ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року

м. Київ

справа № 761/32986/23

провадження № 61-7507св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Тесленка Володимира Юрійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.

у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з заявою, в якій просили встановити факт народження дитини ОСОБА_3 , стать жіноча , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Севастополь; відомості про матір - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України; відомості про батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.

Вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 народила дитину на території Автономної Республіки Крим, яка контролюється рф, а документи видаються за формою, яка не є прийнятною для українських органів реєстрації актів цивільного стану.

Унаслідок цих обставин ними неможливо отримати свідоцтва про народження дитини в органах Державного реєстру актів цивільного стану Міністерства юстиції України, а єдиним шляхом для його отримання та захисту прав дитини є звернення до суду за встановленням факту, що має юридичне значення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14 вересня 2023 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва заяву задоволено частково. Встановлено факт народження дитини жіночої статі, визначене ім`я якої: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м. Севастополі, Україна, від матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що з метою захисту прав і свобод громадян України, якими є заявниця та її дитина, є необхідність задоволення заяви, оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість заявнику отримати свідоцтво про народження дитини, виданого державним органом України.

Відмовляючи у задоволенні заяви в частині вимог про внесення відомостей про батька дитини, суд зазначив, що батько не зазначений заявником у справі, і будь-які його заяви з цього приводу відсутні. Визначення батьком дитини ОСОБА_2 вплине на його права та обов`язки, однак даних що ОСОБА_2 обізнаний про вказану заяву суду не надано, тому суд вважав достатнім зазначити лише відомості про мати дитини.

25 квітня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що заявниками у заяві є і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , тому висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання батьком дитини ОСОБА_2 є помилковими.

Суд виснував, що підставою відмови у цій частині заяви є те, що заявники на день народження дитини не перебували в шлюбі, зареєстрованому відповідно до норм чинного законодавства України, тому у суду відсутні законні підстави для зазначення у рішенні відомостей про батька дитини. Визначення ОСОБА_2 батьком дитини може здійснюватися під час державної реєстрації народження дитини в порядку, визначеному частиною першою статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Враховуючи, що обраний ОСОБА_2 спосіб захисту не відповідає визначеному законодавством (статті 135 СК України) захисту порушеного права, заява ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 травня 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Тесленко В. Ю. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 рокута постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року, в якій просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах:

- Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 759/7001/22 (провадження № 61-9254св22), про те, що суд в межах розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України має надати оцінку поданим заявниками доказам, оскільки рішення суду в такій категорії справ повинно ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих так званими органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України. За змістом частини другої статті 319 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

- Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 337/3725/22 про те, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що надана заявником копія «свидетельства о смерти» відповідно до статті 9 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) є недійсною та не створює правових наслідків і не може бути належним доказом у судовому розгляді, не надав належної оцінки доводам заявника.

Зазначив, що аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року в справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року в справі № 759/5313/21, від 29 березня 2023 року в справі № 753/8033/22.

У касаційній скарзі заявник зазначив, що відмова у задоволенні заяви в частині визначення батька у справі про встановлення факту народження батьків у шлюбі без оцінки свідоцтва про шлюб не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, оскільки суперечить частині третій статті 9 Закону № 1207-VII.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

10 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Шевченківського районного суду м. Києва.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Котовська Одеської області, зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 13-15).

Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Джанкой Автономної Республіки Крим, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 20-22).

14 вересня 2018 року установою на тимчасово окупованій території України (відділом запису актів цивільного стану Ленінського району міста Севастополя Управління ЗАЦС міста Севастополя) зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після шлюбу ОСОБА_1 зміна прізвище на ОСОБА_5 (а. с. 19).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Севастополь народилася ОСОБА_3 . Згідно зі свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим установою на тимчасово окупованій території України (відділом запису актів цивільного стану Ленінського району міста Севастополя Управління ЗАЦС міста Севастополя) матір`ю дитини вказана ОСОБА_1 , батьком дитини вказаний ОСОБА_2 (а. с. 18).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною АсамблеєюОрганізації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Також і у частині першій статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту народження дитини від батьків: матері ОСОБА_1 та батька ОСОБА_2 - на тимчасово окупованій території України, що необхідно заявникам для того, щоб зареєструвати народження дитини у органах державної реєстрації актів цивільного стану (а. с. 1-4).

Тимчасово окупована рф територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 1 Закону № 1207-VII).

Згідно з частинами першою, другою, одинадцятою статті 5 зазначеного Закону Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Основними напрямами захисті прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є: 1) захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини; 2) вжиття заходів для звільнення всіх незаконно затриманих чи утримуваних рф або окупаційною адміністрацією рф громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебували на момент їх затримання на території України; 3) сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; 4) сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб, зокрема шляхом реалізації заходів, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій, на виконання відповідних рішень Кабінету Міністрів України; 5) надання правової та гуманітарної допомоги, у тому числі із залученням міжнародної допомоги, зокрема надання медичних та соціальних послуг на контрольованих Україною територіях; 6) сприяння підтриманню культурних зв`язків; 7) забезпечення доступу до закладів освіти та медіа України. Особливості реалізації інших праві і свобод цивільного населення та вчинення правочинів на тимчасово окупованій території визначаються цим та іншими законами України.

Згідно із статтею 50 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі - Женевська конвенція) окупаційна держава повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту. Окупаційна держава повинна вжити всіх необхідних заходів для полегшення процедури встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних зав`язків. Вона за будь-яких обставин не повинна змінювати їхнього громадянського статусу або вносити їх до списків підконтрольних їй формувань або організацій.

Рф відкликала заяву, яка була зроблена СРСР при ратифікації додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту прав жертв міжнародних військових конфліктів. На території рф також визнана недійсною постанова Верховної Ради СРСР від 04 серпня 1989 року № 303 «Про ратифікацію додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, яка стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру». Цей закон набув чинності 12 листопада 2019 року.

Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені статтею 317 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення заявників до суду), якою запроваджено спрощений порядок встановлення таких фактів.

Відповідно до статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Отже, правила статті 317 ЦПК України надають батькам право звертатися до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту народження їх дитини на тимчасово окупованій території України.

Усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території держава гарантує права та свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, з урахуванням певних правових обмежень.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. законами України.

У статті 7 Конвенції про права дитини закріплено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

17 листопада 2010 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв Керівні принципи щодо правосуддя, застосовні до дітей. Одним з фундаментальних принципів є те, що найкращі інтереси дітей є першочерговим для держав-членів. Керівні принципи також передбачають, що до дітей слід ставитися з обережністю та чутливістю протягом будь-якої процедури, з особливою увагою до їх особистої ситуації, благополуччя та конкретних потреб, і з повною повагою до їх фізичної та психологічної цілісності. Рішення суду, які стосуються дітей, повинні бути належним чином обґрунтовані. У всіх провадженнях, в яких беруть участь діти, принцип терміновості повинен застосовуватися для забезпечення швидкого реагування та захисту найкращих інтересів дитини, дотримуючись при цьому верховенства права. У справах сімейного права суди повинні здійснювати виняткову старанність, щоб уникнути ризику несприятливих наслідків для сімейних відносин. Після завершення судового розгляду національні органи влади повинні вжити всіх необхідних заходів для полегшення виконання судових рішень, які зачіпають дітей без затримки. Нарешті, після винесення судових рішень у суперечках з високою конфліктністю, керівництво та підтримка повинні надаватися дітям та їхнім сім`ям за допомогою спеціалізованих служб

Відповідно до статті 6 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ) громадянство України набувається, зокрема, за народженням.

Згідно із статтею 7 Закону № 2235-ІІІ особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3, 4 статті 49 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 13 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до СК України.

Згідно із статтею 144 СК України батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану України. Невиконання цього обов`язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.Реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

З метою захисту прав і свобод громадян України, якими є мати та її дитина, суди виснували про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 у частині встановлення факту народження дитини ОСОБА_3 від матері ОСОБА_1 , оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість заявниці отримати свідоцтво про народження дитини, виданого державним органом України.

У цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Рішення у справі оскаржуються та, відповідно, переглядаються в касаційному порядку лише в частині відмови у задоволенні заяви про внесення відомостей про батька дитини.

Колегія суддів зазначає таке.

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (частина перша статті 294 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 121 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

У частинах другій, третій статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Апеляційний суд зробив правильний висновок, що заявники на день народження дитини не перебували в шлюбі, зареєстрованому відповідно до норм чинного законодавства України, оскільки свідоцтво про реєстрацію шлюбу заявників на території тимчасово окупованої території України органом, створеним у непередбаченому законом порядку, є недійсним. Доказів про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану в України заявники не надали.

Порядок визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, передбачено у статті 125 СК України.

За вимогами вказаної статті якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

У статті 126 СК України, яка визначає походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, закріплено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (стаття 128 СК України).

Із матеріалів справи вбачається, що заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подали заяву про встановлення факту народження дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 із внесенням відомостей про матір дитини - ОСОБА_1 , батька - ОСОБА_2 разом із спільною заявою про визнання ними батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій, з посиланням на статті 125, 126 СК України, просили ухвалити рішення про встановлення факту народження дитини від, у тому числі, батька дитини, вказавши по-батькові дитини за іменем батька, а також присвоїти їй прізвище батька (а. с. 7).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали можливим встановити факт народження дитини від матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із визначеним їй ім`ям ОСОБА_3 , тобто за прізвищем та по батькові заявника ОСОБА_2 . При цьому апеляційний суд визнав за неможливе внесення запису про батька дитини заявником ОСОБА_2 з посиланням на те, що зазначення ОСОБА_2 батьком дитини може здійснюватися під час державної реєстрації народження дитини в порядку, визначеному частиною першою статті 135 СК України.

За вимогами частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду помилковими, оскільки наявна спільна заява батьків про визнання батьківства, ОСОБА_2 є заявником у справі за заявою про встановлення факту народження дитини ОСОБА_3 від нього, чим він підтверджує своє батьківство, що відповідно до статей 125, 126 СК України, на які заявники посилаються у своїй заяві, уможливлює внесення запису про батька дитини заявником ОСОБА_2 і процедура, передбачена у статті першій статті 135 СК України у такому випадку незастосовна.

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 643/1873/23 (провадження № 61-9113св23) зауважив, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою, зокрема, фактів народження фізичної особи та її походження. Свідоцтво про народження є основним документом, що засвідчує особу дитини до отримання паспорта громадянина України. Від наявності в дитини такого документа залежить виникнення у неї та реалізація особистих немайнових та майнових прав.

Колегія суддів наголошує, що передбаченому у статті 6 Конвенції праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Отже, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження.

Суди порушили зазначені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду, висновки не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони не відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

Апеляційний суд правильно встановив обставини справи, проте неправильно застосував норми матеріального права, не врахував правові висновки ЄСПЛ та Верховного Суду, формально підійшов до вирішення питання щодо встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України із зазначенням відомостей про обох батьків.

Ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають в цій частині скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про задоволення заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд частково скасовує рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалює у скасованій частині нове рішення про задоволення заяви. У частині задоволення заяви судові рішення не оскаржувалися і у касаційному порядку не переглядалися.

Судовий збір на підставі частини шостої статті 141 ЦПК України відноситься за рахунок держави.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Тесленка Володимира Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту народження дитини жіночої статі, визначене ім`я якої: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м. Севастополі, Україна, від батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України - задовольнити.

Встановити факт народження дитини жіночої статі, визначене ім`я якої: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м. Севастополі, Україна, від батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк