КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/9514/22 Головуючий у суді І інстанції Захарчук С.С.

Провадження № 22-ц/824/1745/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_2 про стягнення суми,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») на його користь 26 242,13 грн, а з ОСОБА_2 59 990,92 грн на відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 02 квітня 2021 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів марки «Ford», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Kia», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що спричинило механічне пошкодження транспортних засобів .

Відповідно до постанови Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2021 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.

24 липня 2020 року між ПрАТ «УПСК» та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правововї відповідальності власників наземного транспорту. Ліміт відповідальності страхової компанії 130 000,00 грн.

Позивач звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування.

01 липня 2021 року ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» здійснило йому виплату страхового відшкодування в розмірі 84 972,59 грн.

Відповідно до висновку експерта №2394/2 від 31 травня 2021 року вартість матеріальних збитків внаслідок пошкодження автомобіля складає 110 364,72 грн.

Таким чином, невідшкодована ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» частина суми страхового відшкодування складає 25 392,13 грн, з урахуванням франшизи у розмірі 2 600, грн. сума складатиме 22 792,13 грн.

Крім того, ним були понесені витрати на евакуацію транспортного засобу у розмірі 3 450,00 грн.

Посилаючись на те, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не виплатило страхове відшкодування в повному розмірі, позивач просив стягнути невідшкодовану частину суми страхового відшкодування з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь в розмірі 22 792,13 грн, 3 450,00 грн компенсація витрат на евакуацію автомобіля.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 повинен відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і вартістю відновлювального ремонту, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь вартість відновлювального ремонту у розмірі 57 390,92 грн, 2 600,00 грн франшизи.

Крім того, просив стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 992,4 грн., витрати на проведення судової експертизи у розмірі 5 085,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 липня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 франшиза у розмірі 2600 грн та 992 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення зі страхової компанії 22 792,13 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем 08 червня 2021 року до страхової компанії було подано заяву з вимогою про виплату страхового відшкодування у розмірі 98 789,72 грн на підставі проведеної оцінки розміру шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, №2394 від 13 травня 2021 року. Страховиком було здійснено розрахунок страхового відшкодування на підставі вказаної заяви та наданого позивачем висновку №2394 від 13 травня 2021 року. Доказів того, що позивач звертався з вимогою до страховика про виплату страхового відшкодування на підставі висновку експерта №2394/2 від 31 травня 2021 року та йому було відмовлено у її виплаті страховиком, суду не надано.

Відмовляючи у стягненні витрат на евакуацію автомобіля, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що евакуація автомобіля була здійснена до місця проживання ОСОБА_1 чи до місця здійснення ремонту автомобіля.

Щодо стягнення зі страхової компанії витрат на проведення експертизи у розмірі 5 085 грн, суд виходив з того, що, у строки, передбачені статтею 34 Закону, страховик з`явився для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, про що свідчить акт огляду колісного транспортного засобу від 07 квітня 2021 року, отже підстав для самостійного обрання потерпілим експерта для визначення розміру шкоди не було, отже страховик не зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення 57 390,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження суми реально понесених витрат на ремонт автомобіля позивачем суду не надано, як не надано і доказів того, що проведений ремонт автомобіля перевищує суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 84 972,59 грн.

Оскільки позивачем не надано доказів того, що фактичний розмір шкоди, завданої йому пошкодженням автомобіля, перевищує суму виплаченого страхового відшкодування, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми в розмірі 57 390 грн. 92 коп.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника адвоката Савчака Я.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи й неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - адвокат Юхименко С.Ю. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Також відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Суд першої інстанції встановив, що 02 квітня 2021 року на автодорозі М 03 Київ-Харків 91 км +240 м сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів марки «Ford», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Kia», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що спричинило механічне пошкодження транспортних засобів .

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована ПрАТ «УПСК» за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/8232824 від 24 липня 2020 року з лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілої особи, у розмірі 130 000,00 грн, франшизою - 2 600,00 грн (а.с. 33).

06 квітня 2020 ОСОБА_1 звернувся із повідомленням про дорожньо-траспортну пригоду до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (а.с. 112-113).

Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2021 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП. (а.с.31-32)

08 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 98 789,72 грн. До заяви додав копію висновку експерта ОСОБА_3 № 2394 від 13 травня 2021 року . (а.с. 137).

Згідно із висновком експерта № 2394 від 13 травня 2021 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля KIA, номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням податку на додану вартість складає 98 789,72 грн. (а.с. 138-166).

01 липня 2021 року ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» здійснило ОСОБА_1 виплату страхового відшкодування в розмірі 84 972 грн. 59 коп. (а.с. 116).

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормою статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Щодо рішення суду в частині вимог до ПрАТ СК «УПСК» про стягнення 25 392,13 грн недоплаченого страхового відшкодування

Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 98 789,72 грн із зазначенням відомостей, що підтверджують розмір шкоди, а саме Висновок експерта № 2394 від 13 травня 2021 року.

Відповідно до вказаного Висновку вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного носу складає 148 482, 85 грн, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні складає 98789,72 грн. Страховик виконав покладений на нього обов`язок і виплатив позивачу 84 972,59 грн, що включає себе вартість відновлювального ремонт без ПДВ та за вирахуванням зносу та франшизи.

В матеріалах справи наявний детальний розрахунок такої виплати з покроковим вирахуванням зносу та ПДВ по кожній позиції, який надав суду ПрАТ «УПСК» (а.с.169)

Тобто, без ПДВ вартість ремонту складає: 93 686,40 грн - запасні частини без ПДВ + 1 084,14 грн - шини без ПДВ + 1 895,37 грн малоцінні деталі без ПДВ + 17 150,00 грн роботи + 15 333,69 грн фарбування = 113 815,94.

Без ПДВ та за вирахуванням з-носу сума збитку складе: 93 686,40 грн *(1-0,443) запасні частини без ПДВ та з урахуванням зносу + 1 084,17 грн *(1-0,06825) шини без ПДВ та з урахуванням зносу + 1 895,37 малоцінні деталі без ПДВ + 17 150 грн роботи + 15 333,69 грн фарбування =52 183,32 грн. запасні частини без ПДВ та з урахуванням зносу + 1 010,17 грн шини без ПДВ та з урахуванням зносу +1895,37 малоцінні деталі без ПДВ 17 150 грн роботи + 15 333,69 грн фарбування = 87 572,55 грн.

За вирахуванням франшизи у розмірі 2 600,00 грн сума страхового відшкодування складе 84 972,59 (87572,55 грн - 2600,00 грн франшиза)

Підставою для заявлення вказаної позовної вимоги позивач зазначив Висновок експерта № 2394/2 від 31 травня 2021 року. При цьому ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не наведені обґрунтування за яких підстав позивач вважав за можливе надати суду висновок експерта № 2394/2, зробленого тим самим експертом Диким В.П. 31 травня 2021 року, який відрізняється від висновку № 2394 від 13 травня 2021 року лише в частині визначення вартості відновлювального ремонту без пояснення за рахунок чого за 18 днів зросла вартість запасних частин та робіт.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в тій частині, що страхова компанія виконала покладений на неї обов`язок щодо виплати страхового відшкодування на підставі поданої потерпілою особою заяви. Підстав для додаткових виплат з боку страхової компанії позивач не навів.

Щодо позовних вимог до ПрАТ СК «УПСК» про стягнення вартості послуг евакуатора

Колегія суддів не може погодитись із підставами, наведеними судом першої інстанції для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення зі страхової компанії витрат на евакуацію транспортного засобу.

Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Тобто, в наведеній нормі законодавець передбачив право потерпілої від ДТП особи на відшкодування за рахунок страхової компанії витрат на евакуацію автомобіля з місця ДТП до іншого, обраного потерпілим, зручного для зберігання чи ремонту автомобіля місця. Таким чином є логічним і цілком зрозумілим, що автомобіль може евакуйовуватись або для подальшого зберігання (місце проживання, стоянки) до проведення ремонту, або безпосередньо до місця ремонту. При цьому вказівка суду на те, що для відшкодування витрат на евакуацію автомобіля позивач мав довести, що евакуація автомобіля була здійснена саме до місця проживання ОСОБА_1 чи до місця здійснення ремонту автомобіля суперечить суті і логікі закону, направленого на повне відшкодування витрат потерпілої особи від ДТП.

Як вбачається із матеріалів справи, ДТП сталась на автошляху М 03 Київ-Харків 91 км +240 м 02 квітня 2021 року.

Позивач надав суду товарний чек № 11 від 02 квітня 2021 року в якому зазначено, що оплачена послуга евакуатора у розмірі 3 450,00 грн.

06 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ СК «УПСК» із повідомленням про ДТП в якому зазначив місце знаходження автомобіля м. Носівка Чернігівської області. В цьому ж місті автомобіль оглядався представником ПрАТ СК «УПСК» 07 квітня 2021 року.

З наведеного вбачається, що пошкоджений автомобіль позивача з місця ДТП був евакуйований в м. Носівка, позивач не мав доводити суду, що саме в тому місці автомобіль буде ремонтуватись або це місто є місцем його проживання. Страхова компанія не наводила аргументів щодо значного віддалення м. Носівка від місця ДТП і у зв`язку із цим збільшенням вартості витрат на послуги евакуатора, або інших мотивів, які б давали суд підстави вважати, що в діях позивача вбачається зловживання правом і це давало суду підстави для задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог до ПрАТ СК «УПСК» про відшкодування вартості експертизи.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в частині помилковості висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення зі страхової компанії на користь позивача послуг з проведення експертизи.

Відповідно до статті 34 Закону № 1961-IV( в редакції Закону станом на час виникнення спірних правовідносин) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Як вбачається із матеріалів справи, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від ОСОБА_1 до ПрАТ СК «УПСК» надійшло 06 квітня 2021 року, а вже 07 квітня 2021 року за місцем знаходження автомобіля і м. Носівка Чернігівської області представником страховика був здійснений огляд автомобіля і складений акт (а.с.112-115)

Разом із тим, ПрАТ СК «УПСК» протягом місяця не визначило розмір збитків позивача, отже потерпілий самостійно звернувся до експерта і оплатив його послуги. Ці обставини дають право позивачу вимагати від страхової компанії оплатити послугу експерта.

Як вбачається із копії квитанції до прибуткового касового ордера №22 від 19 травня 2021 року ОСОБА_1 сплатив ФОП ОСОБА_3 за висновок № 2394, 5 085,00 грн (а.с.69), а отже ця сума підлягає стягненню з ПрАТ СК «УПСК».

Шодо позовних вимог до ОСОБА_2 .

Також колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 . Суд першої інстанції взяв до уваги висновок експерта № 2394 від 13 травня 2021 року щодо визначення матеріального збитку, згідно яким вартість матеріального збитку позивача складається із вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу і становить 98 789,72 грн. Відмовляючи у позові до ОСОБА_2 суд виходив з того, що позивач не довів, що ним був здійснений відновлювальний ремонт, а також що вартість цього ремонту перевищує суму виплаченого страхового відшкодування.

Проте такі висновки суду першої інстанції є помилковими.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Поряд з цим, відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу .

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону № 1961-IV, можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15, провадження № 14-176цс18, зроблений висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IVу страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частини третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона не зобов`язує потерпілого визначати розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, відповідно до вже сплаченої реальної вартості виконання відповідних відновлювальних робіт.

Таким чином сам по собі факт не здійснення потерпілою особою фактичної оплати, яку він мусить здійснити для відновлення пошкодженого автомобіля, не є достатньою підставою, у розумінні статей 22, 1192, 1194 ЦК України, для відмови у позові про відшкодування матеріальної шкоди.

Отже системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.

Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

Водночас, суд першої інстанції не врахував, що вартість відновлювального ремонту без урахування зносу - це ті збитки, які позивач мусить понести для відновлення свого порушеного права та втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі.

Оскільки страхова компанія відшкодовує дійсну шкоду за виключенням фізичного зносу деталей та встановленої договором франшизи, із завдавача шкоди на користь потерпілого від ДТП підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу з вирахуванням ПДВ (виходячи із суми відшкодування) та страховим відшкодуванням, які за умови пред`явлення відповідних документів позивач має можливість отримати із страхової компанії, та виплаченим відшкодуванням, що становить 28 843,35 грн (113 815,94 грн (вартість відновлювального ремонту без врахування втрати товарної вартості за мінусом ПДВ) - 84 972,59 грн - ПДВ).

З врахуванням наведеного, з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» підлягають стягнення витрати за проведення експертизи в розмірі 5 085, 00 грн, вартість послуг евакуатора у розмірі 3 450,00 грн, а всього у розмірі 8 535,00 грн. З М`ягкого пілягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу з вирахуванням ПДВ (виходячи із суми відшкодування) та страховим відшкодуванням - 28 843,35 грн. В частині стягнення франшизи залишити без змін.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 497,91 грн - за подання апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в особі представника - адвоката Савчака Я.О. в позовній заяві та апеляційній скарзі просив відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5 000,00 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи в частині стягнення витрат на правову допомогу вказав, що позивачесм не надано детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат необхідних для надання правової допомог. Апеляційний суд погоджується з висновком першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин першої - другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.

Згідно із частиною третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 зазначено, що «(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18».

Відповідно до умов розділу 3 факт надання адвокатом послуг належної якості та обсягу та належного отримання клієнтом підтверджується актом-приймання передачі професійних правничих послуг адвоката, який підписується сторонами протягом 10 днів.

Крім того, представник позивача не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в суді першої інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно пунктів 4, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Тобто, саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн., суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертизи в розмірі 5 085, 00грн, вартість послуг евакуатора у розмірі 3 450,00 грн, а всього 8 535,00 грн ( вісім тисяч п`ятсот тридцять п`ять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу з вирахуванням ПДВ (виходячи із суми відшкодування) та страховим відшкодуванням - 28 843,35 грн (двадцять вісім тисяч вісімсот сорок три гривні 35 копійок).

В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 497,91 грн (чотириста дев`яносто сім гривень, 91 копійку) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній