопотання про призначення експертизи (1,5 год. - 2000,00 грн), заяви про виклик свідків та про визнання доказів недостовірними (2 год. - 2000,00 грн), додаткові пояснення у справі (1 год. - 1200,00 грн), заяву про ухвалення додаткового рішення у справі (2 год. - 2000,00 грн).

Оцінюючи необхідність понесення відповідачем витрат на підготовку вказаних документів, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки у задоволенні клопотання про призначення експертизи, заяви про виклик свідків суд відмовив через відсутність процесуальної необхідності вчинення таких дій, то відсутні підстави для включення вартості послуг з їх вчинення до складу витрат, що мають буті відшкодовані позивачем.

Стосовно зазначених в описі витрат на підготовку адвокатських запитів (копії наразі долучені до апеляційної скарги), то такі не були долучені до матеріалів справи під час розгляду справи місцевим господарським судом, посилання на них у заявах по суті спору відсутні, а тому також відсутні підстави для включення вартості таких послуг до складу витрат, що мають буті відшкодовані позивачем. У протоколі судового засідання від 11.10.2023 відсутні відомості про огляд судом відповідей на вказані адвокатські запити, як і відсутні самі відповіді на них у матеріалах справи.

Також завищеним, з огляду на зміст та об`єм документів, є час, витрачений адвокатом на підготовку та подання до суду відзиву на позовну заяву (викладений на 10 стор.), заперечення на клопотання про витребування доказів (викладене на 2 стор.), заперечення на заяву про зміну предмета позову (викладене на 4 сторінках), заперечення на відповідь на відзив (викладене на 4 стор.), додаткові пояснення (викладені на 1,5 стор.), заяви про ухвалення додаткового рішення (викладена на 5 стор.), загальна вартість яких визначена відповідачем у сумі 13 400,00 грн.

Водночас, суд вважає обґрунтованими посилання скаржника на важливість значення справи для нього, оскільки однією із заявлених позовних вимог (у задоволенні якої судом було відмовлено) була вимога про усунення перешкод позивачеві у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та надання доступу до нього, в якій позивач оцінював вартість свого майна у розмірі понад 3 000 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані відповідачем до заяви про розподіл судових витрат докази та висловлені позивачем заперечення, неврахування судом першої інстанції усього часу, витраченого адвокатом на участь у судових засіданнях та значення справи, зокрема для відповідача, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність, з урахуванням рівня складності справи, вважає заявлену відповідачем до стягнення з позивача суму витрат на правничу допомогу в розмірі 13 816,67 грн завищеною, однак розумним буде їх зменшення на 50% - до 6 908,34 грн.

З огляду на встановлене та враховуючи, що даною постановою рішення суду першої інстанції про часткове задоволення двох позовних вимог залишено без змін, за висновком суду апеляційної інстанції, заява відповідача про ухвалення додаткового рішення у даній справі підлягає частковому задоволенню на суму 6 908,34 грн, а доводи апеляційної скарги відповідача щодо оскарження додаткового судового рішення є частково обґрунтованими.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» такою, що підлягає частковому задоволенню (в частині, що стосується оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23, яке за наслідками апеляційного перегляду справи підлягає зміні), водночас, рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 в оскаржуваній частині прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. Апеляційна скарга відповідача в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у даній справі є необґрунтованою.

Розподіл судових витрат здійснено у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктами 1, 2 частини 1 статті 275, статтями 276, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/5959/23 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/5959/23 змінити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (вул. Горлівська, 226/228, м. Київ, 02121, код ЄДРПОУ 14307765) 6 908 (шість тисяч дев`ятсот вісім) грн 34 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти заяви відповідача відмовити.

Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва згідно вимог процесуального законодавства.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Імпульс».

Матеріали справи №910/5959/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.07.2024 після виходу з відпустки судді Іоннікової І.А.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова

Джерело: ЄДРСР 120540562
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку