ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/557/21

Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі трьох суддів: головуючого судді Костенко Г.В., суддів Удовіченка С.О., Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень,

В С Т А Н О В И Л А :

26 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправними (незаконними) рішення, дії та бездіяльності Держави України щодо:

- невжиття заходів щодо приведення у відповідність постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" до вимог статей 81 та 87 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі Закон №1697-VII) в частині перегляду розмірів посадових окладів прокурорів, не проведення аналізу наявних фінансових ресурсів та приведення у відповідність до вимог статей 81 та 87 Закону №1697-VII розміру фінансування органів прокуратури в Державному бюджеті упродовж 2015 - 2018 років;

- ненарахування та невиплати упродовж з 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року заробітної плати, зокрема, посадового окладу, як прокурору у розмірах, визначених статтею 81 Закону №1697-VII, а також надбавок у розмірах, передбачених іншими актами законодавства, що діяли упродовж 2015 - 2018 років, та не були скасовані чи змінені;

- стягнення з Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року в сумі 1 764 389,63 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №440/557/21 - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Серед питань на які Верховний Суд звернув увагу, було те, що позивачка просила суд стягнути відшкодування майнової шкоди з Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури, між тим відповідачем у справі визначила Запорізьку обласну прокуратуру. Суди попередніх інстанцій не встановили належне коло учасників справи, не перевірили чи до того суб`єкта владних повноважень позивачка подала позов щодо відшкодування майнової шкоди.

Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 23 лютого 2023 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року адміністративну справу №440/557/21 прийнято до провадження. Призначити справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

03 квітня 2023 року до суду надійшло клопотання про залучення до справи в якості органів державної влади - Кабінет Міністрів України та Офіс Генерального прокурора.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року задоволено клопотання позивача, залучено Кабінет Міністрів України та Офіс Генерального прокурора в якості співвідповідачів. Залишити без розгляду пункт 2 позовних вимог, а саме визнати протиправними (незаконними) рішення, дії та бездіяльності Держави України щодо: порушенням порядку обмеження дії норм статті 81 Закону №1697-VII упродовж 2015 - 2018 років шляхом ухвалення протиправних рішень у "Прикінцевих та перехідних положеннях" Бюджетного кодексу України, (Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII), перехідними положеннями Законів України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року №80-VIII та "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25 грудня 2015 року №928-VIII, згідно яких норми і положення статті 81 Закону №1697-VII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року справа передана для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 по справі №440/557/21 скасовано. Справу направлено до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року адміністративну справу №440/557/21 прийнято до провадження. Призначити справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідач за період з 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року порушив конституційні права позивача щодо отримання належної заробітної плати з урахуванням рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, яким окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Крім того, виходячи з правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, вважає, що відповідачем також було порушено статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що відповідно до статей 56, 152 Конституції України йому повинна бути відшкодована матеріальна шкода у вигляді недотриманої частини заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року в сумі 1 764 389,63 грн.

Від представника відповідача Полтавської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечував задоволення позову та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування відзиву зазначав, що за період з 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року позивачу нараховувалась заробітна плата згідно з чинними правовими положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Звертав увагу, що у даному випадку відсутні підстави для відшкодування шкоди у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, завданої прийняттям неконституційного акта, оскільки рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце після ухвалення рішення.

Від представника відповідача Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування відзиву зазначив, що під час роботи позивача в органах прокуратури був чинний пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, яким визначено, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру", зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому, позивач помилково зазначає, що відповідний припис законодавства втратив чинність з моменту його прийняття Верховною Радою, а не з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду. Частиною 2 статті 152 Конституції України, так і частиною 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У рішенні Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 зазначено, що спірний припис Бюджетного кодексу України втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Від представника відповідача Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування відзиву зазначив, що Конституційний Суд України 26.03.2020 ухвалив рішення № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) щодо відповідності Конституції окремого положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України". Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. В той же час, у п. 2 резолютивної частини рішення Конституційний Суд України вказав, що положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Спірні правовідносини у цій справи виникли щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу у період із 15 07.2015 по 01.11.2018. Враховуючи, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" зі змінами втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 26 березня 2020 року, а позивача звільнено з органів прокуратури 01 листопада 2018 року, правові підстави для нарахування та виплати йому недоотриманої заробітної плати за період з 15.07.2015 по 01.11.2018 відсутні.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 02 липня 2024 року надійшло клопотання позивача про розгляд справи за його відсутністю, представники відповідачів заявили клопотання про перехід розгляду справи в письмове провадження.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позовну заяву та відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 упродовж 2002 - 2018 років проходив службу в органах прокуратури України.

З 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року позивач працював на різних посадах в органах прокуратури Полтавської області.

01 листопада 2018 року позивач звільнений з посади, яку обіймав тимчасово, у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням згідно наказу від 30 жовтня 2018 року № 462к на підставі пункту 7 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру.

Заробітна плата за спірні періоди виплачувалась із урахуванням посадових окладів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині нарахування за період з 15.07.2015 року по 01.11.2018 року посадового окладу в розмірі, що є меншим ніж встановлений статтею 81 Закону № 1697-VII, оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми та положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (далі "Закон") посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною дев`ятою статті 81 Закону передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною першою статті 90 Закону визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Згідно зі статтями 8 і 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Законом України від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26 яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2 і 6).

Постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 і від 9 грудня 2015 року №1013 унесені відповідні зміни до схем посадових окладів працівників органів прокуратури.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування

Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу стягнення з держави в особі відповідача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати позивачу у період з 15 липня 2015 по 01 листопада 2018 року в сумі 1764389,43 грн. у порядку та розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Суд, надаючи оцінку викладеним у позові доводам щодо незгоди позивача з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, має дати відповідь на питання, чи застосовуються в спірний період положення частини третьої статті 81 Закону №1697-VII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. У зв`язку з цим, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Проте, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Водночас Законом України від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", якого доповнено пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 і від 9 грудня 2015 року №1013.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови КМУ №505, так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

Зміни до Постанови КМУ №505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", а отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

До того ж, як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 3 жовтня 1997 року у справі №18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Наведені висновки узгоджуються із усталеною судовою практикою, висловленою, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі №823/774/16, від 20 лютого 2019 року в справі №808/2718/17, від 18 березня 2020 року в справі №0640/3667/18, від 7 травня 2020 року в справі №802/1179/16-а.

Щодо доводів позивача стосовно прийнятого Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), суд зауважує наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, за загальним правилом, відповідно до принципів юридичної визначеності і res judicata, якщо Конституційний Суд України визнає зміни, запроваджені законодавцем, неконституційними, то суди не можуть поширювати дію цього рішення на правовідносини, які були актуальними за інших умов та іншого правового регулювання.

У статті 152 Конституції України передбачено, що Конституційний Суд України має можливість самостійно визначати строк втрати чинності актом (його окремими положеннями). Тобто це положення означає, що ретроактивність не має автоматичної дії, а Суд у відповідних випадках сам може визначати обмеження дії певних його рішень.

У рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 вказано, що відповідне положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України втратили чинність саме з 26.03.2020.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.

Протягом спірного періоду, а саме: з 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року частини 1, 2, 3, 7 та 9 статті 81 Закону про прокуратуру визначали, що заробітна плата прокурора регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років, виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 89 Закону про прокуратуру, на спірний період, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Також, за ст. 90 Закону про прокуратуру фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

На виконання зазначених приписів законодавства п.п. 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Також передбачено, що видатки, пов`язані з реалізацією Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.

Тут слід також зазначити про особливість нормотворчої діяльності Уряду як колективного органу. Частинами 2 та 3 ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Згідно з статтею 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Як вже зазначено вище, на час періоду відносин, щодо яких виник спір, пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Доцільно також зазначити, що подібним чином питання подолання колізій правових норм врегульовано в Законі України "Про правотворчу діяльність" - закон, що набрав чинності, та введеться в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні. Зокрема, у відповідності до ст. 66 зазначеного закону у разі виявлення колізії між кодексом і первинним законом пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі, якщо інше не передбачено таким кодексом.

У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають:

1) норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України (крім випадку, визначеного частиною другою цієї статті);

2) норми, що містяться у нормативно-правових актах, що вступили в дію пізніше.

Так, Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру", а тому, у 2015 році та наступних роках норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються виходячи з наявних фінансових ресурсів у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16 та інших, Верховний Суд зазначив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року № 80-VIII та Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII прийняті пізніше Закону України "Про прокуратуру"» від 14 жовтеня 2014 року № 1697-VII, а тому у 2015 році і наступних роках норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Водночас, суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі та інших похідних платежів за період з 15 липня 2015 по 01 листопада 2018 року.

Правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі - Закон №113-ІХ), що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону №1697-VII.

Сам Закон №113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону №113-IX здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз приписів Закону №113-ІХ, дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури (далі постанова КМУ №505), яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

Згідно з пунктами 1, 2, 6 постанови КМУ №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.

Положеннями пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону №113-ІХ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі №200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону №1697-VII зі змінами в редакції Закону №113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).

Судами встановлено, що позивач звільнений з посади на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України №505.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року справі №826/18228/16, від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №160/13767/20.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме частина третя статті 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно із ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» акони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі № 3/690-97 Конституційний Суд України зазначив, що ч. 2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.

Так, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у своїй ухвалі від 16.06.2020 у справі № 825/506/18 вказав про відсутність ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, яке, на думку заявників, є підставою для перегляду за виключними обставинами рішення Верховного Суду від 16.04.2018 та задоволення позовних вимог у цій справі, та відмовив у задоволенні заяв про перегляд за виключними обставинами зазначеного рішення Верховного Суду.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.01.2019 (справа № 820/2462/17), від 19.11.2018 (справа № 755/4893/18 (755/18431/15-а), від 15.05.2019 (справа № 640/20317/16а), від 23.12.2019 (справа № № 814/1274/17), від 17.03.2020 (справа № 826/7286/18).

Окрім того, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28.01.2021 у справі № 560/703/20.

Верховний Суд у постановах від 04.06.2020 у справі № 818/45/16, від 27.10.2020 у справі № 826/18228/16 викладав правову позицію з приводу того, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 втратили чинність 26 березня 2020 року, а тому не поширюються на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Суд зазначає, що пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було передбачено, що норми положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" на 2015 рік застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Також пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" передбачено, що норми положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" на 2016 рік застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Водночас Законом України від 28.12.2014 № 79-VIIІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" внесено зміни до Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI, зокрема розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 26, яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13,14 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про прокуратуру» організація та діяльність органів прокуратури визначаються Конституцією України, цим та іншими Законами України.

Таким чином, норми законів України про державний бюджет передбачали правове регулювання питання оплати праці в тому числі прокурорів у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У бюджетних призначеннях органам прокуратури України (бюджетна програма 0901000 "Здійснення прокурорсько-слідчої діяльності, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів прокуратури") на заробітну плату, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2015 2020 роки відповідні кошти для реалізації вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не були передбачені, незважаючи на постійні звернення Генеральної прокуратури України до Уряду про необхідність забезпечення оплати праці прокурорів на законодавчому рівні та на розрахунки до бюджетного запиту, які здійснювалися відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII.

Згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету частиною першою статті 116 Бюджетного кодексу України визнається бюджетним правопорушенням, за що статтею 121 цього Кодексу передбачена відповідальність.

З огляду на викладене, органи прокуратури України не мали правових підстав для виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, прокуратура Полтавської області не була наділена правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу прокурорам та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 № 505 (далі Постанова № 505).

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 12.07.2016 № 21-1726а16, від 13.07.2016 № 21-1488а16, від 16.07.2020 № 815/2603/16 від 09.09.2020 № 807/1171/16, від 27.10.2020 № 826/18228/16, від 14.03.2018 № 825/575/16, від 21.03.2018 у справі № 817/548/16, від 21.11.2018 у справі № 808/2163/17, від 16.01.2019 № 804/217/17, від 27.02.2019 у справі № 809/982/16, від 05.05.2020 у справі № 824/490/16.

У вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України відповідач був позбавлений можливості самостійно здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату йому заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

Враховуючи наведене, для перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 з 15.07.2015 по 01.11.2018, у зв`язку з прийняттям 26.03.2020 Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020 відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" правові підстави відсутні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2022 року по справі № 200/2499/21.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Водночас, предметом спору, який визначила позивачка, є стягнення збитків (матеріальної шкоди), завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року в сумі 1 764 389,63 грн грн.

Згідно із частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 Цивільного кодексу України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

За установлених обставин у цій справі, ураховуючи, що позовні вимоги стосуються періоду з 15 липня 2015 року по 01 листопада 2018 року в сумі 1 764 389,63 грн року, слід констатувати, що не можна нанести шкоду після рішення Конституційного Суду України про неконституційність акта (у цій справі - після 26 березня 2020 року). Шкода виникає до винесення рішення, коли акт ще діяв, ще не був визнаний неконституційним.

Таким чином, суд вважає, що указана позивачем сума недоотриманої частини заробітної плати не є матеріальною шкодою.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справі №420/24821/21 від 18.05.2023

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И Л А:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко суддя суддя С.О. Удовіченко Н.Ю. Алєксєєва