КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/8718/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2024 року місто Київ

справа №761/11793/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «АНТОНОВ», правонаступником якого є Акціонерне товариство «АНТОНОВ» про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

заборгованість по виплаті добових під час перебування у відрядженні з 12 березня 2022 рокупо 17 квітня 2022 рокувключно у розмірі 103030,20 грн. (37 днів х 70 Євро);

компенсації за дні невикористаної відпустки 69749,92 грн. (45 днів х 1 550,00 грн.);

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2023 рокупо 05 квітня 2023 рокуу сумі 79050 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що в період з 03березня 2017 року по 25січня 2023 року він перебував у трудових відносинах зДП «АНТОНОВ», в якому працював провідним інженером відділу організації та наземного забезпечення польотів.

Вказував, що позивач також виконував службові обов'язки бортового оператора/керівника авіаперевезень в складі Авіаційного транспортного підрозділу на льотно-випробувальній базі відповідача в аеропорту «АНТОНОВ-2», смт. Гостомель.

Зазначав, що уперіод з 24 лютого 2022 рокупо 10 березня 2022 рокувін знаходився разом із сім'єю в окупаційнійзоні військ РФ у місті Буча Київської області.

У зв'язку із початком воєнних дій відповідачем прийнято рішення про часткове перебазування спеціалістів, літаків та майна до дочірнього підприємства «Antonov Logistics Salis GmbH», м. Лейпциг, Німеччина.

Посилався на те, що внаслідок активних бойових дій керівництвом відповідача пропонувалось співробітникам здійснювати вищезазначене перебазування самостійно, згідно переліку, затвердженого і погодженого ДК УкрОборонПром да Державною прикордонною службою України.

На виконання листа генерального директора відповідача від 04 березня 2022 рокупозивач 14березня 2022 року, попередньо проінформувавши керуючого директора ALS, самостійно прибув до технічної бази у м. Лейпциг для подальшого виконання службових обов'язків і здійснював їх до 17 квітня 2022 року.

Вказував, що наказом №493 від 11 квітня 2022 рокупозивачу було скорочено термін відрядження з 60 до 15 діб та повідомлено про необхідність прибуття до місця роботи у м. Київ не пізніше 18 квітня 2022 року.

Зазначав, що він не мав можливості негайно прибути до України та надіслав до відділу кадрів відповідача заяви про надання відпустки, погоджені діючим, на той момент, начальником відділення організації авіаперевезень. Належного порозуміння заяви про надання відпустки (як і щорічної так і за власний рахунок) у відповідача не знайшли, була надана необгрунтована відмова.

Посилався на те, що 31січня 2023 року на адресу позивача надійшов лист відповідача з повідомленням про звільнення з 25січня 2023 року відповідно до наказу №4026ку від 25 січня 2023 року.

Вказував, що на його письмовий запит надіслати трудову книжку, деталізований розрахунок загальної суми, що підлягає виплаті при звільненні, 06 березня 2023 рокувідповідач направив лише трудову книжку та довідку про нараховану та виплачену заробітну плату за січень 2023 р.

Зазначав, що на запит представника позивача підприємство надало довідки №№389,390 та 391 від 23 березня 2023 року, згідно яких йому було нараховано заробітну плату за лютий 2022 року в сумі 22 695,94 грн., березень 2022 року в сумі 20 000,00 грн., за грудень 2022 рокув сумі 2 294,01 грн., за січень 2023 року в сумі 9 125,76 грн.

Посилався на те, що вказані відповідачем дані не відповідають дійсності, оскільки за період з 24 лютого 2022 року по 25 січня 2023 рокупозивачу виплачено заробітну плату за лютий, березень та квітень і здійснено перерахунок премій за 2022 року, за січень 2023 року жодних виплат не проводилось.

Вказував, що суми невикористаної щорічної відпустки (орієнтовно 45 календарних днів) та відрядних виплат за період 12 березня 2022 рокупо 17 квітня 2022 рокувключно (37 календарних днів) при звільнені виплачено не було. Письмову вимогу про здійснення розрахунків при звільненні від 06 лютого 2023 рокубула отримана відповідачем 13 лютого 2023 року, разом з тим розрахунки не проведено.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 рокупозов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування вимог посилалася на те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні позову, зокрема у стягненні з відповідача на користь позивача виплат добових під час перебування у відрядженні за 37 днів у розмірі 73593 грн., через відсутність відомостей про перебування позивача у відрядженні за кордоном.

Вказувала, що судом не враховано, що посилання відповідача на ту обставину, що початком перебігу відрядження треба вважати 28 березня 2022 року (дата наказу №481) спростовується, зокрема пунктом 2 цього ж Наказу, в якому установлено, що початком відрядження вважається момент перетину кордону України, що має бути підтверджено штампом у паспорті спеціаліста.

Зазначала, що згідно відмітки у паспорті позивача датою перетину кордону є 12 березня 2022 року, отже копія закордонного паспорта є достатнім первинним документом.

Посилалася на те, що заяви позивача про надання відпусток задоволені не були, в порушення вимог ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-ІХ. Вказаній обставині суд першої інстанції оцінку не надав.

Вказувала, що відповідач в своєму відзиві на позовну заяву не спростував перебування позивача на робочому місці з 01 січня 2022 року по 17 квітня 2022 року включно, а наданим доказами, фактично визнав даний факт.

Зазначала, що судом першої інстанції не надано правової оцінки щодо правомірності коригування табелю обліку робочого часу, що в подальшому привело до ухвалення необгрунтованого рішення та порушення права позивача і оплату праці.

Посилалася на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно зазначив, що звільнення позивача було здійснено через відсутність на робочому місці з невідомих причин з 01 березня 2022 року, що підтверджується актами відділу кадрів, в той час як жодних актів в матеріалах справи не міститься.

11 квітня 2024 року від відповідача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній вказував на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, просив рішення залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Антонов» з 03 березня 2017 року та обіймав посаду провідного інженеру відділу організації та наземного забезпечення польотів.

Згідно наказу ДП «Антонов» №4026ку від 25 січня 2023 року позивача було звільнено з посади з 25 січня 2023 року, у зв`язку з відсутністю працівника на роботі та інформації при причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль на підставі п.8-3 ст.36 КЗпП України.

Як вбачається з наказу «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до даних обліку відпрацьованого часу зі сповіщенням та актів відділу кадрів провідний інженер НОМЕР_1 ОСОБА_1 був відсутній на роботі з невідомих причин з 01 березня 2022 року по 25 січня 2023 року.

Відділом кадрів 23 грудня 2022 року був надісланий лист вих. №162/11877-22 за місцем державної реєстрації ОСОБА_1 щодо надання пояснень про його відсутність на роботі у вищезазначений період.

Згідно з повідомленням до вищезазначеного листа ОСОБА_1 отримав лист 27 грудня 2022 року, проте відтоді так і не повідомив роботодавця про причини своєї відсутності на роботі в період з 01 березня 2022 року по 25 січня 2023 року.

Водночас, 19 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2353-ІХ, яким внесені зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України, тому облік відсутності ОСОБА_1 в рамках Закону №2352-ІХ розпочато з 19 липня 2022 року.

27 січня 2023 року на адресу позивача ДП «Антонов» направлено лист №162/1422-23 з пропозицією прибути на підприємство до відділу кадрів та головної бухгалтерії для отримання трудової книжки та остаточного розрахунку. Додаток копія наказу про звільнення від 25 січня 2023 року, яке вручено члену сім`ї позивача 31 січня 2023 року.

06 лютого 2023 року позивачем направлено відповідачу лист з проханням надіслати на його поштову адресу трудову книжку, оригінал наказу від 25 січня 2023 року та деталізований розрахунок суми, що підлягає виплаті.

Листом №162/2990-23 від 02 березня 2023 року ДП «Антонов» надіслано позивачу трудову книжку, копію наказу про звільнення (відповідно до ст.47 КЗпП України), остаточний розрахунок при звільненні на вказану в запиті ОСОБА_1 адресу.

Наказ про звільнення позивач не оскаржував.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, вказував на те, що йому не було виплачено добові за період відрядження до дочірнього підприємства «Antonov Logistics Salis GmbH», м. Лейпциг, Німеччина за період з 12 березня 2022 року по 17 квітня 2022 року, а також компенсація за невикористані дні відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 березня 2022 року генеральним директором ДП «Антонов» направлено на адресу ДК «Укроборонпром» лист з проханням сприяти отриманню дозволу та оформлення необхідних документів для виїзду спеціалістів ДП «Антонов» до бази в м. Лейпциг, Німеччина для забезпечення оперативної та безперебійної технічної підтримки парку літаків та виконання вимог НД міжнародних авіаційних транспортних перевезень при польотах літаків Ан-124 ДП «Антонов» в умовах воєнного часу.

Як свідчить додаток до листа, до переліку спеціалістів включено і позивача ОСОБА_1

28 березня 2022 року відповідачем видано наказ №481 «Про відрядження», яким відряджено до компанії «Antonov Logistics Salis GmbH» (Ніеччина) спеціалістів ДП «Антонов» до кола яких відносився і ОСОБА_1 строком на 60 діб.

Згідно п.п.2, 3 вказаного наказу, за даним наказом початком відрядження вважається момент перетину кордону України, що має бути підтверджено штампом у паспорті спеціаліста. Встановлено добові 50 євро для всіх категорій відряджених осіб.

Відповідно до п.4 наказу директору компанії «Antonov Logistics Salis GmbH» наказано забезпечити у встановленому порядку витрати на відрядження та проживання спеціалістів ДП «Антонов» з розрахунку не більше 30 євро на спеціаліста щодобово, з подальшим відшкодуванням даних витрат компанією ДП «Антонов».

ОСОБА_1 перетнув державний кордон України 12 березня 2022 року, про що свідчить штамп в закордонному паспорті останнього.

11 квітня 2022 року наказом ДП «Антонов» №493 було скорочено, зокрема, позивачу термін відрядження з 60 до 15 діб та визначена необхідність прибути до місця роботи м. Київ, вул. Туполева, 1 не пізніше 18 квітня 2022 року.

Відмітка у паспорті громадянина України для виїзду за кордон свідчить про те, що ОСОБА_1 повернувся на територію України 08 червня 2022 року.

Доказів на підтвердження того, що після повернення на територію України позивач з`явився на робочому місці до дати звільнення 25 січня 2023 року матеріали справи не містять.

Посилання представника позивача на п.16.1. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, що затверджена наказом Міністерства фінансів України 13 березня 1998 року №59 в редакції наказу Міністерства фінансів України від 13 квітня 2020 року №155 та відповідно те, що згідно відмітки у паспорті позивача датою перетину кордону є 12 березня 2022 року, отже копія закордонного паспорта є достатнім первинним документом для підтвердження факту перебування у відрядженні за кордоном, колегія суддів відхиляє, оскільки ініціатива виїзду до Німеччини 12 березня 2022 року зумовлена власним бажанням позивача.

Отже, відмітка про перетин кордону 12 березня 2022 року не може слугувати доказом перебування позивача у відрядженні, оскільки наказу ДП «Антонов» від 28 березня 2022 року №481 «Про відрядження» станом на 12 березня 2022 року ще не існувало.

При цьому, звернення 04 березня 2022 року ДП «Антонов» до ДК «Укроборонпром» з проханням сприяти отриманню дозволу та оформлення необхідних документів для виїзду спеціалістів ДП «Антонов» до бази в м. Лейпциг, Німеччина не свідчить про те, що 12 березня 2022 року позивач виїхав у відрядження.

За приписами ст.121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Відповідно до Положення про службові відрядження працівників ДП «Антонов» (додаток до наказу №2078 від 06 серпня 2018 року) підставою для відшкодування витрат на відрядження є наданий у головну бухгалтерію відряджуваним працівником авансовий звіт та доданими до нього оригіналів підтверджуючих документів, що засвідчують вартість отриманої послуги, яка включена до авансового звіту, та факт її оплати (п. 8.1 Положення).

Згідно з п.п.6.1.2. Положення встановлено обов`язок працівника після повернення з відрядження надати до головної бухгалтерії - посвідчення про відрядження із відміткою на його обороті уповноваженою особою відділу протоколу дат вибуття/прибуття відповідно у/з відрядження, яка засвідчується печаткою відділу документообігу «Для відрядження»; технічне завдання та звіт і його виконання за формою згідно додатку 2; авансовий звіт з додатками до нього підтверджуючих документів.

Під час розгляду справи встановлено, що авансовий звіт ОСОБА_1 подано не було.

Позивач не надав доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача із заявою про видачу добових.

Матеріали справи не містять відомостей про перебування позивача в компанії «Antonov Logistics Salis GmbH» з дня відрядження (відповідно до наказу №481 від 28 березня 2022 року по 17 квітня 2022 року) та виконання ним посадових обов'язків.

Отже, судом першої інстанції правильно надано оцінку наявним у справі доказам та зроблено вірний висновок про відсутність доказів перебування ОСОБА_1 у відрядженні з 12 березня 2022 року по 17 квітня 2022 року.

Пунктом 7 Положення про організацію табельного обліку від 23 листопада 2004 року визначено, що зміни та виправлення в табелі вносяться на підставі документів, визначених у п.5.2. У свою чергу, згідно п. .2. Положення, табелі, заповнюються на підставі сповіщень про зміну табеля відпрацьованого часу. В той же час п.7.2. Положення встановлено, що зміни та виправлення здійснюються шляхом оформлення табельником «Сповіщення про зміну табеля». Сповіщення підписується начальником підрозділу, табельником та здається в бухгалтерію. Копія сповіщення додається до табеля та зберігається у табельному бюро.

Як свідчать надані сповіщення про зміну табелів відпрацьованого часу, ОСОБА_1 за березень 2022 року проставлено 0 годин відпрацьовано та 175 годин неявки, за квітень 2022 року - 0 годин відпрацьовано та 168 годин неявки.

Підставами для проведення коригування табелю обліку використання робочого часу позивача є службові записки №255/220930-01 від 29 вересня 2022 року та № 255/220909-02 від 09 вересня 2022 року на підставі яких були формовані сповіщення про зміну табеля відпрацьованого часу відділу 855 за березень 2022 року та сповіщення про зміну табеля відпрацьованого часу відділу 855 за квітень 2022 року, що узгоджується з «Положениями об организации табельного учета», затвердженного 23 листопада 2004 року ДП «Антонов».

З копій платіжних інструкцій, наданих відповідачем, вбачається, що 05 січня 2022 року позивачу перераховано 31 508,00 грн. заробітної плати за другу половину грудня 2021 року, 20 січня 2022 року перераховано 6 497,00 грн. заробітна плата за першу половину січня 2022 року, 04 лютого 2022 року перераховано 37 253,00 грн. заробітної плати за другу половину січня 2022 року, 18 лютого 2022 року перераховано 8 565,00 грн. заробітної плати за першу половину лютого 2022 року, 01 березня 2022 року перераховано 37 253,00 грн. за другу половину лютого 2022 року, 07 квітня 2022 року перераховано 28 484,00 грн. заробітної плати за березень 2022 року, 13 травня 2022 року перераховано заробітну плату за квітень 2022 року 27 547,77 грн. на підставі наказу №643 від 10 травня 2022 року, 26 грудня 2022 року перераховано 1 835,00 грн. премії за результатами роботи підприємства у 2022 року.

Згідно довідки про нараховану та виплачену заробітну плату за січень 2023 року, позивачу нарахована компенсація за невикористану відпустку 42 к/д у розмірі 9 125,76 грн.

З даної довідки вбачається, що із вказаної суми утримались наступні платежі: утримання податку з доходу фізичних осіб у сумі 1 642,64 грн.; утримання військового збору у сумі 136,89 грн.; утримання з боргу по виду нарахування 896 згідно вимог ст.128 КЗпП України у сумі 1469,64 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано правової оцінки щодо правомірності коригування табелю обліку робочого часу, спростовуються вищевикладеним.

Також, як вбачається з матеріалів справи, в 2022 році генеральним директором ДП «Антонов» за погодженням голови профкому ПО ПАУ, затверджено зміни до Колективного договору підприємства на 2021-2023 рр., шляхом доповнення договору п.2.5.15., які полягали в тому, що у зв`язку з війною, розв`язаною РФ в Україні склалась ситуація, за якої стало неможливим нарахувати заробітну плату працівникам підприємства за лютий 2022 року в тому числі оформити у встановленому законом порядку табелі обліку відпрацьованого часу.

З метою забезпечення соціального захисту працівникам підприємства, яким заробітна плата виплачується через установи банку з використанням платіжних карток) виплатити грошові кошти в розмірі заробітної плати за січень 2022 року. Після завершення війни (або раніше - за умови появи можливості забезпечення підготовки табелів обліку відпрацьованого часу та первинних документів з оплати праці) забезпечити підготовку табелів обліку відпрацьованого часу та первинних документів з оплати праці за лютий 2022 року та провести нарахування заробітної плати. Виплату заробітної плати працівникам підприємства за лютий 2022 року провести з врахуванням виплат за першу половину лютого 2022 року та виплат грошових коштів згідно даного пункту Колективного договору підприємства.

Згідно положень ст.10 КЗпП України (в редакція, яка діяла на час виникнення спірних відносин) колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноваженого ними органів та, відповідно до ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди», його умови є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

На виконання умов п.2.5.15 Колективного договору, 08 квітня 2022 року видано наказ №2127к, відповідно до якого структурним підрозділам підприємства доручено забезпечити підготовку та оформлення в установленому законом порядку табелів обліку відпрацьованого часу за лютий 2022 року та забезпечити нарахування заробітної плати.

30 травня 2022 року відповідачем видано наказ №2552к, яким з урахуванням п.2.5.15 Колективного договору підприємства на 2021-2023 рр., наказ ДП «Антонов» від 08 квітня 2022 року № 2127к «Про організацію нарахування заробітної плати» та те, що у квітні 2022 року були здійснені нарахування заробітної плати працівникам підприємства за лютий 2022 року, за результатами яких за окремими працівниками утворився борг по поверненню авансу, виданого в рахунок заробітної плати за лютий 2022 року, на підставі ст.ст.116, 127 та 128 КЗпП України головному бухгалтеру підприємства та начальнику відділу автоматизованих систем управління підприємством наказано забезпечити відрахування із заробітної плати працівників ДП «Антонов» боргу по поверненню авансу, виданого в рахунок заробітної плати за лютий 2022 року з урахуванням обмежень розміру відрахувань встановлених ст. ст.26 Закону України «Про оплату праці» та ст.128 КЗпП України.

Внаслідок коригування табелю обліку використання робочого часу за позивачем виникла заборгованість на суму 27 547,77 грн., про що свідчать довідки - деталізовані розрахунки заробітної плати за січень - грудень 2022 року від 03 липня 2023 року; за довідкою щодо заробітної плати за січень 2023 року борг становить 25826,09 грн. у зв`язку із відрахуваннями, здійсненими у грудні 2022 року та у січні 2023 року у розмірі відповідно 369,34 грн. та 1469,25 грн.

Залишок нарахованих сум при звільненні були утримані в рахунок заборгованості.

Пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Як свідчать матеріали справи, компенсація за невикористані дні відпустки надана позивачу за періоди з 03 березня 2020 року 14 календарних днів та з 03 березня 2021 року по 02 березня 2022 року - 28 календарних днів. Загальна кількість невикористаної відпустки - 42 календарні дні.

З наданого розрахунку суми за дні чергової відпустки при звільненні №519 від 04 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2022 року нараховано 77 567,47 грн.

Загальна кількість календарних днів розрахункового періоду становить 357 днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата для вирахування відпускних становить 217,28 грн. (77 567,47 : 357к/д ) та сума компенсації 9 125,76 грн.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів, дійшов вірного висновку, що права позивача відповідачем порушено не було, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

заяви позивача про надання відпусток задоволені не були, в порушення вимог ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-ІХ. Вказаній обставині суд першої інстанції оцінку не надав.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що у позивача була відсутня можливість повернення в Україну у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, на підставі чого ним було подано заяву від 18 квітня 2022 року про надання щорічної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати згідно ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка відповідачем була залишена без задоволення, що на думку представника позивача, є порушенням трудового законодавства відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» (ч.4 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

Проте, стаття 12 вказаного Закону в редакції від 15 березня 2022 року, що діяла на момент виникнення даних правовідносин, частину четверту не містить.

Частиною четвертою статтю 12 Закону законодавцем було доповнено в редакції Закону від 19 липня 2022 року, в той час як заява про надання відпустки датована 18 квітня 2022 року.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону (в редакції від 15 березня 2022 року) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою 26 Закону України «Про відпустки». Отже, діючим законодавством на момент виникнення даних правовідносин було передбачено право, а не обов`язок роботодавця надавати відпустку без збереження заробітної плати.

Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 липня 2024 року.

Головуючий:

Судді: