№ 203/2485/24

провадження 2/201/3074/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» 15 травня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові і з представником посилаються на те, що 05 жовтня 2018 року між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. З відповідачем не було укладено договори поруки, сам цей відповідач зобов`язався погашати борг позиконабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту, відсотки по договору та інш., утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. 20 грудня 2021 року фінансова установа АТ «Альфа-Банк» уклала з ТОВ ФК «Еліт Фінанс» договір відступлення права вимоги, факторингу і право вимоги по кредитному договору від 05 жовтня 2018 року перейшло тепер до вказаного товариства ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», на їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з вказаного відповідача на користь позивача заборгованість по вказаним кредитним договорам з урахуванням штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та/або її представник в судове засідання не з`явилися, про причини не явки суду не повідомили, вимоги позову відповідач фактично не визнав, так як кредит погашався, про договір факторингу не знала, розрахунок в позові не вірний, зобов`язань з позивачем не має, вимоги безпідставні, не заперечувала проти розгляду справи за її відсутності, правом надання відзиву на позов скористалася. Суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 договору про надання кредиту від 05 жовтня 2018 року (обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії) відповідачем для своїх цілей було отримано в кредит суму (ліміт) 200000 грн., встановлено відсотки за користуванням цим кредитом в оговореній сумі (39.99%) на суму залишку заборгованості за кредитом зі встановленням кінцевого терміну повернення кредиту; кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися.

В забезпечення виконання зобов`язань по вказаному договору між фінансовою установою та відповідачем не було укладено окремий договір поруки, цей відповідач сам взяв на себе зобов`язання відповідати по цим фінансовим, кредитним зобов`язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та нести відповідальність перед позивачем фінансовою установою, банком - у повному обсязі цих зобов`язань, включаючи сплату основного боргу за договором, нарахованих відсотків за користування позикою, кредитом та неустойки (штрафу, пені). Фінансова установа, банк виконав умови договору позики та на підставі заяви відповідача надав йому вказані кошти, що фактично не заперечується сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до вимог ст. 1082 ЦК України на адресу відповідача рекомендованим листом позивач надіслав повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості, але відповіді отримано не було.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний повернути позику, кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатках до цих договорів, які є їх невід`ємною частиною. В разі порушення позичальником обов`язку повернути позикодавцеві кошти відповідності до умов цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцеві, кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує позикодавцеві, кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

20 грудня 2021 року фінансова установа АТ «Альфа-Банк» уклала ТОВ ФК «Елт Фінанс» договір відступлення права вимоги, факторингу і право вимоги по кредитному договору від 05 жовтня 2018 року перейшло тепер до вказаного товариства ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс».

Позивач, позикодавець, відповідно до умов договору відправив на ім`я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов`язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по позиці, кредиту, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача вимагати повернення суми кредиту.

У зв`язку і з зазначеними порушеннями відповідачем своїх зобов`язань по кредитним договорам мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідач відповів відмовою.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зміна обставин та необізнаність про укладення вказаних договорів кредиту, на які може посилатися відповідач ніяким чином не пов`язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов`язання по договорам виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов`язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов`язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов`язання за кредитним договором.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання можливе відповідача в якості підстави для визнання договорів недійсними або припиненими є загальними, невизначеними та недоведеними. Кредитний договір складені у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з можливого оскарження кредитного договору та договору поруки, за яким він певний час виконував зобов`язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов`язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитних договорів на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов`язки за вказаними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши договір особисто.

Договори про надання позики, кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Судом з`ясовано і сторонами доведено, що дійсно відповідно до укладеного між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 договору про надання кредиту від 05 жовтня 2018 року (обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії) відповідачем для своїх цілей було отримано в кредит суму (ліміт) 200000 грн., встановлено відсотки за користуванням цим кредитом в оговореній сумі (39.99%) на суму залишку заборгованості за кредитом зі встановленням кінцевого терміну повернення кредиту; кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися.

В забезпечення виконання зобов`язань по вказаному договору між фінансовою установою та відповідачем не було укладено окремий договір поруки, цей відповідач сам взяв на себе зобов`язання відповідати по цим фінансовим, кредитним зобов`язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та нести відповідальність перед позивачем фінансовою установою, банком - у повному обсязі цих зобов`язань, включаючи сплату основного боргу за договором, нарахованих відсотків за користування позикою, кредитом та неустойки (штрафу, пені). Фінансова установа, банк виконав умови договору позики та на підставі заяви відповідача надав йому вказані кошти, що фактично не заперечується сторонами.

20 грудня 2021 року фінансова установа АТ «Альфа-Банк» уклала ТОВ ФК «Елт Фінанс» договір відступлення права вимоги, факторингу і право вимоги по кредитному договору від 05 жовтня 2018 року перейшло тепер до вказаного товариства ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс». Згідно з вказаним договором АТ «Альфа-Банк» у відповідності до ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ ФК «Еліт Фінанс» прийняло право вимоги, права позиконадавача, кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором від 05 жовтня 2018 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором виникла заборгованість і на момент звернення з позовом (станом на 20 грудня 2021 року) загальний розмір заборгованості 96 264 грн. 78 коп., куда входить заборгованість за основною сумою боргу за кредитом, заборгованість по нарахованим відсоткам, інфляційні втрати та три відсотки річних, штрафи (пені).

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач, фінансова установа, банк всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов`язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит позивачу, але без поважних причин цього не зробив.

При цьому суд звертає увагу і на наступне: щодо отримання картки та укладення договору та приєднання боржника 05 жовтня 2018 року до Умов обслуговування рахунків фізичної особи в AT «Альфа-Банк» (на чию картку відповідачу перераховані кредитні кошти), повідомлення через відповідний сервіс, Тарифів за карткою шляхом підписання договору, Анкети-заяви від 05 жовтня 2018 року.

Положеннями вказаного визначено, що при укладанні кредитного договору з позивачем, оформлення картки з Анкетою-заявою разом із Умовами і правилами обслуговування в банку при наданні банківських послуг, таблицею обчислення вартості кредиту і паспортом споживчого кредиту, тарифами, умовами укладання договору з позивачем, складають Договір про надання банківських послуг. Підписавши кредитний договір клієнт ознайомився та погодився з ним. Він підтвердив: отримання примірника договору в мобільному додатку; ознайомлення та згоду з умовами договору, згідно з яким буде здійснюватись відкриття та обслуговування його рахунків, розміщення його вкладів, отримання споживчого кредиту тощо; укладання договору; зобов`язався виконувати умови договору; що інформація передбачена ч. 2. ст. 12 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» йому надана шляхом її розміщення у договорі та на офіційному сайті фінансової установи, банку.

У разі якщо клієнт не погоджується із запропонованими змінами він має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередньо погасивши усю заборгованість за договором, без сплати додаткової комісійної винагороди: за його розірвання. Зміни до договору та/або тарифів банку будуть застосовуватися та є погодженими (акцептованими) клієнтом, якщо протягом 2 календарних днів з моменту їх опублікування на сайті банку, клієнт не повідомить банк про розірвання договору. Надання послуг і умови взаємодії між банком та клієнтом, які діяли до дати акцепту клієнтом зміненого договору та/або тарифів, вважаються зміненими і продовжують діяти в частині, що не суперечить змісту зміненого договору та/або тарифів.

Боржник не звертався до позивача, фінансової установи, банку з непогодженням про зміни Умов і правил надання банківських послуг, тарифів, таблиці обчислення вартості кредиту та паспорта споживчого кредиту, які складають договір про надання банківських послуг та продовжував користуватись карткою, а отже з ними погодився.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-УІІІ.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем, у т.ч. анкету-заяву разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту, які були надані банком позичальнику через мобільний додаток, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису самого відповідача.

Відповідно до розділу «Використання електронного підпису» Умов та правил: Банк та Клієнт погодили, що всі правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися Сторонами або кожною Стороною окремо з використанням удосконаленого електронного підпису (ЕП) у Мобільному додатку. Удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підписані Клієнтом та /або Банком документи, що пов`язані з укладеними правочинами, зберігаються Банком в електронному вигляді та надсилаються в Мобільний додаток Клієнту, а також їх копії можуть бути надані Банком на паперовому носії на запит Клієнта. Під час одержання однією із Сторін електронного документа формується підтвердження із зазначенням дати та часу такого одержання. Під удосконаленим електронним підписом розуміється вид електронного підпису, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. Удосконалений електронний підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Сторони погодили використання ЕП без сертифіката ключа.

Генерація ключової пари (особистого та відкритого ключів) здійснюється за допомогою смартфону клієнта, на якому встановлений мобільний додаток лише після ідентифікації клієнта з використанням смартфону клієнта. Згенерований особистий ключ клієнта захищається паролем та може бути розміщений у хмарному сховищі. Відкритий ключ розміщується в договорі, Анкеті-Заяві, яка підписується клієнтом. Перевірка ЕП та аутентифікація клієнта здійснюється з використанням програмно-технічних засобів банка. В разі негативного результату перевірки банк відмовляє клієнту в прийомі електронного документа.

У підписаному договорі відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Положеннями договору визначено, що він і складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов`язався виконувати його умови.

Підписанням договору відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним або банком з використанням електронного цифрового підпису.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

На виконання ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» першим кроком при реєстрації у мобільному додатку є ознайомлення споживача з умовами надання банківських послуг, для чого банк надає особі примірники Умов і правил обслуговування в банку при надання банківських послуг щодо продуктів monobank і інш., які містять посилання на паспорт споживчого кредиту, таблицю обчислення загальної вартості кредиту та тарифи. З метою підтвердження згоди споживача із умовами надання банківських послуг у момент реєстрації банк генерує і відправляє на вказаний особою мобільний номер ОТР-пароль. Фактом підтвердження згоди є введення споживачем у мобільному додатку OTP-паролю, який попередньо був надісланий Банком на зазначений номер.

Відповідач повідомив про свою згоду з умовами надання банківських послуг, які надає як позивач, так і банк за договором про надання банківських послуг, у підтвердження чого у мобільному додатку відповідачем було введено OTP-пароль, який попередньо був надісланий на зазначений ним мобільний номер.

Сторони визнають, що усі надані клієнтом за допомогою OTP-паролю підтвердження, погодження, повідомлення, підписи до укладення цього Договору є дійсними та такими, що прирівнюються до документів (повідомлень, листів, заяв) підписаних клієнтом власноручним підписом та є невід`ємними частинами Договору.

Успішно пройшовши процедуру ідентифікації, відповідач 05 жовтня 2018 року успішно пройшов процедуру верифікації та підписав договір про надання банківських послуг з позивачем.

З наведеного алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживного кредиту, подальше укладення електронного кредитного договору є неможливим.

Отже, підписанням анкети - заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 05 жовтня 2018 року, а також засвідчив, що він повідомлений банком у встановлений законом строк про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства.

Використання кредитних коштів підтверджується випискою, отже боржник намагається приховати фактичні обставини справи.

З огляду на викладене, на підставі укладеного сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Варто звернути увагу на правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19, у яких зазначено, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору та об`єкт /предмет). Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року №910/17999/16; пункти 38 і 40 постанови від 25 квітня 2018 року №925/3/7).

Щодо розрахунку заборгованості боржника. Відповідно до приписів частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суп встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до позиції Верховного Супу, яка містяться у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі № 367/4970/13-ц, провадження 61-19992 св заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як такт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника.

Згідно з позицією Верховного Суду, котра записана у т: етанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985 15-ц провадження № 43538св18, твердження заявника про те, що позивач не надав належних наказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. У позиції Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі 753/16745/15-ц, провадження N0 61-40036св18, Верховним Судом було підтримано позицію суду апеляційної інстанції, про те що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом.

Банк надає у якості додатків до відповіді на відзив виписки з особового рахунку (виписки про рух коштів на рахунку) боржника. Вищевказані виписки підтверджують отримання, користування кредитом боржником, а також те, що після отримання банківської картки боржник здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти.

Вищевказане кореспондується з позицією Верховного Суду, яка записана у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18, провадження № 61- 9618св19, виписка по картковому рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача.

Боржник свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі не виконав, через це утворилась заборгованість відповідно до розрахунку заборгованості та виписки.

Відповідно до Запевнення зазначається, що усе листування щодо цього договору здійснюється через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.

Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку відповідача. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд установив, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.

Також вищевказане кореспондується з позицією Верховного Суду, яка зазначена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18 провадження № 61- 9618св 19, виписка по картковому рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача.

Розрахунок заборгованості (доданий до позову) зображає наявність обгрунтованої заборгованості. Виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів Боржником, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.

Таблиця розрахунку заборгованості у свою зображає саме наявність заборгованості, адже в таблиці зазначена наступна інформація: дата операції - дата операцій за картковим рахунком (погашення або списання); кількість днів, за які нарахована заборгованість за відсотками, пенею - відсотки нараховуються на максимальну суму заборгованості кожного дня. Розрахунок заборгованості відбувається в залежності від кількості днів прострочення. Під час розрахунку нарахованих відсотків за кожен календарний день банк враховує постійні значення, а саме: 365 - постійна величина (кількість днів у році); % - постійна величина (щомісячна процентна ставка згідно з тарифами); 12 - постійна величина (кількість місяців у році); залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - заборгованості по основному боргу, яка не була сплачена на певну дату; сальдо, на яке в цьому періоді проценти не нараховуються (пільговий період) - якщо клієнт в пільговому періоді і до кінця пільгового періоду вносить всю суму використаних коштів, то жодних відсотків він не сплачує, а якщо вносить мінімальний платіж то виходить з нього, але залишається в нормальному графіку погашення кредитного ліміту. Вказується сума яка була у пільговому періоді; залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) сума заборгованості, що виникає після закінчення терміну обов`язкового платежу, який клієнт не сплатив; процентна ставка (поточна) - базова процентна ставка, яка дійсна на дат; операції за рахунком; процентна ставка (прострочена) збільшена відсоткова ставка на місяць на сум загальної заборгованості (у випадку наявності простроченої заборгованості; нараховано відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом - сума яка нараховується за невиконання умов кредитного договору за відповідною відсотковою ставкою; сплачено відсотків - банк надає кредит згідно з договором в розмірі зазначеної заборгованості та направляє кредитні кошти на погашення вказаної в цьому пункті заборгованості, а саме: відсотків за користування кредитним лімітом, неустойки за прострочені платежі згідно з тарифами, якщо інше не передбачено умовами цього договору; сума пені - сума яка нараховується за використання кредитних коштів та невиконання умов кредитного договору; сума пені (накопичувальним підсумком) - вказана разом сума яка нараховується за використання кредитних коштів та невиконання умов кредитного договору; відсотки за порушення грошового зобов`язання - відсотки за несвоєчасне виконання клієнтом вимоги про повне повернення всієї суми заборгованості за кредитом; нараховано за порушення грошового зобов`язання (накопичувальним підсумком) - вказана разом сума яка нараховується за порушення грошового зобов`язання; сума погашення за наданим кредитом - внесенні клієнтом кошти. Клієнт може використовувати ці кошти на власні потреби, до моменту поки виконуються зобов`язання за кредитом, якщо у клієнта прострочена заборгованість більше 90 днів кредит стає на вимогу і ці кошти йдуть на погашення заборгованості, що утворилася.

У зв`язку з тим, що відповідач лише частково здійснював операції з поповнення своєї банківської карти, розмір яких був значно меншим за поточні витрати по картковому рахунку на власний розсуд, виникла заборгованість. Відповідно до виписки про рух коштів по картці всього за весь час користування карткою боржником було проведено витрати по картці.

Виписка є належним доказом заборгованості. Вищевказане кореспондується з позицією Верховного Суду, яка записана у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18, провадження N0 61- 9618св19, виписка по картковому рахунку, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача. Крім того, також відповідно до позиції Верховного Суду, яка записана у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року по справі № 200/5647/18, провадження № 61-3689св21 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Всі поповнення використовувалися відповідачем на власні потреби і на рахунку не залишалися, саме тому повернутими їх вважати не можна. В свою чергу поповнення які проводив відповідач свідчать про те, що відповідач усвідомлював, що винен банку кошти, які використав з кредитного ліміту, а отже повною мірою розумів наслідки та був ознайомлений з умовами використання наданих йому коштів.

Отже, з урахуванням вищесказаного присутні правові підстави для стягнення заборгованості з боржника у повному обсязі відповідно до договору надання кредиту, банківських послуг, Умов обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Альфа-Банк», Тарифів.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором виникла заборгованість і на момент звернення з позовом (станом на 20 грудня 2021 року) загальний розмір заборгованості 96 264 грн. 78 коп..

Відповідач визнає, що вона дійсно отримала від АТ «Альфа-Банк» позику, кредит. В зв`язку з скрутним матеріальним становищем, тимчасово перестала сплачувати кредит.

Статтею 1011 ЦК України чітко визначається поняття договору комісії. А саме, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Тобто, комісія повинна бути платою за конкретну послугу, тобто матеріальне або нематеріальне благо, яке надається банком позичальнику за замовленням останнього, в договорі не зазначається вид та предмет кожної конкретної супутньої послуги.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15- рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про

захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Оскільки відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки і фінансові установи не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Крім того, банки, відповідно до п. 3.4 Правил, зобов`язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти, щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на конкретній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту, позики є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, просрочених відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 ЦК України_якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, що порушення зобов`язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України_встановлено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним договором.

Отже вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу та заборгованості за відсотками ґрунтується на вимогах закону, а відтак за відсутності будь-яких переконливих заперечень з боку відповідача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд України в постанові від 03 вересня 2014 року в справі № 6- 100цс14 вказав, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті З ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач та фінансова установа всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов`язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кошти, але без поважних причин цього не зробив.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Отже неправомірними діями відповідача, пов`язаними з невиконанням умов договорів, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв`язку з вказаними діями відповідача.

Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» борг по кредитному договору від 05 жовтня 2018 року станом на 20 грудня 2021 року загальний розмір заборгованості 96264 грн. 78 коп., а також стягнути з відповідача на користь ТОВ ФК «Еліт Фінанс» судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 3 028 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 7 100 грн..

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами та витрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055, 1077 ЦК України, ст.92,95 ЗаконуУкраїни «Пробанки табанківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» борг по кредитному договору від 05 жовтня 2018 року станом на 20 грудня 2021 року загальний розмір заборгованості 96264 грн. 78 коп.7

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 3 028 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 7 100 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -