-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
10.07.2024Справа № 910/3341/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс»
2. Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - ОСОБА_2
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - ОСОБА_3
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - ОСОБА_4
про визнання припиненими трудових відносин, повноважень директора та зобов`язання вчинити дії
Представники учасників справи:
від позивача: Лозова Н.В. ;
від відповідача 1: не з`явився;
від відповідача 2: Верес А.В. ;
від третьої особи 1: Береговий І.В. ;
від третьої особи 2: не з`явився;
від третьої особи 3: не з`явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
19.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» та Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносин, повноважень директора та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідачем 1 не було виконано вимоги трудового законодавства та не здійснено дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс», чим було порушено охоронювані законом права позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 25.03.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 відкрито провадження у справі №910/3341/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.05.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
25.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, яку суд долучив до матеріалів справи, заява про повернення відзиву без розгляду та заперечення на клопотання про долучення доказів.
У підготовчому засіданні 01.05.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 22.05.2024.
02.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшло клопотання про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 22.05.2024 судом було відхилено заяву позивача про повернення відзиву відповідача 2 без розгляду, постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 05.06.2024.
04.06.2024 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_2 надійшла заява про залучення його та інших учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У підготовчому засіданні 05.06.2024 судом було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - ОСОБА_2 , зобов`язано учасників справи направити третій особі подані до суду заяви по суті справи, докази чого надати суду; постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 19.06.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - громадянку України ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; залучено до участі у справі в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - громадянина російської федерації ОСОБА_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
19.06.2024 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшли заперечення проти позову, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 19.06.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.07.2024.
09.07.2024 позивачем подані заперечення на заперечення третьої особи 1, які суд долучив до матеріалів справи.
У судове засідання 10.07.2024 з`явився позивач, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідача 2 та третьої особи 1 у судовому засіданні 10.07.2024 надали усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечили.
Представник відповідача 1 у судове засідання 10.07.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (02088, м. Київ, вул. Дяченка, буд. 20-а), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої 08.07.2024 поштове відправлення було повернуто відправнику у зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання (за ідентифікатором пошуку 0600273231215).
Третя особа 2 та третя особа 3 у судове засідання 10.07.2024 не з`явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідач 1 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 10.07.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до п. 7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» управління товариством здійснюють вищий орган товариства - загальні збори учасників та виконавчий орган - директор.
Згідно з пп. 3 п. 7.1.5 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» до компетенції загальних зборів учасників належить обрання та відкликання виконавчого органу. Повноваження, передбачені пп.3, належать до виключної компетенції зборів.
Рішенням установчих загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс», які оформлені Протоколом №1 від 16.04.2018, призначено ОСОБА_1 на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс».
26.11.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявою про звільнення його з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» та з повідомленням про скликання чергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» з порядком денним, в тому числі, про припинення повноважень директора ОСОБА_1 та про призначення нового директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс».
Як вбачається з Протоколу №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» від 26.12.2023, для участі у зборах з`явився лише ОСОБА_1 , частка якого в статутному капіталі товариства становить 5% голосів.
Відповідно до п. 7.1.4 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють більше 60% голосів.
При цьому, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань (ч. 4 ст. 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Оскільки на загальних зборах учасників товариства 26.12.2023 був присутній учасник, який володіє 5% голосів, то рішення з питань порядку денного про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» та обрання на вказану посаду іншої особи не були прийняті.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 15.01.2024 повторно звернувся із заяво про звільнення його з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» за власним бажанням та направив учасникам товариства повідомлення про скликання на 19.02.2024 загальних зборів учасників товариства для вирішення питання припинення повноважень ОСОБА_1 як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» та обрання на вказану посаду іншої особи.
Втім, як вбачається з Протоколу №3 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» від 19.02.2024, для участі у зборах з`явився лише ОСОБА_1 , частка якого в статутному капіталі товариства становить 5% голосів, з огляду на що рішення не були прийняті.
За таких обставин, позивач просить суд:
1) визнати припиненими з 19.02.2024 повноваження ОСОБА_1 як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» та трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» у зв`язку з його звільненням із займаної посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України;
2) зобов`язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію провести реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про виключення відомостей про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.
За загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників або в окремих випадках - наглядової ради товариства. Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.
Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).
Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що застосуванню підлягають положення частин другої - п`ятої та одинадцятої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
При цьому, суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має 1) не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й 2) за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі №758/1861/18.
Враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими повноважень ОСОБА_1 як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» та трудових відносин ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» у зв`язку з його звільненням із займаної посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.
При цьому, суд відхиляє вимоги позивача про визнання повноважень директора та трудових відносин припиненими саме з 19.02.2024 (як просить позивач), оскільки констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
Крім того, прийняття судового рішення з констатацією визнання керівника товариства звільненим ретроспективно з визначеної судом дати та зі значним перебігом часу до моменту виключення відомостей щодо нього з відповідного державного реєстру (коли повноваження директора припиняються для третіх осіб) породжуватиме юридичну невизначеність в частині моменту припинення здійснення керівником (директором) своїх повноважень.
Наведене викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.
Що ж стосується заперечень третьої особи 1, суд зазначає, що в окремій думці до постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що якщо директор виконав усі вимоги, які Закон № 2275-VIII і статут товариства висувають до порядку скликання і проведення загальних зборів учасників, однак питання про припинення його повноважень загальними зборами не вирішено з незалежних від нього причин (зокрема, через відсутність кворуму чи кандидатури нового директора або недосягнення повноважним складом загальних зборів згоди щодо його призначення), директор, якого позбавлено можливості припинити свої повноваження, може звернутись до суду з вимогою про припинення таких повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України. У разі задоволення такого позову його повноваження як одноосібного виконавчого органу товариства припиняються з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
Позивач також просить суд зобов`язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію провести реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про виключення відомостей про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс».
Суд зазначає, що відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань».
В розумінні Закону державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Одним із принципів, на яких базується державна реєстрація, є заявницький принцип (ст. 4 Закону). Суть заявницького принципу полягає у тому, що реєстраційні дії здійснюються на підставі волевиявлення зацікавленої особи, яке оформлюється у вигляді заяви від неї.
Реєстраційні дії здійснюють державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якими є особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації, нотаріус.
Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація не є державним реєстратором, і суду не надано доказів звернення позивача із заявою про внесення відомостей в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення трудових відносин ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» на підстав даного судового рішення.
Отже, заявлені позовні вимоги до відповідача 2 є передчасними, а позивачем не надано доказів порушення його прав Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією.
За таких обставин суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог, заявлених до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 35000,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
У позовній заяві позивач вказав, що розмір адвокатських витрат становить 10000,00 грн., докази понесення яких будуть подані позивачем в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
28.11.2023 між Шульгою В.М. (клієнт) та адвокатським об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» (адвокатське об`єднання) укладено Договір №28/11/23/КО про надання правової (професійної правничої) допомоги, відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язується надавати клієнту правову допомогу.
Вартість послуг за домовленістю сторін визначається у відповідності до додатків, які є невід`ємними частинами даного договору (п. 3.1 Договору).
21.02.2024 між сторонами укладено Додаток №4 до Договору, де сторони погодили, що адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту послуги (правову допомогу0 з представництва клієнта у господарському судочинстві та надання інших видів правової допомоги щодо припинення повноважень клієнта як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс».
Загальна вартість послуг становить 35000,00 грн
28.02.2024 позивач сплатив на користь адвокатського об`єднання гонорар у сумі 35000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 28.02.2024.
Суд зазначає, що відповідно змісту пункту 4 частини другої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а саме диспозицією вказаної норми визначено, що адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.
Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.
Оскільки договором визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб - 35000,00 грн, позивач не зобов`язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 924/447/18.
Крім того, суд зазначає, що так як сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов`язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За висновком суду, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу адвоката є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору.
Втім, судом враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд дійшов висновку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 17500,00 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» задовольнити частково.
2. Визнати припиненими повноваження ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» (02088, м. Київ, вул. Дяченка, буд. 20-а; ідентифікаційний код: 42095644) та трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» у зв`язку з його звільненням із займаної посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.
3. В іншій частині позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» відмовити.
4. У позові ОСОБА_1 до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відмовити.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа лаб сервіс» (02088, м. Київ, вул. Дяченка, буд. 20-а; ідентифікаційний код: 42095644) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 17500 (сімнадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 15.07.2024.
Суддя О.М. Спичак
скопійовано
-
скопійовано
-
