ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17липня 2024 року

м. Київ

справа № 755/8647/23

провадження № 61-6722св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

третя особа- Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Луценка Євгена Петровича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Катющенко В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 04 лютого 2006 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 них народилась дочка - ОСОБА_3 , яка після розірвання шлюбу проживає з матір`ю.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 липня 2011 року у справі № 2-3489/11 з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 28 квітня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На підставі вказаного судового рішення Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 від 21 вересня 2021 року, однак вказане рішення суду відповідач не виконує.

07 грудня 2021 року до Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві направлено повідомлення про кримінальне правопорушення у порядку статті 214 КПК України, відповідальність за яке передбачена статтею 164 КК України, та Дніпровським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві відкрито кримінальне провадження № 12021105040004363 від 11 грудня 2021 року.

Вказувала на те, що відповідач на зв`язок з дитиною не виходить з 2011 року, не проявляє інтерес до життя своєї ж дитини, не турбується про стан здоров`я, виховання та розвиток дитини, аліменти на утримання дитини не сплачує, точне місцезнаходження відповідача невідоме.

При цьому відповідач не був позбавлений інформації про місця перебування їхньої дочки і вона (позивачка) ніколи не створювала перешкод у спілкуванні дитини з батьком.

Вважала, що нехтування батьківськими обов`язками з боку відповідача принижує гідність дитини та може надалі призвести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору.

Зазначала, що позбавлення відповідача батьківських прав повністю відповідає інтересам дитини.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Луценка Є. П. залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач самоусунувся від своїх батьківських обов`язків з виховання дочки, тривалий час не бере будь-якої участі у вихованні та утриманні дитини, її духовному та фізичному розвитку, становлення її свідомості та сприйняття світу.

Також суди врахували, що ОСОБА_3 , якій на час розгляду справи у суду першої інстанції виповнилося 16 років, що є свідомим віком для надання оцінки діям та прийняття свідомих рішень, вказала, що звернення до суду з цим позовом її матері є свідомим рішенням, яке відповідає повністю її інтересам. Зазначила, що її батько не вчинив жодних дій, спрямованих хоча б на спілкування з нею, а тому вважає, що він втратив бажання брати участь в її житті, що повністю підтверджується обставинами та фактами, встановленими судом в межах розгляду даної цивільної справи.

При цьому відповідач, не визнаючи позовні вимоги про позбавлення його батьківських прав щодо дочки та зазначаючи про наміри брати участь у житті дочки, не навів переконливих доводів на противагу аргументів позовної заяви, а також не надав належних та достатніх доказів, що б підтверджували зворотнє. Відповідач, виявляючи намір щодо виховання дочки, під час розгляду справи судом не вчинив жодних дій щодо участі у житті дочки, що свідчить про абсолютне нехтування ним батьківськими обов`язками, а також інтересами дитини. Наявність бажання, за відсутності будь-яких прямих та непрямих дій, не може свідчити про те, що батько має відповідне волевиявлення, яке буде спрямоване на виконання ним своїх батьківських обов`язків, за відсутності доказів, які б підтверджували зворотнє, зокрема під час судового розгляду цього спору. Зважаючи на викладене, беручи до уваги свідому думку дитини, суд дійшов переконливого висновку про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки такий захід повністю відповідає інтересам дитини.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не вживав жодних дій щодо спілкування з дитиною, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, що свідчить про його байдужість та нехтування до своїх батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Луценко Є. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідач до 2021 року сплачував аліменти, однак не мав можливості надати докази на підтвердження цих обставин до суду першої інстанції.

Позивачка не довела свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками.

Крім того, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме: не відклав розгляд справи за клопотанням представника відповідача про відкладення судового засідання та розглянув справу за відсутності сторони відповідача.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18), від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц (провадження № 61-36265св18), від 13 березня 2019 року у справі № 361/1484/16-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18 (провадження № 61-8567св19), від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18 (провадження № 61-12661св19), від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц (провадження № 61-13009св19), від 14 лютого 2020 року у справі № 460/2149/17 (провадження № 61-16996св19), від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18 (провадження № 61-14467св19), від 25 лютого 2020 року у справі № 756/2653/18 (провадження № 61-16869св19), від 27 лютого 2020 року у справі № 161/8507/18 (провадження № 61-3670св19), від 02 березня 2020 року у справі № 754/10971/17 (провадження № 61-14410св19); суд необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 червня 2011 року

05 лютого 2007 року у сторін народилась дочка ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 липня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 28 квітня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На підставі вказаного судового рішення Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 від 21 вересня 2021 року.

Відповідно до інформації про виконавче провадження № НОМЕР_1, державним виконавцем:

- 28 жовтня 2021 року винесено повідомлення про внесення відомостей про боржника (відповідача) до Єдиного реєстру боржників;

- 31 січня 2022 року винесено постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України;

- 31 січня 2022 року винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання;

- 31 січня 2022 року винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування зброєю;

- 31 січня 2022 року винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (протокол засідання комісії від 29 серпня 2023 року № 12), комісією встановлено, що батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано у червні 2011 року. З того часу неповнолітня ОСОБА_4 постійно проживає з матір`ю ОСОБА_5 , яка самостійно займається її вихованням та утриманням. Батько дитини - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . З дочкою не проживає з 2011 року, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться її життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, матеріально не допомагає. На засіданні комісії був присутній батько дитини ОСОБА_2 , він заперечував щодо позбавлення його батьківських прав, однак будь-яких підтверджень щодо участі у вихованні та утриманні дочки не надав. ОСОБА_2 жодного разу не звернувся до органу опіки та піклування чи до суду про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Це засвідчує, що батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Беручи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Луценка Є. П. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю, і можливість налагодження стосунків між батьком та дочкою остаточно втрачена.

Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надав.

Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), згідно з якими: «Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».

Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено такий висновок: «[…] Лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав».

Верховний Суд вважає необхідним врахувати зазначені висновки у справі, що переглядається, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, а отже, вирішення питання про його застосування потребує з`ясування низки обставин, які характеризують дотримання батьками своїх обов`язків з виховання дитини. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції вислухав думку неповнолітньої ОСОБА_3 за участі представника служби у справах дітей та сім`ї та за відсутності в залі судових засідань позивача, яка є заінтересованою у справі. ОСОБА_3 пояснила суду, що є ученицею одинадцятого класу. З 5 років, відколі себе пам`ятає, вона жила з мамою та бабусею. Тато тоді ще півроку приходив до неї, а потім - все. Пам`ятає як з мамою вона йшла від тата - вони сварилися і мама сказала, що йде жити до бабусі, запитала, чи йде вона з нею, відповіла, що так. Бачила батька, коли реєстрували місце її проживання, десь приблизно коли їй було 11 років, він мав дати згоду, однак батько її ні обійняв, ні говорив з нею. На засіданні опікунської ради навіть не привітався з нею. Мама дізнавалась її думку, перед тим як звернутися до суду з цим позовом, вона погодилась, оскільки з батьком не спілкується, ніяких почуттів до нього не має. Пам`ятає з дитинства, що мама запитувала у батька про спілкування з нею, ніколи йому не забороняла та навіть зараз запитувала про наміри спілкуватися з донькою. Батьку не дзвонила, він теж не дзвонив, навіть після подачі позову. Одного разу, коли їй було 10 років та вона гуляла з хрещеною, то він підійшов привітався і пішов. Зазначила, що з п`яти років живе без батька, тому він їй не потрібен. Рішення про позбавлення батьківських прав є спільним рішенням з мамою, яке вони обговорювали та проти якого вона не заперечує. Вказала, що батька не засуджує, ймовірно, у нього немає бажання спілкуватися з нею.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не вживав жодних дій щодо спілкування з дитиною.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками з виховання дитини, а тому наявні виключні обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків - позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, є безпідставними, оскільки апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Луценка Є. П. про відкладення розгляду справи, урахував наявність у матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, та з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони відповідача.

Інші доводи касаційної скарги, спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами, встановленими судом, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти російської федерації», «Нєлюбін проти російської федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Луценка Євгена Петровича залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець