Справа № 420/8453/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), в якому позивач просить:

визнати незаконним Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, скасувати його та дозволити ОСОБА_1 виїзд за кордон, оскільки він не є військовозобов`язаним і не підлягає мобілізації.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач виключений з військового обліку, а тому не є військовозобов`язаним, відтак заборона на перетин кордону є протиправною.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 18.03.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

02.04.2024 року за вхід.№ЕС/13501/24 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки відповідно до п.2, 2-1-2-12 Постанови КМУ №57 від 27.01.1995 р. відсутня підстава для перетину державного кордону, як громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Ухвалою суду від 12.04.2024 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії матеріалів, які містять відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів «Оберіг» щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

22.05.2024 року за вхід.№20063/24 ІНФОРМАЦІЯ_1 надано завірену копію військово-облікової картки з ЄДРП «Оберіг» станом на 07.05.2024 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданому 16.06.2022 р. замість в/кв, наявна наступна інформація:

взято на військовий облік військовозобов`язаних першим відділом ІНФОРМАЦІЯ_3 07.06.2022 року (п. 13 Відмітки про військовий облік);

13.06.2022 року ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 визнаний тимчасово непридатним до військової служби на 6 місяців ст.67-б гр. наказу МОУ №402/2008 (п.7);

14.04.2023 взятий на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 (п. 13 Відмітки про військовий облік);

14.04.2023 знятий з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 (п. 13 Відмітки про військовий облік);

14.04.2023 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 за п. 6 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про ВО та ВС» (п. 14)

З військово-облікової картки з ЄДРП «Оберіг» станом на 07.05.2024 року судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взятий на ІНФОРМАЦІЯ_5 14.04.2023 року (картотека: картотека виключених з військового обліку; підкартотека: були раніше засуджені до позбавлення волі за скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів.

05.03.2024 року інспектором прикордонної служби групи інспекторів прикордонної служби « Рені » (тип А) відділу прикордонної служби « Рені » (тип Б) прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, оскільки у ОСОБА_1 відсутні документи, які дають право на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у відповідності до п. 2, п. 2-1-2-12 Правил перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 р., ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 64 Основного Закону).

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Частиною 1 статті 14 Закону № 1710-VI визначено порядок відмови у перетині державного кордону, зокрема іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.94 року (далі - Закон №3857-XII).

Згідно з статтею 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року (далі Закон №389-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

Згідно пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років (за виключенням певних категорій при наданні відповідних підтверджуючих документів).

Разом з тим, відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

Вказана норма статті була діючої на час прийняття рішення про виключення ОСОБА_1 з військового обліку (14.04.2023 р.).

Була вона діючою і 05.03.2024 року на час прийняття рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.95 року (тут і далі Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Так, відповідно до пункту 2 Правил №57 перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім вищезазначених документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Згідно з пунктом 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

З аналізу наведених вище положень слідує, що позивач (чоловік призовного віку) задля перетину державного кордону за визначених у даній справі обставин мав надати докази виключення його з військового обліку як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, тобто не є військовозобов`язаною.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 260/3528/22.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 при паспортному контролі на кордоні України надано, крім інших документів, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 .

Посвідчення містить наступну інформацію:

14.04.2023 знятий з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 (п. 13 Відмітки про військовий облік);

14.04.2023 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 за п. 6 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про ВО та ВС» (п. 14)

Отже, позивачем надано документи, які є доказами виключення його з військового обліку як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, тобто не є військовозобов`язаним.

Таким чином, на переконання суду, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 05.03.2024, прийняте відповідачем, є протиправним та підлягає скасуванню, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому при пред`явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України, за наявності на те законних підстав.

Водночас, суд наголошує на наступному.

18 травня 2024 року законної сили набув закон №10449, який кардинально змінює правила військового обліку та підстави для зняття або виключення з військового обліку. В тому числі змінюються умови мобілізації для осіб, які раніше були засуджені до позбавлення волі за тяжкою або особливо тяжкою статтею.

До 18 травня 2024 року стаття 37 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачає, що особи, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину мають право на виключення з військового обліку. Після виключення з обліку такі особи набувають статусу невійськовозобов`язаного та не підлягають призову на військову службу по мобілізації.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» статтю 37 викладено в такій редакції:

«Стаття 37. Взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього…

6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку».

Вказана редакція діє з 19.05.2024 року.

Крім того, 18 травня 2024 року було прийнято Постанову КМУ №560, відповідно до якої на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Щодо вимоги позивача про надання дозволу йому на перетин державного кордону України.

Верховний Суд, з покликанням на частину четверту статті 245 КАС України, враховуючи пункт 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру», а також сформовану судову практику, дійшов висновку, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення порушеного права особи і вправі обрати найбільш ефективний захисту такого права, який відповідає характеру порушення з урахуванням обставин конкретної справи, однак, перебирання непритаманних суду повноважень суб`єкта владних повноважень неможливе за відсутності всіх умов, необхідних для втручання у дискреційні повноваження відповідного суб`єкта. Рішення, яке приймається суб`єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, що визначені частиною другою статті 2 КАС України (висновки ВС у справі №380/13558/21).

Згідно статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (далі Закон №389-VIII у редакції на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 389, військовим командуванням є Головнокомандувач ЗСУ, Командувач об`єднаних сил ЗСУ, командувачі видів та окремих родів військ (сил) ЗСУ, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Відповідно до абз. 15 ст. 1 Закону 1932, військове формування створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Зокрема, крім ЗСУ, військовими формуваннями є Національна гвардія України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту (ч. 1 ст. 1 Закону № 876, Закон № 661, ч. 1 ст. 1 Закону № 1449).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №389-VIII військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Відповідно до пункту 2 абзацу 1 статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», відповідно до законів та інших нормативно-правових актів виключно в інтересах кримінального судочинства, міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю, а також з метою забезпечення національної безпеки України здійснювати контрольований (під оперативним контролем) пропуск через державний кордон України осіб у пунктах пропуску або поза ними. Рішення на такий пропуск приймає Голова Державної прикордонної служби України.

Відповідно до частин 9, 10, 11 Постанови Кабінету міністрів України від 16.10.2014 року за №533 «Про затвердження Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України», адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Адміністрацію Держприкордонслужби очолює Голова Держприкордонслужби, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра внутрішніх справ.

Голова Держприкордонслужби, зокрема, приймає рішення про контрольований пропуск через державний кордон осіб у пунктах пропуску або поза ними; підписує накази та директиви Адміністрації Держприкордонслужби.

Враховуючи зазначені вище норми, суд доходить висновку, що Держприкордонслужба є органом, який відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII відноситься до військового командування, яке в умовах правового режиму воєнного стану може, зокрема, своїми рішеннями (накази, директиви тощо) встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Відтак, питання щодо перетинання державного кордону України є дискреційними повноваженнями прикордонної служби, що унеможливлює перебирання непритаманних суду повноважень суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 05.03.2024 року, прийняте інспектором прикордонної служби групи інспекторів прикордонної служби « Рені » (тип А) відділу прикордонної служби « Рені » (тип Б) про відмову в перетинанні державного кордону України.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_7 )

Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА