Справа № 638/9978/24

Провадження № 2-о/638/204/24

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Комлєва Д.В.,

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Департамент служб у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення в порядку окремого провадження факту, що має юридичне значення, а саме самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Департамент служб у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради.

В обґрунтування заяви зазначив, що рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 31 травня 2016 року у справі № 636/1223/16-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також цим рішенням встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З дати набрання рішенням законної сили, неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживає разом з батьком, виховується та утримається ним, що підтверджується долученими до заяви доказами. Заявник зазначає, що вони з колишньою дружиною не мають один з одним будь-яких претензій, спорів та протиріч з приводу порядку виховання, утримання та спілкування з дітьми. Підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав на думку заявника відсутні.

18 травня 2024 року набрав чинності закон України № 3633-ІХ від 11.04.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

В зв`язку з цим пункт 4 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» викладено в наступній редакції: 1. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: 4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Також Постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в додатку № 5 пункт 4 зазначено, що військовозобов`язаний подає до ТЦК та СП рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Заявник зазначає, що є військовозобов`язаним, має військово-обліковий документ та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У зв`язку з викладеним, з метою приведення вказаних в заяві обставин у відповідність до вимог діючого законодавства та подальшого оновлення облікових даних, подання відповідних заяв до компетентних органів, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, та просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 05 червня 2024 року заяву прийнято до розгляду, відкрито окреме провадження, призначено підготовче судове засідання. Залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 до участі у справі як заінтересовану особу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у поясненнях від 21 червня 2024 року зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , інші відомості про самостійне виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , 2008 року народження, відсутні.

Інші заінтересованіособи ненадали письмовіпояснення щодозаяви,у зв`язкуз чим суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заяву підтримав та просив задовольнити. Пояснив, що ОСОБА_2 на теперішній час проживає у Словаччині. Аліменти на утримання сина ОСОБА_3 заявник з матері не стягує, оскільки він з колишньою дружиною має двох спільних дітей. За усною домовленістю між ними, досягнутою під час розірвання шлюбу, після розірвання шлюбу кожен з батьків самостійно займається вихованням та утриманням тієї дитини, яка з ним проживає, та звільняється від такого обов`язку щодо дитини, яка проживає з іншим з батьків.

Крім того, в судовому засіданні у присутності класного керівника ОСОБА_4 було допитано сина ОСОБА_1 ОСОБА_3 , 2008 року народження, який повідомив суду, що проживає разом з батьком давно, а саме після розірвання шлюбу між батьками, матір участі у його вихованні та матеріальному утриманні не бере, спочатку проживала у Вінницькій області, на теперішній час проживає у Словаччині, де отримала тимчасовий захист.

Заінтересовані особи ОСОБА_2 , Департамент служб у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явилися, про судове засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 131, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю заінтересованих осіб.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши покази неповнолітнього ОСОБА_3 та наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про задоволення заяви з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Кочетоцькою селищною радою Чугуївського району Харківської області 15 серпня 2008 року.

Матір`ю ОСОБА_3 є ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 вересня 2006 року, який було розірвано рішенням Чугуївського міського суд Харківської області від 31 травня 2016 року.

Цим жерішенням встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Рішення набрало законної сили 12 липня 2016 року.

З липня 2016 року до теперішнього часу неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживає разом з батьком ОСОБА_1 .

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав № 363018734 від 24 січня 2024 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

У квартирі умови проживання задовільні, з комунальними зручностями, в наявності необхідні меблі, побутова техніка, для виховання та розвитку дитини створені такі умови: облаштовано спальне місце, шафа, телевізор, стіл для виконання домашніх завдань. У квартирі фактично проживають без реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується Актом обстеження умов проживання № 47 від 04 липня 2024 року, затвердженим начальником Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Гладченко Н.О.

Згідно з Довідкою №01- 36/236 від 17 травня 2024 року, виданою Комунальним закладом «Харківській ліцей № 154 Харківської міської ради» за підписом Директора, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . Вихованням та матеріальним забезпеченням ОСОБА_3 займається лише батько. Контактів з матір`ю дитини адміністрація ліцею не мала. Вона жодного разу не забирала дитину з ліцею, не спілкувалась з учителями, успіхами в навчанні не цікавилась, участі в батьківських зборах та класних виховних заходах не брала.

Відповідно до Довідки № 2 від 20 травня 2024 року, виданої Комунальним підприємством «Чугуївський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Чугуївської міської ради Харківської області за підписом сімейного лікаря ОСОБА_5 , батько самостійно виховує ОСОБА_3 , систематично опікується станом здоров`я дитини. Відомості щодо участі у піклуванні станом здоров`я неповнолітнього ОСОБА_3 з боку його мами відсутні.

Згідно з Довідкою від 12 грудня 2023 року, виданою Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , ОСОБА_1 постійно оплачує абонемент на відвідування ОСОБА_3 спортивного залу у фітнес-клубі «ФЕРОМОН», ОСОБА_3 відвідує у спортивному залі секції боксу та важкої атлетики. Батько забезпечив ОСОБА_3 якісною спортивною формою та спортивним знаряддям, контролює відвідування сином секцій та індивідуальних тренувань, постійно спілкується з тренерським складом з приводу планування тренувань, цікавиться його спортивними досягненнями. Батько опікується фізичним вихованням неповнолітнього ОСОБА_3 . Щодо участі матері дитини у спортивному та фізичному вихованні ОСОБА_3 відомості відсутні, жодного разу вона не приводила та не забирала дитину з клубу, жодного інтересу або зацікавленості спортивними досягненнями сина не виявляла.

Матір неповнолітнього ОСОБА_3 , 2008 року народження, - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 зареєстрована за адресою : АДРЕСА_3 з 29 грудня 2005 року, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2024 /005890508 від 21 травня 2024 року.

Згідно з копією Довідкою про перебування, виданою 18 березня 2024 року відділом поліції по місту Прешов, з 17 січня 2024 року ОСОБА_2 на законних підставах перебуває на території Республіки Словаччина за адресою: АДРЕСА_4 .

Відомостей про те, що ОСОБА_2 будь-яким чином бере участь в утриманні сина ОСОБА_3 матеріали справи не містять. З пояснень, наданих заявником в судовому засіданні, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають ще одного сина ОСОБА_7 , 2007 року народження, місце проживання якого відповідно до рішення Чугуївського міського суд Харківської області від 31 травня 2016 року визначено разом з матір`ю, у зв`язку з чим, за домовленістю між батьками, кожен з них самостійно займається утриманням того сина, який з ним проживає. З цієї підстави ОСОБА_1 не стягує з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 .

Встановлені в судовому засіданні обставини, підтверджені належними, допустимими, достовірними, достатніми та взаємопов`язаними доказами, оціненими як кожен окремо, так і в сукупності, свідчать про те, що протягом тривалого часу, а саме понад вісім років, ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

За зальним правилом, окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

Частиною першою статті 293ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У порядку окремого провадження суд може розглянути і вирішити питання встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено з якою метою заявник просить встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).

Таким чином, справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц та в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17.

Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.

Системний аналіз вищевикладених норм ЦПК України дає суду підстави для висновку про те, що справам окремого провадження про встановлення фактів, що мають юридичне значення, притаманні такі ознаки, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження, конкретна мета встановлення факту, а також його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Тобто, заявник повинен надати докази того, що станом на час розгляду справи встановлення певного факту має юридичне значення для його суб`єктивних матеріальних прав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має військово-обліковий документ, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується змістом військового квітка серії НОМЕР_3 , виданого 16 січня 2017 року з відповідним штампом про взяття на облік та поясненнями ІНФОРМАЦІЯ_4 від 21 червня 2024 року.

18 травня 2024 року набрав чинності Закон України № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким, серед іншого, внесено зміни до пункту 4 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який викладено в наступній редакції: «1. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: 4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України».

Тобто, самостійне виховання та утримання дитини за рішенням суду є підставою, на якій військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», а саме пунктом 4 додатку № 5, визначено перелік документів, що підтверджують право на відстрочку за цією підставою:

1) свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного

2) та один із документів:

- свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або

- рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або

- рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або

- вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або

- документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Тобто, законодавець у законі № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року та уряд в підзаконному нормативно-правовому актів (постанова № 560 від 16 травня 2024 року) визначили необхідність встановлення факту самостійного виховання дитини на підставі рішення суду для підтвердження військовозобов`язаним права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. При цьому встановлення такого факту не пов`язується з позбавленням іншого з батьків батьківських прав щодо дитини, враховуючи зміст пункту 4 додатку 5 постанови КМУ № 560 від 16 травня 2024 року.

Встановлений в судовому засіданні, на підставі належних та допустимих доказів, безспірний та беззаперечний факт самостійного виховання та утримання протягом тривалого часу (понад 8 років) ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2008 року народження, свідчить про наявність у заявника, який є військовозобов`язаним, потенційного права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». При цьому, реалізація такого права неможлива без встановлення в судовому порядку факту самостійного виховання сина, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року.

Таким чином, факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , має юридичне значення, та є необхідним для підтвердження права заявника на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Враховуючи, що з наявних в матеріалах справи доказів встановлено обставини, викладені в заяві, зокрема, що ОСОБА_1 самостійно протягом тривалого часу утримує та виховує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , а також ту обставину, що встановлення факту, що має юридичне значення, є необхідним для підтвердження права заявника на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до закону, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає задоволенню, оскільки законом не визначено іншого порядку встановлення даного факту.

Керуючись статтями 13, 77-81, 259, 263-265, 267-268, 273, 293-294, 313-315, 353, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Департамент служб у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 липня 2024 року.

Суддя І.П. Латка