ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2024 р. справа № 300/2500/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування рішення від 26.04.2022,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі, також представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також позивач) 22.06.2022 звернувся в суд з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач, УДМСУ в Івано-Франківській області), в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення від 26.04.2022 про заборону в`їзду в Україну позивача.

Позовні вимоги представник позивача мотивує тим, що громадянин ОСОБА_3 з 2014 року на законних підставах проживає у м. Івано-Франківську, перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, володіє нерухомим майном, здійснює підприємницьку діяльність на території України та має бездоганну ділову репутацію. Попри наведене, рішенням відповідача від 26.04.2022 позивачу безпідставно заборонено в`їзд в Україну строком на три роки. Зазначив, що таке рішення прийнято на підставі інформації Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, викладеної у листі вих.№884/55/108/01-2022 від 20.04.2022 про те, що позивач перебував в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. Представник позивача звернув увагу, що у вказаному листі водночас зазначено, що позивач не перебуває у статусі ні підозрюваного, ні обвинуваченого. Незважаючи на викладене, у листі вих.№884/55/108/01-2022 від 20.04.2022 без посилання на рішення суду або будь-які інші документи всупереч статті 62 Конституції України було поширено негативну і неправдиву інформацію, яку відповідачем покладено в основу оскаржуваного рішення. Представник позивача наголосив, що будь-якого умислу на вчинення тих дій, про які відповідачем зазначено у листі позивач не мав. Рівень його володіння українською та російською мовою не дає йому змоги організовувати будь-які масові заходи, а тим більше масові протести. З 2014 року він постійно проживає на території західної частини України і не прибував сюди для вчинення протиправних діянь. Знайомих серед громадян російської федерації або їх родичів у позивача немає. Також звернув увагу, що у спірному рішенні відповідача від 26.04.2022 відсутній висновок про те, що подальше перебування позивача в Україні може суперечити будь-яким охоронюваним законом інтересам, що відповідно до пункту 6 Інструкції, затвердженої Наказом МВС №1235 від 17.12.2013 є обов`язковою умовою правомірності такого рішення. Натомість у відповідному розділі є лише загальне посилання на те, що перебування позивача може суперечити пунктам 1, 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Також звернув увагу, що відповідачем, на виконання вимог пункту 11 Інструкції №1235, яким визначено обов`язок УДМС України в Івано-Франківській області інформувати МЗС України про прийняте рішення щодо заборони в`їзду в Україну іноземців, які є засновниками, власниками або керівниками юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності в Україні, не проінформовано МЗУ про прийняте рішення щодо заборони в`їзду в Україну позивачу, що також свідчить про порушення процедури ухвалення оскаржуваного акту. Враховуючи, що таке рішення є безпідставним та порушує право позивача на проживання у сім`ї на території України, ведення законної підприємницької діяльності, користування та володіння нерухомим майном та позбавляє його можливості продовжувати своє тимчасове перебування на території України, позивач звернувся через уповноваженого представника до суду з цим позовом.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с. 78-79).

Відповідач подав відзив на позов від 11.07.2022 (а.с. 84-86), який надійшов на поштову адресу суду 12.07.2022. У поданому відзиві представник УДМСУ в Івано-Франківській області заперечив щодо задоволення позовних вимог. На підтвердження своєї позиції зазначив, що підстави для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям або особам без громадянства визначені частиною 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», якою, зокрема, передбачено заборону в`їзду таких осіб в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю, а також якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Разом з тим зауважив, що Законом не визначені підстави, які забороняють приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям або особам без громадянства, в тому числі здійснення господарської діяльності, укладення шлюбу, володіння майном тощо. Звернув увагу на те, що підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду позивача є обґрунтоване звернення Управління стратегічних розслідувань ДСР НП України (лист №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022) стосовно того, що перебування на території України позивача становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Разом з цим зауважив, що УДМС в Івано-Франківській області не наділене повноваженнями здійснення оперативно-розшукової діяльності чи досудового розслідування, а відтак немає можливості, а також обов`язку перевіряти викладені у зверненні факти. З приводу неповідомлення відповідачем МЗС про прийняте рішення, представник відповідача зауважив, що у спірному випадку в УДМСУ в Івано-Франківській області відсутній такий обов`язок, оскільки позивач прибув в Україну на підставі довгострокової візи типу D-14 з метою воз`єднання сім`ї, в той час як іноземці, які є засновниками та/або бенефіціарами юридичної особи та прибувають в Україну для контролю за діяльністю такої юридичної особи в`їжджають в Україну на підставі візи типу D-12. Вважає спірне рішення правомірним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

На адресу суду 14.07.2022 від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (а.с. 91-93), яке ухвалою суду від 19.07.2022 задоволено та зупинено провадження в адміністративній справі №300/2500/22 до набрання законної сили судовим рішенням Івано-Франківського міського суду в справі №344/7399/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про спростування недостовірних відомостей щодо позивача (а.с. 111,112).

Також представник позивача 18.07.2022 подав відповідь на відзив, в якому вказав на помилковість доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позов. Просив врахувати викладені у відповіді на відзив доводи (а.с. 106,107).

Представник позивача 15.03.2024 подав до суду клопотання про поновлення провадження та його зупинення (а.с. 115-117), яке суд ухвалою від 01.04.2024 задовольнив частково, поновивши провадження в адміністративній справі №300/2500/22 (а.с. 137-139).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Пакистан та перебував в Україні на підставі посвідки на тимчасове проживання, виданої 08.02.2022 органом 2601; терміном дії - до 07.02.2023 (а.с. 32).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання №3072 від 26.03.2021, позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 31).

Позивачу на праві приватної власності належить частки квартири, у якій він зареєстрований, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №217545338 від 23.07.2020 (а.с. 33).

Також ОСОБА_4 з 25.01.2020 перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 25.01.2020 (а.с.34).

Окрім цього, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 є учасником (100% у статутному каталі) та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Східноєвропейські освітні послуги», зареєстрованого 27.05.2015, з основним видом економічної діяльності - 85.60 «Допоміжна діяльність у сфері освіти» (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).

Відповідно до довідки Департаменту інформатизації МВС України серії ААА №1221992 від 03.02.2022, ОСОБА_4 на території України станом на 03.02.2022 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с. 37).

Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (надалі, також УСР в області ДСР НПУ) скерувало на ім`я начальника УДМСУ в Івано-Франківській області звернення №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки» (а.с. 17,18).

Відповідно до змісту звернення №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022: «У відповідності до пункту 1 статті 1, пунктів 1-3 статті 2, підпунктів 1,2 пункту 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України та відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2020 року №1126- р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави, за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, встановлено громадянина Республіки Пакистан ОСОБА_4 , ( ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував в Україні, з метою вчинення протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України.

Крім того, з метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що громадянин Республіки Пакистан ОСОБА_4 , ( ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , має намір прибути до західних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з російської федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином, вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізацію в середині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.

Разом з тим слід зазначити, що громадянин Республіки Пакистан ОСОБА_4 , ( ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 19 квітня 2022 року не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що громадянин Республіки Пакистан ОСОБА_4 , ( ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, керуючись Інструкцією «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особами без громадянства», затвердженої Наказом МВС від 17.12.2013 №1235 та відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», клопочимо про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_4 , ( ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки.».

На підставі зазначеного звернення №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022 УДМСУ в Івано-Франківській області 26.04.2022 прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 роки, до 26.04.2025 (а.с. 14-16).

Водночас позивач, не погоджуючись з інформацією, викладеною у зверненні №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022, звернувся через уповноваженого представника до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, третя особа Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просив зобов`язати відповідача здійснити спростування поширеної ним у листі вих. №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022 на адресу Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області інформації про те, що громадянин Республіки Пакистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. [..] встановлено, що ОСОБА_4 має намір прибути до західних регіонів, де шляхом підбурення вихідців із російської федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій» шляхом відкликання вказаного листа та надіслання на адресу УДМС України в Івано-Франківській області відповідного спростування (а.с. 94-101).

Однак Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області під час розгляду такої позовної заяви у справі №344/7399/22 дійшов переконання, що вимога позивача про визнання інформації недостовірною не спрямована першочергово на захист особистих немайнових прав ОСОБА_1 , таких, як честь, гідність та ділова репутація, а спрямована на скасування рішень про заборону йому в`їзду в Україну та скасування посвідки на тимчасове перебування в Україні, що суперечить завданню цивільного судочинства.

У зв`язку з викладеним, Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області 05.10.2023 постановлено ухвалу про закриття провадження у справі №344/7399/22 (а.с. 120-124). Зазначена ухвала залишена без змін згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 20.11.2023 та постанови Верховного Суду від 19.06.2024.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI.

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

У свою чергу, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини 1 статті 1 цього Закону).

Частинами 1-3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з частиною 14 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.

Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства у випадку, визначеному частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» становить один рік. Строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені у статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Так, частиною 1 зазначеної норми передбачено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну (частина 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280 розроблено Інструкцію про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 (надалі, також Інструкція №1235)

Ця Інструкція визначає порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється (пункт 1 Інструкції №1235).

Відповідно до пункту 3 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Дія цієї Інструкції не поширюється на рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну особам, яке приймається територіальними органами та територіальними підрозділами ДМС, органами охорони державного кордону, органами Служби безпеки України згідно зі статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Пунктом 4 Інструкції №1235 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою:

а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;

б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;

г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;

ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Водночас пунктом 5 Інструкції №1235 передбачено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян російської федерації та республіки білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Відповідно до пункту 6 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

ДМС та її територіальні органи інформують МЗС України про прийняте рішення щодо заборони в`їзду в Україну іноземців, які є засновниками, власниками або керівниками юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності в Україні, представника іноземної релігійної або громадської організації (пункт 11 Інструкції №1235).

Строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження рішення про заборону в`їзду в Україну особі (пункт 12 Інструкції №1235).

Як встановлено судом, 26.04.2022 УДМСУ в Івано-Франківській області прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину ОСОБА_3 строком на 3 роки, до 26.04.2025 (а.с. 14-16).

Підставою для прийняття такого рішення стало звернення УСР в області ДСР НПУ №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022, в якому зазначено, що перебування на території України позивача становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року №2469-VIII громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.

Положеннями статті 5 Закону України «Про національну безпеку України» визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про національну безпеку України» до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України.

На виконання приписів частини 1 статті 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» на Національну поліцію покладено завдання забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності.

Підпунктами 1-4 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.

У зверненні №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022 УСР в області ДСР НПУ міститься інформація, відповідно до якої, в ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що громадянин ОСОБА_3 планує створити масові протести та спротиви біля місцевих адміністрацій, що може призвести до численних порушень громадського порядку, конституційних прав громадян України та інших осіб. Водночас зазначено, що станом на 19 квітня 2022 року ОСОБА_4 не перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (а.с.17,18).

Представник відповідача, наводячи у відзиві на позов свої заперечення щодо позовних вимог зазначив, що при отриманні обґрунтованого звернення правоохоронного органу УДМС в Івано-Франківській області не наділене повноваженнями здійснення оперативно-розшукової діяльності чи досудового розслідування, а відтак немає можливості, а також обов`язку перевіряти, викладені у зверненні УСР в Івано-Франківській області факти.

З наведеного вбачається, що відповідач, приймаючи 26.04.2022 рішення про заборону в`їзду в Україну позивача керувався тим, що надходження звернення правоохоронного органу із повідомленням у ньому про можливе вчинення іноземцем дій, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, для територіального органу ДМС є достатньою і беззаперечною підставою для вжиття заходів, визначених законодавством щодо порушника, зокрема, прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну.

Суд наголошує, що оскільки звернення УСР в області ДСР НПУ направлене в межах його компетенції, не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС, тож обґрунтованість зазначеної у такому зверненні інформації має перевірятися органом ДМС як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього звернення приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. Разом з тим, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).

Обов`язок суду перевіряти відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №480/296/19 та від 25 січня 2024 року у справі №160/1521/23, від 01.02.2024 у справі №344/9604/23.

Суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України).

Навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.

Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Суд зазначає, що як у зверненні УСР в області ДСР НПУ, так і в оскаржуваному рішенні відповідача від 26.04.2022, не зазначено фактичних даних щодо вчинення позивачем конкретних протиправних дій на шкоду громадському порядку в Україні та інтересам громадян чи інших осіб, що проживають на території України. Більше того, у зверненні УСР в області ДСР НПУ зазначено, що станом на 19.04.2022 ОСОБА_4 не перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з положенням статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У контексті спірних правовідносин слід врахувати, що у разі застосування до особи заборони в`їзду на територію України, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони обмеження прав особи. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках заборони в`їзду на територію країни, повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

З огляду на наведене, суд звертає увагу, що станом на 19 квітня 2022 року ОСОБА_4 не перебував у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, про що було зазначено УСР в області ДСР НПУ у зверненні №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022.

Також відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Департаменту інформатизації МВС України серії ААА №1221992 від 03.02.2022, ОСОБА_4 на території України станом на 03.02.2022 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с. 37).

Також, як встановлено судом вище, позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, має постійне місце проживання на території України та здійснює підприємницьку діяльність.

Водночас, приймаючи спірне рішення про заборону в`їзду в Україну позивача з підстав, наведених у зверненні УСР в області ДСР НПУ №884/55/108/01-2022 від 20.04.2022, УДМСУ в Івано-Франківській області не врахував наявність тривалих сімейних зв`язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству, чим порушив баланс інтересів держави і заявника.

Приймаючи спірне рішення, відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності вчинення ним будь-яких неправомірних дій, та може вважатися неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя позивача, яке матиме наслідком позбавлення позивача права перебування на території України.

Керуючись статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка визначає підстави для заборони в`їзду в Україну, а також в контексті спірних правовідносин, особистих обставин заявника, з урахуванням співмірності та пропорційності між застосованими до позивача заходами, передбаченими цією статтею та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку щодо протиправності рішення відповідача від 26.04.2022 про заборону в`їзду в Україну.

Зважаючи на викладене, рішення УДМСУ в Івано-Франківській області від 26.04.2022 про заборону в`їзду в Україну підлягає скасуванню.

Відтак, позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлена ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IX визначено у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 1 січня в розмірі 2481 гривня.

Таким чином, за подання фізичною особою до суду адміністративного позову немайнового характеру у 2022 році підлягав сплаті судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Водночас частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки представником позивача подано до суду позов в інтересах ОСОБА_1 в електронній формі, зокрема, сформовано в системі «Електронний суд», сума судового збору, що підлягала сплаті за подання до суду цієї позовної заяви становить 793,92 грн (992,40 грн х 0,8).

Водночас, наявною в матеріалах справи квитанцією №0.0.2586048182.1 від 22.06.2022 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду з цим позовом в розмірі 992,40 грн (а.с. 1), тобто у розмірі більшому, ніж встановлено Законом України «Про судовий збір».

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, позивач вправі звернутися до суду з клопотання про повернення судового збору, сплаченого у розмірі більшому, ніж встановлено законом.

Також у позовній заяві представник позивача вказав про понесення позивачем витрат на правову допомогу, орієнтовний розмір яких становить 10 000,00 грн.

Водночас на момент розгляду судом цієї справи доказів, які підтверджують фактичне понесення позивачем витрат на правову допомогу матеріали справи не містять, у зв`язку з чим відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.

Таким чином, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена ним сума судового збору у розмірі 793,92 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області від 26.04.2022 про заборону в`їзду в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 793 (сімсот дев`яносто три) гривні 92 копійки.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_4 , громадянин Пакистану, адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;

відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Академіка Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010, код ЄДРПОУ 37794486.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.