Справа № 560/8817/24

РІШЕННЯ

іменем України

22 липня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо поновлення виплати пенсії на підставі заяви від 25 квітня 2022 року. Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 968210178448 від 29.11.2023 року про відмову у поновленні виплати пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.02.2019 року та виплачувати пенсію на вказаний позивачем банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01 серпня 2019 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців) їй припинено виплату пенсії. У зв`язку із перебуванням за кордоном із заявою про поновлення виплати звернулася до пенсійного органу через свого представника, однак виплату пенсії відповідач не поновив. Вважає, що має право на відновлення пенсії з 01 серпня 2019 року, оскільки 07 жовтня 2009 року рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 скасовано положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, і яке обґрунтоване нормами статей 35, 46, 49 Закону про пенсії та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Також зазначила, що чинним законодавством передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його особистої заяви уповноваженим представником, при цьому відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2023 по справі №560/9003/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 11 травня 2022 року № 968210178448 про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 18 серпня 2022 року про поновлення та виплату пенсії, поданої її представником. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 серпня 2022 року про поновлення та виплату пенсії, поданої її представником, з урахуванням зроблених судом висновків. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили.

Однак відповідач відмовив позивачці у поновленні виплаті пенсії рішенням від 29.11.2023 №968210178448.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Відповідач на адресу суду надіслав відзив, в якому просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 02 травня 2007 року призначено пенсію за віком за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01 серпня 2019 року № 968210178448 ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та на підставі звітних даних відділення поштового зв`язку 32308 про неотримання пенсії з 01.02.2019 року по 31.07.2019 року припинено виплату пенсії з 01 серпня 2019 року.

22 квітня 2022 року представником позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подано заяву про поновлення та виплату пенсії, до якої додано копії: паспорта, довідки РНОКПП, довідки за реквізитами та довіреності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 11 травня 2022 року № 968210178448 ОСОБА_1 відмовлено у поновлені виплати пенсії, оскільки заява та копії документів переслані поштою, а не подано особисто заявницею.

18 серпня 2022 року представником позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно подано заяву про поновлення та виплату пенсії.

Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо поновлення виплати пенсії, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2023 по справі №560/9003/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 11 травня 2022 року № 968210178448 про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 18 серпня 2022 року про поновлення та виплату пенсії, поданої її представником. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 серпня 2022 року про поновлення та виплату пенсії, поданої її представником, з урахуванням зроблених судом висновків. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили.

На виконання рішення суду відповідач 29.11.2023 виніс рішення №968210178448 яким відмовив позивачці у поновленні пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з підстав того, що заява та копії доданих документів надіслано поштою, а інших звернень до ГУ ПФУ не було.

Не погоджуючись з таким рішенням позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, у тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Відповідно до частини третьої статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таке право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2022 року у справі № 380/22572/21.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що за загальним правилом право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 1, 5 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, позивачка, незалежно від її проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити їй виплату пенсії.

Згідно пункту 3.3. рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

Суд зазначає, що імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі № 10441/06 "Пічкур проти України" від 7 лютого 2014 року.

У пункті 3 рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Таким чином, у разі, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому, законодавцем чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

З пункту 3 резолютивної частини рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.

Суд зазначає, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.01.2023 по справі №560/9003/22 під час розгляду справи було встановлено, що 22 квітня 2022 року та 18 серпня 2022 року представником позивачки, який діяв на підставі довіреності, подано до територіального управління Пенсійного фонду України заяву про поновлення та виплату пенсії позивачки.

Згідно з пунктом 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1.2 та пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Згідно з положеннями пункту 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення - за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає; пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (абз. 1-2). Днем звернення за поновленням виплати пенсії (та в інших, зазначених в цьому абзаці випадках) вважаєтеся день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Аналіз положень пункту 1.7 Порядку № 22-1 свідчить про те, що заяву про поновлення пенсії може бути подано засобами зв`язку (поштою), датою ж звернення за поновленням виплати пенсії є дата прийняття органом заяви із всіма необхідними для поновлення пенсії документами.

Суд зазначає, що пункт 1.7 Порядку № 22-1 встановлює для органу ПФУ правила визначення дати звернення, а не регулює питання щодо способу звернення.

Суд звертає увагу відповідача, що пунктом 2.8 Порядку № 22-1 визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Отже, норми Порядку № 22-1 не містять вимог стосовно прямої заборони особам, що звертаються до пенсійних органів, подавати заяву про поновлення виплати пенсії через представника, уповноваженого на вчинення таких дій на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Крім того, норми Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 13-1 (далі - Положення № 13-1), також не містять вимог стосовно прямої заборони особам, що звертаються до пенсійних органів подавати заяви шляхом поштового зв`язку.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Суд зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 29.11.2023 року №968210178448, прийнятим за результатом розгляду заяви позивачки, від 18.08.2022 на виконання рішення суду, ОСОБА_1 відмовлено у поновлені виплати пенсії, з підстав звернення засобами поштового зв`язку до ГУ ПФУ.

Однак такі твердження відповідача у рішенні від 29.11.2023 року №968210178448 суд вважає безпідставними з огляду на вищевикладені висновки, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позивачка виконала обов`язок щодо звернення до відповідача з заявою про поновлення пенсії, однак відповідачем не виконано обов`язок щодо розгляду заяви від 18.08.2022, а не від 25.04.2022, як помилково вважає позивачка та прийняття мотивованого рішення не виконав, та безпідставно відмовив позивачці у поновленні пенсії, а тому належним способом захисту прав позивачки на думку суду буде зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2019 року.

За нормами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачкою судовий збір слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 18 серпня 2022 року про поновлення та виплату пенсії, поданої її представником.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 968210178448 від 29.11.2023 року про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2019.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя О.П. Шевчук