ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 278/3388/20

провадження № 61-4015св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:служба у справах дітей Житомирської міської ради, реєстраційна служба Житомирського районного управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги малолітньої ОСОБА_3 , від імені якої діє законний представник ОСОБА_4 , на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року у складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Трояновської Г. С., Микитюк О. Ю., а також ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Трояновської Г. С., Микитюк О. Ю.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Житомирської міської ради, реєстраційна служба Житомирського районного управління юстиції, про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження документації із землеустрою, витребування частини земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що їй належить на праві спільної часткової власності 1/2 ідеальних часток садового будинку АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 листопада 2018 року та договору дарування 4/9 часток садового будинку від 07 грудня 2018 року. Іншим співвласником цього садового будинку на підставі договору дарування

від 02 травня 2019 року є ОСОБА_3 .

3. Згідно з інформаційними даними з реєстру речових прав за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку під цим будинком, площею 0,0456 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297. Вказана земельна ділянка була подарована ОСОБА_3 її племінницею - ОСОБА_4 , яка, у свою чергу, отримала у дарунок цю земельну ділянку і садовий будинок від ОСОБА_2 за договором дарування від 07 лютого 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л.

4. Первинна реєстрація права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 у

СТ «Черемушки» була здійснена за ОСОБА_2 01 лютого 2018 року згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 11 грудня 2017 року

№ 66714-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» ОСОБА_2 у порядку відведення.

5. Вважала, що рішення ГУ Держгеокадастру у Житомирській області у формі наказу від 11 грудня 2017 року № 66714-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» є незаконним і таким, що підлягає частковому скасуванню на підставі статей 120, 125 Земельного кодексу України, з огляду на те, що особа, яка набула право власності на частину будівлі або споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

6. Посилалася на те, що зазначене позбавило її, як власника 1/2 частини садового будинку, права володіти та користуватися належною їй частиною земельної ділянки. Оскільки спірна земельна ділянка № НОМЕР_1 у СТ «Черемушки» вже набула ознак об`єкта права власності, про що свідчить наявність кадастрового номера та реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, єдиним способом для відновлення становища, яке існувало раніше, є пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_3 , у порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

7. З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог,

ОСОБА_1 просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 11 грудня 2017 року № 66714-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва та надано одноосібно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», ділянка № НОМЕР_1 , у частині пункту 2 щодо передачі у власність ОСОБА_2 5/9 частин цієї земельної ділянки;

витребувати з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача ОСОБА_3 у її власність 5/9 ідеальних частин земельної ділянки № НОМЕР_1 у

СТ «Черемушки» Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області для індивідуального садівництва, площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297;

припинити право власності ОСОБА_3 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі відомостей про право власності ОСОБА_3 права власності на 5/9 ідеальних часток земельної ділянки, загальною площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради у СТ «Черемушки», ділянка № НОМЕР_1 .

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області

від 29 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

9. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 11 грудня 2017 року № 6-6714-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, садове товариство «Черемушки», ділянка № НОМЕР_1 , у частині пункту 2 щодо передачі у власність ОСОБА_2 5/9 ідеальних часток цієї земельної ділянки.

10. Припинено право власності ОСОБА_3 шляхом скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у державному земельному кадастрі відомостей про право власності за ОСОБА_3 на 5/9 ідеальних часток земельної ділянки, загальною площею 0,0456 га, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297, для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», ділянка № НОМЕР_1 .

11. Вирішено питання розподілу судових витрат.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки частка ОСОБА_2 у праві власності на садовий будинок АДРЕСА_1 у СТ «Черемушки» складала 4/9 ідеальних часток будинку, тому і земельну ділянку під цим будинком вона б мала отримати у спільну часткову власність у такому самому розмірі, а тому оскаржуваний наказ ГУ Дергеокадастру у Житомирській області

від 11 грудня 2017 року № 6-6714-17-СГ є незаконним та підлягає скасуванню. Зауважено, що ОСОБА_1 не є громадянкою України, однак, оскільки позивачка набула право власності на частку будинку в порядку спадкування, вона не позбавлена права на набуття права власності (користування) щодо частки земельної ділянки.

13. Відмовляючи у задоволенні вимог про витребування майна, суд першої інстанції послався на те, що віндикація може застосовуватись лише у випадку доведення позивачем свого права власності на спірне майно. Проте позивачкою не доведено право власності на частку спірної земельної ділянки належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим така вимога не може бути задоволена.

14. Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року у частині задоволених вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. У решті рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

15. Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволених вимог ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні позову в цілому, апеляційний суд виходив з того, що на момент набуття позивачкою права власності на частки садового будинку ніхто з попередніх власників цих часток: ні мати позивачки - ОСОБА_5 (спадкодавець), ні її брат - ОСОБА_6 (сторона за договором дарування від 07 грудня 2018 року), не мали у власності чи у користуванні спірної земельної ділянки, кадастровий номер 1822083000:07:001:1297. У зв`язку з цим до спірних правовідносин суд першої інстанції помилково застосував приписи статті 120 ЗК України, замість статті 377 ЦК України.

16. Суд апеляційної інстанції вважав, що позивачкою не доведено, а судом на підставі наявних у справі доказів не встановлено, що остання набула право власності на земельну ділянку за вказаними вище правочинами, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог про захист її права власності.

ОСОБА_1 не має законодавчо визначених підстав для володіння земельною ділянкою з призначенням - для ведення індивідуального садівництва, відповідно її права не є порушеними, а задоволення позовних вимог не призведе до відновлення володіння земельною ділянкою.

17. Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

18. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 має право на земельну ділянку під садовим будинком пропорційно до її частки у праві власності на будівлю. Суд апеляційної інстанції не врахував, що протиправними діями відповідачів порушено права позивачки на належне їй на праві власності нерухоме майно, оскільки вона позбавлена можливості користуватися частиною садового будинку, земельна ділянка під яким передана у власність ОСОБА_2 . Посилання на те що позивачка не є громадянкою України, а спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, саме по собі не є підставою для відмови в позові, оскільки нормами ЗК України передбачено строк і порядок відчуження цих земель, набутих іноземцем.

19. Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня

2021 року залишено без змін.

20. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції з посиланням на норми статей 120, 125 ЗК України дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки частка ОСОБА_2 у праві власності на спірний садовий будинок складала 4/9 частки, то і земельну ділянку вона мала б отримати у спільну часткову власність в тому ж розмірі, що і на будинок, тобто 4/9 частини, що є підставою для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу, припинення права власності ОСОБА_3 , скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі відомостей про право власності за ОСОБА_3 , що є ефективним способом захисту порушеного права.

21. Позовну вимогу про витребування спірної земельної ділянки суд апеляційної інстанції вважав неналежним способом захисту прав, з огляду на відсутність виділення в натурі відповідної частки спірної земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна за позивачкою.

Узагальнені доводи касаційних скарг

22. 13 березня 2024 року ОСОБА_3 , від імені якої діє законний представник ОСОБА_4 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відмовити у задоволенні позову.

23. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій ОСОБА_3 , від імені якої діє законний представник ОСОБА_4 , зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі

№ 922/614/19, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 12 травня 2020 року у справі № 363/3641/17, від 29 червня 2021 року у справі

№ 916/2040/20, від 26 липня 2023 року у справі № 760/23205/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_3 , від імені якої діє законний представник ОСОБА_4 , зазначила, що суд апеляційної інстанції не урахував, що на момент відчуження часток у садовому будинку ніхто з попередніх власників не мав у користуванні або у власності спірну земельну ділянку, а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 120 ЗК України. Вважає, що оскільки у спадкодавця ОСОБА_5 було відсутнє право власності на спірну земельну ділянку, тому таке право не було включене до спадкової маси, право спадкувати частку у спірній земельній ділянці у ОСОБА_1 не виникло.

25. Зауважує, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не набула право власності на земельну ділянку, яку вона просить витребувати, а тому правильним є висновок суду першої інстанції, що позивачка не є суб`єктом, що наділений таким правом.

26. Зосереджує увагу також на тому, що ОСОБА_1 є іноземцем, а спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення. Оскільки право власності у позивачки на спірну земельну ділянку не виникло, відсутні підстави вважати її права порушеними.

27. 08 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в частині відмови у задоволенні у позову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

28. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування

норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340,

від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про ефективність та достатність такого способу захисту її прав як скасування оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, з огляду на те, що спірна земельна ділянка вже була відчужена декілька разів між родичами на підставі безоплатних договорів. Вважає, що єдиним механізмом відновлення її права є витребування земельної ділянки у її останнього власника. Водночас, співвласник може витребувати частку, яка належить йому у праві спільної власності, незалежно від того чи є таке майно індивідуально визначеним.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

30. Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року поновлено

ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 278/3388/20 за касаційною скаргою ОСОБА_3 , витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

31. 04 квітня 2024 року матеріали цивільної справи № 278/3388/20 надійшли на адресу Верховного Суду.

32. Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 278/3388/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

33. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

34. 12 квітня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому посилається на безпідставність доводів скарги. Зазначає про необхідність дотримання принципу «збудоване на поверхні слідує за землею», який знаходить своє відображення у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України. Вважає, що право ОСОБА_2 на отримання у власність земельної ділянки під садовим будинком виникло у зв`язку з виникненням права власності на частину садового будинку, який вона успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_7 та від матері ОСОБА_5 . Зауважує, що позовні вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння не містять доводів щодо такого витребування у власність чи користування, з огляду на відсутність відповідного правового регулювання питань щодо спадкування іноземцями земель сільськогосподарського призначення. Водночас, вважає, що суд повинен надати правову оцінку належності обраного способу захисту та захистити цивільне право або інтерес з урахуванням його ефективності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

35. За ОСОБА_1 зареєстроване право приватної спільної часткової власності на 1/9 частку садового будинку

АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого

23 листопада 2018 року, а також 4/9 частки вказаного садового будинку відповідно до договору дарування від 07 грудня 2018 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна.

36. Решта зазначеного садового будинку, а саме 4/9 частин, до 07 лютого

2018 року перебували у власності ОСОБА_2 , після чого були подаровані ОСОБА_4 .

37. Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 11 грудня

2017 року № 6-6714-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» вирішено:

- затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_2 на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», ділянка № НОМЕР_1 ;

- надати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею

0,0456 га (кадастровий номер 1822083000:07:001:1297) для індивідуального садівництва (01.05) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, СТ «Черемушки», ділянка № НОМЕР_1 ;

- приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації права приватної власності у Державному реєстрі речових прав;

- земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 20, 91, 103 ЗК України та інших нормативно-правових актів. .

38. Згідно з договором дарування частини житлового будинку, укладеного

02 травня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Демецькою С. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 4156, остання прийняла у власність (дар) 4/9 ідеальних частин садового будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 67-68).

39. 02 травня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки, площею 0,0456 га, яка розташована за адресою:

СТ «Черемушки» Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, земельна ділянка № НОМЕР_1 ; цільове призначення: для індивідуального садівництва; кадастровий номер земельної ділянки: 1822083000:07:001:1297. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Демецькою С. В. та зареєстрований у реєстрі за № 4157.

Позиція Верховного Суду

40. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

41. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

42. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

44. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

45. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

46. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

48. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

49. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

50. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

51. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

52. Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

53. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу та безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункти а, б частини першої статті 81 ЗК України).

54. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

55. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

56. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

57. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина перша статті 152 ЗК України).

58. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

59. Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

60. Спірні правовідносини стосуються прав на земельну ділянку, на якій розміщений садовий будинок, що перебуває у спільній частковій власності сторін спору. Попередні власники нерухомості (батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) не оформили належним чином своїх прав на земельну ділянку, на якій розташована належна їм нерухомість.

61. Відповідно до положень частин другої, третьої статті 1225 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

62. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

63. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право володіння та право користування.

64. Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

65. У частині першій статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

66. Стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного та цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

67. При застосуванні статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку чи право користування у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

68. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником або користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

69. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу «збудоване на поверхні слідує за землею». Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить відображення у приписах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

70. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

71. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 20 липня 2022 року у справі

№ 910/5201/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

72. У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19 зазначено, що за правилами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до набувачів будівлі переходять права на земельну ділянку, на якій вона розташована, у тих обсягах, які були у попереднього власника. Відповідно, сам факт набуття права власності на будинок не може бути достатньою підставою для висновку про набуття особою у власність земельної ділянки.

73. У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

74. На спірній земельній ділянці збудований садовий будинок, який належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, що не заперечувалось сторонами. Право власності чи право користування на цю земельну ділянку не було оформлено батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Виходячи з цих обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначив, що право власності чи право користування спірною земельною ділянкою спадкоємці ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - сторони у справі, можуть оформити на загальних підставах.

75. Зазначеним правом скористалась ОСОБА_2 , що підтверджується оскаржуваним наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 11 грудня 2017 року № 6-6714-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку на загальних підставах (на підставі статей 35, 116, 118, 121, 122, 186 ЗК України).

76. Водночас, з огляду на те, що ОСОБА_2 на час набуття права власності на спірну земельну ділянку належало лише 4/9 частки у садовому будинку, який розташований на такій земельній ділянці, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що земельну ділянку під будинком вона мала права отримати у власність у розмірі, пропорційному розміру її частки у праві власності на будинок.

77. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнаннянезаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області № 6-6714-17-СГ від 11грудня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_2 5/9 ідеальних часток цієїї земельної ділянки, а також припинення права власності її онуки ОСОБА_3 , із скасуванням відомостей у державних реєстрах на спірну частину земельної ділянки.

78. Ураховуючи, що останнім набувачем спірної земельної ділянки є малолітня особа, колегія суддів зауважує, що її інтереси були належним чином представлені у судах попередніх інстанцій, як її законним представником, так і відповідним органом опіки та піклування. Підстав вважати непропорційним втручання у права малолітньої особи при зменшенні її частки до 4/9 у праві власності на земельну ділянку, на якій розташована така ж частка належного їй садового будинку, право власності на який не оспорюється у межах цієї справи, не встановлено.

79. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли загалом правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

80. Доводи касаційних скарг зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

81. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

82. Посилання касаційної скарги ОСОБА_3 на відсутність порушеного права ОСОБА_1 , яка не є громадянкою України та не може мати у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, були обґрунтовано відхилені як судом першої інстанції, так і Верховним Судом при ухваленні постанови від 13 вересня 2023 року у цій справі.

83. Колегія суддів зауважує, що надання у власність всієї земельної ділянки лише одному із співвласників садового будинку, який розміщений на цій земельній ділянці, порушує права іншого співвласника садового будинку, зокрема на користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного йому майна.

84. На цьому акцентував увагу Верховний Суд у постанові від 13 вересня

2023 року, ухваленій у цій справі.

85. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

86. Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні позовних вимог про витребування частини спірної земельної ділянки.

87. Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації права власності має право витребовувати це майно з чужого незаконного володіння, а з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, також і від його добросовісного набувача (постанова Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 395/838/20).

88. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

89. З огляду на те, що до ОСОБА_1 не перейшло право власності на частку спірної земельної ділянки у порядку спадкування (не оформлено спадкодавцями) та вона не набула її у власність у встановленому законом порядку за договором дарування частини садового будинку тощо, відсутні правові підстави для витребування частини земельної ділянки у її власність.

90. ОСОБА_1 не позбавлена можливості оформити у передбаченому законом порядку право користування відповідною земельною ділянкою, необхідною для розміщення та обслуговування належної їй частини садового будинку. На забезпечення реалізації цього права спрямовані судові рішення, якими частково задоволено позовні вимоги.

91. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин, не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

92. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

93. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

94. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

95. З урахуванням доводів касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги малолітньої ОСОБА_3 , від імені якої діє законний представник ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 липня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович