ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/697/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Гудков Д. В.,

позивачів - Дяк Ю. М.,

відповідачів - Станінський В. О., Сизоненко В. С.,

третіх осіб - Хаджи І. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 (судді: Колоколов С. І. - головуючий, Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) та рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2023 (суддя Демешин О. А.) у справі

за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Міністерства охорони здоров`я України; 2) Міністерства культури та інформаційної політики України; 3) Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України

про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У березні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" (далі - ТОВ "ДРАЙВ-ІН") і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - РВ ФДМУ) про:

- визнання недійсним укладеного 26.12.2018 між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" договору купівлі-продажу об`єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- зобов`язання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров`я України зазначене нерухоме майно, вартістю 8 799 000,00 грн.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, положення Законів України "Про приватизацію державного і комунального майна" та "Про охорону культурної спадщини" обґрунтовані тим, що державне нерухоме майно - 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 вибуло з державної власності всупереч законодавчо встановленої заборони на відчуження та приватизацію об`єктів культурної спадщини, які є пам`ятками та включені до переліку пам`яток, що не можуть бути приватизовані.

1.3. Міністерство охорони здоров`я України та Міністерство культури та інформаційної політики України підтримали позовні вимоги прокурора, просили їх задовольнити.

1.4. РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" у відзивах на позовну заяву просили відмовити в її задоволенні, вказуючи на необґрунтованість та недоведеність вимог прокурора та недоведеності підстав для визнання у цьому випадку договору недійсним і зобов`язання повернути майно до державної власності на користь Міністерства охорони здоров`я України.

Крім того РВ ФДМУ подало до суду клопотання про застосування строків позовної давності зазначаючи, що спеціальна позовна давність, встановлена частиною 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", до вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкту малої приватизації становить три місяці, рахувати який необхідно з моменту, коли саме позивачі, а не прокурор, довідалися або могли довідатися про порушення їх прав, а в даному випадку це дата укладання спірного договору купівлі-продажу, тобто з 26.12.2018.

1.5. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.05.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України (далі - Санаторій), який у поясненнях до позовної заяви просив її задовольнити.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій установили, що з огляду на заборону відчуження та приватизації об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками та включені до переліку пам`яток, які не можуть бути приватизовані, що передбачено Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" і Законом України "Про охорону культурної спадщини", дійшли висновку, що вибуття без погодження відповідних органів охорони культурної спадщини (Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації), з державної власності 49/100 частин об`єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 м2, відбулось всупереч нормам чинного законодавства.

Також суди дійшли висновку, що договір купівлі-продажу майна від 26.12.2018 між РВ ФДМ України по Одеській області та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" було укладено всупереч законодавчих вимог щодо заборони приватизації об`єктів, які включені до переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, і без надання дозволу органами охорони культурної спадщини, отже такий договір підлягає визнанню недійсним з підстав його невідповідності положенням законодавства згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Водночас оскільки відповідачами у справі було заявлено клопотання про застосування спливу строків позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог з підстав пропуску прокурором, встановленого законом строку позовної давності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2023 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із невірним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема статей 256, 258, 266, 267, 328 Цивільного кодексу України, статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" без урахування висновків Верховного Суду.

3.1.1. Так, прокурор зазначає, що враховуючи закріплений у законі правовий режим спірного майна як такого, що не може передаватись у приватну власність та змінювати законного володільця, незважаючи на прийняття органами приватизації рішень щодо його відчуження, таке майно з володіння законного власника не вибуло (володіння як правомочність, що є складовою права власності), а тому порушення прав держави у цьому випадку полягає у створенні перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном, а не у втраті усіх трьох правомочностей власника щодо нього. Така правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними за результатами розгляду справ № 504/2864/13 та № 487/10128/14-ц.

З огляду на викладене, у цьому випадку позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов`язання повернути майно направлені на усунення перешкод в реалізації власником повноважень щодо розпорядження або (та) користування належним йому майном, а отже, слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, власника спірного майна, тобто держави в особі Міністерства охорони здоров`я України. Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання прокурора на актуальну судову практику щодо розгляду подібних спірних правовідносин, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, в якій зазначено, що коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності (у даному випадку через включення об`єкта, до складу якого входить спірне нерухоме майно, до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації), державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Отже, прокурор наголошує на тому, що Велика Палата Верховного Суду зазначає, установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод власнику, який не втратив володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (об`єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні останнім шляхом його повернення від відповідача, вимогу про зобов`язання повернути майно слід розглядати як таку, що подана за правилами негаторного позову.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96), від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)).

Ураховуючи наведене, не надавши належної оцінки наведеним вище доводам прокурора, що узгоджуються з відповідною практикою Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо похідності позовної вимоги про зобов`язання повернути спірне майно від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу і можливості її задоволення тільки в разі задоволення вказаної первісної позовної вимоги, а також помилкового висновку щодо наявності підстав для застосування до заявлених прокуратурою позовних вимог наслідків спливу позовної давності, передбачених статтями 266, 267 Цивільного кодексу України.

3.1.2. Прокурор також вказує на те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу майна від 26.12.2018 укладено щодо об`єкта культурної спадщини, який в силу Закону вилучено з цивільного обороту через включення його до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, тобто об`єкта, власника якого (держава) не може бути змінено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 наголошує, що укладення цивільно-правової угоди щодо нерухомого майна, яке не підлягає приватизації (відчуженню), та подальша реєстрація права власності на нього є порушенням закону, а отже, не зумовлює виникнення у покупця за договором права приватної власності навіть за умови внесення ним коштів, передбачених у цій угоді.

Отже, за чинного на час укладення договору купівлі-продажу майна від 26.12.2018 правового регулювання право приватної власності на спірні 49/100 частин будівлі-пам`ятки, площею 350 м2, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, за жодних умов не могло виникнути у відповідача.

3.1.3. Також прокурор зазначає, що у виниклих спірних правовідносинах щодо приватизації орендарем (відповідачем) державного майна, зокрема, об`єкта культурної спадщини шляхом викупу відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність, адже, приватизацію, як встановлено судом першої інстанції, проведено в порушення заборони, встановленої чинним законодавством, яке є загальнодоступним, чітким та зрозумілим.

Так, згідно з наданими ТОВ "ДРАЙВ-ІН" до відзиву на позов "Техническое заключение о возможности сохранения вмполненной реконструкции здания корпуса № 15 по бул. Французкому, 85, с приспособлением под обьект общественного питання" в розділі "Характеристика споруди" визначено, що будівля є пам`яткою архітектури та містобудування місцевого значення та входить до комплексу дач на Французькому бульварі, 85 в м. Одесі.

Комплекс дачного містечка на Французькому бульварі (сучасна назва пам`ятки - "Комплекс дач (корпусів та споруд санаторію ім. В.П. Чкалова)" перебуває у Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженому Законом України "Про Перелік пам`яток культурної спадщини". Такі дії ТОВ "ДРАЙВ-ІН" свідчать про їх недобросовісність у зв`язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку державного органу (орган приватизації).

3.2. ТОВ "ДРАЙВ-ІН", заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, просило залишити в силі судові рішення попередніх інстанцій або змінити підстави для відмови у позові, вказуючи на те, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належать, серед іншого, повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства. Таким чином, органом державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження щодо предмету позову є Фонд державного майна України. Водночас, ані до компетенції Міністерства охорони здоров`я, ані до компетенції Міністерства культури і інших позивачів відповідних повноважень законом не віднесено. Оскільки майнові права від імені держави у спірних правовідносинах здійснював ФДМУ, а тому права осіб, які не наділені відокремленими від держави правами на майно і компетенцією на здійснення права власності від імені держави жодним чином не могли бути порушені.

Проте прокуратура, оскаржуючи договір, укладений між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" вимагає повернення майна на користь Міністерства охорони здоров`я України, яке не було стороною оспорюваного договору, не користувалось приватизованим приміщенням, не отримувало за нього жодної оплати. Щодо права "оперативного управління" санаторію ім. В.П. Чкалова, про яке стверджує прокуратура, то жодних доказів існування такого права справа не містить.

Також ТОВ "ДРАЙВ-ІН" щодо належності спірного майна до пам`ятки "Комплекс дачного містечка на Французькому бульварі" із охоронним номером 934/0-Од, що зазначена в Законі України "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" вказувало, зокрема, на те, що єдиним належним і допустимим доказом складу пам`ятки за № 934/0-Од мала б бути відповідна супровідна документація, відповідно до якої було присвоєно цей номер і внесено до реєстру пам`ятку вказану в Законі України "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації". Проте такої документації у справі немає.

Товариство у додаткових поясненнях звертало увагу на тому, що доводи прокурора стосовно того, що позов є негаторним не відповідають позиції прокурора, яку він підтримував під час розгляду справи № 910/152/23. Очевидним є те, що вимога про повернення майна заявлена як реституція та похідна вимога від недійсності договору. У той же час реституція та негаторний позов є різними правовими інститутами.

3.3. ТОВ "ДРАЙВ-ІН" подало клопотання про визнання зловживанням процесуальними правами та просило визнати процесуальну поведінку прокурора Гудкова Д. В. зловживанням процесуальними правами, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України та застосувати заходи процесуального впливу у виді штрафу, вказуючи на те, що позовна заява, а також касаційна скарга не містять і не містили посилань на Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" і Закону України "Про курорти", як нормативну підставу позову. Відповідно до частини 11 статті 301 Господарського процесуального кодексу України у поясненнях у суді касаційної інстанції сторони та учасники справи можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення. Товариство вважає, що прокурор свідомо давав пояснення поза межами касаційного оскарження та поза межами нормативних підстав власного позову.

Колегія суддів вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки надання учасниками справи пояснень під час розгляду справи не може вважатися зловживанням правами.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.12.1991 № 580 затверджено Перелік об`єктів, що підлягають взяттю під охорону як пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з пунктом 630 якого під охорону держави як пам`ятку архітектури місцевого значення включено комплекс дач у складі: Дача Маразлі, корпуси № № 2, 3, 4, 5, 6, 7 та оранжереї, розташовані на Французькому бульварі, 85.

Будівля корпусу № 5(15) входить до складу вказаного комплексу дач або комплексу дачного містечка (сучасна назва пам`ятки, як це зазначено у листі Міністерства культури та інформаційної політики України від 29.01.2021 № 907/6.11.2, що міститься в матеріалах справи), на Французькому бульварі, 85, та інакше іменована як Дача Мерінга перебувала на балансі санаторію ім. В. П. Чкалова та рішенням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 721 корпусу № 5 присвоєно адресу: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2005 у справі № 9/245-05-6044 визнано право власності за державою в особі Міністерства охорони здоров`я України на будівлі клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова - корпус № 5(15), 1880 року забудови, загальною площею 350 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85.

Міністерство охорони здоров`я України передало вказане майно, що є державною власністю санаторію ім. В. П. Чкалова, що підтверджується листом від 23.03.2005 № 9-03-12/122.

Суди попередніх інстанцій вказали, що зазначені обставини не підтягаються доказуванню відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Також суди установили, що ТОВ " ДРАЙВ-ІН" користувалось корпусом № 5 (15) комплексу дач з 2004 року відповідно до договору оренди від 28.05.2004, укладеного з РВ ФДМУ по Одеській області, з дозволу органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров`я України. На час укладення договору площа корпусу становила 227,3 м2.

Відповідно до пункту 5.9 договору оренди ТОВ "ДРАЙВ-ІН" зобов`язалось укласти з управлінням охорони нерухомих об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації охоронний договір нежитлових приміщень спального корпусу № 15, загальною площею 227,3 м2, що є пам`ятником архітектури місцевого значення та охороняється законом.

ТОВ "ДРАЙВ-ІН" (орендар) з дозволу Міністерства охорони здоров`я України (лист від 14.06.2004 № 9-03-10/358) та орендодавця - РВ ФДМУ (лист від 19.08.2004 № 1/3790) здійснило капітальний ремонт та реконструкцію об`єкта оренди на суму 1,3 млн грн, що перевищує вартість орендованого майна більше, ніж на 25 %. За результатами проведеного капітального ремонту площа корпусу збільшилась до 712 м2.

Згідно зі свідоцтвом про право власності САС 340206 від 25.03.2010, 51/100 частин об`єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 362 м2, з 23.04.2010 зареєстровані на праві приватної спільної часткової власності за ТОВ "ДРАЙВ-ІН".

Згідно зі свідоцтвом про право власності САС 916953 від 25.03.2010, 49/100 частин об`єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 м2, з 23.04.2010 належали на праві державної спільної часткової власності державі в особі Міністерства охорони здоров`я України.

З урахуванням проведеної реєстрації прав власності на частки об`єкта нерухомості 08.06.2010 між РВ ФДМУ по Одеській області, ТОВ "ДРАЙВ-ІН" та Державним закладом "Спеціалізований (Спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України" укладено договір про внесення змін до договору оренди від 28.05.2004 нерухомого майна, що належить до державної власності, яким змінено редакцію пункту 1.1 договору від 28.05.2004 та визначено, що в оренду передаються нежитлові приміщення, що складають 49/100 частин нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, загальною площею 350 м2.

У подальшому, наказом РВ ФДМ по Одеській області від 30.08.2018 № 1040 включено до переліку об`єктів малої приватизації об`єкт державної власності - 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса, та перебуває в оренді ТОВ "ДРАЙВ-ІН".

Наказом Фонду державного майна України від 18.09.2018 № 1196 внесено зміни до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році" - Перелік доповнено позицією: 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

Наказом РВ ФДМУ по Одеській області від 28.09.2018 № 1157 прийнято рішення про приватизацію об`єкта державної власності "49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2", що розташований за адресою: м. Одеса Французький бульвар, 85/5.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що 26.12.2018 між РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях (продавець) та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації шляхом викупу (далі - спірний договір), в якому сторони передбачили, зокрема, такі умови:

- відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов`язався передати у власність покупцеві об`єкт малої приватизації державної власності - 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, будинок 85/5, який орендується ТОВ "ДРАЙВ-ІН" та складається з приміщення І поверху: 1 - підсобне 42,2 м2; 2 - підсобне 29,1 м2; 3 - основне 41,7 м2; 4 - основне 45,9 м2; 5 - основне 45,6 м2; 6 - основне 16,1 м2; 7- основне 40,0 м2; 8 - основне 1,6 м2; 9 - основне 14,2 м2; 10 - основне 10,8 м2; 11 - основне 9,3 м2.; 12- підсобне 11,4 м2; 12а- підсобне 2,2 м2; 126 - підсобне 2,1 м2; 13 - підсобне 13,0 м2; 14 - підсобне 4,5 м2; 15 - підсобне 4,8 м2;15а - підсобне 1,9 м2; 156- підсобне 4,0 м2; 16 - підсобне 9,6 м2 (далі - об`єкт приватизації), а покупець зобов`язався прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати умови, що визначені у цьому договорі.

Об`єкт приватизації належить Державі Україна в особі Міністерства охорони здоров`я України на підставі свідоцтва про право власності (САС № 916953), виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 25.03.2010, згідно з розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради 30.12.2004 № 4865, рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2005, справа № 9/245-05-6044, зареєстрованого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 24.10.2005, номер запису: 2410 в кн.: 46неж-137. Право власності на об`єкт приватизації зареєстровано Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 23.04.2010 в книзі 95неж-40, номер запису: 3908, реєстраційний номер: 12521145.

Характеристика об`єкта приватизації наводиться в технічному паспорті, виданому 26.04.2010 Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості".

Продаж об`єкта приватизації здійснюється без земельної ділянки;

- згідно з пунктом 1.2 договору ціна об`єкта приватизації встановлена на підставі висновку про незалежну оцінку ринкової вартості, затвердженої наказом начальника РВ ФДМУ по Одеській області від 22.12.2018 № 1575, без врахування ПДВ, становить 5 044 773,00 грн, сума ПДВ становить 1 008 954,60 грн, ціна об`єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 6 053 727, 60 грн, у тому числі ПДВ 1 008 954, 60 грн;

- відповідно до пунктів 1.3, 2.1 договору вказаний в ньому об`єкт приватизації продано за 6 053 727, 60 грн, у тому числі ПДВ 1 008 954,60 грн. Покупець зобов`язаний сплатити вартість об`єкта приватизації у повному обсязі за придбаний об`єкт приватизації протягом 30 календарних днів після підписання цього договору та його нотаріального посвідчення;

- відповідно до пункту 3.1. договору право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до закону. Державна реєстрація здійснюється після сплати коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об`єкт приватизації цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, підписання сторонами договору про повний розрахунок за придбаний об`єкт приватизації;

- згідно з пунктом 3.2 договору приватизація об`єкта приватизації вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації;

- покупець зобов`язується, зокрема: у встановлений договором строк сплатити ціну продажу об`єкта приватизації (пункт 5.1 договору); протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів після переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації укласти з відповідним органом культурної спадщини охоронний договір на пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення, взятої на державний облік рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради № 580 від 27.12.1991 (пункт 5.3 договору);

- відповідно до пунктів 14.1, 14.2, 14.3 договору останній підлягає нотаріальному посвідченню. Договір набирає чинності з моменту його укладання. Договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення;

Договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 3412.

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про визнання недійсним укладеного 26.12.2018 між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" договору купівлі-продажу об`єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 та зобов`язання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров`я України зазначене нерухоме майно, посилаючись на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, положення Законів України "Про приватизацію державного і комунального майна" та "Про охорону культурної спадщини" вказуючи на вибуття державного майна всупереч законодавчо встановленої заборони на відчуження та приватизацію об`єктів культурної спадщини, які є пам`ятками та включені до переліку пам`яток, що не можуть бути приватизовані.

4.5. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу об`єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу, 26.12.2018 РВ ФДМУ по Одеській області передало у власність ТОВ "ДРАЙВ-ІН" 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса.

При цьому 31.01.2019 між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" укладено охоронний договір № 01-12/287 на вказаний об`єкт як пам`ятку культурної спадщини, іменовану в договорі - Дача Мерінга.

4.6. За змістом частини 1 та 2 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного в комунального майна" (у редакції, чинній на час винесення РВ ФДМУ наказу від 30.08.2018 № 1040 про включення спірного об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації) до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Крім передбачених частиною 3 цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, пам`ятки, включені до переліку пам`яток, що не підлягають приватизації.

Законом України "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" затверджено Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого включено, зокрема, комплекс дачного містечка на Французькому бульварі, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, та присвоєно охоронний № 934/О-Од.

При цьому суди попередніх інстанцій установили, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.12.1991 № 580 затверджено Перелік об`єктів, що підлягають взяттю під охорону як пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з пунктом 630 якого під охорону держави як пам`ятку архітектури місцевого значення включено комплекс дач у складі: Дача Маразлі, корпуси № № 2, 3, 4, 5, 6, 7 та оранжереї, розташовані на Французькому бульварі, 85.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 вказаного Закону об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Статтею 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України. Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

У пунктах 231, 232 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 вказано, що як слідує з визначення поняття "об`єкт культурної спадщини", для таких об`єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об`єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об`єкти потребують особливої правової охорони.

Отже, як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини.

4.7. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що з огляду на заборону відчуження та приватизації об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками та включені до переліку пам`яток, які не можуть бути приватизовані, що передбачено як Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", так і Законом України "Про охорону культурної спадщини", вибуття без погодження відповідних органів охорони культурної спадщини - Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, з державної власності 49/100 частин об`єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 м2, відбулось всупереч нормам чинного законодавства.

4.8. У пунктах 117-121 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: "117. Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).

118. Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

119. Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

120. З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

121. Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями".

У пункті 199 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки вчинення правочину, спрямованого на відчуження садиби Терещенків з комунальної власності на користь Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" відбулось попри заборону, встановлену Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини", про що обидві сторони Додаткової угоди № 1 знали або повинні були знати, цей правочин суперечить законодавству про охорону культурної спадщини, частиною якого є Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини", а поведінка обох сторін цього правочину є недобросовісною.

Також у пунктах 212-218 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 вказано таке: "212. Частини четверта та п`ята статті 54 Конституції України містять приписи про те, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

213. Об`єкти культурної спадщини є суспільним надбанням та потребують особливої охорони (див. пункти 117-130 цієї постанови). Збереження об`єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес, має засадниче значення для суспільства. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)).

214. Збереження культурної спадщини та у разі необхідності її раціональне використання спрямовані, окрім іншого, на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців. Таким чином, об`єкти культурної спадщини є важливою цінністю, обов`язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи. (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справах «Debelianovi v. Bulgaria», заява № 61951/00 (пункти 53, 54); «Kozacioglu v. Turkey», заява № 2334/03 (пункт 54)).

215. Публічний порядок становлять фундаментальні цінності, до яких належить і збереження об`єктів культурної спадщини України як частини історичної пам`яті народу. Незаконне відчуження об`єктів культурної спадщини є таким, що порушує публічний порядок.

216. Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

217. Як зазначено вище, правочин щодо відчуження садиби Терещенків на користь відповідача-1 вчинено попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», всупереч умовам Положення про порядок проведення конкурсів та результатам проведеного конкурсу.

218. На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду виснує, що Додаткова угода № 1 є такою, що порушує публічний порядок, спрямована на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва".

Отже, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8413/21 вбачається, що у разі вчинення правочину з відчуження майна (пам`ятки культурної спадщини) попри законодавчу заборону, такий правочин в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

4.9. Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У пунктах 68-75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено таке: "68. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

69. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

70. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

71. При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

73. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц , від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині.

74. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

75. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

4.10. Вирішуючи спори про визнання недійсним договору або застосування наслідків нікчемного правочину необхідно мати на увазі, що суд в першу чергу повинен вирішувати юридичну долю такого правочину. Суд не може застосовувати наслідки недійсності або нікчемності правочину без вирішення юридичної долі цього правочину, про що повинно бути чітко зазначено в резолютивній (у випадку недійсності) або мотивувальній (у випадку нікчемності) частинах судового рішення.

У випадку, якщо позивач заявив про недійсність правочину суд за принципом "jura novit curia" (суд знає закони) може самостійно дійти висновку, що цей правочин є не недійсним, а нікчемним.

Застосування наслідків недійсності або нікчемності правочину як негаторної вимоги без відповідних висновків суду щодо юридичної долі правочину є неприпустимим, оскільки підриває основи цивільного права та презумпцію правомірності правочину. Так само неприпустимим є застосування до похідних вимог про повернення майна, при заявленій основній вимозі про визнання недійсним договору, негаторного позову на який, як на позов власника який є фактичним володільцем майна і намагається усунути перешкоди в його користуванні, не розповсюджується позовна даність.

4.11. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у цьому випадку для правильного вирішення спору необхідним є встановлення обставин щодо дійсного правового статусу спірного майна та наявності законодавчої заборони на включення спірного об`єкта - 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, що розташований за адресою: м. Одеса Французький бульвар, 85/5 до переліку об`єктів на приватизацію, з урахуванням норм діючого на момент вчинення правочину законодавства, а отже і наявність підстав для висновку про нікчемність договору купівлі-продажу об`єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 від 26.12.2018, укладеного між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" договору купівлі-продажу, про недійсність якого прокурор звернувся до суду.

З урахуванням встановлення відповідних обставин, в тому числі щодо заяви про застосування позовної давності, судам необхідно також звернути увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Отже, у разі встановлення обставин щодо нікчемності договору купівлі-продажу від 26.12.2018, укладеного між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН", за встановлення обставин про вчинення такого правочину з відчуження майна (пам`ятки архітектури місцевого значення) попри законодавчу заборону, судам необхідно встановити обставини щодо початку перебігу позовної давності за вимогами прокурора про зобов`язання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров`я України нерухоме майно - 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

4.12. Ураховуючи викладене, з огляду на необхідність встановлення всіх обставин справи в їх сукупності для правильного вирішення спору виходячи з предмету та підстав позову, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 у справі № 916/697/21 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2023 у справі № 916/697/21 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак