Справа № 148/2731/23

Провадження № 22-ц/801/1404/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

з участюсекретаря судовогозасідання:Кахно О.А.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 2апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Тульчинське лісомисливське господарство» на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року, ухвалене підголовуванням судді Дамчука О. О. в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Тульчин Вінницької області, повне судове рішення складено 24 квітня 2024 року,

у цивільній справі № 148/2731/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Тульчинське лісомисливське господарство» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним позовом, у якому просила поновити строк звернення до суду, визнати наказ про її звільнення незаконним, скасувавши його та поновити на роботі, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 04 листопада 2021 року з Державним підприємством «Тульчинське лісомисливське господарство» уклала безстроковий трудовий договір та була призначена на посаду старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва ДП «Тульчинське лісомисливське господарство», у період з 04.11.2021 до 31.12.2022 (включно).

З 01.01.2023 згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 за № 873, ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Так, 01 січня 2023 року згідно з наказом ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» від 30.12.2022 № 3-к позивача переведено до філії «Тульчинське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на посаду старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва, яку позивач обіймала з 01.01.2023 до 31.08.2023 (включно), про що зроблені відповідні записи у трудовій книжці.

19.06.2023 на підставі наказу від 13.06.2023 № 139-к, позивач попереджена про скорочення чисельності та штату працівників та про наступне вивільнення з роботи яке відбудеться 31.08.2023.

Повідомлення про скорочення містило пропозицію позивачу, щодо переведення на посаду інженера лісового господарства (з відводів) філії відповідача. Проте, позивач відмовилась від запропонованої роботи, так як ця пропозиція передбачала переведення на роботу у іншу місцевість.

Наказом від 30.08.2023 № 168-к «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача 31.08.2023 було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно з п.1 статті 40 КЗпП України.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, проведеним відповідачем з порушенням статей 42, 49-2 КЗпП України, що згідно зі статтею 235 КЗпП України є підставою для її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають кваліфікаційним вимогам позивача та які наявні на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, але позивачу було запропоновано лише одну вакансію.

Таким чином на дату звільнення 31.08.2023, відповідачем не зроблений порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників; не враховано переважне право на залишення позивача на роботі, оскільки остання має тривалий безперервний стаж роботи 1 рік 10 місяців; не запропоновано всі вакантні посади; не виконано обов`язок з працевлаштування позивача.

Також позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу на час ухвалення рішення, враховуючи, що 31.08.2023, у день звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідачем відповідно до розрахунково-платіжної відомості за серпень 2023 року, здійснено нарахування на зальну суму 45994,91 грн до складу якої, відповідно до положень статті 44 КЗпП України входить вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку позивача у сумі 19 594,24 грн. Тобто, середньомісячний заробіток позивача за останні 2 календарних місяці роботи склав 19 594,24 грн, при цьому середньоденний заробіток позивача складає 911,36 грн.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ філії «Тульчинське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 168-к від 30.08.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Тульчинське лісомисливське господарство».

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Тульчинське лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 146 066,60 грн.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнутого на користь ОСОБА_1 визначено без утримання податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Тульчинське лісомисливське господарство» на користь Держави судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 1 211,20 та за вимогу майнового характеру у розмірі 1 460,66 грн.

В іншій частині вимог відмовлено.

Рішення судупершої інстанціїмотивовано тим, щовідповідачем недотримано нормзаконодавства,що регулюютьвивільнення працівника,отже звільнення позивачавідбулось ізпорушенням установленогозаконом порядку,тому наявніпідстави дляпоновлення їїна роботі. Відтак,суд дійшовдо висновку,що позивачпідлягає поновленнюсаме напосаді старшогомайстра лісудільниці №1Брацлавського лісництва.Частково задовольняючипозовні вимогипро стягненнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулу,суд виходивз того,що середнійзаробіток працівникавизначається відповіднодо статті27Закону України«Про оплатупраці» заправилами,передбаченими Порядкомобчислення середньоїзаробітної плати,затвердженим постановоюКабінету МіністрівУкраїни від8лютого 1995року №100,при цьомусередньоденний заробітокпозивача складає890,65грн,а не911,36грн,як вважаєпозивач,отже розмірсередньої заробітноїплати завимушений прогулстановить 146066,60грн. Щодо поновлення строків звернення до суду, суд виходив з того, що своєчасному, в місячний строк зверненню до суду позивачу перешкоджали її захворювання в період з вересня по листопад включно, що підтверджується відповідними наданими нею довідками. Також суд визнав поважним чинником порушення строку звернення до суду, воєнний стан, який введений Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У травні 2024 року Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особіфілії «Тульчинськелісомисливське господарство» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано матеріали справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2024 року справу призначено до розгляду на 02 липня 2024 року о 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 01 липня 2024 року задоволено клопотання представників позивача ОСОБА_2 та адвоката Купіної А. В. про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущений без поважних причин строк звернення до суду, при цьому наведені нею причини поважності пропуску звернення до суду та надані докази не є переконливими та такими, що підтверджують поважність пропуску в достатній мірі.

Зокрема вказує, що приймаючи рішення про поважність причин пропущення строків, установлених ст.233 КЗпП України, суд першої інстанції не врахував висновок Великої палати Верховного суду у справі № 990/115/22, де зазначено, що сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Звертає увагу, що судом не прийнято до уваги та не надано оцінку тому факту, що з дати звільнення з роботи позивач, не зважаючи на проходження лікування, мала достатньо часу для укладання договору про надання правничої допомоги з адвокатом, тому факту, що з дати укладання договору про правничу допомогу (29.10.2023) адвокат тривалий час не вчиняв жодних дій щодо надання такої допомоги позивачу і лише 29.11.2023 ним підготовлено адвокатський запит до відповідача про надання копій документів.

Крім того, не надано оцінку тому факту, що позивач по справі під час введення на території України воєнного стану перебувала у трудових відносинах з відповідачем та за родом діяльності більшість свого часу перебувала у лісових масивах, які знаходяться на значній відстані від місця проживання, що унеможливлювало здійснення позивачем догляду за неповнолітньою дитиною під час оголошення повітряних тривог, які за період з 24.02.2022 по 31.08.2023 оголошувались 706 раз. При цьому поновлення позивача на роботі за рішенням суду унеможливить догляд за дитиною під час повітряних тривог з огляду на специфіку роботи.

Зауважує, що висновок суду першої інстанції про недотримання відповідачем вимог ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, а саме позивачу не запропоновано посаду майстра на лісозаготівельних роботах Брацлавського лісництва, хоча остання відповідала кваліфікаційним вимогам, оскільки мала диплом магістра за спеціальністю «Лісове господарство», є помилковим.

Так, за період роботи на підприємстві ОСОБА_1 , жодного разу не зверталася за наданням їй навчальної відпустки для участі в навчальній сесії в Уманському національному університеті садівництва, протягом роботи така відпустка їй не надавалась, що підтверджується наданими до суду матеріалами особової справи.

Жодної інформації про здобуття освіти за спеціальністю «Лісове господарство» та підтверджуючих документів позивачем роботодавцю під час роботи не надавалось, за період роботи позивачем навчальні відпустки не оформлювались, докази участі в навчальних сесіях відсутні, що унеможливлює володіння відповідачем інформацією про фактичне навчання позивача та здобуття нею освіти відповідного напрямку підготовки.

Крім того, при звільнені з роботи позивач була ознайомлена під підпис із своєю особовою карткою працівника, де в розділі 1 «Загальні відомості» зазначено здобуті нею спеціальності: бухгалтерський облік, міжнародна економіка та облік і аудит. Жодних зауважень щодо достовірності викладеної в особовій картці працівника інформації від позивача не надійшло, вона підписана без зауважень.

Таким чином, позивач не володів та не міг володіти інформацією про здобуття позивачем фахової освіти. Копію диплому про здобуття позивачем освіти за спеціальністю «Лісове господарство» надано роботодавцю лише в ході судового розгляду справи.

Зазначає, що враховуючи необхідність працевлаштування 25 працівників, чиї посади підлягали скороченню, наявність у роботодавця інформації про здобуття позивачем освіти бухгалтерського напрямку підготовки та неможливістю її працевлаштування відповідно до кваліфікації на посаду бухгалтера відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції» та ст. 25-1 КЗпП України, відсутність підтвердження здобуття освіти за відповідним напрямком підготовки спеціаліста в лісовому господарстві, яка необхідна з огляду на вимоги до посад згідно посадових інструкцій, відмовою позивача щодо працевлаштування на роботу в іншій місцевості, яка в подальшому була представниками позивача підтверджена в ході судового засідання, у роботодавця була відсутня можливість перевести позивача з її згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві. Таким чином вважає, що роботодавцем було дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Зокрема вказав, що тривалий час, протягом якого позивачем було пропущено строку на звернення до суду, позивач перебувала (про що на той момент їй було невідомо) і продовжує перебувати у стані вагітності, що підтверджується довідкою КПН «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області від 29.05.2024 №42, яку просить долучити до матеріалів справи, що в сукупності з постійними фізичними та психологічними захворюваннями позивача, запровадженням воєнного стану на території України, наявності на утриманні позивача малолітньої дитини, яка потребує постійного догляду, стало причиною пропуску позивачем строків на звернення до суду. Окрім того, звертає увагу суду, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зазначає, що при розгляді цієї справи судом першої інстанції, відповідачем не було заявлено про застосування позовної давності.

Крім того, представник позивача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» направив клопотання про долучення доказів, в якому просить приєднати до матеріалів справи копію довідки КПН «Немирівська міська лікарня» Немирівської міської ради Вінницької області від 29.05.2024 №42.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Представник філії «Тульчинськелісомисливське господарство»Державного спеціалізованогогосподарського підприємства«Ліси України» Кубик М.М. апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав, а також надав відповідні пояснення.

Представники позивача ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що з метою оптимізації організаційної структури та штатної численності працівників у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників.

На підставі наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Тульчинське лісомисливське господарство» від 13 червня 2023 року № 139 «Про скорочення штатної чисельності працівників та внесення змін до штатного розпису філії», були скорочені 69 штатних посад в тому числі і посади старшого майстра лісу Брацлавського лісництва, на якій перебувала позивач ОСОБА_1 (а.с.66-67 т.1).

Дана посада, а саме старшого майстра лісу Брацлавського лісництва була взагалі виведена із штатного розпису.

19 червня 2023 року позивача ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення з 31 серпня 2023 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Також встановлено, що відповідач пропонував ОСОБА_1 зайняти аналогічну вакантну посаду інженера лісового господарства (з відводів) філії «Тульчинське лісомисливське господарство», від чого позивач відмовилася 19.06.2023 року (а.с.68 т.1).

На підставі наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Тульчинське лісомисливське господарство» від 30 серпня 2023 року № 168-к «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено ОСОБА_1 , старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва 31.08.2023 року (а.с.73 т.1).

Так, судом встановлено, що відповідно до інформації про наявність вакантних посад у філії «Тульчинське лісомисливське господарство» наявних в період з 19.06.2023 по 31.08.2023 існували 44 вакансії, з яких відповідають кваліфікації позивача, зокрема, Єгер, помічник лісничого, бухгалтер (а.с.228-229 т.2)

Крім цього, встановлено, що на час прийняття рішення про скорочення штатної чисельності працівників у Брацлавському лісництві рахувалось дві посади старшого майстра лісу, одну із яких займала позивач та які підлягали скороченню. Разом з тим, до штатного розпису вводилась одна посада майстра на заготівельних роботах Брацлавського лісництва, яку при оцінці кваліфікації працівників запропоновано іншому старшому майстру лісу Брацлавського лісництва, посада якого також скорочувалася.

Таким чином, позивачу ОСОБА_1 також не запропоновано посаду майстра на заготівельних роботах Брацлавського лісництва, хоча остання відповідала кваліфікаційним вимогам, оскільки мала диплом магістра за спеціальністю Лісове господарство (а.с.32 т.2).

Посилання представника відповідача, що підприємство не знало про здобуття вищої освіти позивачем, оскільки остання не надала на підприємство диплом, місцевий суд не взяв до уваги, оскільки згідно з особовою справою позивача наданою на дослідження представником відповідача, встановлено про наявність довідки Уманського національного університету садівництва від 02.09.2021 за № 24-06/5, згідно з якою ОСОБА_1 являється студентом першого курсу факультету лісового і садово-паркового господарства Уманського національного університету садівництва. Термін навчання з 01.09.2021 по 31.12.2022 року (а.с. 87 т.2).

Крім цього, представником позивача у судовому засіданні було пояснено, що ОСОБА_1 було призначено на посаду старшого майстра лісу з умовою, що вона отримає в подальшому вищу освіту, що також підтверджується трудовою книжкою позивача, згідно з записами якої встановлено, що позивач прийнята на посаду старшого майстра лісу дільниці № 1 Брацлавського лісництва саме 04.11.2021, коли остання вже навчалася на 1 курсі Уманського національного університету садівництва (а.с.15-18 т.1).

Разом з тим, після попередження про звільнення позивача останній пропонувалася лише одна посада - інженера лісового господарства (з відводів) філії «Тульчинське лісомисливське господарство», від якої позивач відмовилася, оскільки вона передбачала переведення на роботу в іншу місцевість. Доказів про пропонування позивачу інших посад в тому числі і некваліфікованих, суду не надано, матеріали справи не містять.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Частково задовольняючипозовні вимоги,суд першоїінстанції дійшовдо висновку,що вимогиє обґрунтованими,трудові правапозивача ОСОБА_1 при звільненніпорушені.Крім того,суд першоїінстанції виходив з того, що передбачений статтею 233 КЗпП України строк на звернення до суду із позовом про поновлення на роботі пропущений позивачем з поважних причин та підлягає поновленню.

З урахування встановлених у справі обставин, судом першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем у порушення вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України позивачу не було запропоновані усі вакантні посади, наявні на підприємстві, що свідчить про недотримання філією ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» при звільненні ОСОБА_1 вимог трудового законодавства, оскільки обов`язок стосовно працевлаштування працівника означає не просто запропонувати одну чи декілька вакансій, а всі можливі вакансії для того, щоб створити якомога більше можливостей для працевлаштування особи, а також вжити усіх можливих заходів, направлених на те, аби працівник при скороченні його посади мав змогу працювати.

Вищевказаний обов`язок відповідач у даній справі не виконав.

Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок, що аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України свідчить про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким необхідно розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Отже встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі.

Відповідач, посилаючись на те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, вважає, що відповідно до статті 233 КЗпП України позивачем порушено строки звернення із заявою до суду.

Апеляційний суд вважає, що аргументи відповідача заслуговують на увагу з огляду на таке.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

Разом з тим,згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права,а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільненняабо з дня видачі трудової книжки.

Строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При вирішенні питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Згідно з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 4 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 встановлені статтями 228, 233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Отже, правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права, а забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду. Від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Апеляційний суд дійшов висновку, що поважність причин пропуску строків у вказаній категорії справ, в аспекті, що регламентовано статтею 233 КЗпП підлягає перевірці, на що суд першої інстанції не звернув увагу та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строків звернення до суду.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, наказ про звільнення з роботи та розрахунок ОСОБА_1 отримала 31.08.2023, а ознайомлена з наказом 30.08.2023, про що свідчить особистий підпис позивача в наказі (а.с.73 т.1)

До Тульчинського районного суду Вінницької області позов про поновлення на роботі ОСОБА_1 відправила поштою 23.12.2023, майже ніж через чотири місяці після звільнення.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати причини пропуску звернення до суду поважними та поновити його, посилаючись на те, що: перебування на амбулаторному лікуванні в Брацлавській амбулаторії загальної практики сімейної медицини; погіршення ментального здоров`я та виникнення супутніх проблем психологічного характеру, які потребували постійної консультативної допомоги у лікаря-нарколога; введення на території України воєнного стану, внаслідок чого позивач змушена постійно перебувати поруч з неповнолітньою дитиною для забезпечення її безпеки та збереження її життя та здоров`я; відсутність у позивача юридичної освіти та неможливість вчиняти активних дій в силу особливості перебігу захворювання та інших об`єктивних причин, що унеможливлювало в повній мірі реалізацію її права па доступ до правосуддя.

Наведені позивачем причини поважності пропуску строку звернення до суду та надані докази не є переконливими та такими що підтверджують поважність пропуску в достатній мірі з огляду на таке.

Згідно з наданої позивачем довідки №367 від 15.09.2023 року КНП «Центр ПМСД» Брацлавської селищної ради, вона перебувала на амбулаторному лікуванні з 15 по 25 вересня 2023 року, тобто, через 14 днів після дати звільнення (а.с.28 т.1).

Відповідно до довідки №393 від 09.10.2023 року КНП «Центр ПМСД» Брацлавської селищної ради, позивач перебувала на амбулаторному лікуванні з 09 по 20 жовтня 2023 року, тобто, через 13 днів після першого лікування (з 26.09.2023 по 08.10.2023) (а.с.29 т.1).

Згідно з довідкою №420 від 03.11.2023 року КНП «Центр ПМСД» Брацлавської селищної ради, позивач перебувала на амбулаторному лікуванні з 03 по 15 листопада 2023 року, тобто, через 13 днів після другого лікування (з 21.10.2023 по 02.11.2023) (а.с.30 т.1).

Таким чином, позивач загалом перебувала на амбулаторному лікуванні 36 днів, що, з урахуванням інших факторів, цілком достатньо для підготовки та надання позову до суду в більш ранні строки.

Щодо поважності пропуску строку через введення на території України воєнного стану, в наслідок чого позивач змушена постійно перебувати поруч з неповнолітньою дитиною для забезпечення її безпеки та збереження її життя та здоров`я, то ця причина теж викликає сумніви щодо її поважності та допустимості.

Так, військовий час на території України введений Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року. За час дії воєнного етапу на території України неодноразово оголошувались повітряні тривоги, а територія України піддавалась обстрілам.

Разом з тим, воєнний стан введений під час роботи позивача на підприємстві і потреба постійного догляду за неповнолітньою дитиною під час повітряних тривог жодним чином не впливала на виконання позивачем своїх трудових функцій, особливо із врахуванням специфіки роботи старшого майстра лісу, яка передбачає виконання робіт у лісових масивах, а не знаходження в адміністративних приміщенням лісництва чи за місцем проживання.

У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, зазначено, що «запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку», введення воєнного стану теж не може бути визнаним належним та допустимим доказом поважності пропущення строку звернення до суду».

Посилання на відсутність у позивача юридичної освіти та неможливість вчиняти активних дій в силу особливості перебігу захворювання та інших об`єктивних причин, що унеможливлювало в повній мірі реалізацію її права на доступ до правосуддя теж не може бути визнане поважною причиною з огляду на те, що позивач сама не здійснювала підготовку позовної заяви, а звернулася за правовою допомогою адвоката,

Апеляційний суд бере до уваги те, що 29 жовтня 2023 року між позивачем та адвокатом Купіною А. В. укладено договір про надання правничої допомоги за №01/23, тобто, починаючи з дати звільнення та до 29.10.2023 позивачем взагалі не вчинялись дії щодо звернення до суду.

На виконання умов договору про надання правничої допомоги лише 05.12.2023 на адресу філії «Тульчинське лісомисливське господарство» надійшов запит адвоката Купіної А. В. за №1/23 від 29.11.2023, яка витребувала від філії «Тульчинське лісомисливське господарство» копії документів, пов`язаних із звільненням позивача по справі. Аналогічний запит було направлено адвокатом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» за №2/23 від 29.11.2023, тобто, протягом тривалого часу ні позивачем, ні адвокатом не вчинялись будь-які дії спрямовані на підготовку та звернення з позовною заявою до суду.

Отже позивач володіла необхідними документами, які можуть бути надані до суду з позовною заявою в якості доказів та що підтверджується наявними у справі матеріалами, однак, не вживала достатніх заходів щодо дотримання строків звернення до суду.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про пропуск позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з огляду на те, що копію наказу про звільнення вона отримала 31 серпня 2023 року, у зв`язку з чим місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу сплив, проте з цим позовом ОСОБА_1 звернулася лише 23.12.2023, направивши його поштою, тобто майже через чотири місяці після звільнення.

Так, поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об`єктивні причини.

Матеріали справи не містять доказів доводів ОСОБА_1 , що стан її здоров`я перешкоджав своєчасному зверненню до суду: на стаціонарному лікуванні вона не перебувала, а той факт, що доданими до позовної заяви довідками КНП «Центр ПМСД» Брацлавської селищної ради та довідкою КНП «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» ВОР від 04.12.2023 підтверджено звернення ОСОБА_1 до лікарів в період з вересня по листопад 2023 та отримання нею амбулаторного лікування, з огляду на характер захворювань не свідчить про об`єктивну неможливість її своєчасного звернення до суду.

З огляду на те, що позивачу ще в серпні 2023 року було відомо про порушення її прав, приймаючи до уваги відсутність фактів, які б свідчили про існування перешкод для звернення до суду, що в сукупності з запровадженням воєнного стану на території України, наявності на утриманні позивача малолітньої дитини, не може свідчити про існування об`єктивних перешкод для подання нею позову у визначений законодавством строк, тому відсутні підстави для поновлення пропущеного строку.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, суд приходить до висновку, що позивачу слід відмовити в задоволенні позовних вимогпро поновлення на роботі внаслідок пропуску звернення до суду та як похідної - позовної вимоги про стягнення середнього заробітку.

Під час розгляду цієї справи позивач не навела поважних причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом і не підтвердила належними та допустимими доказами їх наявність.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 588/1672/18 (провадження № 61-9199св20), від 30 червня 2021 року в справі № 706/397/18 (провадження № 61-20674св19), від 30 липня 2021 року в справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи те, що місцевим судом неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Тульчинське лісомисливське господарство» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Тульчинське лісомисливське господарство» задовольнити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Тульчинське лісомисливське господарство» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 липня 2024 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин