ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Шевцової Н. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 990SCGC/3/24 (провадження № 11-22сап24) за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 26 грудня 2023 року № 1400/0/15-23, ухвалене за скаргою на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 21 липня 2021 року № 1646/3дп/15-21

1. 30 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 26 грудня 2023 року № 1400/0/15-23, ухвалене за скаргою на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 21 липня 2021 року № 1646/3дп/15-21.

2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі ухвалила рішення про залишення скарги ОСОБА_1 на рішення ВРП від 26 грудня 2023 року № 1400/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 21 липня 2021 року № 1646/3дп/15-21,без задоволення, а рішення ВРП від 26 грудня 2023 року № 1400/0/15-23 - без змін.

3. З результатами вирішення цієї справи не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюємо свою окрему думку.

4. У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками ВРП та її дисциплінарної палати про те, що дії судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА_1, що полягають у її позапроцесуальному спілкуванні з адвокатом, який діяв в інтересах учасника кримінальної справи, яка перебувала у її провадженні, порушують стандарти безсторонності суду та етичні норми поведінки судді, викликають обґрунтовані сумніви у здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, створюють уявлення про можливість вплинути на прийняття судового рішення у позапроцесуальний спосіб, що завдає істотної шкоди авторитету правосуддя і порочить звання судді, а отже, свідчать про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

5. Зазначені порушення полягали у тому, що мало місце позапроцесуальне спілкування судді ОСОБА_1 з адвокатом Вездауцаном І. М., і під час неодноразових зустрічей суддя висловлювала прохання надати їй неправомірну вигоду за прийняття нею рішення про повернення вилучених під час досудового розслідування грошових коштів ОСОБА_2 .

6. Також встановлено факт зустрічі судді ОСОБА_1 з адвокатом Вездауцаном І. М. у підсобному приміщенні Дзержинського районного суду міста Харкова та отримання від нього неправомірної вигоди в той час, коли суддя видалилась до нарадчої кімнати для постановлення процесуального рішення, що свідчить про порушення порядку перебування судді в нарадчій кімнаті.

7. Такі факти, встановлені при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) стосовно судді ОСОБА_1 і зафіксовані у відповідних протоколах, неодноразово були предметом розгляду ВРП під час розгляду клопотань заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про тимчасове відсторонення судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності та клопотань Генерального прокурора ОСОБА_4 про продовження строку її тимчасового відсторонення.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

8. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

9. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП є помилковим з таких міркувань.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо оскарження рішення ВРП

10. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

11. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

12. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

13. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

14. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

15. Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 Закону № 1798-VIII передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

16. У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

17. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

18. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

19. Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

20. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

- скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

- скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

- скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

- змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

- залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

21. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

22. Частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

23. Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

24. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

- склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

- рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

- суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

- рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

25. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Case of Oleksandr Volkov v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» (Case of Albert and Le Compte v. Belgium) та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства» (Case of Tsfayo v. the United Kingdom), заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» (Case of Bryan v. the United Kingdom) та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства» (Case of Tsfayo v. the United Kingdom)).

26. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

27. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

28. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Щодо підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності

29. Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

30. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 109 зазначеного Закону за наслідками дисциплінарного провадження до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

31. Пунктом 1 частини восьмої статті 109 цього Закону визначено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, у тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

32. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII).

33. Статтею 115 Закону № 1402-VIII встановлено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

Застосовні висновки ЄСПЛ щодо використання заходів таємного спостереження

34. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що втручання може бути виправданим за статтею 8 Конвенції, тільки якщо воно передбачене законом, переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у пункті 2 статті 8, і є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети або цих цілей (див., серед інших джерел, рішення у справах Valenzuela Contreras v. Spain, 30 липня 1998 року, § 46, Reports of Judgments and Decisions 1998 V, Kennedy v. the United Kingdom, № 26839/05, § 130, 18 травня 2010 року, Dragojevic v. Croatia, № 68955/11, § 78, 15 січня 2015 року, та Roman Zakharov v. Russia [ВП], № 47143/06, § 227, 4 грудня 2015 року).

35. ЄСПЛ сформував усталену практику, згідно з якою слова «передбачений законом» означають, що відповідний захід повинен мати основу в національному законодавстві та бути сумісним з принципом верховенства права, прямо зазначеним у преамбулі до Конвенції та невід`ємним від об`єкта і мети статті 8. Таким чином, закон повинен відповідати вимогам якості: він має бути доступним для відповідної особи, а його наслідки - передбачуваними (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах Rotaru v. Romania [ВП], № 28341/95, § 52, ECHR 2000 V, S., and Marper v. the United Kingdom [ВП], № 30562/04 та 30566/04, § 95, ECHR 2008, згадане вище рішення у справі Kennedy, § 151, а також рішення у справі Zakharov v. Roman, згадане вище, § 228).

36. Оскільки застосування заходів для таємного спостереження за комунікаціями знаходиться поза контролем як зацікавлених осіб, так і громадськості, «закон» суперечив би принципу верховенства права, якби не було обмежень для дискреції, наданої виконавчій владі або судді. Відповідно, він повинен визначати обсяг і спосіб здійснення таких повноважень з достатньою чіткістю, щоб забезпечити особі належний захист від свавілля (Bykov v. Russia [ВП], № 4378/02, § 78, від 10 березня 2009 року, і Roman Zakharov, згадане вище, § 230).

37. У своїй практиці щодо заходів таємного спостереження ЄСПЛ встановив такі мінімальні гарантії проти зловживання владою, які повинен містити закон: характер правопорушень, які можуть бути підставою для видачі ордера на перехоплення, визначення категорій осіб, які можуть прослуховуватися, встановлення граничної тривалості заходу, процедуру якої слід дотримуватися при вивченні, використанні та зберіганні зібраних даних, запобіжні заходи, яких необхідно вживати при передачі даних іншим сторонам, а також обставини, за яких може або повинно відбуватися видалення або знищення записів (Amann v. Switzerland [ВП], № 27798/95, §§ 56-58, ECHR 2000 II, Prado Bugallo v. Spain, № 58496/00, § 30, 18 лютого 2003 року, і Roman Zakharov, згадане вище, § 231).

Оцінка мотивів рішення ВРП

38. Ухвалюючи оскаржуване рішення, ВРП виходило з того, що мало місце позапроцесуальне спілкування судді ОСОБА_1 з адвокатом Вездауцаном І. М. та під час неодноразових зустрічей суддя висловлювала прохання надати їй неправомірну вигоду за прийняття нею рішення про повернення вилучених під час досудового розслідування грошових коштів ОСОБА_2 .

Також встановлено факт зустрічі судді ОСОБА_1 з адвокатом Вездауцаном І. М. у підсобному приміщенні Дзержинського районного суду міста Харкова та отримання від нього неправомірної вигоди в той час, коли вона видалилась до нарадчої кімнати для постановлення процесуального рішення, що свідчить про порушення порядку перебування судді в нарадчій кімнаті.

ВРП погодилося з висновком Дисциплінарної палати про те, що у таких діях судді ОСОБА_1 наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

39. У скарзі на рішення ВРП від 26 грудня 2023 року № 1400/0/15-23 заявниця посилається на неможливість використання дисциплінарним органом доказів, зібраних у кримінальному провадженні, до їх оцінки судом у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку та набрання законної сили вироком суду у кримінальній справі.

Обґрунтовуючи такі доводи, ОСОБА_1 зазначає, що дисциплінарний орган позбавлений можливості надавати оцінку копіям процесуальних документів із матеріалів кримінальної справи в дисциплінарному провадженні, зокрема протоколам негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД); в оскаржуваному рішенні не наведено жодних мотивів, з яких дисциплінарний орган дійшов висновку, що протоколи НСРД щодо судді дійсно підтверджують факт вчинення нею дисциплінарного проступку, в рішенні не зазначено будь-яких реквізитів таких протоколів.

40. Вважаємо, що в межах цієї справи Великій Палаті Верховного Суду необхідно було вирішити питання, чи належним чином оцінені доводи заявниціщодо встановлення дисциплінарним органом обставин, які б свідчили про наявність у її діях ознак істотного дисциплінарного проступку, на підставі належних доказів.

41. За змістом рішень Дисциплінарної палати ВРП та ВРП факт вчинення суддею ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, а саме позапроцесуального спілкування із стороною справи, підтверджується протоколами НСРД.

42. Підстави та порядок проведення НСРД встановлений нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

43. Відповідно до частини першої статті 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини другої зазначеної норми НСРД проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. НСРД передбачені, зокрема, статтею 260 (аудіо-, відеоконтроль особи) (у частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді) цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

44. Частиною третьою статті 254 КПК України встановлено, що виготовлення копій протоколів про проведення НСРД та додатків до них до прийняття рішення про їх розсекречування у порядку, визначеному законодавством, не допускається.

45. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 255 КПК України відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення НСРД, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256цього Кодексу.

Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

46. Зазначені заборони є гарантією захисту інформації, отриманої в результаті проведення НСРД, та інформації, яка не використовується у кримінальному провадженні.

47. Відповідно до частини першої статті 257 КПК України, якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

48. Аналіз наведених норм КПК України дає підстави для висновків, що результати НСРД можна використовувати в інших цілях виключно в межах іншого кримінального провадження та на підставі відповідної ухвали слідчого судді.

49. Якщо результати НСРД були отримані в межах кримінального провадження щодо розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів, то вони можуть використовуватися лише в межах іншого кримінального провадження для розслідування злочинів та відповідно не можуть бути використані для протидії менш серйозним загрозам публічного порядку.

50. На відміну від злочину, ознаками якого є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину, дисциплінарний проступок відноситься до незлочинного правопорушення і, зазвичай, не є суспільно небезпечним.

51. Зокрема, суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.

52. Однак дисциплінарний проступок судді пов`язаний із його професійною діяльністю та виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, невиконанні суддівських обов`язків, покладених на нього чинним законодавством, і так само загальновизнаних моральних вимог.

53. Отже, дисциплінарні проступки на відміну від злочинів необхідно розглядати як менш серйозну загрозу публічному порядку, а тому як докази для дисциплінарних процедур не можуть використовуватися матеріали, які одержані як НСРД для розслідування злочинів.

54. Таким чином, законодавством України встановлена пряма заборона на використання матеріалів НСРД для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням. Під таку заборону потрапляє і факт використання відповідних матеріалів у дисциплінарному провадженні, оскільки у протилежному випадку такі дії дисциплінарного органу становитимуть порушення законодавства України, а саме використання зібраних в межах кримінального провадження доказів з іншою метою, ніж та, яка встановлена законом.

55. Із урахуванням наведеного вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо можливості використання протоколів проведення НСРД і матеріалів кримінального провадження в дисциплінарному провадженні є помилковим.

56. У своїх рішеннях Дисциплінарна палата ВРП та ВРП посилалися на те, що факт позапроцесуального спілкування судді ОСОБА_1 підтверджується протоколами НСРД, на яких зафіксовано факт висловлювання суддею вимоги надати неправомірну вигоду, а також факт позапроцесуального спілкування судді в період перебування в нарадчій кімнаті.

57. У рішенні Третьої Дисциплінарної палати ВРП зазначено, що такі факти встановлені при проведенні НСРД стосовно судді ОСОБА_1 та зафіксовані у відповідних протоколах і неодноразово були предметом розгляду ВРП під час розгляду клопотань заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про тимчасове відсторонення судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності та клопотань Генерального прокурора ОСОБА_4 про продовження строку тимчасового відсторонення.

58. Разом із цим у матеріалах справи відсутні будь-які запити членів Дисциплінарної палати ВРП про витребування від секретаріату або підрозділів ВРП матеріалів за результатами розгляду ВРП у 2020, 2021 роках клопотань заступника Генерального прокурора України ОСОБА_3 про тимчасове відсторонення судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, клопотань Генерального прокурора ОСОБА_4 про продовження строків тимчасового відсторонення судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

59. Із рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 21 липня 2021 року № 1646/3дп/15-21 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не встановлено, у який спосіб дисциплінарний орган отримав копії протоколів НСРД для їх дослідження в межах дисциплінарної справи щодо ОСОБА_1 за межами кримінального провадження, проте рішення дисциплінарного органу виключно на матеріалах НСРД.

60. Оскаржуючи рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП,заявниця посилалася на зазначені обставин у свої скарзі, проте ВРП, переглядаючи рішення Дисциплінарної палати, не надала належної оцінки таким доводам.

61. У поданих до Великої Палата Верховного Суду додаткових поясненнях ВРП зазначила, що матеріали НСРД надійшли до ВРП разом з клопотанням про відсторонення судді у 2020-2021 роках; відповідно до службової записка члена ВРП ОСОБА_5 від 11 грудня 2023 року вказані матеріали витребуванні із секретаріату ВРП та були дослідженні членами ВРП на пленарному засіданні 26 грудня 2023 року.

62. Враховуючи наведені вище висновки, вважаємо, що використання ВРП матеріалів НСРД як доказу у дисциплінарному провадженні щодо судді ОСОБА_1 суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України, нормами якого встановлено пряму заборону на використання матеріалів НСРД для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням.

63. За встановленими у справі обставинами висновок ВРП про наявність у діях судді ознак істотного дисциплінарного проступку є передчасним, оскільки ВРП фактично надала оцінку копіям протоколів за результатами НСРД в дисциплінарному провадженні до того часу, як така оцінка була здійснена судом у передбаченому КПК України порядку.

64. Наведене свідчить про те, що дисциплінарний орган встановив обставини, які свідчать про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку на підставі доказів, самостійне використання яких у дисциплінарному провадженні є недопустимим.

65. Ухвалюючи рішення про залишення без змін рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, ВРП не врахувала критерії, сформовані у практиці ЄСПЛ в питаннях виправданості втручання у приватне життя особи та використання матеріалів заходів таємного спостереження для мети, не передбаченої законом, оскільки чинне законодавство України не передбачає можливість використання результатів НСРД в інших провадженнях ніж кримінальне, у тому числі в дисциплінарному.

66. Саме тому у цій справі при встановленні обставин, які можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, використання дисциплінарним органом матеріалів НСРД, які є доказами в кримінальному провадженні, підлягало оцінці як з точки зору можливості їх використання відповідно до положень КПК України, так і з урахуванням висновків ЄСПЛ про те, що таке втручання (таємне спостереження) повинно бути виправданим, тобто таким, що передбачене законом, переслідує законну ціль та що існує розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

67. Використання результатів НСРД для цілей дисциплінарного провадження не відповідає критерію легітимної мети, оскільки закон визначає іншу мету таких заходів, а тому використання таких заходів умежах дисциплінарного провадження, що мало результатом звільненням судді з посади, може становити невиправдане втручання в право заявниці на повагу до приватного життя.

68. Вважаємо, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду не врахувала вимоги статті 8 Конвенції щодо втручання у приватне життя саме «відповідно до закону» (in accordance with the law) та застосувала найсуворіший вид покарання у вигляді звільнення судді із займаної посади за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували факт вчинення суддею дисциплінарного проступку.

69. Відтак, на наше переконання, Велика Палата Верховного Суду мала всі підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування рішення ВРП від 26 грудня 2023 року № 1400/0/15-23 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 липня 2021 року № 1646/3дп/15-21 про притягнення судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

Судді: О. В. Ступак

О. Л. Булейко

І. А. Воробйова

Ж. М. Єленіна

І. В. Желєзний

С. Ю. Мартєв

С. О. Погрібний

Н. В. Шевцова