КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024року місто Київ

Справа № 173/2221/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9191/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді (судді-доповідача) Желепи О. В.

Суддів : Мазурик О. Ф., Немировської О. В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року (ухвалене у складі судді Гадзивіл А. Г., повне рішення складено 10 лютого 2024 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та такими що призвели до порушення авторського права, стягнення компенсації

ВСТАНОВИВ

У 2020 році ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 в якому просила:

-визнати дії відповідача ОСОБА_2 , вчинені шляхом недозволеного використання ресурсу ІНФОРМАЦІЯ_1 та їх частин: ?ІНФОРМАЦІЯ_3; ІНФОРМАЦІЯ_4; ІНФОРМАЦІЯ_5, «ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7 - протиправними та такими, що призвели до порушення авторського та інтелектуального права позивача ОСОБА_1 ;

-постановити рішення про виплату компенсації відповідачем ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 90 мінімальних заробітних плат, що у разі ухвалення рішення по справі у 2020 році складає 425 070гривень та судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, в тому числі - по сплаті судового збору.

Позов обґрунтовувала тим, що 04 грудня 2017 року позивач виявила, що невідомі їй особи на ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_2 за комерційною назвою ?інтернет-магазин ?Бекстейдж? розмістили в базі даних веб-вузла ілюстровані пропозиції придбати в них у формі товару контрафактні примірники об`єктів захищеного авторського права, приналежних позивачу, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_10 та окремих його частин: ІНФОРМАЦІЯ_9; ІНФОРМАЦІЯ_4; ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_8 та ІНФОРМАЦІЯ_7, що становить першу протиправну дію.

04.12.2017 року проведено замовлення вибіркових позицій товару на ресурсі з використанням типових форм для оформлення покупки. На електронну адресу покупця надійшло повідомлення від імені ОСОБА_3 , яким підтверджено наявність товару та викладено номер платіжної картки ПАТ Приватбанк: ? НОМЕР_1 ОСОБА_4 , для оплати товару.

04.12.2017 року на електронну скриньку покупця надійшов рахунок на оплату за замовлений товар та додано фото у додатку до листа: ?Добрий день, ОСОБА_12, Фото значков во вложении, Сумма заказа 25+30+35=90 грн. ?Оплата на карту Приват НОМЕР_1 ОСОБА_4 назначений платежа ничего не указивайте и сообщите, пожалуйста как проплатите?.

На вказаний картковий рахунок було проведено платіж, за фактом оплати якого - 05.12.2017 відправлено товар службою Нова Пошта, 12.12.2017 посилку отримано.

Свого дозволу зазначеній особі на розпорядження творами та прибутку від них позивач відповідачу не надавала. Ім`я автора при демонстрації та продажу творів, назва концептуальної колекції та творчого проекту, закріплені за об`єктами авторства - відповідачем не вказано.

Оскільки факт виникнення авторства будь-якого твору за конкретною особою їх творця є його невід`ємною умовою творення, відповідач знав, або не міг не знати, що внаслідок його комерційної діяльності - порушуються права автора.

Відсутність документального дозволу правовласника на використання її творів є доказом того, що відповідачем одночасно порушено як виключно немайнові, так і майнові права правовласника, що за визначенням п.?а? ст. 50 Закону № 3792-ХІІ (в редакції станом на 2017 рік, коли позивач дізналася, що її права порушено) за характером їх вчинення - є протиправними.

Позивач звертає увагу на той факт, що відповідач проводила особисту переписку з клієнтом без використання автоматизованих інструментів ресурсу, що є нетиповим для інтернет-магазинів.

За відомостями, опублікованими Міністерством Юстиції України в ЄДРПО України ТОВ ?Бекстедж Про? фізична особа ОСОБА_2 зазначена як засновник та керівник. Останнім зареєстрованим місцем проживання якої вказано: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначила, що твори, які в протиправний спосіб використовував відповідач, створювалися правовласницею у графічній формі в період з 2004 по 2010 роки. В матеріальній формі, як вироби утилітарного призначення - їх було введено в цивільний обіг з 2008 року як в Інтернеті, так і у звичний спосіб продажу.

Позивач посилається на те, що згідно доданих Договорів, графічна форма об`єктів у вигляді файлів та ескізів - набувала видозмін на речову форму твору у вигляді значків, атрибутики та прикрас на ексклюзивних умовах: Договір № 246 від 22.12.2008 року з ТОВ ?Виробнича компанія Знак?, чинний до 22.12.2017 року з можливістю його пролонгації за відсутності заперечень сторін; додатковий Договір від 2015 року; Договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 №1 від 12 травня 2014 року; Договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 № 01/04 від 04 січня 2016 року, включно за ексклюзивними ескізами автора, без права передачі авторських прав третім особам чи виконавцю?; Договором на поставку товару з ФОП ОСОБА_6 від 11.05.2012 року з товарними позиціями, ідентичними коротким назвам творів.

Закріпленням авторства позивача та її творчого внеску при створенні Творів слугують зокрема: зареєстровані Державною службою інтелектуальної власності на ім`я ОСОБА_7 : Свідоцтво № НОМЕР_2 про реєстрацію авторського права на твір від 17.12.2010 ІНФОРМАЦІЯ_14, Свідоцтво № НОМЕР_3 про реєстрацію авторського права на твір від 29.12.2014 року ІНФОРМАЦІЯ_10.

Відповідно змісту висновку № 31-01 від 12 квітня 2019 року за результатами судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, судового експерта ОСОБА_8 (Свідоцтво № 1231 від 18 жовтня 2017 року, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України), підготовлений для використання в цивільному судочинстві:

-Твір під назвою ІНФОРМАЦІЯ_10 (коротка назва: ІНФОРМАЦІЯ_10) є оригінальним та таким, що створений творчою працею автора ОСОБА_1 .? (Об`єкт № 1, складний твір).

-Окремі складові частини збірки творів під назвою ІНФОРМАЦІЯ_10 та власні назви деяких з них, є об`єктами авторського права (авторства ОСОБА_1 ), які можуть використовуватись самостійно, а саме:

-ІНФОРМАЦІЯ_15;

-ІНФОРМАЦІЯ_12;

-ІНФОРМАЦІЯ_13;

Використані відповідачем зображення матеріальних об`єктів - ідентичні графічним зображенням авторських творів та далі - наведені в наступному порядку:

Об`єкт № 1 - частини якого опубліковано відповідачем без зазначення імені автора, назви твору та вихідних даних;

Об`єкт № 2, названий відповідачем як: ІНФОРМАЦІЯ_16 ІНФОРМАЦІЯ_17, згідно п.1 ч.2 Висновку та п.2 ч1, стор. 2 Додатку: ІНФОРМАЦІЯ_18, Варіант 1: ІНФОРМАЦІЯ_18;

Об`єкт № 3, названий відповідачем як: ІНФОРМАЦІЯ_19- є Варіантом 2 твору ІНФОРМАЦІЯ_20;

Об`єкт № 4, названий відповідачем як: ІНФОРМАЦІЯ_21 - є виробом утилітарного призначення та частиною 2 Збірки - ІНФОРМАЦІЯ_22, Варіант 1, та згідно п.2 ч.2 Висновку та .2 ч.2, стор. З Додатку: ІНФОРМАЦІЯ_23, ІНФОРМАЦІЯ_24.

Об`єкт № 5, названий відповідачем як: ІНФОРМАЦІЯ_25 - є Варіантом 2 твору ІНФОРМАЦІЯ_22,

Об`єкт № 6, названий відповідачем як: ІНФОРМАЦІЯ_26 - - є складовою № 5 Частини 2 Збірки. Згідно п.5 ч.2, стор 12 Висновку та п .5 ч.2, стор. 5 Додатку - ІНФОРМАЦІЯ_27, та тематичною варіацією утилітарного Твору "ІНФОРМАЦІЯ_28";

Об`єкт № 7, названий відповідачем як: ІНФОРМАЦІЯ_29, частиною 3 Збірки, ІНФОРМАЦІЯ_30, згідно п.4 ч.3 Висновку та п.4 ч.3, стор. 13 Додатку: ?значок має синій щит із золотистою окантовкою, розміщений по центру тризуб золотистого кольору, випуклу поверхню, що утворюється завдяки оптичному ефекту покривних матеріалів, та імітує елементи Української символіки. Гармонійне поєднання таких складових елементів, з урахуванням співвідношення пропорцій частин та кольору, як: - золотисте обрамленням по контуру; - потовщене виконання ліній тризубу; - випукла поверхня, що утворюється завдяки оптичному ефекту покривних матеріалів; у сукупності є нюансом виробу, його оригінальною творчою складовою?;

Об`єкт № 8, названий відповідачем як: ІНФОРМАЦІЯ_31 - є вжитковим твором, частиною 4 Збірки, Варіант 1: ІНФОРМАЦІЯ_33, згідно визначення ч.4, п.1 Висновку та п.1 ч.4 стор. 14 Додатку: ?стилізована форма серця поділена за горизонталлю на дві частини, золотисте обрамленням по контуру, а також золотиста хвилеподібна лінія поділу кольорів, значок нагрудний ІНФОРМАЦІЯ_34 його Варіантом 2 (п.2 ч.4 Висновку та п.2 ч4, стор. 15 Додатку), що композиційно складається: - зі стилізованої форми серця, яке має золотисте обрамлення по контуру; - серце золотистою смужкою у формі двох дуг розділено за горизонталлю; - верхня частина має блакитне забарвлення; - нижня, більша, частина має жовте забарвлення. Гармонійне поєднання таких складових елементів, з урахуванням співвідношення пропорцій частин та кольору, як: - стилізована форма серця поділена за горизонталлю на дві частини; - золотисте обрамленням по контуру, а також золотиста хвилеподібна лінія поділу кольорів; у сукупності є нюансом виробу, його оригінальною творчою складовою?;

Об`єкт № 9, названий відповідачем як: ІНФОРМАЦІЯ_32 - є вжитковим твором, складовою № 6 частини 4 Збірки та ІНФОРМАЦІЯ_35 (варіанти 2, 3) ІНФОРМАЦІЯ_36, оригінальною творчою складовою якого є: гармонійне поєднання таких складових елементів, з урахуванням співвідношення пропорцій частин та кольору, як: стилізована форма серця поділена за горизонталлю на дві частини та золотисте обрамленням по контуру, а також золотиста лінія поділу кольорів. Згідно п.6 ч.4 Висновку та ч.4 п.6, стор. 17-18 Додатку;_?Варіанти схематичного зображення сердець із роздільною лінією між жовтою та блакитною частинами, та варіанти значків?, - що композиційно складається: - зі стилізованої форми серця, яке має золотисте обрамлення по контуру, і золотистою горизонтальною лінією ділиться на дві частини; - верхня частина має блакитне забарвлення; - нижня, більша, частина має жовте забарвлення; - візуально серце має випуклу лицьову поверхню, що утворюється завдяки оптичному ефекту покривних матеріалів?.

Також відповідно до Експертного висновку № 31-01 судовий Експерт зазначає: ?Невиключний перелік видів творів ужиткового мистецтва перераховано у Постанові Кабінету Міністрів ?Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об`єктів авторського права і суміжних прав? від 18.01.2003 № 72. Так, до творів декоративно-ужиткового мистецтва відносяться: твори ужиткового призначення: посуд, столові набори, ювелірні вироби, вази, шкатулки, скриньки, корзинки, ляльки, іграшки, меблі та інші художньо оформлені вироби.

Загальний обсяг самостійних порушень прав позивача визначається за кількістю фактично доведених протиправних дій відповідача шляхом недозволеного використання ним кожного з захищених об`єктів, в підсумку складає 9 порушень.

Для розрахунку суми компенсації на час ухвалення рішення суду у 2020 році позивачем застосовано наступну формулу: D = nf х d х м.з.п, де:

D - підсумковий розмір компенсації, що встановлюється за рішенням суду на час ухвалення рішення у гриванях;

nf (fault) - кількість фактів протиправного використання об`єктів авторства - 9;

d - (dаmаgе) - презюмований обсяг компенсації з можливого обсягу - у мінімальних заробітних платах: від 10 до 50000, встановлена законом на момент прийняття судом рішення про стягнення компенсації, зазначений позивачем як ?10 м.з.? (дефініція у мінімальних заробітних платах на час ухвалення рішення по справі - ?90 м.з.?);

м.з.п, - дефініція в гривнях розміру мінімальної заробітної плати на поточний рік: згідно ст.8 Закону України ?Про Державний бюджет України на 2020 рік? та п.5 ст.38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати - становить 4723 грн.

Загальний обрахунок компенсації та підсумок - наступні:

D = 9 фактів х 10 м.з. х 4723 грн = 425 070 гривень.

Позивач звертає увагу суду, що ставку компенсації вона встановлює за найнижчим порогом мінімальної ставки компенсації, що обраховується судом.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 08 березня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» направила до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновок суду про відсутність підстав для стягнення компенсації у зв`язку з недоведеністю позивачем порушення її прав, як суб`єкта авторського права є помилковим.

Вказує, що суд не узяв до уваги, що відповідач не заперечує фактів використання творів. Відповідач своє право на використання твору обґрунтовує відсутністю доказів авторства на окремі частини Збірки творів, що не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний підбір або розташування тих самих творів для створення своїх творів, а отже, будь-яка особа має право на свій розсуд використовувати окремі твори, що входять до збірки, та посилається на реєстрацію позивачем прав не на самостійні частини Збірки Творів, а на всю Збірку Творів «ІНФОРМАЦІЯ_38».

Зазначає, що в матеріалах справи наявна достатня кількість доказів, що підтверджує порушення прав позивача саме відповідачем. Крім того, позивач надала належні та допустимі дкази, які підтверджують у неї факт наявності авторського права на Значки, що включені в ІНФОРМАЦІЯ_44.

Вказує, що в змісті веб-сторінок відповідача відсутні будь-які відомості чи посилання на позивача як на автора вказаних творів та відомості про творчий проект,що вказує не порушення немайнових прав позивача. Згоди позивач ні відповідачу, ні третім особам не надавала. Договору про використання об`єктів інтелектуальної власності між сторонами не укладалось, відтак - має місце також порушення майнового авторського права.

Посилається на те, що суд не надав належної оцінки наявним в справі доказам, не надав їм належної правової оцінки. Оскільки порушення прав позивача вчинено шляхом розміщення на ресурсі ілюстрованих товарних пропозицій, суд мав провести візуальне порівняння наявних авторських творів - з контрафактними примірниками як в паперовому вигляді, так і в оригіналі на лазерному ком пакт-диску, однак не зробив вказаного.

Також вказує, що суд обґрунтовуючи рішення застосовує вибіркові цитати з постанов Верховного суду, однак такі посилання суду є помилковими, оскільки суд здійснює посилання на висновки Верховного Суду, які не є подібними ані за предметом спору, ані за підставами позову, ані за характером правовідносин.

Вказує, що суд не керувався принципом матеріально-правової презумпції авторського права та не вирішив питання про контрафактність використаних примірників шляхом дослідження доказів та надання їм оцінки, застосовуючи відповідні норми спеціального закону, а просто констатував відсутність висновків експерта на поставлені йому питання юридичного характеру. Тому висновок суду про недоведеність позову - свідчить, що судом не повно встановлено обставини порушення прав позивача.

Зазначає, що доводи щодо невідповідності обсягу та способу розрахунку компенсації - вимогам чинного законодавства, відсутність доказів авторства на окремі частини Збірки творів - спростовуються обставинами, встановленими постановами судів апеляційної інстанції: Київського від 07.02.2022 справа № 369/7732/20, Чернівецького від 03.03.2020 справа № 727/8376/19, Тернопільського від 27.04.2021 справа № 727/8376/19, Полтавського від 26.01.2022 справа № 545/1326/21, що набрали законної сили у преюдиційних по відношенню до сторони позивача справах.

Судами встановлено факт наявності у позивача авторського права на частини Збірки "ІНФОРМАЦІЯ_38" та способи порушення авторських прав позивача на її твори: «Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 від 29 грудня 2014 року "ІНФОРМАЦІЯ_37" зареєстровано за ОСОБА_1 . Тобто авторські права ОСОБА_1 на твір підтверджено належними та допустимими доказами і сумніви з цього приводу не викликають.

Крім того вказує, що судами встановлено безпідставність посилання на п. г) ст.10 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», оскільки відповідно до п.4 частини другої ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюється порядок використання та захисту державних символів, але такого закону в України не існує, а авторське право позивача на твори ужиткового мистецтва, зокрема значки, кулони, сережки із зображенням державних символів визнане і зареєстроване у встановленому законом порядку.

Також позивч посилається на правові висновки викладені Верховним Судом у своїх постановах: у справі № 686/22409/17-ц, у справі № 569/12278/16-ц від 17.06.2020, у справі № 369/508/16 від 26.04.2018, у справі № 755/14110/15-ц від 20.06.2018, у справі №910/18587/16 від 15.07.2019, у справі №910/2503/18 від 06.02.2020, у справі №910/619/15-г, у справі №569/17272/15-ц, у справі №922/2464/17, у справі №761/12823/16.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2024року відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

24 травня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких посилаючись на постанови апеляційних судів вказувала, що судами вже встановлено наявність у неї авторського права. Тому просить колегію суддів при розгляді справи виходити із встановленого факту наявності авторського права позивача на об`єкти інтелектуальної власності, використаних відповідачем.

10 червня 2024 року представик ОСОБА_2 адвокат Видюк Д. В. подав через систему «Електрнний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в повному обсязі в задоволені апеляційної скарги.

Відзив обґрунтовує тим, що апеляційна скага є необґрунтованою, не містить посилання на порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Вказує, що є безпідставними посилання скаржника на те, що відповідачем не заперечується фактів використання творів. Відповідачем під час розгляду справи ніде і ніяким чином не визнавався факт використання спірних творів.

Зазначає, що безпідставним є посилання на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, позивач не вказала як саме суд вийшов за межі позовних вимог. Скаржник лише повторно зазначила всі обставини на які посилалась в позові та зазначила законодавство, яке трактує на власний розсуд.

Скаржник помилково вважає, що суд має виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства. ОСОБА_1 ніде і ніяким чином не зазначена як автор спірних об`єктів, які складають предмет спору.

Вказує, що скаржник трактує законодавство на свою користь, спотворюючи суть та зміст правових норм. Крім того, позивачеві не завдано шкоди, доказів завданих збитків не надано.

Позивачем не доведено її авторство на значки, що є предметом спору, а лише зареєстровано авторське право на Збірки, що правомірно відображено у рішенні.

Також зазначає, що безпідставним є посилання на те, що судом не досліджено всіх доказів. Судом, під час розгляду справи на стадії дослідження матеріалів справи, належним чином досліджені матеріали справи, що відображено в мотивувальній частині рішення. Позивач не приймала участі у судових засіданнях, а тому не може говорити про реальні обставини розгляду справи.

Вказує, що скаржник необґрунтовано посилається на те, що судом безпідставно та неправомірно здійснюється вибіркове цитування постанов Верховного Суду.

Зазначає, що відповідач довів усі необхідні факти своєї невинуватості, в той час як позивач не довела фат належності їй авторського права на конкретні значки.

Апелянт скаржиться, що суд не узяв до уваги, що власні твори автора, включені ним до збірників чи збірок - підлягають правовому захисту на будь-якій стадії створення твору незалежно від способу вираження. Однак, це абсолютно не відповідає дійсності та нормам законодавства. Збірка являє собою складений твір, однак важливим є питання про те, що охороняється авторським правом в складеному творі. Принципово провести чітку межу між складовим твором і матеріалами, включеними до нього. Авторське право упорядника не поширюється на матеріали, з яких складається твір, тобто будь-яка особа має право використовувати їх на свій розсуд. Охороняється структура розташування матеріалів, їх оригінальна підбірка і систематизація. Тому порушенням авторських прав укладача буде запозичення оригінальної структури твору, навіть якщо при цьому самі матеріали, з яких складається твір, були істотно змінені.

Звертає увагу суду, що ОСОБА_1 подано низку позовів до різних відповідачів з аналогічними позовними вимогами. Ці вимоги не мають на меті захист авторських прав, а несуть суто корисний мотив.

Також у відзиві посилається на практику судів, де суди дійшли висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та встановили відсутність порушення її авторського права, у зв`язку з недоведеністю його наявності.

Крім того у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Видюк Д. В. просить поновити строк на подання відзиву. Як на поважність причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, посилається на часті відключення світла у місті Києві, що перешкоджали протягом 5 днів підготувати та надати суду відзив.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Видюк Д. В. щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про розгляд спави повідомлялась судом належним чином.

24 травня 2024 року позивачем через систему «Електронний суд» подано до Київського апеляційного суду клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, апеляційний суддійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача.

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 24 травня 2024 року через систему «Електронний суд» направила до Київського апеляційного суду заяву про виклик експерта.

Заяву обґрунтовує тим, що судом в порушення норм процесуального права не було здійснено оцінки доказів (в тому числі - зазначеного висновку експертизи у сфері інтелектуальної власності від 12 квітня 2019 року № 31-01), а натомість перебрано невластиві суду функції експерта, у рішенні не викладені обґрунтування підстав для не прийняття цього висновку як неналежного та недопустимого доказу авторского права позивача на твори: Значки «Прапор двоколірний з Тризубом жовтого та блакитного кольору» (2 Варіанти), «Прапор двоколірний з Тризубом малинового та чорного кольору» (2 Варіанти); «Стилізований хвилястий прапор блакитного кольору із золотавим гребінцем «Тамгою»; Значок «Тризуб золотий на Синьому Щиті, під оптичною лінзою»; Значок «Оригінальна авторська конфігурація у вигляді стилізованого сердечка, хвилеподібна лінія поділу кольорів», «Оригінальна авторська конфігурація у вигляді стилізованого, горизонтальна лінія поділу кольорів», тому просить забезпечити виклик експерта ОСОБА_8 до суду для надання усних пояснень щодо підготовленого ним висновку.

Однак апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви, з огляду на те, що наданий висновок є зрозумілим, а посилання позивача на нездійснення судом першої інстанції оцінки доказів, є лише припущенням.

Крім того, судом першої інстанції вже було відмовлено позивачу в задоволені клопотання про виклик експерта у зв`язку з його необґрунтованістю, в поданій апеляційному суді заяві позивач також не наводить обґрунтованих підстав для виклику експерта для надання ним пояснень.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як визначено ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що позивач стверджує про порушення її авторського права шляхом позадоговірного використання об`єктів авторського права ОСОБА_1 "ІНФОРМАЦІЯ_39 ІНФОРМАЦІЯ_10 та її окремих частин на Інтернет-ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_2 за комерційною назвою ?інтернет-магазин ?Бекстейдж? та їх продажу.

Позивачем були надані, а судом досліджені, окрім іншого, наступні докази: висновок судового експерта ОСОБА_8 № 31-01 за результатами судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності: ІНФОРМАЦІЯ_40 (коротка назва: ІНФОРМАЦІЯ_10) з Додатком №1; Свідоцтво про реєстрацію авторського права № НОМЕР_2 від 17.12.2010; Свідоцтво про реєстрацію авторського права № НОМЕР_3 від 29.12.2014; Договір № 246 ОСОБА_13 - ВК Знак від 22.12.2008; Договір №246 ОСОБА_13 - ВК Знак від 12.01.2015; Договір №01/04 ОСОБА_13 - ФОП ОСОБА_9 від 04.01.2016; Договір №1 ОСОБА_13 - ФОП ОСОБА_9 від 12.05.2014; витяг із сайту ?Backstage Pro?; детальна інформація про юридичну особу, диск із файлами.

В той же час, надані позивачем докази підтверджують її авторство нІНФОРМАЦІЯ_42 ІНФОРМАЦІЯ_10 (коротка назва: ІНФОРМАЦІЯ_10) та ІНФОРМАЦІЯ_41 а не на окремі їх складові частини, які включають в себе, окрім іншого, національну символіку України.

Надані позивачем та досліджені судом докази існування та придбання значків у відповідача, Експрес-накладна № 59000301344452 Нова Пошта; копія переказу на картку ПриватБанку, не вказують на порушення відповідачем будь-яких прав та інтересів позивача, а лише констатують факт виникнення не заборонених чинним законодавством України правовідносин.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виснував, що матеріали справи не містять детального опису ні авторського твору позивача, ні порівняльних характеристик опублікованого та замовленого нею в Інтернет-магазині відповідача значка. При цьому їх схожість не є такою, що має очевидний характер, а суду не притаманні функції експерта, тому суд не може встановлювати ідентичність значка на власний розсуд.

Саме позивач повинна була довести факт використання об`єктів її авторського права відповідачем. Однак остання не надала належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Суд вважав, що позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що примірники товару, які були розміщені на зазначених Інтернет- ресурсах, а також - придбані нею у відповідача - є такими, що порушують її авторське право, а наданий позивачем висновок експерта не констатує авторство ОСОБА_1 на складові частини Збірки та ідентичність частин Збірки використаними відповідачем зображенням.

Суд також вказував, що вимога позивачки про стягненя компенсації у розмірі 425070,00 грн., не може бути задоволена, оскільки компенсація підлягає до виплати у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права, тому для задоволення вимог про стягнення компенсації необхідна наявність доказів вчинення особою дій, які визначаються порушенням авторського права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки воник відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Суб`єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).

Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 424 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 433 ЦК України, пункту 10 частини першої статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об`єктами авторського права є твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо.

Водночас не є об`єктом авторського права державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій (пункт «г» частини першої статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Згідно із статтею 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Статтями 435, 437 ЦК України та статтею 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що первинним суб`єктом авторського права є автор твору, а авторське право виникає з моменту створення твору.

Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 ЦК України, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору (стаття 438 ЦК України у редакції, чинній на момент подання позову).

Відповідно до статті 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За змістом статей 440, 441 ЦК України, статті 15 Закону України

«Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки так, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп`ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп`ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 50 Закону України

«Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 52 Закону України

«Про авторське право і суміжні права» за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:

а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

в) подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

г) подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другої статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об`єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.

Потрібно враховувати, що компенсація підлягає виплаті у разі доведеності факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків.

Тож для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначала, що позивачем не доведено її авторство на значки, що є предметом спору, а лише зареєстровано авторське право на Збірки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій встановив, що позивач не надала до суду жодних належних та допустимих доказів, що примірники товару, які були розміщені на Інтернет-ресурсах, а також придбані нею у відповідача, є такими, що порушують її авторське право, а наданий позивачем висновок експерта не констатує авторство ОСОБА_1 на складові частини Збірки та ідентичність частин Збірки використаними відповідачем зображенням.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тож саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що потрібно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження свого авторства на графічну форму твору ІНФОРМАЦІЯ_43 - варіанти 1, 2; ІНФОРМАЦІЯ_4; ІНФОРМАЦІЯ_5, «ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7, як часини збірки творів, позивач надала копію свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 від 29.12.2014 на ІНФОРМАЦІЯ_44 («ІНФОРМАЦІЯ_38»)» автором якої вказано ОСОБА_1 та висновок експерта №31-01 від 12.04.2019, здійснений на замовлення громадянки ОСОБА_1 .

Однак Збірка творів «ІНФОРМАЦІЯ_45 «ІНФОРМАЦІЯ_38» («ІНФОРМАЦІЯ_38»)» є збірником творів у розумінні п. 15 ст. 8 Закону 3792-XII, в редакції чинній на час виникнення правовідносин, а саме збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини.

Авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) належить авторське право на здійснені ним підбір і розташуваннятворів та (або) інших даних, що є результатом творчої праці(упорядкування) (ст. 19 Закону 3792-XII)

Отже, Збірка творів «ІНФОРМАЦІЯ_45 «ІНФОРМАЦІЯ_38» («ІНФОРМАЦІЯ_38»)» є збірником з багатьох об`єктів.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивач не долучила до копії свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 від 29.12.2014 відповідний додаток із складових частин збірника. Сама по собі копія свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 від 29.12.2014 на збірник не свідчить беззаперечно про авторство на твори, що входять до них як складові частини, зокрема на графічну форму твору ІНФОРМАЦІЯ_43 - варіанти 1, 2; ІНФОРМАЦІЯ_4; ІНФОРМАЦІЯ_5, «ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7, як часини збірника.

Висновок експертного дослідження, здійсненого на замовлення позивача за рік до звернення з вказаним позовом до суду, із застереженням експерта про те, що вся, надана на дослідження інформація прийнята ним як достовірна та спеціально не перевірялася, не може беззаперечно свідчити про авторство ОСОБА_1 на твори, що входять до них, як складові частини, зокрема на графічну форму твору ІНФОРМАЦІЯ_43 - варіанти 1, 2; ІНФОРМАЦІЯ_4; ІНФОРМАЦІЯ_5, «ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7 як часини збірника.

Більше того, з висновку вбачається, що для проведення експертизи від ОСОБА_1 надійшли Збірка творів «ІНФОРМАЦІЯ_45 «ІНФОРМАЦІЯ_38» («ІНФОРМАЦІЯ_38»)», свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 від 29.12.2014 та копія заявки «Про реєстрацію авторського права на твір», однак додатком до експертизи виступає ні збірник творів, ні копія заявки «Про реєстрацію авторського права на твір», а таблиця, виконана експертом.

Таким чином, за встановлених обставин ненадання ОСОБА_1 належних та допустимих доказів авторського права на графічну форму твору ІНФОРМАЦІЯ_43 - варіанти 1, 2; ІНФОРМАЦІЯ_4; ІНФОРМАЦІЯ_5, «ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7 матеріали справи не містять доказів авторства позивача на об`єкт інтелектуальної власності, а тому посилання на порушення її авторських прав є безпідставними.

Крім того,позивач у встановленому процесуальним законом порядку не заявила клопотання про проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, тому суд дослідивнаявні у матеріалах справи докази у порядку статті 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, за результатами чого дійшли висновків про недоведення, що відповідач реалізував значок, право інтелектуальної власності на який має позивач.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належно реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інтанції висновків викладених у постановах апеляційних судів: Київського від 07.02.2022 справа № 369/7732/20, Чернівецького від 03.03.2020 справа № 727/8376/19, Полтавського від 26.01.2022 справа № 545/1326/21, що набрали законної сили у преюдиційних по відношенню до сторони позивача справах - колегія суддів не приймає до уваги.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17, провадження №61-26396св18, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, провадження №61-11сво17, зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

В даному випадку позивач посилається не на конкретні встановлені обставини, а на висновки судів апеляційної інстанції, до яких суди дійшли під час перегляду конкретних справ.

В той же час, у постанові Верховного суду від 31 січня 2023 року у справі № 347/687/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_11 про захист авторських прав, Верховний суд погодився з висновками місцевого та апеляційного судів щодо недоведеності позивачем своїх позовних вимог, а також з висновком, що наданий позивачем висновок експерта не констатує авторство ОСОБА_1 на складові частини Збірки .

Однак в даному випадку, такі обставини є висновками судів, а висновки суду не є преюдиційним фактом.

Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не доведено порушення її майнових прав, як суб`єкта авторського права, то вимога про стягненя компенсації не може бути задоволена.

Доводи скарги про те, що відповідач не заперечує фактів використання творів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі твердження позивача є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що у даній справі не було підстав призначати судову експертизу для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань, оскільки експертизи призначаються лише у справах пов`язаних із захистом права інтелектуальної власності на торгівельні марки та на комерційне найменування, а також оскільки суд самостійно має право встановити та з`ясувати обставини пов`язані із захистом прав інтелектуальної власності, та посилання скаржника на висновки, зробленіВерховним Судом у постановах у справі №357/2264/16-ц, у справі № 369/508/16, у справі № 569/12278/16-ц, у справі № 568/17272/15-ц, у справі №686/22409/17, у справі № 755/14110/15-ц, у справі № 910/619/15, 922/2464/17, у справі№ 922/3136/16, у справі № 910/18587/16.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що схожість об`єкта авторського права позивача та товару, який реалізовував відповідач, не є такою, що має очевидний характер. Судомне встановлено очевидної схожості значків позивача, та значків, який реалізовуваввідповідач. Судом також вірно встановлено, що замовлені позивачем значки містять зображення державних символів України, які відповідно до ст. 433 ЦК України не можуть бути обєктами авторського права. Також суд вірно виходив з того, що значки за своїми зображеннями та назвами не є унікальними і тривалий час перебувають у вільному продажі (при цьому вони вироблені різними виробниками та реалізуються різними продавцями іще до отримання позивачем свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 29.12.2014 року ІНФОРМАЦІЯ_10.

Щодо доводів скарги про застосування до спірних правовідносин правого висновку, зробленого у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 569/12278/16-ц (провадження № 61-177св18), то апеляційний суд зазначає, що у зазначеній постанові суд касаційної інстанції не сформулював правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо підстав для проведення судової експертизи у справах про захист права інтелектуальної власності, а тому немає підстав для застосування висновків суду касаційної інстанції по суті спору у зазначеній справі до спірних правовідносин у справі, що переглядається, оскільки обов`язковими для врахування є правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не правова оцінка, дана судом у певній справі щодо вирішення спору по суті.

Посилання на те, що суд обґрунтовуючи рішення застосовує вибіркові цитати з постанов Верховного суду, однак такі посилання суду є помилковими, оскільки суд здійснює посилання на висновки Верховного Суду, які не є подібними ані за предметом спору, ані за підставами позову, ані за характером правовідносин - колегія суддів відхиляє, як безпідставні.

Посилання місцевого суду при обґрунтуванні рішення на постанову Верховного суду, яка не є подібною ані за предметом спору, ані за підставами позову, ані за характером правовідносин - не є підставою для скасування такого судового рішення.

Апеляційний суд також вважає безпідставним посилання позивача на те, що суд першої інстанції не дослідив всіх наявних у справі доказів та не надав їм належної оцінки. Апеляційний суд не знайшов підтвердження вказаним обставинам, оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріально та процесуального права, а також з дослідженням всіх наявних в справі доказів.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність ухвленого судом рішення.

Апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення за підстав викладених в апеляційній скарзі, апеляційним судом не встановлено порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року та залишення апеляційної скарги без задоволення.

Враховуючи, що в задоволенні позову за результатами апеляційного перегляду позивачу відмовлено, керуючись ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору їй не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 268, 367,368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 липня 2024 року.

Головуючий суддя О. В. Желепа

Судді О. Ф. Мазурик

О. В. Немировська