ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/11/24

Провадження № 11-91заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Мовіле О. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2024 року (судді Смокович М. І., Жук А. В., Мартинюк Н. М., Мацедонська В. Е., Уханенко С. А.)в адміністративній справі № 990/11/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Президента України Зеленського В. О. , в якому просив:

- визнати протиправними дії Президента України Зеленського В. О. , які полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 грудня 2023 року (зареєстрованого в Офісі Президента України 20 грудня 2023 року № 4887) шляхом надання відповіді листом Офісу Президента України № 22/1-09/5761 від 27 грудня 2023 року з порушенням пункту 4 частини першої статті 22, пункту 1 частини четвертої статті 22 і частини першої статті 20 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI);

- зобов`язати Президента України Зеленського В. О. повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 19 грудня 2023 року (зареєстрований в Офісі Президента України 20 грудня 2023 року № 4887) і надати наявну публічну інформацію, що становить суспільний інтерес, про яку він стверджував на підсумковій пресконференції від 19 грудня 2023 року, оприлюдненій у мережі «Інтернет» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме інформацію про прізвища і посади «5-6 менеджерів», про яких він [Президент України] згадував, зазначаючи: «Що стосується моєї команди, якщо я позбавляюсь своєї команди, у мене вона невелика: 5-6 менеджерів, то ми стаємо з вами слабкішими, буде менше ППО, буде менше допомоги».

2. Позов мотивував тим, що відповідач необґрунтовано відмовив у наданні запитаної інформації з мотивів невідповідності запиту вимогам до його змісту, які передбачені у частині п`ятій статті 19 Закону № 2939-VI, а конкретно пункту 2 частини п`ятої цієї статті. З погляду позивача, його запит містив загальний опис інформації, на основі якого будь-який розсудливий безсторонній спостерігач міг би збагнути, про яку інформацію йдеться.

3. Позивач також зауважив, що відповідач як розпорядник публічної інформації повідомив суспільству [під час пресконференції] неповну інформацію, оскільки не назвав імен і посад тих «п`яти-шести менеджерів», чий внесок, як можна зрозуміти слова глави держави, надзвичайно важливий для існування держави. З погляду позивача, повна інформація про «менеджерів», яку Президент України як розпорядник повинен мати у задокументованому вигляді (адже покликається на неї), очевидно становить суспільний інтерес, у зв`язку із чим поданий запит мав бути розглянутий і задоволений.

4. У своїй аргументації позивач спирався, з-поміж іншого, на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/337/21.

5. У підсумку позивач додав, що його запит розглянули з порушенням строку, передбаченого частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI, а також, що в листі-відповіді на запит не зазначено відповідальної особи, яка її готувала.

6. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

7. Звернув увагу на те, що за змістом положень частини першої статті 1, пункту 1 частини першої статті 3, частини першої статті 13 Закону № 2939-VI можна виділити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень.

8. Зауважив, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами і на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

9. З покликанням на частини першу, п`яту статті 19 Закону № 2939-VI представник відповідача зазначив, що таке формулювання ОСОБА_1 [у запиті], як «кого саме мав на увазі Президент України», за своїм змістом передбачає надання роз`яснень / тлумачення заяв (слів, виступу) Президента України, а не заздалегідь зафіксованої будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформації, яка знаходиться у володінні суб`єкта владних повноважень.

10. З уваги на пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI представник відповідача зазначив, що оскільки запитувана позивачем інформація не відповідає ознакам публічної інформації в розумінні Закону № 2939-VI, ОСОБА_1 обґрунтовано відмовили в задоволенні його запиту листом від 27 грудня 2023 року № 22/1-09/5761.

11. Щодо строку надання відповіді у відзиві написано про те, що запит ОСОБА_1 від 19 грудня 2023 року зареєстрований в Офісі Президента України 20 грудня2023 року за № 4887; відповідь на нього надана листом від 27 грудня 2023 року № 22/1-09/5761 у межах п`яти робочих днів, як і передбачено частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

12. Суд першої інстанції установив, що 19 грудня 2023 року відбулася підсумкова пресконференція Президента України, яка транслювалася, зокрема, на офіційному каналі Офісу Президента України на платформі YouTube ІНФОРМАЦІЯ_2), відтак розміщена для вільного доступу за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3

13. Під час пресконференції Президент України Зеленський В. О. у відповідь на запитання журналіста, зокрема, щодо «команди» Президента України в аспекті можливої її заміни, з-поміж іншого, сказав: «Що стосується моєї команди, якщо я позбавлюся своєї команди, у мене вона невелика, п`ять-шість менеджерів, то ми стаємо з вами слабкішими. Буде менше ППО, менше допомоги. При всій повазі до Вашої риторики, просто не можу дозволити цього собі».

14. 19 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України (з використанням засобів електронного зв`язку) із запитом на інформацію, у якому зазначив, що під час підсумкової пресконференції 19 грудня 2023 року Президент України Зеленський В. О. сказав: «Що стосується моєї команди, якщо я позбавлюсь своєї команди, у мене вона невелика, 5-6 менеджерів ».

ОСОБА_1 у своєму [електронному] зверненні від 19 грудня 2023 року просив повідомити, кого саме мав на увазі Президент України, коли мовив про «п`ять-шість менеджерів», із зазначенням [їхніх] прізвищ і посад.

15. Водночас ОСОБА_1 просив під час підготовки відповіді на свій запит врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/337/21, у зв`язку із чим навів окремі її фрагменти, зокрема, такий: « Механізм цього оприлюднення [публічної інформації її розпорядником - органом державної влади] (інтерв`ю, коментар, виступ, публікація тощо), як і використані для цього засоби (друковані видання, вебсайти, соціальні мережі, інші медіа тощо), для застосування приписів Закону № 2939-VI значення не мають».

16. У відповідь на запит позивача від 19 грудня 2023 року Офіс Президента України надіслав ОСОБА_1 лист від 27 грудня 2023 року № 22/1-09/5761 (за підписом заступника керівника управління доступу до публічної інформації ОСОБА_3 ), за текстом якого листи, які надійшли на електронну адресу Управління доступу до публічної інформації Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України (vidkrytist@apu.gov.ua), не можуть розглядатися як запити на інформацію, оскільки їх зміст не відповідає вимогам Закону № 2939-VI. Ця відповідь аргументована покликанням на приписи статті 1, частини першої статті 19, та пункту 2 частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI.

17. Уважаючи вказану відмову відповідача щодо надання позивачу запитуваної інформації протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 квітня 2024 року відмовив у задоволенні позову.

19. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що за відсутності як запитуваної інформації, так і обов`язку розпорядника її створювати, відтак володіти нею відповідач, коли відмовив у задоволенні інформаційного запиту позивача, не порушив права останнього на доступ до публічної інформації. З тих самих мотивів позовна вимога про повторний розгляд запиту від 19 грудня 2023 року не може відновити права позивача на доступ до запитуваної інформації, якої з огляду на її зміст не може бути у володінні відповідача.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі, та позиція інших учасників справи

20. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.

21. Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні врахував підставу для відмови в задоволенні запиту на інформацію, на яку сам відповідач не посилався у своїй відповіді, та вважає рішення в цій частині явно необґрунтованим, таким, що виходить за межі правовідносин, які фактично склалися між сторонами. На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції надав оцінку аргументам відповідача, зазначеним у відзиві, а не, власне, відповіді на запит позивача.

22. За твердженням позивача, суд першої інстанції також не врахував, що відповідач ані у відповіді на інформаційний запит позивача, ані у відзиві прямо не зазначив, що у нього відсутня запитувана інформація, тому наголошує, що суд першої інстанції бездоказово встановив, що запитувана інформація відсутня у відповідача. ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що надання запитуваної позивачем інформації означатиме нівелювання інституту Президента України у системі публічної влади.

23. Позивач також наголошує, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не врахував, що зазначення по батькові особи, відповідальної за розгляд запиту, є такою самою вимогою до відмови в задоволенні запиту на інформацію, що і зазначення мотивованої підстави відмови.

24. 27.05.2024 до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив, у якому відповідач, повторюючи доводи відзиву на позовну заяву, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2024 року - без змін.

Рух апеляційної скарги

25. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 травня 2024 року відкрила апеляційне провадження в цій справі.

26. Ухвалою від 29 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 11 липня 2024 року об 11:00.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

27. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28.Згідно із частинами другою, шостою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

29. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

30. Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

31. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

32. Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19). Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних вебсайтах у мережі «Інтернет», на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012).

33. Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, закріплює, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

34. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

35. У преамбулі Закону № 2939-VI зазначено, що цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

36. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (частина перша статті 2 Закону № 2939-VI).

37. Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

38. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

39. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

40. За частиною першою статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах у мережі «Інтернет»; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

41. Згідно із частиною першою статті 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

42. За частиною першою статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень -органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1).

43. Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

44. За частиною першою статті 15 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: 1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, тощо), а також інформацію, зазначену в частині п`ятій статті 6 цього Закону; 2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності; 3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення; 11) інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, а саме про: систему обліку, види інформації, якою володіє суб`єкт владних повноважень; 12) іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.

45. Згідно із частиною шостою статті 15 Закону № 2939-VI розпорядники інформації можуть оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному вебсайті, у власних офіційних друкованих виданнях та/або у медіа на підставі договорів про висвітлення діяльності, укладених із суб`єктами у сфері медіа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного вебсайту така інформація обов`язково оприлюднюється на вебсайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

46. Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

47. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга статті 19 Закону № 2939-VI). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя статті 19 Закону № 2939-VI).

48. Відповідно до частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

49. За частиною шостою статті 19 Закону № 2939-VI з метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному вебсайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

50. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

51. Як передбачено у частині першій статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

52. Згідно із частиною першою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

53. За частиною другою статті 23 Закону № 2939-VI запитувач має право оскаржити, зокрема, відмову в задоволенні запиту на інформацію (пункт 1).

54. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України (частина третя статті 23 Закону № 2939-VI).

55. Статтею 102 Основного Закону України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

56. Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

57. Президент України Указом від 25 червня 2019 року № 436/2019 затвердив Положення про Офіс Президента України (далі - Положення).

58. За змістом пунктів 1, 3 цього Положення Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України, основними завданнями якого є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.

59. Відповідно до підпункту 21 пункту 4 Положення Офіс забезпечує в установленому порядку доступ до публічної інформації, розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходять до Президента України та його Офісу, консультацій під час оформлення запитів.

60. За підпунктом 22 пункту 4 Положення Офіс відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

61. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, заслухала пояснення учасників справи, зважила на письмові звернення, що надійшли на адресу суду, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла таких висновків.

62. Суд першої інстанції установив, що спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача як розпорядника інформації розглянути запит позивача щодо надання більш детальної інформації, яку публічно озвучив глава держави на пресконференції.

63. Позивач оскаржує дії Президента України як розпорядника публічної інформації, яка, на його думку, полягає у відмові надати відповідну інформацію про «менеджерів», чий внесок, як можна зрозуміти слова глави держави [під час пресконференції], надзвичайно важливий для існування держави.

64. Підставою вважати порушенням своїх прав на доступ до інформації зазначає те, що згадана Президентом України Зеленським В. О. на пресконференції 19 грудня 2023 року, поширена в мережі «Інтернет» інформація є публічною і становить суспільний інтерес.

65. У позовній заяві ОСОБА_1 покликався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/337/21, вважаючи, що інтерв`ю є одним з механізмів оприлюднення публічної інформації і обов`язок оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію є загальним, незалежно від того, чи йдеться тільки про ту інформацію, яка прямо визначена як обов`язкова до оприлюднення, чи мовиться про добровільне оприлюднення іншої публічної інформації, що не входить до переліку, визначеного у частині першій статті 15 Закону № 2939-VI.

66. Велика Палата Верховного Суду відхиляє покликання позивача на постанову від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/337/21, оскільки при розгляді справ щодо розгляду запиту на інформацію суд оцінює достовірність, повноту і точність відповіді з урахуванням змісту і суті конкретного запиту залежно від обставин кожної окремої справи. Крім того, предметом спору у справі № 9901/337/21 була бездіяльність Президента України щодо неоприлюднення публічної інформації, натомість предметом цієї справи є обґрунтованість / необґрунтованість відмови відповідача у наданні запитуваної інформації.

67. Стосовно тверджень позивача, що суд першої інстанції не врахував, що зазначення по батькові особи, відповідальної за розгляд запиту, є такою самою вимогою до відмови в задоволенні запиту на інформацію, що й зазначення мотивованої підстави відмови, то Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 про недотримання приписів пункту 1 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI, констатував, що запит підписаний посадовою особою (заступником Керівника - керівником управління доступу до публічної інформації ОСОБА_4 ), що таким чином покладає на цю особу усю повноту відповідальності за зміст та наслідки розгляду запиту позивача від 19 грудня 2023 року.

68. Повертаючись до обставин справи, слід нагадати, що відмова в наданні запиту мотивована тим, що надісланий позивачем лист не може розглядатися як запит на інформацію, оскільки його зміст не відповідає вимогам Закону № 2939-VI. Відповідь на запит також аргументована покликанням, зокрема, на приписи статті 1, частини першої статті 19 та пункту 2 частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI.

69. При цьому суд першої інстанції встановив, що нормативна підстава, на яку спирався відповідач у листі-відповіді від 27 грудня 2023 року № 22/1-09/5761, - пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI - стосується відмови у задоволенні запиту з мотивів недотримання вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 Закону № 2939-VI.

70. Аналіз змісту відповіді від 27 грудня 2023 року № 22/1-09/5761 на запит від 19 грудня 2023 року дає підстави вважати, що відмова в задоволенні запиту мотивована недотриманням вимог до запиту на інформацію, визначених частиною п`ятою статті 19 Закону № 2939-VI(пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI), а саме запит на інформацію не містить загального опису інформації або виду, назви, реквізитів чи змісту документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо (пункт 2 частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI).

71. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні врахував підставу для відмови в задоволенні запиту на інформацію, на яку відповідач не посилався у своїй відповіді, та надав оцінку аргументам відповідача, а не, власне, відповіді на запит, є безпідставними позаяк відповідь на запит аргументована покликанням саме на приписи статті 1, частини першої статті 19 та пункту 2 частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI.

72. Водночас, зважаючи на вимоги Закону № 2939-VI, суд першої інстанції нагадав, що Президент України (як державний орган) у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI є розпорядником публічної інформації, відповідно зобов`язаний надавати / оприлюднювати інформацію: 1) у відповідь на запит про надання інформації, якою він володіє (з огляду на свій правовий статус та компетенцію), і яка певним чином задокументована / відображена на матеріальних носіях; 2) у порядку, передбаченому статтею 15 Закону № 2939-VI, а саме шляхом оприлюднення інформації, яка визначена (окреслена) у цій статті.

73. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголосив, що у правовідносинах, пов`язаних з доступом до публічної інформації, остання, окрім того, що має бути зафіксована на матеріальних носіях, також має перебувати у володінні розпорядника публічної інформації. Тобто доступ до публічної інформації передбачає отримання тієї інформації, яка існує (створена) - у задокументованій (об`єктивованій) формі або має існувати (бути) у володінні розпорядника, якщо це передбачає (охоплює) обсяг його компетенції (повноважень).

74. З цих міркувань доступ до публічної інформації не повинен використовуватися як спосіб (механізм) для створення [змістовно нової] інформації (за винятком ситуацій, коли певна інформація мала б бути у володінні розпорядника), а так само для з`ясування / встановлення певних обставин (даних, відомостей). Тому якщо інформаційний запит - навіть за умови, що він відповідає вимогам щодо свого оформлення, - передбачає створення чогось нового, невластивого чи такого, що виходить за межі правового статусу (компетенції) розпорядника публічної інформації, то йдеться вже не про «доступ» до публічної інформації, порядок здійснення якого покликаний регламентувати Закон № 2939-VI, а про «створення» затребуваної (бажаної) інформації, що подекуди може охоплювати також встановлення додаткових обставин (відомостей, фактів). Останнє за своєю суттю підміняє поняття «доступ» до публічної інформації на її «продукування», що в такому разі спонукає вдаватися до таких методів і способів, які не властиві для правовідносин, пов`язаних з публічною інформацією, надто коли зважити на мету їх нормативного регулювання, яка визначена в Законі № 2939-VI.

75. Оскільки позивач не конкретизував, яку саме інформацію він бажав отримати, не вказавши жодного реквізита, даних документа (який би мав існувати на час запиту) чи відомостей (інформація мала б бути у володінні розпорядника), то вказане свідчить про невідповідність запиту на інформацію позивача вимогам, визначеним Законом № 2939-VI, а саме пункту 2 частини п`ятої статті 19 цього Закону.

76. За висновком суду першої інстанції, у контексті цієї справи наведені міркування націлені на те, щоб пояснити: публічна інформація набуває своєї якості «публічної» тоді, коли її існування (як і створення) витікає з обсягу компетенції розпорядника у ввіреній йому сфері правовідносин; водночас компетенція розпорядника, передовсім коли йдеться про державний орган, має основуватися на законі.

77. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки за відсутності як запитуваної інформації, так і обов`язку розпорядника її створювати, відтак володіти нею відповідач, відмовляючи в задоволенні інформаційного запиту позивача, не порушив права останнього на доступ до публічної інформації.

78. З огляду на викладене відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про повторний розгляд запиту від 19 грудня 2023 року, яка є похідною від вимоги про визнання протиправними дій Президента України Зеленського В. О. , які полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 грудня 2023 року.

79. В аспекті викладеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, відмовляючи в наданні відповіді на запит позивача, відповідач діяв у спосіб, на підставі та в межах своїх повноважень, а висновки суду ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному дослідженні фактичних обставин справи та правильному застосуванні норм матеріального права.

80. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

81. Міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

82. Згідно із частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

83. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

84. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

85. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд прийняв правильне і законне рішення, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Н. В. ШевцоваСудді:О. О. Банасько О. Л. Булейко Ю. Л. Власов І. А. Воробйова М. І. Гриців Ж. М. Єленіна І. В. Желєзний В. В. КорольО. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв С. О. Погрібний О. В. Ступак І. В. Ткач Є. А. Усенко