ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа № 759/45552/21

провадження № 61-12728св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Житомирська обласна прокуратура, Київська міська прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Житомирської обласної прокуратури та Київської міської прокуратури на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Київської міської прокуратури про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у березні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України 1 983 200 грн моральної шкоди, 8 250 грн - вартість вилученого майна, 20 000 грн - вилучені кошти, 41 192 грн - інфляційні збитки, 152 710,59 грн - втрачений заробіток, 116 500 грн - витрати на надання правової допомоги у кримінальній справі, 149 563,05 грн - інфляційні збитки, 16 860 грн - транспортні витрати, а також витрати на правову допомогу у розмірі 40 960 грн - за розгляд справи судом першої інстанції.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що в ході досудового розслідування кримінальної справи № 09/080263 за його обвинуваченням за частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, статтею 358, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366 КК України незаконно проводилися неодноразові обшуки, здійснювалося прослуховування, незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності, обиралася міра запобіжного заходу тримання під вартою, застава, підписка про невиїзд, накладався арешт на майно і на рахунки належні йому, юридичній особі, вилучені належні йому майно і кошти.

З квітня 2009 року до червня 2009 року відносно нього за одними і тими ж фактами та обставинами порушено чотири кримінальні справи.

Він був вимушений захищатися; у його володінні за місцем розміщення офісу ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» та житлових приміщеннях проводилися необґрунтовані обшуки різними органами досудового розслідування та вилучалися документи і предмети, які жодного відношення до справи не мали. Загальний термін обмеження особистої свободи його склав з 08 грудня 2011 року до 14 травня 2014 року, тобто два роки і п`ять місяців.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2014 року його виправдано у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, статтею 358, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366 КК України.

У результаті незаконних дій органів досудового розслідування по утриманню його під вартою, арешта рахунків ТОВ «Індустріальний союз «Полісся», незаконного апеляційного і касаційного оскарження обґрунтованого і законного вироку Святошинського районного суду м. Києва була повністю зупинена і заблокована господарська діяльність товариства, у результаті чого 19 травня 2016 року було прийнято рішення про ліквідацію ТОВ «Індустріальний союз «Полісся».

Крім того, 31 серпня 2011 року старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області була окремо незаконно порушена кримінальна справа № 089009/11 за його обвинуваченням за частиною третьою статті 212 КК України, слідство по якій тривало до 31 серпня 2012 року (12 місяців).

Вказані дії щодо нього призвели до моральних страждань, сильних переживань членів родини позивача, які підлягають стягненню за рахунок Державного бюджету України.

Також були вилучені у нього кошти у розмірі 20 000 грн, системний блок «SINO», КПК ASUS Р 750, які не повернуті, а тому вилучені кошти та вартість комп`ютера повинна бути стягнута з держави.

За надання правової допомоги у кримінальних справах ним та його дружиною було сплачено адвокату Слободянику П. В. 116 500 грн, які повинні бути стягнути на його користь з урахуванням інфляційних збитків від знецінення коштів у розмірі 149 563,05 грн та витрати на проїзд у розмірі 16 860 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 20 березня 2023 року позов задовольнив частково.

Стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 589 600 грн.

Стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України 8 250 грн - вартість вилученого майна, 20 000 грн - вилучених коштів, 87 100 грн - втрачений заробіток, всього 115 350 грн.

Стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України витрати на правову допомогу у розмірі 125 980 грн.

Стягуючи моральну шкоду на користь позивача суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував, що факт незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності відобразився на взаємовідносинах з близькими та родичами позивача і на протязі всього часу перебування під слідством та судом він був позбавлений звичайного людського спокою, душевної врівноваженості, перебував у постійному напруженні, у пригніченому і приниженому стані.

Стягуючи на користь позивача втрачений заробіток місцевий суд виходив з того, що позивач перебував під вартою 13 місяців, після чого запобіжний захід змінено на заставу, тому обґрунтованим буде стягнення на користь позивача втраченого заробітку за період його перебування під вартою, оскільки з об`єктивних, незалежних від волі ОСОБА_1 причин він не мав змоги працювати; після обрання до позивача запобіжного заходу у вигляді застави, останній мав можливість працевлаштуватися та отримувати відповідні доходи.

Позивачу не повернуто вилучене під час обшуку майно (грошові кошти, документи, системний блок «Sino» серійний номер № 022602464 , КПК « Asus », диски, дискети) та не відшкодовано його вартість, тому на користь позивача підлягає стягненню вартість неповернутого майна та грошових коштів.

Також є доведеними витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 85 000 грн та 40 960 грн.

Натомість, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення на його користь 16 860 грн, оскільки вказані витрати не підтверджені належними квитанціями із зазначенням вартості проїзду, місця виїзду та пункту призначення.

Київський апеляційний суд постановою від 13 липня 2023 року апеляційні скарги Житомирської обласної прокуратури та Київської міської прокуратури задовольнив частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року змінив в частині стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України втраченого заробітку, зменшивши його розмір з 87 100 грн до 24 351,80 грн та в частині відшкодування витрат ОСОБА_1 , сплачених у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, зменшивши її розмір з 125 980 грн до 116 500 грн.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року залишив без змін.

Змінюючи рішення місцевого суду суд апеляційної інстанції виходив з того, що районний суд, визначаючи розмір заробітку, який позивач втратив у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи, неправильно виходив із мінімального розміру заробітної плати станом на час розгляд справи судом у 2023 році - 6 700 грн, а не за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата (тобто взяття ОСОБА_1 у листопаді 2010 року під варту).

Зменшуючи розмір витрат, сплачених за надання правничої допомоги, апеляційний суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази, на які посилається позивач, підтверджують факт наданих йому юридичних послуг в рамках кримінальної справи та містять відомості про оплату зазначених послуг у визначених розмірах; суд першої інстанції надав зазначеним доказам належну оцінку щодо допустимості та достатності, проте припустився помилки при визначенні суми відшкодування, оскільки частина заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, а саме в сумі 40 960 грн є витратами позивача на правничу допомогу за сплаченими ним квитанціями в рамках іншої цивільної справи № 798/18320/17, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат в рамках цієї справи.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд погодився із висновком районного суду про визначення компенсації моральної шкоди в розмірі 589 600 грн.

Також апеляційний суд зазначив, що не надано об`єктивних доказів на підтвердження виконання вироку Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2014 року відносно повернення ОСОБА_1 вилученого майна (комп`ютерного блоку тощо) та 20 000 грн вилучених грошей, тому висновок районного суду про стягнення на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України 8 250 грн (вартість вилученого майна) та 20 000 грн (вилучені кошти), є законним і обґрунтованим.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

Від Київської міської прокуратури у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди, зменшивши суму відшкодування до 282 070 грн; скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення 8 250 грн вартості вилученого майна, 20 000 грн вилучених коштів, 87 100 грн втраченого заробітку і ухвалити в цих частинах нове рішення про відмову у їх задоволенні; скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.

Від Житомирської обласної прокуратури у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди, зменшивши суму відшкодування до 282 070 грн; скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення 8 250 грн вартості вилученого майна, 20 000 грн вилучених коштів, 87 100 грн втраченого заробітку і ухвалити в цих частинах нове рішення про відмову у їх задоволенні; скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.

У касаційних скаргах Київська міська прокуратура та Житомирська обласна прокуратура як на підставу оскарження судового рішення посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказують, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновків про застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16 та постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 30 березня 2023 року у справі № 308/12810/21, від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили початок перебування позивача під слідством та судом, унаслідок чого мінімальний розмір компенсації моральної шкоди є завищеним; встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди; позивачем не надано достатніх доказів для того, щоб суди могли визначити розмір моральної шкоди в розмірі більшому, ніж гарантовано державою як мінімальний.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин частину першу статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», норми Порядку № 100, а апеляційний суд здійснив неправильне тлумачення пункту 8 Положення про застосування вищевказаних норм.

Визначаючи розмір втраченого позивачем заробітку у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи, суди не застосували алгоритму нарахування суми втраченого заробітку, за яким розмір такого відшкодування визначається, виходячи із середньомісячної заробітної плати позивача. Суд першої інстанції неправильно виходив із мінімального розміру заробітної плати станом на час розгляду справи, а суд апеляційної інстанції неправильно взяв до уваги місячний розмір мінімальної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи перед взяттям позивача під варту, визначений Законом України «Про державний бюджет на 2010 рік»; матеріали справи не містять будь-яких документів про відсторонення ОСОБА_1 від роботи (посади), отримання ним заробітної плати, а також документів про нараховану (ненараховану) заробітну плату (кількість робочих днів) за два останні календарні місяці, що передували місяцю, в якому відбулася подія, з якою повинна бути пов`язана відповідна виплата.

Представник прокуратури заперечував проти долучення до матеріалів справи на стадії апеляції нових доказів; позивачем та його представником не було подано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Грошові кошти в сумі 20 000 грн повернуто за належністю ОСОБА_1 , а системний блок «SINO» - за належністю ТОВ «ІС «Полісся», а не особисто ОСОБА_1

КПК «ASUS» не визнавався речовим доказом у кримінальній справі, а позивачем не підтверджено документами право власності на це майно.

Позивач не надав доказів щодо звернення вироку Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2004 року до виконання.

Суди не застосували пункт 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно з яким громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. Оскільки витрати в сумі 85 000 грн є процесуальними витратами, пов`язаними з оплатою допомоги захисника по кримінальній справі і, за наявності підстав для задоволення вказаної позовної вимоги, застосуванню в спірних правовідносинах підлягали норми вищевказаного Закону України, а не норми ЦПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Слободяника П. В. у листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі і об`єктивно дослідили вирок суду та долучені до позовної заяви копії матеріалів кримінальної справи, тому є помилковою позиція відповідача щодо періоду перебування позивача під слідством і судом з 22 травня 2012 року до 23 грудня 2015 року та неправомірного визначення розміру моральної шкоди.

Апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги Закон України «Про державний бюджет на 2010 рік» місячний розмір мінімальної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата та дані Державного реєстру про розмір нарахованих і виплачених сум заробітку застрахованої особи і дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача 24 351,80 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення 20 000 грн грошових коштів та вартість вилученого майна на суму 8 250 грн, оскільки у матеріалах наявна відповідь Національної поліції в Житомирській області на звернення ОСОБА_1 щодо повернення майна, згідно з якою неможливо повернути вилучене майно.

Суди першої та апеляційної інстанцій дали належну оцінку наданим позивачем доказам його витрат на правничу допомогу в кримінальній справі та доказам про фактичне надання правової допомоги в кримінальній справі.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 жовтня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Київської міської прокуратури та витребував її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.

Верховний Суд ухвалою від 18 жовтня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Житомирської обласної прокуратури.

Справа № 759/4552/21 надійшла до Верховного Суду 12 жовтня 2023 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

14 квітня 2009 року постановою слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області порушено кримінальну справу за фактом заволодіння службовими особами Хмельницького ДЕПОП та ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України.

23 квітня 2009 року за адресою реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_1 було проведено обшук, за результатами якого виявлено та вилучено грошові кошти на загальну суму 20 000 грн.

29 квітня 2009 року заступником начальника СУ УМВС України в Житомирській області порушено кримінальну справу за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах, шляхом зловживання своїм службовим становищем, посадовими особами ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України.

12 травня 2009 року постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області вирішено здати грошові кошти у сумі 55 900 грн на депозитний рахунок № 37314009000374 ДПІ у місті Хмельницькому, що відкритий у Хмельницькій філії Брокбізнесбанку, МФО 815013.

20 травня 2009 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області порушено кримінальну справу за фактом вчинення легалізації грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, службовими особами Хмельницького ДЕПОП та директором ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» ОСОБА_1 за попередньою змовою між собою, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 209 КК України.

Постановою заступника начальника Управління СБУ у Хмельницькій області від 22 травня 2009 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України за фактом розтрати та заволодіння службовими особами, в тому числі ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» державним майном за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах.

Постановою заступника начальника Управління СБУ у Хмельницькій області від 25 червня 2009 року порушено кримінальну справу за фактом вчинення легалізації грошових коштів у розмірі 1 847 879,61 грн, здобутих злочинним шляхом, службовими особами Хмельницького ДЕПОП та ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» за попередньою змовою між собою, за ознаками злочину передбаченого частиною другою статті 209 КК України.

Постановою заступника Генерального прокурора України від 09 липня 2009 року об`єднано кримінальні провадження №№ 41/0218 та 08/08080263 в одне провадження з присвоєнням № 08/08080263. Провадження досудового слідства у кримінальній справі доручено СУ МВС України в Житомирській області.

18 серпня 2009 року постановою заступника начальника відділу ОВС та ОЗ СУ УМВС України в Житомирській області кримінальну справу порушену відносно директора ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України закрито за недоведеністю його вини.

Також у період з 23 квітня 2009 року до 09 листопада 2010 року було проведено ряд обшуків у приміщеннях належних ОСОБА_1 за адресою офісних приміщень ТОВ «Індустріальний союз «Полісся», службовому кабінеті директора, приміщенні бухгалтерії, де було також вилучено майно та документи товариства.

08 листопада 2010 року постановою заступника прокурора Житомирської області скасовано постанову заступника начальника відділу ОВС та ОЗ СУ УМВС України в Житомирській області від 18 серпня 2009 року, кримінальну справу направлено в СВ УБОЗ УМВС для організації негайного та належного розслідування.

09 листопада 2010 року оперативниками УБОЗ УМВС України в Житомирській області проведено особистий обшук та затримання ОСОБА_1 відповідно до протоколу особистого обшуку затриманого або взятого під варту та огляду його речей, які знаходяться при ньому.

15 листопада 2010 року ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

05 січня 2011 року постановою Корольовського районного суду міста Житомира, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2011 року, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Постановою слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області від 31 серпня 2011 року порушено кримінальну справу за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на грошову заставу.

10 лютого 2011 року постановою заступника начальника СВ СУ УМВС України в Житомирській області накладений арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1

24 березня 2011 року постановою старшого слідчого ОЗГ та ЗО СУ УМВС України в Житомирській області накладений арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1 .

Постановою Богунського районного суду міста Житомир від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суд Житомирської області від 12 червня 2012 року, ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 76 500 грн.

31 серпня 2012 року заступником прокурора Житомирської області затверджено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 089009/11 по обвинуваченню ОСОБА_1 за частиною третьою статті 212 КК України та ОСОБА_2 за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2014 року ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні визнано невинним і виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 212 КК України. Знято арешт з майна, речові докази повернуто за належністю. Скасовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року апеляцію прокурора Прокуратури міста Києва на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2014 року визнано такою, що не підлягає розгляду.

21 липня 2017 року Святошинським районним судом міста Києва направлено повідомлення ОСОБА_1 із роз`ясненням права заявити про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

При зверненні із заявою про повернення вилученого під час обшуку майна, позивачу повідомлено, що через тривалий час направлення справи до суду, проведення реформи та організаційних штатних змін в системі МВС, пошкодження в період з 18 лютого 2014 року до 20 лютого 2014 року приміщень МВС, в тому числі службових кабінетів, речових доказів, неможливо виконати рішення суду щодо повернення майна.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).

У цій справі як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок незаконного його притягнення до кримінальної відповідальності та постановлення щодо нього виправдовувального вироку.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Зазначена норма Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача моральної шкоди суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, взяв до уваги конкретні обставини справи, а саме термін перебування позивача під досудовим та судовим слідством, тривале його знаходження під арештом, порушення життєвих нормальних зав`язків з оточуючими, урахувавши вимоги розумності та справедливості відшкодування моральної шкоди, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави, зробив правильний висновок, визначивши розмір моральної шкоди в сумі 589 600 грн.

Також правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення на користь позивача втраченого заробітку з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Викладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19).

Статтею 53 Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» було встановлено на 2010 рік мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 869 грн, з 1 квітня - 884 грн, з 1 липня - 888 грн, з 1 жовтня - 907 грн, з 1 грудня - 922 грн.

Апеляційним судом з інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлено, що нарахування й виплати заробітної плати ОСОБА_1 у вересні - жовтні 2010 року не перевищували мінімального розміру встановленого законом, а саме у вересні 2020 року: ПП «УКПРОМРЕСУРС» - 491,25 грн, ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» - 250 грн, та ФОП ОСОБА_1 - 869 грн, всього - 1 610,25 грн, та у жовтні 2010 року ПП «УКПРОМРЕСУРС» - 491,25 грн, ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» - 250 грн, та ФОП ОСОБА_1 - 1 394,93 грн, всього - 2 136,18 грн.

Позивач ОСОБА_1 тримався під вартою з 09 листопада 2010 року до 08 грудня 2011 року.

Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір заробітку, який позивач втратив у зв`язку з незаконним розслідування кримінальної справи, слід вираховувати за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата (тобто взяття ОСОБА_1 у листопаді 2010 року під варту).

Взявши до уваги визначений Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» місячний розмір мінімальної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата (тобто взяття ОСОБА_1 у листопаді 2010 року під варту) та дані Державного реєстру про розмір нарахованих і виплачених сум заробітку застрахованої особи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру страченого заробітку та стягнення на користь позивача втрачений заробіток в розмірі 24 351,80 грн.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення місцевого суду про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду кримінального провадження і кримінальної справи, з таких підстав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Верховний Суд зауважує, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та адвокатом Слободяник П. В. укладено угоду про надання правової допомоги здійснення захисту по кримінальній справі та додаткові угоди.

Згідно з квитанціями, які містяться у матеріалах справи, ОСОБА_1 сплачено за надану правову допомогу при здійснення захисту 85 000 грн..

Крім того, 02 червня 2017 року між ОСОБА_1 та адвокатом Слободяник П. В. укладено договір та додатковий договір про надання правової допомоги у цивільній справі.

Відповідно до квитанцій від 29 листопада 2017 року та від 02 червня 2017 року позивачем сплачено 22 590,37 грн та 18 389,63 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зменшення розміру витрат ОСОБА_1 , сплачених у зв`язку з наданням йому професійної правничої допомоги під час розгляду кримінального провадження і кримінальної справи, оскільки частина заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 40 980 грн є витратами позивача на правничу допомогу за сплаченими квитанціями від 29 листопада 2017 року та від 02 червня 2017 року в рамках іншої цивільної справи № 798/18320/17, в якій ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Також правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення на користь позивача вартості вилученого майна та вилучених коштів, оскільки підставою позову ОСОБА_1 визначив бездіяльність органу досудового розслідування щодо тривалого неповернення вилученого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновків про застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16 та постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 30 березня 2023 року у справі № 308/12810/21, від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входять до компетенції суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач на порушення норм процесуального права подав до апеляційного суду нові докази не обґрунтувавши неможливість їх неподання до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу як за наявними в ній, так і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Подібний висновок щодо застосування апеляційним судом частини восьмої статті 83 ЦПК України Верховний Суд зробив у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 182/3440/20 (провадження № 61-738св22).

Апеляційний суд переглядаючи рішення місцевого суду врахував як наявні у матеріалах справи докази так і додатково подані докази та у сукупності прийняв нове судове рішення, яке є законним і обґрунтованим.

Прийняття апеляційним судом нових доказів не вплинуло на правильність вирішення спору.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач не надав доказів щодо звернення вироку Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2004 року до виконання, а КПК «ASUS» не визнавався речовим доказом у кримінальній справі є безпідставними, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 14 серпня 2017 року звернувся до Головного управління Національної поліції в Житомирській області із заявою про повернення вилученого під час обшуку майна, а саме, системного блоку «Sino» серійний номер № 022602464, дві дискети чорного кольору, два СD-диска, з об`ємом 700 МВ, комунікатор КПК «ASUS» P 450, грошових коштів в сумі 20 000 грн та документи вилучені в ході обшуку в приміщенні офісу ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» та в автомобілі «CHEVROLET Tacuma», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Листом Національної поліції в Житомирській області від 11 вересня 2017 року проінформовано ОСОБА_1 , що з моменту направлення кримінальної справи до суду пройшло 6 років. За вказаний період в СУ ГУНП, як і в системі МВС пройшло ряд реформ та реорганізаційних штатних змін. Створено новий територіальний орган ГУНП в Житомирській області. Відділ по розслідуванню особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими злочинними групами, злочинними організаціями, у якому розслідувалась кримінальна справа, за наслідками реорганізації ліквідований без визначення правонаступника. Крім того, під час подій, що мали місце в державі у лютому 2014 року було пошкоджено та часткового знищено вогнем ряд адміністративних приміщень УМВС України в Житомирські області, у тому числі службові кабінети відділу по розслідуванню особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими злочинними групами, злочинними організаціями. В результаті вказаного частина майна УМВС України в Житомирські області, особистого майна слідчих та речових доказів було знищено або непоправно пошкоджено. Вказані факти вплинули на оперативність виконання вироку суду в частині повернення речових доказів, однак на даний час СУ ГУНП вжито вичерпних заходів задля повернення ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» документів та речей, раніше визначених речовими доказами. За наслідками у найкоротші терміни буде додатково проінформовано, та за погодженням визначено день та час отримання документів та речей, визначених вироком Святошинського районного суду міста Києва.

Вказані обставини встановлені як під час розгляду цієї справи, так і під час розгляду справи № 759/18320/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доводи касаційної скарги про те, що суди при вирішенні позовних вимог про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду кримінального провадження і кримінальної справи застосували положення ЦПК України, які не підлягали застосуванню, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки під час вирішення зазначених позовних вимог як судом першої інстанції, так і апеляційним судом було застосовано пункт 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили початок перебування позивача під слідством та судом, унаслідок чого мінімальний розмір компенсації моральної шкоди є завищеним суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки судами правильно визначено строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом із часу винесення постанови про порушення кримінальної справи до набрання виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 законної сили, тобто 80 місяців 9 днів.

Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 та від 14 грудня 2022 року у справі № 366/2026/18.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд зменшуючи розмір витрат ОСОБА_1 , сплачених у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, припустився помилки в їх обрахунку є такими, що заслуговують на увагу, проте вказаний недолік може бути вирішено шляхом виправлення арифметичної помилки відповідно до положень статті 269 ЦПК України.

Касаційні скарги не містять доводів в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не надає оцінку судовим рішенням суду першої та апеляційної інстанцій в цій частині.

Інші доводи касаційних скарг стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотань Житомирської обласної прокуратури та Київської міської прокуратури про розгляд справи за участю їх представників

Житомирська обласна прокуратура у касаційній скарзі, зокрема просить проводити розгляд справи за участю їх представника.

Київська міська прокуратура у касаційній скарзі, зокрема просить проводити розгляд справи за участю їх представника.

Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотань Житомирської обласної прокуратури та Київської міської прокуратури про розгляд за участю їх представників цієї справи.

Касаційні скарги Житомирської обласної прокуратури та Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров