РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 липня 2024 року м. Рівне№460/2996/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними та скасування наказів, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 61М від 18.02.2024 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення загальної мобілізації" в частині призову ОСОБА_1 та направлення його для проходження військової служби за призовом під час проведення загальної мобілізації в складі команди військової частини НОМЕР_1 ;

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

припинити проходження ОСОБА_1 військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з моменту набрання рішенням законної сили;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.02.2024 він був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом незаконного затримання, позбавлення волі та під примусом для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення придатності до військової служби. Військово-лікарською комісією за результатами проведеної військово-лікарської експертизи видано довіку № 27/1993 від 18.02.2024, в якій зазначено про те, що ОСОБА_1 придатний до військової служби. Надалі, наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.02.2024 № 61М, позивача призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час проведення загальної мобілізації в складі команди військової частини НОМЕР_1 . Позивач зауважує, що на момент вчинення відповідачем-1 заходів щодо призову під час мобілізації, останньому було відомо про особисті релігійні переконанняпозивача, які унеможливлювали проходження військової служби, при цьому, всупереч статті 35 Конституції України, відповідачем-1 не було запропоновано позивачу замінити виконання обов`язку перед державою альтернативною (невійськовою) службою. Зазначає, що дана подія відбувалась не за місцем проживання та реєстрації облікових даних позивача, при цьому медичний огляд під час проходження військово-лікарської комісії на придатність до військової служби відбувся не повно, не об`єктивно та з порушенням вимог Положення № 402. Звертає увагу суду, щона момент призову не мав статусу військовозобов`язаного в розумінніЗакону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки військову службу не проходив, у запасі не перебував, та мав 24 повних роки, однак всупереч наведеному відповідачами були прийняті спірні накази, які на думку позивача, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

24.05.2024 від ІНФОРМАЦІЯ_3 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що 18.02.2024 ОСОБА_1 позаштатною постійно діючою комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 був визнаний придатним до військової служби під час мобілізації, що підтверджується карткою обстеження медичного огляду та довідкою ВЛК, у зв`язку із чим прийнято рішення про його призов. За позицією відповідача, на момент призову, а саме 18.02.2024 позивач перебував у статусі військовозобов`язаного, був взятий на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 , як звільнений від призову на строкову військову службу, що підтверджує законність призову на військову службу під час мобілізації. Зазначає, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку), відтак після уточнення військово-облікових даних позивача, його було взято на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Звертає увагу суду, що позивач пройшов медичний огляд у всіх, визначених абз. 2 п. 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення № 402, медичних спеціалістів, що свідчить про належне проведення такого огляду. З приводу релігійних переконань позивача, на думку відповідача, такі не являються підставою для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби, однак строкова військова служба і військова служба за призовом під час мобілізації є окремими видами військовими служби, тому законодавство не передбачає можливість заміни військової служби під час мобілізації на невійськову (альтернативну) службу. Стверджує, що позивач намагався незаконно перетнути Державний кордон України, у зв`язку з цим постановою Піщанського районного суду Вінницької області від 01.03.2024 у справі № 142/145/24 його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Крім того, на переконання відповідача, дія наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.02.2024 № 61 вичерпана його виконанням, тому після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом «Про військовий обов`язок і військову службу», яким не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування оскаржуваних наказів. Відповідач зазначає, що при прийнятті наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з огляду на що просить суд відмовити у задоволенні позову.

У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідач-2 не надав, тому в силу вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.

19.06.2024 до суду надійшли додаткові пояснення з окремих питань у порядку ч. 5 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, у яких позивачем наведено доводи на користь задоволення позовних вимог, тотожні викладеним у позовній заяві.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 25.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою витребувано: у ІНФОРМАЦІЯ_1 : копії усіх облікових та/або внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів документів відносно ОСОБА_1 , що були наявні, складались, отримувались чи пересилались у зв`язку із веденням військового обліку щодо ОСОБА_1 , його призовом за мобілізацією та відправленням з ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової частини НОМЕР_1 ; у військової частини НОМЕР_1 : копію наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; копії документів, що стали підставою винесення такого наказу та копію особової справи солдата ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

Згідно відповіді на запит ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо підтвердження інформації з приводу зарахування в запас та взяття на військовий облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 слідує, що відповідно до протоколу № 1 від 15.05.2020 призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час по гр. І ст. 78В Наказу МОУ № 402 від 14.08.2008 та переданий на військовий облік військовозобов`язаних.

18.12.2020, згідно результатів призову, ОСОБА_1 був зарахований у запас на підставі абзацу 2 частини першої статті 18 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України, які визнані особами з інвалідністю або за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час.

18.02.2024 позаштатною постійно діючою комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 за результатами проведення медичного огляду був визнаний придатний до військової служби під час мобілізації, що підтверджується карткою обстеження та медичного огляду від 18.02.2024 № 27/199 та довідкою ВЛК № 27/199 від 18.02.2024.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.02.2024 № 61М «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення загальної мобілізації» призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час проведення загальної мобілізації відповідно до поіменного списку в складі команди НОМЕР_1 солдата запасу ОСОБА_1 , 1999 року народження.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 58 від 19.02.2024 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 19.02.2024 зараховано до списків особового складу частини на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону, ВОС-100221А на всі види забезпечення. Підстава: поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1052 від 18.02.2024.

18.02.2024 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 видано військовий квиток серії НОМЕР_2 , у якому, серед іншого, зазначено про: не проходження раніше служби в ЗСУ; придатність до військової служби; присвоєння 18.02.2024 військового звання «солдат»; взяття 18.02.2024 на облік військовозобов`язаних.

Також, відповідно до довідки релігійної організації релігійна громада Церкви Євангельських Християн Баптистів « ІНФОРМАЦІЯ_9 » № 23/02 від 16.02.2024, ОСОБА_1 з 29.05.2016 є членом цієї релігійної організації.

Не погоджуючись з діями ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов на військову службу під час мобілізації та наказом військової частини про зарахування до списків особового складу військової частини, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан.

В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII, по тексту рішення у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 Закону № 3543-XII містяться визначення понять мобілізація та особливий період, відповідно до яких:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Згідно з ст. 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України Про оборону України, цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-ХІІ, по тексту рішення у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частина 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначає такі категорії громадяни України щодо військового обов`язку:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Призовний вік громадян встановлений у частині 1 статті 15 Закону № 2232-XII, яка визначає, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Пунктом 2 частини 1статті 37 Закону № 2232-ХІІ встановлено, щовзяттю на військовий обліквійськовозобов`язаниху територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки Українипідлягають громадяни України, які відповідно достатті 18 цього Законузвільнені від призову на строкову військову службу.

Відповідно до абзацу другого частини 1статті 18 Закону № 2232-ХІІ,від призову на строкову військову службу звільняютьсягромадяни України, які визнані особами з інвалідністю або за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час.

Згідно з положеннямистатті 27 Закону № 2232-ХІІ у запас Збройних Сил Українита інших військових формуваньзараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Запас військовозобов`язаних поділяється на першу і другу категорії.

До запасу першої категорії належать військовозобов`язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність.

До запасу другої категорії належать військовозобов`язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби.

Згідно зі статтею18-1Закону № 2232-ХІІпід час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.

Під час дії воєнного стану призовні комісії утворюються для розгляду питань щодо: організації та проведення медичного огляду осіб, які перебувають на військовому обліку призовників та досягли 27-річного віку, взяття їх на військовий облік військовозобов`язаних або виключення з військового обліку; направлення призовників, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, для проходження випробувань та складання вступних іспитів або прийняття рішення про відмову в такому направленні (частина третя статті 18-1 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом таЗаконом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізаціїпризиваютьсярезервісти тавійськовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, (далі - Порядок № 1487, по тексту рішення у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку) (пункт 5 Порядку № 1487).

Отже, особи, які перебувають на військовому обліку призовників, визначені в пункті 1 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII. Натомість особи, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, визначені в пункті 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII (звільнені від направлення для проходження базової військової служби).

Як було встановлено судом, згідно відповіді на запит ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо підтвердження інформації з приводу зарахування в запас та взяття на військовий облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 слідує, що відповідно до протоколу № 1 від 15.05.2020 призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час по гр. І ст. 78В Наказу МОУ № 402 від 14.08.2008 та переданий на військовий облік військовозобов`язаних.

18.12.2020, згідно результатів призову, ОСОБА_1 був зарахований у запас на підставі абзацу 2 частини першої статті 18 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України, які визнані особами з інвалідністю або за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час.

Наведене також підтверджується відомостями, що містяться в обліковій картці позивача до військового квитка серії НОМЕР_2 (зарахований у запас 18.12.2020).

Отже, на момент призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 у відповідності до пункту 2 частини 1статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"мав статус військовозобов`язаного, оскільки з 18.12.2020 по 18.02.2024 фактично перебував на військовому облікуу ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Звільнення позивача на підставі частини 1статті 18 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"від призову на строкову військову службу як особу, яка визнана за станом здоров`я непридатною до військової служби, є підставою для взяття на військовий облік військовозобов`язаних, згідно пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 2232-XII.

З огляду на наведене, доводи позивача про те, що він не підлягав мобілізації, як особа котра не досягла 27 річного віку, суд відхиляє, оскільки вчинені відповідачем дії відносно позивача стосуються його статусуяк військовозобов`язаного, а не призовника.

З приводу тверджень позивача про те, що висновок військово-лікарської комісії є необґрунтований, оскільки прийнятий з нехтуванням поточними діагнозами позивача, суд звертає увагу, що при розгляді цієї справи суд не досліджує медичний критерій (стосовно діагнозу та його достовірності чи то придатності до військової служби), а лише юридичну процедуру прийняття і відповідність постанови військово-лікарської комісії вимогам законодавства.

Згідно з підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України та перевіряти у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - ІНФОРМАЦІЯ_11 ) і закладах охорони здоров`я (установах) організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів.

Відповідно до пункту 2.4.10 Положення № 402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у Центральну військово-лікарську комісію (ЦВЛК) або у судовому порядку.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, тому суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у цій категорії справ.

Так, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зазначив про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення № 402.

Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

У будь-якому разі при наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він мав право звернутися до Центральної військово-лікарської комісії для перегляду відповідної постанови або до суду.

Крім того, в межах розгляду цієї справи судом не встановлено, що позивачем вчинялися дії щодо оскарження висновку про придатність його до військової служби до Центральної ВЛК або ж до суду, тому підстав вважати, що таке рішення ВЛК є протиправним чи за суттю, чи за процедурою його прийняття наразі суд не вбачає.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 30.11.2021 у справі № 826/17175/18.

Разом з тим, надаючи правову оцінку аргументам позивача про те, що його призвано на військову службу примусово, не за місцем проживання та реєстрації, без вручення повістки для уточнення облікових даних та без вручення повістки на проходження ВЛК, суд зазначає наступне.

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до частин третьої, четвертої вищезазначеної статті під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

Як вже зазначав суд, у обліковій картці до військового квитка серії НОМЕР_2 міститься запис про те, що призовною ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_1 15.02.2020 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час по гр. І ст. 78В Наказу МОУ № 402 від 14.08.2008 та зарахований у запас.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що позивач, як військовозобов`язаний, який перебував у запасі, мав обов`язок завчасно приписатися до військової частини для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивача шляхом незаконного затримання та позбавлення волі примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_12 для проходження військово-лікарської комісії.

Натомість, судом досліджено ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 20.02.2024 по справі № 148/403/24, у мотивувальній частині якої зазначено «в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт незаконного утримання ОСОБА_1 у приміщенні територіального центру комплектування та соціальної підтримки та військової частини. Із скарги представника особи, щодо якої вирішується питання захисту прав, не вбачається, що правовідносини виходять із нормКПК України, при цьому, до скарги не долучено жодних доказів того, що громадянина ОСОБА_1 незаконно затримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_11 , та тих обставин, що останній незаконно утримується на території військової частини».

Також, згідно пункту 79 Порядку № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

Таким чином, до обов`язків територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить виявлення військовозобов`язаних, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку, оповіщення військовозобов`язаних про їх виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призову на військову службу і забезпечення здійснення контролю за їх прибуттям.

Разом з тим, відповідно до пункту абзацу 11 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Відтак, безпідставними є доводи позивача про те, що його призов на військову службу під час мобілізації відбувся не за місцем проживання та реєстрації облікових даних, оскільки заходи оповіщення та призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть здійснюватись РТЦК та СП незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.

Стосовно посилань позивача, що ним своєчасно та послідовно висловлювалась позиція щодо сповідування віровчення, яке не допускає користування зброєю та належності до релігійної громади євангельських християн-баптистів, а також про наявність підстав для заміни виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу, у спосіб, визначений частиною четвертою статті 35 Конституції України, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Разом з тим, в п. 4 ст. 1 Закону № 2232 зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" № 1975-XII від 12.12.1991 (далі - Закон № 1975-XII).

Статтею 1 Закону № 1975-XII визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону № 1975-XII).

Положення статті 35 Основного Закону України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У своєму рішенні по справі «Коккінакіс проти Греції» ЄСПЛ зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (пункт 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Суд також враховує рішення по справі «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17 жовтня 2019 року (заява 14604/18) згідно з якою необхідність захисту територіальної цілісності держави не може розглядатись як підстави для обмеження прав Свідків Єгови та захисту підлягає не лише саме право Свідків Єгови «не брати в руки зборю», а їх зумовлене глибоким релігійним переконанням право нести військову службу у будь-якій формі, у зв`язку з чим Держава має забезпечити особам проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є повністю відокремленою від військового обов`язку.

Незабезпечення таким особам можливості реалізувати їх право на альтернативну (невійськову) службу є втручанням у їх свободу сповідувати свою релігію.

Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, введено в Україні воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України.

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.

Визначені конституційні принципи щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, основою конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить їх втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.

При цьому, статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (частина друга).

Тобто, частиною другою статті 64 Конституції України не передбачено заборони обмеження прав і свобод, визначених статтею 35 Конституції України.

Разом з тим, пунктом 16 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» надано право військовим адміністраціям запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби.

Однак, відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»(зі змінами), передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 39, 41 - 44, 53 Конституції України.

Отже, право вірян на свободу світогляду і віросповідання, яке передбачене ст. 35 Конституції України, та включає в себе право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною невійськовою службою, вищевказаним Указом Президента України не обмежене.

Суд зазначає, що Законом "Про військовий обов`язок і військову службу" не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Інших нормативно-правових актів, які б обмежували такі права навіть на теперішній час - в умовах воєнного стану, не існує.

У ході розгляду справи, судом не встановлено передбаченого національним законом, в тому розумінні терміну «закон», яке прийнято Конвенцією, право держави на втручання у свободу сповідувати свою релігію або переконання, шляхом відмови у заміні виконання військового обов`язку, альтернативною (невійськовою) службою.

На переконання суду, ОСОБА_1 підпадає під дію ч. 4 ст. 35 Конституції України, ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», а тому має право на заміну альтернативною службою військового обов`язку, в тому числі, військової служби за призовом під час мобілізації, оскільки належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю - Євангельські християни-баптисти (згідно Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, що міститься у Положенні про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999).

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

З наведеного слідує, що навіть під час проведення призову на строкову військову службу питання заміни військової служби альтернативною (невійськовою) службою не належить до компетенції районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

При цьому, релігійні переконання позивача не є підставою для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації та виконання своїх конституційних обов`язків, відтак позивач, будучи військовозобов`язаним, підлягав призову на військову службу під час мобілізації з подальшим правом на виконання свого військового обов`язку шляхом його заміни на альтернативну (невійськову) службу, а тому приймаючи наказ № 61М від 18.02.2024 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення загальної мобілізації", ІНФОРМАЦІЯ_13 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, з огляду на що відсутні підстави для визнання таких дій та наказу № 61М від 18.02.2024 протиправними.

З приводу позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 58 від 19.02.2024 та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , то суд зазначає, що підставою для визнання протиправним та скасування цього наказу може бути наслідок протиправності наказу № 61М від 18.02.2024 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення загальної мобілізації".

Зважаючи на попередній висновок суду про правомірність наказу № 61М від 18.02.2024 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення загальної мобілізації", позовні вимоги про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 припинити проходження військової служби та виключити позивача зі списків особового складу військової частини задоволенню також не підлягають.

У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та " Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В ході розгляду справи відповідачем доведено суду правомірність вчинення дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та прийняття оскаржуваного наказу щодо його зарахування до особового складу військової частини, відтак у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування накаів, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17 липня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_14 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Ольга ПОЛІЩУК