Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/6008/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасувати рішення №31 про відмову в перетинанні державного кордону України від 01.01.2024, прийняте заступником начальника відділення з персоналу відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є батьком трьох неповнолітніх дітей, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 , виданим Луцькою міською радою 03.03.2016, строком дії до 16.05.2027.
01.01.2024 позивач здійснював перетин державного кордону України через пункт пропуску для залізничного сполучення «Ягодин», для подальшого прямування у Варшаву (Республіка Польща) та вильоту з Варшави через Франкфурт (Федеративна Республіка Німеччина) у Шанхай (Китайська Народна Республіка) з діловою метою. Повернення в Україну було заплановане на 13.01.2024, що підтверджується роздруківками електронних авіаквитків та копією сторінки закордонного паспорту НОМЕР_3 з китайською візою.
Вважає, що для перетину державного кордону України 01.01.2024 було надано посадовій особі відповідача усі необхідні документи, які підтверджують підставу для виїзду.
Рішенням №31 від 01.01.2024 відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України у зв`язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як позивач не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або підтвердити мету своєї поїздки.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін
У відзиві на позов представник відповідача позовні вимоги не визнала. В обґрунтування своєї позиції вказала, що під час здійснення прикордонного контролю позивачем було пред`явлено наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 ; посвідчення багатодітних батьків НОМЕР_2 ; пасажирські авіаквитки.
Зазначила, що військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, під час перетинання державного кордону України крім документів, зазначених у ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян» мають надати військово-облікові документи, що підтверджують статус військовозобов`язаної особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на виїзд з України.
Однак, позивачем під час проходження прикордонного контролю не було надано жодного військово - облікового документу.
Щодо доводів позивача, що він протягом 2023 року неодноразово перетинав державний кордон, представник відповідача вказала, що у військової частини НОМЕР_1 відсутні відомості, щодо документів, які були надані ОСОБА_1 під час попередніх перетинів державного кордону. А тому, дані твердження є недоцільними в межах розгляду даної справи.
Представник відповідача вважає, що рішення заступника начальника відділення з персоналу відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенанта ОСОБА_3 №31 від 01.01.2024 про відмову в перетинанні державного кордону ОСОБА_1 є правомірним та обґрунтованим, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин у позивача було відсутнє право на перетин державного кордону.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком трьох неповнолітніх дітей, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 , виданим Луцькою міською радою 03.03.2016, строком дії до 16.05.2027.
01.01.2024 позивач здійснював перетин державного кордону України через пункт пропуску для залізничного сполучення «Ягодин», для подальшого прямування у Варшаву (Республіка Польща) та вильоту з Варшави через Франкфурт (Федеративна Республіка Німеччина) у Шанхай (Китайська Народна Республіка) з діловою метою.
Під час здійснення прикордонного контролю позивачем було пред`явлено наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 ; посвідчення багатодітних батьків НОМЕР_2 ; пасажирські авіаквитки.
Рішенням заступника начальника відділення з персоналу відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенанта ОСОБА_3 №31 від 01.01.2024, відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» громадянину України ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як позивач не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або підтвердити мету своєї поїздки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Суд зазначає про те, що спірні правовідносини між сторонами склались щодо законності підстав для заборони/обмеження на перетин кордону України позивачу.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон №389-VIII.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону №389-VIII).
Правовою основою введення воєнного стану відповідно до статті 2 Закону №389-VIII є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону №389-VIII серед іншого зазначаються зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (далі - Указ №64/2022) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого продовжена.
Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України прийняв Указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану. У свою чергу вказаний правовий режим в силу Закону №389-VIII є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Тобто, повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону №389-VIII.
Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону №389-VIII. Зокрема:
- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону;
- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України;
- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров`я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
Тобто вказані приписи статті 20 Закону №389-VIII дозволяють дійти висновків, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав у свою чергу характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану. Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389-VIII.
Приписи статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» визначають загальні процедури прикордонного контролю, серед яких зокрема передбачено:
- перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом (частина перша).
- початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України (частина друга).
- пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (частина третя).
Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, який прийнятий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Пунктом 2 Правил передбачено, що у випадках, визначених законодавством для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджуючі документи.
З огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.
Верховний Суд у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.
Зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров`я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов`язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (абзаци дев`ятий, десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р (II)/2019).
Тобто громадяни наділені не тільки правами, а й обов`язками, які закріплені на рівні Конституції України. Одним із таких обов`язків згідно статті 65 Конституції України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Офіційне оголошення воєнного стану Указом Президента України зумовило офіційне проголошення державою заходів, спрямованих на фактичну, явну, поточну, неминучу небезпеку існування держави і захисту українського народу, шляхом швидкого прийняття рішень у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні уповноваженими на те органами влади.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено проведення загальної мобілізації.
Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-XII).
Згідно із вимогами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону).
Мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов`язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться (частина перша статті 18-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
В контексті виконання конституційного обов`язку громадян під час мобілізації в умовах правового режиму воєнного стану частиною першою статті 26 Закону №3543-XII встановлено, що громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно з законодавством.
Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки визначені приписами статті 22 Закону №3543-XII, серед яких, зокрема частиною шостою цієї статті, визначено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону №3543-XII.
Приписи статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначають порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Зокрема, приписи частини третьої цієї статті передбачають, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.
У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Приписи частини четвертої цієї ж статті визначають, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Згідно із приписами частини п`ятої вказаної статті зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України.
Військовий облік відповідно до пункту 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921 (далі - Порядок), є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов`язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
З метою ведення військового обліку в державі утворюється система військового обліку призовників і військовозобов`язаних (пункт 5 вказаного Порядку).
Військовий облік згідно із пунктом 16 цього Порядку ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.
Відповідно до абзацу двадцятого пункту 56 Порядку про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Таким чином, Порядок визначає перелік військово-облікових документів для призовників і військовозобов`язаних свідчить про те, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2023 року в справі № 380/572/23 та від 18 квітня 2024 року в справі № 260/2850/22.
Судом встановлено, що при перетинанні державного кордону ОСОБА_1 військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою зняття його з військового обліку або надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації уповноваженій особі органу Державної прикордонної служби не надав.
Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 вказував на те, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону №389-VIII та Закону №3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.
Приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджена певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
Водночас встановлена судом обставина про те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації як багатодітний батько, не звільняє останнього від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Оцінюючи доводи позивача про наявність права на відстрочку від призову на строкову військову службу, суд зазначає, що вказана обставина не дорівнює звільненню особи від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову.
При цьому, суд звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами, з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби військово-облікових документів, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою. Таким чином, відповідач мав законні підстави для відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачу, правовий статус якого визначено Законом №389-VIII, якому виповнилося 18 років і він відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є військовозобов`язаним в умовах воєнного стану.
Суд також зазначає, що в умовах воєнного стану Конституція України вимагає від держави не тільки обов`язку щодо захисту національної безпеки і цілісності, а й згідно основних засад конституційного ладу держави повної поваги до прав людини та фундаментальних свобод (стаття 3 Конституції України) та діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
З метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб`єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2 КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.
Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріорітет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд доходить висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Щодо посилання позивача на лист Адміністрації Державної прикордонної служби України, то суд зазначає, що вказаним листом не може регулюватися правовий режим перетину кордону під час дії воєнного стану, оскільки, як зазначено вище, такими повноваженнями, відповідно до закону, наділений Кабінет Міністрів України.
Також суд зауважує, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України та повного пакету документів, зокрема військово-облікових, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
В даному випадку, під час розгляду справи відповідач навів обґрунтовані мотиви законності прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з наведених судом мотивів.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Суддя В.В. Дмитрук
