ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2024 р. Справа№ 911/2740/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Холоденко А.С.,

від позивача - не з`явився,

від відповідача - Мочинський А.Р., Кириченко О.В.,

від третьої особи - не з`явився.

розглянувши апеляційну скарг

Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2023 (повний текст рішення складено 26.12.2023)

у справі № 911/2740/22 (суддя Смірнов О.Г.)

За позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Білоцерківське лісове господарство"

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування права постійного користування та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

У 2022 році заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське" про:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування Товариством з додатковою відповідальністю "Василівське" на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га.;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду шляхом зобов`язання Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське" повернути на користь Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку лісового фонду з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га.

Позов обґрунтовано тим, що право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га набуто ТДВ "Василівське" всупереч вимог ст. 17 Лісового кодексу України, ст. ст. 57, 149 Земельного кодексу України, без рішення уповноваженого органу на її вилучення у постійного лісокористувача ДП "Білоцерківске лісове господарство", згоди постійного лісокористувача ДП "Білоцерківске лісове господарство" на таке вилучення, а також рішення уповноваженого органу на відведення її у постійне користування ТДВ "Василівське".

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.07.2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що із припиненням діяльності КСП "Жовтень" право користування земельною ділянкою відповідно до державного акту на право постійного користування землею не припиняється через наявність правонаступника - ТДВ "Василівське". Також місцевий господарський суд зазначив, що спірна земельна ділянка лише частково перебуває в межах кварталу 118, виділи 1-3, 6 ДП "Білоцерківське лісове господарство", а прокурором не аргументовано позовні вимоги щодо можливості повернення на користь позивача всієї спірної земельної ділянки площею 28, 4555 га. Також суд першої інстанції встановив, що прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння земельною ділянкою, стверджуючи про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, а мав звернутися з віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України. Відтак, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є ефективним для спірних правовідносин. В той же час, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Київська обласна прокуратура звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, прокурор вказує, що ним не оспорюється факт переходу прав і обов`язків від ЗАТ «Ваилівське» до ТДВ «Василівське», а доводиться відсутність факту переходу прав і обов`язків від КСП «Жовтень» до ЗАТ «Василівське». Скаржник також звертає увагу, що передавальний акт, станом на 31.10.2015 року в якому перераховані майнові права, грошові кошти, зобов`язання та інші прав і обов`язки, які переходять від ЗАТ «Василівське» до ТДВ «Василівське» не містить жодної інформації про передачу будь-яких земельних ділянок, в тому числі і спірної, що в свою чергу виключає факт її передачі. Одночасно прокурор звертає увагу, що передавальний акт чи передаточний баланс, який би підтверджував передачу будь-яких активів КСП «Жовтень» до ЗАТ «Василівське» матеріали справи не містять, відповідачем не надані і судом не досліджувались. Відтак, на думку скаржника наявні у справі докази не підтверджують обставин законності реорганізації КСП «Жовтень» шляхом перетворення на ЗАТ «Василівське». Більше того, прокурор звертає увагу, що суди у справі №911/559/20 вже встановили факт відсутності реорганізації КСП «Жовтень» у зазначений спосіб. Також прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка, навіть у разі часткового накладення на землі лісогосподарського призначення не може перебувати у постійному користуванні ТДВ «Василівське», оскільки останнє не відноситься до суб`єктів визначених ст. 57 Земельного кодексу України. Й наостанок прокурор зазначає, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати, як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2023 року та витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2740/22.

14.02.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №911/2740/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2023 року у справі №911/2740/22 та призначено розгляд справи на 17.04.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 року розгляд справи відкладено на 22.05.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 року відкладено розгляд апеляційної скарги у справі №911/2740/22 на 19.06.2024 року.

17.06.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське", відповідача у справі, надійшло клопотання про доручення доказів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 року розгляд справи відкладено на 03.07.2024 року.

01.07.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.

02.07.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 03.07.2024 року прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. Представник позивача просив здійснювати розгляд справи без участі представника.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та третьої особи.

Щодо клопотання відповідача про долучення додаткових доказів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Зі змісту клопотання відповідача вбачається, що він просить долучити в суді апеляційної інстанції додаткові докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Одночасно, відповідач в якості не подання додаткових доказів в суді першої інстанції вказує, що питання залучення даних документів виникло лише на судовому засідання у Північному апеляційному господарському, оскільки ні ГУ Держгеокадастру у Київській області, ні Білоцерківська районна державна адміністрація не заперечували правонаступництво ТДВ «Василівське».

Водночас, колегія суддів не може погодитись з даними твердженнями відповідача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, питання правонаступництва ТДВ «Василівське» виникло з початку розгляду даної справи в суді першої інстанції, що вбачається з позиції прокуратури.

Відтак, питання правонаступництва відповідача було предметом дослідження місцевим господарським судом, а відповідач повинен був надати всі наявні у нього докази його правонаступництва в суді першої інстанції.

Отже, з огляду на те, що з матеріалів справи вбачається, що подані відповідачем докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, як вже було встановлено вище, відповідач не був позбавлений можливості надати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався, колегія суддів не бере до уваги додатково подані відповідачем докази в суді апеляційної інстанції.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Васильківською сільською радою Білоцерківського району Київської області було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996 року. (т.1, а.с. 31-35).

Вказаним актом КСП "Жовтень" надано у постійне користування 216, 2 га землі.

У матеріалах справи міститься протокол №1 від 15.10.1995 року зборів уповноважених членів КСП "Жовтень", згідно якого вирішено провести реорганізацію КСП "Жовтень" в Закрите акціонерне товариство "Василівське". (т.1, а.с. 189).

Відповідно до протоколу №1 установчих зборів Акціонерного товариства «Василівське» від 15.11.1995 року зокрема вирішено створити Закрите акціонерне товариство «Василівське» з статутним фондом товариства у розмірі 35 171 000 000 карбованців. Сформовано статутний фонд за рахунок власних внесків засновників. (т.2, а.с. 186-197).

Крім того, в матеріалах справи наявний установчий договір про створення Закритого акціонерного товариства «Василівське» від 15.11.1995 року відповідно до п. 3.2. якого статутний фонд створюється за рахунок внесків акціонерів в обмін на акції товариства. (т.2, а.с. 162-185).

Відповідно до розпорядження голови Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області №74 від 28.12.1995 року вирішено перереєструвати колективне сільськогосподарське підприємство «Жовтень» в закрите акціонерне товариство «Василівське». (протокол загальних зборів засновників від 15.11.1995 року №1). (т.2, а.с. 36).

Також в матеріалах справи наявний Статут ЗАТ «Василівське» відповідно до пункту 1.1 якого Закрите акціонерне товариство "Василівське" (надалі- Товариство) засноване згідно з рішенням засновників від " 15" листопада 1995 р., протокол №1 шляхом перетворення суб`єкта підприємницької діяльності КСП "Жовтень". (т.2, а.с. 150-161).

Згідно протоколу №1 від 23.11.2012 року установчих зборів ТДВ "Василівське" вирішено зокрема затвердити передавальний акт від ЗАТ «Василівське» до його правонаступника ТДВ «Василівське» складений станом на 31.10.2012 року. (т.2, а.с. 137-140).

Матеріали справи також містять передавальний акт від ЗАТ "Василівське" до правонаступника ТДВ "Василівське", який затверджено загальними зборами акціонерів ЗАТ "Василівське" протокол №23/11/2012 від 23.11.2012 року. (т.2, а.с. 118-136).

Згідно з додатком 1, рядком 62 «Перелік основних засобів, що передаються ТДВ «Василівське»» вказано вартість земельних ділянок, які передаються, а саме 135 000, 00. (т.2, а.с. 126).

Також, в матеріалах справи наявний додаток до рядка 62 додатку 1, яким визначено реєстр власних земельних ділянко з кадастровим номера, загальна площа, яких складає 129,8155 га. (т.2, а.с. 127).

Відповідно до п. 1.1. Статуту ТДВ "Василівське" затвердженого установчими зборами засновників від 23.11.2012 року товариство створено шляхом перетворення Закритого акціонерного товариства "Василівське" відповідно до рішення установчих зборів засновників (протокол №1 від 23.11.2012 року) та відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про господарські товариства" та інших чинних нормативно-правових актів. (т.1, а.с. 129-140).

Товариство є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Василівське", до якого при перетворенні переходить вся сукупність прав та обов`язків, в тому числі зобов`язання Закритого акціонерного товариства "Василівське" стосовно всіх його кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. (п. 1.2. Статуту ТДВ "Василівське").

Відповідно до п. 1. Статуту ТДВ "Василівське" затвердженого рішенням загальних зборів учасників протоколом №1/19 від 25.10.2019 року Товариство з додатковою відповідальністю "Василівське" (далі - Товариство) є юридичною особою приватного права (господарським товариством) за законодавством України, створене шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві, та діє на підставі статуту, як установчого документа, у цій новій редакції, згідно з положеннями Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а також інших нормативно-правових актів України. (т.2, а.с. 141-149).

Пунктом 2. Статуту ТДВ "Василівське" визначено, що товариство має ідентифікаційний код юридичної особи 01197246 та є правонаступником:

2.1. Колективного сільськогосподарського підприємства "Жовтень", зареєстрованого Виконавчим комітетом Білоцерківської Районної ради народних депутатів 19.06.1990 року №58 на базі Колгоспу «Жовтень», у зв`язку із зміною організаціно-правової форми шляхом перетворення в ЗАТ "Василівське" на підставі рішень: Зборів уповноважених членів Колективного сільськогосподарського підприємства "Жовтень" від 15.10.1995 року про реорганізацію Колективного сільськогосподарського підприємства "Жовтень" в ЗАТ "Василівське" і Загальних зборів засновників ЗАТ "Василівське" від 15.11.1995 року, протокол №1, та перереєстрації відповідно до розпорядження голови Білоцерківської Районної Державної адміністрації Київської області від 28.12.1995 року №74 «Про реєстрацію, перереєстрацію та зняття з державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності», реєстраційний номер 204-609. Державна реєстрація ЗАТ "Василівське", як юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснено 30.08.2005 року Білоцерківською Районною Державною адміністрацією Київської області, номер запису в Єдиному державному реєстрі 1 328 120 0000 000426.

2.2. ЗАТ "Василівське" у зв`язку із зміною організаційно-правової форми шляхом перетворення в ТДВ «Василівське» на підставі рішень Установчих зборів засновників від 23.11.2012 року, протокол №1. Державна реєстрація ТДВ «Василівське», як юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснено 06.12.2012 року Білоцерківською Районною Державною адміністрацією Київської області, номер запису в Єдиному державному реєстрі 1 328 145 000 002878.

Також, з матеріалів справи вбачається, що державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області Юхно Н.В. 21.01.2015 року (індексний номер рішення 18754160) зареєстровано за ТДВ "Василівське" право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (т.1, а.с. 22-23).

Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996 року, виданий Василівською сільською радою Білоцерківського району Київської області.

Водночас, Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 22.03.2005 року № 81 "Про надання земельних ділянок Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Білоцерківського району" була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, переданими Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства загальною площею 1545,8630 га лісових площ, з них за рахунок земель Білоцерківської КЕЧ району - 367,6176 га, та 1178,3454 га за рахунок земель запасу в межах 18 сільських рад Білоцерківського району Київської області згідно з додатком (п. 1). Вилучено із земель запасу в межах 18 сільських рад району 1178,3454 га лісових площ та із земель Білоцерківської КЕЧ району (МО України) - 367,6176 га, та надано ці землі, загальною площею 1545,8630 га, Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству в постійне користування для ведення лісового господарства (п. 2). Доручено Білоцерківському районному відділу земельних ресурсів організувати роботи по виготовленню державних актів на право постійного користування землею Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства (п. 3). (т.1, а.с. 65).

Отже, даним розпорядженням вилучено із земель запасу в межах 18 сільських рад району 1178,3454 га лісових площ та надано Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству в постійне користування для ведення лісового господарства, в тому числі в розрізі Василівської сільської ради в розмірі 34,3617 га.

На виконання розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 22.03.2005 року № 81 Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству виданий Державний акт серії I-КВ № 002492 від 24.11.2005 року на право постійного користування 34,3617 га землі в межах Василівської сільради Білоцерківського району згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства. До плану землекористування включені земельні ділянки за кадастровими номерами: 3220480800:02:014:0002, площею 14,3477 га; 3220480800:02:016:0001, площею 10,7504 га; 3220480800:02:016:0002, площею 3,8350 га; 3220480800:02:016:0003, площею 3,1815 га; 3220480800:02:016:0004, площею 2,2471 га. (т.1, а.с. 62-64).

Згідно відповідей з додатками ДП "Білоцерківське лісове господарство" №998 від 22.12.2021 року та №388 від 13.06.2022 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні останнього, а саме виділи 1, 2, 3 кварталу 118 Сухоліського лісництва ДП "Білоцерківське лісове господарство". (т.1, а.с. 54, 61).

Також листом №993 від 11.10.2022 року ДП "Білоцерківське лісове господарство" повідомило, що згоду на вилучення із свого постійного користування земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га не надавало. (т.1, а.с. 76).

Як вбачається з листа №292 від 25.07.2022 року Приватного підприємства "Земекспертцентр" та плану земельних ділянок спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку №3 (кадастровий номер 3220480800:02:016:0002 згідно державного акту) - 1, 5828 га; на земельну ділянку №4 (кадастровий номер 3220480800:02:016:0003 згідно державного акту) - 0, 0236 га і 0, 4807 га в окремих частинах ділянки. (т.1, а.с. 72).

Отже, спір у даній справі на думку прокурора виник у зв`язку з тим, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996 року, виданий Василівською сільською радою Білоцерківського району Київської області колективному сільськогосподарському підприємству "Жовтень", а не ТДВ "Василівське", а питання правонаступництва КСП "Жовтень" та ТДВ "Васильківське" було предметом розгляду у справі №911/559/20 в якій зокрема, встановлено недоведеність правонаступництва за державним актом на право постійного користування землею від 07.06.1996 року КСП "Жовтень" до ТДВ "Василівське". Крім того, прокурор звертає увагу, що матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні останнього, а саме виділи 1, 2, 3 кварталу 118 Сухоліського лісництва ДП "Білоцерківське лісове господарство", однак ДП "Білоцерківське лісове господарство" згоду на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га не надавало.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частин 3, 4 ст. 53 Господарського процесаульного кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у частинах третій і четвертій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 даної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, за виключенням державних компаній.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Зверненню прокурора з даним позовом до суду передувало відповідне листування з Київською обласною державною адміністрацією, з якого вбачається, що відповідний орган був обізнаний про необхідність захисту порушених інтересів держави, проте не здійснив самостійний захист цих інтересів в суді, що свідчить про його бездіяльність та зумовлює висновки суду про дотримання прокурором вимог, що ставляться для визначення здійснення останнім представництва інтересів держави, як виправданого.

Таким чином, відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", суд першої інстанції дійшов висновку, що у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись у цій справі до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації предметом негаторного позову прокурор обрав вимоги про:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування Товариством з додатковою відповідальністю "Василівське" на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га.;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду шляхом зобов`язання Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське" повернути на користь Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку лісового фонду з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га.

Колегія суддів звертає увагу на останню позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц щодо критеріїв розмежування негаторного та віндикаційного способів захисту прав.

У вказаній постанові зокрема зазначено наступне:

"68. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 року у справі №48/340, від 22.10.2019 року у справі №923/876/16.

У п.56 постанови від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

При цьому, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 року у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 року у справах №334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 року у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 року у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 року у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 року у справі №910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 року у справі №761/36873/18 (пункт 9.21)).

Відтак, місцевий господарський суд вірно зазначив, що доводи прокурора про те, що у відповідача в будь-якому випадку не могло виникнути права постійного користування на спірні земельні ділянки не мають під собою належних правових підстав, чого також не спростовано в апеляційній скарзі й відповідно прокурором не спростовано не вірно обраного ним способу захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, право постійного користування на спірну земельну ділянку відбулося на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996 року та в подальшому цей же акт став підставою для державної реєстрації 21.01.2015 року за ТДВ "Василівське" права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га.

При цьому, щодо посилання прокурора на встановлений факт відсутності реорганізації КСП «Жовтень», встановлений у справі №911/559/20, колегія суддів зазначає наступне.

Прокурор наголошує, що у справі №911/559/20 предметом розгляду було питання правонаступництва КСП "Жовтень" та ТДВ "Василівське", зокрема в постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 року зазначено: "Сукупність наявних у справі №911/559/20 доказів не підтверджують зміну організаційно-правової форми КСП "Жовтень" шляхом його перетворення в ЗАТ "Василівське" та перереєстрації 28.12.1995; перетворення ЗАТ "Василівське" в ТДВ "Василівське" та державної реєстрації 21.06.2013, отже не доводять правонаступництво ТДВ "Василівське" у земельних правовідносинах КСП "Жовтень" за Державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 001539 від 07.06.1996."

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок колегії суддів у справі №911/559/20 щодо не підтвердження перетворення КСП «Жовтень» в ТДВ «Василівське» стосуються виключно справи №911/559/20, який зроблений на підставі зібраних у матеріалах справи №911/559/20 доказів і не може бути застосований, як преюдиція.

Водночас, місцевий господарський суд також звернув увагу, що під час розгляду справи №911/2981/15 рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2016 року встановлено наступне: "Позивач за первісним позовом - Товариство з додатковою відповідальністю "Василівське" є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Жовтень" (зміна організаціно-правової форми шляхом перетворення в ЗАТ "Василівське" та перереєстрації 28.12.1995 року) та правонаступником Закритого акціонерного товариства "Василівське" (шляхом перетворення в ТДВ "Василівське" та державної реєстрації 21.06.2013 року), що підтверджується наданими позивачем статутом ЗАТ "Василівське", статутом ТДВ "Василівське", статутом КСП "Жовтень", протоколом зборів уповноважених членів КСП "Жовтень" від 15.10.1995 року про реорганізацію КСП "Жовтень" в ЗАТ "Василівське", протоколом №1 від 15.11.1995 року установчих зборів ЗАТ "Василівське", Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 28.12.1995 року №74 про перереєстрацію КСП "Жовтень" в ЗАТ "Василівське", передавальним актом ЗАТ "Василівське" станом на 31.10.2015 року, довідкою реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 21.09.2015 року №2183.".

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №911/2981/15 від 07.06.2017 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2016 у справі № 911/2981/15 скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Постановою Вищого господарського суду України у справі №911/2981/15 від 12.12.2017 року касаційну скаргу задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року у справі №911/2981/15 скасовано, рішення господарського суду Київської області від 08.12.2016 року у справі №911/2981/15 залишено в силі.

Колегія суддів зазначає, що преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Таким чином, висновок суду про наявність правонаступництва є правовою оцінкою, яка не має преюдиційного значення. Відповідно до частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі № 907/29/19 та в постанові Верховного суду від 31.10.2023 року у справі №924/232/22 (924/201/22).

Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі № 922/2013/18.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, вірно дійшов висновку щодо необхідності у дослідженні наявних доказів саме у даній справі задля встановлення наявності або відсутності факту правонаступництва КСП "Жовтень" та ТДВ "Василівське".

Зокрема, колегія суддів зазначає, що відповідно до наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Васильківською сільською радою Білоцерківського району Київської області було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996 року. Вказаним актом КСП "Жовтень" надано у постійне користування 216, 2 га землі. (т.1, а.с. 31-35).

Також в матеріалах справи міститься протокол №1 від 15.10.1995 року зборів уповноважених членів КСП "Жовтень", згідно якого вирішено провести реорганізацію КСП "Жовтень" в Закрите акціонерне товариство "Василівське". (т.1, а.с. 189).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту ЗАТ "Василівське" Закрите акціонерне товариство "Василівське" (надалі- Товариство) засноване згідно з рішенням засновників від " 15" листопада 1995 р., протокол №1 шляхом перетворення суб`єкта підприємницької діяльності КСП "Жовтень".

Згідно протоколу №1 від 23.11.2012 року установчих зборів ТДВ "Василівське" вирішено створити Товариство з додатковою відповідальністю "Василівське" як правонаступника Закритого акціонерного товариства "Василівське", до якого переходить вся сукупність його прав та обов`язків, а також доручено директору підготувати документи та провести процедуру державної реєстрації ТДВ "Василівське". (т.2, а.с. 150-161).

Крім того, місцевим господарським судом досліджено наявний в матеріалах справи передавальний акт від ЗАТ "Василівське" до правонаступника ТДВ "Василівське", який затверджено загальними зборами акціонерів ЗАТ "Василівське" протокол №23/11/2012 від 23.11.2012 року. (т.2, а.с. 118-136).

Відповідно до п. 1.1. Статуту ТДВ "Василівське" Товариство з додатковою відповідальністю "Василівське" (далі - Товариство) створено шляхом перетворення Закритого акціонерного товариства "Василівське" відповідно до рішення установчих зборів засновників (протокол №1 від 23.11.2012 року) та відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про господарські товариства" та інших чинних нормативно-правових актів.

Товариство є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Василівське", до якого при перетворенні переходить вся сукупність прав та обов`язків, в тому числі зобов`язання Закритого акціонерного товариства "Василівське" стосовно всіх його кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами (п. 1.2. Статуту ТДВ "Василівське").

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське", ідентифікаційним кодом зазначеної юридичної особи є 01197246.

При цьому, відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Закритого акціонерного товариства "Василівське" серія А00 №679020, ідентифікаційним кодом зазначеної юридичної особи також є 01197246.

При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства (ч. 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні").

Так, державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області Юхно Н.В. 21.01.2015 року (індексний номер рішення 18754160) зареєстровано за ТДВ "Василівське" право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (т.1, а.с. 22-23).

Статтею 7 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі державного акту на право постійного користування землею) визначено, що постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття державним реєстратором рішення) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним, зокрема такою підставою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Згідно ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття державним реєстратором рішення) сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об`єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором.

Таким чином, з урахуванням наведених норм, припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення юридичної особи відбувається у випадку, коли припинення виключає повне правонаступництво, тобто коли відбувається припинення особи без правонаступництва на певні майнові права (майно), то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою згідно норм земельного законодавства.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень Земельного Кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (у справі 1-17/2005).

Таким чином, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення підприємства, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного Кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення останнього виключає правонаступництво (правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 21.02.2011 року у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 року у справі № 922/1017/17, від 31.10.2018 року у справі № 916/1776/17, від 10.10.2018 року у справі № 907/916/17, від 22.05.2019 року у справі № 914/1104/18).

У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми, як в даному випадку, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25.10.2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов?язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі №663/1738/16-ц.

З огляду на викладене, із припиненням діяльності КСП "Жовтень" право користування земельною ділянкою відповідно до державного акту на право постійного користування землею не припиняється через наявність правонаступника - ТДВ "Василівське".

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками, що викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №179/1043/16-ц.

Одночасно, колегія суддів бере до уваги наявні в матеріалах справи передавальний акт затверджений загальними зборами акціонерів ЗАТ "Василівське" протокол №23/11/2012 від 23.11.2012 року, додаток 1 «Перелік основних засобів, що передаються ТДВ «Василівське» та додаток до рядка 62 додатку 1 з яких вбачається, що ТДВ «Василівське» передавались земельні ділянки вартістю 135 000, 00, загальною площею 129,8155 га. (т.2, а.с. 126-127).

Крім цього, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, безпосередньо в судовому засіданні 13.07.2023 року судом першої інстанції було досліджено оригінали наступних документів, які підтверджують правонаступництво ТДВ "Василівське": статут ЗАТ "Василівське", протокол №1 зборів уповноважених членів КСП "Жовтень" від 15.10.1995, протокол №1 від 2010 року, протокол №1 від 23.11.2012 установчих зборів ТДВ "Василівське", протокол №23/11/2012 від 23.11.2012 позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ "Василівське", передавальний акт від ЗАТ "Василівське" до правонаступника ТДВ "Василівське" станом на 31.10.2012, розпорядження голови адміністрації від 28.12.1995 №74 про реєстрацію, перереєстрацію, зняття з державного реєстру суб`єктів підприємницької діяльності, статут ТДВ "Василівське" станом на 2012 рік та статут ТДВ "Василівське" (остання редакція).

З огляду на наявні в матеріалах даної справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що товариство з додатковою відповідальністю «Василівське» є правонаступником КСП «Жовтень» та право користування земельною ділянкою у відповідача виникло з 1996 року.

Ураховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні (у розумінні пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц) земельними ділянками лісогосподарського призначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, тоді як прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 року у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).

Як вже зазначалося право постійного користування за ТДВ "Василівське" на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем зазначеної земельної ділянки.

В п. 146 Постанови від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Відтак, оскільки за відповідачем зареєстровано право постійного користування на спірні земельні ділянки, а також те, що відповідач є фактичним володільцем спірних земельних ділянок, що сторонами не заперечувалося, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у суду не має законних підстав самостійно змінювати обраний прокурором спосіб захисту прав та підстави позову, на правильності вибору яких прокурор наполягає у апеляційній скарзі.

Також колегія суддів звертає увагу, що місцевий господарський суд вірно звернув увагу, що спірна земельна ділянка лише частково перебуває в межах кварталу 118, виділи 1-3, 6 ДП "Білоцерківське лісове господарство", а прокурором не аргументовано позовні вимоги щодо можливості повернення на користь позивача всієї спірної земельної ділянки площею 28, 4555 га.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду Господарського суду Київської області повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2023 року у справі №911/2740/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2023 року у справі №911/2740/22 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2740/22.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.07.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир