ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 462/5157/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Бакуліної С. В., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Галушко Н. А., Желіка М. Б., Орищин Г. В.

від 13 лютого 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1) голова правління Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" Войсович Юрій Володимирович,

2) голова правління Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" Китриш Тарас Михайлович,

про скасування рішення наглядової ради, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю представників:

від позивача: Буловчак В. І.

від відповідача: Самсонюк Т. Я.

від третьої особи-1: не з`явилися

від третьої особи-2: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду міста Львова з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про:

- скасування наказу від 10 жовтня 2017 року, виданого Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»,

- поновлення ОСОБА_1 на посаді директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»,

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був незаконно звільнений з посади директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», оскільки

- в порушення статті 11 Конвенції МОП № 158, ратифікованої Україною, відповідач (роботодавець) завчасно не попередив його про припинення трудових відносин;

- в порушення частини третьої статті 40 та частини другої статті 47 Кодексу законів про працю України він був звільнений без його згоди з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності та без видачі йому наказу про звільнення;

- він був звільнений за відсутності прийнятого наглядовою радою Товариства рішення про припинення його повноважень як члена правління;

- в порушення статті 4 Конвенції МОП № 158 у протоколі наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" від 10 жовтня 2017 року не були зазначені причини припинення його повноважень як члена правління, а укладений з ним контракт по суті передбачає право відповідача звільнити позивача без пояснення причин, що суперечить статті 4 Конвенції МОП № 158.

2. Короткий виклад процесуальних обставин справи.

Залізничний районний суд міста Львова ухвалою від 23 листопада 2017 року відкрив за цією позовною заявою ОСОБА_1 провадження у цивільній справі № 462/5157/17, а ухвалою від 29 грудня 2017 року, залишеною без змін Апеляційним судом Львівської області від 30 березня 2018 року, передав справу № 462/5157/17 на розгляд Шевченківському районному суду міста Львова.

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 31 травня 2021 року у цивільній справі № 462/5157/17 (з урахуванням постанови Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року про зміну абзацу другого резолютивної частини зазначеної ухвали Шевченківського районного суду міста Львова) закрив провадження у справі № 462/5157/17, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а ухвалою від 17 грудня 2021 року задовольнив заяву ОСОБА_1 та направив справу № 462/5157/17 за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Львівської області.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 31 січня 2022 року у справі № 462/5157/17 прийняв справу до розгляду.

21 березня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою в порядку статті 46 Господарського процесуального кодексу України щодо зміни предмету позову та просив:

- скасувати рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», оформлене протоколом № 10/10-2017 від 10 жовтня 2017 року,

- скасувати наказ від 10 жовтня 2017 року, виданий Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»,

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»,

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

3. Короткий виклад обставин справи, встановлених господарськими судами попередніх інстанцій.

30 червня 2016 року на засіданні наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (далі - Товариства) були прийняті рішення, оформлені протоколом від 30 червня 2016 року № 30/06-2016, зокрема про:

- затвердження з 01 липня 2016 року нової організаційної структури Товариства, в якій була передбачена посада директора з капітального будівництва - члена правління, як єдина посада;

- обрання ОСОБА_1 - директора з капітального будівництва членом правління Товариства. Також вирішили вважати повноваження новообраних голови та членів правління Товариства такими, що набули чинності з 01 липня 2016 року, строком на 3 (три) роки, а саме до 30 червня 2019 року (включно) та затвердити умови контракту з головою та членами правління Товариства.

Наказом № 148-к/тр від 30 червня 2016 року ОСОБА_1 - начальник Управління клієнтського сервісу, обраний членом правління Товариства, був переведений з 01 липня 2016 року на посаду директора з капітального будівництва строком на 3 (три) роки до 30 червня 2019 року (включно) відповідно до рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» від 30 червня 2016 року на умовах укладення контракту.

01 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (Товариство) та громадянином України ОСОБА_1 (Працівник) був укладений контракт з членом правління Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», відповідно до пункту 1.1. якого Працівник приймається (наймається) на роботу в Товариство до складу Правління: членом Правління Товариства на посаду директора з капітального будівництва, відповідно до рішення наглядової ради Товариства від 30 червня 2016 року (протокол № 30/06-2016).

Згідно з підпунктом 5.3.5. пункту 5.3. контракту Працівник може бути звільнений із займаної посади, а цей контракт розірваний до закінчення строку його дії у разі прийняття загальними зборами акціонерів або наглядовою радою Товариства рішення про дострокове припинення повноважень (відкликання) члена правління.

Відповідно до пунктів 5.4., 5.5. контракту якщо розірвання контракту здійснюється на підставах, встановлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, про це зазначається у трудовій книжці Працівника з посиланням на пункт 8 статті 36 Кодексу законів про працю України. З припиненням повноважень (відкликанням) члена правління за рішенням загальних зборів акціонерів або наглядової ради Товариства, припиняється дія цього контракту з дати прийняття такого рішення або з дати, встановленої в такому рішенні.

Контракт є укладеним з дати його підписання сторонами та діє з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року включно (пункт 7.1. контракту).

10 жовтня 2017 року на засіданні наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» було прийняте рішення, оформлене протоколом № 10/10-2017 від 10 жовтня 2017 року, про припинення повноважень члена правління Товариства ОСОБА_1 - директора з капітального будівництва, у зв`язку з чим було вирішено припинити дію укладеного з ним контракту згідно з пунктом 5.3.5. контракту та звільнити ОСОБА_1 із займаної посади 10 жовтня 2017 року на підставі пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю України.

На підставі зазначеного рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 10/10-2017 від 10 жовтня 2017 року, голова правління Товариства видав наказ № 192-к/тр від 10 жовтня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 - директора з капітального будівництва з роботи 10 жовтня 2017 року згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

У зв`язку із звільненням ОСОБА_1 була виплачена вихідна допомога в розмірі шестимісячного середнього заробітку, про що зазначено в наказі.

12 жовтня 2017 року на адресу реєстрації ОСОБА_1 надійшло повідомлення за підписом начальника відділу кадрів Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про припинення повноважень члена правління Товариства, про розірвання 10 жовтня 2017 року укладеного Товариством з ним контракту та про необхідність прибути до відділу кадрів Товариства для отримання трудової книжки.

На дату отримання цього повідомлення ОСОБА_1 перебував на лікарняному, про що завчасно письмово повідомив Товариство заявою від 09 жовтня 2017 року (вх.№зГ-4277-Lv01-1017).

На сайті Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» з`явилося повідомлення про зміни у складі посадових осіб емітента, а саме: про припинення відповідно до рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" від 10 жовтня 2017 року (протокол № 10/10-2017) повноважень члена правління Товариства ОСОБА_1 - директора з капітального будівництва, про припинення дії укладеного з ним контракту згідно з пунктом 5.3.5. контракту та про його звільнення із займаної посади 10 жовтня 2017 року на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Зазначені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про скасування рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», оформленого протоколом №10/10-2017 від 10.10.2017, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

4. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду по суті спору та оскаржуваної постанови господарського суду апеляційної інстанції, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Львівської області рішенням від 13 червня 2023 року позовні вимоги задовольнив повністю: скасував рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», оформлене протоколом № 10/10-2017 від 10 жовтня 2017 року, скасував наказ від 10 жовтня 2017 року, виданий Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», поновив ОСОБА_1 на посаді директора з капітального будівництва Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», стягнув з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позовна вимога про скасування рішення наглядової ради є правомірною, оскільки станом на 10 жовтня 2017 року - дату прийняття наглядовою радою відповідача спірного рішення позивач перебував на лікарняному, з огляду на що у наглядової ради відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача із займаної посади члена правління, а звільнення працівника із займаної посади в період його тимчасової непрацездатності є порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

За висновком суду позовна вимога про скасування наказу підлягає задоволенню як похідна від вимоги про скасування рішення наглядової ради відповідача, а відповідно до частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України позивач має бути поновлений на посаді директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 13 лютого 2024 року скасував рішення Господарського суду Львівської області від 13 червня 2023 року у справі № 462/5157/17, у позові відмовив, стягнув з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 3 721,50 грн витрат на оплату судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- рішення наглядової ради Товариства № 10/10-2017 від 10 жовтня 2017 року про припинення повноважень члена правління ОСОБА_1 та звільнення його із займаної посади відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки було прийняте з питання припинення повноважень члена виконавчого органу та розірвання з ним трудового договору, що належить до виключної компетенції наглядової ради, і яке відповідно до частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України наглядова рада має право прийняти у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, що є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння члена виконавчого органу й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством;

- між сторонами виникли корпоративні, а не трудові відносини, проте ні в чинному законодавстві, що регулює ці правовідносини, ні в статуті відповідача, ні в укладеному між сторонами у справі контракті, не передбачений обов`язок товариства повідомляти члена правління про розірвання з ним контракту при припиненні повноважень члена правління;

- положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України щодо недопустимості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності не поширюються на випадки припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України;

- відповідно до частини другої статті 2 Конвенції МОП № 198 її положення не можуть застосовуватися до укладеного між сторонами справи контракту, який є строковим трудовим договором;

- термін дії укладеного контракту закінчився 30 червня 2019 року, а чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії трудового договору в судовому порядку, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 липня 2020 року у справі 760/7225/16-ц.

- положення актів законодавства Енергетичного Співтовариства не є обов`язковими для застосування у спірних правовідносинах, оскільки Конституція не встановлює пріоритету міжнародного договору над законами України, законодавець імперативно не визначає, що правозастосовна практика європейських інституцій, зокрема Енергетичного Співтовариства, є джерелом права в формально-юридичному сенсі, а враховуючи те, що Україна не є членом Європейського Союзу, юридичні акти Європейського Союзу відіграють роль зразку та не є джерелом права врегулювання правовідносин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 640/3041/20;

- повідомлення Секретаріату Енергетичного Співтовариства, що містяться в листах Секретаріату, носять рекомендаційний та інформативний характер.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2024 року у справі № 462/5157/17, а справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду для дослідження і оцінки обставин входження Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» до складу вертикально інтегрованої організації та правові наслідки цих обставин для вирішення спору у світлі пункту 4 статті 39 Закону України «Про ринок природного газу».

6. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник послався на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував:

- абзаци 1, 2 статті 8 Конституції України, не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права стосовно змісту принципу верховенства права, викладений у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2022 року у справі № 912/1941/21 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 902/1331/22, з огляду на що помилково застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України, що є загальною нормою права, та не застосував спеціальну норму права, закріплену у частині четвертій статті 39 Закону України «Про ринок природного газу», що була прийнята пізніше;

- частину одинадцяту статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пункт «b» статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20, з огляду на що безпідставно не взяв до уваги висновки Секретаріату Енергетичного Співтовариства з тлумаченням змісту Директиви № 2009/73/ЄС;

- частину другу статті 2 Закону України "Про ринок природного газу", висновок Верховного Суду щодо застосування якої у подібних до цієї справи правовідносинах відсутній.

Крім того, в обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник послався на положення пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його клопотання від 07 лютого 2024 року з проханням повідомити Секретаріат Енергетичного Співтовариства про порушення питання щодо тлумачення та застосування законодавства Енергетичного Співтовариства.

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач та треті особи відзивів на касаційну скаргу позивача не надали.

8. Короткий зміст поданих до суду касаційної інстанції клопотань.

23 травня 2024 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання в порядку статті 46 Господарського процесуального кодексу України, в якому заявник просить:

1) виконати приписи частин третьої та восьмої статті 11 Господарського процесуального кодексу України та пункту «b» статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, статті 2(1)(2) статті 3(2) Процедурного акту (Procedural Act) 2008/01/MC-EnC та повідомити Секретаріат Енергетичного Співтовариства, що в ході провадження у справі № 462/5157/17 порушується питання щодо тлумачення та застосування законодавства Енергетичного Співтовариства, а саме: Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС,

2) звернутися до Секретаріату Енергетичного Співтовариства із запитом

- про тлумачення частини четвертої статті 39 Закону України "Про ринок природного газу" від 09 квітня 2015 року № 329-VIII у світлі вимог Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС до відносин сторін у питанні припинення повноважень (та звільнення у зв`язку з цим) члена правління оператора газотранспортної системи в частині забезпечення його професійних гарантій, та гарантій його незалежності від впливу власників корпоративних прав оператора газорозподільної системи, які є складовою вертикально інтегрованої організації;

- про те, що належить брати до уваги при тлумаченні частини четвертої статті 39 Закону України "Про ринок природного газу" рекомендації Комісії ЄС висловлені у COMMISSION STAFF WORKING PAPER INTERPRETATIVE NOTE ON DIRECTIVE 2009/72/EC CONCERNING COMMON RULES FOR THE INTERNAL MARKET IN ELECTRICITY AND DIRECTIVE 2009/73/EC CONCERNING COMMON RULES FOR THE INTERNAL MARKET IN NATURAL GASTHE UNBUNDLING REGIME в частині, що «Рішення материнської компанії щодо заміни одного або кількох членів керівництва DSO також можуть підірвати незалежність DSO за певних обставин, зокрема, якщо причини для заміни членів керівництва не були заздалегідь встановлені в статуті DSO.»;

- про те, як слід вирішувати колізію між нормами національного законодавства, зокрема частиною четвертою статті 39 Закону України "Про ринок природного газу", прийнятого у 2015 році з метою імплементації Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ ЄС, та загальними нормами цивільного законодавства, зокрема частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, прийнятої у 2014 році, в частині регулювання підстав припинення повноваження члена виконавчого органу оператора газорозподільних систем (DSO);

- про те, які норми мають перевагу при вирішенні спору про поновлення на роботі члена правління оператора газотранспортної системи в частині забезпечення його професійних гарантій, та гарантій його незалежності від впливу власників корпоративних прав оператора газорозподільної системи, які є складовою вертикально інтегрованої організації.

Позиція Верховного Суду.

9. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу позивача, дослідивши наведені у ній доводи та підстави касаційного оскарження, перевіривши правильність застосування та дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є вимоги про

- скасування рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», оформленого протоколом № 10/10-2017 від 10 жовтня 2017 року,

- скасування наказу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» від 10 жовтня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»,

- поновлення ОСОБА_1 на посаді директора з капітального будівництва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»,

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як правильно встановили суди у цій справі, спірні правовідносини, що склалися між сторонами у справі, безпосередньо стосуються припинення повноважень позивача як члена правління Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», стосуються правомірності прийняття уповноваженим органом управління відповідача - наглядовою радою рішення про припинення повноважень члена правління, є такими, що пов`язані з реалізацією учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про припинення повноважень члена виконавчого органу, тобто стосуються управління діяльністю товариством, що є характерним саме для корпоративних правовідносин.

Отже, спірні правовідносини є корпоративними та регулюються положеннями чинного законодавства, що стосуються цих правовідносин, зокрема порядку створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи.

Як вбачається позивач у касаційній скарзі посилається на незастосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин у цій справі положень, закріплених у частині другій статті та у частині четвертій статті 39 Закону України «Про ринок природного газу».

Відповідно до преамбули Закону України «Про ринок природного газу» цей Закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Згідно з пунктом 33 частини першої статті Закону України «Про ринок природного газу» ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG.

Отже, сферою регулювання зазначеного закону є правовідносини, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG.

Однак, спірні у цій справі правовідносини не є правовідносинами, що виникли з купівлі-продажу, постачання природного газу, надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання, послуг установки LNG, а є такими, що стосуються корпоративних відносин, пов`язані з організацією та управлінням поточною господарською діяльністю органами товариства, тобто стосуються корпоративного управління товариством.

Проте, Закон України «Про ринок природного газу» не стосується, не регулює корпоративних відносин та, зокрема відносин корпоративного управління товариством. Відносини, що виникають при реалізації учасниками господарських товариств (власниками корпоративних прав) права на управління товариством, що пов`язані з організацією та управлінням поточною господарською діяльністю органами товариства, не є предметом регулювання Законом України «Про ринок природного газу».

З огляду на викладене, враховуючи особливості та корпоративний характер спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає про те, що Закон України «Про ринок природного газу» не регулює спірні у цій справі правовідносини та не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

(Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України викладена у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/1168/19).

Враховуючи те, що положення Закону України «Про ринок природного газу» не регулюють спірні у цій справі правовідносини та не підлягають застосуванню при вирішенні цього спору, у Верховного Суду відсутні підстави для формування правового висновку щодо застосування частини другої статті 2 Закону України "Про ринок природного газу", про який просить скаржник.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про необґрунтованість наведеної скаржником підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України, що є загальною нормою права, та не застосував спеціальну норму права, закріплену у частині четвертій статті 39 Закону України «Про ринок природного газу».

Однак, Верховний Суд вважає ці твердження скаржника безпідставними, оскільки, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, положення Закону України «Про ринок природного газу» не регулюють спірні у цій справі правовідносини. Крім того, положення частини четвертої статті 39 цього закону стосуються незалежності виконавчого чи іншого органу оператора газорозподільної системи від впливу власників корпоративних прав оператора газорозподільчої системи виключно при здійсненні такими органами господарської діяльності із розподілу природного газу та не стосуються статусу цих органів в системи корпоративного управління. Тобто ця норма права, на відміну від положень, закріплених у частині третій статті 99 Цивільного кодексу України, не стосується відносин між органами товариства, акціонерами та іншими зацікавленими особами, не регулює ці відносини, а є спеціальною нормою щодо відносин, пов`язаних з виконанням оператором газорозподільної системи в особі її органів управління своєї безпосередньої господарської діяльності - з розподілу природного газу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі дійшов правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України, правильно застосував цю норму права та врахував висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо її застосування. При цьому, враховуючи те, що частина четверта статті 39 Закону України «Про ринок природного газу» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, висновок суду апеляційної інстанції про необхідність застосування частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України до спірних правовідносини не суперечить висновку Верховного Суду щодо застосування абзаців 1, 2 статті 8 Конституції України стосовно змісту принципу верховенства права, викладеному у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2022 року у справі № 912/1941/21 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 902/1331/22, на неврахування якого судом апеляційної інстанції послався скаржник.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини одинадцятої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пункту «b» статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20, оскільки зазначені висновки стосуються застосування норм прав, що регулюють відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії та не регулюють спірні у цій справі № 462/5157/17 правовідносини. Отже, зазначені висновки Верховного Суду є такими, що зроблені у неподібних до цієї справи № 462/5157/17 правовідносинах (у правовідносинах, що виникли між учасниками ринку електричної енергії щодо зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії) та є нерелевантними для цієї справи.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про необґрунтованість наведеної скаржником підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач у касаційній скарзі зазначив про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його клопотання від 07 лютого 2024 року з проханням повідомити Секретаріат Енергетичного Співтовариства про порушення у цій справі питання щодо тлумачення та застосування законодавства Енергетичного Співтовариства. Разом з цим позивач також заявив аналогічне клопотання про інформування Секретаріату Енергетичного Співтовариства про розгляд цієї справи та про звернення Верховного Суду із запитом до Секретаріату Енергетичного Співтовариства від 23 травня 2024 року (далі - клопотання, клопотання про звернення до Секретаріату ЕС) і до Верховного Суду, про що зазначено у пункті 8 цієї постанови.

Як вбачається, позивач в обґрунтування зазначеного клопотання посилається на те, що в ході провадження у цій справі № 462/5157/17 порушується питання щодо тлумачення та застосування законодавства Енергетичного Співтовариства, а саме: Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС, що обумовлює необхідність відповідно до пункту «b» статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, статті 2(1)(2) статті 3(2) Процедурного акту (Procedural Act) 2008/01/MC-EnC та повідомити про це Секретаріат Енергетичного Співтовариства. В обґрунтування вимог про направлення до Секретаріату Енергетичного Співтовариства запиту щодо тлумачення норм права, заявник посилається на необхідність надання Секретаріатом висновку щодо тлумачення частини четвертої статті 39 Закону України "Про ринок природного газу" від 09 квітня 2015 року № 329-VIII у відповідності до

- вимог Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС,

- рекомендацій Комісії ЄС висловлені у COMMISSION STAFF WORKING PAPER INTERPRETATIVE NOTE ON DIRECTIVE 2009/72/EC CONCERNING COMMON RULES FOR THE INTERNAL MARKET IN ELECTRICITY AND DIRECTIVE 2009/73/EC CONCERNING COMMON RULES FOR THE INTERNAL MARKET IN NATURAL GASTHE UNBUNDLING REGIME;

- частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України.

Тобто вимоги заявника, наведені у зазначеному клопотанні, зводяться до необхідності отримання від Секретаріату Енергетичного Співтовариства висновку щодо тлумачення частини четвертої статті 39 Закону України "Про ринок природного газу" від 09 квітня 2015 року № 329-VIII на відповідність цієї норми національного права України актам законодавства Європейського Союзу (ЄС) та іншим нормам національного законодавства України.

Однак, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, положення Закону України "Про ринок природного газу" загалом, та положення частини четвертої статті 39 цього Закону зокрема, не регулюють спірні правовідносини та не підлягають застосуванню у цій справі. Отже, вимога заявника, наведена у клопотанні, звернутися із запитом до Секретаріату Енергетичного Співтовариства стосується необхідності отримання від Секретаріату висновків щодо норм права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що свідчить про недоцільність та безпідставність такого звернення у межах спірних правовідносин у цій справі та про відсутність у суду підстав для задоволення цієї вимоги позивача, наведеної у клопотанні.

Крім того, відповідно до статті 2 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (далі - Договір про ЕС) завдання Енергетичного Співтовариства полягають в організації зв`язків між Сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно зі статтею 29 Договору про ЕС протягом одного року з дати набрання чинності цим Договором Сторони затверджують звіт з безпеки постачання, який описує, зокрема, багатоманітність поставок, технологічну безпеку, географічне походження імпортованих енергоносіїв. Звіти повідомляються Секретаріатові та доступні кожній зі Сторін Договору. Звіти поновлюються кожні два роки. Секретаріат надає рекомендації та допомогу стосовно таких звітів.

Відповідно до статті 67 Договору про ЕС Секретаріат:

a) здійснює адміністративне забезпечення роботи Ради Міністрів, Постійно діючої групи високого рівня, Ради регуляторних органів, Форумів;

b) спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів;

c) спостерігає та надає допомогу Європейській Комісії координувати діяльність донорів на територіях Сторін, що приєдналися, і на території, що знаходиться під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косово, і надає адміністративну підтримку донорам;

d) виконує інші завдання, покладені на нього цим Договором або процедурним актом Ради Міністрів, за винятком повноваження вживати заходів, а також

e) прийматиме процедурні акти.

За змістом статті 67 Договору про ЕС Секретаріат, зокрема, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів, а також може виконувати інші завдання, покладені на нього цим Договором або процедурним актом Ради Міністрів, за винятком повноваження вживати заходів, а також приймає процедурні акти.

Стаття 94 Договору про ЕС встановлює, що інституції Енергетичного Співтовариства (до яких згідно з розділом V Договору про ЕС віднесений також Секретаріат Енергетичного Співтовариства) тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Отже, Секретаріат Енергетичного Співтовариства є органом, який здійснює поточне адміністрування у межах Договору про ЕС, а також здійснює поточний моніторинг стану імплементації Договору про заснування Європейського Союзу, Секретаріат не має повноважень тлумачити положення Договору та актів законодавства ЄС (Директив, Регламентів) в контексті вирішення конкретного судового спору, надавати національним судам Сторони договору приписи або рекомендації, обов`язкові для виконання (врахування).

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 листопада 2023 року у справі № 918/686/21.

Також Верховний Суд у пункті 40 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 640/3041/20 зазначив про те, що повідомлення Секретаріату Енергетичного Співтовариства, що містяться в листах Секретаріату, носять лише рекомендаційний та інформативний характер.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що вимоги, наведені позивачем у пункті 3 прохальної частини клопотання про звернення до Секретаріату Енергетичного Співтовариства від 23 травня 2024 року, заявленого до Верховного Суду, фактично зводяться до необхідності здійснення тлумачення норм національного законодавства України на відповідність іншим нормам національного законодавства України, що не є повноваженнями Секретаріату Енергетичного Співтовариства.

Позивач у клопотанні про звернення до Секретаріату ЕС також просить повідомити Секретаріат Енергетичного Співтовариства про те, що в ході провадження у справі № 462/5157/17 порушується питання щодо тлумачення та застосування законодавства Енергетичного Співтовариства, а саме: Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС.

Однак, Верховний Суд зазначає про безпідставність цієї вимоги та відсутність підстав для її задоволення, оскільки зазначена Директива є актом законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, стосується правил внутрішнього ринку природного газу, встановлює спільні правила для передачі, розподілу, постачання та зберігання природного газу, правила щодо організації та функціонування сектору природного газу, доступу до ринку, критеріїв та процедур, застосовних до надання дозволів на передачу, розподіл, постачання та зберігання природного газу, а також на експлуатацію систем (пункт 1 статті 1 глави І Директиви № 2009/73/ЄС), тобто стосується правовідносини, що виникають між учасниками ринку природного газу. Враховуючи те, що позивач не є учасником ринку природного газу, а спірні у цій справі правовідносини не є правовідносинами, що виникли у сфері енергетики, зазначена Директива не підлягає застосуванню у цій справі та у межах цієї справи № 462/5157/17 не порушується питання щодо її тлумачення та застосування.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні його клопотання про звернення до Секретаріату ЕС, а також враховуючи наведене, Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 23 травня 2024 року про інформування Секретаріату Енергетичного Співтовариства про розгляд цієї справи та про звернення Верховного Суду із запитом до Секретаріату Енергетичного Співтовариства.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції в повному обсязі з`ясував обставини, на які сторони послалися як на підставу своїх вимог та заперечень, правильно з дотриманням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.

Доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 та пунктом 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови Західного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2024 року.

11. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 23 травня 2024 року про інформування Секретаріату Енергетичного Співтовариства про розгляд цієї справи та про звернення Верховного Суду із запитом до Секретаріату Енергетичного Співтовариства.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2024 року у справі № 462/5157/17 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Мамалуй