ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/118/24

Провадження № 11-89заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в частині відмови у відкритті провадження (суддя-доповідач Бившева Л. І., судді Олендер І. Я., Юрченко В. П., Ханова Р. Ф., Гончарова І. А.) у справі за її позовом доВищої ради правосуддя про визнання протиправними бездіяльності та дій, визнання недійсним висновку в частині, зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1.У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), у якому просила:

? визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо невиконання абзацу другого частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», абзацу другого пункту 13.26, пункту 13.4 Регламенту Вищої ради правосуддя, якими передбачено повідомити ОСОБА_1 про наявність проєкту висновку після його підготовки членом ВРП Усиком Г. І. та направлення копії проєкту висновку до електронного кабінету або електронної пошти ОСОБА_1 ;

? визнати протиправними дії ВРП щодо порушення норм частин другої, п`ятої, восьмої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо незастосування висновку Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, викладеного в адміністративній справі № 822/1309/17, під час підготовки висновку від 12 лютого 2024 року;

? визнати недійсним висновок ВРП у частині посилання ОСОБА_1 у заяві від 13 листопада 2023 року на інтернет-ресурс ІНФОРМАЦІЯ_2/;

? зобов`язати ВРП внести виправлення у висновок від 12 лютого 2024 року, зазначивши інтернет-ресурс ІНФОРМАЦІЯ_1

? визнати недійсним висновок ВРП у частині посилання ОСОБА_1 у заяві від 13 листопада 2023 року на підтвердження вимог щодо несумісності довіреністю на представництво Уманського міськрайонного суду Черкаської області, виданого в. о. голови суду судді ОСОБА_3.;

? зобов`язати ВРП внести виправлення у висновок від 12 лютого 2024 року шляхом видалення інформації відносно посилання ОСОБА_1 у заяві від 13 листопада 2023 року на підтвердження вимог щодо несумісності довіреністю на представництво Уманського міськрайонного суду Черкаської області, виданого в. о. голови суду судді ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про:

? визнання протиправними дій ВРП відносно порушення норми частин другої, п`ятої, восьмої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо незастосування висновку Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, викладеного в адміністративній справі № 822/1309/17, під час підготовки висновку від 12 лютого 2024 року;

? визнання недійсним висновку ВРП у частині посилання ОСОБА_1 у заяві від 13 листопада 2023 року на інтернет-ресурс ІНФОРМАЦІЯ_2/;

? зобов`язання ВРП внести виправлення у висновок від 12 лютого 2024 року, зазначивши інтернет-ресурс ІНФОРМАЦІЯ_2/;

? визнання недійсним висновку ВРП у частині посилання ОСОБА_1 у заяві від 13 листопада 2023 року на підтвердження вимог щодо несумісності довіреністю на представництво Уманського міськрайонного суду Черкаської області, виданого в. о. голови суду судді ОСОБА_3.;

? зобов`язання ВРП внести виправлення у висновок від 12 лютого 2024 року шляхом видалення інформації відносно посилання ОСОБА_1 у заяві від 13 листопада 2023 року на підтвердження вимог щодо несумісності довіреністю на представництво Уманського міськрайонного суду Черкаської області, виданого в. о. голови суду судді ОСОБА_3

3. Цією ж ухвалою позовну заяву ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо невиконання абзацу другого частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», абзацу другого пункту 13.26, пункту 13.4 Регламенту Вищої ради правосуддя, якими передбачено повідомлення ОСОБА_1 про наявність проєкту висновку після його підготовки членом ВРП - Г. І. Усиком та направлення копії проекту висновку до електронного кабінету або електронної пошти ОСОБА_1 , Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду залишив без руху.

4. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позов у цій частині не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки дії члена ВРП Усика Г. І. (щодо відкриття справи, підготовки висновку) є невід`ємними діями щодо розгляду заяви щодо несумісності та прийняття остаточного рішення, а сам висновок є пропозицією члена ВРП щодо прийняття рішення, яке ухвалюється більшістю голосів членів ВРП. Суд першої інстанції зазначив, що предметом оскарження в адміністративній справі може бути лише рішення ВРП, прийняте у справі щодо несумісності судді (оскаржити яке мають право лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом). При цьому позивачка реалізувала своє право на звернення і розгляд її заяви щодо порушення суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_3 вимог щодо несумісності.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

5. В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в частині відмови у відкритті провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

6. На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на практику Європейського суду з прав людини та зазначає, що позиція суду у цій справі щодо забезпечення доступу до правосуддя та забезпечення ефективного судового захисту є відмінною від його позиції в інших справах і містить надмірний формалізм щодо вирішення питання відкриття провадження у справі, чим порушує її права та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Позиція інших учасників справи стосовно апеляційної скарги

7. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначає, що ОСОБА_1 фактично не погоджується з діями члена ВРП Усика Г. І. щодо підготовки ним висновку від 12 лютого 2024 року, зокрема мотивами, обставинами та інформацією, викладеними у цьому висновку.

8. На думку ВРП, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що висновок члена ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено порядку та підстав його оскарження, а тому такий позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

9. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Рух апеляційної скарги

10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 травня 2024 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 13 червня 2024 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування в цій справі

11. Надаючи оцінку викладеним в апеляційній скарзі доводам щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного позивачкою рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

12. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі ? Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

13. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю ? змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

14. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

15. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

16. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

17. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18?рп/2004 щодо поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

18. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

19. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП врегульовано статтею 266 КАС України.

20. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності дій чи бездіяльності, а також актів ВРП.

21. Отже, для визначення підсудності справ про оскарження дій чи бездіяльності або актів ВРП за правилами адміністративного судочинства, з-поміж іншого, суду належить визначити предмет спору, тобто зміст (суть) спірних правовідносин та правовий статус учасників спору.

22. Як убачається з матеріалів справи, 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 подала до ВРП дисциплінарну скаргу щодо судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_3 , у якій, зокрема, вказала про порушення суддею ОСОБА_3 вимог щодо несумісності.

23. Ухвалою члена ВРП Усика Г. І. від 15 грудня 2023 року № 1221/0/18-23 відкрито справу за вказаною заявою.

24. 12 лютого 2024 року членом ВРП Усиком Г. І. складений висновок за результатами підготовки до розгляду справи за заявою ОСОБА_1 про порушення вимог щодо несумісності суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_3 , відповідно до якого він пропонує визнати відсутність порушення вимог щодо несумісності цим суддею.

25. Не погодившись із мотивами зазначеного висновку, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою.

26. За змістом частин першої і другої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка складається з двадцяти одного члена та до повноважень якої, зокрема, віднесено розгляд справ про порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності.

27. За положеннями частин першої і другої статті 39 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП відкриває та розглядає справи про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із діяльністю або статусом, визначеними Конституцією та законами України (справи щодо несумісності). Справа щодо несумісності може бути відкрита за заявою будь-якої особи, якій відомі відповідні факти.

28. Пунктом 12.7 глави 12 «Розгляд справ щодо порушення вимог законодавства про несумісність» Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі ? Регламент) урегульовано, що підготовка справи до розгляду здійснюється в порядку, визначеному для розгляду дисциплінарних справ, з урахуванням строків, передбачених пунктом 12.9 Регламенту.

29. Згідно з приписами пункту 13.26 Регламенту за результатами підготовки справи доповідач не пізніше тридцяти днів із дня відкриття дисциплінарної справи:

готує висновок та проєкт рішення (ухвали), які разом з матеріалами дисциплінарної справи передає до відповідного структурного підрозділу секретаріату Ради для надання членам Дисциплінарної палати для вивчення;

повідомляє судді та скаржнику про наявність проєкту висновку, про право ознайомлення з ним та матеріалами дисциплінарної справи в порядку, визначеному главою 27 Регламенту.

30. За частиною першою статті 40 Закону № 1798-VIII справа щодо несумісності розглядається ВРП на її засіданні.

31. Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду справи щодо несумісності ВРП може ухвалити рішення: 1) про визнання порушення суддею вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і звільнення його з посади; 2) про визнання порушення прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і внесення в установленому порядку подання про звільнення його з посади; 3) про визнання відсутності порушень суддею або прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом.

32. Рішення у справі щодо несумісності ухвалюється більшістю голосів членів ВРП, які беруть участь у засіданні. Член ВРП, визначений доповідачем у справі, не бере участі в голосуванні (частина друга статті 41 Закону № 1798-VIII).

33. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що предметом оскарження може бути лише рішення ВРП, прийняте у справі щодо несумісності (оскаржити яке мають лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом).

34. Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 фактично не погоджується з діями члена ВРП Усика Г. І. щодо підготовки ним висновку від 12 лютого 2024 року, його мотивами, обставинами та інформацією, викладеними у цьому висновку. Разом із тим такі дії члена ВРП є невід`ємною складовою розгляду заяви щодо несумісності та прийняття остаточного рішення, а сам висновок є пропозицією члена ВРП щодо прийняття рішення, яке ухвалюється більшістю голосів членів ВРП.

35. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначений висновок є процедурним рішенням, а тому не породжує жодних правових наслідків для позивачки. Це рішення з урахуванням його змісту не має впливу на права, обов`язки та інтереси ОСОБА_1 , а отже, не породжує й правовідносин, у яких виникає публічно-правовий спір, за результатом вирішення якого може бути ухвалене судове рішення, яке б відповідало завданню адміністративного судочинства.

36. Висновки, які передують прийняттю ВРП рішення про визнання порушення суддею вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і звільнення його з посади або про визнання відсутності порушень суддею вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом, не можуть бути самостійним предметом судового оскарження, оскільки вони не є остаточними, мають рекомендаційний характер та відповідно не мають жодних юридичних наслідків для заявника або особи, відносно якої відкрито справу щодо несумісності, та не порушують їх прав, а отже, виключають необхідність реалізації права на судовий захист.

37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

38. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 , в частині яких відмовлено у відкритті провадження в справі, не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

39. Частиною другою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

40. У контексті цих конституційних норм поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.

41. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала неодноразово, зокрема в постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18, від 11 березня 2020 року у справі № 9901/11/20, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, від 12 травня 2021 року у справі № 9901/32/21, від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21, від 18 серпня 2022 року у справі № 990/94/22, від 17 листопада 2022 року у справі № 990/116/22, від 20 липня 2023 року у справі № 990/80/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/27/24.

42. Доводи апеляційної скарги про обмеження позивачці доступу до правосуддя та надмірний, на її думку, формалізм при ухваленні судом першої інстанції рішення Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими.

43. Частиною першою статті 35 Закону № 1798-VIII передбачено оскарження до Верховного Суду рішень ВРП, а статтею 266 КАС України визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП.

44. Варто також зауважити, що право на звернення до суду не є абсолютним. Так, у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі ? ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A, № 93).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

45. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

46. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

47. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог в цій справі, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 311, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в частині відмови у відкритті провадження залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

І. В. Желєзний Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова