Справа № 317/3218/24

№/п 1-кп/317/345/2024

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

при секретарі: ОСОБА_2 ,

за участю прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Великий Олексин Рівненського району Рівненської області, громадянина України, який перебуває на посаді санітара-стрільця евакуаційного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат» проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 проходячи військову службу за мобілізацією на посаді санітара-стрільця евакуаційного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 10 січня 2024 року, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, без поважних причин, не з`явився до місця несення служби, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 з відпустки, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця несення служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби...

Будучи допитаним у ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою провину і пояснив, що дійсно вчинив злочини при вищевикладених обставинах. Крім того зазначив, що він проходив службу у званні солдата у ВЧ НОМЕР_1 , та отримав відпустку терміном 15 діб без врахування дороги і поїхав до дому до Рівенської області. До військової частини мав повернутись 09.01.2024, однак загуляв та вирішив не повертатись. При цьому поважних причин для нез`явлення до військової частини у нього не було. 15.05.2024 виїхав з м. Ровно до м. Запоріжжя, однак у м. Дніпро був затриманий працівниками правоохоронних органів та доставлений до ДБР. В скоєному розкаявся.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників процесу судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає. Також судом роз`яснено, що у такому випадку учасники справи будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Судом ухвалено обмежитись допитом обвинуваченого, та дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого.

Аналізуючи показання обвинуваченого, які мають логічний, послідовний характер, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення в ході судового розгляду кримінального провадження доведена в повному об`ємі, його дії суд кваліфікує за ч. 4 ст. 408 КК України як дезертирство, тобто нез`явлення на службу з відпустки, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає визнання обвинуваченим вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які б обтяжували покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Керуючись наведенимпри призначенніпокарання,суд враховуєтяжкість кримінальногоправопорушення,який віднесенийзаконом доособливо тяжкихзлочинів,відомості проособу обвинуваченого, який на обліку лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимим, дітей на утриманні не має, не задовільно характеризується за місцем служби, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд доходить до висновку про призначення мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 4 ст. 408 КК України.

При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Обвинувачений фактично затриманий та тримається під вартою з 16 травня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2024 у справі № 333/4582/24, а тому, враховуючи призначення за цим вироком покарання, що належить відбувати реально, суд вважає за необхідне залишити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченого до набрання вироку законної сили.

За ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 349, 373, 374, 615 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 16 травня 2024 року.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , до набрання вироком суду законної сили залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, до Запорізького апеляційного суду через Запорізький районний суд Запорізької області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1