ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7545/23 пров. № А/857/8007/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного (головуючий суддя Мандзія О.П.), ухвалене в порядку письмового провадження м.Тернопіль 15 лютого 2024 року, у справі №300/7545/23 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

20.11.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, просив визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18.10.2023 №3714/03 «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно до п.1 ч.1, абз.3 ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням посади начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з припиненням державної служби; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з 19.10.2023; стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2023 по день ухвалення судом рішення по даній справі.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час попередження запропонував позивачу рівнозначні посади та інші вакантні посади, наявні у Західному міжрегіональному Управлінні Міністерства юстиції станом на 11.10.2023. Твердження позивача про те, що Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції допущено зволікання щодо його попередження про звільнення зокрема вже тоді, коли в новоутвореному Тернопільському відділі державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції була відсутня вакантна посада начальника відділу, є хибними та необгрунтованими, оскільки Закон України «Про державну службу» та/або КЗпП України не містять приписів щодо строків винесення працівнику попередження про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією після прийняття уповноваженим органом. Суд першої інстанції зауважив, що аналіз положень ст.87 Закону № 889-VIII, яким визначається підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, та у спірних правовідносинах не зобов`язаний був пропонувати позивачу усі вакантні посади, в тому числі начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, оскільки вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року скасувати та ухвалити судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суб`єкт призначення повинен був запропонувати позивачу усі вакантні посади на момент попередження про звільнення, що 06.09.2023 під час першого попередження про наступне вивільнення зроблено не було, а запропоновано зайняти посаду: начальника Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - рівнозначну та нижчу посаду головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, проте в цей час наявними були 474 посади, та на певні з них він би погодився. Окрім того вважає, що мало місце необґрунтоване затягування пропозиції посади у новоствореному органі. Вважає, що відповідачем не було проведено порівняльного аналізу компетентності, стажу державної служби серед працівників. Дані обставини не взяті судом першої інстанції до уваги.

Відповідач на адресу суду апеляційної інстанції надіслав відзив в якому зазначив, що при звільнені позивача з посади державної служби були дотримані законодавчі норми, рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням матеріальних та процесуальних норм та практики Верховного Суду.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах юстиції з 2016 року, 02.03.2016 позивач прийняв Присягу державного службовця, про що свідчать відомості його трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.2012.

Відповідно до наказу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №993/03 від 29.12.2022 «Про найменування посад», ОСОБА_1 з 29.12.2022 працював на посаді начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка відносилась до посад державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б3».

Згідно із наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2023 № 776/5 «Про відділи державної виконавчої служби у Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції» утворено Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, реорганізувавши шляхом злиття Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Встановлено, що Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є правонаступником відповідних реорганізованих відділів державної виконавчої служби.

Наказом Міністра юстиції України від 03.03.2023 № 859/5 «Про затвердження структури та штатної чисельності» затверджено структуру та штатну чисельність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

23.03.2023 Державним секретарем затверджено штатний розпис на 2023 рік Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 31.03.2023 №794/03 «Про введення в дію структури та штатної чисельності, штатного розпису Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на 2023» введено в дію з 31.03.2023 структуру та штатну чисельність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2023 № 859/5 та штатний розпис Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на 2023 рік від 23.03.2023 року.

Новою структурою та штатною чисельністю, штатним розписом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції передбачено 106 відділів державної виконавчої служби (у Волинській області - 13; у Закарпатській області - 13; у Івано-Франківській області - 10; у Львівській області - 27; у Рівненській області - 18; у Тернопільській області - 10; у Чернівецькій області - 15), відповідно 106 посад начальників відділів державної виконавчої служби, які віднесені до посад державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б3».

05.06.2023 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію створення юридичної особи Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Так, згідно із наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.06.2023 №2227/03 «Про призначення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 з 28.06.2023 призначений на посаду начальника Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Згідно письмового попередження від 06.09.2023, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції попередило позивача про наступне звільнення із займаної посади та припинення державної служби відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням посади начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Одночасно запропоновано посади державної служби, а саме: начальника Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції як рівнозначну посаду до посади, яку він займав; та нижчу посаду головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

09.10.2023 ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад держаної служби.

Надалі, листом Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції від 11.10.2023 № 14.7-47/1125-23 надіслало додатково ОСОБА_1 пропозицію (перелік) рівнозначних та як виняток нижчих вакантних посад державної служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції станом на 11.10.2023.

Відповідачем запропоновано переведення на одну із 341 вакантних посад державної служби, наявних у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції станом на 11.10.2023, та встановлено термін до 13:00 год. 13 жовтня 2023 для повідомлення про прийняте рішення позивачем.

Листом від 13.10.2023 ОСОБА_1 повідомив Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, що у вказаний термін, неможливо опрацювати кількість вакантних посад та прийняти рішення щодо погодження або відмови від запропонованих посад.

В свою чергу, листом Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції від 16.10.2023 № 14.7-47/1135-23 повідомило про продовження ОСОБА_1 терміну розгляду пропозицій (переліку) рівнозначних та як виняток нижчих вакантних посад державної служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції наданих у листі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.10.2023 № 14.7-47/1125-23 до 16:00 год. 17 жовтня 2023.

Листом від 17.10.2023 ОСОБА_1 повідомив Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, що його позиція викладена у листі від 13.10.2023 та просив прийняти рішення згідно чинного законодавства.

Наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18.10.2023 № 3714/03 «Про звільнення ОСОБА_1 »Ю, позивача 19.10.2023 звільнено з посади начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно до п.1 ч.1, абз.3 ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням посади начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з припиненням державної служби.

Вважаючи такий наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» - цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.

У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з таких підстав є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону №117-IX, що набрав чинності з 25.09.2019 та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до статті 87 Закону №889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

Цим Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Станом на день виникнення спірних правовідносин стаття 87 Закону №889-VIII передбачала таке.

1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) винення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Судом першої інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатної чисельності Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» .

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, як це зазначено у п.26 Постанови ВС від 05 січня 2023 року у справі №340/2871/21.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Правові висновки щодо подібних правовідносин висловлено Верховним Судом у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №520/11687/2020, від 30 листопада 2021 №480/4055/20.

Як це зазначено у Постанові ВС від 05 січня 2023 року у справі №340/2871/21, «насамперед Верховний Суд враховує те, що після внесення змін до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» законодавцем врегульовано процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у тому числі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури. За цих обставин Верховний Суд наголошує, що з дня набрання чинності вказаними змінами до Закону дія норм законодавства про працю не поширюється на державних службовців у цій частині відносин».

Станом на день виникнення спірних правовідносин стаття 87 Закону №889-VIII передбачала, що відповідно до частини третьої цієї статті Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суд першої інстанції встановив, що зважаючи на зменшення штатної чисельності при утворенні Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, реорганізувавши шляхом злиття Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, та що Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є правонаступником відповідних реорганізованих відділів державної виконавчої служби, відповідач 06 вересня 2023 року попередив позивача про наступне звільнення з посади начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції через її скорочення.

Попередження містило пропозицію позивачу вакантної посади начальника Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції як рівнозначну посаду до посади, яку займав позивача; та нижчу посаду головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Отже, на виконання вимог абз.2 ч.3 ст.87 Закону № 889-VIII відповідачем було запропоновану одночасно з попередженням про звільнення іншу рівнозначну посаду державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б3» та, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Так, 06.09.2023 ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад держаної служби покликаючись на порушення Закону України «Про державну службу» без жодної аргументації.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем дотриманий обов`язок щодо попередження та надання пропозиції рівнозначної посади.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач не заперечує тієї обставини, що при першому попередженні про звільнення 06.09.2023 йому була запропонована рівнозначна посада.

Основним аргументом апеляційної скарги є те, що станом на 06.09.2023 позивачу не було запропоновано наявні 474 посади, на певні з яких він би погодився.

Проте суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами відповідача, що твердження позивача щодо сталої практики в частині необхідності направлення працівнику пропозиції саме усіх вакантних посад, наявних у державному органі, спростовується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.01.2023 в справі № 340/2871/21, який відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України має бути врахованим під час вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції констатує, що перед звільненням Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції від 11.10.2023 надіслано додатково ОСОБА_1 пропозицію (перелік) 341 рівнозначних та як виняток нижчих вакантних посад державної служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції станом на 11.10.2023, та продовжено термін розгляду пропозицій до 16:00 год. 17 жовтня 2023, проте від таких пропозицій ОСОБА_1 відмовився, повідомивши свою позицію листом від 17.10.2023 та просив прийняти рішення згідно чинного законодавства, що було реалізовано наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18.10.2023 № 3714/03 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача 19.10.2023 звільнено з посади начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно до п.1 ч.1, абз.3 ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням посади начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з припиненням державної служби.

Отже, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин у спірних правовідносинах вбачається, що відповідно до ст.87 Закону № 889-VIII відповідач під час попередження запропонував позивачу рівнозначну посаду, проте останній не виявив бажання її зайняти, натомість подав заперечення на отримане попередження.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що наказ відповідача у спірній частині є таким, що відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнятий з дотриманням приписів ст.87 Закону № 889-VIII, а тому не підлягає скасуванню судом.

Щодо аргументів апелянта про те, що мало місце необґрунтоване затягування пропозиції посади у новоствореному органі, то суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами відповідача, що Закон України «Про державну службу» та/або Кодекс законів про працю України не містить приписів щодо мінімальних/максимальних/орієнтовних тощо строків винесення працівнику попередження про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією після прийняття уповноваженим органом такого рішення. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, які у постанові від 03.11.2022 у справ №240/20237/20, а саме у п. 47 «правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення».

Щодо аргументу позивача про те, що відповідачем не було проведено порівняльного аналізу компетентності, стажу державної служби серед працівників та що дані обставини не взяті судом першої інстанції до уваги, суд апеляційної інстанції зауважує таке.

Так, у абзаці четвертому пункті 4, абзаці п`ятому, першого речення абзацу шостого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019 зазначено, верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті такої основоположної його складової, як принцип юридичної визначеності; юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування); юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладені норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі №233/3676/19 звертає увагу на принцип правової визначеності, що є одним з фундаментальних аспектів верховенства права, який сформований у практиці ЄСПЛ та в якій піддається аналізу такі категорії як «якість та точність закону», «непорушність прав» та «законні очікування».

Слід зауважити, що відповідно до редакції ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», яка була чинна станом день призначення на посаду держслужбовця ОСОБА_2 , на яку претендує позивач, у період воєнного стану особи призначаються на посади, зокрема, державної служби керівником державної служби без конкурсного відбору на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують, зокрема, громадянство України, освіту та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачем не доведено подання ним заява про призначення на бажану посаду у новостворену установу з відповідним пакетом документів, та що така відхилена відповідачем.

Окрім того, аналіз Закону України «Про державну службу» та Кодексу Законів про працю України з врахуванням особливостей, визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану», не визначає обов`язку здійснення суб`єктом призначення порівняльного аналізу професійної компетентності, стажу державної служби, потенційних службовців за відповідною освітою, досвідом роботи, встановленими щодо відповідних посад при прийнятті рішення про призначення на посаду державної служби у період дії воєнного стану, навіть в разі одночасного подання декількох заяв на вільну посаду.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції аналізуючи наказ №2227/03 від 27.06.2023 «Про призначення ОСОБА_2 » на який покликається позивач, та в якому є посилання на строк перебування посадовця на посаді з відповідним терміном «до дня призначення на цю посаду переможця конкурсу або спливу дванадцяти місячного строку після припинення чи скасування воєнного стану» констатує, що такий прийнятий з врахуванням ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». В наказі зазначена підстава його прийняття: заява ОСОБА_2 , особова картка державного службовця, копія паспорта, копія диплому з додатком, копія трудової книжки, погодження Державного секретаря Мінюсту від 16.06.2023.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18.10.2023 № 3714/03 «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідає критеріям правомірності, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийнятий з дотриманням приписів ст.87 Закону № 889-VIII, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання протиправним та скасування останнього, відповідно відсутні правові підстави для поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки такі вимоги є похідними.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного від 15 лютого 2024 року у справі №500/7545/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко